Постанова

від 09.10.2024 по справі 922/563/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 922/563/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Здоровко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників:

прокурор - Кадацька Д.М. на підставі службового посвідчення №072726 від 01.03.2023;

від апелянта - Дребот І.А. за довіреністю від 21.06.2024 № 26 (адвокат),

від 1-го відповідача Руденко Д.Ю. на підставі посвідчення №2921 заступника начальника відділу правового забезпечення департаменту земельних відносин, витягу з ЄДР, посадової інструкції,

від 3-го відповідача не з`явився,

від третьої особи не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк" (вх.№399Х/3)

на рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 (суддя Лаврова Л.С., повний текст рішення підписано 13.02.2023)

у справі №922/563/22

за позовом Заступника керівника Харківської обласної прокуратури м. Харків,

до 1. Харківської міської ради м.Харків,

2. Акціонерного товариства "Мегабанк" м.Харків,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра", м.Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Кагановського О.С., м.Харків,

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, АТ "Мегабанк", ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" та просив суд про:

- визнання незаконним та скасування п. 40 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.05.2021 загальною площею 7,5802 га з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 на вул. Буковій, 20-Г в м.Харкові, укладений між Харківською міською радою та Акціонерним товариством "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк");

- зобов`язання Товариство з обмеженою діяльністю "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" повернути земельну ділянку площею 7,5802 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Букова, 20-Г, Харківській міській раді.

Позов мотивований тим, що право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 було надано АТ "Мегабанк" для будівництва житлового комплексу зі знесенням нежитлових будівель всупереч вимогам законодавства (земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 площею 7,5802 га надавалася AT "Мегабанк" для будівництва житлового комплексу, а не для обслуговування та експлуатації нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. "Б-1"); наміри Харківської міської ради спрямовані саме на отримання товариством земельної ділянки для нового будівництва в обхід процедури земельних торгів. Вважає, що оскаржуване рішення ради прийнято з порушенням норм ст.ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України та посилається на наявність підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору та повернення земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 позов задоволено; визнано незаконним та скасовано п. 40 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21; визнано недійсним договір від 24.05.2021 оренди земельної ділянки загальною площею 7,5802 га, з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 на вул. Буковій, 20-Г в м. Харкові, укладений між Харківською міською радою та АТ "Мегабанк"; зобов`язано ТОВ "ЖК "Олексіївська Рів`єра" повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою, м. Харків, вул. Букова, 20-Г, площею 7,5802 га, кадастровий номер 6310136300:12:003:0083. Харківській міській раді.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, зазначає, що в оскаржуваному рішенні та договорі оренди відповідачі незаконно, з метою уникнення конкурсної процедури об`єднували в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації наявних об`єктів нерухомості, що не вимагало конкурсної процедури та земельну ділянку для інших цілей, які підлягали продажу на земельних торгах. Таким чином, суд дійшов висновку, що пункт 40 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21 прийнято з порушенням вимог ст.ст. 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, без проведення земельних торгів, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування вказаного рішення. Оскільки договір оренди земельної ділянки від 24.05.2021 укладено сторонами в порушення приписів ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України на підставі рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21, яке визнається судом незаконним (у відповідній частині), судом також задоволено позовні вимоги про визнання його недійним. Встановивши, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083, розташованої за адресою: м.Харків, вул. Букова, 20-Г, є ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра", в якого відсутнє право користування зазначеною земельною ділянкою, місцевий господарський суд зобов`язав останнього повернути цю земельну ділянку на користь ради.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване, без проведення земельних торгів в порядку, визначеному положеннями ст. ст. 122, 124 ЗК України. Суд встановив, що станом на момент прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення на спірній земельній ділянці знаходилися об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. "Б-1", право власності на які зареєстровано за 2-м відповідачем, у зв`язку з чим, на його думку, право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 за адресою: м. Харків, вул. Букова, 20-Г, в силу положень ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягало продажу на земельних торгах, а Харківська міська рада діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Постановою Верховного Суду від 10.10.2023 задоволено частково касаційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №922/563/22 скасовано.

Справу №922/563/22 направлено на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Здійснивши аналіз оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний господарський суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи документам, на підставі яких не встановив з якою метою банку передавалася спірна земельна ділянка. Зокрема, не надав належної оцінки оскаржуваному рішенню ради та умовам договору оренди землі від 24.05.2021, відповідно до яких земельна ділянка надавалася АТ "Мегабанк" саме для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку зі знесенням нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. "Б-1" на вул. Буковій, 20-Г (п. 40 додатку 1 вказаного рішення ради (а. с. 69, т. 1), п. 1 договору оренди землі від 24.05.2021), в той час, як можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду. Окрім того, зазначив, що поза увагою і належної оцінки апеляційного господарського суду залишилися аргументи прокурора про те, що площа забудови нежитлових будівель становить лише 15,07 % від площі земельної ділянки, яка була відведена АТ "Мегабанк" (7, 5802 га).

Також Верховний Суд визначив про необхідність при новому розгляді справи для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів з`ясувати, для якої мети передавалася спірна земельна ділянка та належним чином встановити чи вправі рада була передавати таку земельну ділянку без дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями ст. ст. 134, 135 ЗК України, і за наслідками визначення на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів (ст. ст. 76-79 ГПК України), відповідно до вимог закону, який регулює спірні правовідносини, вирішити спір та ухвалити судове рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

30.10.2023 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2023 для розгляду справи №922/563/22 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22; розгляд справи призначено на 06.12.2023; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.10.2023 у даній справі), заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

15.11.2023 від Заступник керівника Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 залишити без змін.

В обґрунтування своєї позиції у справі зазначає таке:

- в силу вимог ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 та ч.ч. 1, 2 ст. 135 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під звичайне будівництво підлягають продажу виключно на земельних торгах; право оренди на земельних торгах на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 було надано АТ "Мегабанк" для будівництва житлового комплексу зі знесенням житлових будівель всупереч законодавчим вимогам;

- АТ "Мегабанк", набувши у власність за договором іпотеки № ГД-12/2008-77/2006-3 від 31.03.2015 № 1048, нежитлові будівлі відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України набуло право на отримання у користування тільки лише земельні ділянки, на якій розміщено зазначене нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекорисування), а не в межах кадастрового номеру 6310136300:12:003:0083, площею 7,5802 га;

- спірне рішення Харківської міської ради не містить чіткого зазначення, яка саме земельна ділянка або її частина (площа, установлені межі, як це передбачено ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України) призначалися та були необхідними саме для розміщення та обслуговування будівлі відповідно до вимог ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України (відповідно до ДБН та СНіП);

- відповідачі грубо порушили норми діючого законодавства щодо способу набуття права оренди на земельну ділянку комунальної власності для задоволення мети будівництва житлового комплексу, внаслідок чого вирішено питання про передачу спірної земельної ділянки в оренду в позаконкурсний спосіб в центрі міста Харкова, що завдає суспільним відносинам більшої шкоди (експертна грошова оцінка спірної земельної ділянки складає 43,5 млн. грн), ніж ризики, пов`язані із з`ясуванням питання, чи брали б участь інші особи в купівлі права оренди земельної ділянки при проведенні конкурсу чи аукціону та яку максимальну ціну відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України мало право очікувати Харківська територіальна громада у разі проведення такого аукціону у встановленому законом порядку.

16.11.2023 від першого відповідача, Харківської міської ради, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на наступне:

- прокурор, звертаючись до суду без попереднього повідомлення Харківської міської ради про стверджувані порушення вимог земельного законодавства, не дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру";

- оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів не співмірності площі земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованій на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності судочинства, закріпленому в статті 14 Господарського процесуального кодексу України;

- судом першої інстанції неправомірно не застосовано до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 134, ч. 3, 6, 12, 15 ст. 123, ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України, оскільки: 1) Харківська міська рада не мала повноважень для включення спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами, через розташування на них нежитлових будівель, які належали на праві власності 2-му відповідачу; 2) Харківська міська рада не мала законодавчо визначених підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки, затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у користування; 3) ст. 123 Земельного кодексу України не містить підстав для відмови у наданні земельної ділянки у користування; 4) до АТ "Мегабанк" перейшло право користування спірною земельною ділянкою на тих самих умовах і втому обсязі, що бути у попереднього землекористувача ТОВ "Промстройснаб".

16.11.2023 АТ "Мегабанк" через підсистему "Електронний суд" надано письмові пояснення у справі, в яких другий відповідач просить рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі № 922/563/22 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову заступника керівника Харківської обласної прокуратури; судові витрати покласти на позивача.

Акціонерне товариство "Мегабанк", зокрема, зазначає, що:

- оскільки станом на час прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення на спірній земельні ділянці знаходилися об`єкти нерухомого майна, належні йому на праві власності, право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083, в силу положень ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягало продажу на земельних торгах;

- твердження прокурора та суду щодо невірного визначення площі земельної ділянки не можуть братися до уваги з огляду на те, що земельна ділянка була сформована завчасно до прийняття оскаржуваного рішення;

- прокурором не доведено підстав, за яких може бути виправдано втручання у майнове право на оренду землі, оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, який вимагає прокурор. Задоволення позову прокурора в цій справі призвело до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та порушило справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання, що є несумісним із гарантіями статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Мегабанк" та Харківської міської ради про зупинення провадження у справі № 922/563/22; зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови; визначено учасникам справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що зумовили зупинення апеляційного провадження.

Харківської обласною прокуратурою подано клопотання про поновлення провадження у справі (вх.№10114) з тієї підстави, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень було оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 поновлено провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22; встановлено учасникам справи строк до 10.09.2024 для подання пояснень з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у справі №925/1133/18; призначено справу до розгляду.

03.09.2024 через підсистему "Електронний суд" Харківською обласною прокуратурою подано письмові пояснення у справі (вх.№ 11472). Прокурор, зокрема, обґрунтовує позовні вимоги у справі №922/563/22, що розглядається судом апеляційної інстанції, тим, що Харківська міська рада не мала законних підстав, визначених ст.ст. 122, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, для передачі спірної земельної ділянки в оренду інакше, ніж на конкурентних засадах, що вказує на порушенням зазначеним органом влади норм права у відповідних правовідносинах; у зв`язку з цим, з метою захисту інтересів держави до суду звертається сам прокурор, що цілком відповідає висновкам, наданим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

09.09.2024 через підсистему "Електронний суд" Акціонерним товариством "Мегабанк" подано пояснення у справі (вх.№ 11694), в яких 2-й відповідач, зокрема, зазначає, що у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 482, положення про Держгеокадастр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, станом на час прийняття спірного рішення міської ради та укладення договору саме Держгеокадастр та його територіальні органи мали виключні дискреційні повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю), зокрема, за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації прав на землю; оскільки існує орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, прокурором фактично пред`явлено позов в інтересах держави в особі територіального органу Держгеокадастру, що має наслідком дотримання вимог щодо підтвердження підстав для представництва, передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"; невиконання прокурором вказаної процедури відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 174 ГПК України унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

03.10.2024 через підсистему "Електронний суд" Харківською міською радою подано письмові пояснення у справі, в яких, зокрема, зазначає, що прокуратура як самостійний позивач не може звертатись із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторний, віндикаційний позови). З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 1-й відповідач зазначає, що позовна вимога щодо зобов`язання 3-го відповідача (ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра") повернути Харківській міській раді земельну ділянку є неналежним способом захисту (зокрема, враховуючи правові наслідки застосування статей 215, 216 Цивільного кодексу України).

09.10.2024 Харківською обласною прокуратурою через підсистему "Електронний суд" подано письмові пояснення у справі (вх.№ 12931), які було досліджено судовою колегією та долучено до матеріалів справи.

09.10.2024 АТ "Мегабанк" подано пояснення у справі (вх.№ 12942), до яких додано довіреність представника товариства щодо повноважень на участь у розгляді справи.

В судовому засіданні АТ "Мегабанк", 1-й відповідач підтримали вимоги апеляційної скарги, просили суд задовольнити їх в повному обсязі. Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційну скаргу АТ "Мегабанк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі № 922/563/23 без змін.

Представники 3-го відповідача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в судове засіданні не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судова колегія звертає увагу, що електронну копію ухвали Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024, якою сторін у справі повідомлено про час та місце розгляду справи, було направлено до електронного кабінету ОСОБА_1 (третьої особи) та ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" (3-го відповідача) та доставлено користувачам 26.09.2024 о 23:20 год., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи (п.2 ч.1 ст.242 ГПК України).

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6 ст. 242 ГПК України).

Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17).

Отже, колегія суддів вважає, що права 3-го відповідача та третьої особи на участь у судовому розгляді справи не були порушені, проте, вказані учасники справи не скористалися правом на та участь у розгляді справи в судових засіданнях.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України, відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, а також те, що явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе переглянути оскаржуване рішення за відсутності представника 3-го відповідача та третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзиви на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 416131863101, а саме: нежитлові будівлі: літ. "А-1", літ. "М-1", літ. "К-1", літ. "В-2", літ. "Ж-1", літ. "И-1", літ. "Б-1", літ. "З-1", літ. "Г-1", літ. "Л-2", літ. "Д-1", літ. "Е-1", загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків, зареєстровані на праві власності за ТОВ "Промстройснаб" на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 23.01.2003 № 71, посвідченого приватним нотаріусом ЖМНО Жовнір Л.П. та договору про розірвання купівлі-продажу від 11.02.2005 № 423 та від 19.08.2014 № 3278, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н.О. Право власності зареєстровано 11.02.2015.

31.03.2015 між АТ "Мегабанк" та ТОВ "Промстройснаб" укладено договір іпотеки №ГД-13/2008-77/2006-з, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. за реєстровим №1048, предмет іпотеки: нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "М-1", літ. "К-1", літ. "В-2", літ. "Ж-1", літ. "И-1", літ. "Б-1", літ. "З-1", літ. "Г-1", літ. "Л-2", літ. "Д-1", літ. "Е-1", загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків.

21.02.2018 Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 985/18 "Про надання дозволу на розроблення документації землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" (пункт 2 додатку 2 до Рішення), зі змінами, внесеними рішенням 21 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.08.2018 №1184/18 ТОВ "Промстройснаб" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 7,5700 га із земель територіальної громади м.Харкова, з переведенням із категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до категорії земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу, зі знесенням нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "М-1", літ. "К-1", літ. "В-2", літ. "Ж-1", літ. "И-1", літ. "Б-1", літ. "З-1", літ. "Г-1", літ. "Л-2", літ. "Д-1", літ. "Е-1", загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків.

На підставі вищевказаного рішення був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м.Харкова.

Рішенням 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками" від 27.02.2019 № 1459/19 (п. 19 додатку 1) ТОВ "Промстройснаб" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, з переведенням із категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до категорії земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу, зі знесенням нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "М-1", літ. "К-1", літ. "В-2", літ. "Ж-1", літ. "И-1", літ. "Б-1", літ. "З-1", літ. "Г-1", літ. "Л-2", літ. "Д-1", літ. "Е-1", загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків. Переведено земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:12:003:0083) із категорії "земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення" до категорії "земель житлової та громадської забудови" та надано ТОВ "Промстройснаб" в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:12:003:0083) площею 7,5802 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу, зі знесенням нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "М-1", літ. "К-1", літ. "В-2", літ. "Ж-1", літ. "И-1", літ. "Б-1", літ. "З-1", літ. "Г-1", літ. "Л-2", літ. "Д-1", літ. "Е-1", загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків, до 01.03.2021.

На підставі зазначеного рішення 05.07.2019 між Харківською міською радою та ТОВ "Промстройснаб" укладено договір оренди землі земельної ділянки площею 7,5802 га з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 (номер запису про інше речове право:32407411 від 13.07.2019).

10.12.2020 на підставі договору іпотеки №ГД-13/2008-77/2006-з, посвідченого 31.03.2015 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. за реєстровим №1048, за АТ "Мегабанк" зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "М-1", літ. "К-1", літ. "В-2", літ. "Ж-1", літ. "И-1", літ. "Б-1", літ. "З-1", літ. "Г-1", літ. "Л-2", літ. "Д-1", літ. "Е-1", загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків.

29.01.2021 директором ТОВ "Промстройснаб" до Харківської міської ради подано заяву про припинення договору оренди від 05.07.2019 земельної ділянки площею 7,5802 га з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 у зв`язку з переходом права власності на нежитлові будівлі, що знаходяться на земельній ділянці, до АТ "Мегабанк".

24.02.2021 відповідно до Рішення 3 ceciї Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" № 49/21 ТОВ "Промстройснаб" припинено право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 (п. 12 додатку 2 до Рішення) та надано в оренду AT "Мегабанк" строком до 01.03.2026 земельну ділянку комунальної власності площею 7,5802 га (кадастровий номер 6310136З00:12:00З:0083) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу зi знесенням нежитлових будівель лiт. "А-1", лiт. "К-1" , лiт. "М-1", лiт. "Л-2", лiт. "И-l", лiт. "З-1", лiт. "Ж-1", лiт. "Е-1", лiт. "Д-1", лiт. "В-2", лiт. "Г-1" , лiт. "Б-1" по вул. Буковій, 20-Г. (п. 40 додатку 1 до Рішення).

24.05.2021 між АТ "Мегабанк" та Харківською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,5802 га, з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків.

Відповідно до п.п. 3, 15 договору оренди земельна ділянка надана в оренду для будівництва житлового комплексу із знесенням нежитлових будівель лiт. "А-1", лiт. "К-1" , лiт. "М-1", лiт. "Л-2", лiт. "И-l", лiт. "З-1", лiт. "Ж-1", лiт. "Е-1", лiт. "Д-1", лiт. "В-2", лiт. "Г-1" , лiт. "Б-1".

Згідно договору купівлі-продажу майна від 17.09.2021, укладеного між AT "Мегабанк" та ОСОБА_1 , до останнього перейшло право власності на нежитлові будівлі лiт. "А-1", лiт. "К-1" , лiт. "М-1", лiт. "Л-2", лiт. "И-l", лiт. "З-1", лiт. "Ж-1", лiт. "Е-1", лiт. "Д-1", лiт. "В-2", лiт. "Г-1" , лiт. "Б-1" за адресою: вул. Буковій, 20-Г в м.Харків.

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 18.11.2021 до статутного капіталу ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" від ОСОБА_1 перешли нежитлові будівлі лiт. "А-1", лiт. "К-1" , лiт. "М-1", лiт. "Л-2", лiт. "И-l", лiт. "З-1", лiт. "Ж-1", лiт. "Е-1", лiт. "Д-1", лiт. "В-2", лiт. "Г-1" , лiт. "Б-1" за адресою: вул. Буковій, 20-Г в м.Харків.

На підставі іпотечного договору № 20-10в/2021/ГД-06/2021-з № 6261 від 08.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю., право власності на вказані нежитлові приміщення зареєстровано за ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра", дата реєстрації 18.11.2021.

У зв`язку з доповненням частини другої статті 120 Земельного кодексу України, а також набуттям чинності ст. 31-6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" згідно із Законом України № 1657-ІХ від 15.07.2021 (набрав законної сили 20.08.2021), за наслідками набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлові будівлі (17.09.2021) та, в подальшому, ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" (08.12.2021) у порядку ст. 120 Земельного кодексу України до вказаних осіб перейшло право оренди в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника (АТ "Мегабанк", ОСОБА_1 відповідно), про що вносились зміни щодо назви орендаря земельної ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Остання зміна речового права на спірну земельну ділянку внесена 18.11.2021, орендарем на яку зазначено 3-го відповідача - ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра".

Вивченням обласною прокуратурою питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних правовідносин встановлені порушення вимог законодавства під час надання Акціонерному товариству "Мегабанк" в оренду земельної ділянки, розташованої на території Шевченківського району м. Харкова, а саме надання AT "Мегабанк" земельної ділянки комунальної власності в оренду поза проведенням земельних торгів, що стало підставою для звернення останнього за даним позовом до суду.

06.02.2023 у справі №922/563/22 прийнято оскаржуване рішення з підстав, викладених вище.

Щодо права прокурора на звернення з даним позовом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено, що не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У цій справі 1-й відповідач, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною договору оренди землі). Отже, Харківська міська рада представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, проте, в цій справі вона є відповідачем, оскільки вчинила дії, які порушують інтереси громади, а саме, прийняла рішення про передачу земельної ділянки в оренду 2-му відповідачу без проведення земельних торгів, тому прокурор самостійно подає цей позов.

З цього приводу судова колегія зазначає, що 11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №925/1133/18, висновки, викладені в якій, колегія суддів вважає за необхідне врахувати під час апеляційного перегляду даної справи.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові дійшла висновку, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Як зазначено вище, у даній справі позов подано заступником керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача спірної земельної ділянки без проведення торгів порушує економічні інтереси держави, призводить до втрати можливості отримання територіальною громадою міста максимального розміру орендної плати за використання земельної ділянки

Прокурор наголошує на тому, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Таким чином, спірна угода, укладена представницьким органом територіальної громади, порушує економічні права територіальної громади, у зв`язку з чим прокурор мав не тільки право, але й обов`язок здійснити захист інтересів держави шляхом звернення з позовом у цій справі.

З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування рішення 1-го відповідача, її обґрунтування, визнання недійсними договору, однією зі сторін якого він є, а також відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у справі, що розглядається, на думку суду апеляційної інстанції, скаржник правомірно визначив Харківську міську раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Положеннями ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Харківської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок в користування.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Зацікавлена особа в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається на підставі ч. 2 ст. 123 ЗК України з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується згідно ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу. За змістом ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

При цьому, на підставі ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Такими випадками згідно ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України є: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ч.1 ст.377 ЦК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В даному випадку судова колегія звертається до Superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею) принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Згідно із принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже відповідно до зазначених правових норм, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, виходячи із системного аналізу положень ч.2 ст.124 та абзацу 2 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19, від 04.10.2023 у справі №916/2319/22.

Особа, яка придбала нерухоме майно, відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України має право на придбання на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) прав саме на земельну ділянку (її частину), право на яку мав попередній власник нерухомості і яке перейшло до цього нового власника нерухомості в силу статей 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України в редакціях, які діяли на час придбання нерухомого майна, саме з метою, пов`язаною із розташуванням відповідної нерухомості.

Відповідна правова позиція щодо системного тлумачення норми частини 2 статті 134 Земельного кодексу України в комплексі з положеннями статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України викладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 14.02.2018 у справі №592/6097/15-ц; від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г; від 22.03.2018 у справі №910/13129/7; від 14.03.2019 у справі №915/182/17; від 06.11.2019 у справі №910/23595/17.

Матеріалами справи підтверджується, що на спірній земельній ділянці, переданій в оренду АТ "Мегабанк" на підставі п. 40 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.03.2021 № 49/21 знаходиться нерухоме майно: будівлі літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. "Б-1" на вул. Буковій, 20-Г, що належало 2-му відповідачу на праві власності на підставі договору іпотеки №ГД-13/2008-77/2006-з, посвідченого 31.03.2015 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О., та зареєстрованого в реєстрі за №1048 (зі змінами та доповненнями). Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна за АТ "Мегабанк" в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена 10.12.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В., номер запису про право власності 39654518, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 416131863101.

Відтак, АТ "Мегабанк" отримало право на звернення до міської ради з метою формування та отримання в користування без проведення земельних торгів земельної ділянки для обслуговування та експлуатації належного йому на праві власності об`єкта нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці.

Як зазначено вище, на підставі заяви попереднього власника нерухомого майна ТОВ "Промстройснаб" від 14.12.2017 рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 21.02.2018 №985/18 (п.2 додатку № 2 до Рішення) товариству надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 7,57 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва житлового комплексу, із знесенням нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. "Б-1" на вул. Буковій, 20-Г (т.1, а.с. 112-115).

За наслідками розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 21.02.2019 відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області було зареєстровано в Державному земельному кадастрі сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 631013600:12:003:0083, розташовану за адресою: вул.Букова, 20-Г в м. Харків, за категорією земель: землі житлової та громадської забудови; за цільовим призначенням в межах вказаної категорії земель: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (02.03): за видом використання: для будівництва житлового комплексу, зі знесенням нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. "Б-1" (т.1, а.с. 94-98).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 631013600:12:003:0083 ТОВ "Промстройснаб" 13.07.2019 було зареєстровано право оренди земельної ділянки, яке виникло на підставі договору оренди землі від 05.07.2019, укладеного з Харківською міською радою (т.1, а.с. 32).

За встановлених обставин вбачається, що саме попереднім власником нерухомого майна (ТОВ "Промстройснаб") було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0018, як об`єкт цивільних прав, з визначенням виду її цільового використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку із знесенням нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. "Б-1", чим обумовлювалось визначений розмір земельної ділянки - 7,5802 га.

На підставі листа Управління земельних відносин Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради 30.04.2021 речове право ТОВ "Промстройснаб" на земельну ділянку (право оренди) було припинено, про що внесено відповідний запис до Реєстру.

В свою чергу, формування земельної ділянки з кадастровим номером 631013600:12:003:0083, як об`єкту цивільних прав, в даному випадку не є підставою для автоматичного набуття речового права на неї новим власником нерухомого майна, яке на ній розміщено, з огляду на мету формування такої земельної ділянки у визначених межах (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку із знесенням розміщених на ній нежитлових будівель).

Так, порядок отримання в користування земельної ділянки без проведення земельних торгів, визначений ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, передбачав обов`язкову умову мету її надання - для обслуговування та експлуатації нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці.

Частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера (ч.ч. 5, 6 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3, 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №922/1323/20 зазначено, що види використання земельної ділянки у межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно у межах вимог, встановлених законом щодо використання земель цієї категорії з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина 5 статті 20 Земельного кодексу України). Тобто, визначаючи вид використання земельної ділянки, органи державної влади і органи місцевого самоврядування можуть зазначати у таких випадках вид її використання саме для обслуговування будівель та споруд, а не для будівництва, зокрема, шляхом зазначення відповідних обмежень при прийнятті відповідних рішень про надання земельної ділянки у власність або користування та/або укладення відповідних договорів.

Таким чином, право на отримання земельної ділянки в поза конкурсному порядку АТ "Мегабанк" повинно відбуватись за наслідками формування нової земельної ділянки в межах категорії земель (землі житлової та громадської забудови) за видом використання: для обслуговування та експлуатації отриманого у власність нерухомого майна.

В контексті зазначеного слід звернути увагу, що матеріали справи не містять доказів звернення АТ "Мегабанк" до Харківської міської ради із заявою про надання земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, з метою експлуатації такого об`єкту та того, що зазначена земельна ділянка надавалась міською радою АТ "Мегабанк" для відповідних цілей.

Крім того, у оспорюваному рішенні міської ради було зазначено про знесення нежитлової будівлі, яка належать на праві власності АТ "Мегабанк" та знаходиться на спірній земельній ділянці. Факт погодження знесення будівель, які знаходяться на спірній земельній ділянці та належали АТ "Мегабанк", повністю спростовує можливу мету надання такої земельної ділянки - для експлуатації такої будівлі.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка (кадастровий номер 6310136600:08:004:0018) площею 7,5802 га із земель територіальної громади м.Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови надана АТ "Мегабанк" пунктом 40 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.02.2021 за №49/21 саме для будівництва.

Судова колегія також вважає обґрунтованими доводи прокурора про невідповідність розміру отриманої АТ "Мегабанк" земельної ділянки з площею належного товариству об`єкту нерухомого майна, що також свідчить про те, що для обслуговування нерухомого майна не потрібно отримувати земельну ділянку в такому розмірі, який у багато разів перевищує площу необхідну для обслуговування будівлі.

Площа нежитлових будівель становить лише 15,07 % від земельної ділянки, яка передана товариству у користування (7,5802 га) оскаржуваними у даній справі рішенням та договором оренди земельної ділянки, на що звернув увагу Верховний Суду в постанові від 10.10.2023 у справі №922/563/22, передаючи справу на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

В свою чергу, розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", Державних будівельних норм "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005".

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19.

В той же час, в проекті землеустрою відсутнє будь-яке обґрунтування (з урахуванням будівельних та санітарних норм) необхідності виділення земельної ділянки площею 7,5802 га, відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належного товариству нежитлового приміщення внаслідок придбання, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями ст. ст. 134, 135 Земельного кодексу України порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами прокурора про те, що Харківською міською радою внаслідок прийняття пункту 40 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.02.2021 за №49/21 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок", яким АТ "Мегабанк" надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:12:003:0083) площею 7,5802 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу із зесенням нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. "Б-1" по АДРЕСА_1 , яка належать на праві власності АТ "Мегабанк", було порушено вимоги чинного законодавства, а саме статті 124 Земельного кодексу України, частини 1 статті 134 Земельного кодексу України, які передбачають передачу в оренду земель комунальної власності на підставі земельних торгів, які Харківською міською радою проведені не були.

Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Правилами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Такі висновки Верховний Суд сформував у постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 15.07.2021 у справі № 24/48/19.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. До таких правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, тобто вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Подібну позицію Верховний Суд висловив, зокрема, у постанові від 18.06.2020 у справі № 923/733/19.

Зазначені правові висновки викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 18.08.2021 у справі № 910/6701/20, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 08.11.2022 у справі № 910/18853/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 26.06.2024 у справі № 904/4993/20.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20.

Судова колегія зазначає, що оскарження рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки таке рішення вже реалізовано шляхом укладення договору оренди, а тому не створює для орендаря жодних правових наслідків, як не створить їх і його скасування. З огляду на зазначене, скасування вказаних рішень не призведе до захисту інтересів держави і повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Для ефективного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах достатньо повернути спірну земельну ділянку її власникові.

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №916/2319/22, від 24.01.2024 у справі №916/1022/23.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з доводами апелянта про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 40 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.02.2021 за №49/21 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів", з зазначених вище правових підстав.

Предметом договору оренди земельної ділянки від 24.05.2021 є земельна ділянка загальною площею 7,5802 га з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083, яка розташована м. Харків, вул. Букова, 20-Г, щодо якої, як встановлено вище, першим відповідачем обрано незаконний спосіб передачі в оренду, що суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Частинами 1, 2 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Застосовуючи частину 1 статті 228 ЦК України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині 1 йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині 3 йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.

Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

Верховний Суд України в постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 сформулював детальний висновок щодо застосування статті 228 ЦК України (в контексті визначення терміну "публічний порядок"):

"Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.".

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України) тощо.

Оскільки оспорюваний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц та від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (Б-7346/2-19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Вінчіч та інші проти Сербії", заява № 44698/06). Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. (рішення ЄСПЛ у справі "Томіч та інші проти Чорногорії", заява № 18650/09, у справі "Шахін і Шахін проти Туреччини", заява № 13279/05).

На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), враховує саме останню практику касаційної інстанції з відповідних питань, у зв`язку з чим застосовує до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, вказану вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо нікчемності укладеного між 1-м та 2-м відповідачами договору оренди землі.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 Цивільного кодексу України).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Враховуючи викладене, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди від 24.05.2021 слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним і не потребує визнання судом недійсним за відповідною позовною вимогою.

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони.

Як встановлено судовою колегією, за наслідками внесення змін до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України на підставі Закону України №1657-ІХ від 15.07.2021 (набрав законної сили 20.08.2021), у зв`язку з набуттям ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" 18.11.2021 права власності на нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "К-1", літ. "М-1", літ. "Л-2", літ. "И-1", літ. "3-1", літ. "Ж-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "В-2", літ. "Г-1", літ. «Б-1», що знаходяться на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083, до нього перейшло право оренди в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника - ОСОБА_1 , тобто, іншими словами, в обсязі та на умовах, встановлених договором оренди від 24.05.2021.

Відповідне право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.11.2021 на підставі рішення державного реєстратора Перепелиці М.В. Департаменту реєстрації Харківської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за наслідками внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 24.05.2021 в частині визначення назви орендаря - ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра".

Відповідно до частин 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до інших осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Фізичне зайняття відповідної земельної ділянки та її використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в частині повернення спірної земельної ділянки ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" Харківській міській раді, як ефективного способу захисту, яке в повній мірі забезпечує захист права власності на спірну земельну ділянку територіальної громади міста Харкова.

Слід також зазначити, що, на думку судової колегії, посилання апелянта на відсутність підстав для повернення ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" спірної земельної ділянки Харківської міської ради, як добросовісним набувачем відповідного майна, є необґрунтованим.

Зокрема, як вже було зазначено вище, за наслідками прийняття незаконного рішення органу місцевого самоврядування спірна земельна ділянка не вибула з володіння власника (Харківської міської ради), що мало наслідком звернення прокурора з позовом про усунення перешкод, які особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном з боку його власника (неготорним позовом). Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном до суду з вимогою до інших осіб про усунення порушень права власності власника майна (неготорним позовом), що не передбачає доведення недобросовісності набувача права користування, як обов`язкової умови для задоволення такого позову. Таке питання постає, власне, лише у разі повернення майна власникові з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Разом з тим, судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо отримання 3-м відповідачем у користування земельної ділянки по принципу добросовісності.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 52)).

Отримуючи право власності на нерухоме мано, розумними та обачними діями майбутнього власника було б вивчення ситуації, за якої можливо отримання в оренду земельної ділянки з метою, пов`язаною з розміщенням на ній відповідної будівлі.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки, за відсутності для цього визначених законом перешкод. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в оренду для будівництва житлового комплексу з дотриманням вимоги щодо попереднього знесення розміщених на ній нежитлових будівель (п.3 договору) в поза конкурсному порядку, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваного договору знали чи повинні були знати, відповідне свідчить про недобросовісність поведінки його сторін (в тому числі ТОВ "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра").

За таких обставин, за висновком суду апеляційної інстанції, дії 2-го та 3-го відповідачів безумовно вказують на наявність свідомої недобросовісної поведінки, спрямованої на намагання унеможливити інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості отримати земельну ділянку в оренду на відкритому конкурсі, створили для себе несправедливо вигідніші умови отримання права користування земельною ділянкою комунальної власності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Судова колегія звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішення господарського суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, суперечать наявним у матеріалах справи доказам, отже рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 277 ГПК України до повноважень суду апеляційної інстанції належить скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження під час апеляційного провадження, що є підставою для її часткового задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 в частині визнання незаконним та скасуванні п. 40 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21; визнання недійсним договір від 24.05.2021 оренди земельної ділянки загальною площею 7,5802 га, з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 на вул. Буковій, 20-Г в м. Харкові, укладений між Харківською міською радою та АТ "Мегабанк", підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові. В решті рішення суду підлягає залишенню без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що даний спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, судові витрати АТ "Мегабанк" за подання апеляційної покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, п. 2, п. 3 ч. 1 статті 277, ч. 4 статті 277, ст. ст. 282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог про:

- визнання незаконним та скасування п. 40 додатку 1 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 № 49/21;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.05.2021 загальною площею 7,5802 га з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 на вул. Буковій, 20-Г в м.Харкові, укладений між Харківською міською радою та Акціонерним товариством "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк").

В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою діяльністю "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" (61051, м. Харків, вул. Букова, буд. 20-Г, код ЄДРПОУ 44357140) повернути земельну ділянку площею 7,5802 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Букова, 20-Г, Харківській міській раді (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243).

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, будинок 7, код ЄДРПОУ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA 178201720343160001000007171; код класифікації видатків бюджету - 2800) 827,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Стягнути з Акціонерного товариства "Мегабанк" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17, код ЄДРПОУ 09804119) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA 178201720343160001000007171; код класифікації видатків бюджету - 2800) 827,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою діяльністю "Житловий комплекс "Олексіївська Рів`єра" (61051, м. Харків, вул. Букова, буд. 20-Г, код ЄДРПОУ 44357140) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA 178201720343160001000007171; код класифікації видатків бюджету - 2800) 827,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.10.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко