Постанова

від 27.08.2024 по справі 800/162/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

м. Київ

Справа № 800/162/16

Провадження № 11-6заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Зейфман І. М.,

представниці позивача - Кучерук Н. С.,

представниці відповідача - Пантюхової Л. Р.,

представника третьої особи - Кабінету Міністрів України - Шокуна О. В.,

представника третьої особи -Служби безпеки України - Осипова Д. О.,

розглянула в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» до Президента України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , на стороні відповідача: Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, Служби безпеки України, про визнання протиправним з моменту прийняття та скасування указу в частині

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2022 року (судді Гімон М. М., Бившева Л. І., Олендер І. Я., Юрченко В. П., Шишов О. О.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» (далі - ТОВ «М.С.Л.», позивач) звернулося до суду з позовом до Президента України (далі - відповідач), в якому з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог просило: визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати Указ Президента України від 16 вересня 2015 року № 549/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 549/2015) в частині введення в дію рядка 98 додатка 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 02 вересня 2015 року (далі - рішення), яким до ТОВ «М.С.Л.» застосовано персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ «М.С.Л.» посилалось на те, що не вчиняло жодних дій, які б створювали реальні або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України. Кримінальних проваджень відносно позивача не існує. Єдиною іноземною особою, під контролем якої перебуває позивач, є громадянин Кіпру (кінцевий бенефіціарний власник (контролер) ОСОБА_1), до якого персональні санкції оскаржуваним Указом № 549/2015 не застосовано, а відтак дії останнього не були підставою для застосування санкцій до позивача.

3. До того ж, на переконання сторони позивача, рішення про застосування санкцій не ґрунтується на встановлених Законом України від 14 серпня 2014 року № 1644-VIІ «Про санкції» (далі - Закон №1644-VIІ) підставах, прийняте поза законодавчою процедурою та внаслідок свавільного застосування закону, що суперечить рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ), Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Товариство переконане, що застосування санкцій саме до нього законом не передбачено, не обумовлено інтересами суспільства та не є співмірним, оскільки жодних порушень ТОВ «М.С.Л.» не допускало.

Рух справи

4. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 березня 2016 року відкрив провадження у справі.

5. У зв`язку з початком роботи Верховного Суду на виконання підпунктів 1, 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заяву разом з матеріалами справи 12 січня 2018 року передано до Верховного Суду.

6. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року адміністративну справу прийнято до провадження Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду.

7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 29 листопада 2022 року відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішення суду мотивоване тим, що позивач належить до суб`єктів, до яких можуть бути застосовані санкції на підставі Закону № 1644-VIІ, оскільки є юридичною особою, яка перебуває під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземця. Процедура введення санкцій позивачем не оспорюється, ознак порушення меж дискреції Президентом України при вирішенні питання достатності підстав і доказів для введення таких санкцій суд не встановив. Установлені Службою безпеки України (далі - СБУ) обставини і зібрані з використанням системи контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів відповідно до мети їх застосування матеріали в сукупності є належними підставами для внесення пропозицій до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача. Обсяг і результат їх оцінки перебувають поза межами судового контролю, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями ані вирішувати питання національної безпеки і оборони, ані координувати і контролювати діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Такими повноваженнями наділено винятково РНБО згідно з Конституцією України та Законом України від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР).

9. Президент України при введенні в дію рішення РНБО здійснює оцінку наявності та достатності підстав для введення санкцій.

10. З урахуванням установлених компетентними органами обставин щодо діяльності позивача та їх оцінки для національних інтересів суд першої інстанції вважав пропорційними застосовані обмежувальні заходи.

11. Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, постановляючи оскаржуване судове рішення, дійшов висновку, що рішення РНБО є вмотивованим, оскільки містить необхідні відомості щодо суб`єкта, до якого застосовуються санкції, перелік застосованих санкцій, кожна з яких передбачена Законом № 1644-VIІ, строк та підстави їх застосування. Водночас зауважив, що повторне відтворення цих елементів в Указі № 549/2015 не вимагається, оскільки після введення в дію рішення РНБО фактично стає частиною цього Указу.

12. За встановлених у цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що відповідач прийняв оскаржуваний у частині Указ № 549/2015 на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач реалізував свої конституційні повноваження в порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

13. Не погодившись із таким судовим рішенням, ТОВ «М.С.Л.» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

14. На думку позивача, суд першої інстанції порушив статті 106, 124 Конституції України, статті 1-3, 5-11, 72-77, 90, 246, 266 КАС України, статті 5, 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 3, 5 Закону № 1644-VIІ, статтю 15 Закону України «Про державні лотереї в Україні» та статті 16-18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції на момент застосування санкцій).

15. Висновок суду першої інстанції про те, що суд не може оцінити «наявність та достатність підстав для введення таких санкцій» у зв`язку з обмеженістю судового контролю, є незаконним та необґрунтованим, оскільки такий висновок: не узгоджується з конституційними нормами щодо поширення юрисдикції судів на будь-який юридичний спір; суперечить нормам КАС України щодо обов`язку суду перевірити правомірність оскаржуваного Указу № 549/2015, у тому числі на наявність підстав для його прийняття; свідчить про ухилення суду від здійснення правосуддя.

16. Посилання на те, що суд «не може за Президента України повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій у межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади)», є надуманим та безпідставним, оскільки перевірка наявності / відсутності підстав для застосування санкцій є його обов`язком; дискреція в питанні застосування санкцій може мати місце лише за наявності підстав для їх застосування, однак наявності таких підстав суд не перевірив та не встановив; дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень підлягають перевірці судом та підпадають під його судовий контроль.

17. На думку ТОВ «М.С.Л.», урахування судом першої інстанції викладених у письмових поясненнях відповідача та СБУ доводів щодо підстав для застосування санкцій є безпідставним, оскільки такі доводи не підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

18. Посилання відповідача та СБУ на підконтрольність позивача громадянам російської федерації спростовується загальнодоступною та достовірною інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з якою на момент запровадження санкцій щодо позивача його єдиним бенефіціарним власником був громадянин Республіки Кіпр ОСОБА_2 .

19. На переконання позивача, не була та не могла бути підставою для застосування санкцій оскаржуваним Указом № 549/2015 нібито легалізація коштів невстановленими особами за період з 09 червня до 21 вересня 2015 року та несплата податків, оскільки до застосування санкцій позивач сплачував усі податки та збори і докази, які б свідчили про протилежне, відсутні; позивач не легалізував жодних коштів, і вирок суду щодо позивача за наведеними фактами, які складають окремий склад злочину (стаття 209 Кримінального кодексу України; далі - КК України), відсутній. Наведений СБУ період легалізації коштів з 09 червня до 21 вересня 2015 року та реєстрація 08 грудня 2015 року кримінального провадження за статтею 209 КК України унеможливлюють його врахування на момент застосування санкцій - 16 вересня 2015 року.

20. Позивач зауважує, що твердження СБУ про здійснення позивачем діяльності без ліцензії спростовується змістом частини другої статті 15 Закону України «Про державні лотереї в Україні», що надає операторам державних лотерей право продовжувати свою діяльність з випуску і проведення державних лотерей на підставі вказаної статті у разі відсутності нормативно-правових актів, необхідних для отримання нових ліцензій. Більше того, ліцензування такої діяльності не має та не може мати жодного відношення до застосування санкцій до позивача та прийняття оскаржуваного Указу № 549/2015.

21. Також позивач зазначає про надуманість викладених у судовому рішенні доводів СБУ про проведення позивачем під виглядом лотерей азартних ігор з огляду на те, що всі випущені позивачем лотереї є державними, тобто зареєстровані та внесені до Єдиного реєстру державних лотерей. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Звертає увагу на неможливість урахування посилань на висновок експерта від 04 липня 2016 року, який до того ж відсутній у матеріалах справи, оскільки такий датований через 10 місяців після застосування санкцій 2015 року, а відтак не може їх стосуватися.

22. До того ж, зазначений в оскаржуваному рішенні суду інформаційний документ СБУ від 20 листопада 2014 року за своїм змістом є викладом доводів та припущень СБУ як заінтересованої в цій справі особи, які не підтверджені доказами, та не відповідає критеріям належності, допустимості та достатності.

23. Висновок суду про вмотивованість оскаржуваного Указу № 549/2015 з огляду на винятково зазначення в рішенні РНБО підстав застосування санкцій є необґрунтованим та незаконним, оскільки воно містить лише цитату із частини першої статті 3 Закону № 1644-VIІ, що не є тотожним мотивам застосування санкцій. Суд першої інстанції не врахував, що в оскаржуваному Указі № 549/2015 та введеному ним у дію рішенні РНБО не вказано жодних конкретних дій, конкретних осіб, конкретних порушених прав тощо, що стали підставою для застосування санкцій до позивача. Натомість позивач не вчиняв жодних дій, за які можливе застосування санкцій, і матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували протилежне.

24. На думку позивача, суд першої інстанції порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, статтю 317 Цивільного кодексу України та дійшов помилкового висновку щодо пропорційності застосованих до позивача санкцій вчиненим його діям.

25. Позивач звертає увагу на безпідставність висновків суду першої інстанції щодо неоскарження позивачем процедури прийняття Указу № 549/2015, оскільки в судових засіданнях та в письмових поясненнях від 16 серпня 2022 року позивач стверджував протилежне. Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що 19 серпня 2019 року позивач змінив позовні вимоги, а 16 серпня 2022 року уточнив спосіб захисту та просив визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати Указ № 549/2015 у частині.

Позиція інших учасників справи

26. У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до приписів статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскаржуваний Указ № 549/2015видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України. Президент України, видаючи Указ № 549/2015 в оскаржуваній частині, реалізовував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно. Санкції є не видом відповідальності за вчинені порушення, а спеціальними економічними та іншими обмежувальними заходами, які застосовуються з метою невідкладного та ефективного реагування не лише на наявні, але й на потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України.

27. У поясненнях на апеляційну скаргу представник СБУ зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів позивача, оскільки оскаржуваний Указ № 549/2015 видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Твердження позивача про протиправність застосування до нього обмежувальних заходів (санкцій) не відповідають дійсності. Підставою для включення ТОВ «М.С.Л.» до санкційного списку була сукупність зібраної СБУ з різних джерел інформації, підтвердженої доказами, яка давала переконливі підстави стверджувати про причетність (участь) ТОВ «М.С.Л.»до діяльності, яка становила реальні або потенційні загрози національним інтересам.

28. Наголошує, що втручання у право мирного володіння майном позивача має легітимну мету - забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України, що є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці.

29. У відзиві на апеляційну скаргу представник Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до приписів статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.

30. Встановлені СБУ обставини і зібрані з використанням системи контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів відповідно до мети їх застосування матеріали в сукупності є належними підставами для внесення пропозицій до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача. Обсяг і результат їх оцінки перебуває поза межами судового контролю, оскільки такими повноваженнями наділена винятково РНБО. Водночас саме Президент України під час уведення в дію рішення РНБО здійснює оцінку наявності та достатності підстав для введення санкцій. Президент реалізував свої конституційні повноваження в порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно, а отже, підстави для задоволення позову відсутні.

