Постанова

від 08.10.2024 по справі 910/3703/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2024 р. Справа№ 910/3703/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Сітайло Л.Г.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від позивача - Михайлова Н.М.

від відповідача - Акуленко А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"

на рішення Господарського суду м. Києва від 18.06.2024 р. (повний текст складено 08.07.2024 р.)

у справі № 910/3703/24 (суддя - Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Солар 1"

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

про стягнення заборгованості у розмірі 1673085,44 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Солар 1" звернулось з позовом до Державного підприємства "Гарантований Покупець" про стягнення з відповідача 814955,69 грн інфляційних втрат та 858129,75 грн 3% річних.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на невчасне виконанням відповідачем зобов`язання за наказом суду з виконання рішення Господарського суду м. Києва від 03.08.2023 р., яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 р. та постановою Верховного Суду від 21.03.2024 р. у справі № 910/6185/23.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.06.2024 р. у справі № 910/3703/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Солар 1" задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Гарантований покупець" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

У поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд, маючи дискреційні повноваження в частині вирішення питання щодо зменшення розміру відсотків річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, може зменшити розмір 3% річних. Так, скаржник вказує, що враховуючи період часу, протягом якого існувала заборгованість, механізм та дату її виникнення, загальний розмір грошових коштів, які прагне отримати позивач, є таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/3703/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" та призначено справу № 910/3703/24 до розгляду на 17.09.2024 р.

У судовому засіданні 17.09.2024 р. представники сторін надали усні пояснення по суті апеляційної скарги, після чого було оголошено перерву до 08.10.2024 р.

У судовому засіданні 08.10.2024 р. представники сторін надали додаткові усні пояснення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.04.2018 р. між Державним підприємством "Енергоринок" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Солар 1" було укладено договір № 15051/01 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого останнє зобов`язалося продавати, а Державне підприємство "Енергоринок" - купувати електроенергію, вироблену товариством, та здійснювати її оплату відповідно до умов вказаного правочину.

30.06.2019 р. між Державним підприємством "Енергоринок", Державним підприємством "Гарантований Покупець" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Солар 1" укладено додаткову угоду № 291/01 до договору, якою сторони дійшли згоди про заміну в преамбулі останнього слів "Державне підприємство "Енергоринок" на "Державне підприємство "Гарантований Покупець", а також заміну його статей 1-10 статтями 1-8 у новій редакції.

20.03.2020 р. між Державним підприємством "Гарантований Покупець" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Солар 1" укладено додаткову угоду № 556/01/20, якою п. п. 1 - 7 договору викладено в новій редакції.

Згідно з п. 1.1 договору, у редакції додаткової угоди від 20.03.2020 р., виробник за "зеленим тарифом" зобов`язався продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього правочину та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 р. № 641 (надалі - Порядок) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 р. № 2804.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного суду від 13.12.2023 р. та постановою Верховного Суду від 21.03.2024 р., у справі № 910/6185/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Солар 1" задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Гарантований Покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етг Солар 1" 33911519,79 грн основної заборгованості, 535765,75 грн 3% річних, 2192190,06 грн інфляційних втрат та 550966,49 грн судового збору; провадження у справі в частині стягнення з Державного підприємства "Гарантований Покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етг Солар 1" 1565395,62 грн основного боргу закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Так, в межах справи № 910/6185/23 було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Етг Солар 1" та Державним підприємством "Гарантований Покупець" було підписано акти купівлі-продажу електроенергії: за жовтень 2021 року - на суму 9151097,13 грн з ПДВ, за листопад 2021 року - на суму 4242359,60 грн з ПДВ, за грудень 2021 року - на суму 585866,33 грн з ПДВ, за січень 2022 року - на суму 2025893,58 грн з ПДВ, за лютий 2022 року - на суму 4559682,51 грн з ПДВ, за березень 2022 року - на суму 4556555,58 грн з ПДВ, за квітень 2022 року - на суму 5808739,72 грн з ПДВ, за травень 2022 року - на суму 7691364,43 грн з ПДВ, за червень 2022 року - на суму 7973619,71 грн з ПДВ, за липень 2022 року - на суму 11188965,12 грн з ПДВ та за серпень 2022 року - на суму 10126402,22 грн з ПДВ.

Державне підприємство "Гарантований Покупець" здійснило оплату придбаної у позивача електричної енергії за вказані періоди не в повному обсязі, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Етг Солар 1" у загальній сумі 33911519,79 грн.

Під час розгляду справи № 910/6185/23 місцевим судом було встановлено, що Державним підприємством "Гарантований Покупець" було прострочено виконання своїх зобов`язань з оплати придбаної у Товариства з обмеженою відповідальністю "Етг Солар 1" у жовтні 2021 року, січні - серпні 2022 року електричної енергії, що слугувало підставою для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що рішення Господарського суду міста Києва № 910/6185/23 від 03.08.2023 р., на думку позивача, було виконане відповідачем лише 15.02.2023 р., у зв`язку з чим позивачем нараховано відповідачу 3% річних, інфляційні втрати за період з 13.04.2023 р. по 14.02.2024 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як передбачено ст. 599 ЦК України, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.01.2019 р. у справі № 910/12604/18, від 15.08.2019 р. у справі № 910/8625/18.

Також саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Як було встановлено вище, рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 р. у справі № 910/6185/23 було виконано в примусовому порядку 15.02.2023 р.

При цьому, штрафні санкції за порушення грошового зобов`язання у справі № 910/6185/23 позивачем були нараховано на момент звернення до суду - 12.04.2023 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18.

З розрахунку позивача вбачається, що останнім нараховано 814955,69 грн інфляційних втрат за період з квітня 2023 року по січень 2024 року та 858129,75 грн 3% річних за період з 13.04.2023 р. по 14.02.2024 р.

Договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період дії правочину, яким вони встановлені. Проте стягнення відсотків та інфляційних виплат, передбачених вказаною нормою, відбувається за весь період прострочення в силу закону.

Оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 р. № 127/15672/16-ц, постановах Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 р. у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 р. у справі № 905/2324/17, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 814955,69 грн інфляційних втрат за період з квітня 2023 року по січень 2024 року та 858129,75 грн 3% річних за період з 13.04.2023 р. по 14.02.2024 р. підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими, їх розмір є арифметично правильним.

Стосовно доводів скаржника про необхідність зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних у зв`язку з тим, що загальний розмір грошових коштів, які прагне отримати позивач, є таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів зазначає таке.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 р. у справі № 520/17342/18, від 19.06.2019 р. у справі № 703/2718/16-ц, від 13.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як передбачено ч. 1. ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 р. у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 р. у справі №905/305/18.

При цьому, посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, колегія суддів вважає необґрунтованою, оскільки у вказаній постанові висновок був сформований у справі, в якій загальна сума правомірно нарахованих штрафу, пені та 3% річних перевищувала в два рази суму простроченої заборгованості.

Натомість, загальний розмір нарахованих 3% річних та інфляційних нарахувань (сукупно в межах справ № 910/3703/24 та № 910/6185/23) складає 13,01% суми боргу, а відтак обставини справи № 910/3703/24 є відмінними від обставин у справі № 902/417/18.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.06.2024 р. у справі № 910/3703/24 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства "Гарантований покупець" задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.06.2024 р. у справі № 910/3703/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Гарантований покупець".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 22.10.2024 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Л.Г. Сітайло

В.В. Шапран