Рішення

від 08.11.2010 по справі 6/64-58/2

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  6/64-58/2

08.11.10

За позовом           Заступника Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до                           Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого

                              органу Київської міської ради (Київської міської державної

                              адміністрації),

          Міжнародного благодійного Фонду Святої Марії

про                        визнання недійсним договору

Суддя Блажівська О. Є.

Представники сторін:

Від прокуратури        Цюкало О.Ю.

Від позивача               Шадевська Ж.Є.

Від Відповідача 1      не з’явився

Від Відповідача 2      Калітвінцев І. М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі –також «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі –також «Відповідач 1») та Міжнародного благодійного Фонду Святої Марії (надалі –також «Відповідач 2», «Фонд») про визнання недійсним з моменту укладення Договору № 388 від 18 грудня 2007 року купівлі-продажу нежилих приміщень площею 697,4 кв. м. по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві, укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 6/64 від 18 січня 2010 року, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2010 року, позов задоволено повністю: визнано недійсним з моменту укладення договір № 388 від 18 грудня 2007 року купівлі-продажу нежилих приміщень площею 697,4 кв. м. по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві, укладений між Головним управління комунальної власності міста Києва (Київської міської державної адміністрації) та Міжнародним благодійним Фондом Святої Марії.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 липня 2010 року задоволено касаційну скаргу Міжнародного благодійного Фонду Святої Марії –скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 18 січня 2010 року та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2010 року у справі № 6/64; справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Як зазначено в Постанові Вищого господарського суду України від 20 липня 2010 року, «суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що об’єкт нерухомого майна, відповідно до зазначеного закону, стає пам’яткою за умови дотримання відповідних процедур (передбачених вказаним законом) та лише з моменту занесення його до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», «разом з тим, обставин внесення спірного об’єкту до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за визначеним порядком судами досліджено не було».

Позовні вимоги мотивовано тим, що Договір укладено супереч вимогам законодавства в сфері приватизації, оскільки будівля № 6 по вул. Герцена в місті Києві є пам'яткою архітектури місцевого значення, у зв'язку з чим, в силу пункту 2 частини 5 статті 7 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», станом на 18 грудня 2007 року її приватизація була заборонена.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2010 року справу № 6/64 було прийнято до свого провадження, присвоєно № 6/64-58/2, розгляд справи призначений на 07.09.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2010р. розгляд справи відкладено до 17.09.2010 р. у зв’язку із неявкою відповідача-1 та невиконанням відповідачем -2 вимог ухвали суду № 6/64-58/2 від 20.08.10р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2010р. розгляд справи відкладено до 29.09.2010 р. у зв’язку із неявкою відповідача -1 та неподання сторонами витребуваних доказів.

29.09.2010 р. в судове засідання з’явились представник позивача, відповідача -2 та представник Прокуратури. Сторонами були надані документи на часткове виконання вимог ухвали від 17.09.2010р.

           29.09.10р. відповідач -1 в судове засідання не з’явився, своїх представників не направив, вимог ухвали суду у справі № 6/64-58/2 від 17.09.2010р. не виконав, витребуваних судом документів не надав, заяв та клопотань до суду не подавав.

         У зв’язку із неявкою відповідача -1 та витребуванням додаткових документів, розгляд справи відкладено на 13.10.2010р.

  13.10.2010р., 22.10.2010р. розгляд справи не відбувся, у зв‘язку з перебуванням судді на лікарняному.

   22.10.2010р. через канцелярію господарського суду міста Києва прокуратурою міста Києва подано клопотання про продовження строку вирішення спору у відповідності до    ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

 Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2010р. продовжено строк вирішення спору та призначено справу до розгляду на 27.10.2010р.

У судове засідання 27.10.2010р. представники прокуратури та позивача з‘явились. Представник позивача надав суду витребувані документи.

Представники відповідачів у судове засідання не з‘явились, витребувані судом документи не надали, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою від 27.10.2010р. з метою витребування додаткових документів по справі судом відкладено розгляд справи на 05.11.2010р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

04.11.2010р. представником відповідача - подано через канцелярію Господарського суду додаткові документи  по справі.

        В судове засідання 05.11.2010р. з’явився представник представник прокуратури та відповідача-2.

На виконання вимоги ухвали суду від 27.10.2010р. представник прокуратури надав суду копію охоронного договору №1400 від 03.08.2006р. на пам‘ятку культурної спадщини та копію паспорту архітектури по вул. Герцена, 6 у м. Києві.

Відповідач-2 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що будівля № 6 по вул. Герцена в місті Києві не є пам'яткою культурної спадщини, оскільки не занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, у зв'язку з чим на неї не розповсюджується дія Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини». Також представник Відповідача 2 посилається на  Закон   України   «Про   Перелік   пам'яток   культурної   спадщини,   що   не підлягають приватизації»№ 574-VI від 23 вересня 2008   р., яким скасовано Закон України    «Про    тимчасову    заборону    приватизації    пам'яток    культурної спадщини»№ 2391-IV від 2 лютого 2005 року, та затверджено Перелік пам'яток культурної спадщини,  що  не  підлягають  приватизації.  До  затвердженого вказаним Законом Переліку будівля № 6 по вул. Герцена в місті Києві не увійшла, у зв'язку з чим, як вважає Відповідач-2, немає підстав для визнання договору недійсним.

   Ухвалою від 05.11.2010р. розгляд справи був відкладений на 08.11.2010р. з метою вивчення поданих сторонами  документів.

  08.11.2010р. в судове засідання з’явились представники прокуратури, позивача, відповідача -2. Відповідач в судове засідання 08.11.2010р. не з’явився, документи на виконання вимог ухвали суду від 20.08.2010 р. не надав, клопотань до суду не подавав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, Позивача та Відповідача -2, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

          27 листопада 2003 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація»та Міжнародним благодійним Фондом Святої Марії (надалі –також «Фонд») укладено Договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва № 10/179 (надалі –також «Договір»).

Відповідно до умов вказаного Договору Фонд орендував нежиле приміщення площею 55,4 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 6 літера А, строком до 27 листопада 2006 року.

Додатковою угодою від 31 березня 2005 року строк дії Договору від 27 листопада 2003 року продовжено до 31 листопада 2015 року.

Крім того, 12 лютого 2004 року між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація»та Міжнародним благодійним Фондом Святої Марії було укладено Договір оренди нерухомого майна (нежилих приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва № 10/126, згідно умов якого Міжнародний благодійний Фонд Святої Марії орендував нежиле приміщення в будинку № 6 літера «А»по вул. Герцена в м. Києві, загальною площею 642,00 кв. м., в тому числі на першому поверсі 355,00 кв. м. та в підвалі 287,00 кв. м. Відтак, загальна площа орендованих приміщень становила 697,40 кв. м.

Рішенням Київської міської ради № 39/3503 від 6 жовтня 2005 року «Про внесення змін до рішення Київради від 18.03.04 №100/1310 - затверджено перелік об'єктів комунальної власності, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації згідно з додатком.

Відповідно до вказаного Додатку 1 до рішення Київради від 06.10.05- Фонду надано дозвіл приватизувати шляхом викупу приміщення загальною площею 697,4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 6 літ. А.          -3

В подальшому Фонд звернувся до Головного управління комунальної власності міста Києва з проханням укласти договір купівлі-продажу нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Герцена, 6 літ. А

Листом від 16 серпня 2006 року Головне управління комунальної власності повідомило Фонд Святої Марії про те, що згідно з рішенням Київського міськвиконкому від 18 листопада 1986 року № 1107 будинок, де знаходяться вказані об'єкти приватизації, є пам'яткою архітектури місцевого значення, у зв'язку з чим Позивачу відмовлено в укладенні договору купівлі-продажу.

        Вважаючи відмову в укладенні договору купівлі-продажу незаконною, Міжнародний благодійний Фонд Святої Марії звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 697,4 кв. м. по вул. Герцена, 6 літера «А»в м. Києві.

        Рішенням Господарського суду м. Києва від 7 червня 2007 року у справі № 36/573-30/125 в задоволенні позову відмовлено.

       Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2007р., залишеною без змін, постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2007 року, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

На виконання постанов Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України між Головним управлінням комунальної власності міста Києва та Міжнародним благодійним Фондом Святої Марії 18 грудня 2007 року укладено договір № 388 купівлі-продажу нежилих приміщень площею 697,4 кв. м. по вул. Герцена, 6 літера «А» в м. Києві.

Постановою Верховного Суду України від 14 жовтня 2008 року скасовано постанови Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України у зазначеній справі та залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 7 червня 2007 року.

Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»

Відтак, приватизація нежилого приміщення загальною площею 697,4 кв. м. по вул. Герцена, 6 літера І «А»в м. Києві регламентується Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про приватизацію невеликих підприємств (малу приватизацію)»визначено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Суд звертає увагу на те, що специфіка договору купівлі-продажу, який укладається у процесі приватизації, виявляється як в усіх елементах договірних відносин (суб'єктний склад, об'єкт, зміст тощо), так і в юридичних фактах, які зумовлюють виникнення, зміну та припинення цих договірних приватизаційних правовідносин.

Під приватизацією Суд також розуміє систему послідовних і взаємообумовлених дій  суб'єктів та органів приватизації, серед яких договір купівлі-продажу посідає ключове місце, однак невіддільно пов'язаний з іншими юридичними фактами, які мають місце у приватизаційній процедурі та впливають на перехід права власності.

Відповідність змісту договору купівлі-продажу вимогам законодавства полягає у сукупній правомірності дій суб'єктів та органів приватизації у ході приватизації, внаслідок яких було укладено договір купівлі-продажу.

Згідно пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відмова у приватизації можлива у випадку законодавчо встановленого обмеження на приватизацію цього підприємства.

Вищевказане обмеження було встановлено Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини»від 1 лютого 2005 року, який набрав чинності з 23 лютого 2005 року.

Вказаним Законом було заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації було затверджено Законом України від 23 вересня 2008 року № 574-VI.

У зв'язку з прийняттям вказаного закону, Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини»втратив чинність.

Тобто, Суд звертає увагу на те, що саме з 23 лютого 2008 року втратив чинність Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини».

Однак, на час укладення між Головним управлінням комунальної власності міста Києва та Міжнародним благодійним Фондом Святої Марії Договору № 388 купівлі-продажу нежилих приміщень площею 697,4 кв. м. по вул. Герцена, 6 літера «А»в м. Києві (18 грудня 2007 року), існувало обмеження щодо приватизації пам'яток культурної спадщини всіх, у тому числі і місцевого значення

Відтак, Судом встановлено невідповідність дій сторін Договору № 388, вимогам чинного на час укладення договору законодавства України.

На виконання вимог Постанови Вищого господарського суду України, Господарським судом міста Києва досліджено обставини внесення спірного об’єкту до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та зроблено наступні висновки.

Суд звертає увагу на те, що Рішенням Київського міськвиконкому від 18 листопада 1986 року № 1107 будинку по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві надано статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

Закон України «Про охорону культурної спадщини»прийнято 8 червня 2000 року.

Станом на час прийняття рішення, яким будинку по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві надано статус пам’ятки архітектури місцевого значення (тобто, у 1986 році) правовідносини у сфері охорони культурної спадщини регулювалися Законом Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури»від 13 липня 1978 року               № 3600-IX.

Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури»було визначено, що пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.

Статтею 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури»до переліку пам’яток історії та культури було віднесено пам’ятки містобудування і архітектури.

Рішенням Київського міськвиконкому від 18 листопада 1986 року № 1107 спірному будинку по вул. Герцена, 6 у м. Києві  у відповідності до вимог Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури»було надано статус пам’ятки архітектури.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що Закон Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури»не передбачав ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а лише передбачав перебування пам’яток культури на державному обліку (стаття 16 вказаного Закону).

З прийняттям Закону України «Про охорону культурної спадщини»8 червня 2000 року, визнано таким, що втратив чинність Закон Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури».

Чинний Закон України «Про охорону культурної спадщини»диференціює поняття «об’єкт культурної спадщини»та «пам’ятка культурної спадщини».

Об'єктом культурної спадщини, у відповідності до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

Згідно з статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»пам'ятка культурної спадщини  (далі –пам'ятка) – об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток  України.

Відтак, відповідно до чинного законодавства України в сфері охорони культурної спадщини, об’єкт культурної спадщини набуває статус пам’ятки культурної спадщини лише з моменту внесення його до Державного реєстру нерухомих пам'яток  України з дотриманням відповідної процедури, яку визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».

          Відповідно до пункту 1 вищезазначеної Постанови об'єкти культурної заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі –Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України –щодо об'єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини –щодо об'єктів місцевого значення.

          Відтак, відповідно до встановленого на сьогоднішній день порядку, об’єкт культурної спадщини місцевого значення заноситься до Реєстру на підставі рішення центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, яким є Державна служба з питань національної культурної спадщини.

          В той же час, Суд звертає увагу на те, що ані Закон України «Про охорону культурної спадщини», який прийнято у 2000 році, ані Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», не мають зворотної дії в часі, а, отже, не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли у 1986 році (правовідносини щодо надання спірному об’єкту статусу пам’ятки архітектури місцевого значення).

          Іншими словами, вимоги щодо порядку набуття об’єктом культурної спадщини статусу пам’ятки культурної спадщини поширюють свою дію лише на правовідносини, які виникли, починаючи з 8 червня 2000 року.

          Крім того, Прикінцеві положення Закону України «Про охорону культурної спадщини»не містять положень, які б давали підстави стверджувати про те, що пам’ятки культури, які отримали цей статус до набрання чинності вказаним законом, втрачають такий статус, як і не містять інших положень, які б встановлювали вимогу стосовно того, що умовою підтвердження статусу пам’ятки культури є вимога щодо того, що відповідна пам’ятка повинна бути занесена до Реєстру.

          Між тим, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини»визначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

          Будинок по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві було включено до списку (переліку) пам’яток історії та культури саме на підставі Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури».

          В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що рішення, яким спірному об’єкту надано статус пам’ятки архітектури (Рішення Київського міськвиконкому від 18 листопада 1986 року № 1107), втратило чинність або скасовано у встановленому законодавством порядку.

          Відтак, враховуючи положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», як норми прямої дії, Суд приходить до висновку про те, що будинок по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві є пам’яткою культурної спадщини в силу прямої вказівки пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини».

          Стосовно питання щодо внесення спірної пам’ятки культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, Суд зазначає наступне,- відповідно до вимог наведених нормативно-правових актів, обов’язок щодо прийняття рішення про внесення та безпосереднє внесення спірного будинку по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві до даного Реєстру є повноваженням Державної служби з питань національної культурної спадщини, а не інших органів, а невиконання чи неналежне виконання вказаного обов’язку не є предметом розгляду даної справи та, в той же час, не може спростовувати статус спірного об’єкту, як пам’ятки культури місцевого значення.

          В контексті вищевикладеного, Суд вважає за необхідне звернути увагу на принцип юридичної визначеності, закріплений у рішенні Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), а саме –принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних та юридичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

          Враховуючи вищезазначене, Суд звертає увагу на те, що, оскільки, законодавцем у пункті 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини»встановлено правило, яким визначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону, то кожна із зацікавлених осіб покладається на презумпцію виконання державою даного взятого на себе зобов’язання в усіх правовідносинах, не залежно від будь-яких обставин.

          Таким чином, проаналізувавши вимоги чинного законодавства України та матеріали справи, дослідивши питання щодо внесення спірного будинку до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, на виконання вимог Постанови Вищого господарського суду України від 20 липня 2010 року, Суд дійшов висновку про те, що станом на час укладення Договору між відповідачами була чинною законодавча заборона щодо відчуження пам’яток культури, якою є спірний будинок, а тому Договір № 388 від 18 грудня 2007 року купівлі-продажу нежилих приміщень площею 697,4 кв. м. по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві, укладений між Головним управління комунальної власності міста Києва (Київської міської державної адміністрації) та Міжнародним благодійним Фондом Святої Марії, підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

          Суд звертає увагу відповідачів на те, що наслідком визнання договору недійсним з моменту його укладення чинне законодавство визнає двосторонню реституцію, яка спрямована на відновлення попереднього стану сторін договору та недопущення порушення їх прав

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуюче викладене, Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та відповідність їх чинному законодавству, у зв’язку з чим, позов підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення Договір № 388 від 18 грудня 2007 року купівлі-продажу нежилих приміщень площею 697,4 кв. м. по вул. Герцена, 6, літера «А»в місті Києві, укладений між Головним управління комунальної власності міста Києва (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10, код 19020407) та Міжнародним благодійним Фондом Святої Марії (04050, м. Київ, вул.. Герцена, 6, код 21597628).

          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки, визначені статтями 93-95 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                       О. Є. Блажівська

            Дата підписання рішення: 12.11.2010р.