Рух апеляційної скарги

31. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 січня 2023 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «М.С.Л.» на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2022 року, а ухвалою від 15 лютого 2023 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Постановила розгляд цієї справи в частині дослідження доказів, які містять інформацію з обмеженим доступом, здійснювати в закритому судовому засіданні.

32. Представниця позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з викладених у ній підстав.

33. Представниця відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

34. Представники третіх осіб (СБУ та КМУ) в судовому засіданні також просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

35. РНБО, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, представника в судове засідання не направила, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду провела розгляд справи за відсутності представника РНБО.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

36. Рішенням РНБО від 02 вересня 2015 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» вирішено підтримати внесені КМУ та СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій); застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), зокрема, до ТОВ «М.С.Л.» строком на один рік у вигляді: блокування активів - тимчасового обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборони здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави (пункт 98 додатка 2 до рішення РНБО).

37. Підставою для застосування санкцій визначено дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

38. Указом № 549/2015 введено в дію рішення РНБО від 02 вересня 2015 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

39. Указом Президента України від 17 жовтня 2016 року № 467/2016 уведено в дію рішення РНБО від 16 вересня 2016 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким підтримано пропозиції щодо продовження і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесені КМУ (розпорядження від 31 серпня 2016 року № 639-р), СБУ та Національним банком України; продовжено дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), застосованих рішенням РНБО від 02 вересня 2015 року (зі змінами, внесеними рішеннями РНБО від 17 вересня 2015 року та від 20 травня 2016 року), уведеним у дію Указом № 549/2015; вирішено застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на один рік, зокрема, до ТОВ «М.С.Л».

40. Правомірність Указу № 467/2016 у частині оскаржується у справі № 800/573/16 (провадження № П/9901/965/18). Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні позову.

41. Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 уведено в дію рішення РНБО від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким рекомендовано застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до фізичних та юридичних осіб, у тому числі до ТОВ «М.С.Л.». До того ж,оскаржуваний у цій справі Указ № 549/2015 визнано таким, що втратив чинність.

42. Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017 застосовано до ТОВ «М.С.Л.» строком на один рік такі санкції: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) запобігання виведенню капіталів за межі України; 3) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 4) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 5) заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави.

43. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 800/501/17 (провадження № П/9901/116/18) відмовлено в задоволенні позову ТОВ «М.С.Л.» до Президента України про визнання протиправним та скасування цього Указу в частині введення в дію рядка 96 додатка 2 до рішення РНБО від 28 квітня 2017 року, яким щодо ТОВ «М.С.Л.» застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на один рік.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо загальних передумов застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)

44. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45. Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

46. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

47. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 106 Конституції України Президент України забезпечує серед іншого, національну безпеку держави, згідно із частиною третьою цієї статті на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

48. Частинами першою, другою та сьомою статті 107 Конституції України встановлено, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.

49. Згідно із частинами першою, третьою, четвертою статті 10 Закону № 183/98-ВР рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

50. Правила частин першої і другої статті 1 Закону № 1644-VІІ установлено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

51. Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (частина друга статті 1 Закону № 1644-VII).

52. Статтею 2 Закону № 1644-VII установлено, що правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, КМУ, рішення РНБО, відповідні принципи та норми міжнародного права.

53. Частиною першою статті 3 Закону № 1644-VII визначено, що підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод; резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй; рішення та регламенти Ради Європейського Союзу; факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.

54. Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності (частина друга статті 3 Закону № 1644-VII).

55. Частиною третьою статті 3 Закону № 1644-VII установлено, що підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.

56. Статтею 4 Закону № 1644-VII передбачені види санкцій, серед переліку яких до позивача застосовані такі: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави (пункти 1, 4, 5, 14 та 15 частини першої цієї статті).

57. Частиною першою статті 5 Закону № 1644-VІІ визначено, що пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, КМУ, Національним банком України, СБУ.

58. Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання (частина третя статті 5 Закону № 1644-VІІ).

Щодо можливості розгляду судом вимоги про скасування Указу Президента України, який у подальшому було визнано таким, що втратив чинність

59. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

60. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

61. Як установив суд першої інстанції, Указом № 549/2015 уведено в дію рішення РНБО від 02 вересня 2015 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким строком на один рік застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), зокрема, і до ТОВ «М.С.Л.» у виді: 1) блокування активів - тимчасового обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) запобігання виведенню капіталів за межі України; 3) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 4) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 5) заборони здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави.

62. Оцінюючи наявність підстав для застосування у цій справі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України з огляду на попередню практику, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

63. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. Тобто пункт 8 частини першої статті 238 КАС України є застосовним за відсутності спору між сторонами внаслідок вжиття відповідачем дій, спрямованих на відновлення прав позивача.

64. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, визнання самим суб`єктом владних повноважень указу про застосування санкцій таким, що втратив чинність, з одночасним накладенням фактично тих самих обмежувальних заходів на одну й ту саму особу на інший період іншим указом не є усуненням чи виправленням оскаржуваних порушень, оскільки відповідно до частини сьомої статті 5 Закону № 1644-VII рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

65. Видання уповноваженим органом кожного наступного акта індивідуальної дії про вжиття санкцій незалежно від того, чи припиняється застосування попередніх обмежувальних заходів щодо такої особи, вочевидь свідчить про те, що на думку суб`єкта владних повноважень мета застосування санкцій не досягнута, а тому у осіб, до яких такі обмежувальні заходи застосовані, залишається право оспорювати як наявність підстав, так і строки та види застосованих обмежувальних заходів.

66. Незважаючи на те, що вже під час розгляду цієї справи судом Указ № 549/2015 визнано самим відповідачем таким, що втратив чинність, доводи позивача щодо безпідставності накладення на нього санкцій підлягають оцінці судом при вирішенні спору по суті. Тому в ситуації, яка виникла у справі, що переглядається, не можна стверджувати про відсутність предмета спору та що права позивача відновлені (порушення виправлені) внаслідок скасування оскаржуваного указу самим суб`єктом владних повноважень, оскільки аналогічні обмеження накладені наступними указами.

67. Оцінюючи наявність підстав для уточнення своїх попередніх висновків, Велика Палата враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

68. Отже Велика Палата Верховного Суду має відступати чи конкретизовувати попередні висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

69. Приймаючи до уваги низку об`єктивних причин, а саме: стрімкий розвиток суспільних відносин, який відбувся після формування у практиці попереднього правозастосовчого підходу, розширення практики застосування Закону № 1644-VII уповноваженими суб`єктами, збільшення кількості справ відповідної категорії, а також необхідність узгодження (уніфікації) практики застосування приписів пункту 8 частини першої статті 238 КАС України як у справах розглядуваної категорії (див. судові рішення у справах: № 9901/74/21, № 9901/80/21, № 9901/536/19, № 800/250/17), так і у справах про оскарження дій чи бездіяльності інших суб`єктів владних повноважень (див судові рішення у справах: № 9901/426/19, № 9901/799/18) Велика Палата Верховного Суду задля гарантування юридичної визначеності у застосуванні норм процесуального права дійшла висновку про необхідність конкретизації своїх попередніх підходів.

70. Мотиви застосування пункту 8 частини першої статті 238 КАС України у постановах від 10 серпня 2023 року у справі № 9901/74/21 та від 26 жовтня 2023 року у справі № 9901/80/21 не в повній мірі відображають особливості спірних правовідносин, фактичні та правові підстави оскарження застосування санкцій, після визнання нечинними перших актів із накладенням санкцій іншим актом, що виводить з-під судового контролю невирішені спори осіб, на яких накладені санкції суб`єктами владних повноважень декількома послідовними актами.

71. Тому у розвиток правозастосовчої практики Велика Палата Верховного Суду конкретизує свої висновки щодо застосування пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, сформульованих уїї постановах від 10 серпня 2023 року у справі № 9901/74/21 та від 26 жовтня 2023 року у справі № 9901/80/21, та констатує, що після відкриття провадження у справі про оскарженні указу про застосування санкцій, скасування такого указу чи визнання його таким, що втратив чинність самим суб`єктом, з одночасним накладенням фактично тих самих обмежувальних заходів на одну й ту саму особу на інший період не є підставою для закриття провадження у справі з підстав пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

72. Підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України є таке виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних у позові порушень, унаслідок якого права позивача поновлюються в тому обсязі, в якому вони існували до прийняття оскаржуваного рішення чи вчинення/невчинення оскаржуваних дій, а предмет спору, як і підстави судового захисту, відсутні, бо не має підстав уважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Щодо дискреційних повноважень РНБО та Президента України

73. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним потрібно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

74. Комітетом Міністрів Ради Європи сформульовано принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які можуть настати через його рішення для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною метою: ухвалює своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

75. У пункті 2.4 Рішення КСУ від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність приписів законів та інших нормативно-правових актів.

76. За правовою позицією КСУ, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

77. КСУ базується на тому, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

78. У пункті 127 рішення ЄСПЛ від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.

79. До того ж у національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади у сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці права необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та однозначно визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

80. За практикою ЄСПЛ, надання правової дискреції органам влади у виді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

81. Правовладдя вимагає, щоб будь-яка дискреція не була так необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною.

82. З урахуванням особливостей процедури застосування санкцій (рішення РНБО уводиться в дію указом Президента України) Велика Палата Верховного Суду зауважує, що певним обсягом дискреційних повноважень у спірних правовідносинах наділена РНБО як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, одним із завдань діяльності якого є невідкладне та ефективне реагування на наявні та потенційні загрози національним інтересам і безпеці України. Діяльність РНБО у спірних правовідносинах є своєрідним фільтром, який з-поміж зібраних правоохоронними органами матеріалів покликаний виокремити реальні загрози національним інтересам, про які має бути повідомлений Президент України.

83. До того ж, згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.У спірних правовідносинах дискреційними є повноваження Президента України щодо введення або невведення в дію рішень РНБО. Прийняття того чи іншого рішення Президентом України обумовлюється оцінкою реальності тих ризиків, про існування яких йдеться в рішенні РНБО, на основі обґрунтованості та вмотивованості викладу відповідної інформації.

84. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Водночас в окремих категоріях спорів про оскарження рішень суб`єктів владних повноважень (наприклад, спорів щодо накладення спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів) судовий контроль може піддаватися певним обмеженням з огляду на сферу реалізації дискреційних повноважень органів, якими прийнято оскаржувані рішення, що не суперечить наведеним приписам Конституції України.

85. Зокрема, вирішуючи спір щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого в межах дискреційних повноважень, суд може оцінювати те, чи прийняте таке рішення в межах дискреції відповідного органу та чи не має воно ознак свавілля.

86. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обсяг і результат оцінки Президентом України істотності ризиків, які стали підставою для застосування обмежувальних заходів щодо позивача, є поза межами судового контролю, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями ані вирішувати питання національної безпеки і оборони, ані координувати і контролювати діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

87. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду нагадує свій висновок, сформульований у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19, згідно з яким наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону № 1644-VII, безумовно є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати таку загрозу реальною чи потенційною передбачає певну межу дискреції. При введенні в дію рішення РНБО про такі санкції Президент як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат та якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення санкцій. Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може собою підмінити Президента й здійснити власну оцінку реальності загроз національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України та, відповідно, наявності і достатності підстав для ведення таких санкцій у межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але, з іншого боку, суд може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.

88. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що, пославшись на обмежений судовий контроль у цій категорії справ, суд ухилився від здійснення правосуддя.

Щодо правових підстав видання оскаржуваного Указу та застосування санкцій до ТОВ «М.С.Л.»

89. Як установив суд першої інстанції, підставою для застосування визначених рішенням РНБО від 02 вересня 2015 року санкцій до позивача стало встановлення СБУ таких обставин:

1) діяльність ТОВ «М.С.Л.» контролюється громадянами російської федерації, що підтверджується, зокрема, рішенням господарського суду міста Києва від 16 грудня 2015 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 16 березня 2016 року та Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, у справі № 910/26406/15. Під час розгляду цієї справи встановлено, що ТОВ «М.С.Л.» подало до Міністерства фінансів України лист від 02 квітня 2010 року, в якому, зокрема, зазначено, що ПАТ «Альфа груп» як власник ТОВ «М.С.Л.» залучає великі фінансові ресурси, що за планом інвестування складають близько 140 млн дол. США. Також 15 серпня 2014 року міністр фінансів України на брифінгу в Будинку Уряду повідомив, що 80 лотерей або 71 % ринку має ТОВ «М.С.Л.», власником якого є міноритарні акціонери ПАТ «Альфа груп»;

2) на запит СБУ щодо перевірки підозр стосовно того, що фінансові операції ТОВ «М.С.Л.» пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, Державною службою фінансового моніторингу України проведено перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «М.С.Л.», за результатами якої встановлено факт легалізації (відмивання) коштів невстановленими посадовими особами товариства за період з 09 червня до 21 вересня 2015 року в сумі 26,21 млн грн. За результатами розгляду матеріалів Головне управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України зареєструвало кримінальне провадження від 08 грудня 2015 року № 32015000000000238 за фактом вчинення посадовими особами ТОВ «М.С.Л.» злочину, передбаченого частиною третьою статті 209 КК України. Згідно з отриманими з Міністерства фінансів України (лист від 04 листопада 2015 року № 31-26030-13-6/33946) матеріалами ТОВ «М.С.Л.» за 9 місяців 2015 року прийняло ставок у населення на суму 907 млн грн, а сплатило до зведеного бюджету лише 3,3 млн грн. Водночас відповідно до пункту 5.3 Умов проведення державної грошової лотереї «Мить успіху», затверджених наказом ТОВ «М.С.Л.» від 06 травня 2015 року № 147, «сума коштів, що становить 30 % вартості придбаного гравцем білета... складає дохід ТОВ «М.С.Л.» як оператора державних лотерей», що повинно оподатковуватися як податок на прибуток;

3) посадові особи ТОВ «М.С.Л.», користуючись недосконалістю Закону України «Про державні лотереї в Україні», за відсутності відповідних ліцензій (термін дії закінчився у І кварталі 2014 року) організували під прикриттям проведення лотерей заборонені в Україні азартні ігри (онлайн-казино «Золотий тріумф», «Мить успіху», тоталізатори «Спортпрогноз», «Спортліга» та інші), зокрема, шляхом залучення під дію своєї ліцензії злочинних угрупувань, що спеціалізуються на азартних іграх. Так, ТОВ «М.С.Л.» використовує в гральних закладах заборонене в Україні програмне забезпечення онлайн-казино («Чемпіон» та подібне до нього), втягуючи громадян у залежність від азартних ігор (лудоманію). Під час перевірки діяльності ТОВ «М.С.Л.» встановлено, що товариство надавало та продовжує надавати розповсюджувачам лотерей (близько 800 гральних залів на території України) посвідчення та копії ліцензій на право здійснення лотерейної діяльності, що створює в людей уявлення про законність такої діяльності. Водночас фактично під виглядом проведення лотерейної діяльності проводять заборонені в Україні азартні ігри. Факт організації азартних ігор, зокрема, підтверджено висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 04 липня 2016 року № 10496/16-35 під час дослідження комп`ютерної техніки та програмних продуктів, вилучених у межах досудового розслідування кримінального провадження № 42016110000000273 від 19 травня 2016 року;

4) за даними Міністерства фінансів України (лист від 15 травня 2015 року № 31-14040-03-3/16147) з прийняттям у 2009 році Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» гральний бізнес продовжив існувати у «тіні» та поза контролем держави, а його частина - функціонувати під виглядом державних лотерей, користуючись недоліками прийнятого у 2012 році Закону України «Про державні лотереї в Україні». Цим Законом під виглядом державної монополії на проведення державних лотерей фактично встановлено монополію для трьох підприємств (ТОВ «М.С.Л.», Приватного підприємства «Українська національна лотерея» (далі - ПП «Українська національна лотерея»), Приватного акціонерного товариства «Патріот» (далі - ПрАТ «Патріот»), які належать іноземним компаніям та термін дії ліцензій яких закінчився в першому кварталі 2014 року.

90. Згідно з інформаційним документом НОМЕР_1 реєстр. № 8/1/2-17679 від 20 листопада 2014 року, який надійшов від СБУ та містить інформацію з обмеженим доступом «ДСК», та поясненнями представника СБУ, які не заперечувалися представником відповідача, наведені у цьому документі обставини складали основу пропозицій, які СБУ як ініціатор застосування персональних санкцій надсилала до РНБО в межах відповідної процедури.

91. [Частина рішення, яка містить службову інформацію, та не оприлюднюється].

92. Наявна в СБУ інформація, зібрана з використанням системи контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів, стала підставою для таких висновків компетентних органів:

1) підконтрольність діяльності TOB «М.С.Л.» фізичним та юридичним особам російської федерації створює потенційні загрози національним інтересам та національній безпеці України, оскільки має місце збройна агресія російської федерації проти України. Відомим є той факт, що події, які відбувалися на початку 2014 року на території Автономної Республіки Крим та частині Луганської і Донецької областей, мали ознаки порушення міжнародних зобов`язань російською федерацією та застосування збройної агресії проти України;

2) проведення ТОВ «М.С.Л» азартних ігор під прикриттям проведення державних лотерей створюють реальні та потенційні загрози національним інтересам, порушують інтереси суспільства та держави, призводять до завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку;

3) діяльність позивача направлена на ухилення від сплати податків і зборів, що створює загрозу економічним інтересам держави.

93. Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

94. Правилами частини першої статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

95. Оцінюючи оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень на предмет його правомірності, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що неправильним є ототожнення зібраної компетентними органами інформації з достеменно встановленими фактами, які є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

96. Законом № 1644-VII передбачено механізм реагування на наявні та потенційні загрози національній безпеці, який істотно відрізняється від механізму захисту охоронюваних законом прав та інтересів від кримінально-протиправних посягань та, відповідно, кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень.

97. Санкції в розумінні Закону № 1644-VII не є видом (формою, засобом, механізмом) відповідальності, оскільки дії, за фактом реалізації яких вони застосовуються до суб`єкта, котрий їх здійснив, в більшості випадків не містять ознак вольового протиправного порушення заборон, визначених відповідним законодавством, для кваліфікації якого необхідно встановити ознаки складу правопорушення. Наявність чи відсутність відповідного вироку та/або порушеного кримінального провадження за ознаками злочину, пов`язаного з посяганням на інтереси національної безпеки, територіальної цілісності чи подібного до них, не є обставиною, з якою Закон № 1644-VII пов`язує підстави для застосування санкцій.

98. У постанові від 06 липня 2023 року у справі № 9901/376/21 Велика Палата Верховного Суду вже формулювала висновок про те, що санкції, передбачені Законом №1644-VIІ, не є видом покарання чи відповідальності. Вони виконують функції обмежувального економічного заходу щодо осіб, які, зокрема, становлять для України загрозу посягання на її національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність. Однією з підстав для застосування такого обмежувального заходу є дії, які створюють об`єктивні підозри для відповідних органів влади щодо терористичної діяльності цієї особи, і саме ці органи, як у цьому випадку СБУ та КМУ, надають РНБО відповідні пропозиції.

99. Встановлені СБУ обставини, що могли свідчити про причетність юридичних та фізичних осіб російської федерації до контролю за оператором лотерей ТОВ «М.С.Л.», очевидно потребували невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, а також запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VIІ зумовлює виникнення у відповідних органів підстав для внесення пропозицій для застосування санкцій.

100. Президент України своєю чергою в межах наданих йому дискреційних повноважень здійснив оцінку наявних та потенційних ризиків для національної безпеки і зробив висновок про доцільність уведення рішення РНБО в дію з метою захисту національних інтересів України.

101. Суд першої інстанції, з яким Велика Палата Верховного Суду погоджується, обґрунтовано зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення (указу) Президент України не вийшов за межі наданих йому дискреційних повноважень, реалізувавши їх у спосіб, передбачений законами України. Таке рішення Президента України не має ознак свавільного.

Щодо підстав позову та меж судового розгляду

102. Як уже зазначалося, при розгляді справ про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про застосування обмежувальних заходів суд може лише перевірити дотримання меж відповідної дискреції, а також процедури введення санкцій.

103. Порушень Президентом України меж дискреційних повноважень при прийнятті оскаржуваного Указу суд першої інстанції, з яким Велика Палата Верховного Суду погодилася, не встановив.

104. До того ж, у рішенні суду першої інстанції зазначено, що позивач у поданому ним позові не оспорював процедуру введення санкцій.

105. В апеляційній скарзі ТОВ «М.С.Л.» посилається на те, що в судових засіданнях та в письмових поясненнях від 16 серпня 2022 року позивач акцентував увагу суду на порушенні процедури накладення санкцій.

106. Велика Палата Верховного Суду відхиляє такі доводи позивача з огляду на таке.

107. Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

108. Частиною першою статті 47 КАС України встановлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

109. Тобто право на зміну підстав позову є диспозитивним правом щодо матеріально-правових вимог позивача до відповідача. Водночас можливість реалізації такого права безпосередньо пов`язана з процесуальним строком, визначеним статтею 47 КАС України.

110. Статтею 167 КАС України визначено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

111. Якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду (частина друга статті 167 КАС України).

112. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що письмові пояснення від 16 серпня 2022 року, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, не є заявою про зміну підстав позову в розумінні КАС України. (т. 5, а. с. 70-84).

113. Додатково суд звертає увагу на те, що ця справа прийнята до розгляду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду ухвалою від 29 листопада 2021 року. Цією ж ухвалою суддя-доповідач постановив розгляд справи розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін колегією суддів у складі п`яти суддів. Перше судове засідання в цій справі в порядку спрощеного позовного провадження було призначено на 21 грудня 2021 року.

114. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. На позивача як ініціатора судового розгляду покладається обов`язок цікавитися перебігом розгляду його справи з метою, зокрема, належного користування своїми процесуальними правами.

115. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що письмові пояснення позивача від 16 серпня 2022 року, на які він посилається в апеляційній скарзі, мотивуючи свою незгоду з висновком суду першої інстанції щодо неоскарження ним процедури введення санкцій, подані ним без додержання вимог частини першої статті 167 КАС України та з порушенням строку, встановленого статтею 47 цього Кодексу, а отже, не можуть вважатися заявою про зміну (у тому числі шляхом доповнення мотивувальної частини позовної заяви) підстав позову.

116. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи позивача щодо процедури введення санкцій не є підставою цього позову, тому відповідна процедура є такою, що не оспорюється.

Щодо належності ТОВ «М.С.Л.» до суб`єктів, до яких згідно із законом можуть застосовуватися обмежувальні заходи (санкції)

117. За змістом частини другої статті 1 Закону № 1644-VII санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

118. Суд першої інстанції встановив, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «М.С.Л.» (код ЄДРПОУ 30109292) станом на 15 вересня 2015 року та 05 лютого 2016 року видом діяльності ТОВ «М.С.Л.» за КВЕД

є 92.00 - організовування азартних ігор. Серед переліку засновників із значним внеском до статутного фонду є Компанія «EVOLOT LIMITED» (Кіпр), а кінцевим бенефіціарним власником (контролером) позивача є фізична особа - громадянин Кіпру ОСОБА_2 .

119. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, згідно з яким позивач належить до суб`єктів, до яких можуть бути застосовані санкції на підставі Закону № 1644-VIІ, оскільки є юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземця.

120. Посилання в апеляційній скарзі на незастосування санкцій до кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «М.С.Л.» ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки санкції накладено на ТОВ «М.С.Л.» як юридичну особу, що, на переконання уповноважених органів, унеможливить завдання шкоди національним інтересам та безпеці України.

121. Наявність підстав для застосування обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «М.С.Л.» РНБО та Президент України пов`язували не з діяльністю ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «М.С.Л.», а з фінансовим впливом на діяльність товариства юридичних осіб російської федерації, зокрема ПАТ «Альфа груп».

122. Підтверджуючи правильність висновків суду першої інстанції про належність ТОВ «М.С.Л.» до суб`єктів, до яких можуть бути застосовані санкції на підставі Закону № 1644-VIІ, Велика Палата Верховного Суду додатково зауважує, що ця обставина не є визначальною для вирішення цього спору.

123. Враховуючи мету та підстави застосування санкцій, суд першої інстанції встановив, що санкції до позивача застосовані з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VIІ, за дії, які створюють реальні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

124. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Закон № 1644-VIІ не дає загального чи спеціального (звуженого) визначення (дефініції) суб`єкта, до якого застосовуються санкції, обмеження, або «того, хто може бути» чи «того, до кого можуть застосовуватися» спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи. Цей Закон не описує ознак, умов, виду, структурно-організаційних властивостей тощо, яким має відповідати «той, хто чинить», поводиться (діє якимось певним способом, вдається до певної недозволеної поведінки) супроти ідеї та цінностей української держави, основ її життєдіяльності і буття, якими є національні інтереси та безпека, суверенітет, територіальна цілісність України, права і свободи людини і громадянина.

125. Преамбулу цього Закону в площині завдань та його призначення, історичних умов та причин його ухвалення крізь призму цілей його запровадження, сформульованих у частині першій статті 1 Закону № 1644-VIІ, - можна і потрібно розуміти так, що в основу поняття «того, хто може бути» чи «того, до кого можуть застосовуватись» спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи, покладена змістовна функціональна характеристика - виконання (чинення) певними особами (фізичними та юридичними) певного роду конкретних дій характерного спрямування (змісту).

126. Аналіз змісту Закону № 1644-VIІ стосовно того, до кого можуть бути застосовані санкції, дає підстави стверджувати, що перелік таких осіб є критеріальним, орієнтувальним, поосібним, але не вичерпним. Вони не містять правил, за яких до підсанкційних осіб не можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками), як-от: у разі, коли загрози національним інтересам та національній безпеці будуть створювати не тільки суб`єкти, перелік яких наведений в цьому Законі, але й інші особи (юридичні чи фізичні) за наявності передумов (об`єктивних чинників), які зумовили як видання Закону, так і існування підстав та мети його застосування.

127. Тобто форми захисту наведених цінностей з боку України можуть бути спрямовані не тільки стосовно до іноземних, а також інших суб`єктів, перелічених в частині другій статті 1 Закону № 1644-VIІ, але й стосовно кожного, чия діяльність загрожуватиме об`єктам, які знаходяться під охоронюваною дією цього Закону. Якщо серед таких осіб є резиденти, то й вони можуть бути суб`єктами застосування санкційних обмежень.

128. На переконання Великої Палати Верховного Суду, характер діяльності конкретної особи (фізичної чи юридичної), яка може кваліфікуватися як реальний чи потенційний ризик для загальної безпекової ситуації в країні, превалює над ознакою суб`єктності (резидент чи нерезидент) такої особи.

129. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 9901/635/18 вже формулювала висновок про те, що визначальним для застосування санкцій є не перелік суб`єктів, а саме певна їх діяльність. Іншими словами, основним критерієм визначення суб`єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є його діяльність, зазначена у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII, а не оцінка його належності до резидентів чи нерезидентів.

130. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що кожна конкретна ситуація потребує детального вивчення обставин наявності чи відсутності реальних і потенційних ризиків та загроз національним інтересам і національній безпеці, пов`язаних зі здійсненням особою своєї діяльності. Таке вивчення повинне мати комплексний характер і не може обмежуватися дослідженням відомостей з державних реєстрів, наприклад з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи.

Щодо тверджень позивача про визнання СБУ відсутності підстав для застосування санкцій

131. Представник позивача зазначив, що у 2016 році ТОВ «М.С.Л.» зверталося до СБУ із заявою стосовно розгляду питання про скасування застосованих до нього санкцій, за результатом розгляду якої СБУ направила до РНБО пропозицію розглянути це питання.

132. Позивач уважає, що, ініціювавши перед РНБО питання про скасування застосованих до нього санкцій, СБУ тим самим підтвердила відсутність підстав для застосування санкцій до позивача.

133. Як на доказ підтвердження таких обставин позивач посилається на лист СБУ від 08 вересня 2016 року № 8/1/2-13318 «Щодо розгляду заяви».

134. Зазначений лист містить два абзаци, у яких йдеться про те, що за дорученням керівництва СБУ Головним управлінням контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки, в межах компетенції цього управління, опрацьовано заяву генерального директора ТОВ «М.С.Л.» ОСОБА_3 щодо розгляду питання про ініціювання перед РНБО скасування санкцій, застосованих Указом № 549/2015, й направлено на адресу РНБО відповідний лист з пропозицією розглянути питання щодо скасування таких санкцій.

135. Розглядати таку пропозицію та надавати оцінку викладеним у ній фактам й обставинам уповноважена винятково РНБО відповідно до наявної у неї компетенції. Саме до повноважень РНБО належить прийняття остаточного рішення за результатом розгляду відповідної пропозиції. Це рішення вводиться в дію Президентом України.

136. Сама собою пропозиція СБУ щодо розгляду питання про скасування санкцій не може розцінюватись як неіснування підстав для їх застосування, оскільки встановлення таких обставин за законом належить винятково до компетенції РНБО.

137. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Щодо пропорційності застосованих заходів

138. У постанові від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що необхідно проаналізувати співвідношення державного суверенітету і права власності, тобто співвідношення публічних інтересів держави України і приватних інтересів конкретного власника, та встановити пропорційність втручання в такому випадку в право власності. Це може і має бути предметом судового контролю.

139. Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

140. До спірних правовідносин є застосовною стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні правила жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

141. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» (East / West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

142. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

143. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

144. Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном є втручанням держави в його право на мирне володіння майном. Таке втручання держави у вказане право ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону № 1644-VIІ.

145. Приписами частини сьомої статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

146. Втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону № 1644-VIІ.

147. Оскаржуваний Указ № 549/2015 містить спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), метою застосування яких є невідкладне та ефективне реагування на наявні потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України. Такі санкції за своєю правовою природою є адміністративними (економічними) запобіжними заходами, які мають превентивний характер.

148. У постанові від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19 Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Зазначене відповідає вказаному вище припису статті 41 Конституції України. Втручання у право мирного володіння майном позивача має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України. Вказаний контроль є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці, що підтверджує, зокрема, преамбула Закону № 1644-VIІ. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законом і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка його зазнала. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між передбачуваною метою та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

149. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 9901/348/21 зауважила, що Закон № 1644-VII є актом, який встановлює (запроваджує) ряд обмежень на демократичну участь у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності. Цей Закон дозволяє обмежувати певні права та свободи (право власності, право на підприємницьку діяльність тощо), не змінюючи провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України. За цим актом держава має легітимну можливість відступати від певних гарантованих конституційних прав, але водночас для того, щоб запобігти загрозам державного свавілля чи авторитаризму, повинна застосовувати обмежувальні заходи (санкції) винятково, тимчасово, використовувати їх як крайній і як необхідний (невипадковий) захід. Повинна застосовувати їх співмірно з тими загрозами національним інтересам, національній безпеці чи для протидії терористичній діяльності, яким держава намагається запобігти з їхньою поміччю.

150. Оскільки обмежувальні заходи є чутливими для осіб, до яких вони можуть бути застосовані, та мають відповідати певним стандартам обмеження основних прав, одним з яких є забезпечення балансу між потребами національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, з одного боку, та демократії і прав людини, з другого, у цьому Законі визначені види обмежувальних заходів (санкцій), підстави їхнього застосування, окреслено коло осіб, до яких вони застосовуються, а також за яких умов. Встановлені органи державної влади, які вносять пропозиції про застосування санкцій, інституція, яка приймає рішення про їхнє застосування, та порядок, за яким втілюються ці заходи.

151. Позаяк главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав та свобод людини і громадянина є Президент України, беручи до уваги, що використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон № 1644-VII передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України, на якого, власне, й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і принципи правової держави, права та свободи людини і громадянина. У цьому сенсі Закон № 1644-VII досить чітко і передбачувано визначав підстави, умови та мету застосування санкцій.

152. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, згідно з яким втручання у право мирного володіння майном позивача не позбавляє його права власності, а лише тимчасово, на чітко визначений строк, обмежує можливість реалізації цього права, таке втручання є пропорційним легітимній меті та не становить надмірного тягаря для позивача.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

153. Позивач також доводить, що введенням санкцій відповідач протиправно заблокував його діяльність, однак з урахуванням тієї обставини, що саме здійснювана позивачем діяльність стала підставою для застосування санкцій, такий наслідок є законним, а не протиправним.

154. Стосовно доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, в частині незгоди із висновком суду першої інстанції про вмотивованість рішення РНБО Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив, що це рішення містить назву суб`єкта, до якого застосовуються санкції, перелік застосованих санкцій, передбачених Законом № 1644-VIІ, строк їх застосування, а також підстави для застосування таких санкцій, а відтак є обґрунтованим. Повторне відтворення цих елементів в Указі № 549/2015 не вимагається.

155. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, приймаючи Указ № 549/2015 в оскаржуваній частині, Президент діяв відповідно до своїх конституційних повноважень, у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

156. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про неврахування судом першої інстанції уточнень позовних вимог, оскільки згідно з матеріалами справи такі прийняті судом до розгляду та враховані під час постановлення оскаржуваного судового рішення

(т. 3, а. с. 50, 51, 100 та т. 5 , а. с. 63, 64).

157. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

158. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

159. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

160. Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, то апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

161. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

162. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Пункт 91 мотивувальної частини цієї постанови містить службову інформацію.

Керуючись статтями 139, 243, 266, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. УсенкоГоловуючий суддя В. Ю. Уркевич

Постанову на підставі частини третьої статті 321 КАС України оформила суддя О. В. Ступак.