Постанова

від 09.10.2024 по справі 638/2770/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 638/2770/23

провадження № 61-6625св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Харківська державна зооветеринарна академія, Державний біотехнологічний університет,

третя особа - Профспілкова організація Харківської державної зооветеринарної академії,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської державної зооветеринарної академії, Державного біотехнологічного університету, третя особа - Профспілкова організація Харківської державної зооветеринарної академії, про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року у складі судді Єфіменко Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В. Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Харківської державної зооветеринарної академії (далі -ХДЗВА, академія) ОСОБА_9 від 22 грудня 2021 року № 567-к про звільнення за прогули без поважних причин доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу за сумісництвом ОСОБА_1 ; зобов`язати ХДЗВА анулювати запис у трудовій книжці ОСОБА_1 № 36 «Звільнений з 0,5 ставки посади доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу за сумісництвом за пунктом 4 статті 40 КЗпП України»; поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу за сумісництвом ХДЗВА або рівнозначній посаді доцента кафедри за сумісництвом Державного біотехнологічного університету (далі - ДБТУ, університет) з 22 грудня 2021 року; стягнути з ДБТУ на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 22 грудня 2021 року до дня ухвалення судом рішення про поновлення на роботі та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за один місяць.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що в процесі реорганізації ХДЗВА він не переведений на аналогічну посаду до ДБТУ за штучного створення умов для його необізнаності і пропуску строку звернення за захистом своїх прав. Незважаючи на перебування разом з іншими викладачами у відпустці, він з`явився 26 серпня 2021 року за місцем роботи з метою оформлення трудових відносин з ДБТУ. Однак, на відміну від інших співробітників, у списках посад університету позивач не значився. Для з`ясування причини своєї відсутності у списках, яка унеможливила подання ним заяви про звільнення з роботи в академії та прийом на роботу до ХДЗВА, позивач 31 серпня 2021 року звернувся до проректора університету Красноруцького О. О. , який 10 вересня 2021 року направив його до проректора з наукової роботи ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, 20 вересня 2021 року направила його до завідувача кафедри автоматизації та комп`ютерно-інтегрованих технологій ОСОБА_4 , який 01 жовтня 2021 року, після погодження з деканом факультету, запропонував позивачу посаду доцента на очолюваній ним кафедрі і 07 жовтня 2021 року позивач написав на адресу університету заяву про прийом на роботу.

Після тривалого очікування позивачу повідомили про необхідність з`явитись до відділу кадрів ХДЗВА для ознайомлення з наказом про його звільнення. 02 лютого 2022 року при ознайомленні з наказом від 22 грудня 2021 року № 567-к, позивач дізнався про своє звільнення за прогули без поважних причин з 22 грудня 2021 року.

Позивач вважає наказ про звільнення незаконним. Зазначає, що кафедра менеджменту, економіки та маркетингу ХДЗВА, в результаті реорганізації, припинила існування з 31 серпня 2021 року, згоду профспілкової організації щодо його звільнення всупереч статті 252 КЗпП України академія не отримала. Висновок про відсутність позивача на робочому місці 20 вересня 2021 року, засвідчений актом, вважає безпідставним за перебування академії з 09 липня 2021 року у стані припинення, не вирішення з 31 серпня 2021 року питання переведення позивача на роботу до університету, та не ознайомлення позивача академією з правилами трудового розпорядку з урахуванням його роботи, як сумісника на 0.5 ставки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Харкова рішенням від 26 вересня 2023 року, з урахуванням ухвали суду від 07 листопада 2023 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ голови комісії з реорганізації ХДЗВА ОСОБА_9 від 22 грудня 2021 року № 567-к про звільнення за прогули без поважних причин доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу за сумісництвом ОСОБА_1 . Поновив ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу за сумісництвом академії або рівнозначній посаді доцента кафедри за сумісництвом ДБТУ з 22 грудня 2021 року. Стягнув з ДБТУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 грудня 2021 року до 26 вересня 2023 року в сумі 80 302,95 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що академія при звільненні позивача із займаної посади порушила норми трудового законодавства України, адже не виконала вимог закону про обов`язок роботодавця до застосування дисциплінарного стягнення зажадати від ОСОБА_1 письмових пояснень.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 03 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу Державного біотехнологічного університету задовольнив. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України проведено з дотриманням норм трудового законодавства, адже він вчинив прогул, який роботодавець належним чином зафіксував і документально підтвердив.ОСОБА_1 з 31 серпня 2021 року перестав виходити на роботу та виконувати свої обов`язки. Будь-яких повідомлень стосовно причин відсутності на роботі, як і поважності причин такої відсутності позивач не надав. У судовому засіданні апеляційного суду позивач підтвердив, що у поштовому відправленні, за отримання якого він розписався у повідомленні 25 листопада 2021 року, був саме лист академії від 19 листопада 2021 року, в якому йому пропонувалося з`явитися до відділу кадрів для пояснення причин своєї відсутності на роботі та попереджалося про звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року та змінити рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 489/692/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 203/1079/20, від 30 березня 2023 року у справі № 331/734/21.

Як на обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що з 31 серпня 2021 у позивача була поважна причина бути відсутнім у ХДЗВА у зв`язку з припиненням існування та функціонування кафедри менеджменту, економіки та маркетингу за сумісництвом ХДЗВА; не врахував протиправну бездіяльність ХДЗВА щодо непереведення позивача до новоутвореного університету, неознайомлення його з робочим місцем (робочий кабінет та його місцезнаходження), кількістю робочих днів (робота за сумісництвом), тривалістю денного робочого часу у зв`язку з роботою за сумісництвом; неознайомлення з обсягом навчального навантаження доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу за сумісництвом ОСОБА_1 на 2021/2022 роки; неознайомлення про розклад занять згідно з робочим планом викладача та навчальним навантаженням доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу за сумісництвом ОСОБА_1 на 2021/2022 роки.

Дійшовши обґрунтованого висновку про порушення академією його трудових прав, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 30 вересня 2019 року № 325-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду провідного фахівця відділу інформаційно-технічного забезпечення ХДЗВА за основним місцем роботи (1 ставка).

Наказом від 07 квітня 2020 року № 79-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу ХДЗВА за сумісництвом (0,5 ставки).

На підставі заяви ОСОБА_1 від 07 грудня 2020 року та наказу від 07 грудня 2020 року № 363-к позивача звільнено 08 грудня 2020 року з посади провідного фахівця відділу інформаційно-технічного забезпечення ХДЗА на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін).

Починаючи з 08 грудня 2020 року позивач перебував у трудових відносинах із академією та працював на посаді доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу ХДЗВА за сумісництвом (0,5 ставки).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року № 431-р погоджена реорганізація Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (код ЄДРПОУ 00493741), Харківської державної зооветеринарної академії (код ЄДРПОУ 00493758),

Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (код ЄДРПОУ 00493764) та Харківського державного університету харчування та торгівлі (код згідно з ЄДРПОУ 01566330) шляхом їх приєднання до Державного біотехнологічного університету.

Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 18 червня 2021 року № 689 (далі - наказ МОН № 689) утворено Державний біотехнологічний університет та, з-поміж іншого, визначено реорганізувати Харківську державну зооветеринарну академію шляхом її приєднання до Державного біотехнологічного університету, з відповідними правовими наслідками. Також відповідним наказом було затверджено склад комісії з реорганізації.

Відповідно до підпункту 4 пункту 15 наказу МОН № 689 на комісію з реорганізації покладено зобов`язання попередити в установленому порядку працівників ХДЗВА про реорганізацію та забезпечити дотримання їх трудових прав та соціальних гарантій у порядку, визначеному законодавством України, у тому числі повідомити Державну службу зайнятості України про заплановане вивільнення працівників.

У пункті 13 Наказу МОН № 689 установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України з моменту призначення комісій до голів комісій переходять повноваження щодо управління справами, відповідно, Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка, Харківської державної зооветеринарної академії, Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва, Харківського державного університету харчування та торгівлі, повноваження керівників цих закладів освіти припиняються.

Відповідно до пункту 2.1 посадової інструкції доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу на позивача покладено обов`язок, з-поміж іншого, додержуватися вимог чинного законодавства, загальнодержавної та внутрішньо-академічної нормативної бази, зокрема Закону України «Про запобігання корупції», Кодексу корпоративної культури Харківської державної зооветеринарної академії, цієї посадової інструкції, наказів та розпоряджень вищих посадових осіб. Пунктом 4 посадової інструкції визначено, що доцент кафедри несе відповідальність, зокрема, за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, правопорушення в процесі здійснення своєї діяльності.

Починаючи з 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 перестав виходити на роботу та виконувати свої обов`язки доцента кафедри менеджменту, економіки та маркетингу академії.

20 вересня 2021 року комісія у складі: начальника відділу кадрів ОСОБА_7, старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_8, старшого лаборанта кафедри менеджменту, економіки та маркетингу ОСОБА_6 склала акт про відсутність на робочому місці, в якому встановлена відсутність ОСОБА_1 20 вересня 2021 року на робочому місці, а також те, що він не з`являвся на роботі з 31 серпня 2021 року.

13 жовтня 2021 року старший лаборант кафедри менеджменту, економіки та маркетингу ОСОБА_6 у доповідній записці повідомила керівництво академії про відсутність доцента ОСОБА_1 з 31 серпня 2021 року дотепер на робочому місці, жодних підписів про присутність ОСОБА_1 не ставив.

У табелях обліку робочого часу, складених у період вересень - грудень 2021 року, зазначено про відсутність доцента ОСОБА_1 на роботі в цей період.

Листом адміністрації Харківської державної зооветеринарної академії від 19 листопада 2021 року академія пропонувала позивачу з`явитися до відділу кадрів для пояснення причин відсутності на роботі з 31 серпня 2021 року та попереджала про звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач підтвердив, що у рекомендованому поштовому відправленні, за отримання якого він розписався у повідомленні 25 листопада 2021 року, був лист від 19 листопада 2021 року, в якому йому пропонувалося з`явитися до відділу кадрів для пояснення причин відсутності на роботі з 31 серпня 2021 року та попереджалося про звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

13 грудня 2021 року голова комісії з реорганізації академії направив подання № 54-01-655 до Профспілкового комітету ХДЗВА про погодження звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули.

15 грудня 2021 року Профспілкова організація листом № 14 повідомила керівництво ХДЗВА про те, що ОСОБА_1 не є членом профспілки працівників ХДЗВА.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник перебуває і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і в разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21).

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Встановивши, що станом на дату звільнення позивача ХДЗВА існувала як заклад вищої освіти та як юридична особа, відносини між заявником і академією не припинялися, однак позивач у період з 31 серпня 2021 року до дня звільнення був відсутній на робочому місці без поважних причин, що зафіксовано належним чином; на звернення академії про причини невиходу на роботу ОСОБА_1 пояснень не надав; позивач не є членом профспілкової організації, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання академією норм трудового законодавства України при звільненні позивача із займаної посади.

Аргументи касаційної скарги таких висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи щодо поважності причин відсутності на роботі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Вимоги щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, є похідними від позовних вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, тому задоволенню також не підлягають.

Отже, переглядаючи справу, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які їх регулюють, в результаті чого дійшов законних і обґрунтованих висновків про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволення позову.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені в касаційній скарзі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов