Рішення

від 27.11.2007 по справі 8/352д/07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/352д/07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.07                                                                                        Справа №  8/352д/07

Суддя   Попова І.А.

За позовом Відкритого акціонерного товариства “Мелітопольський пивоварний завод”, Запорізька область, м. Мелітополь

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Автосельпром”, Запорізька область, м. Мелітополь

про визнання недійсним договору позики № 1 від 23.10.2003 р.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Автосельпром”, Запорізька область, м. Мелітополь

до Відкритого акціонерного товариства “Мелітопольський пивоварний завод”, Запорізька область, м. Мелітополь

про стягнення 202084,24 грн. неустойки, 29808,70 грн. річних процентів, 106760 грн. втрат від інфляції грошових коштів   

Суддя  І. А. Попова             

Представники:

Від ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод”: Грень Т.Я., дов. від 24.07.2007 р. (в засіданні 31.10.2007 р.)

Від ТОВ “Автосельпром”: Барський А.О., дов. від 01.09.2007 р.

Заявлено позовні вимоги ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” до ТОВ “Автосельпром” про визнання недійсним договору позики № 1 від 23.10.2003 р. та зустрічний позов ТОВ “Автосельпром” до ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” про стягнення 202084,24 грн. неустойки, 29808,70 грн. річних процентів, 106760 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Розгляд справи відкладався за клопотанням ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” до 31.10.2007 р., в засіданні оголошувалася перерва до 27.11.2007 р. з метою надання сторонам можливості врегулювати спір у добровільному порядку.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в засіданні 27.11.2007 р.

Позивач ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” підтримало вимоги з підстав, викладених у позові, відповідно до ст.. 48, 63 ЦК України. В обґрунтування  позову позивач вказує, що договір позики № 1 від 23.10.2003 р. був укладений з порушенням норм чинного законодавства, а тому, підлягає визнанню недійсним. По-перше, договір позики від імені ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” було укладено директором Єфименко В.Г. Підписуючи вказаний договір, Єфименко В.Г. діяв з перевищенням власних повноважень, чим порушив вимоги ст. 30 Закону України “Про власність”, відповідно до якої право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника. Згідно ст. 41, 59 Закону України “Про господарські товариства” та ч. “і” п. 8.17 Статуту ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” до компетенції загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в Статуті товариства. Відповідно до змісту вказаної норми необхідним є попереднє погодження і затвердження тексту майбутнього договору Зборами акціонерів. Таке рішення має бути викладене у протоколі і належно підписане головою та секретарем зборів. Станом на день укладення спірного договору жодних рішень вищого органу управління ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” прийнято не було. Відповідно, всупереч наведеному, директором ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” оспорюваний договір було підписано з перевищенням повноважень.

По-друге, згідно п. 6 ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” надання коштів у позику є одним із видів фінансових послуг. Фінансова послуга –операції з фінансовими активами, що здійснюють в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Як передбачено ст. 45 цього Закону, право на здійсненні операцій з надання фінансових послуг мають фінансові установи, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності.

Також вказує, що за контрактом з директором ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” останній має право укладати господарські та інші договори на суму, що не перевищує 200000 грн., інші угоди –лише на підставі рішення загальних зборів акціонерів.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, фінансова установа –це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, не внесене до відповідного реєстру фінансових установ, тому здійснювати діяльність по наданню фінансових послуг, в тому числі гарантій і поручительств не має права. Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР від 18.07.1963 р., який був чинним на момент укладення оспорюваної угоди, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Просить визнати недійсним договір позики № 1 від 23.10.2003 р.

Відповідач за первісним позовом ТОВ “Автосельпром” позовні вимоги оспорив, у запереченнях на позов вказує, що посилання на дії директора Єфименко В.Г. з перевищенням власних повноважень і порушення вимоги ст. 30 Закону України “Про власність” не відповідають дійсності. Згідно ст. 41, 59 Закону України “Про господарські товариства” та ч. “і” п 8.17 Статуту ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” до компетенції загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. У статуті не зазначено, що вказане затвердження є попереднім. Тим самим зазначене затвердження угоди є її наступним схваленням. Про наступне схвалення угоди свідчить повернення частини боргу за позикою.

Посилання позивача на порушення норм ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг” також безпідставне. Статтею 5 зазначеного Закону встановлено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм статусом не є фінансовими установами, визначаються нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання фінансових установ та ринків фінансових послуг. Згідно ст. 23 зазначеного Закону та Указу Президента України № 292 від 04.04.2003 р. затверджено Положення про Державну комісію по регулюванню ринків фінансових послуг (Держфінпослуг). Положення про надання окремих видів фінансових послуг юридичними особами –суб'єктами господарювання, які за своїм статусом не є фінансовими установами, затв. Розпорядженням Держінфпослуг № 21 від 22.01.2004 р., реєстрація в Мінюсті № 492 від 16.04.2004 р., тим самим після виконання позивачем договору позики № 1 від 23.10.2003 р.

Крім того, постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.09.2007 р. по справі № 6/160/07 вже розглянуті ці питання в апеляційній скарзі відповідача, їм надано правову оцінку та рішення господарського суду Запорізької області від 21.05.2007 р. по справі № 6/160/07 залишено без змін і, відповідно, набуло законної сили.   

Товариством “Автосельпром” заявлено зустрічні вимоги до ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” про стягнення 202084,24 грн. неустойки, 29808,70 грн. річних процентів, 106760 грн. втрат від інфляції грошових коштів. Позов прийнято до сумісного розгляду, про що винесено відповідну ухвалу від 27.09.2007 р.

В засіданні 27.11.2007 р. товариством “Автосельпром” заявлено про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до ст. 22 ГПК України клопотання задоволено судом.

Розглядаються вимоги ТОВ “Автосельпром” про стягнення з ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” 56450,78 грн. неустойки, 29808,70 грн. річних процентів, 106760 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Позивач за зустрічним позовом підтримує вимоги з підстав, зазначених у позові відповідно до ст.. 526, 549, 258, 625 ЦК України. В обґрунтування позову зазначає, що згідно договору позики № 1 від 23.10.2003 р., укладеного позивачем та відповідачем, позивач надав відповідачу позику зі свого поточного рахунку на поточний рахунок відповідача. Зазначена сума була перерахована згідно платіжних доручень № 22 від 23.01.2003 р. сумою 300000 грн. та № 23 від 27.10.2003 р. сумою 70000 грн. За отриманою позикою відповідач розрахувався частково, повернувши 30000 грн. платіжним дорученням від 14.01.2004 р. на суму 20000 грн. та 23.01.2004 р. на суму 10000 грн. Тим самим сума основного боргу відповідача перед позивачем становила 340000 грн. За отриманням зазначеної суми боргу позивач звернувся до господарського суду Запорізької області із позовом про стягнення боргу. Рішенням від 21.05.2007 р. прийнятим господарським судом Запорізької області по справі № 6/160/07 за позовом ТОВ “Автосельпром” до ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” про стягнення 340000 грн. позовні вимоги задоволено повністю.

На виконання цього рішення господарським судом Запорізької області видано наказ від 04.06.2007 р. по справі № 6/160/07, який передано на виконання до ВДВС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції. На підставі проведених виконавчих дій з відповідача стягнуто 27748,11 грн., які 17.08.2007 р. перераховані ВДВС позивачу. Тим самими, сума основного богу відповідача перед позивачем на день подачі позову становить 312251,89 грн. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимоги цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 4 договору позики № 1 від 23.10.2003 р. встановлено відповідальність відповідача у вигляді неустойки в розмірі 60% річних від суми позики, яка не повернена.  Тим самим, виходячи із зазначеного, відповідач вважає встановлену оскаржуваним договором неустойку пенею. Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” обмежений розмір пені розміром подвійної облікової ставки НБУ. Згідно ст. 258 ЦК України встановлена позовна давність по вимогам про стягнення неустойки в 1 рік. Просить стягнути 29808,70 грн. річних процентів, нарахованих з 23.10.2004 р. по 27.09.2007 р., 106760 грн. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих з 23.10.2004 р. по 27.09.2007 р., 56450,78 грн. неустойки, нарахованої з 27.09.2006 р. по 27.09.2007 р.

Відповідач за зустрічним позовом ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” заявлені до нього позовні вимоги не визнав з підстав недійсності договору позики.

В судове засіданні 27.11.2007 р. ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” свого представника не направило, про причини неявки представника суд не сповістило. З урахуванням того, що товариство вдруге не направило без обґрунтування поважності причин свого представника в засідання та з огляду на закінчення строку вирішення спору, встановленого ст. 69 ГПК України, спір розглянуто відповідно до ст.. 75 ГПК України за наявними матеріалами.

Заслухавши представників, дослідивши додані матеріали, оцінивши доводи та заперечення сторін, суд встановив, що сторонами по справі 23.10.2003 р. укладено договір про надання тимчасової безпроцентної фінансової допомоги, за умовами якого ТОВ “Автосельпром” надає ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” безпроцентну тимчасову фінансову допомогу на зворотній основі для використання на виробничі потреби. Відповідач зобов'язався повернути допомогу в повному обсязі не пізніше 23.10.2004 р. Пунктом 4 договору сторони узгодили, що в разі несвоєчасного повернення фінансової допомоги ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” сплачує неустойку в розмірі 60% річних від суми фінансової допомоги, яка не повернута своєчасно. Договір укладено сторонами, як зазначено, відповідно до ст.. 203, 214, 215, 374 ЦК УРСР.

На виконання умов договору ТОВ “Автосельпром” перерахувало ТОВ “Мелітопольський пивоварний завод” 370000 грн. платіжним дорученням № 23 від 27.01.2004 р. та № 22 від 24.10.2003 р.

Платіжними дорученнями від 14.01.2004 р. та 23.01.2004 р. товариство “Мелітопольський пивоварний завод “ повернуло позикодавцю 30000 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.05.2007 р. (залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.09.2007 р.) по справі № 6/160/07 стягнуто з ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” на користь ТОВ “Автосельпром” 340000 грн. неповернутої фінансової допомоги. На виконання рішення видано наказ, в ході виконання виконавчих дій стягнуто та перераховано на користь товариства “Автосельпром” 27748,11 грн.

Предметом позовної вимоги за зустрічним позовом є стягнення з ТОВ “Мелітопольський пивоварний завод” втрат від інфляції грошових коштів, річних процентів та пені.

Позивач за первісним позовом просить визнати договір займу № 1 недійсним.

Вимоги ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. По-перше, статутом товариства “Мелітопольський пивоварний завод”, що був чинним на момент укладення сторонами оспорюваної угоди, не обмежувалися повноваження директора товариства щодо укладення угод будь-яким розміром грошових коштів. Статут не містив застережень щодо отримання попереднього погодження і затвердження тексту майбутнього договору зборами акціонерів. Що стосується самого фату незатвердження загальними зборами акціонерів укладеної повноважним керівником товариства будь-якої угоди, цей факт не є підставою визнання недійсною такої угоди (Роз'яснення президії ВАСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

По-друге, суд вважає хибними доводи товариства “Мелітопольський пивоварний завод” щодо того, що позика це є фінансова послуга, яка може надаватися лише фінансовими та кредитними установами в порядку, передбаченому Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Як передбачено ст. 2 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, приписами якого позивач обґрунтовує свої вимоги, цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Згідно до п. 1 п.п. 5) ст. 1 вказаного Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансові послуги, вказані в Законі, надаються фінансовими установами на ринку фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Згідно до п. 2 ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” інші терміни, які вживаються в цьому Законі, застосовуються у значенні законів України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

При цьому, Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” встановлює правові засади у сфері надання фінансових послуг виключно фінансовими установами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг,  в тому числі надання грошових коштів у позику. Таким чином, тільки позика, що надається фінансовою установою, в контексті названого Закону, є фінансовою послугою.

Положення названого Закону не поширюється на інших суб'єктів господарської діяльності в інших господарських відносинах. Позивач не є фінансовою установою, такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг не передбачений Статутом товариства “Автосельпром” та не заявлений як виключний вид його діяльності.

Договір № 1, укладений сторонами по справі 23.10.2003 р., не є суть позики, як фінансова послуга, а позика, як цивільно-правова угода сторін, що була передбачена приписами ст.. 374 ЦК УРСР (що був чинним на момент укладення угоди), про що й зазначено в самій угоді.

Крім того, коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначаються якимось вичерпним переліком і не обмежуються лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже, підприємства та організації можуть укладати і різноманітні угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї діяльності.

Внаслідок викладеного в задоволенні вимог про визнання договору займу № 1 недійсним з заявлених у позові підстав відмовляється.

По-третє, відповідно до ст.. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва  юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням проведеним належним чином.

На даний час товариством “Мелітопольський пивоварний завод” зобов'язання щодо повернення 312251,89 грн. фінансової допомоги не виконані. Суд знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги ТОВ “Автосельпром” про стягнення 29808,70 грн. річних процентів, нарахованих з 23.10.2004 р. по 27.09.2007 р., 106760 грн. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих з 23.10.2004 р. по 27.09.2007 р.

Вимоги про стягнення неустойки у розмірі 56450,78 грн., нарахованих за період з 27.09.2006 р. до 27.09.2007 р. позивач за зустрічним позовом обґрунтовує п. 4 договору. Суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині, так як   відповідно до ст. 232 ГК України (оскільки взаємовідносини сторін продовжують існувати після набрання чинності Господарським кодексом України) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Договором займу № 1 інші умови нарахування неустойки не передбачені. Таким чином, позивачем невірно визначений термін нарахування неустойки, внаслідок чого розрахунок є необґрунтованими.

Зустрічний позов ТОВ “Автосельпром” задовольняється частково.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що вимоги ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” розцінює, як штучно створений спір, оскільки у разі безпідставного отримання грошових коштів (в тому числі внаслідок визнання договору недійсним), особа, яка безпідставно набула майно, зобов'язана повернути потерплому це майно, в тому числі сплатити проценти за користування ними (ст.ст. 1212, 124 ЦК України).

Судові витрат за первісним позовом покладаються на позивача.

Судові витрат за зустрічним позовом відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ВАТ “Мелітопольський пивоварний завод” відмовити.

Позовні вимоги  Товариства з обмеженою відповідальністю “Автосельпром” задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Мелітопольський пивоварний завод” (72316, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.. Дзержинського, 289, ЄДРПОУ 05379441) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Автосельпром” (72316, Запорізька область, м.Мелітополь, вул. Ломоносова, 222, ЄДРПОУ 23792794) 29808 грн. 71 коп. річних процентів, 106760 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 1413 грн. 27 коп. судових витрат. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.   

Суддя                                                                                                І.А. Попова

                    Рішення підписано 14 грудня 2007 року.