Постанова

від 25.09.2024 по справі 638/9826/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 638/9826/20

провадження № 61-13427св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Черемушки - 2017»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова

від 20 липня 2021 року під головуванням судді Невеніцина Є. В., рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2021 року під головуванням судді Невеніцина Є. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Абрамова П. С.,

Одринської Т. В. у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Черемушки - 2017» до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Черемушки - 2017» (далі - ОСББ «Черемушки - 2017», ОСББ) звернулося до суду з позовом в якому, після зміни предмета позову, просило суд:

- визнати недійсними договори зберігання від 17 липня 2017 року № 01/07,

від 17 липня 2017 року № 02/07, від 17 липня 2017 року № 03/07, які укладені між ОСОБА_1 та ОСББ «Черемушки-2017»;

- визнати недійсними третейські застереження, що містяться: в пункті 6.1. договору зберігання від 17 липня 2017 року № 01/07, в пункті 6.1. договору зберігання

від 17 липня 2017 року № 02/07, в пункті 6.1. договору зберігання від 17 липня

2017 року № 03/07, які укладено між ОСОБА_1 та ОСББ «Черемушки - 2017».

В обґрунтування позову позивач зазначав, що у квітні 2020 року він дізнався про існування договорів зберігання, які нібито були укладені між ОСОБА_1 та ОСББ «Черемушки - 2017» в особі представника ОСОБА_2 .

Позивач заперечує дійсність вказаних правочинів, оскільки ОСОБА_2 не є представником ОСББ «Черемушки - 2017», адже позивач ніколи не уповноважував цю особу на представлення своїх інтересів, у тому числі й не видавав довіреність

від 04 липня 2017 року.

Крім того вказував, що позивачу взагалі невідома особа, яка назвалась представником ОСББ «Черемушки - 2017».

Звертав увагу на масу та об`єм матеріалів, які нібито передавалися позивачу на зберігання, адже теоретично вони не могли зберігатися у нежитлових приміщеннях ОСББ «Черемушки - 2017», адже недостатньо площі, відсутня можливість їх завантаження та вивантаження на прибудинковій території будівлі.

Вказував, що позивач є неприбутковою організацією і не має на меті отримання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 20 липня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ОСББ «Черемушки-2017» до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 257 ЦПК України відмовив.

Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд вказував, що зміст третейського застереження не охоплює питання визнання недійсності оспорюваного договору, а відтак визнання договору недійсним є окремим видом захисту порушеного права чи інтересу сторони, а передумовою передачі спорів до третейського суду у даному випадку є недосягнення між сторонами зазначеного договору згоди шляхом переговорів саме з питань непорозуміння, що виникають внаслідок або у зв`язку з цим договором, тобто обмежене колом спірних питань, які можуть бути врегульовані сторонами шляхом переговорів.

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 29 листопада 2021 року позовні вимоги задовольнив.

Визнав недійсними договори зберігання від 17 липня 2017 року № 01/07, від 17 липня 2017 року № 02/07, від 17 липня 2017 року № 03/07, які укладені між

ОСОБА_1 та ОСББ «Черемушки-2017».

Визнав недійсними третейські застереження, що містяться в пункті 6.1. договору зберігання від 17 липня 2017 року № 01/07, в пункті 6.1. договору зберігання

від 17 липня 2017 року № 02/07, в пункті 6.1. договору зберігання від 17 липня

2017 року № 03/07, які укладені між ОСОБА_1 та ОСББ «Черемушки-2017».

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Черемушки-2017» суму сплаченого судового збору у розмірі 6 306 грн.

Дзержинський районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 01 лютого

2022 року під головуванням судді Невеніцина Є. В. заяву представника ОСББ «Черемушки-2017» про ухвалення додаткового рішення задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Черемушки-2017» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Полтавський апеляційний суд постановою від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2021 року залишив без змін.

Полтавський апеляційний суд додатковою постановою від 05 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О. заяву представника ОСББ «Черемушки - 2017» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Черемушки - 2017» кошти на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції стосовно мотивів постановлення оскарженої ухвали суд апеляційної інстанції вказував, що Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 21 жовтня 2020 року прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання на 10 грудня 2020 року о 10:30 год.

Натомість, заперечення проти вирішення спору в суді загальної юрисдикції, а також прохання залишити позовні вимоги об`єднання без розгляду на підстав пункту 6 частини першої статті 257 ЦПК України, представником відповідача були подані до суду першої інстанції 10 грудня 2020 року.

Врахувавши позовні вимоги ОСББ «Черемушки-2017», зокрема оскарження позивачем третейських застережень, а також час подання представником відповідача заперечень проти вирішення спору в суді, апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для застосування положень пункту 6 частини першої статті 257 ЦПК України у спірних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що оскільки позивач заперечував факт видання ОСОБА_2 довіреності з метою вчинення юридичних дій в інтересах юридичної особи, а відповідач не надав на вимогу суду доказів її існування, апеляційний суд погодився із висновком щодо відсутності факту видачі довіреності від 04 липня 2017 року ОСББ «Черемушки-2017» на ім`я ОСОБА_2 , а відповідно, й неможливістю ним діяти в інтересах позивача.

Апеляційний суд також додатково вказав, що окремої уваги заслуговує й особа уповноваженої особи, оскільки згідно довідки від 18 серпня 2021 року № 01-21/4130, наданої КНП ХОР «ОКПЛ № 3» встановлено, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП ХОР «ОКПЛ №3» в період з 29 липня 2017 року

по 28 вересня 2017 року з діагнозом шизофренія.

Відтак суди вважали, що спірні договори зберігання підписані від імені ОСББ «Черемушки-2017» фізичною особою, яку не було уповноважено на здійснення будь-яких представницьких функцій, є такими, що укладені поза волею юридичної особи.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Колісніченко А. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позов залишити без розгляду або відмовити у його задоволенні.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди не звернули належної уваги на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 28 серпня 2018 року у справі

№ 906/493/16, від 03 березня 2020 року у справі № 920/241/19, від 06 лютого

2018 року у справі № 910/6558/17, від 12 листопада 2020 року у справі

№ 910/13366/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 910/4272/18, від 08 травня

2018 року у справі № 906/1097/16 про підвідомчість справ про недійсність правочину щодо якого укладено третейську угоду саме третейському суду та щодо необхідності скасування всіх рішень, ухвалених у спорі із наявною третейською угодою, у тому числі щодо дійсності та чинності правочину.

Суди не надали належної оцінки тій обставині, що оспорювані правочини містять третейське застереження про передачу спору на вирішення третейського суду, а відповідач не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви по суті спору подав заперечення проти вирішення спору у суді.

Також суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 27 квітня 2021 року у справі № 910/23066/15, від 18 серпня 2020 року у справі № 921/353/19, від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі

№ 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня

2019 року у справі № 903/849/17 щодо презумпції правомірності правочину і відсутності підстав для визнання спірного правочину у справі недійсним.

Касаційна скарга також містить аргументи про те, що суди допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач заперечував вирішення справи у суді загальної юрисдикції через наявність третейського застереження, а тому був обмежений у наданні доказів на спростування тверджень позивача.

Зауважував, що відповідач не має жодного відношення до виданої на ім`я

ОСОБА_2 позивачем довіреності, оскільки він її йому не видавав і на зберігання оригінал не отримував, а тому примірник вказаної довіреності може бути виключно у позивача, отже вимога суду, про покладення на відповідача обов`язку надати цей документ заздалегідь є невиконуваною.

Посилання судів на стан здоров`я уповноваженого ОСОБА_2 вважає помилковим також, оскільки він не повідомляв відповідачу про стан свого здоров`я, а тому негативні наслідки з приводу цього він нести не може.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у листопаді 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСББ «Черемушки - 2017» адвокат Пацурковська О. М. у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість аргументів касаційної скарги.

Зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції правильні.

Зауважує, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, а тому суд першої інстанції постановив законну та вмотивовану ухвалу.

Представник відповідача вказує, що суди дійшли цілком обґрунтованого та правильного висновку про відсутність факту видачі ОСББ «Черемушки - 2017» довіреності на ім`я ОСОБА_2 , відповідно і неможливості укладення ним спірних договорів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Дзержинського районного суду м. Харкова.

07 листопада 2023 року цивільна справа № 638/9826/20 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обставини, встановлені судами

17 липня 2017 року ОСББ «Черемушки-2017» в особі представника ОСОБА_2 (зберігач) та ОСОБА_1 (поклажодавець) уклали договори зберігання

№ 01/07, № 02/07 та № 03/07, згідно яких зберігач прийняв на відповідальне зберігання від поклажодавця майно згідно з додатком та зобов`язується повернути його поклажодавцю.

Суди встановили, що за своїм змістом зазначені договори зберігання є ідентичними, відмінність полягає у переліку майна, яке передавалось на зберігання від поклажодавця ОСОБА_1 до зберігача ОСББ в особі ОСОБА_2 .

За змістом підпунктів 1.2.1., 1.2.2. пункту 1.2. розділу 1 договору зберігання

від 17 липня 2017 року № 01/07 зберігач ОСББ в особі ОСОБА_2 , що діє на підставі довіреності від 04 липня 2017 року, приймає від поклажодавця

ОСОБА_1 на відповідальне зберігання наступне майно:

- ТЛ Еко Фасад (1000*600*120) у кількості 134,784 м3 загальною вартістю

277 453,40 грн;

- труба ПЕ 100 SDR 11-355х32,2 відр. питна у кількості 100 пог. м загальною вартістю 194 160,00 грн.

За змістом підпунктів 1.2.1., 1.2.2. пункту 1.2. розділу 1 договору зберігання

від 17 липня 2017 року № 02/07 між сторонами передбачена передача на зберігання наступного майна:

- труба ПЕ 100 SDR 11-355х32,2 відр. питна у кількості 250 пог. м загальною вартістю 485 400 грн.

За змістом підпунктів 1.2.1., 1.2.2., 1.2.3., 1.2.4.,1.2.5.,1.2.6.,1.2.7.,1.2.8. пункту 1.2. розділу 1 договору зберігання від 17 липня 2017 року № 03/07 між сторонами передбачена передача на зберігання наступного майна:

- ТЛ (Эко Лайт 1000х600х50) у кількості 49,68 м3 загальною вартістю 31 851,64 грн;

- ТЛ (1000х600х100) у кількості 170,28 м3 загальною вартістю 109 172,64 грн;

- ТЛ (Приват Фасад 1000х600х50) у кількості 8,04 м3 загальною вартістю

15 696,24 грн;

- ТЛ (Приват Фасад 1000х600х100) у кількості 16,08 м3 загальною вартістю

33 913,87 грн;

- ТЛ (Еко Фасад 1000х600х50) у кількості 7,08 м3 загальною вартістю 15 026,61 грн;

- віконний блок із профілю «WDS» у кількості 76,648 м2 загальною вартістю

118 107,52 грн;

- алюмінієва конструкція у кількості 6,261 м2 загальною вартістю 13 140,21 грн;

- арматура 10 мм А 500 С міра у кількості 7 тон загальною вартістю 130 899,97 грн.

Пунктами 2.1. розділу 2 спірних договорів зберігання визначено, що зберігач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання майна в період дії договорів; зберігати майно окремо від інших речей, з виконанням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна; нести відповідальність за втрату або ушкодження майна, незалежно від причини ушкодження або втрати з моменту одержання майна від поклажодавця до закінчення його зберігання.

Пунктом 4.2. розділу 4 договорів зберігання передбачено, що плата за зберігання у розмірі 100 % вноситься поклажодавцем зберігачу після повернення поклажодавцеві зберігачем майна, переданого на зберігання, у схоронності.

У пунктах 6.1. розділів 6 договорів зберігання від 17 липня 2017 року № 01/07,

від 17 липня 2017 року № 02/07, від 17 липня 2017 року № 03/07 містяться третейські застереження, що будь-які суперечки або спори за цими договорами зберігання, які не врегульовані шляхом переговорів, сторони передають на вирішення третейського суду, в якості якого, за взаємною згодою, обрано Постійно діючий третейський суд при Асоціації «Європейська ліга правових інновацій» (ЄДРПОУ 39367403, місцезнаходження: вул. Космічна, б. 21, м. Харків, 61145) та доручають голові цього суду формування складу третейського суду.

За змістом пунктів 7.1. розділу 7 договорів зберігання, договори набувають чинності з моменту їх підписання і діють до 01 серпня 2017 року. Підписанням цих договорів сторони підтверджують факт передання майна від поклажодавця зберігачеві в момент їх підписання та ця обставина не потребує додаткового складання актів приймання-передачі.

Зазначені договори зберігання від імені поклажодавця підписані ОСОБА_1 , від імені зберігача - ОСОБА_2 (за довіреністю) (а. с. 20-22, том 1).

Згідно довідки ОСББ «Черемушки-2017» від 15 липня 2020 року, до якої додано оборотно-сальдову відомість від 15 липня 2020 року, що підписана головою правління ОСББ ОСОБА_4 , членами правління ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , бухгалтер ОСББ ОСОБА_7 , за період з 29 червня 2017 року по 15 липня

2020 року жодного майна, у тому числі, згідно договорів зберігання від 17 липня

2017 року № 01/07, від 17 липня 2017 року № 02/07, від 17 липня 2017 року № 03/07, на рахунку 023 «Матеріальні цінності на матеріальному зберіганні» не обліковувались.

Крім того, довідкою від 15 липня 2020 року ОСББ «Черемушки-2017» із додатками: викопіюванням з технічного паспорту будинку та фототаблицею нежитлових приміщень будинку за підписом голови правління ОСББ ОСОБА_4 , членів правління ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , зафіксовано, що всі приміщення багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , поділяються на об`єкти приватної власності (квартири, нежитлові приміщення) та спільної сумісної неподільної власності всіх співвласників будинку (допоміжні приміщення, несучі конструкції тощо), яке забезпечує експлуатацію будинку та побутове обслуговування його мешканців та непридатне для використання з іншою метою.

Згідно пункту 1 розділу 2 Статуту ОСББ «Черемушки-2017», затвердженого протоколом установчих зборів ОСББ «Черемушки-2017» від 21 червня 2017 року № 1 (далі - статут), метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом.

Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками (пункт 2 розділу 2 статуту).

Відповідно до пункту 3 розділу 2 статуту визначено, що завданнями та предметом діяльності об`єднання є: забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном; забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території; сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості за обґрунтованими цінами; забезпечення виконання співвласниками своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно пункту 1 розділу 1 статуту ОСББ «Черемушки-2017» воно створене власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Пунктом 2 розділу 1 статуту визначено, що об`єднання діє відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», чинного законодавства України та статуту.

Відповідно до пункту 1 розділу 3 статуту органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління та ревізійна комісія (ревізор) об`єднання.

Пунктом 12 розділу 3 статуту визначено, що виконавчим органом об`єднання є правління, яке обирається і підзвітне загальним зборам. Правління здійснює керівництво поточною діяльністю об`єднання та має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених цим статутом.

Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами.

Згідно з протоколом № 1 установчих зборів ОСББ «Черемушки-2017» від 21 червня 2017 року обрано: голова правління - ОСОБА_8 ; заступник голови правління - ОСОБА_9 ; член правління - ОСОБА_10 .

Відповідно до протоколу загальних зборів ОСББ «Черемушки-2017» від 06 вересня 2017 року № 2/1 відкликано попередніх членів правління у повному складі та обрано новий склад правління: ОСОБА_4 (голова правління), ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 .

Пунктом 16 розділу 3 статуту встановлено, що голова правління, зокрема, за рішенням правління видає довіреності на представництво інтересів об`єднання іншим особам.

Пунктом 15 розділу 3 статуту встановлено, що рішення правління приймається більшістю голосів. Рішення правління викладаються у протоколі засідання правління із зазначенням кожним з членів правління результату свого голосування («за» або «проти»), засвідченого власноручним підписом.

Пунктом 3 розділу 3 статуту встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів належить питання про використання спільного майна, а зберігання товарно-матеріальних цінностей, можливе виключно у нежитлових приміщеннях, які є спільним неподільним майном співвласників.

Пунктом 8 розділу 3 статуту визначено, що рішення, що пов`язані з користуванням спільним майном вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше як дві третини загальної кількості усіх співвласників. Рішення загальних зборів викладається письмово та засвідчується особистим підписом кожного, хто проголосував, із зазначенням результату його голосування («за» чи «проти»).

Суд першої інстанції встановив, що головою третейського суду при Асоціації «Європейська ліга правових інновацій» є ОСОБА_11 , який є адвокатом відповідача, а також адвокатом юридичної особи ТОВ «ЕКТІВ ОПЕРЕЙШНС», засновником якої також є відповідач, що підтверджується дослідженими в суді ордерами на надання правничої (правової) допомоги від 04 листопада 2019 року, витягом з ЄДРПОУ відносно ТОВ «ЕКТІВ ОПЕРЕЙШНС».

Згідно довідки від 18 серпня 2021 року № 01-21/4130, наданої Комунальним некомерційним підприємством Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» (далі - КНП ХОР «ОКПЛ № 3») встановлено, що

ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП ХОР «ОКПЛ № 3» в період з 29 липня 2017 року по 28 вересня 2017 року з діагнозом шизофренія.

Згідно з оглянутою місцевим судом медичною картою стаціонарного хворого № 4633 ОСОБА_2 обмежено вихід з відділення без супроводжуючих, 28 серпня

2017 року оглянутий лікарем у відділенні, при цьому 28 серпня 2017 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Європейська ліга правових інновацій» ухвалив рішення, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 був присутній у судовому засіданні та надавав свої пояснення.

Досліджена судом першої інстанції медична документація, яка надійшла із КНП ХОР «ОКПЛ № 3», вказує, що ОСОБА_2 знаходився на лікуванні у відповідних психіатричних лікувальних закладах, починаючи з 1989 року по 2017 рік.

За період з 2014 року по 2017 рік ОСОБА_2 перебував на лікуванні у КНП ХОР «ОКПЛ № 3» чотири рази з діагнозом шизофренія.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України «Про третейські суди» (тут і далі у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За приписами статті 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» передбачено винятки справ, які не можуть бути розглянуті третейськими судами.

Процесуальним законодавством передбачено випадки, у яких рішення третейського суду підлягають скасуванню, зокрема, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону або рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди.

Частинами першою, четвертою, шостою, дев`ятою статті 12 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди; третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена, зокрема, шляхом обміну листами; посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору; третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Згідно з нормами статей 3, 5, 7, 12 Закону України «Про третейські суди» передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом (частина четверта статті 4 ЦПК України). Останнє кореспондується зі змістом частини першої статті 21 ЦПК України та частиною першою статті 5 Закону про третейські суди.

Третейська угода щодо передачі спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору.

При цьому, така угода має бути укладеною, з підтвердженням належними та допустимими доказами, інакше сторона, яка не укладала третейської угоди, позбавляється свого права на незалежний та неупереджений судовий захист і права вибору суду по підсудності справи.

За змістом пункту 6 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Наведене вище дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 257 ЦПК України, суду слід встановити наявність сукупності таких умов: існування третейської угоди, за якою позов у питанні, що порушене у державному суді, відноситься до компетенції третейського суду; від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 920/241/19.

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом третейської угоди, саме при розгляді клопотання про залишення позову без розгляду і направлення сторін до третейського суду повинен вирішити питання дійсності, чинності та виконуваності третейської угоди. У разі наявності третейської угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про залишення позову без розгляду господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті.

Постановлюючи ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви ОСББ «Черемушки-2017» без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 257 ЦПК України місцевий суд вказував, що міст третейського застереження не охоплює питання визнання недійсності оспорюваного договору, а відтак визнання договору недійсним є окремим видом захисту порушеного права чи інтересу сторони. Передумовою передачі спорів до третейського суду у даному випадку є недосягнення між сторонами зазначеного договору згоди шляхом переговорів саме з питань непорозуміння, що виникають внаслідок або у зв`язку з цим договором, тобто обмежене колом спірних питань, які можуть бути врегульовані сторонами шляхом переговорів.

Суд апеляційної інстанції врахувавши позовні вимоги ОСББ «Черемушки - 2017», щодо оскарження позивачем третейських застережень, погодився із висновками суду першої інстанції.

При цьому суди надали оцінку доводам позивача щодо оскарження договорів зберігання саме з підстав їх недійсності, оскільки, за твердженням позивача, вказані договори підписувалися особою - ОСОБА_2 , якого позивач на вчинення жодних правочинів від його імені не уповноважував, довіреності не видавав.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц вказала на те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

До того ж суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Одночасно колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 серпня 2024 року у справі № 911/1766/22 де Касаційний господарський суд зазначав, що третейська/арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК, не є цивільно-правовим (господарським) договором, а по своїй суті є процесуальним договором, для якого чинне законодавство України встановлює спеціальний порядок визнання недійсним.

Питання щодо недійсності третейської/арбітражної угоди суд розглядає не як позовну вимогу, а як процесуальне питання, що має бути вирішене до початку розгляду позовних вимог по суті відповідно до приписів пункт 7 частини першої статі 226 ГПК. Якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, він залишає позов без розгляду. Такий висновок має міститися в мотивувальній частині судового рішення. За необхідності суд призначає експертизу.

Якщо позов містить лише одну позовну вимогу про визнання третейської/арбітражної угоди недійсною, приписи пункту 7 частини першої статі 226 ГПК не підлягають застосуванню, а суд має відмовити у відкритті позовного провадження на підставі пункту 1 частини першої статі 175 ГПК або, якщо таке провадження було помилково відкрито, то закрити його на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК («спір не підлягає розгляду у господарських судах)».

Вирішуючи питання про скасування рішення третейського суду та/або про видачу виконавчого документа, господарський суд одночасно вирішує питання про дійсність чи недійсність третейської угоди у разі заявлення відповідних доводів стороною. Тому якщо відповідач у третейській справі вважає, що третейська угода є недійсною, він повинен надати суду свої доводи й докази на користь недійсності третейської угоди в межах відповідного судового процесу. Судове рішення з питань скасування рішення третейського суду та/або видачі виконавчого документа є одночасно рішенням, яким вирішується питання про дійсність чи недійсність третейської угоди. Висновки про це повинні міститися у мотивувальній частині судового рішення. За необхідності для вирішення цього питання господарський суд призначає експертизу.

Касаційний господарський суд також вказував, що положення Закону України "Про третейські суди" закріплюють в українському законодавстві два загальновизнаних принципи: 1) принцип "автономності" арбітражної угоди від основного договору; 2) принцип "компетенції щодо компетенції".

Попри наявність у третейського суду повноважень визначати свою компетенцію, національні суди (господарські та цивільні) також мають можливість розглядати питання дійсності третейської угоди.

Разом із тим відповідно до чинного законодавства України національні суди наділені таким правом лише в чітко визначених ним випадках:

- при поданні стороною договору позову до суду з будь-яких питань, пов`язаних із договором, який містить третейське застереження чи щодо якого сторони уклали третейську угоду (пункт 7 частини першої статті 226 ГПК, пункт 6 частини першої 257 ЦПК);

- у процедурі оспорювання рішень третейських судів (статті 51 Закону «Про третейські суди», глава1 розділу VII ГПК, розділ VIII ЦПК);

- при розгляді судом питання про надання дозволу та видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду (стаття 56 Закону «Про третейські суди», глава 2 розділу VII ГПК, глава 4 розділу ІХ ЦПК).

Таким чином колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій правильними, а тому відхиляє аргументи касаційної скарги про порушення судами приписів пункту 6 частини першої статті 257 ЦПК України.

Одночасно колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16, від 03 березня 2020 року у справі № 920/241/19, від 06 лютого 2018 року у справі № 910/6558/17, від 12 листопада 2020 року у справі

№ 910/13366/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 910/4272/18, від 08 травня

2018 року у справі № 906/1097/16, оскільки висновки в означених постановах зроблені за інших фактичних обставин.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у статті 203 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша).

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята).

Частиною першою статті 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Що ж стосується форми договору зберігання, то договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (частина перша статті 937 ЦК України).

За приписами пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Суди встановили, що при укладенні спірних договорів зберігання, в інтересах ОСББ «Черемушки - 2017» діяв представник на підставі довіреності від 04 липня 2017 року - ОСОБА_2 .

Згідно частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина третя статті 237 ЦК України).

Щодо представництва за довіреністю, статтею 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Крім того, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 ЦК України).

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції зауважив, що пунктом 16 розділу 3 статуту встановлено, що голова правління, зокрема, за рішенням правління видає довіреності на представництво інтересів об`єднання іншим особам.

Пунктом 15 розділу 3 статуту встановлено, що рішення правління приймається більшістю голосів. Рішення правління викладаються у протоколі засідання правління із зазначенням кожним з членів правління результату свого голосування («за» або «проти»), засвідченого власноручним підписом.

Суди встановили, що згідно довідки ОСББ «Черемушки - 2017» від 15 липня 2020 року, до якої додано оборотно-сальдову відомість від 15 липня 2020 року, що підписана головою правління ОСББ ОСОБА_4 , членами правління ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , бухгалтер ОСББ ОСОБА_7 , за період з 29 червня 2017 року по 15 липня 2020 року жодного майна, у тому числі, згідно договорів зберігання

від 17 липня 2017 року № 01/07, від 17 липня 2017 року № 02/07, від 17 липня 2017 року № 03/07, на рахунку 023 «Матеріальні цінності на матеріальному зберіганні» не обліковувались.

За обставин цієї справи позивач заперечує факт уповноваження ОСОБА_2 діяти в інтересах юридичної особи, у тому числі й вчиняти укладення спірних договорів, оскільки голова правління, зокрема, за рішенням правління, не видавав жодних довіреностей на ім`я ОСОБА_2 .

Також наголошував і на відсутності у позивача будь-яких довіреностей, виданих на ім`я особи, яка вказана у спірних договорах.

Місцевий суд з метою встановлення дійсних обставин справи та перевірки факту уповноваження ОСББ «Черемушки - 2017» ОСОБА_2 вчиняти дії в його інтересах, ухвалою від 20 липня 2021 року окрім іншого витребував у відповідача довіреність від 04 липня 2017 року, видану ОСББ «Черемушки - 2017» на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідач, отримавши вищевказане судове рішення, вимоги ухвали не виконав - не надав до суду першої інстанції довіреність ОСББ «Черемушки-2017», видану на ім`я ОСОБА_2 , а також не повідомив підстави її невиконання.

Частиною четвертою статті 81 ЦПК України закріплено положення, згідно якої у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно принципу змагальності сторін у цивільному процесі, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Оскільки позивач заперечував факт видання ОСОБА_2 довіреності з метою вчинення юридичних дій в інтересах юридичної особи, а відповідач не надав на вимогу суду доказів її існування, то колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, щодо відсутності факту видачі довіреності від 04 липня 2017 року ОСББ «Черемушки - 2017» на ім`я ОСОБА_2 , а відповідно, й неможливістю останнім діяти в інтересах позивача.

Суди також зауважували, що окремої уваги заслуговує й особа уповноваженої особи, оскільки згідно довідки від 18 серпня 2021 року № 01-21/4130, наданої КНП ХОР «ОКПЛ № 3» встановлено, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП ХОР «ОКПЛ № 3» в період з 29 липня 2017 року по 28 вересня 2017 року з діагнозом шизофренія.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що спірні договори зберігання підписані від імені ОСББ «Черемушки - 2017» фізичною особою, яку не було уповноважено на здійснення будь-яких представницьких функцій, є такими, що укладено поза волею юридичної особи.

Крім того, суди вставили, що будь-яке виконання спірних договорів не здійснювалося, оскільки відсутні відомості про прийняття зберігачем будь-яких матеріальних цінностей від поклажодавця, а також їх облік юридичною особою.

Колегія суддів також зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргумент касаційної скарги про те, що відповідач не має жодного відношення до виданої на ім`я ОСОБА_2 позивачем довіреності, оскільки він її йому не видавав і на зберігання оригінал не отримував, а тому примірник вказаної довіреності може бути виключно у позивача, отже вимога суду, про покладення на відповідача обов`язку надати цей документ заздалегідь є невиконуваною колегія суддів відхиляє з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції відповідач користувався професійною правничою допомогою, його інтереси представляли адвокати: Чижик К. М., Колесниченко А. С.

Після постановлення місцевим судом 20 липня 2021 року ухвали про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та постановлення ухвали від 20 липня 2021 року про витребування доказів, окрім заяви про ознайомлення з матеріалами справи та заяви про відвід судді від 05 жовтня 2021 року від представників відповідача та його самого жодних заяв до місцевого суду не надходило.

Враховуючи те, що виходячи з конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначає стратегію захисту інтересів свого клієнта й алгоритм дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

Крім того Верховний Суд зауважує, що зі змісту ухвали суду першої інстанції, постановленої 29 вересня 2021 року вбачається, що місцевий суд зобов`язував ОСОБА_1 надати відповіді на поставлені запитання про обставини, що мають значення для справи, а саме: 1) де, коли відповідачем придбавалися товарно-матеріальні цінності, переліки яких містять договори зберігання? 2) яким чином транспортувалися товарно-матеріальні цінності, перелік яких зазначений в договорах зберігання? 3) де зберігалися товарно-матеріальні цінності, перелік яких зазначений в договорах зберігання після їх отримання відповідачем від продавця (чи іншої особи) та до їх передачі позивачу згідно спірних договорів зберігання? 4) яким чином здійснювалася передача товарно-матеріальних цінностей, перелік яких зазначений в договорах зберігання від відповідача (із зазначенням де та ким здійснювалася передача та приймання ТМЦ? 5) яким чином здійснювалася доставка ТМЦ для передачі на зберігання; хто приймав ТМЦ на зберігання)? 6) з якою метою передавалися товарно-матеріальні цінності на зберігання ОСББ «Черемушки - 2017» згідно спірних договорів зберігання?

Ухвалою від 01 листопада 2021 року суд першої інстанції вжив до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу за невиконання вимог ухвали

від 20 липня 2021 року.

Означену ухвалу відповідач ОСОБА_1 не оскаржив.

Аргумент касаційної скарги про неврахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц,

від 27 квітня 2021 року у справі № 910/23066/15, від 18 серпня 2020 року у справі

№ 921/353/19, від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада

2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17 щодо презумпції правомірності правочину і відсутності підстав для визнання спірного правочину у справі недійсним колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанції таким висновкам не суперечать.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко Судді: А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік