Постанова

від 09.10.2024 по справі 642/8719/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2024 року

м. Харків

справа № 642/8719/19

провадження № 22-ц/818/1320/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії Маміної О.В. Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Львової С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Луніна Тетяна Анатоліївна про витребування майна із чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Луніна Тетяна Анатоліївна про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 січня 2024 року, постановлене суддею Вікторовим В.В.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Луніна Т. А., в якому просила:

1) Витребувати з чужого володіння ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

2) Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 .

3) Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луніною Т.А., номер запису про право власності 18504508 від 06.01.2017 за яким права власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

4) Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є спадкоємцем за законом після смерті свого брата ОСОБА_5 . Незадовго до смерті брат їй повідомив, що невідомі особи незаконно, проти його волі, заволоділи належною йому квартирою АДРЕСА_1 та Слобідським відділом поліції Харківської області за цим фактам проводиться досудове слідство. Посилаючись на висновки почеркознавчої експертизи від 29.05.2019 року № 10/167СЕ-19, яка була призначена та проведена у межах кримінального провадження вважає, що ОСОБА_2 заволодів квартирою АДРЕСА_1 незаконно, тому це майно підлягає витребуванню із незаконного чужого володіння. Враховуючи викладене, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Луніна Т.А., про визнання добросовісним набувачем, визнання права власності, в якому просив: визнати його добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , придбаної ним на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із відчужувачем ОСОБА_5 , інтереси якого на підставі довіреності представляв ОСОБА_3 , який посвідчено 06.01.2017р. приватним нотаріусом ХМНО Луніною Т.А., і визнати за ним право власності на цю квартиру. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтованотим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06 січня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т. А. за реєстром № 15 йому на праві приватної власності належить квартира, яка розташована у АДРЕСА_2 . Його право власності на зазначену квартиру зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно. Продавцем за цим договором є ОСОБА_5 , інтереси якого за довіреністю представляв ОСОБА_3 . Вказував, що задоговором купівлі-продажу квартири він є добросовісним набувачем, оскільки на час укладання договору від 06.01.2017 року представник продавця надав правовстановлюючий документ на нерухоме майно, що відчужувалося з підтвердженням реєстрації права власності на нього за відчужувачем, нотаріально посвідчену довіреність на право вчинення таких дій. Нотаріусом, який посвідчував договір купівлі-продажу було перевірено як саму довіреність та обсяг повноважень довіреної особи, так і усі правовстановлюючі документи на нерухоме майно. При укладанні договору він не мав жодних сумнівів щодо власника квартири та добровільності його волевиявлення. Після отримання квартири за договором купівлі-продажу він безперешкодно користувався нею на власний розсуд, передав її за письмовим договором у оренду третій особі, жодна фізична, юридична особа (у тому числі представники правоохоронних органів, суду) не пред`являли йому жодної претензій щодо нібито неправомірності володіння ним квартирою. Про те, що відчужувач звернувся до відділу поліції із заявою про нібито порушення його прав, він дізнався вже після його смерті, від працівників поліції. Вказує, що оскільки на час смерті ОСОБА_5 він не мав прав та обов`язків власника квартири бо її відчуження зробив більше ніж за два роки до своєї смерті, квартира не входить до складу спадщини після його смерті.Права та інтереси ОСОБА_1 не порушені. Просить відмовити у задоволенні первісних позовних вимог, об`єднати його зустрічний позов у одне провадження з позовом ОСОБА_1 до нього, визнати йогодобросовісним набувачем квартирияка розташована у АДРЕСА_2 , і придбана ним на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним та відчужувачем ОСОБА_5 , інтереси якого на підставі довіреності представляв ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ), договір купівлі-продажу посвідчено 06 січня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т. А., за реєстром № 15 і визнати за ним право власності на цю квартиру, стягнути з відповідача на його користь усі понесені ним по справі витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 січня 2024 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Луніна Тетяна Анатоліївна про витребування майна із чужого незаконного володіння - задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Луніна Тетяна Анатоліївна, про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 999 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 89коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтуванняапеляційної скаргизазначає,що спірнаквартира булапридбана нимпід часперебування ушлюбі,місце проживанняйого дружинибуло зареєстрованоу ційквартирі.У матеріалахсправи наявназасвідчена копіяпаспорту дружини ОСОБА_2 з відміткоюпро реєстраціюмісця їїпроживання.Договір купівлі-продажуквартири булоукладено 06січня 2017року,тобто підчас перебування ОСОБА_2 у зареєстрованомушлюбі.Отже,дружині ОСОБА_6 належить направі власностіу квартирі АДРЕСА_3 частка. Таким чином, ухвалюючи рішення про витребування із володіння ОСОБА_2 цілої спірної квартири суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_6 , що не була залучена до участі у справі. Зазначає, що висновки експертів, на які послався суд у рішенні були отримані в межах кримінального провадження, по якому не завершено досудове слідство і не прийняте процесуальне рішення, не на замовлення учасника цивільної справи і не на підставі ухвали суду, який розглядає цивільний позов. Сторони по цивільній справі були позбавлені можливості ставити питання експертам та іншим чином реалізовувати свої права. Таким чином, висновки експертів № 10/167СЕ-19 від 29.05.2019року та№ 4875/11447-11452 не є допустимими доказами, оскільки одержані з порушенням порядку, встановленого цивільним процесуальним законом. Вказує, що на стадії підготовчого провадження ним заявлялося клопотання про виклик у судове засідання судового експерта ОСОБА_7 для надання роз`яснень складеного ним висновку, відповідно до статей 43, 49, 64, 72 ЦПК України. Клопотання обговорювалося сторонами, долучено до матеріалів справи, судом було прийняте рішення про вирішення питання про виклик експерта після допиту сторін (том 2, а.с.230, 246). Однак після допиту сторін суд проігнорував наявне клопотання щодо виклику експерта і не обговорював доцільність його виклику. Зазначає, що заява від імені відчужувача ОСОБА_5 зареєстрована у відділі поліції за місяць до його смерті і після спливу двох років після укладання договору купівлі-продажу і не була перевірена експертом на предмет її справжності, тобто чи написана вона власноруч відчужувачем ОСОБА_5 . Висновок суду про відсутність волевиявлення ОСОБА_5 на відчуження квартири не доведений і не відповідає обставинам справи. Вважає, що саме по собі звернення до правоохоронних органів, за наявності кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення (ст. 383 КК України) та за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, не є належним та допустимим та достовірним доказом того, що квартира вибула із володіння відчужувача ОСОБА_5 всупереч його волі. Вказує, що висновок суду, про те, що відчужувач ОСОБА_5 не виявляв волю на відчуження квартири і що квартира вибула поза його волею, яким суд першої інстанції обґрунтував відмову у задоволенні зустрічного позову не обґрунтований у рішенні жодним доказом. Зазначає, що висновок суду про можливість витребування квартири з володіння ОСОБА_2 , оскільки він не є стороною недійсного договору, є таким, що не відповідає фактичним обставинам и нормам статей 387, 388 ЦК України. Вказує, що позивач ОСОБА_1 ніколи не була власником квартири, відносно якої подано позов, оскільки подання віндикаційного позову є правом виключно власника майна, і, як роз`яснив Верховний Суд, може бути поданий тільки до володіючого невласника. В матеріалах справи наявний витяг з реєстру прав власності про нерухоме майно, з якого вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 , тому він не може бути відповідачем за віндикаційним позовом. Окрім того ОСОБА_2 набув право власності на вказану вище квартиру у встановлений законом спосіб, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу. Незаконність набуття права власності ОСОБА_2 не встановлена. Звертає увагу на те, що обов`язковою умовою переходу права на витребування майна від добросовісного набувача передбачене статтею 388 ЦК України до спадкоємців власника є наявність свідоцтва про право на спадщину. Вивченням та аналізом матеріалів спадкової справи № 180/2019 (індекс справи 02-14), яка була відкрита Другою Харківською міською нотаріальною конторою щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 встановлено: у склад спадщини смерті ОСОБА_5 спірна квартира АДРЕСА_1 не входить, тобто на час своєї смерті ОСОБА_5 не був власником спірної квартири; свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я позивача ОСОБА_1 не видавалося. Таким чином до позивача ОСОБА_1 не перейшло право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене cm. 388 ЦК України. Зазначає, що в порушення вимог частини 4 статті 265 ЦПК України суд не надав оцінку доказам ОСОБА_2 на підтвердження того, що він є добросовісним набувачем і придбав спірну квартиру за відплатним договором у встановлений законом спосіб, а саме - договору купівлі-продажу квартири та довідці головного сервісного центру МВС України від 26.05.2020 року, з якої вбачається, що один із належних ОСОБА_2 коштовних автомобілів було ним продано до укладання договору купівлі-продажу квартири, тобто кошти на придбання квартири у місті Харкові в нього були. Те, що представник відчужувача ОСОБА_5 отримав кошти за квартиру до підписання договору, підтверджено підписами у договорі. Вказує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, який придбав спірну квартиру за відплатним договором у встановлений законом спосіб. На час укладання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 не знав і не міг знати про те, що представник відчужувача не мав належних повноважень на відчуження житла, ОСОБА_2 мав гарантії держави щодо правомочності укладання угоди - нотаріальне посвідчення як довіреності на право відчуження, так і договору купівлі-продажу та обов`язок нотаріуса, який посвідчував довіреність на відчуження нерухомого майна та угоду про його відчуження, та повинен був перевірити дійсність волевиявлення продавця та інші обставини угоди, відсутність відомостей державного реєстру щодо заборон на відчуження житла. Враховуючи, що довіреність представнику була видана 05 січня 2017 року, а угода купівлі- продажу була посвідчена 06 січня 2017 року в ОСОБА_2 не було і не могло бути жодних сумнівів про те, що нотаріус не перевірив добровільність волевиявлення продавця ОСОБА_5 щодо відчуження належної йому квартири та надання повноважень представнику на представлення його інтересів по відчуженню квартири.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідност.ст.12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи частковопервісні позовнівимоги,суд першоїінстанції виходивз того,що квартира АДРЕСА_1 ,вибула зволодіння власникапоза йоговолею, отже позовні вимоги за первісним позовом в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 є обгрнутованими. Інші вимоги за первісним позовом є неефективним способом захисту.

Відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявляючи позовну вимогу про визнання добросовісним набувачем, позивач за зустрічним позовом обрав неправильний спосіб захисту цивільного права. Також зазначив, що спірна квартира належить ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який як власник квартири, волю на відчуження останньої не виявляв, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення, а відтак відсутні підстави для задоволення зустрічної позовної заяви.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належала трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 44, 1 кв. м., загальною площею 65, 2 кв.м. (далі - квартира, нерухоме майно).

З матеріалів спадкової справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4 від 03.05.2019 року ( Том 2 - арк. 9).

Ще за життя ОСОБА_5 склав заповіт (06.04.2007р.), згідно якого все належне йому майно, що буде належати йому на момент смерті, заповів своїй доньці ОСОБА_8 ( Том 2 -арк. 12), яка відмовилась від прийняття спадщини шляхом подачі відповідної заяви до нотаріальної контори, яку прийнято Другою Харківською міськдержавною нотаріальною конторою та зареєстровано в журналі реєстрації вхідних документів за №02-14/1099.

Після смерті ОСОБА_5 , його рідна сестра ОСОБА_1 20.05.2019 року звернулася до Другої Харківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Таким чином, на підставі свідоцтва про права на спадщину, яке видано державним нотаріусом Другої Харківської міської нотаріальної контори, Гритчина Н.М. є єдиною спадкоємицею ОСОБА_5 (матеріали спадкової справи Том 2 -а.с.2-32).

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є рідними братом та сестрою, що підтверджується свідоцтвами про народження (т. 2 а.с. 16 зворот-17).

За життя ОСОБА_5 звернувся до Слобідського ВП ГУНП в Харківській області з заявою про вчинення злочину, повідомив, що невідомі особи шахрайський шляхом заволоділи належною йому квартирою. В подальшому, Слобідським ВП ГУНП в Харківській області по даному факту було відкрито кримінальне провадження №12018220540001370 за ч. 3 ст. 190 КК України. ОСОБА_1 як спадкоємець померлого визнана потерпілою в межах даного кримінального провадження.

06.01.2017 між ОСОБА_3 , який діяв інтересах ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої Луніною Т.А., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу від 05.01.2017, реєстровий № 9 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений ОСОБА_9 , приватним нотаріусом ХМНО (Том 1 а.с. 25).

Як вбачається з довіреності від 05.01.2017, посвідченої ОСОБА_9 , приватним нотаріусом ХМНО, реєстровий номер 9, ОСОБА_5 нібито уповноважує ОСОБА_3 бути його представником з усіх без винятку питань, що стосуватимуться управління та розпорядження квартирою АДРЕСА_4 (Том 1 а.с. 24).

В той же час, предметом Договору купівлі-продажу 06.01.2017 згідно п. 1.2 є квартира АДРЕСА_1 (Том 1 а.с. 25).

Також, судовим експертом Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Іванко Є.Б. у висновку № 10/167СЕ-19 від 29.05.2019 та судовим експертом Національного наукового центру «Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Гайдамакіною Д.І. у висновку експерта № 4875/11447-11452 фактично встановлено, що померлий ОСОБА_5 не підписував довіреність, посвідчену Луніною Т.А., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу від 05.01.2017, реєстровий № 9, а тому останній не надав будь-яких повноважень ОСОБА_3 на відчуження належного йому нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Разом із тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, у постановіВерховного Суду від14 квітня 2021 року у справа № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Отже, право ОСОБА_1 щодо володіння та розпорядження спірною квартирою порушено, оскільки вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особадобросовісний набувачвнаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ матиме місце, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що наявними у справі доказами встановлено факт вибуття нерухомого майна з володіння померлого ОСОБА_5 , не з його волі, оскільки з довіреності від 05.01.2017, посвідченої ОСОБА_9 , приватним нотаріусом ХМНО, реєстровий номер 9, вбачається, що ОСОБА_5 нібито уповноважує ОСОБА_3 бути його представником з усіх без винятку питань, що стосуватимуться управління та розпорядження квартирою АДРЕСА_4 (Том 1 а.с. 24), в той же час, предметом Договору купівлі-продажу 06.01.2017 згідно п. 1.2 є квартира АДРЕСА_1 . Крім того, судовим експертом Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Іванко Є.Б. у висновку № 10/167СЕ-19 від 29.05.2019 та судовим експертом Національного наукового центру «Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Гайдамакіною Д.І. у висновку експерта №4875/11447-11452 фактично встановлено, що померлий ОСОБА_5 не підписував довіреність, посвідчену Луніною Т.А., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу від 05.01.2017, реєстровий № 9, а тому останній не надав будь-яких повноважень ОСОБА_3 на відчуження належного йому нерухомого майна.

Отже, спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 не набув права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом.

Що стосується добросовісності набуття майна ОСОБА_2 , то підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття виключається, якщо набувач не проявив розумну обачність.

Як зазначалось вище предметом договору купівлі-продажу 06 січня 2017 року є квартира АДРЕСА_1 . В той час як у довіреності від 05.01.2017, якою ОСОБА_5 нібито уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з усіх без винятку питань, стосується управління та розпорядження квартирою АДРЕСА_5 .

ОСОБА_2 не був позбавлений можливості самостійно пересвідчитися у найвності у ОСОБА_3 необхідного обсягу повноважень для розпорядження квартирою АДРЕСА_6 .

Наведена у довіреності інформація мала б спонукати ОСОБА_2 до виваженого рішення щодо придбання спірної квартири.

Доводи ОСОБА_2 про те, що спірна квартира була придбана ним під час перебування у шлюбі із ОСОБА_6 , а тому суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки - колегією суддів не приймаються, оскільки останньою рішення суду першої інстанції з цих підстав не оскаржується.

Посилання ОСОБА_2 на те, що він був позбавлений можливості поставити питання експертам в ході кримінального провадження, допитати судового експерта - не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки експертиза проводилася щодо довіреності, яка, як вже зазначалось вище, стосувалася розпорядження квартирою АДРЕСА_7 .

Встановивши, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пред`явлення позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України, відповідає вимогам закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та другастатті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

За обставин цієї справи вимога про визнання права власності є неефективною, тому суд констатувавши в мотивувальній частині рішення про набуття позивачем спірного майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності, оскільки ефективним способом захисту її прав є вимога про витребування майна, а рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, у зв`язку із чим вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не підлягає задоволенню

Стосовно зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з зустрічної позовної заяви, підставами зазначеного позову, є визнання ОСОБА_2 добросовісним набувачем спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 06.01.2017.

Частиною 1ст. 3 ЦПК Українивстановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1ст. 15 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що відповідно достатті 387 ЦК Українита частини 3статті 10 ЦПК Україниособа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Під час розгляду такого позову відповідач згідно зістаттею 388 ЦК Українимає право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Добросовісність володіння, набуття майна створюють ще одну важливу перевагу для незаконного володільця речі, а саме: коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача - у разі коли майно загублене, викрадене або вибуло з володіння власника (іншої особи, якій він передав майно у володіння) іншим шляхом поза їхньою волею (стаття 388 ЦК України).

Аналізуючи зазначені норми закону,суд першої інстнаціх дійшов обгрунтованого висновку, щопозовні вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту у розумінніст. 16 ЦК України.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав, апеляційнускаргуслід залишити без задоволення, а рішеннясуду першої інстанції залишитибез змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова