Постанова
від 15.10.2024 по справі 911/643/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2024 р. Справа№ 911/643/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 15.10.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 (повний текст рішення складено 07.06.2024)

у справі № 911/643/19 (суддя Ярема В.А.)

за позовом заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави

до 1) Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

2) ОСОБА_1

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будагро компані»

про визнання недійсними наказів та договорів

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (нова назва Бориспільської окружної прокуратури Київської області) в інтересах держави (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (нова назва Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області) (далі - ГУ Держгеокадастру у КО, відповідач 1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будагро компані» (далі - ТОВ «Будагро компані», відповідач 3) про визнання недійсними (враховуючи заяву про усунення недоліків):

- наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-18689/15-16-сг від 08.09.2016, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3223387400:05:008:0120 площею 35,4075 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Ташанської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-27870/15-16-сг від 28.12.2016, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 площею 18,0806 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-17588/15-16-сг від 20.09.2017, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3223384100:04:001:0060 площею 40,2957 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- договору оренди земельної ділянки, укладеного 05.12.2016 між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223387400:05:008:0120 площею 35,4075 га на території Ташанської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №17962586;

- договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.01.2017 між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 площею 18,0806 га на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №18879767;

- договору оренди земельної ділянки, укладеного 25.10.2017 між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223384100:04:001:0060 площею 40,2957 га на території Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №23091319;

- договору суборенди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Будагро компані» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 площею 18,0806 га на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №22160962.

Мотивуючи звернення до суду із відповідним позовом, прокурор зауважив на встановленні порушень вимог земельного законодавства під час оформлення права оренди ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, а саме:

- повторна реалізація ОСОБА_1 права на отримання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства в позаконкурсному порядку - без проведення земельних торгів;

- ненадання оцінки таким обставинам ГУ Держгеокадастру у КО при вирішенні питання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою і, як наслідок, задоволення клопотань, що не відповідали ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство»;

- укладення спірних договорів оренди від 15.12.2016, 24.01.2017, 25.10.2017 та спірного договір суборенди від 08.08.2017 на підставі незаконних наказів ГУ Держгеокадастру у КО та без проведення нормативної грошової оцінки переданих у користування спірних земельних ділянок.

Так, в розрізі обставин повторної реалізації відповідачем 2 права на отримання земель для ведення фермерського господарства прокурор, посилаючись на ст.ст. 116, 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», зазначив про те, що передача громадянину земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів (аукціону) здійснюється лише у разі надання таких земель для створення фермерського господарства, а не для розширення вже існуючого, яке своєю чергою, після його державної реєстрації, має право на отримання додаткової земельної ділянки/ділянок, але як юридична особа.

Зокрема, прокурором у позовній заяві процитовано зміст ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, згідно якої не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Водночас, посилаючись на статті 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статті 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, прокурор зауважив, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати лише один раз, тоді як додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах шляхом участі у торгах.

Попри вказане, як зауважив прокурор, на час прийняття ГУ Держгеокадастру у КО спірних наказів про передачу для ведення фермерського господарства земель державної власності у користування ОСОБА_1 останній вже мав на праві оренди 16 земельних ділянок, переданих йому у користування протягом 2012-2016 років для ведення фермерського господарства на територіях різних сільських рад та районів, зокрема у Тетіївському, Володарському та Баришівському районах Київській області.

В підтвердження вказаних обставин до позовної заяви прокурором долучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (фізичної особи з РНКПО 2729309039) від 10.12.2018 за №14886078 (далі - інформаційна довідка від 10.12.2018 за №14886078).

Поряд з тим, згідно аргументів прокурора, з метою оформлення права оренди на вказані земельні ділянки 04.05.2012 відповідачем 2 створено Фермерське господарство «К-Агро», керівником якого і став сам ОСОБА_1 , який станом на момент звернення про надання спірних земельних ділянок у користування був як засновником у 11 юридичних особах, що мають своїми основними видами діяльності підприємництво у сільському господарстві - вирощування зернових та овочів, так і керівником ще у 4 юридичних особах з основним видом діяльності - сільськогосподарська діяльність.

В підтвердження наведених обставин до позову прокурором долучено витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

- від 10.12.2018 за №1004754881 станом на 21.03.2016 за критерієм пошуку - реєстраційний номер облікової картки платника податків - керівника юридичної особи;

- від 10.12.2018 за №1004754876 станом на 21.03.2016 за критерієм пошуку - реєстраційний номер облікової картки платника податків - засновника-фізичної особи.

Зокрема, прокурор зазначив, що у користуванні СТОВ «Цукровик», генеральним директором якого з 01.03.2001 є ОСОБА_1 , перебуває понад 3 000 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загалом площею понад 10 000 га на території Чернігівської області, тоді як сам ОСОБА_1 на час звернення до ГУ Держгеокадастру у Київській області із заявами про отримання спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства вже був керівником ФГ «К-Агро» та мав у оренді отримані на позаконкурсній основі земельні ділянки загалом площею 118,8322 га.

З огляду на вказані обставини прокурор зазначив, що ОСОБА_1 у поданих заявах виклав формальне обґрунтування на отримання спірних земельних ділянок, оскільки:

- не зазначив дані про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність;

- не обґрунтував розмірів вищевказаних земельних ділянок з урахуванням перспективи діяльності фермерського господарства, зокрема; не навів доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітку землі, не обґрунтував необхідність таких великих площ землі;

- не конкретизовано наявність матеріальних ресурсів, бізнес плану, що включав би характеристику підприємницької діяльності, управління, фінансове планування діяльності, рентабельність виробництва та оцінка можливих ризиків.

Вказуючи на відсутність у ОСОБА_1 та ФГ «К-Агро» будь-яких виробничих потужностей на території Переяслав-Хмельницького району та сільськогосподарської техніки для ведення фермерського господарства, прокурор послався на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також долучив до позовної заяви копії листа Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №10-03-10/8391 від 17.09.2018 та листа Переяслав-Хмельницького Пенсійного фонду України Київської області №7133/09 від 19.09.2018, згідно якого ФГ «К-Агро» не подавало звітність, починаючи з дати реєстрації.

Вказані вище обставини, за доводами прокурора, ГУ Держгеокадастру у Київській області не врахувало та не перевірило при вирішенні питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, тоді як згідно листа №10-10-0.222-14350/2-18 від 19.09.2018 вказаний орган повідомив, що торги щодо спірних земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 не проводились.

За таких обставин прокурор вважає, що надання ОСОБА_1 на позаконкурсній основі інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення на територіях Переяславської, Ташанської та Ковалинської сільських рад Київської області суперечить Закону України «Про фермерське господарство» та Земельному кодексу України, відтак, на переконання прокурора з посиланням на ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України, накази ГУ Держгеокадастру у Київській області не відповідають вимогам законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними.

Стосовно ж інших порушень, допущених під час передачі ОСОБА_1 земельних ділянок та укладення спірних договорів, прокурор послався на ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» та зауважив, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата, відсутність якої, як і порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору та визнання його недійсним.

З огляду на вказане прокурор зауважив, що згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» у разі визначення розміру орендної плати проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок, а дотримання такого порядку є чинником економічного регулювання земельних відносин та визначення обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів.

Однак, за доводами прокурора, згідно інформації відділу у Переяслав-Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Київській області технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060 до фонду місцевої документації не передавалась, а за інформацією Переяслав-Хмельницької районної ради упродовж 2016-2018 років ОСОБА_1 не звертався до ради стосовно погодження та затвердження нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок.

В підтвердження наведеного до позову прокурором долучено копії листа Відділу у Переяслав-Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Київській області №637 від 30.11.2018 та листа Переяслав-Хмельницької районної ради №206 від 29.11.2018.

За таких обставин прокурор вважає, що спірні договори оренди та суборенди відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України та ст. 152 ЗК України підлягають визнанню недійсними.

В розрізі вказаного, посилаючись на ст.ст. 16, 1212 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 34 Закону України «Про оренду землі», прокурор зауважив, що розташовані на територіях Переяславської, Ташанської та Ковалинської сільських рад Київської області спірні земельні ділянки повинні бути повернуті державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Стосовно порушення інтересів держави і суспільства, в розрізі вказаних вище обставин, прокурор зазначив, що незаконне надання в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок порушує інтереси держави в сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, оскільки:

- надання у користування землі у такий спосіб фактично спрямовано на набуття прав на земельні ділянки у позаконкурентному порядку одним господарюючим суб`єктом для розширення вже існуючого фермерського господарства;

- не забезпечено застосування ринкових ставок орендної плати за землю, що завдає істотної шкоди інтересам держави;

- у зв`язку з укладенням спірних договорів держава позбавлена можливості визначити орендаря, який би запропонував кращі пропозиції щодо орендної плати та інших зобов`язань, зокрема інвестиційного характеру, тоді як інші громадяни позбавлені можливості займатись фермерським господарством та, відповідно, забезпечувати робочими місцями членів родини по місцю проживання.

Вказане, на переконання прокурора, безумовно становить суспільний інтерес, який також полягає у поверненні у розпорядження держави земельних ділянок, як умови реалізації функцій з підтримки фермерства та забезпечення рівності можливостей всіх суб`єктів набути право оренди земельних ділянок на конкурентних засадах, що явно переважає приватний інтерес ОСОБА_1 на використання спірних земельних ділянок.

Беручи до уваги все викладене вище, а також те, що законним розпорядником спірних земельних ділянок - ГУ Держгеокадастру у Київській області, допущено порушення вимог закону, які самостійно усунути такий орган не має змоги, оскільки не скасовує власні накази, тоді як Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру і її територіальні органи не мають повноважень на пред`явлення позовів з метою усунення виявлених порушень та відновлення прав держави, а жодний інший уповноважений на те орган державної влади з такою метою до суду не звернувся, прокурор вважає, що наявні всі правові підстави для представництва у цьому спорі інтересів держави безпосередньо прокурором як позивачем, що і стало підставою для заявленя прокурором згідно цього позову вимог про визнання недійсними:

Поряд з тим, усуваючи недоліки позовної заяви, зокрема, в частині первинно заявлених вимог про скасування державної реєстрації договорів, прокурор зауважив, що необхідності у заявлені таких додаткових вимог немає, оскільки внаслідок задоволення вимог про визнання недійсними наказів та договорів з урахуванням ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду стане підставою для проведення відповідних реєстраційних дій та відновлення порушених прав.

У зв`язку із наведеним прокурором у змісті заяви про усунення недоліків та її прохальної частини сформульовано ті вимоги про визнання недійсними наказів та договорів, які прийнято судом до розгляду.

Не погоджуючись із вказаними доводами прокурора та заявленими ним вимогами, ГУ Держгеокадастру у Київській області згідно поданого ним відзиву зазначило, що до клопотань про надання дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 надано усі передбачені Земельним кодексом України та законом України «Про фермерське господарство» документи, тоді як закон не вимагає від заявника окремого письмового викладення конкретних перспектив діяльності фермерського господарства.

До того ж, посилаючись на статті 5, 7 Закону України «Про Фермерське господарство», відповідач 1 зауважив про те, що:

- позивачем не враховано, що можливість набуття членства у фермерському господарстві є правом, а не обов`язком родичів або членів сім`ї засновника фермерського господарства, як наслідок відомості про кількість членів ФГ зазначаються у випадку планування особою залучити до участі у фермерському господарстві відповідних громадян;

- якщо особою на момент подання заяви прийнято рішення про одноосібне створення та ведення фермерського господарства, то відсутні підстави вимагати від особи інформацію про ймовірних членів фермерського господарства;

- законом не встановлено обмежень, що одна фізична особа може створити лише одне фермерське господарство.

Водночас, за доводами відповідача 1, згідно ст. 123 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та іншої затвердженої у передбаченому законом порядку документації, тоді як на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та ГУ Держгеокадастру у Київській області не може та не зобов`язане перевіряти наявність/відсутність техніки у заявника, а вказане не визначено законом як підстава для відмови та не впливає на прийняття рішень розпорядником землі.

З огляду на вказане та відсутність підстав для відмови у передачі земельних ділянок ГУ Держгеокадастру у Київській області зауважило, що ним в межах наданих повноважень та з урахуванням вимог закону видано накази про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.

Крім того, ГУ Держгеокадастру у Київській області зазначило, що прийняті ним накази є ненормативними актами, що вичерпали свою дію укладенням договорів, а тому позов прокурора у відповідній частині задоволенню не підлягає.

На переконання відповідача 1 самостійне звернення до суду прокурора як позивача не відповідає законодавчим вимогам, оскільки представництво інтересів держави у вказаному спорі здійснює Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, а прокурор при пред`явленні вказаного позову не навів підстав, відповідно до яких ним було здійснено контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності згідно вимог Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель».

З наведених доводів та аргументів ГУ Держгеокадастру у Київській області просить відмовити у задоволенні вимог прокурора повністю.

Своєю чергою ОСОБА_1 заперечив проти позову прокурора з огляду на те, що він мав право на отримання спірних земельних ділянок без проведення торгів, оскільки дозволи на розробку проектів землеустрою щодо вказаних земельних ділянок ГУ Держгеокадастру у Київській області надано 21.03.2016, тобто до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 №1012-VIII «Про внесення змін до ЗК України щодо проведення земельних торгів», згідно якого з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Як зауважив відповідач 2, аналіз норм Земельного кодексу України свідчить про те, що ними встановлено право громадянина на отримання в оренду земельних ділянок, а не однієї земельної ділянки, а тому є безпідставними припущення прокурора про можливість отримання в оренду лише однієї земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Також, за доводами відповідача 2, згідно ч. 13 ст. 123 ЗК України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів, обставин стосовно чого прокурор не навів у позові.

Отже, на переконання відповідача 2, спірні накази прийнято ГУ Держгеокадастру у Київській області відповідно вимог законодавства, а тому не вбачається підстав для визнання їх недійсними, як і не є ефективним такий спосіб захисту як визнання недійсними виконаних вже наказів з урахуванням укладених договорів оренди.

Відповідач 2 зауважив, що в основу заявлених вимог прокурором покладено приписи ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 7 та ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» в редакціях, що діяли до 30.04.2016, тобто втратили чинність на час спірних правовідносин.

Так, в розрізі вказаного, відповідач 2 зазначив, що на час прийняття оскаржуваних наказів та правочинів вказані норми та їх зміст було змінено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство», який набрав чинності 01.05.2016, і вказаним нормам закону спірні накази та договори повністю відповідають, а зворотного прокурор не довів.

До того ж ОСОБА_1 вважає, що законодавством не обмежено та не визначено граничних строків створення фермерського господарства, як і не обмежено законом громадянина України у кількості створених ним фермерських господарств, зареєстрованих у статусі юридичних осіб.

В підтвердження вказаного та наявності дійсного наміру створити фермерське господарство у зв`язку з отриманням спірних земельних ділянок ОСОБА_1 додав до відзиву на позов відповідно іменовану довідку від 14.05.2019 за власним підписом.

Крім того в підтвердження доводів про відповідність поданих заяв та доданих до них документів з метою отримання дозволу на розробку технічної документації ОСОБА_1 надано суду копії відповідей ГУ Держгеокадастру у Київській області від 24.05.2019 №29-10-0.223-7095/2-19, від 24.05.2019 №2-10-0.223-7094/2-19, від 24.05.2019 №29-10-0.223-7093/2-19, від 07.06.2019 №29-10-0.223-7690/2-19 із додатками до них, зокрема копіями датованих 18.03.2019 додаткових обґрунтувань ОСОБА_1 щодо розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Стосовно ж доводів прокурора про відсутність у спірних договорах такої істотної умови як ціна, то відповідач 2 зауважив на хибності цих аргументів, оскільки у пункті 5 кожного із правочинів сторонами погоджено розмір орендної плати, яка визначається в залежності від розміру нормативної грошової оцінки, тоді як згідно нових витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок їх грошова оцінка є меншою, аніж до укладення договорів, що свідчить про значну переплату коштів за користування земельними ділянками до відповідного бюджету, а вказані обставини не можуть свідчити про завдання шкоди інтересам суспільства, як вважає прокурор.

В підтвердження доводів стосовно розміру грошової оцінки спірних земельних ділянок до відзиву на позов відповідачем 2 додано копії витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за №№1238, 1239, 1240 від 03.05.2019.

З наведеного, на переконання ОСОБА_1 , позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди є не лише безпідставними, але й такими, що суперечать усталеній практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо неможливості визнання недійсними договорів з підстав неналежного урядування та несвоєчасного затвердження відповідними органами технічної документації із нормативної грошової оцінки, відтак задоволення позову з формальних підстав матиме наслідком втручання у право ОСОБА_1 на орендовані земельні ділянки, як наслідок буде порушено справедливий баланс та покладено на ОСОБА_1 надмірний тягар.

З вимогою про визнання недійсним договору суборенди відповідач 2 не погодився з тих підстав, що право на укладення такого договору він мав в силу ст. 8 Закону України «Про оренду землі» та ч. 6 ст. 93 ЗК України, відтак передача земельної ділянки з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 в суборенду була здійснена за письмової згоди орендодавця та без змін цільового призначення земельної ділянки. В підтвердження наведеного до відзиву на позов відповідачем 2 додано копії листа ГУ Держгеокадастру у Київській області №К-11000/04971/6-17 від 11.04.2017.

Водночас, як зауважив ОСОБА_1 , договір суборенди було розірвано згідно угоди від 03.05.2019, яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тоді як визнати недійсним можна лише той договір, який діє, що також підтверджено викладеною у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі №918/144/15 відповідною позицією.

До відзиву на позов відповідачем 2 додано копії угоди від 03.05.2019 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №165822331 від 08.05.2019.

Підсумовуючи викладене, відповідач 2 зазначив, що прокурором не надано жодного доказу як щодо порушення інтересів держави, так і на підтвердження наявності:

- іншого учасника, який відповідає вимогам та виявив бажання прийняти участь у конкурсі;

- кращої пропозиції від інших осіб, бажаючих взяти участь у конкурсі;

- негативного впливу на економічний та соціальний розвиток Переяслав-Хмельницького району;

- громадян, які виявили бажання займатись фермерським господарством на спірних земельних ділянках, відтак прокурором не надано доказів нездійснення відповідно уповноваженим органом - Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, жодних дій з метою здійснення контролю за використанням та охороною земель.

За таких обставин та того, що прокурор безпідставно перебрав на себе повноваження інших суб`єктів владних повноважень з метою штучно створити умови для подання позову, ОСОБА_1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповіді на відзив ГУ Держгеокадастру у Київській області прокурором викладено доводи та аргументи, тотожні обставинам та мотивам, наведеним у позовній заяві.

Водночас, не погоджуючись із запереченнями ОСОБА_1 , з-поміж наведених раніше у позові доводів, прокурор зазначив, що обставини отримання протягом 2012-2016 років земельних ділянок для ведення фермерського господарства та створення ФГ «К-Агро» відповідач 2 не спростував, протилежних доказів не надав.

До того ж, за доводам прокурора, норми закону не містять імперативної вказівки про неможливість відповідно уповноваженим органом відмовити у задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови, тоді як саме орган державної влади має пересвідчитися у дійсному волевиявленні заявника створити фермерське господарство.

Крім того прокурор звернув увагу на те, що відповідач 2 надав витяги про нормативну грошову оцінку лише двох земельних ділянок, тоді як рішень відповідно уповноважених органів про затвердження такої оцінки не надано, відтак на переконання прокурора нормативна грошова оцінка на момент укладення спірних договорів оренди не розроблялась, що свідчить про недодержання передбачених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України вимог та наявність підстав для визнання недійсними таких договорів.

Стосовно ж вимог про визнання недійсними наказів, повторно наводячи зміст позову та процитовані у ньому позиції, зокрема рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009, прокурор зазначив, що після реалізації відповідачем права оренди на підставі спірних наказів їх скасування можливе лише у судовому порядку.

Заперечуючи проти доводів прокурора, ОСОБА_1 , з-поміж наведених раніше у відзиві на позов аргументів, зазначив, що спірні земельні ділянки надано у користування безпосередньо йому, як громадянину, а не фермерському господарству, як юридичній особі.

До того ж, на переконання відповідача 2:

- прокурор не довів невідповідності проектів землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що є виключними підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою;

- перевірка та розгляд на відповідність поданих ОСОБА_1 документів з метою отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства підтверджується також наявним в матеріалах справи листом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 07.06.2019 за №29-10-0.223-7690/2-19;

- враховуючи усі наведені обставин ОСОБА_1 має право на отримання спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2024 (з врахуванням ухвали від 25.06.2024 про виправлення описок) відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будагро компані» про:

- визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-18689/15-16-сг від 08.09.2016, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3223387400:05:008:0120 площею 35,4075 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Ташанської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-27870/15-16-сг від 28.12.2016, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 площею 18,0806 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області №10-17588/15-16-сг від 20.09.2017, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3223384100:04:001:0060 площею 40,2957 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 05.12.2016 між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223387400:05:008:0120 площею 35,4075 га на території Ташанської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №17962586;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.01.2017 між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 площею 18,0806 га на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №18879767;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 25.10.2017 між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223384100:04:001:0060 площею 40,2957 га на території Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №23091319;

- визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Будагро компані» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 площею 18,0806 га на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №22160962.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що не є належним та ефективним способом захисту вимоги прокурора про визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області, договорів оренди та договору суборенди, адже задоволення таких вимог не призведе до відновлення майнового права держави щодо земельних ділянок.

Одночасно, місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора, спрямованих до Товариство з обмеженою відповідальністю «Будагро компані», оскільки не доведено порушення вказаним товариством прав та законних інтересів держави.

Крім того суд першої інстанції дійшов висновку, що пред`явлення від імені держави прокурором позову, зокрема, про визнання недійсними наказів до самої ж держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у вказаному спорі Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є уповноваженим органом на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах із правом звернення до суду з метою відновлення майнових прав держави щодо земельних ділянок, а, головні управління Держгеокадастру в областях є територіальними органами самого Держгеокадастру, відтак усі ці органи виконують одні функції держави, проте у різних обсягах в межах наданих ним повноважень.

Одночасно в оскаржуваному рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належними і достовірними доказами доведено порушення прав та інтересів держави внаслідок прийняття відповідачем 1 спірних наказів про передачу у користування ОСОБА_1 за пільговою процедурою (без проведення торгів) земельних ділянок за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060 для ведення фермерського господарства.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся 27.06.2024 (згідно поштового трекера на конверті) на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 у справі № 911/643/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прокуратурою належним чином обґрунтовано підстави самостійного звернення до суду з даним позовом, оскільки органи Держгеокадастру України, здійснюючи контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, наділені повноваженнями на звернення до суду з позовом лише щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, про розірвання договору оренди, ефітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту та про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Як наслідок, ГУ Держгеокадастру у Київській області не наділене повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у даній справі, оскільки не має права ініціювати судовий захист поза межами повноважень, наданих йому законом.

Скаржник також зазначив, що законом чітко визначено наслідки визнання недійсності правочину - повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а тому відмова суду першої інстанції в задоволенні позову з підстав обрання неефективного способу захисту є порушенням принципу правової визначеності та позбавляє права на справедливий судовий розгляд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/643/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: ОСОБА_3, Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/643/19. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 у справі № 911/643/19.

10.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/643/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи призначено на 10.09.2024.

22.07.2024 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 - Шеховцова Є.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач 2 зазначив, що аргументи скаржника викладені у апеляційній скарзі полягають у незгоді з зазначеною у оскаржуваному рішенні суду практикою Верховного Суду та не спростовують висновків суду першої інстанції.

10.09.2024 розгляд справи №911/643/19 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. у відпустці.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.09.2024 у справі №911/643/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 прийнято справу №911/643/19 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А., розгляд справи призначено на 01.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 розгляд справи відкладено на 15.10.2024.

У судове засідання 15.10.2024 з`явилися прокурор та представник відповідача 2.

Представники відповідачів 1 та 3 у судове засідання 15.10.2024 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників відповідачів 1 та 3.

Прокурор у судовому засіданні 15.10.2024 просив задовольнити апеляційну скаргу, на підставі доводів зазначених у ній, а рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 у справі №911/643/19 скасувати та ухвалили нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача 2 у судовому засіданні 15.10.2024 просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 у справі №911/643/19 залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 18.03.2016 громадянин України ОСОБА_1 (номер картки платника податків НОМЕР_1 ) (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із заявами за вхідними номерами №№К-7577/0/5-16, К-7578/0/5-16 та К-7579/0/5-16, якими просив відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства, відповідно:

- орієнтовною площею 41,0000 га на території Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської області;

- орієнтовною площею 44,0000 га на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської області;

- орієнтовною площею 36,0000 га на території Ташанської сільської ради, Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської області.

В матеріалах справи наявні копії зазначених заяв, а також копії доданих до них: обґрунтування розмірів земельних ділянок зі схемами їх розташування; паспорту, картки фізичної особи-платника податків та трудової книжки ОСОБА_1

21.03.2016 за результатами розгляду вказаних заяв ГУ Держгеокадастру у Київській області наказами за вихідними номерами №№10-4288/15-16-сг, 10-4286/15-16-сг, 10-4291/15-16-сг від 21.03.2016 надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, відповідно:

- орієнтовною площею 36,0000 га на території Ташанської сільської ради, Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської області. Копії вказаних наказів наявні в матеріалах справи.

Надалі, на підставі відповідно поданих ОСОБА_1 06.09.2016, 21.12.2016 та 13.09.2017 клопотань і заяви Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видано накази, а саме:

- №10-18689/15-16-сг від 08.09.2016, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано вказаному громадянину в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223387400:05:008:0120 площею 35,4075 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Ташанської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- №10-27870/15-16-сг від 28.12.2016, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано вказаному громадянину в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 площею 18,0806 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області;

- №10-17588/15-17-сг від 20.09.2017, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано вказаному громадянину в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223384100:04:001:0060 площею 40,2957 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області (далі - накази, відповідно, за номерами 10-18689/15-16-сг, 10-27870/15-16-сг, 10-17588/15-17-сг/спірні накази).

Також згідно спірних наказів, копії яких додано до позовної заяви, зокрема, встановлено річний розмір орендної плати за користування такими земельними ділянками та доручено укласти договори оренди земельної ділянки.

05.12.2016 між ГУ Держгеокадастру у Київській області як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки №30/57-16-ДО (далі - спірний договір оренди від 15.12.2016), пунктом 1 якого погоджено, що орендодавець згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 08.09.2016 №10-18689/15-16-сг надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 35,4075 га, яка знаходиться на території Ташанської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

Пунктами 2, 4, 8, 9, 15 вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди від 06.02.2017, сторони погодили такі умови оренди:

- в оренду передається: земельна ділянка кадастровий номер 3223387400:05:008:0120, площею 35,4075 га, в тому числі пасовищ - 35,4075 га;

- форма власності - державна;

- договір оренди укладено строком на 49 (сорок дев`ять) років;

- за користування вказаною земельною ділянкою встановлюється річний розмір орендної плати в розмірі 3 (трьох) відсотків від середнього розміру нормативної грошової оцінки пасовищ по Київській області;

- цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства.

24.01.2017 між ГУ Держгеокадастру у Київській області як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки №2/57-17-ДО (далі - спірний договір оренди від 24.01.2017), пунктом 1 якого погоджено, що орендодавець згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 28.12.2016 №10-27870/15-16-сг надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 18,0806 га, яка знаходиться на території Переяславської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

Пунктами 2, 4, 8, 9, 15 вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди від 02.03.2017, сторони погодили такі умови оренди:

- в оренду передається: земельна ділянка кадастровий номер 3223385000:03:001:0098, площею 18,0806 га, в тому числі ріллі - 18,0806 га;

- форма власності - державна;

- договір оренди укладено строком на 49 (сорок дев`ять) років;

За доводами прокурора, земельну ділянку з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 ОСОБА_1 08.08.2017 передав ТОВ «Будагро компані» у суборенду строком на 48 років.

25.10.2017 між ГУ Держгеокадастру у Київській області як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки №47/57-17-ДО (далі - спірний договір оренди від 25.10.2017), пунктом 1 якого погоджено, що орендодавець згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 20.09.2017 №10-17588/15-17-сг надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 40,2957 га, яка знаходиться на території Ковалинської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

Пунктами 2, 4, 8, 9, 15 вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди від 26.12.2017, сторони погодили такі умови оренди:

- в оренду передається: земельна ділянка кадастровий номер 3223384100:04:001:0060, площею 40,2957 га, в тому числі ріллі - 40,2957 га;

- форма власності - державна;

- договір оренди укладено строком на 25 (сорок дев`ять) років;

- за користування вказаною земельною ділянкою встановлюється річний розмір орендної плати в розмірі 4 (чотирьох) відсотків від середнього розміру нормативної грошової оцінки ріллі по Київській області, в сумі 51530,38 грн;

На підтвердження наведених обставин до матеріалів справи прокурором долучено копії спірних договорів, а також копії актів приймання-передачі об`єкта оренди, якими ОСОБА_1 передано у користування для ведення фермерського господарства земельні ділянки за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060 (далі - спірні земельні ділянки).

Право оренди на вказані земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення державним реєстратором записів про інше речове право, відповідно:

- 09.12.2016 за №17962586 (право оренди) - щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3223387400:05:008:0120;

- 02.02.2017 за №18879767 (право оренди) та 23.082017 за №22160962 (право суборенди) - щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3223385000:03:001:0098;

- 27.10.2017 за №23091319 (право оренди) - щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3223384100:04:001:0060.

На підтвердження відповідних обставин прокурором до позовної заяви додано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10.12.2018 за №№148860221, 148860180 та 148860123 (далі - інформаційні довідки №№№148860221, 148860180 та 148860123).

Водночас суду першої інстанції не надано витребуваної ним у відповідачів 2, 3 копії договору суборенди земельної ділянки, укладеного 08.08.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ «Будагро компані» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 площею 18,0806 га на території Переяславської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №22160962 право суборенди на вказану земельну ділянку (далі - спірний договір суборенди від 08.08.2017).

Розглядаючи питання щодо визначення юрисдикції у даному спорів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1, 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20) Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики:

- відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства;

- зазначала, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Так, згідно викладеної у зазначеній постанові позиції Великої Палати Верховного Суду у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа), адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанцій у цій справі дійшов правильного висновку про розгляд цієї справи за правилами господарського судочинства.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приписи ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права та охоронюваного законом інтересу, що здійснюється, зокрема, судом шляхом вчинення провадження у справах.

Попри вказане наявність права на пред`явлення позову ще не є безумовною підставою для здійснення такого судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації відповідного права, а тому для того, щоб особі було надано судовий захист, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує:

- чи існує у позивача право або законний інтерес;

- якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем;

- якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

З`ясуванню ж характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку, сприяють визначені у позові предмет і підстава позову, відтак оцінка предмету заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права особи, про яке зазначено в позовній заяві, здійснюється судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовано вимоги.

Звертаючись у даній справі до суду, прокурор, як самостійний позивач в інтересах держави, предметом позову обрав вимоги про визнання недійсними як наказів ГУ Держгеокадастру у Київській області від 08.09.2016, 28.12.2016, 20.09.2017, прийнятих за наслідками надання дозволу на розробку проектів землеустрою згідно наказів від 21.03.2016, так і укладених на підставі вказаних наказів договорів оренди щодо земель сільськогосподарського призначення, переданих без проведення торгів в користування для фермерського господарства фізичній особі, яка вже використала відповідне право раніше.

Частинами 1, 2, 3 статті 22, статтею 31 Земельного кодексу України (тут і надалі норми кодексу - в редакції від 01.03.2016 згідно офіційного вебсайту Верховної Ради України за адресою https://zakon.rada.gov.ua) визначено, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 1, 3, 4 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно приписів ч. 4 ст. 122, ч.ч. 2, 3 ст. 123, ч.ч. 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 134 Земельного кодексу України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Згідно із частинами 1, 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції від 06.11.2014 згідно офіційного вебсайту Верховної Ради України за адресою https://zakon.rada.gov.ua) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 7, ч. 1 ст. 8 та ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції від 06.11.2014 згідно офіційного вебсайту Верховної Ради України за адресою https://zakon.rada.gov.ua) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

З системного аналізу вказаних вище норм права слідує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відтак земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарств, в процесі чого його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки обов`язком засновника є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Подібну позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20).

Так, загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться врегульовано статтею 123 Земельного кодексу України, яка: визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Водночас Закон України «Про фермерське господарство», як спеціальний у спірних правовідносинах, визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відтак при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За таких обставин заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» відомостей і обставин, а тому, розглядаючи таку заяву по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20).

У розрізі обставин реалізації громадянином права на створення та ведення фермерського господарства, у тому числі і шляхом отримання у власність та/або користування земельної ділянки державної власності колегія суддів вважає за необхідне звернутись до послідовних та усталених висновків викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20), постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 05.12.2023 у справі №927/84/19, від 10.01.2024 у справі №922/1130/23, згідно якої:

- особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана виключно фізичній особі на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, попри це право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати лише один раз;

- додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах;

- землі фермерського господарства мають особливий режим і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, при цьому недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами є об`єктом перевірки в кожному конкретному випадку відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Отже, повторна реалізація громадянином права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, встановленого приписами статей 116, 123, 134 Земельного кодексу України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», як наслідок відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Приписами статей 73, 74, 76, 78, 79 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

В розрізі зазначених вище норм процесуального права колегія суддів вважає за необхідне вказати що обов`язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як передбачений ст. 79 ГПК України стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як слідує з матеріалів справи та правильно зазначено судом першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550), перейменоване надалі у Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 39817550), керуючись ст.ст. 116, 122, 123, 124, 186 Земельного кодексу України:

- наказами від 21.03.2016 надало дозвіл ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення в оренду для ведення фермерського господарства трьох земельних ділянок орієнтовними площами 41,0000 га, 44,0000 га та 36,0000 га на території Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської області;

- спірними наказами від 08.09.2016, 28.12.2016 та 20.09.2017 прийняло рішення про затвердження проектів проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060, про надання їх в оренду ОСОБА_1 та про укладення відповідних договорів.

Сторонами вказаного спору не заперечено, що таке передання спірних земельних ділянок державної власності в оренду ОСОБА_1 для фермерського господарства здійснено ГУ Держгеокадастру у Київській області без проведення земельних торгів.

Водночас зі змісту наявної в матеріалах справи інформаційної довідки від 10.12.2018 за №14886078 слідує, що за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди на земельні ділянки державної власності, передані протягом 2014, 2015 років на початку 2016 року на підставі відповідних договорів для ведення фермерського господарства, у тому числі і на території Тетіївського району Київської області, зокрема земельні ділянки за кадастровими номерами: 3221681600:05:004:0034, 3221681600:05:004:0033, 3224610100:06:012:0014, 3224610100:05:007:0023, 3224610100:06:019:0006, 3224610100:06:019:0007, 3224610100:05:002:0017, 3224610100:05:004:0020.

Обставини реєстрації за ОСОБА_1 права оренди на такі земельні ділянки, передані у 2014-2016 роках для ведення фермерського господарства, також підтверджено листом ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.222-14350/2-18 від 19.09.2018, копія якого наявна в матеріалах справи.

Крім того, за змістом вказаної вище інформаційної довідки 16.02.2018 на підставі договору оренди землі від 28.12.2012 (видавник/орендодавець - Тетіївська РДА) за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 площею 41,7642 га для ведення фермерського господарства на території Тетіївського району Київської області, а також 16.02.2018 на вказану земельну ділянку зареєстровано право суборенди за Фермерським господарством «К-Агро» (ідентифікаційний код 38207781) на підставі договору суборенди від 01.12.2017 (видавник/орендодавець - ОСОБА_1 ).

З наявних же в матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.12.2018 за №1004754881 та №1004754876 слідує, що Фермерське господарство «К-Агро» (ідентифікаційний код 38207781), як юридичну особу, зареєстровано Тетіївською РДА 04.05.2012 із внесенням до реєстру відповідних відомостей про місцезнаходження такого господарства у Тетіївському районі та про засновника і керівника - ОСОБА_1 .

За таких обставин, оскільки до моменту надання дозволу на розробку проектів землеустрою та відведення ГУ Держгеокадастру у Київській області на підставі спірних наказів у користування ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060, вказаним громадянином вже отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства, суд першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що звернення ОСОБА_1 з метою отримання земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства за позаконкурсною процедурою (без проведення торгів) 18.03.2016 було повторним.

Вказані обставини отримання протягом 2014, 2015 років на початку 2016 року земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності у користування для ведення фермерського господарства Кравчук С.Д. не заперечив та не спростував у передбаченому процесуальним законом порядку, як і не надав відповідач 2 більш вірогідних доказів на спростування тих обставин, що таке відведення здійснювалось у пільговому порядку без проведення торгів.

Разом з тим, ГУ Держгеокадастру у Київській області зазначеного не враховано ані під час прийняття наказів про надання дозволу на розробку проектів землеустрою, ані на час затвердження відповідних проектів спірними наказами, зокрема, відповідач 1 не провів належну перевірку та не пересвідчився в дійсності обставин попереднього отримання ОСОБА_1 на позаконкурсній основі земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства, що дозволило такому громадянину повторно на пільгових умовах - без проведення торгів, отримати в оренду земельні ділянки за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060 за відсутності на те належних правових підстав.

Враховуючи наведене та те, що ГУ Держгеокадастру у Київській області не було дотримано порядку передачі ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельних ділянок за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що отримання у користування ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою (без проведення земельних торгів) та, власне, спірні накази ГУ Держгеокадастру у Київській області не відповідають нормам законодавства, зокрема суперечать вимогам статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 123, 134 Земельного кодексу України.

Одночасно, колегією суддів враховано, що на час прийняття відповідачем 1 оспорюваних наказів про затвердження проектів землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060, Законом України від 18.02.2016 №1012-VIII «Про внесення змін до ЗК України щодо проведення земельних торгів», який набув чинності з 03.04.2016, внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України, внаслідок чого земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Разом з тим, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2016 №1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

Враховуючи вище наведене та системний аналіз норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, зокрема, стосовно неможливості повторної реалізації громадянином права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів, колегія судів зазначає, що приписи пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2016 №1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» та передбачене ними право осіб на отримання земельних ділянок без проведення земельних торгів не легітимізують повторне пільгове отримання громадянином земельної ділянки у користування для ведення фермерського господарства, а також не впливають на зроблений вище висновок про передачу ОСОБА_1 у користування земельних ділянок з порушенням порядку, встановленого нормами статей 116, 123, 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство».

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про помилковість тлумачення відповідачами 1, 2 законодавчих норм стосовно порядку отримання землі для ведення фермерського господарства, зокрема, щодо передбаченого такими нормами права особи отримувати для ведення фермерського господарства земельні ділянки, а не одну земельну ділянку, оскільки:

- наведеними вище нормами права в редакції на момент виникнення спірних правовідносин не заборонено особі у реалізації її права на отримання більше ніж однієї земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства, попри те закон врегульовує порядок такого отримання, зокрема щодо отримання на пільговій (без проведення торгів) основі - один раз, та шляхом участі у торгах - всі решту разів;

- передбачений законом порядок реалізації права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства - без проведення торгів та навпаки, також не встановлює кількісних обмежень у реалізації особою права на створення фермерського господарства, але з урахуванням вказаної вище умови про отримання земельної ділянки повторно лише на торгах;

- згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як наведені вище та враховані судом у цій справі висновки Верховного Суду щодо того, що додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах, зроблено за результатами системного тлумачення наведених судом норм Земельного кодексу України і Закону України «Про фермерське господарство», а відступів від таких висновків станом на дату ухвалення цього рішення не зроблено.

Доводи відповідача 2 про те, що законом не визначено та/або не обмежено граничних строків на створення фермерського господарства, також відхиляються колегією суддів, оскільки сама по собі обставина створення/нестворення фермерського господарства не впливає на те, що особа може отримати земельну ділянку з такою метою у пільговому порядку лише один раз.

Колегія суддів наголошує на тому, що особа не може створювати видимість легітимного отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства необмежену кількість разів тільки внаслідок тривалого нестворення фермерського господарства, так як фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб громадянина.

Щодо доводів відповідача 2 про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 7 та ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» в редакціях, що діяли з 01.05.2016, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство», яким власне змінено зміст вказаних норм закону, оскільки спірні накази та договори було вчинено саме під час дії вже нової редакції законодавчих приписів, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство», який набрав чинності 01.05.2016, зокрема:

- внесено зміни та доповнення до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», якою визначено поняття фермерського господарства, у тому числі з урахуванням видів його реєстрації як юридичної особи, а також змінено зміст та назви статей 7 та 8 цього закону щодо порядку надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства та його державної реєстрації;

- доповнено Закон України «Про фермерське господарство» статтею 8-1. «Особливості створення та діяльності сімейного фермерського господарства без набуття статусу юридичної особи».

Тобто такі зміни та доповнення стосувались створення правових, економічних та соціальних передумов трансформації особистих селянських господарств в сімейні фермерські господарства з набуттям статусу юридичної особи чи фізичної особи - підприємця - виробника сільськогосподарської продукції, шляхом спрощення такого порядку і, відповідно, реєстрації та організації їх господарської діяльності.

Враховуючи вказане колегія суддів зазначає, що незважаючи на прийняття ГУ Держгеокадастру у Київській області спірних наказів про передачу у користування ОСОБА_1 земельних ділянок після 01.05.2016, процедуру отримання таких земельних ділянок розпочато до внесення відповідних змін, на підставі заяв ОСОБА_1 від 18.03.2016 та наказів ГУ Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розробку проектів землеустрою від 21.03.2016, як наслідок ціль та мета створення фермерського господарства та, власне, його порядок має оцінюватись, виходячи зі змісту саме тих норм закону, які були чинними станом на момент вчинення ОСОБА_1 юридично значимих дій щодо реалізації відповідного права.

Воля особи та спрямованість її дій щодо настання певних наслідків не може переоцінюватись та змінюватись за своєю суттю внаслідок зміни закону та наданого ним поняття певного виду правовідносин.

Отже, з урахуванням ретроспективного характеру спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають норми Закону України «Про фермерське господарство» в редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_1 до відповідного органу з метою реалізації права на отримання земельних ділянок у користування для фермерського господарства - 18.03.2016.

Враховуючи наведене, доводи відповідача 2 про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 7 та ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» в редакціях, що діяли з 01.05.2016, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство», відхиляються судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів, вважає також за необхідне звернути увагу на те, що станом на момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Київській області спірних наказів про передачу у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, викладені вище, та застосовані судом приписи статей 22, 31, 116, 122, 123 Земельного кодексу України не змінили редакцій, окрім ч. 2 ст 134 ЗК України, висновок стосовно застосування якої до спірних правовідносин зроблено вище.

Крім того, судом апеляційної інстанції визнаються необґрунтованими посилання відповідача 1 на те, що ОСОБА_1 надано усі документи для отримання земельних ділянок, а також доводи відповідачів 1, 2 про неможливість витребування від заявника інших відомостей, окрім передбачених законом, і встановлені статтею 123 Земельного кодексу України виключні підстави для відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою, позаяк згідно наведених вище норм права та системного аналізу їх застосування:

- статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться;

- встановлення обставин повторного звернення громадянина з метою отримати земельні ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства унеможливлює застосування передбаченого ст. 123 Земельного кодексу України спрощеного порядку для отримання земельної ділянки.

Підсумовуючи наведене та передбачені процесуальними нормами принципи доказування «поза розумним сумнівом» та «вірогідність доказів», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність належними і достовірними доказами обставин порушення прав та інтересів держави внаслідок прийняття відповідачем 1 спірних наказів про передачу у користування ОСОБА_1 за пільговою процедурою (без проведення торгів) земельних ділянок за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060 для ведення фермерського господарства.

Щодо захисту порушених прав та інтересів держави і, відповідно, обраних прокурором для цього порядку (шляхом визначення позивача) та способів (їх належності та ефективності), колегія суддів зазначає наступне.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, суд має враховувати, що:

- оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права;

- під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам;

- суд, з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного способу захисту та з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави.

У цій справі позов подано прокурором в інтересах держави як самостійним позивачем, з посиланням на те, що орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин - Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні, не наділені повноваженнями звертатися до суду із відповідними позовами про визнання недійсними наказів та договорів.

Водночас одним із відповідачів прокурор визначив Головне управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550), перейменоване надалі у Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 39817550), оскільки саме такий орган допустив порушення норм закону під час передання земельних ділянок у користування та прийнятті спірних наказів.

Як слідує зі змісту спірних у даній справі правовідносин, прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області накази про надання у користування ОСОБА_1 земельних ділянок за кадастровими номерами: 3223387400:05:008:0120, 3223385000:03:001:0098, 3223384100:04:001:0060 реалізовано внаслідок укладення відповідних договорів оренди від 15.12.2016, 24.01.2017 та 25.10.2017.

З усталених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо порушення інтересів держави, слідує, що:

- задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном;

- такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту (звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном);

- позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування. Схожі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19) та від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, у постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №911/665/22, від 16.01.2024 у справі №908/1445/20.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не є належним та ефективним способом захисту вимоги прокурора про визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області, адже задоволення таких вимог не призведе до відновлення майнового права держави щодо земельних ділянок.

Стосовно ж вимог про визнання недійсними як укладених між відповідачами 1, 2 договорів оренди від 15.12.2016, 24.01.2017 та 25.10.2017, так і договору суборенди слід зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 6 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа, зокрема за відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес, який полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Крім того, слід зазначити, що, з урахуванням конкретних обставин справи та визначаючись із ефективністю обраного позивачем способу захисту, суд повинен визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, а також з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача внаслідок визнання недійсними договорів.

Водночас, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави.

Тобто, у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

Окреме ж заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №908/1445/20.

Колегією суддів враховано, що з наявних в матеріалах справи копій наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-6159/15-19-сг від 29.08.2019, укладеної 06.09.2019 між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Київській області угоди про дострокове розірвання договору оренди та акта від 06.09.2019 слідує, що ОСОБА_1 повернув до державної власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223387400:05:008:0120.

До того ж, як слідує з наявних в матеріалах справи копій угоди від 03.05.2019 про розірвання договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 3223385000:03:001:0098 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №165822331 від 08.05.2019, вказану земельну ділянку Товариство з обмеженою відповідальністю «Будагро компані» повернуло ОСОБА_1 .

Втім, з огляду на зазначені норми права та обставини спору, прокурором не доведено та необґрунтовано, яким чином будуть відновлені майнові права держави як позивача щодо земельних ділянок внаслідок визнання недійсними спірних договорів оренди та суборенди, тоді як доводи прокурора про відсутність у спірних договорах такої істотної умови як ціна не є таким обґрунтуванням.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не є належним та ефективним способом захисту вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди та договору суборенди без обґрунтування та заявлення вимог, які б були спрямовані на відновлення майнових прав держави на земельні ділянки.

Щодо вказаних прокурором доводів про неможливість звернення до суду із цим позовом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, а також визначення прокурором територіального органу такої служби у якості одного з відповідачів колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 статті 15-2 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на час звернення прокурора до суду, від 07.02.2019 згідно офіційного вебсайту Верховної Ради України за адресою https://zakon.rada.gov.ua) передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до пунктів 1, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (в редакції, що діяла станом на час звернення прокурора до суду, від 19.01.2019 згідно офіційного вебсайту Верховної Ради України за адресою https://zakon.rada.gov.ua) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль), зокрема, за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:

- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України.

З наведених норм права слідує, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Зроблений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19 (провадження №12-11гс21), відступів від якої станом на час розгляду спору та ухвалення рішення у цій справі не зроблено.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, у вказаному спорі Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є уповноваженим органом на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах із правом звернення до суду з метою відновлення майнових прав держави щодо земельних ділянок.

До того ж за змістом Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (чинного на час звернення прокурора до суду з цим позовом), ГУ Держгеокадастру в області є територіальним органом Держгеокадастру та йому підпорядковане.

Завданням ГУ є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Тобто, головні управління Держгеокадастру в областях є територіальними органами самого Держгеокадастру, відтак усі ці органи виконують одні функції держави, проте у різних обсягах в межах наданих ним повноважень.

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом вказаної норми процесуального права один і той самий суб`єкт не може бути одночасно позивачем і відповідачем, як наслідок за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої, а позов, пред`явлений прокурором до державного органу, фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої.

Подібні висновки щодо неможливості збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за участю органів державної влади, зокрема ГУ Держгеокадастру, наведено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19, від 16.09.2020 у справі №922/708/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання недійсними спірних наказів ГУ Держземагентства у Київській області №10-18689/15-16-сг від 08.09.2016, №10-27870/15-16-сг від 28.12.2016, №10-17588/15-16-сг від 20.09.2017, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Київській області (нова назва ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області). Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області).

Оскільки, позивач і відповідач не можуть збігатися за одним позовом, бо такий збіг унеможливлює наявність спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пред`явлення від імені держави прокурором позову, зокрема, про визнання недійсними наказів до самої ж держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, беручи до уваги те, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави як самостійний позивач та спрямував, зокрема, до самої ж держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області вимоги, що не є ефективними способами захисту порушених прав держави, колегія суддів вважає обґрунтованим відмову суду першої інстанції у задоволенні вимог прокурора про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентства у Київській області №10-18689/15-16-сг від 08.09.2016, №10-27870/15-16-сг від 28.12.2016, №10-17588/15-16-сг від 20.09.2017, а також договорів оренди від 15.12.2016, 24.01.2017, 25.10.2017 та договору суборенди від 08.08.2017.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги прокурора до Товариство з обмеженою відповідальністю «Будагро компані», ґрунтується на недоведеності порушення вказаним товариством прав та законних інтересів держави, а тому задоволенню не підлягають.

Доводи скаржника викладені у апеляційній скарзі не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог прокурора про визнання недійсними наказів, договорів оренди та договору суборенди, а зводяться до незгоди з висновками Верховного Суду, які застосовані до правовідносин у даній справі.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної Заступника керівника Київської обласної прокуратури слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 - залишити без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 у справі №911/643/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.02.2024 у справі №911/643/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №911/643/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 18.10.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	15.10.2024
Оприлюднено	24.10.2024
Номер документу	122465868
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою щодо припинення права оренди

Ярема В.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 15.10.2024 по справі 911/643/19ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/643/19

Постанова від 15.10.2024

Постанова
від 15.10.2024 по справі 911/643/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД