Постанова

від 13.12.2023 по справі 309/2822/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 309/2822/21

провадження № 61-4735св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Хустський фаховий технічний коледж Товариства сприяння обороні України,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - керівник Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради, Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Хустської міської ради, Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області на ухвалу Закарпатського апеляційного

суду від 25 квітня 2022 року, постановлену колегією у складі суддів: Кожух О. А., Фазикош Г. В., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Хустського фахового технічного коледжу Товариства сприяння обороні України про визнання права власності на майно.

В обґрунтування позову вказувала, що 4 грудня 2019 року вона уклала з Хустським технічним коледжем Товариства сприяння оборони України в особі директора Яська Михайла Миколайовича , який діяв на підставі Статуту в новій редакції, затвердженого Протоколом засідання Ради Правління відокремленого підрозділу Громадської організації «ЗОО ТСО України» від 3 квітня 2019 року за № 2, та наказу № 18 від 14 жовтня 2015 року, договір про здійснення спільної діяльності.

Пунктом 2 вказаного договору визначено, що його предметом є діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва об`єкта на частинах земельних ділянок з подальшим розподілом між сторонами часток у праві власності на об`єкт згідно з умовами договору. Позивач та відповідач надають (відводять) для будівництва об`єкта частини земельної ділянки № 1 та земельної ділянки № 2 , а також здійснюють фінансування будівництва об`єкту наступним чином: позивач фінансує 70 % вартості робіт, а відповідач - 30 % вартості.

Пунктом 4 зазначеного договору передбачено, що сторони розподіляють між собою приміщення об`єкта в таких частинах: позивач отримує 70% від корисної площі; відповідач отримує 30%.

9 липня 2020 року сторони подали повідомлення про початок виконання будівельних робіт, яке зареєстроване відділом Державного архітектурно-будівельного контролю Хустської міської ради за № ЗК 051200709316.

За змістом витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 2110800000:01:069:0073, розташовану

на АДРЕСА_1 , вказана земельна ділянка перебуває в постійному користуванні Хустського фахового технічного коледжу Товариства сприяння обороні України, а земельна ділянка з кадастровим номером 2110800000:01:069:0063, розташована за цією ж адресою, належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Фактично позивач почала будівництво 10 липня 2020 року.

25 березня 2020 року вона уклала з Приватним підприємством «Архітектура k» договір щодо виготовлення проекта реконструкції нежитлової будівлі під крамницю з офісними приміщеннями у АДРЕСА_1 .

За вказаним договором позивач сплатила авансові платежі, а саме 25 березня 2020 року - у розмірі 27 500 грн, 6 травня 2020 року - у розмірі 52 000 грн та

8 грудня 2020 року - у розмірі 15 500 грн.

У травні 2020 року позивач уклала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір про виконання будівельних робіт, оплату за яким має здійснювати позивач, за власні кошти оплатила замовлені будівельні матеріали

Зазначала, що реконструкція об`єкта нежитлової будівлі під крамницю

з офісними приміщеннями загальною площею 333,9 кв.м, розташованого

на АДРЕСА_1 , здійснювалася її коштами.

Після завершення (фактично) позивачем реконструкції об`єкта нежитлової будівлі під крамницю з офісними приміщеннями позивач замовила технічний паспорт до даного об`єкта, відповідно до якого загальна площа об`єкта нерухомого майна складає 333,9 кв.м, з яких 183,8 кв.м - основна площа та 150,1 кв.м - допоміжна.

7 липня 2021 року сторони подали до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Хустської міської ради декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1). Відповідно до декларації об`єкт будівництва має такі основні характеристики: загальна площа 333,9 кв.м з яких торгова площа крамниці - 128,0 кв.м, площа офісних приміщень - 55,8 кв.м, площа підсобних приміщень - 150,1 кв.м, площа забудови - 230,8 кв.м, будівельний

об`єм - 1 357,0 кв.м; пропускна спроможність - 48 чол./добу, кількість робочих місць - 6 чол., поверховість - 2.

8 липня 2021 року позивач звернулася до відповідача з вимогою відшкодувати витрати, пов`язані з реконструкцією вказаного об`єкта нерухомого майна відповідно до умов договору від 4 грудня 2019 року, проте відповідач повідомив про відсутність коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з реконструкцією зазначеного об`єкта.

Враховуючи, що всі дозвільні документи на будівництво, завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію виготовлені на обох сторін в процентному відношенні 70/30, провести реєстрацію об`єкта нерухомого майна за позивачем як за єдиним забудовником неможливо.

За таких обставин просила визнати за нею право власності на об`єкт нежитлової будівлі - крамницю з офісними приміщеннями загальною площею 333,9 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 4 листопада 2021 року задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нежитлової будівлі - крамницю з офісними приміщеннями загальною площею 333,9 кв.м, розташовану

на АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснювала реконструкцію нежитлової будівлі під крамницю з офісними приміщеннями, розташовану на АДРЕСА_1 , за власні кошти, замовила та оплатила будівельні роботи і матеріали, замовляла технічну документацію та дозвільні документи. Місцевий суд врахував, що відповідач вказаних обставин не заперечував. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про визнати за позивачем права власності на вказану нежитлову будівлю.

Не погоджуючись з рішенням Хустського районного суду Закарпатської області

від 4 листопада 2021 року, особа, яка не брала участі у справі, - Хустська окружна прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради, Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24 березня 2022 року апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області - залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме надання апеляційному суду доказів бездіяльності або невиконання повноважень органами, в інтересах яких прокуратура звертається за захистом інтересів держави.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 25 квітня 2022 року апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 4 листопада 2021 року повернено заявнику.

Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції зазначив виходив з ненадання прокурором доказів, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання органами, в інтересах яких подано апеляційну скаргу та які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави, пов`язаних зі здійсненням державного архітектурно-будівельного контролю та прийняттям в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійсненням функцій у сфері містобудування та архітектури.

Апеляційний суд зазначив, що на момент подання прокуратурою апеляційної скарги (4 березня 2022 року) сам по собі факт незвернення таких органів з апеляційною скаргою (на що як на підставу для здійснення представництва посилався прокурор) не свідчить про неналежне виконання компетентними органами своїх функцій із захисту інтересів держави, з урахуванням того, що цим органам, які не брали участі у справі, прокурор повідомив про ухвалення судового рішення лише 3 березня 2022 року.

Зазначивши, що прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави в особі Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про неусунення заявником недоліків, зазначених в ухвалі від 24 березня 2022 року, що вважав підставою для повернення апеляційної скарги відповідно до статей 185, 357 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2022 року заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 25 квітня 2022 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції

висновків щодо застосування статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 47, 56, 89, 185, 263, 352, 354, 357 ЦПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), та постановах

Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 2-2761/09

(провадження № 61-9765св20), від 28 травня 2020 року у справі № 718/785/17 (провадження № 61-41920св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц (провадження № 61-35929св18), від 2 квітня 2020 року у справі № 645/7199/18 (провадження № 61-20942св19), від 17 липня 2019 року у справі № 911/1805/18,

від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17 (провадження № 61-5741св18),

від 30 вересня 2020 року у справі № 176/2459/19 (провадження № 61-11058св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 307/783/20 (провадження № 61-2863св23), від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, від 24 червня 2020 року

у справі № 761/36138/19 (провадження № 61-23198св19).

Вказує про неврахування судом апеляційної інстанції того, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор

попередньо, до звернення з апеляційною скаргою, листами від 3 березня

2022 року № 07.54-1208 вих-22 повідомив Хустську міську раду про представництво її інтересів, за № 07.54-1209 вих-22 направив аналогічне повідомлення на адресу Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області та за № 07.54-1210 вих-22 - Державній інспекції архітектури та містобудування України.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги прокурора. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої

Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), та постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 2-2761/09 (провадження № 61-9765св20), від 28 травня

2020 року у справі № 718/785/17 (провадження № 61-41920св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц (провадження № 61-35929св18), від 2 квітня 2020 року у справі № 645/7199/18 (провадження № 61-20942св19), від 17 липня 2019 року у справі № 911/1805/18, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17 (провадження № 61-5741св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 176/2459/19 (провадження № 61-11058св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 307/783/20 (провадження № 61-2863св23), від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18,

від 24 червня 2020 року у справі № 761/36138/19 (провадження № 61-23198св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 1 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Хустського фахового технічного коледжу Товариства сприяння обороні України про визнання права власності на майно.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 4 листопада 2021 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нежитлової будівлі - крамницю з офісними приміщеннями загальною площею 333,9 кв.м, розташовану

на АДРЕСА_1 .

У лютому 2022 року до Хустського районного суду Закарпатської області надійшло клопотання керівника Хустської окружної прокуратури про ознайомлення

з матеріалами цивільної справи № 309/2822/21, з якою прокурор ознайомився

8 лютого 2022 року.

4 березня 2022 року керівник Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, які не брали участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 4 листопада 2021 року.

До апеляційної скарги прокурор додав повідомлення, які направлені Хустської міській раді, Державній інспекції архітектури та містобудування України та Управлінню Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області 3 березня 2022 року, про представництво прокуратурою відповідних інтересів органів в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24 березня 2022 року апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області - залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом надання апеляційному суду доказів бездіяльності або невиконання повноважень органами, в інтересах яких прокуратура звертається за захистом інтересів держави.

У квітні 2022 року керівник Хустської окружної прокуратури Закарпатської області подав до апеляційну скаргу заяву на усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучив вказані повідомлення від 3 березня 2022 року.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 25 квітня 2022 року апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 4 листопада 2021 року повернено заявнику.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через

її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року

у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити

про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду

і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 до Хустського фахового технічного коледжу Товариства сприяння обороні України про визнання права власності на майно.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 25 квітня 2022 року апеляційну скаргу прокурора визнано неподаною та повернуто заявнику.

Звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області, як осіб, що не брали участі у справі, прокурор посилався на бездіяльність Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області протягом розгляду справи в суді першої інстанції та щодо неоскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Тобто Хустська міська рада та Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області, на думку прокурора, не вчиняють дій, направлених на належне реагування та захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому у касаційній скарзі наголошується на тому, що у даному спорі прокурор в інтересах держави в особі відповідних органів звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, а не до суду першої інстанції з позовною заявою, що має свої особливості, у першу чергу, пов`язані обмеженим строком на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» закріплено що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого

статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19),

від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У постанові Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 260/1815/21 (провадження № К/9901/48346/21) указано про те, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак викладене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо

у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Суспільство є окремим суб`єктом публічно-правових відносин, яке може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи та інтересів держави. При цьому Основним Законом України передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке

і, водночас, чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються

на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами владних повноважень (суб`єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France),

заява № 61517/00, пункт 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора

не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання

про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною.

У справі, яка переглядається, прокурор посилався у поданій ним апеляційній скарзі, а також посилається у касаційній скарзі на те, що компетентний орган самоусунувся від захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

До апеляційної скарги прокурором додано повідомлення про представництво прокуратурою інтересів Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 3 березня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу прокурору, виходив з недоведеності обізнаності Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області, які не брали участі у справі, про ухвалення судом першої інстанції 4 листопада 2021 року судового рішення у цій справі, а строк між направленням прокурором повідомлення та моментом звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою не є достатнім та розумним.

Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року

у справі № 927/468/20 викладено правовий висновок про те, що часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі,

не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором статті 23 Закону

України «Про прокуратуру». Критерій «розумності», який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно у часовому аспекті. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність порушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду:

від 23 лютого 2021 року у справі № 923/496/19, від 11 березня 2021 року

у справі № 920/821/18, від 8 квітня 2021 року у справі № 925/11/19.

В постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20 (провадження № 61-3030св22) та від 30 листопада 2022 року у справі № 308/7493/18 (провадження № 61-5395св22) касаційний суд зазначив про помилковість висновку апеляційного суду щодо недодержання прокурором визначеної частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури щодо попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень про встановлення факту порушення та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку апеляційного суду, виявилось у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням апеляційної скарги. Верховний Суд у вказаних справах зазначив, що за змістом пункту 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання апеляційної скарги та надходження її до суду, і цю вимогу прокурор не порушив.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року

у справі № 911/1805/18 вказано, що відсутність попереднього, до звернення до суду, повідомлення прокурором про це відповідного суб`єкта владних повноважень, у даному конкретному випадку не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви прокурора, оскільки судами встановлено підставність захисту інтересів держави органами прокуратури у зв`язку з порушенням економічних інтересів держави та з огляду на те, що наявність підстав для представництва в даному випадку не оскаржено суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу прокурору з вказаних підстав, не врахував наведеного, так як прокурор обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді та подав апеляційну скаргу з додержанням статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої

статті 56 ЦПК України.

Враховуючи викладене, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що прокурор звернувся з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Хустської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатської області, як осіб, які не брали участі у справі, передчасно, не надавши можливість останнім відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Указане узгоджується з правовими висновками, викладеним у постановах Верховного Суду: від 10 листопада 2021 року у справі № 307/783/20

(провадження № 61-7190св21), від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/5527/21 (провадження № 61-7272св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 308/9588/20 (провадження № 61-5276св22) та від 14 грудня 2022 року у справі № 308/5833/20 (провадження № 61-4741св22).

Колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі, не навів наявність причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, вважав апеляційну скаргу прокурора неподаною та передчасно повернув її прокурору.

При цьому апеляційне провадження у справі суд не відкрив, а лише зробив загальне посилання на статті 185, 357 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Підстави повернення апеляційним судом апеляційної скарги визначено

статтею 357 ЦПК України.

У пункті 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо, зокрема, апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Тлумачення пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК свідчить, що в ньому

не передбачено такої підстави для повернення апеляційної скарги

як відсутність процесуальних повноважень прокурора на подання апеляційної скарги в інтересах юридичних осіб з повною процесуальною дієздатністю.

За таких обставин повернення апеляційної скарги на підставі пункту 1

частини п`ятої статті 357 ЦПК є помилковим.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 року

у справі № 176/2459/19 (провадження № 61-11058св20), від 21 липня 2021 року

у справі № 299/1425/19 (провадження № 61-17634св20), від 28 липня 2021 року

у справі № 307/1155/20 (провадження № 61-7192св20) та від 14 грудня 2022 року

у справі № 308/5833/20 (провадження № 61-4741св22).

Верховний Суд наголошує, що у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу прокурора, не зазначивши конкретну правову підставу для відповідної процесуальної дії, пославшись у загальному на статті 185, 357 ЦПК України.

Таким чином, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню

з направленням справи до суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, тому касаційна скарга, тому касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення, скасуванню - з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, касаційний суд суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Хустської міської ради, Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області задовольнити.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 25 квітня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк