Рішення

від 16.10.2024 по справі 761/13212/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/13212/21

Провадження № 2/761/631/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача 1: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамента будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, про визнання права власності на квартиру, витребування майна, визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсними наказів, свідоцтв, припинення права власності, скасування державної реєстрації права, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2021 р. ОСОБА_3 звернулась до Шеченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамента будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, про визнання права власності на квартиру, витребування майна, визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсними наказів, свідоцтв, припинення права власності, скасування державної реєстрації права, зобов`язання вчинити дії, в якому просила суд:

1.Визнати право власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85,7 кв.м, житловою площею 27,8 кв.м.

2.Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та будь-яких третіх осіб частину площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , площею 34,3 кв.м, що без належних правових підстав була приєднана до площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

3.Визнати незаконним та скасувати Розпорядження Радянської районної державної адміністрації м. Києва №150 від 10.02.2001 року «Про прийняття в експлуатацію та передачу у власність жилих приміщень на горищі будинку АДРЕСА_2 » в частині визначення адреси квартири, приєднання до квартири суміжного приміщення, визначення кількості кімнат, визначення загальної та житлової площі. (а.с. 105 т.1)

4.Визнати недійсним Наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 12 квітня 2001 року №372-С/КІ в частині визначення адреси квартири. (а.с. 239 т.1)

5.Визнати недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 11.05.2002 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , видане на ім`я ОСОБА_5 на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 12 квітня 2001 року №372-С/КІ в частині визначення адреси квартири, визначення загальної та житлової площі. (а.с. 240 т.1)

6.Визнати недійсним Наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 17.11.2005 року №2187-С/КІ в частині визначення адреси квартири. (а.с. 238 т.1)

7.Визнати недійсним дублікат свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.05.2002 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_5 на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 17.11.2005 року №2187-С/КІ, в частині визначення адреси квартири, визначення загальної та житлової площі. (а.с. 240 т.1)

8.Припинити права ОСОБА_4 та будь-яких третіх осіб на частину площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що становить 34,3 кв.м, що безпосередньо межує з квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

9.Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 (1973 року народження, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

10.Зобов`язати ОСОБА_4 повернути квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , до стану, який існував до порушення прав та приєднання частини площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , до сусідньої квартири, шляхом зобов`язання Відповідача-1 відновити стіну між квартирою АДРЕСА_4 та квартирою АДРЕСА_5 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 успадкувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85,7 кв.м, житловою площею 27,8 кв.м. Первинна реєстрація права власності на Квартиру АДРЕСА_4 була здійснена на ім`я спадкодавця Позивача ОСОБА_6 03.02.1999 року в результаті приватизації Квартири АДРЕСА_4 . Після вступу у спадщину, Позивач у Квартирі АДРЕСА_4 не проживала, але своєчасно оплачувала рахунки за комунальні послуги, за повну загальну площу Квартири АДРЕСА_4 - 85,7 кв.м.

При підготовці Квартири АДРЕСА_4 до продажу Позивачем було виявлено невідповідність фактичного планування та площі Квартири АДРЕСА_4 правовстановлюючим документам, а саме неможливість доступу до частини Квартири АДРЕСА_4 .

Зважаючи на ту обставину, що інших приміщень між Квартирою АДРЕСА_6 немає, позивач вважає, що частина площі Квартири АДРЕСА_4 , до якої у Позивача відсутній доступ, може бути приєднана саме до сусідньої Квартири АДРЕСА_7 , власником якої є ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що частина площі Квартири АДРЕСА_4 після її приватизації 28.01.1999 року на ім`я померлого ОСОБА_6 та право власності на яку було зареєстроване 03.02.1999 року, без належних правових підстав була приєднана до Квартири АДРЕСА_7 ; право власності на Квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 50,7 кв.м, житловою - 29,0 кв.м. було зареєстровано 16.06.1993 року; Квартира АДРЕСА_7 була реконструйована, а в документах, що були видані за результатом реконструкції зазначено адресу не існуючого будинку та допущено цілу низку невідповідностей, що дають підстави для визнання їх недійсними в частині адреси, загальної та житлової площі, кількості кімнат; реєстрацію права власності на Квартиру АДРЕСА_7 після реконструкції було здійснено 02.12.2005 року, але зі зміною адреси квартири на іншу; документи, що стосуються реконструкції Квартири АДРЕСА_7 не містять інформації про правові підстави збільшення загальної площі Квартири АДРЕСА_8 до 173,9 кв.м, що було здійснено, в т.ч. шляхом приєднання до Квартири АДРЕСА_9 .

У травні 2020 року, Позивачем було замовлено проведення поточної інвентаризації Квартири АДРЕСА_4 в КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації». За результатом проведення інвентаризації, було виготовлено Технічний паспорт, складений станом на 28.05.2020 року, відповідно до якої було зазначено, що Квартира АДРЕСА_4 реконструйована, документи, що надають право на виконання будівельних робіт до Бюро не надавались, показники Квартири АДРЕСА_4 наступні: загальна площа - 51,4 кв.м., житлова площа - 26,8 кв.м.

Позивач звертає увагу, що фактична адреса будинку в якому розташовані Квартира АДРЕСА_4 та Квартира АДРЕСА_7 , щодо яких виник даний спір є будинок АДРЕСА_10 . Фактичне збільшення площі Квартири АДРЕСА_5 підтверджується матеріалами інвентаризації та здійснено до прийняття будь-яких рішень уповноважених органів про передачу (відчуження) власнику Квартири АДРЕСА_7 приміщень загального користування.

23.11.2000 року було здійснено інвентаризацію Квартири АДРЕСА_7 , яка зафіксувала наступні показники Квартири АДРЕСА_7 : загальна площа - 200,7 кв.м, житлова - 173,9 кв.м. Квартира АДРЕСА_7 збільшилася з площі 172,4 кв.м за результатами попередньої інвентаризації, проведеної 24.12.1999 року, на 28,3 кв.м в результаті приєднання частини площі Квартири АДРЕСА_4 площею 29,9 кв.м

Позивач вважає, що: - приєднання частини площі Квартири АДРЕСА_4 до Квартири АДРЕСА_7 було здійснено з порушенням законодавства та прав власника Квартири АДРЕСА_4 на підставі Розпорядження №150 від 10.02.2001 року, в якому було невірно зазначено адресу Квартири АДРЕСА_7 та незаконно, відповідно до п. 3 зазначеного розпорядження збільшено площу Квартири АДРЕСА_7 до 200,7 кв.м загальної площі та 173,9 кв.м житлової площі за рахунок приєднання частини площі Квартири АДРЕСА_4 ; - видані на підставі Розпорядження №150 від 10.02.2001 року Наказ №372-С/КІ від 12 квітня 2001 року, свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 11.05.2002 року, Наказ №2187-С/КІ від 17.11.2005 року та дублікат свідоцтва про право власності також підлягають визнанню недійсними в частині визначення загальної та житлової площі квартири, у зв`язку з порушенням закону та прав власності на Квартиру АДРЕСА_4 ; - реєстрація права власності на Квартиру АДРЕСА_7 , здійснена на ім`я Відповідача-1 має бути скасована, у зв`язку з зазначеними вище численними порушеннями законодавства та порушенням прав Позивача; -права Відповідача-1 на частину площі Квартири АДРЕСА_7 , що становить 34,3 кв.м (площі на яку відповідно до обмірів КП КМР «КМ БТІ» відбулося зменшення площі Квартири АДРЕСА_4 ) та безпосередньо межує з Квартирою АДРЕСА_4 , мають бути припинені; -частина площі Квартири АДРЕСА_4 , незаконно приєднана до Квартири АДРЕСА_7 має бути витребувана із чужого незаконного володіння з підстав, визначених ч. 1 ст. 387 Цивільного кодексу України; -квартира АДРЕСА_4 має бути повернута в стан, який існував до порушення права на неї та приєднання частини площі Квартири АДРЕСА_4 до Квартири АДРЕСА_7 .

Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

У відзиві на позов представник відповідача 2 заперечує щодо його задоволення, зазначає, що є неналежним відповідачем у справі, Радянська районна державна адміністрація м. Києва припинила свою діяльність без правонаступника. (а.с. 132-135 т.1)

У відзиві на позов представник відповідача 1 заперечує щодо його задоволення, зазначає, відповідач стала власником квартири на підставі договору договір купівлі-продажу від 20.01.2011 р. ОСОБА_4 є добросовісним набувачем Квартири площею 200,7 кв.м. з 20.01.2011 року. Жодних перепланувань з часу придбання квартири АДРЕСА_7 , а саме 20.01.2011 року відповідач не робила, всі перепланування, які були здійсненні попереднім власником ОСОБА_5 були узаконенні розпорядженням № 150 від 15.03.2019 року. Зазначає, що будинок АДРЕСА_11 є одним і тим самим будинком. При цьому вірною є саме адреса: АДРЕСА_10 . Адреса буд. літ. «А» на АДРЕСА_10 і помилкова адреса: АДРЕСА_12 (74А) відносяться до одного будинку, а також про те, що в них відсутні матеріали інвентаризаційної справи на буд. АДРЕСА_10 . Звертає увагу, що технічний паспорт від 15.01.2013 року на квартиру АДРЕСА_13 , який наданий позивачем, є підроблений, останню технічну інвентаризацію кв. АДРЕСА_4 було проведено 24.12.1999 року. Крім цього , кв. АДРЕСА_4 була прийнята позивачем у спадщину в такому стані як вона існує і до тепер. На момент відкриття спадщини (смерті колишнього власника кв. АДРЕСА_4 ) квартира була загальною площею 51,4 кв.м. Жодних документів на підставі яких приміщення площею 29, 9 кв.м. відноситься до кв. АДРЕСА_4 надано не було. Попередній власник кв. АДРЕСА_7 проходила всі необхідні процедури для того, щоб збільшити квартиру з 50,7 кв. м. до 200,7: отримувала дозволи, виготовляла технічну документацію, проводила всі необхідні ремонтні роботи, брала приміщення спочатку в оренду, а потім, у завершення всіх цих тривалих та коштовних процедур, отримала відповідну власність, що підтверджується всіма необхідними документами. Право власності ОСОБА_4 на кв. АДРЕСА_14 (74А) було набуто на підставі договору купівлі-продажу від 20.01.2011 року, який був укладений з ОСОБА_5 ,зазначений договір купівлі-продажу від 20.01.2011 року є чинним, судом недійсним не визнавався та не оспорював ся. Перепланування Квартири було належним чином здійснено та узаконено ще в 2001 році, за 10 років до її придбання Відповідачем-1. Зазначає, що позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння частину кв. АДРЕСА_15 . При цьому, в позовній заяві Позивач зазначає, що з її власності вибула площа двох кладових загальною площею 32,6 кв.м. , а до кв. АДРЕСА_7 було приєднано частину квартири АДРЕСА_4 площею 29,9 кв. м. Крім того, на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно яке є індивідуально визначеним, а не частину площі квартири. Звертає увагу, що можливість вимагати витребування майна новим власником від добросовісного набувача - законом не передбачена. Також вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, жодного позову до колишніх власників кв. АДРЕСА_7 та до ОСОБА_4 , колишнім власником кв. АДРЕСА_4 пред`явлено не було. Відповідно, із закінченням строку позовної давності і закінчилося право колишнього власника на пред`явлення позову для захисту, нібито, його порушених прав. (а.с. 142-150 т.1)

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що право власності на квартиру АДРЕСА_4 не переривалось з моменту його набуття 28.01.1999 р. Воля попереднього власника квартири АДРЕСА_4 на відчуження частини площі його квартири та збільшення за його рахунок площ квартири АДРЕСА_7 була відсутня. ОСОБА_5 , з якою відповідач уклала договір купівлі-продаж не мала права на відчуження частини площі квартири АДРЕСА_4 без волі попереднього власника ОСОБА_6 . Вважає, що відповідач помилково ототожнює будинки АДРЕСА_10 та АДРЕСА_10 . Звертає увагу, що на момент приватизації квартири АДРЕСА_4 , що передував реконструкції квартири АДРЕСА_7 , квартира АДРЕСА_4 мала загальну площу 85,7 кв.м, житлову - 27,8 кв.м. Відповідач не може бути добросовісним набувачем, не надано доказів того, що відчуження частини площі квартири АДРЕСА_4 було здійснено правомірно та з волі спадкодавця позивача. Вважає, що строк позовної давності не пропущено, підстави для подання позову виникли після оформлення права на спадщину 2018 році. (а.с. 224-226 т.1)

В запереченні представник відповідача 1 зазначає, що ОСОБА_5 мала повне право на відчуження своєї кв. АДРЕСА_7 загальною площею 200,7 кв.м., що нею і було зроблено. Жодних площ або приміщень чужої квартири вона не використовувала та не відчужувала. Колишній власник квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_6 до моменту своєї смерті жодних претензій, позовів або будь-яких інших дій щодо захисту своєї кв. АДРЕСА_4 на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене ст. 388 ЦК України, є особистим немайновим правом колишнього власника кв. АДРЕСА_4 - ОСОБА_6 . Сама стаття 388 ЦК України зазначає, що витребувати майно у добросовісного набувача може власник майна, у якого воно вибуло з володіння. Крім цього, надане позивачем розпорядження № 20568, за яким ОСОБА_6 став власником кв. АДРЕСА_4 не містить будь-яких даних щодо кількості квадратів, які приватизуються. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки порушення права виникло 10.02.2001 року (дата узаконення перепланування). (а.с. 15-19 т.2)

Ухвалою судді від 12.04.2021 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи.

Ухвалою суду від 23.06.2021 р. витребувано у Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації (адреса: м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 24) копії розрахунків площі квартири АДРЕСА_13 , що є частиною розпорядження органу приватизації Радянської райдержадміністрації м.Києва від 28.01.1999 року за №20568, а також копію вищевказаного Розпорядження.

Ухвалою суду від 09.12.2021 р. призначено по цивільній справі №761/13212/21 судову будівельно-технічну експертизу, зупинено провадження у справі.

Ухвалою судді від 04.09.2023 р. відновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 03.11.2023 р. закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її судовий розгляд по суті.

Ухвалою суду від 15.02.2024 р. призначено по цивільній справі №761/13212/21 додаткову судово будівельно-технічну експертизу.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача 1заперечила щодо задоволення позову.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, у відзиві просив проводити розгляд справи без їх участі.

Відповідач 3 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі.

За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вислухавши пояснення присутніх представників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85,7 кв.м, житловою площею 27,8 кв.м на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 09.07.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Козленко В.В., зареєстровано в реєстрі за №341. (а.с. 38 т.1)

Право власності за позивачем зареєстровано, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 130213208 від 09.07.2018 року, номер запису про право власності 26957003.

Попереднім власником вказаної квартири був ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Радянською райдержадміністрацією м. Києва 28 січня 1999 року, згідно з розпорядженням від 28 січня 1999 року №20568. Показники квартири: загальна площа 85,7 кв.м, житлова площа - 27,8 кв.м. Вказане підтверджується розпорядженням органу приватизації №20568 від 28.01.1999 р., дублікатом свідоцтва про право власності від 28.01.1999 р. (а.с.34-36 т.1)

Згідно з листом КП КМР КМБТІ від 23.06.2018 р. право власності на квартиру було зареєстровано в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 03.02.1999 року та записано у реєстрову книгу №д-241-105 за реєстровим №632 (а.с. 33 т.1)

18.02.2017 р. ОСОБА_6 помер, а позивач є спадкоємцем за законом після його смерті та успадкувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85,7 кв.м, житловою площею 27,8 кв.м.

Відповідач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20.01.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Авдієнко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 49.

Відчужувана квартира АДРЕСА_5 належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 04.05.2001 р. серії КВ №49926, видане на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 12.04.2011 р. № 372-С/КІ. (а.с. 239, 241 т.1)

В подальшому на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 17.11.2005 р. № 2187-с/КІ оформлено та видано дублікат свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 . Квартира має наступні характеристики: загальна площа 200,70 кв.м., жила площа 173,90 кв.м. (а.с. 238,240 т.1) При цьому, свідоцтво про право власності від 04.05.2001 р. серії КВ №49926, видане на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 12.04.2011 р. № 372-С/КІ втратило чинність.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернулась до суду з позовом для захисту своїх прав, оскільки після отримання квартири за адресою: АДРЕСА_1 у спадщину за результатом проведення інвентаризації в 2020 році було встановлено, що квартира АДРЕСА_4 має наступні фактичні показники: загальна площа - 51,4 кв.м., житлова площа - 26,8 кв.м., а частина площі її квартири АДРЕСА_4 була приєднана до квартири АДРЕСА_7 , яка на теперішній час належить відповідачу ОСОБА_4 .

Відповідно до розпорядження Радянської районної державної адміністрації м.Києва від 10.02.2001 р. № 150 «про прийняття в експлуатацію та передачу у власність жилих приміщень на горищі АДРЕСА_2 », було вирішено:

1. затвердити акт № 99 від 19.10.2000 р. Міжвідомчої комісії з питань ремонту, реконструкції та благоустрою про прийняття в експлуатацію звершеного будівництвом об`єкта;

2. раніше виданий правовстановлюючий документ на квартиру АДРЕСА_5 вважати таким, що втратив чинність;

3. просити Головне управління житлового забезпечення м.Києва видати свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_7 , приєднати до неї житлове приміщення на горищі над квартирою АДРЕСА_7 та суміжні з квартирою АДРЕСА_7 , які вважати однією 5-кімнатною квартирою АДРЕСА_7 , житловою площею 173,9 кв.м., загальною площею 200,7 кв.м. (а.с. 105 т.1)

За розпорядженням Радянської районної державної адміністрації м.Києва від 23.04.20201 р. р. № 505 внесено зміни в п.3 розпорядження Радянської районної державної адміністрації м.Києва від 10.02.2001 р. № 150, який викладено в наступній редакції: просити Головне управління житлового забезпечення м.Києва видати свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_7 , приєднати до неї житлове приміщення на горищі над квартирою АДРЕСА_16 , які вважати однією 4-кімнатною квартирою АДРЕСА_7 , житловою площею 173,9 кв.м., загальною площею 200,7 кв.м. (а.с. 169 т.1)

На підтвердження порушення своїх прав позивач надала технічний паспорт, виготовлений станом на 28.05.2020 р. на квартиру АДРЕСА_13 , та довідку про показники об`єкта нерухомого майна КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 29.05.2020 р. за № КВ-2020№12934, за якими квартира має наступні показники: загальна площа 51,4 кв.м, житлова площа - 26,8 кв.м. (а.с. 62-64 т.1)

Згідно відповіді КП КМР КМБТІ від 15.06.2020 р. на момент первинної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 технічна інвентаризація не проводилась. В результаті реконструкції загальна площа кв. АДРЕСА_4 зменшилась за рахунок відокремлення допоміжного приміщення, площею 29,9 кв.м, а загальна площа кв. АДРЕСА_7 збільшилась за рахунок приєднання цього приміщення. Також загальна площа кв. АДРЕСА_7 збільшилась за рахунок реконструкції з приєднання горищних приміщень площею 36,5 кв.м і 53,3 кв.м. Крім того, загальна площа кв. АДРЕСА_7 була збільшена за рахунок приєднання суміжного з кв. АДРЕСА_7 нежитлового приміщення, площею 23,6 кв.м (а.с. 89 т.1)

Для з`ясування обставин щодо дійсного розміру спірних квартир, їх приєднання, виділення чи поділу необхідні було спеціальні знання, за ухвалою суду від 09.12.2021 р. було призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення судової будівельно-технічної експертизи поставити питання:

-Яка загальна та житлова площа та який склад (перелік та параметри) приміщень квартири за адресою: АДРЕСА_1 та квартири за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується документально матеріалами справи №761/13212/21?

-Чи підтверджується документально матеріалами справи №761/13212/21 та фактично на місці приєднання частини площі квартири АДРЕСА_13 до сусіднього квартири АДРЕСА_5 ?

-Якщо так, то яка площа квартири АДРЕСА_13 була приєднана сусідньої квартири АДРЕСА_5 ?

-Чи існує технічна можливість виділу в натурі частини площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка була відокремлена від площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 з метою відновлення загальної площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 ?

Згідно висновку експерта №25073/22-44 від 17.07.2023 р. на запитання 1,2,3 загальна площа приміщень квартири АДРЕСА_4 в Києві станом на час проведення обстеження та відповідно до даних представлених документів на дослідження становить 51,4 кв.м., житлова площа станом на час проведення обстеження -26,9 кв.м Квартира АДРЕСА_13 за результатами даних представлених документів та проведеного обстеження складається щ наступних приміщень: 1, коридору, площею 5,9 кв.м, 2, житлового, площею 26,8 кв.м, 3 кухні, площею 15, 1 кв.м, 4, ванної, площею 2,6 кв.м, 5, вбиральні площею 1,0 кв.м Площа приміщень квартири АДРЕСА_5 згідно даних технічного паспорту від 09.12.2010 р. становить: загальна - 200,7 кв.м, житлова - 173,9 кв.м. Квартира АДРЕСА_7 згідно даних технічного паспорту складається з наступних приміщень: 1, житлового площею 33,0кв.м, 2 кухні, площею 11,7 кв.м, 3, вбиральні площею 3,6 кв.м, 4, кладової площею 11,5 кв.м, 5, житлового площею 51,1 кв.м, 6, житлового площею 36,5 кв.м, 7, житлового площею 53,3 кв.м. Оскільки доступ до приміщень квартири АДРЕСА_7 в житловому будинку не забезпечено, то визначити фактичну загальну і житлову площу квартири, розміри приміщень та вказати перелік приміщень, з яких складається квартира АДРЕСА_7 , станом на дату призначеного обстеження неможливо. Оскільки доступ до квартири АДРЕСА_7 в житловому будинку не забезпечено, провести дослідження по вирішенню частині другого та третього питань щодо фактичного приєднання частини площі квартири АДРЕСА_13 до сусідньої квартири АДРЕСА_5 з врахуванням результатів обстеження не видається за можливе. Для відновлення квартири АДРЕСА_4 в житловому будинку до показників характеристики об`ємно -планувального рішення станом на 28.01.1999 необхідно виконати роботи з реконструкції. Для виконання робіт з реконструкції необхідно розробити проект. Розробка проекту можлива після проведення обстеження приміщень квартири АДРЕСА_7 . (а.с. 22-33 т.3)

В судовому засіданні було допитано експерта ОСОБА_7 , який повідомив, що було призначено обстеження квартир, клопотання було надіслано на адресу суду та всіх учасників. Власники квартир не зустріли, спочатку подзвонили до кв. АДРЕСА_7 , ніхто не відчинив. Потім пішли до №28, де було проведено обстеження, надані документи. Закінчили приблизно о 11:00. Після цього пішли до кв АДРЕСА_7 , де відчинила жінка, яка відмовилась надати доступ до квартири. Плани БТІ будинку знаходяться в матеріалах справи, по них і було проведено дослідження. Висновки були зроблені на основі всіх документів та планів БТІ, надані судом, позивачем та відповідачем. Інформація щодо реконструкції була до 2014 року В 1999 році між кв АДРЕСА_4 та 29 був коридор, але він був приватизований, зроблені сходи. Потім у 2010 році - воно стало одним приміщенням. Щодо того, коли вони були приєднанні - невідомо. Зазначив, що існує можливість для повернення квартир до попередніх умов. Дослідження робилось на час проведення огляду. Виміри проводились та співвідносились з плануванням схеми 1999 р. та 2013 року, які були надані. Щодо невідповідності розмірів та вимірів- невідомо. В період 1999 року по 2010 рік частина приміщення кв. АДРЕСА_4 стала частиною приміщення квартири АДРЕСА_7 . Спочатку був приєднаний загальних коридор, потім - кімнати. Було порівняно плани від 1999 р., 2013 р., 2020р.

Ухвалою суду від 15.02.2024 р. було призначено додаткову судово-будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

- Яка загальна та житлова площа та який склад (перелік та параметри) приміщень квартири за адресою: АДРЕСА_10 , квартира АДРЕСА_7 підтверджується документально матеріалами справи №761/13212/21?

-Чи підтверджується документально матеріалами справи №761/13212/21 та фактично на місці приєднання частини площі квартири АДРЕСА_13 до площі сусідньої квартири АДРЕСА_5 ?

-Якщо так, то в який період часу і яка площа квартири АДРЕСА_13 була приєднана до сусідньої квартири АДРЕСА_5 ?

-Чи існує технічна можливість виділу в натурі частини площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , якщо така частина була відокремлена від площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , до площі вказаної квартири з метою відновлення і приведення у попередній стан загальної площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 ? Якщо так, то прошу зазначити усі варіанти такого виділу та повернення у попередній стан.

Згідно висновку експерта №2915/24-44 від 25.07.2024 р. по питаннях 1, 2, 3 за результатами за результатами проведених розрахунків на підставі проведеного візуально-інструментального обстеження, після виконаних робіт по переплануванні та реконструкції приміщень в квартирі АДРЕСА_5 обладнано: - 6 підсобних приміщень (7-й поверх - 3 приміщення, в межах мансарди- 3 приміщення) та 5 житлових кімнат загальною площею 140,0 кв. м (7-й поверх - 2 кімнати, в межах мансарди - 3 житлові кімнати); загальна площа квартири АДРЕСА_7 становить 196,8 кв. м, в тому числі площа житлових кімнат 140,0 кв.м. Збільшення загальної площі квартири N? АДРЕСА_5 відбулося за рахунок приєднань суміжного приміщення загального користування в будинку на 7-му поверсі площею 23,6 кв. м та нежитлового приміщення площею 29,9 кв. м, яке було частиною площі квартири N? 28 в цьому будинку. Приєднання приміщення загального користування в будинку площею 23,6 кв. м до квартири N? АДРЕСА_5 проведено згідно розпорядження від 01.98 за N?852 Радянської районної Державної адміністрації м. Києва (т.II, а.с.93), про передачу в оренду власнику квартири АДРЕСА_7 . Документи, щодо приєднання нежитлового приміщення площею 29,9 кв. м до квартири N? АДРЕСА_5 , яке було частиною площі квартири N? 28 в цьому будинку, в наданих матеріалах на дослідження відсутні. Приєднання суміжного приміщення загального користування в будинку на 7-му поверсі площею 23,6 кв. м та нежитлового приміщення площею 29,9 кв. м до квартири N? 29, враховуючи результати дослідження наданих документів, що містяться в матеріалах справи, проведено в період з 1999 р. по 2000 р. По четвертому питанню: виділ в натурі частини площі квартири АДРЕСА_5 , яка була відокремлена від площі квартири АДРЕСА_4 (див. Поверхові плани квартири N? 28 станом на 1999 та 2020 роки на рис. 15), до площі вказаної квартири з метою відновлення і приведення у попередній стан загальної площі квартири АДРЕСА_4 (на час 1999 року), технічно можливо. Для цього необхідно буде виконати роботи по розбиранню мереж опалення приміщень, мережі електрообладнання та освітлення, роботи пов?язані зі зміною розмірів приміщень (перепланування квартир), що призведе до зміни об?ємно-планувальних показників як квартири АДРЕСА_17 . Вказані види ремонтно-будівельних робіт, виконання яких необхідне для виділу в натурі частини площі квартири АДРЕСА_7 , яка була відокремлена від площі квартири АДРЕСА_4 , входять до складу робіт по реконструкції будівель. Для відновлення квартири N? АДРЕСА_13 з показниками об?ємно-планувального рішення станом на 28.01.1999 необхідно виконали роботи з реконструкції. Для виконання робіт з реконструкції необхідно розробити проект. Розроблення (проекту) проектної документації на виконання робіт з реконструкції об`єктів до компетенції експертів не входить. (а.с. 165-177 т.3)

Згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (постанова Верховного Суду від 10.05.2018 р. у справі №387/266/17).

Підстав для неврахування висновків експерта суд не вбачає.

Тобто, під час проведення судових експертиз дійсно встановлено, що загальна площа приміщень квартири АДРЕСА_4 становить 51,4 кв.м., житлова площа станом на час проведення обстеження -26,9 кв.м, хоча згідно прововстановлюючих документів квартира АДРЕСА_4 має наступні характеристики: загальна площа 85,7 кв.м, житлова площа 27,8 кв.м.

Крім цього, висновком експерта встановлено, що збільшення загальної площі квартири N? АДРЕСА_5 відбулося, в тому числі за рахунок приєднань в період з 1999 р. по 2000 р. нежитлового приміщення площею 29,9 кв. м, яке було частиною площі квартири N? 28 в цьому будинку.

Між тим, як було встановлено судом, відповідач ОСОБА_4 стала власником квартири АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20.01.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Авдієнко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 49.

Тобто, станом на виконання робіт в період з 1999 р. по 2000 р. щодо збільшення площі квартири АДРЕСА_5 , в тому числі за рахунок приєднань нежитлового приміщення площею 29,9 кв. м, яке було частиною площі квартири N? 28 в цьому будинку, відповідач ОСОБА_4 не була власником квартири.

Таким чином, станом на 10.02.2001 р. в результаті проведеної реконструкції квартири АДРЕСА_5 , прийнятої в експлуатацію за розпорядженням Радянської районної державної адміністрації м.Києва від 10.02.2001 р. № 150, загальна площа вказаної квартири становила 200,7 кв.м., житлова площа 173,9 кв.м. і відповідала площі квартири на час набуття на неї права власності відповідачем ОСОБА_4 - 20.01.2011 р.

При цьому, ОСОБА_5 , як попередній власник квартири під час якої відбулось приєднання до кв. 29 нежитлового приміщення площею 29,9 кв. м, яке було частиною площі квартири N? 28 в цьому будинку, до участі у справі, в якості відповідача залучена не була.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. В постанові Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №752/19715/14-ц зазначено, що позивач визначає відповідача у справі самостійно. Суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Відтак, позовні вимоги в частині вимог про визнання недійсними свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.05.2002 та дубліката свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.05.2002 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , які видані на ім`я ОСОБА_5 , задоволенню не підлягають.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позовом є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі №335/6054/18 (провадження № 61-13630св19), а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі №752/13774/16 (провадження № 61-5737св20).

При вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Відтак, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Ефективність способу захисту підлягає з`ясуванню в разі, якщо суд встановить порушення прав позивача.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12.04.2024 р. у справі справа № 201/5856/17.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

З огляду на викладене, ОСОБА_4 є добросовісним набувачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка не знала та не могла знати про приєднання до її квартири частини площі квартири АДРЕСА_4 , які відбулось в період з 1999 р. по 2000 р. за час володіння попереднього власника ОСОБА_5 .

Добросовісність відповідача підтверджується також тим, що попередній власник квартири АДРЕСА_4 - ОСОБА_6 за життя жодних вимог ані до неї, ані до ОСОБА_5 щодо вибуття з його власності частини квартири не заявляв (доказів протилежного суду не надано).

При цьому, позивач не позбавлена можливості захистити своє право шляхом звернення до суду про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, яка вибула з володіння за життя попереднього власника ОСОБА_6 .

Відтак, позивачем не підтверджено факт порушення її прав саме відповідачем ОСОБА_4 , а відтак позовні вимоги щодо витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та будь-яких третіх осіб частину площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , площею 34,3 кв.м, припинення права ОСОБА_4 та будь-яких третіх осіб на частину площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що становить 34,3 кв.м, що безпосередньо межує з квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 (1973 року народження, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . зобов`язання ОСОБА_4 повернути квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , до стану, який існував до порушення прав та приєднання частини площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , до сусідньої квартири, шляхом зобов`язання Відповідача-1 відновити стіну між квартирою АДРЕСА_4 та квартирою АДРЕСА_5 , задоволенню не підлягають.

Варто також зазначити, що у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позивач просив витребувати частину площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 , площею 34,3 кв.м.

При застосовуванні положень статті 387 ЦК України необхідно враховувати, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним, тому витребувати можна лише індивідуально визначене майно, а не його частину.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 р. у справі № 715/2080/18, від 21 липня 2021 року у справі № 556/1231/18, від 18 жовтня 2020 року у справі 310/2647/17-ц та від 30 вересня 2020 року у справі №447/880/15-ц.

Щодо позовних вимог про визнання права власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85,7 кв.м, житловою площею 27,8 кв.м.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

В постанові Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 908/236/18 зазначено, що позов про визнання права власності у порядку статті 392 ЦК України пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідачем - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. Оскільки набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, у вирішенні спорів про право власності установленню підлягає з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

За змістом статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При цьому у спорах про визнання права власності позивач повинен довести такі факти: наявність спірного майна, тобто його фактичне існування; обставини, що свідчать про набуття позивачем права власності на спірне

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, зазначеною нормою закріплено презумпцію правомірності набуття права власності на майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Надані позивачем докази на теперішній час не підтверджують факту порушення, не визнання або оспорювання саме відповідачами її права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, щодо наявності розбіжностей в адресі будинку по АДРЕСА_10 , а саме: №74 та №74А, варто зазначити наступне.

Позивачу, як і попередньому власнику квартири ОСОБА_6 , належить кв. АДРЕСА_13 .

Відповідачу, як і попередньому власнику квартири ОСОБА_5 , належить кв. АДРЕСА_5 .

Згідно з листом КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вих. № 062/14-371 (И-2020) від 13.01.2020 року за даними матеріалів технічної інвентаризації на земельній ділянці АДРЕСА_10 було розташовано два житлових будинки та господарські будівлі. Під час первинної технічної інвентаризації, ку було проведено в 1939 році, збудований до 1917 року фасадний житловий будинок був позначений літ. А, а флігельний чотириповерховий житловий будинок - літ. Б. Оскільки літери, якими позначаються будівлі під час проведення інвентаризації, не змінюють адресу об`єкта нерухомого майна, а є технічними термінами, то всі будівлі і споруди, як і земельна ділянка на якій вони розташовані мали адресу: АДРЕСА_10 . Поширеною помилкою є додавання літери будинку до його номера без рішення органу місцевої влади про присвоєння (зміни) поштової адреси. Рішення (розпорядження) органу місцевої влади про зміну адреси в Бюро не надавалось. В архіві Бюро відсутня інвентаризаційна справа на буд. АДРЕСА_10 . Адреса буд. літ. А на АДРЕСА_18 відносяться до одного будинку (а.с.174-175 т.1)

Відповідно до довідки про показники об`єкта нерухомого майна від 29.05.2020 року вих. КВ-2020 № 12934 видане КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» адреса яка зазначена в правовстановлювальних документах, як АДРЕСА_1 і адреса, яка зазначена в технічному паспорті, як АДРЕСА_1 відносяться до одного об`єкту нерухомого майна. Згідно інвентаризаційної справи, заведеної Бюро до набрання чинності наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України № 186 від 26.07.2018 р, адреса будинку: АДРЕСА_10 ». (а.с. 65 т.1)

Таким чином, квартира АДРЕСА_13 , яка належить на праві власності позивачу, та квартира АДРЕСА_5 , яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4 знаходяться в одному й тому ж будинку.

Вказане не заперечується сторонами, та підтверджується висновками експертиз.

З огляду на викладене, відсутні підстави для визнання незаконним та скасувати Розпорядження Радянської районної державної адміністрації м. Києва №150 від 10.02.2001 року «Про прийняття в експлуатацію та передачу у власність жилих приміщень на горищі будинку АДРЕСА_2 », визнання недійсним Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 12 квітня 2001 року №372-С/КІ, визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.05.2002 року, визнання недійсним Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 17.11.2005 року №2187-С/КІ, визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11.05.2002 року в частині визначення адреси квартири, які жодним чином не призведуть до захисту прав позивача.

При цьому, можливість задоволення інших позовних вимог до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамента будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, з огляду на встановлені обставини справи та відсутність порушеного права позивача, не призведе до поновлення майнової сфери позивача щодо спірної площі квартири, яка була приєднана в період з 1999 р. по 2000 р. до кв. АДРЕСА_7 за час володіння попереднього власника ОСОБА_5 , а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які вона посилаються, підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на квартиру, витребування майна, визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсними наказів, свідоцтв, припинення права власності, скасування державної реєстрації права, зобов`язання вчинити дії, - суд не вбачає.

Крім цього, представник відповідача 1 просила застосувати позовну давність до вимог позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

З огляду на те, що позовні вимоги залишено без задоволення, відсутні підстави для застосування позовної давності.

Крім цього, представники відповідача 1 просилила застосувати позовну давність до вимог позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

З огляду на те, що позовні вимоги залишено без задоволення, відсутні підстави для застосування позовної давності.

Керуючись ст. ст. 15,16,328,387,388,392 ЦК України, ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265, 280-283, 287 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамента будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, про визнання права власності на квартиру, витребування майна, визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсними наказів, свідоцтв, припинення права власності, скасування державної реєстрації права, зобов`язання вчинити дії, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_19 ;

ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ;

Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація, код ЄДРПОУ 37405111, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 24;

Департамент будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, код ЄДРПОУ 24378016, м. Київ, вул. Володимирська, 42.

Повне рішення виготовлено 21.10.2024

Суддя: Андрій Осаулов