Постанова

від 09.10.2024 по справі 205/1473/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7583/24 Справа № 205/1473/24 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бервено Олексія Миколайовича на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бервено О.М. звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с. 1-2), яка була уточнена на підставі ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без руху (а.с. 42-43), в якій просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу зазначаючи, що вказаний факт їй необхідний для отримання державної грошової допомоги сім`ям безвісті зниклих військовослужбовців, передбачених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с. 75).

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Бервено О.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду для продовження її розгляду (а.с. 96-97).

Інші учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи із заяв родичів особи, із якою заявниця просить встановити факт проживання однією сім`єю, які містяться в матеріалах цивільної справи, вбачається спір про право.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Звертаючись до суду, заявниця вказала, що метою звернення із заявою про встановлення факту спільного проживання є отримання державної грошової допомоги сім`ям безвісті зниклих військовослужбовців, передбачених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зроблено висновок, що "у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів".

Подібного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 зроблено висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до суду адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Таким чином, передбачено, що відповідна категорія справ розглядається у порядку цивільного судочинства і розгляд справи можливий, як в порядку окремого провадження, так і в порядку позовного провадження, в залежності від того чи існує спір про право.

При цьому слід виходити з того, що спір про право можливий у заявника із іншими особами, які можуть претендувати на державної грошової допомоги сім`ям безвісті зниклих військовослужбовців, передбачених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

У відповідності до вимог ч. 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" "До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"".

Таким чином, встановлення судом обставин чи існує спір про право можливе лише після з`ясування судом наявності інших осіб відповідно до ч. 1 ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", які можуть претендувати, як на майно так і на отримання одноразової грошової допомоги.

В матеріалах справи наявні заяви родичів ОСОБА_2 з яким заявник просить встановити факт спільного проживання, як дружини та чоловіка без укладення шлюбу, а саме заява ОСОБА_3 , мати ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , брата ОСОБА_2 , згідно тексту яких останні вважають подану заяву безпідставною та такою, що може вплинути на їх майнові права.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Відмовляючи у відкритті окремого провадження суд першої інстанції встановив наявність дійсних осіб, між якими існує спір про право, та встановив, що між такими особами наявний реальний а не вірогідний спір.

Доводи скарги щодо черговості спадкування, а також щодо отримання матір`ю ОСОБА_2 виплат по безвісти зниклому не свідчать про відсутність спору, а тому колегією суддів не беруться до уваги.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що заявник не позбавлена права звернутись до суду з позовом щодо встановлення вказаного факту.

Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення діючого законодавства, незгоди з висновками місцевого суду щодо оцінки доказів та застосування вимог Закону.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бервено Олексія Миколайовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна