Постанова

від 09.10.2024 по справі 761/39064/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 761/39064/21

провадження № 61-16178св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Вест Файненс Енд Кредит Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної державної адміністрації,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 17 січня 2023 року під головуванням судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О., у справі за позовом Акціонерного товариства «Вест Файненс Енд Кредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної державної адміністрації, про виселення та зняття з реєстрації місця проживання,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року Акціонерне товариство «Вест Файненс Енд Кредит Банк» (далі - АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк») звернулося з позовом в якому просило: виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла; зобов`язати Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної державної адміністрації зняти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з місця реєстрації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 серпня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Вест Файненс Енд Кредит Банк» (далі - ПАТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк»), правонаступником якого є АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк», та Товариство з обмеженою відповідальністю «Деревообробний комбінат «Робін» (далі - ТОВ «Деревообробний комбінат «Робін») уклали договір про відкриття кредитної лінії № 240-7565/18-КЮ, за умовами якого останньому відкрито кредитну лінію з лімітом кредитування 20 000 000 грн. В цей же день у забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором ПАТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір № 240-7565/18-ІФ, за умовами якого іпотекодавець передала банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням боржником зобов`язання за кредитним договором, 11 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на належну ОСОБА_2 квартиру за АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» на підставі договору іпотеки.

07 вересня 2021 року позивачем направлено відповідачам відповідні вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення - предмету іпотеки. Проте, листи з вимогами повернулися на адресу позивача за закінченням терміну зберігання. Відповідачі відмовляються добровільно звільнити предмет іпотеки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва заочним рішенням від 17 січня 2023 року позов задовольнив частково.

Виселив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк», без надання іншого житла.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не виконали вимоги іпотекодержателя і добровільно не звільнили житлове приміщення, що обмежує права позивача, як власника майна на володіння, користування і розпорядження належної йому квартирою, а тому відповідачі підлягають виселенню в судовому порядку. При цьому не можна покладати на третіх осіб будь-які матеріально-правові обов`язки, а тому вимоги в частині зобов`язання Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної державної адміністрації зняти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з місця реєстрації задоволенню не підлягали.

Київський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року залишив без змін.

Приймаючи постанову, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначав, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк», проте відповідачі не виконали вимоги іпотекодержателя і добровільно не звільнили житлове приміщення.

Крім того, основний кредитний договір укладений між ПАТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» та ТОВ «Деревообробний комбінат «Робін» з цільовим призначенням: для поповнення оборотних коштів позичальника, а також використання на будь-які цілі, що не суперечать законодавству України. Отже, вказаний кредитний договір не є споживчим кредитом, а тому на спірні правовідносини не поширюється заборона, встановлена пунктом 5-2 Розділу VI Прикінцевих Положень Закону України «Про іпотеку».

Також, відповідач ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не посилався на те, що спірне нерухоме майно є його єдиним житлом, а тому відсутні підстави вважати порушеним його право на житло в розумінні статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19.

Крім того, виселення відповідачів з вказаного житла без надання їм іншого житла суперечить положенням статті 109 ЖК України.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Вказує, що положення частини другої статті 109 ЖК України застосовуються у разі звернення стягнення та іпотечне майно в судовому порядку. При позасудовому способі звернення стягнення на іпотечне майно застосовуються положення частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України. У разі відмови боржника добровільно виконати умови договору та звільнити житловий будинок чи житлове приміщення у визначений строк примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду не у загальному порядку, передбаченому частиною другою статті 109 ЖК України, а в спеціальному порядку (частина третя цієї статті) - без надання іншого жилого приміщення.

Крім того, ОСОБА_1 ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не посилався на те, що спірне нерухоме майно є його єдиним житлом, а тому відсутні підстави вважати порушеним його право на житло в розумінні статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 06 грудня 2023 року відкрив провадження та витребував справу № 761/39064/21 з Шевченківського районного суду міста Києва. Зупинив виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 17 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року до закінчення касаційного перегляду справи.

Справа № 761/39064/21 надійшла до Верховного Суду 25 січня 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 12 вересня 2024 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 серпня 2018 року ПАТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» та ТОВ «Деревообробний комбінат «Робін» уклали договір про відкриття кредитної лінії № 240-7565/18-КЮ, за умовами якого останньому відкрито кредитну мультивалютну лінію з лімітом кредитування 20 000 000 грн з кінцевим строком повернення до 10 серпня 2021 року.

В цей же день у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором ПАТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № 240-7565/18-ІФ, за умовами якого вона передала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, 11 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на належну ОСОБА_2 квартиру за АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» на підставі договору іпотеки.

07 вересня 2021 року АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» направило ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимоги про звільнення протягом місяця квартири АДРЕСА_1 , однак повідомлення повернулися без вручення «за закінченням терміну зберігання поштового відправлення».

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про зняття з реєстрації місця проживання, Верховний Суд в цій частині судові рішення не переглядає.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК України). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК України щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

Водночас стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.

Дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц.

Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц).

При вирішенні питання застосування частини другої статті 109 ЖК України Верховний Суд наголошував на необхідності встановлення відповідності такого виселення вимогам пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу між правом власності позивача на майно та правом користування цим майном відповідачами (постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 08 грудня 2021 року у справі №209/2032/14-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 127/7630/20).

Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується Європейський суд з прав людини при вирішенні спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 496/5343/18 (провадження № 61-5351св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 756/5928/20 (провадження № 61-2232св22).

У цій справі судами встановлено, що спірне нерухоме майно набуте у власність ОСОБА_2 не за рахунок кредитних коштів, оскільки належить останній на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Барановою Т. І. 15 листопада 1999 року.

Також, місце проживання відповідачів зареєстровано у спірній квартирі.

Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні.

Проте, суди попередніх інстанцій не встановили, чи є вказана квартира єдиним житлом відповідачів, чи забезпечені вони іншим житловим приміщенням, а тому дійшли передчасного висновку про задоволення позову в частині виселення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 206/2041/23.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на порушення вимог статей 263-265, 367, 368 ЦПК України не усунув допущений судом першої інстанції недолік.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки місцевий суд порушив вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому рішення місцевого суду і постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про виселення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Верховний Суд ухвалою від 06 грудня 2023 року зупинив виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи, що за наслідками касаційного перегляду рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням на новий розгляд, підстави для поновлення їх виконання відсутні.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 17 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Вест Файненс Енд Кредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

Є. В. Петров

В. В. Пророк

І. М. Фаловська