Постанова

від 17.10.2024 по справі 916/1726/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1726/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Ярош А.І.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» - адвокат Савін С.О.

Від Одеського квартирно-експлуатаційного управління Андрієвська А.О.

розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024, суддя суду першої інстанції Желєзна С.П., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 05.08.2024

по справі №916/1726/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ»

до Одеського квартирно-експлуатаційного управління

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Військової частини НОМЕР_1 ,

про стягнення 597 659,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості з компенсації витрат за комунальні послуги у розмірі 597 659,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором №151/24с від 18.10.2022 в частині відшкодування вартості комунальних послуг.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 у позові відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами укладеного між сторонами договору №151/24с від 18.10.2022 Управління має відшкодовувати вартість спожитих Військовою частиною НОМЕР_1 комунальних послуг на підставі виставлених ТОВ «ОДЕССЕЙ» рахунків. При цьому, позивач має надати відповідачу рахунки, які виставлені постачальними організаціями, які надають комунальні послуги. Проте, до позовної заяви не було додано ні рахунків, ні доказів направлення рахунків, які ТОВ «ОДЕССЕЙ» має виставляти безпосередньо Управлінню.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що рахунки на відшкодування вартості електричної енергії та послуг з розподілу електричної енергії були виставлені іншій особі - ФОП Леонову В.В., будь-які докази на підтвердження існування договірних відносин між позивачем та ФОП Леоновим В.В. в матеріалах справи відсутні. Суд також вказав, що зі змісту рахунків, виставлених ФОП Леонову В.В., неможливо встановити обставину постачання електричної енергії до нежитлових приміщень, наданих у користування третій особі.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24.

Апелянт зазначає, що починаючи з березня 2022 року та до теперішнього часу військова частина НОМЕР_1 користується приміщенням, які належать ТОВ «ОДЕССЕЙ» Особовий склад в/ч НОМЕР_1 споживає комунальні послуги - електроенергію, водопостачання водовідведення тощо. Однак, Одеським квартирно-експлуатаційним управлінням так і не було компенсовано ТОВ «ОДЕССЕЙ» спожиті в/ч НОМЕР_1 комунальні послуги, у зв`язку з цим у ТОВ «ОДЕССЕЙ» утворилась за період серпень 2022 року по грудень 2023 року заборгованість перед енергопостачальними та водопостачальними компаніями у розмірі 597 659,71 грн.

Апелянт зазначає, що безпідставним є твердження Одеського КЕУ про відсутність законних підстав для компенсації ТОВ «ОДЕССЕЙ» коштів за комунальні послуги за 2023 рік у 2024 році, адже позивач починаючи з 2022 року своєчасно надавав спочатку КЕВ м. Одеси, а в подальшому після реорганізації - Одеському КЕУ документи для здійснення відповідачем компенсації за отримані комунальні послуги, що підтверджується тим, що КЕВ м. Одеси компенсував витрати на комунальні послуги за період з квітня 2022 року по липень 2022 року.

Апелянт вказав, що представник Одеського КЕУ у судовому засіданні підтвердив ту обставину, що особовий склад військової частини НОМЕР_1 користується у належному апелянту приміщенні комунальними послугами, зокрема споживає електроенергію та користується водопостачанням і водовідведенням, що підтверджується журналом судового засідання від 22.07.2024 року.

Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції було проігноровано ту обставину, що у листі №1473 від 03.04.2024 року Одеське КЕУ вказало на те, що не має законних підстав для компенсації ТОВ «ОДЕССЕЙ» коштів за комунальні послуг за 2022 рік та 2023 рік у 2024 році, оскільки дана заборгованість є простроченою та небюджетною. Таким чином, Одеське КЕУ у будь-якому разі позбавлене можливості, у позасудовому порядку, виплатити ТОВ «ОДЕССЕЙ» компенсацію за спожиті в/ч НОМЕР_1 комунальні послуги, оскільки дана заборгованість рахується у Одеського КЕУ, як небюджетна та прострочена.

Апелянт також послався на те, що рахунки та акти, які були складені енергопостачальними компаніями ДПЗД «Укрінтеренерго» та АТ «ДТЕК Одеські електромережі», були виставлені на фізичну особу ОСОБА_1 , який є директором ТОВ «ОДЕССЕЙ». Виставлення енергопостачальними компаніями рахунків та актів саме на фізичну особу ОСОБА_1 пояснюється ти, що 31.01.2022 коли ТОВ «ОДЕССЕЙ» стало власником, зокрема, нежитлової будівлі, загальною площею: 1577,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , особові рахунки з енергопостачальними компаніями були оформлені на директора - ОСОБА_1 .

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеського КЕУ надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24.

Відповідач вказав, що підставою для відшкодування Одеським КЕУ за військову частину НОМЕР_1 комунальних послуг є виставлені рахунки постачальними організаціями, які надають комунальні послуги ТОВ «ОДЕССЕЙ». З метою відшкодування комунальних послуг ТОВ «ОДЕССЕЙ» зобов`язане виставити рахунки Одеському КЕУ та надати копії рахунків, що виставлені ТОВ «ОДЕССЕЙ» постачальними організаціями, які надають комунальніпослуги (п. 3.4. Договору). Не дотримуючись умов Договору ТОВ «ОДЕССЕЙ» перестало виставляти Одеському КЕУ рахунки для оплати за спожиті комунальні послуги. ТОВ «ОДЕССЕЙ» направило на адресу Одеського КЕУ претензію №12/03 від 12.03.2024 щодо оплати компенсації за отримані комунальні послуги, до якої додано акти та рахунки, які надавалась постачальними організаціями. Проте, рахунків ТОВ «ОДЕССЕЙ» до Одеського КЕУ за спожиті комунальні послуги не надано.

Крім того, відповідач зазначив, що у судовому засідання представник ТОВ «ОДДЕСЕЙ» підтвердив те, що докази направлення виставлених рахунків та копій рахунків, що виставлені постачальними організаціями відсутні.

Відповідач також вказав, що рахунки на відшкодування вартості електричної енергії та послуг з розподілу електричної енергії та акти купівлі-продажу електроенергії були виставлені АТ «ДТЕК Одеські електромережі та ДПЗД «Укрінтеренерго» фізичній особі ОСОБА_1 , а не ТОВ «ОДЕССЕЙ». Зі змісту рахунків, виставлених фізичній особі ОСОБА_1 , неможливо встановити той факт, що постачання електричної енергії здійснювалося безпосередньо до нерухомого майна-комплексу, а саме 3-х поверхової будівлі « 1577,9» загальною площею 1577,9 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Приморська, 10, наданих укористування третій особі (військовій частиніА0666).

Керуючись викладеним вище, відповідач просить, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 у справі №916/1726/24 без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1726/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Ярош А.І. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/1726/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1726/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 07.10.2024; вирішено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24 здійснювати у закритих судових засіданнях; призначено справу №916/1726/24 до розгляду на 17 жовтня 2024 року о 11:30; засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

17.10.2024 у судовому засіданні прийняли участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» - адвокат Савін С.О. та Одеського квартирно-експлуатаційного управління Андрієвська А.О.

Представник Військової частини НОМЕР_1 у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024, якою призначено справу №916/1726/24 до розгляду на 17 жовтня 2024 року о 11:30, була отримана в електронному кабінеті Військовою частиною НОМЕР_1 - 12.09.2024, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 17.10.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24 по суті, не дивлячись на відсутність представника третьої особи, повідомленої про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Крім того, 09.10.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» про долучення доказів, а саме:

-Копію претензії №3 від 16.08.2024;

-Посвідчену копію відповіді на претензію за вих.№4075 від 29.08.2024;

-Посвідчену копію опису вкладення, накладної та фіскального чеку до поштового відправлення №6504904203939;

-Посвідчену копію з офіційного веб-сайту «УкрПошта» про доставку поштового відправлення №6504904203939;

-Копію претензії №4 від 19.08.2024;

-Посвідчену копію опису вкладення, накладної та фіскального чеку до поштового відправлення №6504904203947;

-Посвідчену копію з офіційного веб-сайту «УкрПошта» про доставку поштового відправлення №6504904203947.

В обґрунтування даного клопотання апелянт зазначив, що він мав можливості залучити до матеріалів даної справи вищевказані докази раніше, оскільки вищевказані документи з`явились вже після винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення (після 26.07.2024 року).

10.10.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеського квартирно-експлуатаційного управління надійшли заперечення на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» про долучення доказів.

Відповідач вказав, що клопотання про залучення доказів та докази, які подані ТОВ «ОДЕССЕЙ», не є обґрунтованими та не мають вагомого значення при розгляді справи в апеляційному провадженні. Апелянт не пояснює, чим зумовлена необхідність надання таких доказів саме на стадії апеляційного провадження та не зазначає в своєму клопотанні, як саме має вплинути надання таких доказів на розгляд Південно-західним апеляційним господарським судом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 у справі №916/1726/24.

Колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» про долучення доказів ухвалою у протокольній формі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За усталеною правовою позицію Верховного Суду, наведеною, зокрема, у постановах від 10.08.2022 у справі №922/739/21, від 26.09.2023 у справі №910/4490/22, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Таким чином, колегія суддів не приймає до розгляду надані апелянтом додаткові докази, оскільки надані докази не існували на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ТОВ «ОДЕССЕЙ» на праві приватної власності належить нерухоме приміщення, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №297038601 від 31.01.2022.

18.10.2022 між ТОВ «ОДЕССЕЙ» (Товариство), Військовою частиною НОМЕР_1 (Військова частина) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеса (Відділ) було укладено договір №151/24с, відповідно до розділу 1 якого Товариство надає Військовій частині можливість безоплатно користуватись нерухомим майном - комплексом будівель у м. Южне.

Згідно з п. п. 3.1. - 3.3 договору №151/24с від 18.10.2022 спільне користування майном здійснюється на безоплатній основі. Відділ зобов`язаний відшкодувати Товариству всі витрати за комунальні послуги, які були отримані Військовою частиною за час дії цього договору. Всі відшкодування за отримані комунальні послуги Військовою частиною за цим договором сплачуються Відділом.

Відповідно до п. п. 3.4 - 3.5 договору №151/24с від 18.10.2022 підставою для відшкодування Відділом за Військову частину комунальних послуг є виставлені рахунки постачальними організаціями, які надають комунальні послуги Товариству. З метою відшкодування комунальних послуг Товариство зобов`язане виставити рахунки Відділу та надати копії рахунків, що виставлені Товариству постачальними організаціями, які надають комунальні послуги. Відділ не відповідає за зобов`язаннями Військової частини, крім тих зобов`язань, що визначені у цьому договорі.

Положеннями п. п. 8.1 - 8.2 договору №151/24с від 18.10.2022 встановлено, що Відділ має право вимагати від Товариства та Військової частини надання необхідних документів, інформації, з метою виконання умов цього договору. У разі не надання таких документів Відділ звільняється від прийнятих зобов`язань за цим договором. Відділ зобов`язаний відшкодовувати Товариству вартість комунальних послуг, що спожиті Військовою частиною в процесі виконання цього договору.

Згідно з п. п. 10.1, 10.4 договору №151/24с від 18.10.2022 договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту припинення чи скасування воєнного стану, введеного Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», і відповідно до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони домовилися, що відносини між ними, визначені цим договором, встановилися з 30.03.2022. У разі відсутності заяви Військової частини про припинення чи дострокове розірвання договору, дія договору продовжується на той самий строк, на який його було укладено та на тих самих умовах.

На підтвердження факту виставлення постачальними організаціями рахунків за споживання комунальних послуг ТОВ «ОДЕССЕЙ» було надано суду рахунки від 19.09.2022 за серпень 2022 року на суму 1 338,42 грн, від 07.10.2022, від 12.12.2022, від 10.01.2023, від 09.02.2023, від 08.03.2023, від 08.03.2023, від 10.04.2023, від 08.05.2023, від 12.06.2023, від 10.07.2023, від 09.08.2023, від 12.09.2023, від 10.10.2023, від 08.11.2023, від 08.12.2023, від 12.01.2024, які були виставлені ДПЗД «Укрінтеренерго» споживачу ФОП Леонову В.В. Крім того, позивачем було надано акти купівлі-продажу електричної енергії, складені ДПЗД «Укрінтеренерго», за якими споживачем також виступає ФОП Леонов В.В.

ТОВ «ОДЕССЕЙ» також було надано суду рахунки від 23.08.2022, від 04.10.2022, від 02.11.2022, від 29.11.2022, від 27.01.2023, від 01.03.2023, від 01.04.2023, від 01.05.2023, від 01.06.2023, від 30.06.2023, від 31.07.2023, від 31.08.2023, від 30.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 31.12.2023, виставлені АТ «ДТЕК Одеські електромережі» споживачу - ФОП Леонову В.В.

Слід зазначити, що згідно вказаних рахунків АТ «ДТЕК Одеські електромережі», а також рахунків ДПЗД «Укрінтеренерго» споживач, тобто ФОП Леонов В.В., знаходиться у м. Одеса, інші адреси у рахунках та актах до них відсутні.

Крім того, позивачем було надано акти приймання-передачі наданих послуг водопостачання та водовідведення, складені та підписані між ТОВ «ОДЕССЕЙ» та КП «Водопостачання та каналізація», а саме: №811 від 28.02.2023, №809 від 31.03.2023, №809 від 30.04.2023, №805 від 30.06.2023, №797 від 31.07.2023, №782 від 31.08.2023, №786 від 30.09.2023, №784 від 31.10.2023, №782 від 30.11.2023, №780 від 31.12.2023, а також рахунки, виставлені КП «Водопостачання та каналізація».

12.03.2024 ТОВ «ОДЕССЕЙ» звернулось до відповідача із претензією №1 про відшкодування Управлінням вартості спожитих Військовою частиною НОМЕР_1 комунальних послуг, вартість яких становить 597 659,71 грн та складається із заборгованості за електропостачання та розподіл електричної енергії за період із серпня 2022 року до грудня 2023 року, заборгованості за водопостачання та водовідведення за період з лютого 2023 року до грудня 2023 року. Вказана претензія, а також рахунки та акти, які були надані ТОВ «ОДЕССЕЙ» суду, були направлені на адресу Управління листом з описом вкладення 13.03.2024.

Листом №1473 від 03.04.2024 Управління у відповідь на претензію позивача повідомило, що між сторонами було укладено три договори на відшкодування комунальних послуг, а саме: спожитої електричної енергії №94 від 09.02.2023 на суму 95 173,17 гри., на відшкодування водопостачання №67 від 31.01.2023 на суму 22 653,15 грн., на відшкодування водовідведення №68 від 31.01.2023 на суму 12 259,44 грн. Надалі, передбачалось, що сума договору буде збільшуватись щомісяця додатковими угодами на суму актів наданих послуг, але співпрацю було перервано через відсутність первинних рахунків та накопичення значної заборгованості, яка станом на теперішній час рахується як прострочена та є для Управління небюджетною. При цьому, відповідачем було зазначено, що вирішення спірних питань можливе лише у судовому порядку відповідно до умов чинного законодавства України.

До відповіді на відзив ТОВ «ОДЕССЕЙ» було додано рахунки на оплату, виставлені Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса та пізніше Одеському квартирно-експлуатаційному управлінню на відшкодування комунальних послуг (водопостачання та водовідведення) за період з лютого 2023 року до квітня 2023 року, з червня 2023 року до грудня 2023 року, рахунки на відшкодування вартості електричної енергії та послуг розподілу електричної енергії за період з серпня 2022 року до грудня 2023 року.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 626 Цивільного кодексу України до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частиною 5 ст. 626 Цивільного кодексу України також встановлено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Свобода договору, в розумінні ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, означає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У даному випадку, на підставі Наказу №24 від 20.09.2022 «Про встановлення військово-квартирної повинності» та окремого доручення Командування Сил логістики ЗСУ №370/2/1685 від 30.03.2022, ТОВ «ОДЕССЕЙ» надає Військовій частині НОМЕР_1 можливість на спільне безоплатне користування нерухомим майном-комплексом будівель ТОВ «ОДЕССЕЙ», а саме 3-поверхову будівлю « 1577,9» загальною площею 1577,9 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 . Дані обставини підтверджується договором №151/24С від 18.10.2022.

За умовам пункту 3.1 Договору встановлено, що спільне користування майном здійснюється на безоплатній основі.

В той же час, пунктом 3.2 договору передбачено, що відповідач зобов`язаний відшкодувати Товариству всі витрати за комунальні послуги, які були отримані Військовою частиною за час дії цього договору.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що всі відшкодування за отримані комунальні послуги Військовою частиною НОМЕР_1 за цим договором сплачуються Одеським КЕУ, але виключно за погодженням із ним.

В пункті 3.4 Договору визначено, що підставою для відшкодування Одеським КЕУ за Військову частину комунальних послуг є виставлені рахунки постачальними організаціями, які надають комунальні послуги Товариству. З метою відшкодування комунальних послуг позивач зобов`язаний виставити рахунки Одеському КЕУ та надати копії рахунків, що виставлені ТОВ «ОДЕССЕЙ» постачальними організаціями, які надають комунальні послуги.

Крім того, відповідно до п. 8.2 Договору до обов`язків Одеського КЕУ належить відшкодування ТОВ «ОДЕССЕЙ» вартість комунальних послуг, що спожиті Військовою частиною НОМЕР_1 у процесі виконання цього договору.

В свою чергу, відповідно до п. 8.1 Договору Одеське КЕУ має право вимагати від ТОВ «ОДЕССЕЙ» та Військової частини надання необхідних документів, інформації з метою виконання умов цього договору. У разі не надання таких документів Одеське КЕУ звільняється від взятих зобов`язань за цим договором.

Таким чином, за умовами Договору на Одеське КЕУ дійсно покладено обов`язок з відшкодування ТОВ «ОДЕССЕЙ» вартість комунальних послуг, що спожиті Військовою частиною НОМЕР_1 у процесі виконання договору №151/24с від 18.10.2022.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, врегульовано положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Житлово-комунальною послугою, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі комунальних послуг. відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

В ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Таким чином, послуги з електропостачання, водопостачання та водовідведення належать до комунальних послуг та відшкодування вартості комунальних послуг з електропостачання, водопостачання та водовідведення, що спожиті Військовою частиною НОМЕР_1 у процесі виконання договору №151/24с від 18.10.2022, покладаються на Одеське КЕУ.

Однак, такий обов`язок у Одеського КЕУ виникає у разі, якщо ТОВ «ОДЕССЕЙ» виставила Одеському КЕУ рахунки на відшкодування таких комунальних послуг та надала копії рахунків, що виставлені ТОВ «ОДЕССЕЙ» постачальними організаціями, які надають комунальні послуги.

Тобто виставлення самих лише рахунків позивачем не достатньо для виникнення у Одеського КЕУ обов`язку з відшкодування комунальних витрат, адже ключовими є саме докази понесення відповідних витрат на комунальні послуги позивачем.

Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання

Частиною першою статті 903 ЦК України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.

Колегія суддів звертає увагу на те , що у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 року у справі №911/27/21, зокрема вказано, що якщо на обов`язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов`язку - позадоговірний. Тобто, за відсутності доказів факту наданння/отриманння та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов`язок з її оплати у нього не виникає. Отже, для встановлення розміру цього обов`язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір. А тому, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем (наданої йому безпосереднім надавачем відповідних послуг або державним підприємством, організацією, господарським товариством, на балансі яких перебуває орендоване майно) послуги (послуг) у орендаря не виникає обов`язку оплачувати ці послуги.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, позивач не надав до позовної заяви рахунків на відшкодування понесених витрат з оплати комунальних послуг з електропостачання, водопостачання та водовідведення та не надав жодних доказів того, він направляв такі рахунки на адресу відповідача.

Відповідні рахунки були додані до відповіді на відзив на позовну заяву. При чому до суду були надані виключно рахунки без доказів їх направлення відповідачеві.

Відповідно до ч. ч. 2, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

В той же час, ТОВ «ОДЕССЕЙ», подаючи в процесі розгляду справи нові докази, мало заявити клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. Проте, клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання нових доказів ТОВ «ОДЕССЕЙ» заявлено не було, у зв`язку з чим, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для врахування наданих позивачем разом з відповіддю на відзив нових доказів.

Таким чином, за відсутності доказів направлення вищевказаних рахунків на адресу Одеського КЕУ у відповідача не виник обов`язок з відшкодування таких понесених позивачем витрат.

По-друге, на підтвердження понесення витрат на електропостачання за період з серпня 2022 року по грудень 2023 року позивач надав акти купівлі-продажу електроенергії, складені між ДПЗД «Укрінтренерго» та фізичною особою ОСОБА_1 та рахунки до них, виставлені фізичній особі ОСОБА_1 .

Крім того, в матеріалах справи містяться рахунки АТ «ДТЕК Одеські електромережі» на оплату послуг з розподілу електричної енергії, які виставлені одержувачу таких послуг фізичній особі ОСОБА_1 .

На переконання колегії суддів дані акти та рахунки не можуть слугувати доказами того, що саме позивач поніс витрати на оплату поставленої електроенергії та послуг з розподілу електричної енергії, що була спожита Військовою частиною НОМЕР_1 під час спільного використання нерухомого майна позивача за договором №151/24с від 18.10.2024, оскільки такі акти та рахунки були виставлені не ТОВ «ОДЕССЕЙ», а фізичній особі ОСОБА_1 .

Будь-які докази на підтвердження існування договірних відносин між позивачем та ОСОБА_1 як фізичною особою в матеріалах справи відсутні.

Посилання апелянта на те, що рахунки виставлялися на ім`я директора ТОВ «ОДЕССЕЙ», також не приймаються колегією суддів до уваги, адже з відповідних актів та рахунків не можливо встановити на якому саме об`єкті надавалися послуги з поставки електричної енергії та розподілу електричної енергії. Об`єкт, за яким позивач зареєстрований як юридична особа, знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , яка є відмінною від адреси місцезнаходження об`єкту, який використовується військовою частиною за договором №151/24с від 18.10.2024.

З огляду на викладене вище, з наданих апелянтом доказів не можливо встановити факт понесення позивачем у період з серпня 2022 року по грудень 2023 року витрат зі сплати послуги з постачання та розподілу електричної енергії, що була спожита Військовою частиною НОМЕР_1 під час спільного використання нерухомого майна позивача за договором №151/24с від 18.10.2024.

По-третє, з наявних в матеріалах справи акті приймання-передачі послуг з водопостачання та водовідведення, складених між КП «Водопостачання та каналізація» та ТОВ «ОДЕССЕЙ», та рахунків до них, неможливо встановити обставину надання послуг з водопостачання та водовідведення саме до нежитлових приміщень, наданих у користування третій особі. Адже в даних актах та рахунках зазначена лише юридична адреса позивача м. Одеса, вул. Наклонна, 32.

Отже, з наданих апелянтом доказів не можливо встановити факт понесення позивачем у період з лютого 2023 року по грудень 2023 року витрат зі сплати послуги з водопостачання та водовідведення, що були спожиті Військовою частиною НОМЕР_1 під час спільного використання нерухомого майна позивача за договором №151/24с від 18.10.2024.

З огляду на викладене вище, у даному випадку, позивач не надав жодних належних доказів, що підтверджували б факт понесення ним витрат на комунальні послуги з електропостачання, розподілу електричної енергії за період з серпня 2022 року по грудень 2023 року та комунальних послуг з водопостачання та водовідведення за період з лютого 2023 року по грудень 2023 року, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заявленого ТОВ «ОДЕССЕЙ» до Одеського квартирно-експлуатаційного управління позову про стягнення заборгованості з компенсації витрат за комунальні послуги у розмірі 597 659,71 грн. у зв`язку з недоведеністю позивачем факту порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №151/24с від 18.10.2022 та понесення позивачем відповідних витрат.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕССЕЙ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2024 по справі №916/1726/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.10.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

А.І. Ярош