Постанова

від 11.12.2024 по справі 922/563/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/563/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

Офісу ГП / позивача - Савицька О.В.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - Дребот І.А.

відповідача 3 - Ткаченко С.В.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 (у складі колегії суддів: Лакіза В.В. (головуючий), Білоусова Я.О., Здоровко Л.М.)

за позовом заступника керівника Харківської обласної прокуратури

до:

1. Харківської міської ради,

2. Акціонерного товариства «Мегабанк»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК«Олексіївська Рів`єра»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. До Господарського суду Харківської області звернувся заступник керівника Харківської обласної прокуратури (надалі - Прокурор, Позивач, Скаржник 1) з позовом до Харківської міської ради (надалі - Рада, Відповідач 1, Скаржник 2), Акціонерного товариства «Мегабанк» (надалі - АТ «Мегабанк», Відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК«Олексіївська Рів`єра» (надалі - ТОВ «ЖК«Олексіївська Рів`єра», Відповідач 3) про:

- визнання незаконним та скасування пункту 40 додатку 1 до рішення 3 сесії Ради 8 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок» від 24.02.2021 № 49/21 (надалі - рішення Ради);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.05.2021 загальною площею 7,5802 га з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 на вул. Буковій, 20-Г в м. Харкові, укладений між Радою та АТ «Мегабанк» (надалі - Договір);

- зобов`язання ТОВ «ЖК«Олексіївська Рів`єра» повернути земельну ділянку площею 7,5802 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Букова, 20-Г, Раді.

1.2. Позов мотивований тим, що право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 було надано АТ «Мегабанк» для будівництва житлового комплексу зі знесенням нежитлових будівель всупереч вимогам законодавства (земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 площею 7,5802 га надавалася AT «Мегабанк» для будівництва житлового комплексу, а не для обслуговування та експлуатації нежитлових будівель літ. «А-1», літ. «К-1», літ. «М-1», літ. «Л-2», літ. «И-1», літ. « 3-1», літ. «Ж-1», літ. «Е-1», літ. «Д-1», літ. «В-2», літ. «Г-1», літ. «Б-1»), а наміри Ради спрямовані саме на отримання товариством земельної ділянки для нового будівництва в обхід процедури земельних торгів. У зв`язку з чим, Прокурор вважає, що оскаржуване рішення Ради прийнято з порушенням норм статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України та посилається на наявність підстав для визнання недійсним Договору та повернення земельної ділянки.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 позов задоволено.

2.2. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що рішення Ради, яким АТ «Мегабанк» надано в оренду строком до 01.03.2026 земельну ділянку комунальної власності площею 7,5802 га (кадастровий номер 6310136300:12:003:0083) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу зі знесенням нежитлових будівель на вул. Буковій, 20-Г, прийнято з порушенням статей 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України та є незаконними, а укладений між відповідачами договір оренди - недійсним. Встановивши, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Букова, 20-Г є ТОВ «ЖК«Олексіївська Рів`єра», в якого відсутнє право користування зазначеною земельною ділянкою, зобов`язав останнього повернути цю земельну ділянку на користь Ради.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

2.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки на якій воно розташоване без проведення земельних торгів в порядку визначеному положеннями статей 122, 124 Земельного кодексу України. Одночасно суд зазначив, що станом на момент прийняття Радою оскаржуваного рішення на спірній земельній ділянці знаходилися об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі літ. «А-1», літ. «К-1», літ. «М-1», літ. «Л- 2», літ. «И-1», літ. « 3-1», літ. «Ж-1», літ. «Е-1», літ. «Д-1», літ. «В-2», літ. «Г-1», літ. «Б-1», право власності на які зареєстровано за Відповідачем 2, відтак право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 за адресою: м. Харків, вул. Букова, 20-Г в силу положень частини другої статті 134 Земельного кодексу України не підлягало продажу на земельних торгах. У зв`язку з чим апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Рада діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

2.5. Постановою Верховного Суду від 10.10.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №922/563/22 скасовано, справу №922/563/22 направлено на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

2.6. Здійснивши аналіз оскаржуваного судового рішення Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний господарський суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи документам, та не встановив з якою метою АТ «Мегабанк» передавалася спірна земельна ділянка. Зокрема, не надав належної оцінки оскаржуваному рішенню Ради та умовам Договору, відповідно до яких земельна ділянка надавалася АТ «Мегабанк» саме для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку зі знесенням нежитлових будівель літ. «А-1», літ. «К-1», літ. «М-1», літ. «Л-2», літ. «И-1», літ. « 3-1», літ. «Ж-1», літ. «Е-1», літ. «Д-1», літ. «В-2», літ. «Г-1», літ. «Б-1» на вул. Буковій, 20-Г (пункт 40 додатку 1 рішення Ради (пункт 1 Договору), в той час, як можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду. Окрім того, зазначив, що поза увагою і належної оцінки апеляційного господарського суду залишилися аргументи прокурора про те, що площа забудови нежитлових будівель становить лише 15,07 % від площі земельної ділянки, яка була відведена АТ «Мегабанк» (7, 5802 га).

Також Верховний Суд вказав про необхідність при новому розгляді справи для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів з`ясувати, для якої мети передавалася спірна земельна ділянка та належним чином встановити наявність повноважень у Ради передавати таку земельну ділянку без дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 Земельного кодексу України, і за наслідками визначення на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України), відповідно до вимог закону, який регулює спірні правовідносини, вирішити спір та ухвалити судове рішення, яке відповідає вимогам статей 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України.

2.7. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним Договору, в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено, у іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023 у справі №922/563/22 залишено без змін.

2.8. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування не є належним способом захисту, спірний договір є нікчемним і не потребує визнання його недійсним судом. Одночасно суд апеляційної інстанції зазначив про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в частині повернення спірної земельної ділянки ТОВ «ЖК«Олексіївська Рів`єра» Раді, як ефективного способу захисту, який в повній мірі забезпечує захист права власності на спірну земельну ділянку територіальної громади міста Харкова.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 в частині відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним, залишивши в силі у відповідній частині рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023.

3.2. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник 1 посилається на неправильне застосування судами:

- статті 120, частини другої статті 134, статті 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19; постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц; від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15- г; від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13; від 14.03.2019 у справі № 915/182/17; від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17; від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19 та від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 27.01.2021 у справі № 922/997/20, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20;

- статей 15, 16, 202, 203, 228 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 756/16929/17;

- статей 15, 16, 20 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20.

3.3. У касаційній скарзі Рада просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2023.

3.4. При зверненні з касаційною скаргою Рада посилається на неправильне застосування судами:

- статті 23 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18;

-статей 15, 16, 202, 203, 228 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

3.7. 09.12.2024 від Прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу Ради, в якому він просить відмовити в її задоволенні.

3.8. 09.12.2024 від АТ «Мегабанк» надійшли пояснення щодо касаційних скарг Прокурора та Ради.

4.Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Суду від 11.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.2. Ухвалою Суду від 26.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Скаржника 2 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.3. 29.11.2024 від АТ «Мегабанк» та 04.12.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вінстар» (надалі - ТОВ «Фінансова компанія «Вінстар») надійшли заяви про заміну АТ «Мегабанк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Вінстар».

В обґрунтуванні відповідних заяв особами зазначено, що 14.11.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Вінстар» (надалі - новий кредитор) укладено Договір № GL18N1126568 про відступлення прав вимоги (надалі - договір відступлення). Згідно умов даного договору відступлення банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави та/або договорами та/або контрактами та/або договорами з розрахунково-касового обслуговування, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору.

За позицією заявників, за умовами договору відступлення банк також відступив право вимоги до боржника ТОВ «Рівєра Паркт» за кредитним договором № 20-10в/2021/ГД-06/2021 від 08.12.2021 та іпотечним договором № 20-10в/2021/ ГД-06/2021-з від 08.12.2021, посвідчений Куксіним С.Ю., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі № 6261, предметом якого є спірна земельна ділянка.

Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Заслухавши думку учасників спору, дослідивши надану особами документацію, Суд дійшов висновку, що з наданих матеріалів не вбачається набуття ТОВ «Фінансова компанія «Вінстар» прав, які стосуються безпосередньо предмету даного спору. Зокрема, документи, додані до заяви, не містять належних і достатніх доказів переходу прав вимоги, які стосуються спірної земельної ділянки, яка є предметом розгляду.

Крім того, заявники не надали чіткого та обґрунтованого пояснення щодо необхідності заміни сторони у справі на поточній стадії судового процесу, що є обов`язковою умовою для вирішення питання про правонаступництво відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, з урахуванням наведеного, Суд відмовив у задоволенні відповідних заяв на цій стадії розгляду справи.

4.4. Також з віповідних мотивів АТ «Мегабанк» заявлено клопотання про залучення ТОВ «Фінансова компанія «Вінстар» до участі у справі як третьої особи.

Розглянувши зазначену заяву Суд також відмовив у її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції має право переглядати у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Положеннями частини сьомої статті 301 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Отже, на стадії касаційного перегляду чинний процесуальний закон не передбачає можливості залучення до участі у справі осіб, які не брали участі у справі в суді першої інстанції, за виключенням звернення такої особи з касаційною скаргою за умови, що судове рішення було оскаржене такою особою в апеляційному порядку і така особа не погодилася з висновками суду апеляційної інстанції.

4.5. 10.12.2024 від Ради надійшло клопотання про зупинення касаційного провадження у справі № 922/563/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1137/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Проаналізувавши відповідне клопотання Суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.

09.10.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про передачу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1137/20 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 Харківської області до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фірми «Сніжинка» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання повернути майно.

Підставою передачі справи № 922/1137/20 на розгляд об`єднаної палати є необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, щодо належності способу захисту про зобов`язання боржника вчинити дії (повернути майно).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку згідно з приписами пункту 11 частини статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Втім, на момент розгляду клопотання відсутні дані про прийняття справи № 922/1137/20 для розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду.

Крім того, Суд бере до уваги нетотожність обставин спорів, їх предметів та відмінність правового регулювання спірних правовідносин у справі № 922/563/22 та справі № 922/1137/20.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 416131863101, а саме: нежитлові будівлі: літ. «А-1», літ. «М 1», літ. «К-1», літ. «В-2», літ. «Ж-1», літ. «И-1», літ. «Б-1», літ. «З-1», літ. «Г-1», літ. «Л-2», літ. «Д-1», літ. «Е-1», загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків, зареєстровані на праві власності за ТОВ «Промстройснаб» на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 23.01.2003 № 71, посвідченого приватним нотаріусом ЖМНО Жовнір Л.П. та договору про розірвання купівлі-продажу від 11.02.2005 № 423 та від 19.08.2014 № 3278, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н.О. Право власності зареєстровано 11.02.2015.

5.2. 31.03.2015 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «Промстройснаб» укладено договір іпотеки №ГД-13/2008-77/2006-з, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. за реєстровим №1048, предмет іпотеки: нежитлові будівлі літ. «А-1», літ. «М-1», літ. «К-1», літ. «В-2», літ. «Ж-1», літ. «И-1», літ. «Б-1», літ. «З-1», літ. «Г-1», літ. «Л-2», літ. «Д-1», літ. «Е-1», загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків.

5.3. 21.02.2018 Рішенням 18 сесії Ради 7 скликання № 985/18 «Про надання дозволу на розроблення документації землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» (пункт 2 додатку 2 до Рішення), зі змінами, внесеними рішенням 21 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.08.2018 №1184/18 ТОВ «Промстройснаб» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 7,5700 га із земель територіальної громади м.Харкова, з переведенням із категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до категорії земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу, зі знесенням нежитлових будівель літ. «А-1», літ. «М-1», літ. «К-1», літ. «В-2», літ. «Ж-1», літ. «И-1», літ. «Б-1», літ. «З-1», літ. «Г-1», літ. «Л-2», літ. «Д-1», літ. «Е-1», загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків.

5.4. На підставі вищевказаного рішення був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м.Харкова.

5.5. Рішенням 25 сесії Ради 7 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками» від 27.02.2019 № 1459/19 (пункт 19 додатку 1) ТОВ «Промстройснаб» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, з переведенням із категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до категорії земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу, зі знесенням нежитлових будівель літ. «А-1», літ. «М-1», літ. «К-1», літ. «В-2», літ. «Ж-1», літ. «И-1», літ. «Б-1», літ. «З-1», літ. «Г-1», літ. «Л-2», літ. «Д-1», літ. «Е-1», загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків. Переведено земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:12:003:0083) із категорії «земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» до категорії «земель житлової та громадської забудови» та надано ТОВ «Промстройснаб» в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:12:003:0083) площею 7,5802 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу, зі знесенням нежитлових будівель літ. «А-1», літ. «М-1», літ. «К- 1», літ. «В-2», літ. «Ж-1», літ. «И-1», літ. «Б-1», літ. «З-1», літ. «Г-1», літ. «Л-2», літ. «Д-1», літ. «Е-1», загальною площею 11423,8 кв. м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків, до 01.03.2021.

5.6. На підставі зазначеного рішення 05.07.2019 між Радою та ТОВ «Промстройснаб» укладено договір оренди землі земельної ділянки площею 7,5802 га з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 (номер запису про інше речове право:32407411 від 13.07.2019).

5.7. 10.12.2020 на підставі договору іпотеки №ГД-13/2008-77/2006-з, посвідченого 31.03.2015 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. за реєстровим №1048, за АТ «Мегабанк» зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. «А-1», літ. «М-1», літ. «К-1», літ. «В-2», літ. «Ж-1», літ. «И-1», літ. «Б-1», літ. «З-1», літ. «Г-1», літ. «Л-2», літ. «Д-1», літ. «Е-1», загальною площею 11423,8 кв.м, що розташовані по вул. Буковій, 20-Г в м. Харків.

5.8. 29.01.2021 директором ТОВ «Промстройснаб» до Ради подано заяву про припинення договору оренди від 05.07.2019 земельної ділянки площею 7,5802 га з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 у зв`язку з переходом права власності на нежитлові будівлі, що знаходяться на земельній ділянці, до АТ «Мегабанк».

5.9. 24.02.2021 відповідно до рішення Ради ТОВ «Промстройснаб» припинено право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136300:12:003:0083 (п. 12 додатку 2 до Рішення) та надано в оренду AT »Мегабанк» строком до 01.03.2026 земельну ділянку комунальної власності площею 7,5802 га (кадастровий номер 6310136З00:12:00З:0083) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу зi знесенням нежитлових будівель лiт. «А-1», лiт. «К-1» , лiт. «М-1», лiт. «Л-2», лiт. «И-l», лiт. «З-1», лiт. «Ж-1», лiт. «Е-1», лiт. «Д-1», лiт. «В-2», лiт. «Г-1» , лiт. «Б-1» по вул. Буковій, 20-Г. (п. 40 додатку 1 до Рішення).

5.10. 24.05.2021 між АТ «Мегабанк» та Радою укладено Договір.

5.11. Відповідно до пунктів 3, 15 Договору земельна ділянка надана в оренду для будівництва житлового комплексу із знесенням нежитлових будівель лiт. «А-1», лiт. «К-1» , лiт. «М-1», лiт. «Л-2», лiт. «И-l», лiт. «З-1», лiт. «Ж-1», лiт. «Е-1», лiт. «Д-1», лiт. «В-2», лiт. «Г-1» , лiт. «Б-1».

5.12. Згідно з договором купівлі-продажу майна від 17.09.2021, укладеним між AT «Мегабанк» та ОСОБА_1 , до останнього перейшло право власності на нежитлові будівлі лiт. «А-1», лiт. «К-1» , лiт. «М-1», лiт. «Л-2», лiт. «И-l», лiт. «З-1», лiт. «Ж- 1», лiт. «Е-1», лiт. «Д-1», лiт. «В-2», лiт. «Г-1» , лiт. «Б-1» за адресою: вул. Буковій, 20-Г в м.Харків.

5.13. Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 18.11.2021 до статутного капіталу ТОВ «ЖК«Олексіївська Рів`єра» від ОСОБА_1 перешли нежитлові будівлі лiт. «А-1», лiт. «К-1» , лiт. «М-1», лiт. «Л 2», лiт. «И-l», лiт. «З-1», лiт. «Ж-1», лiт. «Е-1», лiт. «Д-1», лiт. «В-2», лiт. «Г-1» , лiт. «Б-1» за адресою: вул. Буковій, 20-Г в м.Харків.

5.14. На підставі іпотечного договору № 20-10в/2021/ГД-06/2021-з № 6261 від 08.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю., право власності на вказані нежитлові приміщення зареєстровано за ТОВ «ЖК«Олексіївська Рів`єра», дата реєстрації 18.11.2021.

5.15. У зв`язку з доповненням частини другої статті 120 Земельного кодексу України, а також набуттям чинності статті 31-6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» згідно з Законом України № 1657-ІХ від 15.07.2021 (набрав законної сили 20.08.2021), за наслідками набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлові будівлі (17.09.2021) та, в подальшому, ТОВ «ЖК«Олексіївська Рів`єра» (08.12.2021) у порядку статті 120 Земельного кодексу України до вказаних осіб перейшло право оренди в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника (АТ «Мегабанк», ОСОБА_1 відповідно), про що вносились зміни щодо назви орендаря земельної ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5.16. Остання зміна речового права на спірну земельну ділянку внесена 18.11.2021, орендарем на яку зазначено - ТОВ «ЖК«Олексіївська Рів`єра».

5.17. За наслідками дослідження Прокурором питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних правовідносин встановлені порушення вимог законодавства під час надання АТ «Мегабанк» в оренду земельної ділянки, розташованої на території Шевченківського району м. Харкова, а саме надання AT «Мегабанк» земельної ділянки комунальної власності в оренду поза проведенням земельних торгів, що стало підставою для звернення останнього за даним позовом до суду.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги Прокурора та Ради не підлягають задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Предметом позову є визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним Договору, та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку, з підстав того, що оскаржувані правочини прийнято з порушенням норм статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України.

6.4. Досліджуючи питання доведення Прокурором у цій справі підстав для представництва інтересів держави в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» суд апеляційної інстанції визначив, що у даній справі позов подано Прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, оскільки Рада представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, проте, в цій справі вона є відповідачем, оскільки вчинила дії, які порушують інтереси громади. Одночасно суд врахував, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача спірної земельної ділянки без проведення торгів порушує економічні інтереси держави, призводить до втрати можливості отримання територіальною громадою міста максимального розміру орендної плати за використання земельної ділянки.

6.5. Вказуючи про неправильне застосування судом статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Рада зазначає, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. За позицією Ради, звертаючись із позовом, що направлений на захист інтересів територіальної громади, прокурор повинен попередньо повідомити орган місцевого самоврядування про стверджуване порушення і надати можливість виправити таке порушення.

6.6. Зазначене обґрунтовує правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

6.7. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

6.8. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

6.9. Частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

6.10. Зважаючи на приписи вищевказаних норм закону, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

6.11. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, довід прокурора щодо відсутності такого органу суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

6.12. У даній справі Прокурор у тексті позовної заяви обґрунтував свою позицію щодо відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах, з посиланням на те, що Рада представляючи інтереси територіальної громади міста Харкова, водночас вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста. Тому Прокурор звертається з даним позовом самостійно та обґрунтовує, у чому полягає порушення цих інтересів.

6.13. У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

«Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Насамперед Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи та є особою, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

З метою реалізації конституційної функції представництва прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави, визначивши орган місцевого самоврядування (раду) відповідачем у справі.

Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.»

6.14. У цій справі Прокурор звернувся за захистом інтересів територіальної громади міста Харкова, при цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог (визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним Договору, стороною якого є Управління, та стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах, а саме міська рада, не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то Прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив Раду як відповідачем.

6.15. Наведений висновок судів попередніх інстанцій стосовно наявності у Прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджується з викладеною вище актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин четвертої та п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

6.16. Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

6.17. Щодо доводів Ради про обов`язковість звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, у даному випадку Ради, варто зазначити таке.

6.18. Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

6.19. Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача.

У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на Прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого він вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

6.20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

6.21. Оскільки у даній справі позов подано Прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача спірної земельної ділянки без проведення торгів порушує економічні інтереси держави, призводить до втрати можливості отримання територіальною громадою міста максимального розміру орендної плати за використання земельної ділянки, а необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі статтею 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, Прокурор правомірно визначив Раду, як відповідача у спорі, та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, на яку також посилається Скаржник 2.

6.22. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

6.23. Отже, доводи Ради про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

6.24. Щодо інших аргументів Скаржників, які стосуються питання розгляду спору по суті, Суд зазначає таке.

6.25. З огляду на підстави та предмет позову, предметом судового дослідження у цій справі є питання законності передання Радою та, відповідно, набуття АТ «Мегабанк», права оренди на спірну земельну ділянку на якій розташовано належне йому на праві власності нерухоме і майно саме для будівництва житлового комплексу зі знесенням нежитлових будівель у позаконкурсному порядку без проведення земельних торгів відповідно до положень статей 124, 134 та 135 Земельного кодексу України.

6.26 Так, відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

6.27. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина друга статті 93 Земельного кодексу України).

6.28. Статтею 124 Земельного кодексу України встановлено порядок передачі земельних ділянок в оренду.

6.29. За положеннями частини другої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

6.30. Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

6.31. При розгляді справи суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішення ради, на підставі якого АТ «Мегабанк» отримало право оренди земельної ділянки саме для будівництва житлового комплексу зі знесенням нежитлових будівель, а не для обслуговування нерухомого майна, та дійшов висновку про його незаконність внаслідок недотримання положень статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України. Укладений на підставі цього рішення Договір суд визнав недійсним, оскільки спірна земельна ділянка була передана без проведення земельних торгів, що є порушенням встановленої законом процедури.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виснував, що Рада діяла в межах наданих їй повноважень та у спосіб, передбачений законом. Східний апеляційний господарський суд зазначив, що на момент передачі земельної ділянки на ній перебували об`єкти нерухомого майна, право власності на які належало Відповідачу 1, а отже, відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України, земельна ділянка могла бути передана в оренду без проведення земельних торгів.

Верховний Суд, переглядаючи рішення апеляційного суду, зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив у повному обсязі обставини справи та не надав належної оцінки доказам, зокрема умовам договору оренди земельної ділянки та оскаржуваному рішенню ради. За встановлених судами обставин Верховний Суд звернув увагу, що земельна ділянка надавалась АТ «Мегабанк» для будівництва нового житлового комплексу зі знесенням нежитлових будівель, а не для обслуговування існуючих об`єктів нерухомого майна, в той час, як можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність повторного дослідження обставин справи, зокрема з`ясування мети передачі земельної ділянки та відповідності дій Ради вимогам статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, з урахуванням належних, допустимих та достовірних доказів для ухвалення законного рішення.

Східний апеляційний господарський суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, встановив, що спірна земельна ділянка із земель територіальної громади міста Харкова була надана АТ «Мегабанк» за рахунок земель житлової та громадської забудови на підставі рішення Ради саме для будівництва житлового комплексу, а не для експлуатації та обслуговування існуючого об`єкта нерухомого майна, що належить Відповідачу 1 на праві власності.

Також суд визначив, що матеріали справи не містять доказів звернення АТ «Мегабанк» до Ради із заявою про надання земельної ділянки для обслуговування та експлуатації існуючих об`єктів нерухомого майна, як це передбачено статтею 134 Земельного кодексу України, на підставі виключного права, яким наділений Відповідач 1.

6.32. З огляду на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що передання земельної ділянки для будівництва житлового комплексу зі знесенням нежитлових будівель мало відбутися виключно за результатами проведення земельних торгів відповідно до вимог статей 124, 134 та 135 Земельного кодексу України.

Таким чином, суд констатував порушення встановленої законом конкурсної процедури передачі земельної ділянки у користування відповідно до статей 124, 134 та 135 Земельного кодексу України.

Одночасно, встановивши, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладено без наявності підстав, визначених абзацом другим частини другої статті 134 Земельного кодексу України, та з порушенням конкурентних засад, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про його спрямованість на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності. Відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, такий договір є нікчемним, що унеможливлює необхідність його додаткового визнання недійсним у судовому порядку.

6.33. Звертаючись з касаційною скаргою Прокурор заперечує обґрунтованість наданої судом апеляційної інстанції кваліфікації договору як нікчемного в порядку частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, вказуючи, що останній підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Зазначене Скаржник 1 обґрунтовує неправильним застосуванням статті 228 Цивільного кодексу України в контексті статті 120, частини другої статті 134, статті 135 Земельного кодексу України, статей 15, 16, 202, 203, 377 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19; постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц; від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г; від 22.03.2018 у справі № 910/13129/7; від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13; від 14.03.2019 у справі №915/182/17; від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17; від 09.04.2020 у справі №910/2942/19 та від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 27.01.2021 у справі № 922/997/20, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20; Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 756/16929/17;від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20.

6.34. Щодо наведеного Суд зазначає таке.

6.35. За висновками Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/190, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі№ 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14, на які посилаються Скаржники, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

6.36. Верховний Суд неодноразово (зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, на яку посилається Прокурор у касаційній скарзі) звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

6.37. Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

6.38. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

6.39. Частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

6.40. Застосовуючи частину першу статті 228 Цивільного кодексу України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.

Тобто, інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

6.41. Верховний Суд України в постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 сформулював висновок щодо застосування статті 228 Цивільного кодексу України (в контексті визначення терміну «публічний порядок»):

«Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.».

6.42. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

6.43. Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України) тощо.

6.44. Неодноразово Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

6.45. Суд зауважує, що нікчемність договору має місце у випадках, коли правочин з моменту його укладення суперечить імперативним нормам законодавства або порушує публічний порядок. Це, зокрема, обумовлено порушенням конкурентних засад при передачі земельної ділянки, як передбачено статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, що робить договір недійсним без потреби у його додатковому судовому підтвердженні.

6.46. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, на яку посилається Скаржник 1)

6.47. Оскільки у цій справі, за встановленими судами обставинами, земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:08:004:0018 площею 7,5802 га із земель територіальної громади міста Харків була надана АТ «Мегабанк» на підставі рішення Ради для будівництва житлового комплексу, а не для обслуговування та експлуатації існуючого об`єкта нерухомого майна, як того вимагає частина друга стаття 134 Земельного кодексу України, такий правочин слід розглядати саме як укладений з порушенням установленої законом процедури, що передбачає обов`язкове проведення земельних торгів відповідно до статей 124, 134 та 135 Земельного кодексу України.

6.48. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов підставного висновку, що спірний правочин є таким, що спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади, порушує публічний порядок та, відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, є нікчемним, що виключає необхідність його додаткового визнання недійсним у судовому порядку.

6.49. Посилання Скаржника 1 на постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 є необґрунтованим, оскільки у вказаних постановах не надавалась правова оцінка питанню кваліфікації правочинів у контексті їх відповідності положенням земельного законодавства та вимогам статей 217, 228 Цивільного кодексу України.

6.50. Щодо посилань Прокурора на висновки Верховного Суду про наявність підстав для визнання недійсним правочину щодо користування земельною ділянкою, укладеного внаслідок набуття права власності на об`єкт нерухомості, як такого, що не відповідає вимогам статті 377 Цивільного кодексу України, статей 120, 124, 134 Земельного кодексу України (зокрема, від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, від 14.03.2019 у справі № 915/182/17, від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 27.01.2021 у справі № 922/997/20, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20), Суд зазначає на їх нерелевантність до обставин цього спору та чинного законодавчого регулювання.

У наведених справах оформлення правовідносин щодо користування земельними ділянками здійснювалося в порядку надання земельної ділянки орендареві для обслуговування та експлуатації існуючого об`єкта нерухомого майна, що не відповідає обставинам даної справи, де земельна ділянка була передана для будівництва нового житлового комплексу зі знесенням існуючих нежитлових будівель, що, у свою чергу, передбачає обов`язковість проведення земельних торгів відповідно до положень статей 124, 134 та 135 Земельного кодексу України.

6.51. Безпідставними є також посилання Скаржника 1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19, постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, а також на постанову Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 756/16929/17, оскільки у вказаних рішеннях правова кваліфікація недійсності договорів надавалась Верховним Судом у контексті правовідносин, які не пов`язані із земельними відносинами та не стосуються застосування положень статей 124, 134 та 135 Земельного кодексу України, що є предметом спору у даній справі.

6.52. Необґрунтованими Суд визнає також аргументи Ради щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 228 Цивільного кодексу України з мотивів дотримання сторонами статті 134 Земельного кодексу України, з огляду на сформованість земельної ділянки на момент її передання у користування Відповідачу 1 та недоведеність належним чином Прокурором необхідності використання земельної ділянки у меншому розмірі для її експлуатації та обслуговування. Зазначене Скаржник 2 обґрунтовує висновками щодо застосування положень статті 134 Земельного кодексу України, викладеними у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

Втім, Суд зауважує, що у наведених справах оцінка Верховним Судом дотримання сторонами положень статті 134 Земельного кодексу України за відповідних доводів здійснювалася за обставин, коли земельна ділянка надавалася орендарю саме для обслуговування та експлуатації існуючого об`єкта нерухомого майна, що істотно відрізняється від обставин цієї справи. У даному випадку, як вже зазначено вище, земельна ділянка була передана для будівництва нового житлового комплексу зі знесенням існуючих нежитлових будівель, що відповідно до статей 124, 134 та 135 Земельного кодексу України передбачає обов`язковість проведення земельних торгів.

6.53. Щодо аргументів касаційної скарги Ради про неможливість задоволення позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки власнику з підстав того, що така вимога не є належним способом захисту, а також не може бути пред`явлена не власником земельної ділянки, Суд зазначає таке.

6.54. Розглядаючи позовну вимогу у відповідній частині Східний апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для її задоволення, як ефективного способу захисту, який в повній мірі забезпечує захист права власності на спірну земельну ділянку територіальної громади міста Харкова.

6.55. Посилання Скаржника 2 на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 щодо можливості захисту прав власника майна лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача на підставі статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, Суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.

За висновком Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Втім, у даному випадку спірна земельна ділянка не зареєстрована на праві власності за Відповідачем 3, що не надає підстав для застосування відповідних висновків, зроблених у справі №183/1617/16.

6.56. Стосовно аргументів Скаржника 2 про неможливість задоволення такої вимоги, оскільки вона пред`явлена не власником земельної ділянки, варто зазначити таке.

Вирішення питання належного способу захисту прав та інтересів у земельних правовідносинах має здійснюватися з урахуванням суті порушення та специфіки спірних правовідносин. Вимога про повернення земельної ділянки є виправданою, якщо встановлено незаконність підстав, на яких відповідач набув права користування такою ділянкою, зокрема, у разі порушення публічних інтересів територіальної громади та вимог земельного законодавства.

Оскільки у даному випадку Прокурором доведено підстави для представництва інтересів держави у спорі, подання ним такої позовної вимоги узгоджується з положеннями законодавства.

При цьому, Скаржником 2 не наведено правового висновку Верховного Суду, який би підтверджував існування обмеження права органу прокуратури на звернення з такою вимогою за обставин, встановлених у цьому спорі.

6.57. Зважаючи на викладене, Скаржники не довели неправильного застосування Судом апеляційної інстанції норм матеріального права відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.4. Оскільки наведені Скаржниками підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.

7.5. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 922/563/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