Постанова

від 22.10.2024 по справі 910/2995/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. Справа№ 910/2995/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Яценко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С. .

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 22.10.2024 у справі №910/2995/24 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024, повний текст якого складений 13.06.2024,

у справі № 910/2995/24 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод»

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 19 973 153,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків в сумі 19 973 153,20 грн., які складаються з:

- коштів в сумі 16 449 906,00 грн., сплачених позивачем за придбання земельної ділянки (гарантійний внесок в сумі 650 000,00 грн., перший платіж в сумі 12 139 468,00 грн., другий платіж в сумі 3 502 132,00 грн. державне мито в сумі 156 650,00 грн. та адміністративний збір в сумі 1 656,00 грн.);

- інфляційних втрат в сумі 2 033 446,71 грн., нарахованих за період з 14.01.2016 по 31.12.2016 на суму сплачених за земельну ділянку коштів в розмірі 16 449 906,00 грн.;

- грошових коштів в сумі 1 450 155,49 грн., сплачених позивачем за період з 14.01.2016 по 29.03.2023 у вигляді земельного податку за користування земельною ділянкою;

- судового збору в сумі 39 645,00 грн., сплаченого на підставі постанови Верховного Суду № 367/1748/18 від 29.03.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивач, на підставі укладеного з ПАТ «Ерде Банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2026 набув право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210945300:01:128:0112, площею 3,8452 га, розташовану за адресою: Бучанська селищна рада (на території міста), Київська область;

- постановою Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 367/1748/18 витребувано з володіння позивача вказану земельну ділянку;

- враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб діяв як продавець земельної ділянки, відповідно до Закону України «Про систему гарантування складів фізичних осіб» та здійснив продаж позивачу спірної земельної ділянки, саме він, в силу приписів ст. 661 ЦК України, несе відповідальність перед позивачем за спричинені внаслідок вилучення у останнього за рішенням Верховного суду №367/1748/18 від 29.03.2023 земельної ділянки збитки та, відповідно, зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки завдані таким вилученням.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- він є неналежним відповідачем у цьому спорі, оскільки стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2026 був саме ПАТ «Ерде Банк». При цьому відповідач не є правонаступником такої особи, а був ліквідатором останнього, а його (відповідача) повноваження, як ліквідатора такого банку, припинились 14.11.2018 - з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» запису про державну реєстрацію припинення ПАТ «Ерде Банк»;

- стягнення з відповідача коштів не можливе та не узгоджується із діючим законодавством, зокрема Законом України «Про систему гарантування складів фізичних осіб», який є спеціальним законом і який встановлює мораторій на стягнення коштів з відповідача.

У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що, з огляду на положення Конституції України та Закону України «Про систему гарантування складів фізичних осіб», відповідач не є державною установою, яка звільнена від відповідальності за дії, які призвели до матеріальної шкоди та на тому, що з 10.01.2023 (дати прийняття рішення про призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк») ПАТ «Ерде Банк» втратив свою самостійність, як юридична особа, а всі дії від його імені здійснював саме відповідач.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 позовні вимоги задоволені частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено збитки в розмірі 17 900 061,49 грн. (16 449 906,00 грн., що сплачені позивачем за придбання земельної ділянки та 1 450 155,49 грн., які сплачені позивачем за період з 14.01.2016 по 29.03.2023 у вигляді земельного податку за користування земельною ділянкою - примітка суду) та судовий збір в розмірі 268 499,10 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановивши, що Фонд гарантування вкладів здійснював ліквідацію ПАТ «Ерде Банк» і з 10.01.2013 року всі дії щодо майна та активів ПАТ «Ерде Банк», у тому числі і звернення стягнення на спірну земельну ділянку та продаж її позивачу, здійснював Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, погодився з твердженням позивача про те, що саме відповідач є продавцем такої земельної ділянки, а відтак, в силу приписів ЦК України, саме він зобов`язаний відшкодувати завдані позивачу витребуванням такої земельної ділянки збитки.

Також судом першої інстанції встановлено, що:

- факт протиправної поведінки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме недотримання процедури набуття права ним власності на предмет іпотеки, який визначений в іпотечному договорі та в статті 37 Закону України «Про іпотеку», встановлений рішеннями апеляційної та касаційної інстанції у господарській справі №367/145/13-ц та в силу приписів ст. 75 ГПК України не потребує доведенню;

- причинно-наслідковий зв`язок у даній справі полягає в тому, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а відтак ТОВ «Южний електротехнічний завод», як покупець нерухомого майна, не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення, які виникли до укладення договору, а саме про незаконність прийняття відповідачем у власність вказаного майна;

- Фонд гарантування фізичних осіб, який діяв як продавець земельної ділянки відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та здійснив продаж позивачу спірної земельної ділянки, несе відповідальність перед ТОВ «Южний електротехнічний завод» за спричинені збитки внаслідок вилучення у останнього за рішенням Верховного суду №367/1748/18 від 29.03.2023 земельної ділянки та зобов`язаний відшкодувати ТОВ «Южний електротехнічний завод» збитки.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення збитків в розмірі 17 900 061,49 грн., проте дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення 39 645,00 грн. витрат зі сплати судового збору, які присуджені до стягнення з позивача на підставі постанови Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №367/1748/18 та інфляційних втрат у розмірі 2 033 446,71 грн., оскільки такі витрати (судовий збір та інфляційні втрати) не є збитками в розумінні ст. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків;

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив про те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином всі обставини справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлене клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги на вищевказане рішення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024, справу № 910/2995/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коротун О.М. - головуючий суддя; судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г..

Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення збитків у розмірі 2 073 091,17 грн. та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.06.2024, справу № 910/2995/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коротун О.М. - головуючий суддя; судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 задоволено заяву суддів Коротун О.М., Суліма В.В. та Майданевича А.Г. про самовідвід, а матеріали апеляційних скарг у справі № 910/2995/24 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст.. 32 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 03.07.2024 справу № 910/2995/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю., витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2995/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/2995/24.

11.07.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 повернуто без розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 на підставі п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України (апеляційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та надано 10-денний строк для усунення недоліків з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 322 201,04 грн.

18.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод, в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення збитків у розмірі 2 073 091,17 грн. та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що:

- Велика Палата Верховного суду в ухвалі від 09.02.2023 у справі №369/6092/20 визначила необхідність визначення збитків з урахуванням індексу інфляції, оскільки лише при застосуванні індексу інфляції забезпечується принцип повного відшкодування збитків. Аналогічне застосування вищенаведених норм щодо обов`язковості врахування індексу інфляції при відшкодуванні збитків наведено у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 року № 916/1573/18;

- задля визначення купівельної спроможності національної валюти зазвичай прибігають до її конвертації до іншої іноземної валюти яка є стабільною, а саме долара США. Так, згідно курсу валют встановленого Національним Банком України на 14.01.2016 (дата укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки) на момент купівлі земельної ділянки позивач витратив грошові кошти в національній валюті України у розмірі 16 449 906,00 грн., що було еквівалентно 695 792,00 долари США, проте згідно з курсом валют станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, сума задоволених судом вимог у розмірі 16 449 906,00 грн. є еквівалентом 414 720,00 доларів США, що не можливо назвати належним відшкодуванням в розумінні висновків ЄСПЛ висловлених у багатьох рішеннях під час розгляду справ щодо порушення ст. 1 Першого протоколу, оскільки різниця між купівельною спроможністю сплачених позивачем коштів у 2016 році та на момент прийняття оскаржуваного рішення складає 281 072,00 долари США;

- інший прикладом знецінення коштів можна побачити на прикладі порівняння цін на бензин А-95 в України у різні роки. Так у 2016 році один літр бензину А-95 коштував у середньому 24,16 грн., а станом на 21.05.2024 вартість одного літра бензину А-95 складає 62,29 грн. Фактично всі товари та послуги що продаються за національну валюту зросили у ціні, оскільки на ціну товарів та послуг впливає інфляція;

- повернення сплачених позивачем за придбання спірної земельної ділянки коштів без застосування індексу інфляції фактично призводить до ситуації, за якою позивач отримує на 63 % менше ніж він втратив, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб навпаки фактично отримує прибуток у вигляді інфляції у розмірі 63% від користування грошовими коштами позивача за весь цей час;

- відмова у задоволенні вимоги позивача про відшкодування збитків з урахуванням індексу інфляції позбавляє позивача права на відновлення порушеного права позивача передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції;

- витрати позивача у розмірі 39 645,00 грн. у вигляді судового збору, стались внаслідок протиправній дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які призвели до можливості подання віндикаційного позову, його задоволення, та позбавлення позивача земельної ділянки, що свідчить про те, що збиток позивача у вигляді судового збору у розмірі 39 645,00 грн. є втратою майна на підставі рішення суду, яке прийнято внаслідок протиправних дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2024, справу № 910/2995/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.09.2024 о 10:45 год.

22.07.2024 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані витребувані докази.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 об`єднані в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 призначено на раніше визначені дату та час - 10.09.2024 о 10:45 год.

05.08.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій заявник, з посиланням на і ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог залишити без змін, апеляційну скаргу позивача задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено, та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 2 073 091,17 грн.

08.08.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2024 вказане клопотання задоволено.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю., який не є головуючим суддею, на лікарняному розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3197/23 від 10.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2995/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Яценко О.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 апеляційні скарги прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Яценко О.В., розгляд апеляційних скарг призначено на 22.10.2024 о 10:15 год.

Станом на 22.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник позивача свою апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив, представники відповідача свою апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечили.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача задовольняється частково а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

04.10.2011 Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк» (кредитодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консалтинг Груп» (позичальник) уклали кредитний договір №178/11-КЛ, за умовами якого ТОВ «Юридична компанія «Консалтинг Груп» відкрито кредитну лінію.

07.10.2011 Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклали іпотечний договір, за яким іпотекодавець, в рахунок забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №178/11-КЛ, передав в іпотеку банку об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, кадастровий номер 3210945300:01:128:0112, площею 3,8452 га, що розташована за адресою: Бучанська селищна рада (на території міста), Київська область (далі Земельна ділянка), яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯГ №194263, виданого Бучанською селищною радою. Земельна ділянка має кадастровий номер 3210945300:01:128:0112.

Постановою Правління Національного Банку України №4 від 09.01.2013 прийнято рішення «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Ерде Банк».

10.01.2013 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №3 «Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк» та здійснення процедури ліквідації ПАТ «Ерде Банк».

В газеті «Голос України» №8(5508) від 15.01.2013 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснено публікацію про ліквідацію ПАТ «Ерде Банк».

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28.03.2013 у справі №367/145/13-ц задоволено позов ПАТ «Ерде Банк» в особі фонду гарантування вкладів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на Земельну ділянку.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №21967298 від 21.05.2014 вбачається, що 14.04.2014 на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28.03.2013 у справі №367/145/13-ц в Державному реєстрі речових прав за ПАТ «Ерде Банк» було зареєстровано право власності на Земельну ділянку.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що в процедурі ліквідації ПАТ «Ерде Банк» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було ініційовано продаж майна ПАТ «Ерде Банк», в тому числі і Земельної ділянки.

Так, 29.12.2015 відбулися електронні торги організовані Першою українською міжрегіональною біржею на своєму електронному майданчику.

22.12.2015 позивачем сплачено гарантійний внесок у розмірі 650 000,00 грн. для отримання можливості участі у вказаних відкритих торгах (аукціоні).

29.12.2015 позивач прийняв участь у відкритому аукціоні з продажу земельної ділянки на підставі договору про умови участі в аукціоні 15Е/29 від 29.12.2015. За результатами аукціону складено протокол №15/Е12-29 від 29.12.2015, який було погоджено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк». Переможцем аукціону за лотом №247 (земельна ділянку загальною площею 3,8452 га, кадастровий номер - 3210945300:01:128:0112, що знаходиться за адресою Київська область, м. Буча, власник майна (продавець): публічне акціонерне товариство «Ерде Банк») визначено позивача. Ціна продажу 15 665 000,00 грн. Сума, що підлягає сплаті переможцем аукціону продавцю - 15 641 600,00 грн.

В протоколі про проведення аукціону №15/Е12-29 від 29.12.2015 зазначено, що переможець аукціону повинен підписати протокол, договір купівлі-продажу придбаного активу та провести розрахунок з продавцем протягом 10 банківських дні з дня наступного після закінчення аукціону.

На виконання умов аукціону позивачем сплачено на користь ПАТ «Ерде Банк» грошові кошти на загальну суму 15 641 600,00 грн. (платіжним дорученням №7307 від 05.01.2016 на суму 12 139 468,00 грн. та платіжним дорученням №7313 від 13.01.2016 на суму 3 502 132,00 грн.).

14.01.2016 між Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк» (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В., та зареєстрований в реєстрі за №22, предметом купівлі-продажу за яким є Земельна ділянка. Цей продаж вчинено за 15 665 000,00 грн. без ПДВ.

Також, за вчинення нотаріальний дій, а саме, посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстровий №22 від 14.01.2016, позивачем сплачено державне мито в розмірі 156 650,00 грн. та адміністративний збір у сумі 1 656,00 грн.

14.01.2016 право власності на Земельну ділянку за позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав (номер запису про право власності 12928867).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 05.04.2017, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №367/145/13, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28.03.2013 скасовано та ухвалено нове, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Консалтинг Груп» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовлено.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що:

- можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України);

- стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності;

- при цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, зокрема пункт 7.4 в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»). Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року,№ 6-1219цс16 від 14 вересня 2016 року, № 6-1685цс16 від 21 вересня 2016 року, № 6-1243цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-504цс16 від 12 жовтня 2016 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковими для усіх судів України;

- враховуючи вищезазначене, для правильного вирішення даної справи суду слід було з`ясувати, чи звертався банк до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно та чи наявні у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

- судова колегія з`ясувала цю обставину при розгляді апеляційної скарги. Як пояснив представник позивача, іпотекодежатель не звертався для реєстрації свого права власності на предмет іпотеки до державного реєстратора, а обрав спосіб захисту свого порушеного права саме шляхом визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку. Однак, як було зазначено вище, у такий спосіб право позивача не може бути захищене.

З огляду на скасування рішення суду №367/145/13-ц від 28.03.2013, у березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» про витребування з володіння позивача Земельної ділянки (справа № 367/1748/18).

18.07.2018 постановою Апеляційного суду Київської області №367/1748/18 на Земельну ділянку накладено арешт.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.07.2021, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14.06.2022, у справі №367/1748/18 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного суду від 29.03.2023 у справі №367/1748/18 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23.07.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 14.06.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким:

- позов про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, витребувано з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» на користь ОСОБА_2 Земельну ділянку;

- у задоволенні позову про визнання права власності на земельну ділянку, скасування записів про право власності на земельну ділянку відмовлено;

- до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» на користь ОСОБА_2 присуджено витрати зі сплати судового збору у розмірі 39 645,00 грн.

У вищезазначеній постанові зазначено наступне: «у справі, що переглядається, встановлено що останній набувач спірної земельної ділянки ТОВ «Южний електротехнічний завод», набув право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу нерухомого майна. Проте за встановленими обставинами справи, з огляду на характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, Верховний Суд не вбачає невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Верховний Суд також врахував, що відповідач відповідно до статті 661 ЦК України не позбавлений права звернутися з позовом до продавця витребуваного майна з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.».

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача збитки в сумі 19 973 153,20 грн., які складаються з:

- коштів в сумі 16 449 906,00 грн., які сплачені позивачем за придбання земельної ділянки (гарантійний внесок в сумі 650 000,00 грн., перший платіж в сумі 12 139 468,00 грн., другий платіж в сумі 3 502 132,00 грн. державне мито в сумі 156 650,00 грн. та адміністративний збір в сумі 1 656,00 грн.);

- інфляційних втрат в сумі 2 033 446,71 грн., нарахованих за період з 14.01.2016 по 31.12.2016 на суму сплачених за земельну ділянку коштів в розмірі 16 449 906,00 грн.;

- грошових коштів в сумі 1 450 155,49 грн., сплачених позивачем за період з 14.01.2016 по 29.03.2023 у вигляді земельного податку за користування земельною ділянкою;

- судового збору в сумі 39 645,00 грн., сплаченого на підставі постанови Верховного Суду № 367/1748/18 від 29.03.2023.

Відповідач проти задоволення позову заперечив.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є заподіяння майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Згідно з ст. 660 ЦК України якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред`явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред`явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.

Отже, враховуючи той факт, що придбану позивачем Земельну ділянку у нього було вилучено за постановою Верховного суду від 29.03.2023 у справі №367/1748/18, останній має право на стягнення з продавця завдані йому збитки.

Колегія суддів враховує те, що позивач при придбанні Земельної ділянки не знав та не міг знати про можливість вилучення у нього такої Земельної ділянки, оскільки на момент придбання за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за ПАТ «Ерде Банк», щодо такого майна були відсутні спори та /або обтяження.

Слід окремо зауважити на тому, що придбання майна на відкритому аукціоні з продажу активів банку, що ліквідується, що проводився в межах здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб своїх спеціальних функцій, створює у покупців майна відчуття захищеності та «правової чистоти» вчинюваних правочинів.

Слід зазначити і про те, що незалучення до участі у справі №367/1748/18 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на зміст постанови Верховного суду від 29.03.2023 у справі №367/1748/18, не може вважатися підставою для звільнення його від відповідальності перед позивачем в розумінні положень ст. 660 ЦК України.

Як встановлено вище, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стверджує про те, що він є неналежним відповідачем у цьому спорі, оскільки стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2026 був саме ПАТ «Ерде Банк», а відповідач не є правонаступником такої особи, а був ліквідатором останнього, а його (відповідача) повноваження як ліквідатора такого банку припинились 14.11.2018 з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» запису про державну реєстрацію припинення ПАТ «Ерде Банк».

Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 3 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно з ч.1 статті 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до статті 37 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на дату виникнення правовідносин) уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.

Уповноважена особа Фонду має право:

1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

2) укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

Частиною 4 статті 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Згідно з статтею 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на дату виникнення правовідносин) уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов`язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється.

Частиною 1 статті 48 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на дату виникнення правовідносин) уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема:

1) виконує повноваження органів управління банку;

2) приймає до свого відання майно (кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу та виконує функції з управління та реалізації майна банку;

5) у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Відповідно до статті 50 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на дату виникнення правовідносин) з дня свого призначення уповноважена особа Фонду приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом.

Активи недержавних пенсійних фондів, іпотечні активи, що перебувають в управлінні банку або є забезпеченням виконання зобов`язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю, емітентом яких є банк, активи банку, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, а також кошти на рахунку фонду фінансування будівництва або майно фонду операцій з нерухомістю, в тому числі кошти на його рахунку, що перебувають в управлінні банку, не включаються до ліквідаційної маси банку. Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Частиною 3 статті 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на дату виникнення правовідносин) після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси уповноважена особа Фонду розпочинає реалізацію майна банку у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, з метою отримання максимальної виручки у найкоротший строк. Виконавча дирекція Фонду за поданням уповноваженої особи Фонду затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, що включене до ліквідаційної маси.

Фонд гарантування вкладів здійснював ліквідацію ПАТ «Ерде Банк» з 10.01.2013 на підставі Постанови правління Національного Банку «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» №4 від 09.01.2013. 10.01.2013 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 3 про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку Куреного Олександра Вікторовича. В подальшому за рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Ерде Банк» продовжувались та змінювались уповноважені особи Фонду.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, з 10.01.2013 року всі дії щодо майна та активів ПАТ «Ерде Банк» здійснював Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у тому числі:

- звернення стягнення на Земельну ділянку за кредитним договором №178/11-КЛ від 04.10.2011р. шляхом подання позову до Ірпінського міського суду Київської області (справа №367/145/13-ц);

- реєстрацію права власності на Земельну ділянку за ПАТ «Ерде Банк» 14.04.2014 на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28.03.2013 у справі №367/145/13-ц;

- підготовку лоту №247 щодо продажу Земельної ділянки на аукціоні, продажу цього лоту на аукціоні 29.12.2015 та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки із переможцем аукціону ТОВ «Южний електротехнічний завод» 14.01.2016.

За таких обставин колегія суддів погоджується з тим, що у спірних правовідносинах саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є продавцем Земельної ділянки в розумінні положень ч. 1 ст. 661 ЦК України.

Слід окремо зауважити і на тому, що саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб обирав спосіб, у який слід звернути стягнення на Земельну ділянку (шляхом звернення до суду), в той час як в рішенні Апеляційного суду Київської області від 05.04.2017, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №367/145/13, вказано про те, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було обрано невірний спосіб захисту порушеного права іпотекодержателя саме шляхом визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку.

Колегія суддів вважає помилковими посилання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на те, що стягнення з відповідача коштів не можливе та не узгоджується із діючим законодавством, зокрема Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» який є спеціальним законом і який встановлює мораторій на стягнення коштів відповідача, колегія суддів зазначає про те, що положення ст. 16 вказаного закону встановлюють, що шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством та страховиками у разі укладення договорів страхування.

Щодо спору сторін по суті, слід зазначити таке

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є,

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 623 ЦК України:

- боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);

- розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором;

- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);

- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №367/145/13-ц, якою було залишено без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 05.04.2017, яким скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28.03.2018 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено і в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №178/11-КЛ від 04.10.2011 судом визнано за ПАТ «Ерде Банк» право власності на Земельну ділянку зазначено: «Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про те, що позивач не дотримався процедури набуття права ним власності на предмет іпотеки, який визначений в іпотечному договорі та в статті 37 Закону України «Про іпотеку», що узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц»;

- вказане свідчить про те, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час ліквідаційної процедури ПАТ «Ерде Банк» в неналежний спосіб, тобто із порушення норм діючого законодавства, звернулась до суду із вимогою про визнання права власності на майно забезпечене іпотекою та на підставі рішення суду, що в подальшому було скасоване, зареєструвала право власності на земельну ділянку за ПАТ «Ерде банк». Внаслідок неправомірних дій посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлено рішенням Апеляційного суду Київської області №367/145/13-ц від 05.04.2017 та постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №367/145/13-ц, земельна ділянка, що була продана Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на аукціоні, була вилучена у ТОВ «Южний електротехнічний завод» на підставі постанови Верховного суду від 29.03.2023 у справі №367/1748/18 у якій Фонд гарантування вкладів приймав участь від імені ПАТ «Ерде Банк»;

- отже Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не дотримався процедури набуття права власності на предмет іпотеки (на Земельну ділянку) згідно діючого законодавства, що призвело до прийняття судового рішення, яке набуло чинності, про витребування з володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» на користь ОСОБА_1 цієї Земельної ділянки.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (п. 32)).

Тобто, факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 у справі № 922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19).

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо (постанова КГС ВС від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17).

Преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18).

Як вбачається, усі учасники цієї справи № 910/2995/24 були учасниками у справі № 367/145/13-ц, а тому факти, встановлені в межах зазначеної справи є преюдиційними для суду, що розглядає цю справу.

Отже, судові рішення в справі № 367/145/13-ц не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/2995/24, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №367/145/13-ц, зокрема щодо протиправної поведінки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме недотримання процедури набуття права ним власності на предмет іпотеки, який визначений в іпотечному договорі та в статті 37 Закону України «Про іпотеку» встановлені рішеннями апеляційної та касаційної інстанції у господарській справі №367/145/13-ц та в силу приписів ст. 75 ГПК України не потребує доведенню.

Причинно-наслідковий зв`язок у даній справі полягає в тому, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є недобросовісним набувачем Земельної ділянки, а відтак ТОВ «Южний електротехнічний завод», як покупець нерухомого майна, не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення, які виникли до укладення договору, а саме про незаконність прийняття відповідачем у власність вказаного майна.

Таким чином, Фонд гарантування фізичних осіб, який діяв, як продавець земельної ділянки, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та здійснив продаж позивачу Земельної ділянки, несе відповідальність перед ТОВ «Южний електротехнічний завод» за спричинені збитки внаслідок вилучення у останнього земельної ділянки за рішенням Верховного суду №367/1748/18 від 29.03.2023 та зобов`язаний відшкодувати ТОВ «Южний електротехнічний завод» збитки.

Як встановлено вище, до стягнення у цій справі позивачем заявлено збитки в сумі 19 973 153,20 грн., які складаються з:

- коштів в сумі 16 449 906,00 грн., що сплачені позивачем за придбання земельної ділянки (гарантійний внесок в сумі 650 000,00 грн., перший платіж в сумі 12 139 468,00 грн., другий платіж в сумі 3 502 132,00 грн., державне мито в сумі 156 650,00 грн. та адміністративний збір в сумі 1 656,00 грн.);

- інфляційних втрат в сумі 2 033 446,71 грн., нарахованих за період з 14.01.2016 по 31.12.2016 на суму сплачених за земельну ділянку коштів в розмірі 16 449 906,00 грн.;

- грошових коштів в сумі 1 450 155,49 грн., сплачених позивачем за період з 14.01.2016 по 29.03.2023 у вигляді земельного податку за користування земельною ділянкою;

- судового збору в сумі 39 645,00 грн., сплаченого на підставі постанови Верховного Суду № 367/1748/18 від 29.03.2023.

На підтвердження понесення збитків в матеріалах справи наявні наступні докази:

- про сплату гарантійного внеску у розмірі 650 000,00 грн. для отримання можливості участі в аукціоні (платіжне доручення №7292 від 22.12.2015);

- за придбані активи на аукціоні (платіжне дорученням №7307 від 05.01.2016 на суму 12 139 468,00 грн. та платіжне дорученням №7313 від 13.01.2016 на суму 3 502 132,00 грн.);

- грошових коштів, сплачених позивачем як обов`язкове державне мито у сумі 156 650,00 грн. та адміністративний збір у сумі 1 656,00 грн. під час укладання договору купівлі продажу земельної ділянки від 14.01.2016 року, що підтверджується відповідними довідками виданими приватним нотаріусом Прокопенко Л.В.;

- грошових коштів сплачених позивачем земельного податку за користування земельною ділянкою на загальну суму 1 450 155,49 грн., що підтверджується платіжними дорученнями за період з 26.02.2016 року по 18.02.2022 року включно.

Загальна сума вказаних коштів становить 17 900 061,49 грн.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, встановивши наявність вини Фонду гарантування фізичних осіб, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою Фонду гарантування фізичних осіб та понесеними позивачем збитками в розмірі 17 900 061,49 грн. задовольнив вказані позовні вимоги. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Також суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 39 645,00 грн. витрат зі сплати судового збору, які присуджені до стягнення з позивача на підставі постанови Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №367/1748/18 з огляду на наступне.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням і складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

При цьому, порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.

Зазначені витрати (судовий збір) не є збитками в розумінні ст. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц від 27.11.2019 та у постановах Верховного Суду у справі №234/11821/17 від 20.06.2018 та у справі №638/11845/14-ц від 16.05.2018.

Такі витрати підлягають розгляду та розподілу між сторонами згідно вимог відповідного процесуального законодавства в межах справи, у зв`язку з розглядом якої вони понесені, на підставі відповідної заяви сторони, підтвердженої належними та допустимими доказами.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про 39 645,00 грн. витрат зі сплати судового збору, які присуджені до стягнення з позивача на підставі постанови Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №367/1748/18 залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 033 446,71 грн. розрахованих за період з 14.01.2016 (дата укладення договору купівлі-продажу) по 31.12.2016, з загальної суми у розмірі 16 449 906,00 грн. сплачених за земельну ділянку, слід зазначити таке.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

В силу приписів п.п. 2, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до цих принципів норми цивільного права забезпечують власникам можливість стабільного (сталого) здійснення власницьких повноважень і правовий захист від дій щодо безпідставного позбавлення особи свого майна, що мають розглядатися як правові засоби утвердження поваги і непорушності права власності.

Загальна засада справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачає правило, за яким кожен учасник цивільних правовідносин при здійсненні своїх суб`єктивних прав не повинен порушувати інтереси інших осіб чи суспільних інтересів (зловживати правом). Саме меті встановлення справедливого і розумного правопорядку повинна слугувати демократична держава.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачає встановлення його нормами рівних умов для участі усіх осіб у цивільних відносинах, закріплення можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з урахуванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вилучення у покупця придбаного майна із-за дій недобросовісного продавця (відповідача), порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, втручання в право власності добросовісного набувача не може бути правомірним, якщо не буде дотримано принципу пропорційності (балансу суспільних та приватних інтересів). Простіше кажучи, витребування майна в добросовісного набувача можливе лише з одночасним забезпеченням належної компенсації.

Таким чином, враховуючи основоположні принципи цивільного та європейського законодавства добросовісний покупець, у якого вилучено майно, має право на отримання належної компенсації.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Враховуючи положення ст. ст. 224, 225 ГК України, якими закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, те, що збитками є грошовий еквівалент вартості вилученого майна, а також аналізуючи зміст ч. 2 ст. 1192 ЦК України, якою встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, що відповідає основним засадам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, при цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено, необхідно дійти висновку про те, що недобросовісний продавець відшкодовує збитки (грошові кошти), завдані добросовісному покупцю, з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, що відповідатиме конвенційному принципу пропорційності.

Виходячи з положень ст. 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, ст. ст. 661, 1192 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України, у позивача є законні сподівання на відшкодування шкоди, яку йому було завдано.

Як вірно зауважено позивачем у період з 2016 по дату розгляду справи в суді закупівельна спроможність коштів перерахованих ним за Земельну ділянку значно зменшилась що зокрема підтверджується як курсом долара США, так і цінами на бензин А-95.Колегія суддів зазначає про те, що такі обставини є загальновідомими та не потребують доведення.

Отже, фактично завдані позивачу збитки є втратами, які за розміром є більшими, ніж сума перерахована ним як плата за Земельну ділянку, оскільки купівельна вартість коштів зменшилась, у зв`язку з чим обсяг збитку позивача необхідно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/1573/18.

Слід зауважити і на тому, що в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 369/6092/20, якою вказану справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вказано про те, що розмір збитків, які стягуються на підставі ч. 1 ст. 661 ЦК України у кожній конкретній справі визначається окремо з урахуванням індексу інфляції, добросовісної поведінки сторін та іншого на підставі вимог і заперечень сторін, а також наданих ними доказів.

Вказаного судом першої інстанції при прийнятті рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог враховано не було.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 2 033 446,71 грн., розрахованих за період з 14.01.2016 (дата укладення договору купівлі-продажу) по 31.12.2016, з загальної суми у розмірі 16 449 906,00 грн. сплачених за земельну ділянку, підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення, про задоволення позову.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 2 033 446,71 грн. з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 залишається без змін.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційних скаргах, апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволенню не підлягає, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом та з апеляційною скаргою покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (з врахуванням того, що позивачем апеляційну скаргу подано в електронній формі та того, що відповідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), судові витрати відповідача по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 2 033 446,71 грн. з ухваленням у цій частині нового рішення - про задоволення позову. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 залишити без змін.

4. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 в такій редакції:

« 2. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17; код ЄДРПОУ 21708016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, проспект Григорівського Десанту, будинок 28, квартира 48, код ЄДРПОУ 35502152) збитки в розмірі 17 900 061 (сімнадцять мільйонів дев`ятсот тисяч шістдесят одна) грн. 49 коп., інфляційні втрати в сумі 2 033 446 (два мільйони тридцять три тисячі чотириста сорок шість) грн. 71 коп. та судовий збір в розмірі 299 002 (двісті дев`яносто дев`ять тисяч дві) грн. 62 коп.

5. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2995/24 в частині, яка не була скасована цією постановою.

6. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17; код ЄДРПОУ 21708016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Южний електротехнічний завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, проспект Григорівського Десанту, будинок 28, квартира 48, код ЄДРПОУ 35502152) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 306 602 (тридцять шість тисяч шістсот дві) грн. 04 коп.

7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2995/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 22.10.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

О.В. Яценко