Постанова

від 22.10.2024 по справі 342/1096/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/1096/24

Провадження № 22-ц/4808/1360/24

Головуючий у 1 інстанції Федів Л. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Пнівчук О.В., Баркова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Городенківської міської ради, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Городенківського районного суду від 29 серпня 2024 року під головуванням судді Федів Л.М. у м. Городенка,

в с т а н о в и в:

В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна, в якій просив: - визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 - недієздатним; - встановити над ОСОБА_2 опіку та призначити заявника його опікуном.

В обґрунтування заяви зазначав, що він є зятем ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Унаслідок психічної хвороби ОСОБА_2 обмежений здатності контролювати свою поведінку. Відповідно до акта обстеження умов проживання він та ОСОБА_2 зареєстровані і проживають за однією адресою. Внаслідок психічного захворювання має часті загострення психічних розладів. Впродовж поточного року ОСОБА_2 тричі виходив із його господарства і не зміг самостійно повернутися додому, заявник із дружиною знаходили його через 1-2 дні в іншому району та в іншому населеному пункті.

Ухвалою Городенківського районного суду від 29 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Орган опіки та піклування Городенківської міської ради, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна повернуто заявнику.

Роз`яснено заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява подана особою, яка не може виступати заявником у такій категорії справ окремого провадження.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду.

Зазначає, що при подачі до суду заяви долучено відповідні документи щодо підтвердження свого статусу щодо підопічного, зверталася увага суду, що заявник та підопічний тривалий час зареєстровані та проживають за однією адресою, їх постійно пов`язує щоденний побут, довірливі особисті стосунки між ними, а також зазначалося про наявну можливість виконувати обов`язки опікуна над своїм тестем (батьком дружини).

Заявник зазначав, що унаслідок психічної хвороби ОСОБА_2 обмежений здатності контролювати свою поведінку, є особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного захворювання, має часті загострення психічних розладів.

Дружина заявника (дочка ОСОБА_2 ) працює на посаді вчителя географії Чортовецького ліцею Городенківської міської ради Івано-Франківської області з повним тижневим навантаженням, робочий час з 08.40 до 16.40 год. Через постійну зайнятість навчальним процесом його дружина не може постійно доглядати за своїм батьком та опікуватися ним.

Ці обставини, судом першої інстанції не було враховано, а передчасно та упереджено постановлено оскаржувану ухвалу.

Вказує, що законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та не визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання, спільний побут, взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Разом з тим, як вбачається із доданої до матеріалів справи копії свідоцтва про одруження заявника та ОСОБА_3 , які проживають разом більше 20-ти років, а також доданого до матеріалів справи Акта обстеження умов проживання слід розуміти, що вищеописані обов`язкові умови для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, якраз і є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги.

Просить ухвалу суду скасувати та справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Заінтересована особа правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.

Повертаючи заяву про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не зазначено та не надано доказів на підтвердження обставин, що він належить до членів сім`ї чи є близьким родичем ОСОБА_2 в розумінні ст. 296 ЦПК України, а сам факт їх спільного проживання не є підставою для віднесення його до членів сім`ї чи близьких родичів ОСОБА_2 та підтвердження реальності сімейних відносин і родинних стосунків, тому відповідно до приписів ч. 3 ст. 296 ЦПК України він не може подавати до суду заяву про визнання останнього недієздатним. Враховуючи вимоги п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України суд першої інстанції вважав за необхідне повернути заяву особі, яка її подала.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають вимогам закону та висновкам щодо застосування відповідних норм права, викладеним в постановах Верховного Суду.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується зі статтею 13 Конвенції.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Згідно ч. 3 ст. 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги (ч. 3 ст. 296 ЦПК України).

Відповідно до ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Статтею 9 СК України встановлено коло осіб, сімейні відносини між якими регулюються СК України, зокрема це подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі.

Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999р. № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та не визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.03.2020 у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Що стосується тлумачення поняття «близькі родичі», то виходячи з вимог ЦК України, СК України поняттями «родичі», «родинні стосунки» охоплюється коло осіб, які пов`язані між собою певним ступенем споріднення. Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат та сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник. Усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням.

ОСОБА_1 зазначає, що стосовно особи, яку він просить визнати недієздатною, він є його зятем, тобто чоловіком дочки ОСОБА_2 . Ним не зазначено та не надано доказів на підтвердження обставин, що він належить до членів сім`ї чи є близьким родичем ОСОБА_2 в розумінні ст. 296 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно вказав, що факт спільного проживання заявника та ОСОБА_2 не є підставою для віднесення до членів сім`ї чи близьких родичів останнього заявника ОСОБА_1 та підтвердження реальності сімейних відносин та родинних стосунків.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 11.06.2019 у справі № 130/2391/18 (провадження № 61-1307св19), від 20.01.2022 у справі № 752/24219/20 (провадження № 61-16373св21).

Повертаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції врахував вимоги ч. 3 ст. 296 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку, що заявник не може подавати до суду заяву про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним, оскільки він не є членом сім`ї останнього чи його близькими родичем.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Оскільки ОСОБА_1 не має процесуальної правосуб`єктності заявника у цій категорій справ окремого провадження, тобто він не відноситься до певної групи осіб, які мають права та обов`язки заявників у таких категоріях справ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення ОСОБА_1 заяви про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна.

Доводи апелянта щодо стану здоров`я ОСОБА_2 та неможливості його дочки доглядати за своїм батьком та опікуватися ним не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини не підлягають встановленню на стадії прийняття до розгляду заяви, що підлягає розгляду в порядку окремого провадження, як виду непозовного цивільного судочинства.

Не спростовують висновків суду першої інстанції посилання апелянта про надання ним до матеріалів справи копії свідоцтва про одруження заявника та ОСОБА_3 , акта обстеження умов проживання, оскільки вони не містять даних про наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участі у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність спільного побуту і взаємних прав та обов`язків осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що оскаржувану ухвалу судом першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі. Відсутні підстави для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд зазначає, що за загальним правилом повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню зі заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Городенківського районного суду від 29 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 22 жовтня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Барков