Постанова

від 03.10.2024 по справі 758/16153/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №758/16153/19

Апеляційне провадження №22-ц/824/7239/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що з 2001 року вона з ОСОБА_4 проживали спільно як подружжя та вели сумісне господарство. 29 листопада 2008 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений шлюб, спільних дітей від якого вони не мають. 01 березня 2019 року шлюб між позивачем та ОСОБА_4 було розірвано Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

22 серпня 2006 року ОСОБА_4 був підписаний договір № 51174 про участь у фонді фінансуванні будівництва за програмою АТХК «Київміськбуд» в придбанні житлової квартири з трьох кімнат, загальною проектною площею 91,40 кв.м., жилою площею 46,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 572 424,69 грн. На момент підписання ОСОБА_4 Акту прийому-передачі квартири від 10 вересня 2007 року вартість житла було повністю оплачена. Згідно з свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , власником квартири зазначений ОСОБА_4 .

Позивач разом з ОСОБА_4 спільними силами та коштами вносили оплату за майно, проводили ремонтні роботи з метою облаштування житла, придбали меблі, побутову, кухонну техніку, сплачували за житлово-комунальні послуги.

Позивач вважає, що спірна квартира належить їй і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. В той же час ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 05.03.2020 року відчужив спірну квартиру ОСОБА_2 .

На підставі викладеного позивач просила суд встановити факт проживання її та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2004 року по 28.11.2008 року, визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_4 , визнати недійсним договір дарування спірної квартири, укладений між ОСОБА_4 та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Коберник Є.В. 05.03.2020 року, в порядку поділу майна визнати за позивачем право власності на 1/2 частину спірної квартири.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2023 року позов задоволено частково; встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 28 листопада 2008 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач 22 січня 2024 року подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , у визнанні за ОСОБА_1 права власності на частину квартири та у визнанні недійсним договору дарування вказаної квартири та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

15 лютого 2024 року на адресу суду від відповідача - ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга, в якій він зазначив, що оскаржуване рішення також вважає неналежним в частині задоволеної позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , просив рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні такої позовної вимоги відмовити в повному обсязі. В іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

18 березня 2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

24 вересня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_3 надійшло пояснення.

У судове засідання, призначене на 03.10.2024 року, з`явилися позивач, представник позивача, представник відповідача та третя особа.

В ході розгляду справи, у зв`язку з тим, що на час її вирішення право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_3 , залучив останню в якості третьої особи без самостійних вимог.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та відмови в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 22.08.2006 року між ОСОБА_5 та АКБ «Аркада» було укладено договір № 51174 про участь у фонді фінансуванні будівництва за програмою АТХК «Київміськбуд».

14.02.2007 року між ОСОБА_4 та АКБ «Аркада» було укладено додаткову угоду до договору № 51174 про участь у фонді фінансуванні будівництва за програмою АТХК «Київміськбуд», у тексті якої зазначено адресу реєстрації ОСОБА_4 - АДРЕСА_2 .

22.08.2006, 11.09.2006, 12.10.2006, 25.01.2007, 14.02.2007, 23.02.2007 ОСОБА_4 здійснювалися оплати за договором № 51174 про участь у фонді фінансуванні будівництва за програмою АТХК «Київміськбуд» на загальну суму 572 424,69, що підтверджується відповідними прибутковими касовими ордерами та квитанціями.

Згідно акту прийому-передачі квартири від 10.09.2007 року ОСОБА_4 прийняв квартиру АДРЕСА_3 .; п.п. 1, 4 зазначеного акту встановлено, що на момент його підписання ОСОБА_5 було сплачено 100% вартості спірної квартири, що становить 572 424,69 грн.

29.11.2008 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї було зареєстровано шлюб між позивачем та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 3315.

01.03.2019 Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві шлюб між позивачем та ОСОБА_4 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 , актовий запис № 45.

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 від 07.04.2022 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Києві.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що вартість спірної квартири була сплачена у повному розмірі ОСОБА_4 з власних грошових коштів, що підтверджується прибутковими касовими ордерами, а отже, зазначене майно не було придбане за кошти, отримані внаслідок спільної праці. Доказів того, що позивач брала участь у фінансуванні придбання спірної квартири, суду не надано. Також суд першої інстанції зазначив, що позивач не довела суду тієї обставини, що спірний договір дарування квартири є фіктивним. Крім того, з огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_4 , визнання договору дарування спірної квартири недійсним не створює правових наслідків для позивача. Водночас, суд першої інстанції в процесі розгляду справи встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство в період часу з 2001 р. по дату укладення шлюбу 29.11.2008 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Ст. 74 Сімейного кодексу України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними . На майно, що є об`єктом спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, тощо.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

На підтвердження факту спільного проживання позивача та ОСОБА_4 однією сім`єю, наявності спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонту, наявності інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин позивач надала до суду такі докази:

- акт про спільне проживання Сторін від 24.02.2020 року;

- покази свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які були допитані в судовому засіданні;

- документи про придбання побутової техніки, дитячих іграшок, кавоварки, музичного центру, пральної машинки холодильника в нову квартиру, теплої підлоги та сушарки для рушників, отримання кредиту на телевізор;

- листування із начальником Управління по залученню коштів до ФФБ АКБ «Аркада» з приводу придбання квартири;

- довідку з поліклініки №1 територіального медичного об`єднання Голосіївського району м. Києва;

- фотографії певних подій.

Вказані докази суд першої інстанції поклав в основу висновків про встановлення факту проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах. В той же час колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 дійсно був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 в період з 08.02.2007року по 01.12.2007 року. Вказане підтверджується Актом про спільне проживання Сторін від 24.02.2020 року.

За твердженнями відповідачів така реєстрація у вказаній квартирі матері позивачки була викликана тим, ОСОБА_4 потребував офіційного місця реєстрації, в тому числі для листування із забудовником щодо спірної квартири. Після досягнення мети визначеної вище (фіксації юридичної адреси) ОСОБА_4 01.12.2007 року було знято з реєстрації місця проживання квартирі АДРЕСА_4 .

Вказані твердження відповідача є цілком вірогідними та узгоджуються з представленими до суду матеріалами. При цьому така позиція з точки зору суду не була належним чином спростована позивачем.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що якщо б між позивачем та ОСОБА_4 в зазначений період дійсно існували сімейні взаємовідносини, останній не знімався б з реєстрації місця проживання, а був би зареєстрований там і далі. Крім того, реєстрація місця проживання в новопридбаній квартирі за взаємовідносин сторін, про які стверджує позивач, була б проведена не тільки щодо ОСОБА_4 , але й щодо позивача, однак реєстрація останньої в спірній квартирі мала місце аж в 2014 році, коли сторони вже перебували в офіційному шлюбі.

Погоджується колегія суддів апеляційного суду й з позицією відповідача щодо оцінки показів свідків, якими суд першої інстанції, крім інших доказів, обґрунтовував наявність між сторонами фактичних шлюбних відносин.

Так свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні навіть чітко не зазначила період спільного проживання позивача та ОСОБА_4 , а лише зазначала приблизно період 2006-2007 рік, хоча позивач зазначає про період з 2004 року по 2008 рік. На запитання де вона їх бачила, свідок відповіла, що бачила тільки коли вони палили сигарети на загальному коридорі в будинку АДРЕСА_2 . На запитання чи знає свідок про купівлю квартири, вона відповіла, що знає з чужих слів, про рік придбання та вартість квартири не знає. На запитання чи знає свідок про придбання спільно іншого майна, вона відповіла, що не знає. Також свідок зазначила, що вона знає, що позивач та ОСОБА_4 разом працювали в одній фірмі. При цьому зазначила, що ОСОБА_4 є хрещеним батьком сина позивача.

Свідок ОСОБА_7 повідомила, що вони разом з ОСОБА_4 здійснювали релігійний обряд хрещення відносно сина позивача. Повідомила, що вона разом з ОСОБА_4 працювала та перебувала в трудових відносинах. Зазначила також, що з 2001 по 2019 рік проживала в м. Луганськ. На запитання суду, коли була придбана спірна квартира зазначила, що у 2001 році. На запитання, чи знає свідок про придбання спільно іншого майна, відповіла, що не знає. Також свідок зазначила, що не знає про будь-які спільні витрати сторін.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що позивача та ОСОБА_4 вона знає поверхово і не може знати особливостей їх відносин, ведення спільного побуту, здійснення спільних покупок та витрат. На запитання чи знає вона, коли купувалася спірна квартира, свідок відповіла, що не знає.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією апелянта ОСОБА_2 щодо того, що фактично свідки не підтвердили факт проживання позивача та ОСОБА_4 однією сім`єю, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, тому суд першої інстанції безпідставно врахував показання цих свідків при ухваленні рішення про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу за вказаний період.

Свою позицію щодо проживання з відповідачем однією сім`єю за заявлений період позивач також підтверджувала рядом наданих до матеріалів справи фотографій, однак жодна з представлених до суду фотографій не містить даних щодо того, коли саме та де вона була зроблена. При цьому, як вже було зазначено вище, ОСОБА_4 був хрещеним батьком сина позивача, відтак міг бути зафіксований на фото разом з позивачем та її сином. В той же час вказані фото не посвідчують факту саме ведення сторонами спільного господарства, виникнення взаємних подружніх прав та обов`язків, пов`язаності спільним побутом.

Окрім зазначеного , на підтвердження спільного проживання однією сім`єю позивач надала до суду ряд документів щодо придбання ряду товарів, однак більша частина їх не стосується спірного періоду, є знеособленими, відтак не можуть посвідчувати ведення сторонами спільного господарства в період укладення договору щодо спірної квартири та його оплати.

Серед наданих позивачем документів апеляційний суд окрему увагу звертає на копії документів щодо придбання теплої підлоги та певного обладнання, де замовником зазначений саме ОСОБА_4 , в той час як в графі про посвідчення факту отримання таких товарів міститься підпис позивача. Вказані документи датовані 25.04.2008 року та 27.05.2008 року, тобто значно пізніше часу укладення договору про участь у фонді фінансуванні будівництва та сплати його вартості, відтак не може посвідчувати тих обставин, які позивач поклала в основу свого позову. При цьому, зважаючи на те, що через півроку після цього між сторонами вже був зареєстрований офіційний шлюб, наявність взаємовідносин між ними в квітні-травні 2008 року, відтак і можливість отримання безпосередньо позивачем замовлених відповідачем для квартири товарів, є цілком ймовірною.

Жодних інших належних та допустимих доказів зі сторони позивача про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період, зокрема ведення ними спільного господарства, виникнення взаємних подружніх прав та обов`язків, пов`язаності спільним побутом, наявності спільного бюджету, як це притаманне саме сім`ї, до суду представлено не було.

В свою чергу на спростування вказаних посилань позивача стороною відповідача було представлено до суду ряд контрдоказів.

Зокрема, сторона відповідача доводила, що ОСОБА_4 з 08.12.1994 року по 14.09.2006 року проживав у своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_6 . Позивач, спростовуючи такі дані, зазначала, що згідно договору купівлі-продажу зазначеної квартири, остання була продана 09.09.2006 року, отже ОСОБА_4 не міг проживати у цій квартирі до 14.09.2006 року.

Зважаючи на те, що чинний закон не містить вимог щодо обов`язкового звільнення (виїзду) попереднім власником нерухомого майна перед його відчуженням, і звичайна практика містить численні випадки, коли попередній власник звільняє приміщення протягом незначного терміну після відчуження, що не обов`язково має відображатися в тексті договору, з точки зору суду твердження позивача про проживання в квартирі до 14.09.2006 року не містить протиріч з фактом її продажу 09.09.2006 року.

В якості іншого контрдоказу відповідача на спростування доводів позивача до суду була представлена довідка ЖБК «Суднобудівник-18» №13/07/12 від 12.07.2021 року, де вказано період проживання ОСОБА_4 в орендованій ним квартирі з 15.09.2006 року по 25.03.2008 року. Заперечуючи про ти такого доказу сторона позивача зазначала, що сам відповідач-2 у своєму відзиві на позов наводив інші дати такого проживання (з 15.09.2006 року по 25.03.2007 року), а також вказував, що ОСОБА_4 з орендованої квартири переїхав проживати у придбану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 21.03.2008 року.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 пояснив, що зазначення у відзиві на позов різних дат закінчення проживання відповідача в орендованій ним квартирі є технічною помилкою, а належний період такого проживання є вказаний у довідці ЖБК «Суднобудівник-18». Крім того, сама ОСОБА_1 у своєму відзиві на апеляційну скаргу також не зазначила, яким чином вказані помилки впливають на вирішення спору по суті.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що зазначення відповідачем у своєму відзиві різних дат є явно технічною помилкою, яка сама по собі жодним чином не може обґрунтовувати необхідність критичного відношення до згаданої вище довідки ЖБК.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про недоведеність позивачем її посилань на проживання позивача та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За таких умов така позовна вимога не підлягає до задоволення.

В своєму позові ОСОБА_1 на підставі тверджень про її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу до та на час укладення останнім договору № 51174 про участь у фонді фінансуванні будівництва за програмою АТХК «Київміськбуд» та сплати вартості квартири також просила визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_4 , визнати недійсним договір дарування спірної квартири, в порядку поділу майна визнати за позивачем право власності на 1/2 частину спірної квартири.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що оскільки позивачем не доведено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_4 на час укладення ним згаданого договору та його оплати, то доводи про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_4 , визнання недійсним договору дарування спірної квартири, укладеного між ОСОБА_4 та відповідачем, визнання за позивачем в порядку поділу майна права власності на 1/2 частину спірної квартири є безпідставними.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки апелянт ОСОБА_2 був звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, за результатами розгляду справи такий збір підлягає стягненню з позивача на користь Держави у розмірі 1152, 60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_7 ) судовий збір на користь Держави у розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько