Ухвала

від 21.10.2024 по справі 2-411/11

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 2-411/11

Провадження № 4-с/492/6/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Череватої В.І.,

при секретарі судового засідання Деде К.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні в м. Арцизі в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), -

Представник скаржника адвокат Радченко О.В.,

Стягувач ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

18.09.2024 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування транспортними засобами від 18.04.2019 року у виконавчому провадженні № 26286856.

Скаргу обґрунтував тим, що у провадженні Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 26286856, з примусового виконання рішення Арцизького районного суду Одеської області по справі № 2-411/11 від 30.03.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей в твердій грошовій сумі у розмірі по 400 гривень на кожну дитину щомісячно, з наступною індексацією відповідно до закону і до досягнення ними повноліття. 01.09.2024 року під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 126 КУпАП, заявник дізнався про існування постанови державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 18.04.2019 року. Скаржник посилається на те, що зазначену постанову він не отримував і відповідно до п. 1 ч. 10статті 71 Закону України "Про виконавче провадження"до нього не може бути застосовано таке обмеження, так як він надає послуги водія і обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, позбавляє його єдиного джерела засобів для існування, у зв`язку з чим постанова державного виконавця підлягає скасуванню, що зумовило звернення до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.

Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області Череватої В.І. від 18.09.2024 року, прийнято скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), до розгляду та призначено скаргу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник скаржника адвокат Радченко О.В. скаргу підтримала та просила суд скаргу задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні стягувач ОСОБА_2 скаргу ОСОБА_1 не визнала, просила суд у задоволенні скарги відмовити та пояснила суду, що боржник ОСОБА_1 іноді сплачує аліменти на її користь.

Представник Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з запереченнями на скаргу, просила в задоволенні скарги відмовити, з підстав, зазначених в запереченнях.

Спираючись на норми ч. 2ст. 450 ЦПК України, суд розглянув скаргу за відсутності представника Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Вивчивши скаргу, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши фактичні обставини справи наданими до неї письмовими доказами, суд доходить висновку, що в задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконанні у Малиновському відділі державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження ВП № 26286856 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 800 гривень, щомісячно, починаючи з 27.01.2011 року, до повноліття дітей відповідно, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-411/11, виданого 14.04.2011 року Арцизьким районним судом Одеської області.

Про наявність виконавчого провадження боржнику ОСОБА_1 було відомо, що не спростовувалось скаржником.

18 квітня 2019 року головним державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Бодряговою Л.В. винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, зі змісту якої вбачається, що станом на 16.04.2019 року за боржником, за період часу з 01.01.2016 року по 01.04.2019 року рахується заборгованість по аліментам в сумі 70356,91 гривень, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, що стало підставою для винесення державним виконавцем зазначеної постанови.

18.04.2019 року головним державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Бодряговою Л.В. відносно боржника ОСОБА_1 винесені постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю,пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Згідно з розрахунком заборгованостізі сплатиаліментів станомна 01.06.2024 року сукупний розмірзаборгованості боржника ОСОБА_1 становить 196022,91 гривень.

Постановою головного державного виконавця Малиновського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іксар К.О. від 18.06.2024 року, на підставі ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», на боржника ОСОБА_1 накладено штраф.

Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, довідка та постанова про накладення штрафу надсилались на адресу боржника ОСОБА_1 , що підтверджується копією поштового відправлення.

Згідно з розрахунком заборгованостізі сплатиаліментів станомна 01.09.2024 року сукупний розмірзаборгованості боржника ОСОБА_1 становить 200583,91 гривень, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за три місяці.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимогст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з вимогами ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У пункті 9 частини третьоїстатті 129 Конституції Українидо основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції Українивизначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до вимогстатті 18 ЦПК Українисудові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимогст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Приписами ст. 2 вказаного вище Закону встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

У рішенні "Горнсбі проти Греції" (§ 40) ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Згідно з вимогамист. 10 Закону України «Про виконавче провадження»,заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав,ЦПК Українипередбачає спеціальні форми реагування, зокремарозділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК Українивизначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Так,статтею 447 ЦПК Українипередбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають,що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставістатті 447 ЦПК Українипов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»,порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченогоСімейним кодексом України. Індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Так, приписами ч. 9ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами не смертельної дії - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Так, як вбачається з матеріалів справи, з 13.03.2023 року боржник ОСОБА_1 працює водієм у іnDrive. Відомостей про те, чи був боржник ОСОБА_1 працевлаштований станом на дату винесення оскаржуваної постанови та чи була пов`язаною його професія із даним обмеженням, останнім суду не надано.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що на день винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом від 18 квітня 2019 року, така постанова не могла позбавити боржника основного законного джерела засобів для існування, оскільки боржник ніде не працював.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, боржник аліменти не сплачував, у зв`язку з чим станом на 19.09.2024 року за ним рахується заборгованість у сумі 200583,91 гривень.

Скаржник не заперечує факт заборгованості за аліментами, складений державним виконавцем розрахунок заборгованості не оскаржував.

Постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами винесена з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на час її постановлення сукупний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів становив 70356,91 гривень, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Встановивши, що станом на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови, у ОСОБА_1 існувала заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за шість місяців, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його скарги.

ОСОБА_1 в обґрунтування вимог своєї скарги не надав доказів про те, що сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів не перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, що у свою чергу є підставою для збереження обмежень, застосованих державним виконавцем.

Ураховуючи, що заборгованість за аліментами існує тривалий час і має триваючий характер, на час вжиття державним виконавцем відповідних обмежень не погашена, суд вважає, що у такому випадку державним виконавцем не порушені основні засади виконавчого провадження, встановлені статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Доводи скарги, що йому не було відомо про винесення оскаржуваної постанови, не впливають на обґрунтованість вжиття таких заходів, оскільки достатньою підставою для застосування тимчасового обмеження є встановлення державним виконавцем факту наявності заборгованості за певний період, передбачений законом та у певному розмірі.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 639/1140/18-ц (провадження № 61-6208св19).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

При цьому, жодних доказів щодо відсутності у боржника заборгованості зі сплати аліментів у зазначеному розмірі матеріали справи не містять.

Доказів того, що ОСОБА_1 вживаються заходи задля погашення заборгованості по аліментам скаржником не надано.

Отже, станом на 18 квітня 2019 року у державного виконавця існували законні підстави для винесення постанови про обмеження права боржника у керуванні транспортним засобом.

Суд зазначає, що підстави для неможливості тимчасового обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами передбачені п. 1 ч. 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, згідно з вимогами п. 1 ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»,тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі , якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування, але, як зазначено вище, боржник, згідно з наданими документами працює водієм з 13 березня 2023 року.

Згідно із частиною першоюстатті 71 Закону України «Про виконавче провадження»порядок стягнення аліментів визначається законом.

06 лютого 2018 року набрав чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», яким внесено зміни до ряду законодавчих актів, у тому числі й доЗакону України «Про виконавче провадження». Зокрема, посилено відповідальність платників аліментів у разі допущення заборгованості, введено відповідні заходи та порядок їх застосування з наданням відповідних повноважень державному виконавцю.

Відповідно до пункту 2 частини дев`ятоїстатті 71 Закону України «Про виконавче провадження»за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Згідно з п. 1 ч. 10 вказаної статті тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано, зокрема,в разі якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржникаосновногозаконногоджерела засобів для існування.

Згідно з частинами четвертою та п`ятоюстатті 19 Закону України «Про виконавче провадження»сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження,а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Боржник зобов`язаний: повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених удекларації про доходита майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до частини третьоїстатті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та другастатті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зістаттею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першоюстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що на момент винесення оскаржуваної постанови 18 квітня 2019 року існувала заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за чотири місяці. Тобто існувала підстава для застосування пункту 2 частини дев`ятоїстатті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи скаржника про те, що державний виконавець своїми неправомірними діями, позбавив його основного виду заробітку (доходу), є необґрунтованими, оскільки боржник не повідомив державного виконавця, а також не надав доказів того, що дане обмеження позбавляє йогоосновногозаконногоджерела засобів для існування.

Твердження пронеофіційнепрацевлаштування боржника на роботу пов`язану з керуванням транспортним засобом не може розцінюватись як обставина, що не потребує доказування та не може бути покладена в основу висновку про протиправність дій та рішення державного виконавця.

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів позбавлення боржника основного законного джерела засобів для існування, не є переконливими доводи про упередженість державного виконавця та передчасність направлення оскаржуваної постанови до виконання.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до вимог ч. ч. 3, 4ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Таким чином, суд вважає, що при винесенні постанови державний виконавець діяв у відповідності до Закону, ним було винесено вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами у зв`язку з тим, що у боржника була наявна заборгованість за аліментами понад чотири місяці, яка станом на час звернення до суду не погашена.

За приписами ч. 2 ст. 5 ЦК України,акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами діє до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. У разі сплати боржником заборгованості по аліментам обмеження у праві керування транспортними засобами буде знято.

Таким чином, доводи заявника, що оскаржуваною постановою державний виконавець позбавив його законного джерела засобів для існування спростовуються встановленими судом обставинами, а винесена державним виконавцем постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами відповідає вимогам Закону та є правомірною.

Згідно з ч. 1ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження",виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За частинами 1, 3ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження",порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченогоСімейним кодексом України.

Згідно з п. 2 ч. 9ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження",за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Частиною 10ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження",тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі: якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування; використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю; проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Відповідно дост. 451 ЦПК України,за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже,на час винесення оскаржуваноїпостановивід 18.04.2019 року,існувалазаборгованістьборжника зі сплатиаліментів,сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

На час розгляду скарги існує заборгованість по сплаті аліментів, скаржником не доведено наявність підстав для скасування обмеження у праві керування транспортними засобами та відсутні докази, що встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування, що є підставою для відмови в задоволенні скарги.

Таким чином, з наявних матеріалів справи не вбачається порушення державним виконавцем чи іншою посадовою особою державної виконавчої служби прав, свобод чи законних інтересів заявника при здійсненні дій по виконанню рішення суду, тому дії державного виконавця є законними та обґрунтованими.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд виходить з положеньЗакону України «Про виконавче провадження», з урахуванням наявності виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, а також відсутності будь-яких доказів, які б свідчили про дії боржника, спрямовані на виконання рішення суду, виходить з того, що тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами необхідне для виконання рішення суду, з метою захисту прав стягувача. За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги боржника про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено особливий порядок дій, метою яких є створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання, який передбачає, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

При цьому, вказані у цій статті обмеження будуть вважатись такими, що застосовані із дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», зокрема частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», у разі, коли таке рішення буде вмотивоване державним виконавцем у відповідних постановах належним чином.

За правилами Закону «Про виконавче провадження» розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення, виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилось, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості.

При встановленні державним виконавцем наявності заборгованості зі сплати аліментів і того, що її сукупний розмір перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, застосування вказаних обмежень прямо передбачено частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому вказана стаття не зобов`язує державного виконавця перевіряти наявність таких прав у боржника, а містить припис у вигляді імперативного обов`язку виконавця винести постанови, перелік яких визначено у цій статті, адже застосування заходів, прямо передбачених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», слугують належному захисту прав дітей та сприяють встановленню механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення боржників у подальшому від виконання призначеного обов`язку із стягнення за несплату аліментів, зменшенню заборгованості зі сплати аліментів.

У разі усунення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, яка дає підстави виконавцю для накладення постанови про обмеження певних прав, виконавцем будуть вжиті заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

06 лютого 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», яким внесено зміни до ряду законодавчих актів, у тому числі й до Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, посилено відповідальність платників аліментів у разі допущення заборгованості, введено відповідні заходи та порядок їх застосування з наданням відповідних повноважень державному виконавцю.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд дійшов висновку про те, що державний виконавець, який діяв виключно в межах своїх повноважень та вимог Закону № 1404-VIII, зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Встановивши, що за боржником ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, розмір якої перевищує сукупну суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець правомірно виніс постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, відносно боржника ОСОБА_1 до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Аналіз норм права, якими керувався державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови, дає підстави для висновку про те, що достатньою підставою для застосування тимчасового обмеження є встановлення факту наявності заборгованості за певний період, передбачений законом, та в певному розмірі.

ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження винятків, визначених у частині 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи скаржника про те, що робота водієм є його єдиним джерелом доходу не приймаються судом, оскільки сам по собі факт постійного виконання обов`язків водія не свідчить про те, що заявник не має можливості отримувати дохід, виконуючи іншу роботу.

Крім того, сам по собі факт працевлаштуванняводієм не свідчить про відсутність іншої роботи, професії або інших доходів у заявника.

Працюючи як водієм, так і виконуючи іншу роботу після звільнення, заявник не сплачує аліменти, в результаті чого утворилася значна сума заборгованості. Жодних заходів щодо сплати аліментів він не застосовує.

Ураховуючи, що заборгованість за аліментами виникла за тривалий час і має триваючий характер, на час вжиття державним виконавцем відповідних обмежень не погашена, суд вважає, що у такому випадку державним виконавцем не порушені основні засади виконавчого провадження, встановлені статтею другою Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Оскільки оскаржувана постанова державного виконавця винесена згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження», направлена на забезпечення прав третьої особи - дитини, жодним чином не позбавляють боржника права на працю, то доводи скарги щодо порушення оскаржуваною постановою його прав є неспроможними.

Суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що державний виконавець, який діяв виключно в межах своїх повноважень та вимог Закону України «Про виконавче провадження», зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Встановивши, що за боржником рахується заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, розмір якої перевищує сукупну суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець правомірно виніс постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, відносно ОСОБА_1 до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Аналізуючи норми права, якими керувався державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови, вбачається, що достатньою підставою для застосування тимчасового обмеження є встановлення факту наявності заборгованості за певний період, передбачений законом та в певному розмірі.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 639/1140/18-ц (провадження № 61-6208 св 19) вказано, що «посилання касаційної скарги на те, що оскільки закон зворотної дії в часі не має, то строк несплати аліментів за шість місяців для винесення постанови державного виконавця повинен був обчислюватися з дня набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» у відповідній редакції, тобто з 06 лютого 2018 року, не заслуговують на увагу, так як підставами для винесення постанови, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» є саме наявність заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців».

Аналізуючи норми права, якими керувався державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови, вбачається, що достатньою підставою для застосування тимчасового обмеження є встановлення факту наявності заборгованості за певний період, передбачений законом та в певному розмірі.

Ці обставини в повній мірі встановлені судом і підстав для скасування постанови державного виконавця у суду не має, у зв`язку з чим у задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.3,260-261,353,447-450,451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому наявної ухвали суду.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Черевата В.І.