Постанова

від 22.10.2024 по справі 904/559/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/559/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агротек-Інвест на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 (суддя Васильєв О.Ю.) у справі №904/559/24

За позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Хлібопродукт, с. Глинське

До: Товариства з обмеженою відповідальністю Агротек-Інвест, м. Підгородне(пн)

Про: стягнення 292 392,12грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

СТОВ Хлібопродукт (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ Агротек-Інвест (відповідача) про стягнення 292 392,12грн. (в т.ч.: 191 380,00грн. - заборгованість , 56 005,37 грн. інфляційні втрати за період березень 2022р. грудень 2023р.; 11 135,11грн. 3 % річних за період з 02.03.22р. по 31.12.23р.; 33 871,64 грн. пені за період 02.03.22р. по 02.09.22р.) у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі - продажу №30466РР від 23.11.21р. в частині своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 позовні вимоги задоволено .

Стягнуто з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек-Інвест» (52001, Дніпропетровська область, м. Підгородне(пн), комплекс будівель та споруд №55-і, код ЄДРПОУ 36573198) на користь позивача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібопродукт» (64332, Харківська область, Ізюмський район, с. Глинські, код ЄДРПОУ 31003855): 47 451,75грн. пені, 11 229,23грн. - 3% річних , 56 994,91грн. - інфляційних втрат та 3 684,67 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення 191 380,00грн. - закрито.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 23.11.21р. між СТОВ Хлібопродукт (покупець) та ТОВ Агротек-Інвест (продавець) укладено договір купівлі - продажу №30466РР, відповідно до умов якого продавець зобов`язується продати, а покупець зобов`язується купити, прийняти та оплатити обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект SRM Base, обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект DeltaForce, обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект vSet 2 vDrive, обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект Vacuum, обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект 20/20 Gen 2 (п.1.1) Відомості про товар та строк його оплати вказані в додатку №1 до договору (п.1.2) Умови поставки товару згідно правил Інкотермс в редакції 2020 року DDР (Франко-склад покупця: за адресою: 64332, с.Глинське, Ізюмський р-н, Харківська обл. Товар поставляється після отримання продавцем 10 % оплати, але строк поставки товару не може бути раніше 01.01.2022 та не пізніше 01.03.2022 (п.2.1) Разом з товаром продавець зобов`язаний надати покупцю видаткову накладну та акт приймання-передачі товару (п.2.2) З моменту підписання сторонами акту приймання-передачі зобов`язання продавця по поставці товару вважаються виконаними в повному обсязі (в т.ч. щодо передачі всіх супровідних документів на товар, включаючи документи, що підтверджують якість товару, а також документів, що вимагаються чинним законодавством для здійснення покупцем реєстрації товару у відповідних державних органах) (п.2.5) Ціна договору складає 1 871 100,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % у розмірі 311 850,00 грн., що в еквіваленті за курсом продажу долару США, встановленому у міжбанківській інформаційній системі УкрДілінг, сформованим на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті укладання цього договору, становить 70 000,00 доларів США.(п.3.1) Ціна товару являє собою гривневий еквівалент вартості товару в Доларах США та вказується в додатку №1 до договору, що є невід`ємною частиною договору. Сума оплати за товар в гривнях дорівнює сумі оплати за товар у валюті, наведеної у графіку оплаті, товару, помноженої на міжбанківський курс на дату, що передує даті фактичної сплати покупцем коштів за товар (п.3.2) Оплата за nовар здійснюються в гривнях відповідно до умов договору (п.3.5) Оплата товару здійснюються у відповідності з графіком оплати товару (додаток № 1 до договору), відповідно до вимог розділу 3 договору. Перший платіж є попередньою оплатою покупця за договором.(п.4.1) Цей договір є чинним з моменту його підписання та діє до 23.11.2022 р., але до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов`язань(п.10.1)

Сторонами укладено додаток №1 до договору купівлі-продажу №30466РР від 23.11.21р, яким вказано найменування товару, вартість товару (загальна вартість 1 871 100,00грн.) та погоджено графік оплати (7 000,00 дол. США 187 110,00грн. до 08.12.21; 63 000,00 дол. США 1 683 990,00грн до 11.03.22)

На виконання умов договору відповідачем виставлено для здійснення оплати рахунок №575196 від 07.12.21р. на суму 191 380,00грн. з ПДВ, який сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №1186 від 07.12.21р.

Господарський суд встановив, що на час розгляду справи в суді, відповідачем доказів передачі товару або повернення сплаченої суми попередньої оплати на суму 191 380,00 грн суду не надав.

З огляду на те, що після пред`явлення позову до суду відповідачем сплачено 191 380,00грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №304 від 13.02.24р., враховуючи приписи п.4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, місцевий господарський суд дійшов висновку прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 193 380,00грн.

Крім того, господарський суд встановив, що позивачем надано до суду розрахунок, здійснений з урахуванням п.п.7.1,7.5 договору, пені за період з 13.09.22р. по 12.03.23р. у розмірі 47 451,75грн. Також, надано розрахунок 3% річних за період з 02.03.22р. по 13.02.24р., в сумі 11 229,23грн. та інфляційних втрат за період з березня 2022р. по січень 2024р., в сумі 56 994,91грн.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем фактично визнано позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 22 476,79грн. та 3% річних у розмірі 8 161,95грн.

З-поміж іншого, відповідач просив суд зменшити суми нарахованих позивачем 3% річних на 90%.

З огляду на викладені приписи матеріального закону, враховуючи ступень виконання відповідачем свого зобов`язання - повернення попередньої оплати лише через два календарних роки після її отримання та закінчення строків поставки та відкриття провадження у цій справі, місцевий господарський суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрфних санкцій.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротек-Інвест» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі №904/559/24 в частинах:

- закриття провадження у справі в частині стягнення 191 380,00 грн,

- стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек-Інвест" на користь позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібопродукт» 47 451,75 грн - пені, 11 229,23 грн - 3% річних, 56 994,91 грн - інфляційних втрат та 3 684,67 грн - витрат по сплаті судового збору, скасувати, ухваливши нове рішення про:

- відмову у стягненні 191 380,00 грн основного боргу,

- відмову у стягненні з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек-Інвест" на користь позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібопродукт» 47 451,75 грн - пені, 3067,28 грн - 3% річних, 11941,42 грн - інфляційних втрат та 3500,84 грн - витрат по сплаті судового збору,

- стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек-Інвест" на користь позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібопродукт» 8161,95 грн - 3% річних, 22476,79 грн - інфляційних втрат та 183,83 грн - витрат по сплаті судового збору.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

За доводами скаржника, оскільки предмет спору в частині стягнення 191 380,00 грн боргу став відсутнім до порушення провадження у справі № 904/559/24 (20.02.2024), а саме 13.02.2024, то з урахуванням правової позиції ВП ВС від 26.06.2019 по справі № 13/51-04 у цій частині позовних вимог слід було відмовити, однак всупереч цьому Господарським судом Дніпропетровської області закрито провадження у справі в цій частині на підставі п.4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат скаржник зазначив наступне.

Внаслідок обставин непереборної сили, відповідач до моменту деокупації села Глинське Ізюмського району Харківської області (11.09.2022) був позбавлений можливості як поставити Товар позивачу, так і повернути останньому попередню оплату.

Таким чином, відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України відповідач звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання в частині поставки Товару по договору купівлі-продажу № 30466РР від 23.11.2021 за період з 02.03.2022 по 11.09.2022, адже це порушення сталося внаслідок непереборної сили.

Скаржник зазначає, що Господарським судом Дніпропетровської області не застосовано закон, який підлягав застосуванню частина1 статті 617 ЦК України (неправильне застосування норм матеріального права).

Також, на думку скаржника, судом першої інстанції зроблено висновки про недоведення відповідачем неможливості здійснювати підприємницьку діяльність, набувати кошти, про повне зупинення роботи у зв`язку з воєнним станом, хибності посилання на лист ТПП України (28.02.2022) в якості підстави для звільнення від оплати за надані послуги (невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи).

Окрім того, за доводами скаржника, судом першої інстанції стягнуто з відповідача 47 451,75 грн пені за період з 13.09.2022 по 12.03.2023, розрахованої позивачем на підставі розрахунку, здійсненого з урахуванням п.п.7.1., 7.5 договору щодо дії обставин непереборної сили, та 3%річних за період з 02.03.2022 по 13.02.24 й інфляційних втрат за період з березня 2022 по січень 2024, без урахування дії обставин непереборної сили (невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи).

Скаржник зауважує, що в порушення частини 6 статті 232 ГК України стягнуто з відповідача 47 451,75 грн пені за період з 13.09.2022 по 12.03.2023 (неправильне застосування норм матеріального права).

Апелянт також стверджує, що судом першої інстанції не застосовано пункт 2 частини 1 статті 129 і частини 1 статті 130 ГПК України в частині судового збору (порушення норм процесуального права).

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

20.06.2024 до Центрального апеляційного господарського суду відповідачем Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Хлібопродукт» подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній зазначає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 по справі №904/559/24 є законним та обґрунтованим, позиція відповідача, викладена в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовує.

Відповідач просить апеляційний господарський суд відмовити ТОВ «Агротек-Інвест» у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 по справі №904/559/24 про задоволення у повному обсязі вимог СГ ТОВ «Хлібопродукт».

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 21.05.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/559/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/559/24.

31.05.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек-Інвест» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі №904/559/24. Ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

23.11.21р. між СТОВ Хлібопродукт (покупець) та ТОВ Агротек-Інвест (продавець) укладено договір купівлі - продажу №30466РР, відповідно до умов якого продавець зобов`язується продати, а покупець зобов`язується купити, прийняти та оплатити обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект SRM Base, обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект DeltaForce, обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект vSet 2 vDrive, обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект Vacuum, обладнання для модернізації сівалок Precision Planting, модель комплект 20/20 Gen 2 (п.1.1) Відомості про товар та строк його оплати вказані в додатку №1 до договору (п.1.2) Умови поставки товару згідно правил Інкотермс в редакції 2020 року DDР (Франко-склад покупця: за адресою: 64332, с.Глинське, Ізюмський р-н, Харківська обл. Товар поставляється після отримання продавцем 10 % оплати, але строк поставки товару не може бути раніше 01.01.2022 та не пізніше 01.03.2022 (п.2.1) Разом з товаром продавець зобов`язаний надати покупцю видаткову накладну та акт приймання-передачі товару (п.2.2) З моменту підписання сторонами акту приймання-передачі зобов`язання продавця по поставці товару вважаються виконаними в повному обсязі (в т.ч. щодо передачі всіх супровідних документів на товар, включаючи документи, що підтверджують якість товару, а також документів, що вимагаються чинним законодавством для здійснення покупцем реєстрації товару у відповідних державних органах) (п.2.5) Ціна договору складає 1 871 100,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % у розмірі 311 850,00 грн., що в еквіваленті за курсом продажу долару США, встановленому у міжбанківській інформаційній системі УкрДілінг, сформованим на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті укладання цього договору, становить 70 000,00 доларів США.(п.3.1) Ціна товару являє собою гривневий еквівалент вартості товару в Доларах США та вказується в додатку №1 до договору, що є невід`ємною частиною договору. Сума оплати за товар в гривнях дорівнює сумі оплати за товар у валюті, наведеної у графіку оплаті, товару, помноженої на міжбанківський курс на дату, що передує даті фактичної сплати покупцем коштів за товар (п.3.2) Оплата за nовар здійснюються в гривнях відповідно до умов договору (п.3.5) Оплата товару здійснюються у відповідності з графіком оплати товару (додаток № 1 до договору), відповідно до вимог розділу 3 договору. Перший платіж є попередньою оплатою покупця за договором.(п.4.1) Цей договір є чинним з моменту його підписання та діє до 23.11.2022 р., але до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов`язань(п.10.1)

Сторонами укладено додаток №1 до договору купівлі-продажу №30466РР від 23.11.21р. , яким вказано найменування товару, вартість товару (загальна вартість 1 871 100,00грн.) та погоджено графік оплати (7 000,00 дол. США 187 110,00грн. до 08.12.21; 63 000,00 дол. США 1 683 990,00грн до 11.03.22)

На виконання умов договору відповідачем виставлено для здійснення оплати рахунок №575196 від 07.12.21р. на суму 191 380,00грн. з ПДВ, який сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №1186 від 07.12.21р.

За умовами п.2.1 договору товар поставляється згідно правил Інкотермс в редакції 2020 року DDР (Франко-склад покупця: за адресою: 64332, с. Глинське, Ізюмський р-н, Харківська обл. Товар поставляється після отримання продавцем 10 % оплати, але строк поставки товару не може бути раніше 01.01.22р. та не пізніше 01.03.22р.

Як зазначає позивач, ним належним чином виконані зобов`язання та внесено оплату за товар у розмірі 10 %, однак, станом на час звернення з позовом до суду відповідачем в порушення договірних зобов`язань не здійснено поставку товару у визначені договором строки. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення внесеної покупцем передплати у зв`язку з порушенням умов п.2.1 договору щодо поставки товару у визначені договором строки.

Після пред`явлення позову до суду відповідачем сплачено 191 380,00грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №304 від 13.02.24р.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції не перевіряється правильність встановлення фактичних обставин справи щодо того, що 23.11.2021 між СТОВ «Хлібопродукт» (надалі - покупець) та ТОВ «Агротек-Інвест» (продавець) укладено договір купівлі продажу №30466РР; що сторонами укладено додаток №1 до договору купівлі-продажу №30466РР від 23.11.2021, яким вказано найменування товару, вартість товару (загальна вартість 1 871 100,00 грн) та погоджено графік оплати (7 000,00 дол США 187 110,00 грн до 08.12.2021; 63 000,00 дол США 1 683 990,00 грн до 11.03.2022); на виконання умов догоаору відповідачем виставлено для здійснення оплати рахунок №575196 від 07.12.2021 на суму 191 380,00 грн з ПДВ, який сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №1186 від 07.12.2021; після пред`явлення до суду позову відповідачем сплачено позивачу 191 380,00 грн за платіжною інструкцією №304 від 13.02.2024.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі ввідносно того, що «…У своїй позовній заяві позивач підтверджує факт здійснення попередньої оплати відповідачу у розмірі 191 380,00 грн (еквівалент 7 000,00 доларів США/10% оплати), що підтверджується платіжною інструкцією № 1186 від 07.12.2021 та не заперечується останнім.

Також відповідач підтверджує факт того, що до моменту подання позову у цій справі Товар позивачу не було поставлено, а грошові кошти не були повернені.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вказане, у зв`язку із непереданням товару у встановлений Договором строк, після отримання позову 13.02.2024 Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «ХЛІБОПРОДУКТ» було повернуто суму попередньої оплати у розмірі 191 380,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №304 від 13.02.2024.

Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Така правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 26.06.2019 по справі № 13/51-04.

Отже, оскільки предмет спору в частині стягнення 191 380,00 грн боргу став відсутнім до порушення провадження у справі № 904/559/24 (20.02.2024), а саме 13.02.2024, то з урахуванням правової позиції ВП ВС від 26.06.2019 по справі № 13/51-04 у цій частині позовних вимог слід було відмовити, однак всупереч цьому Господарським судом Дніпропетровської області закрито провадження у справі в цій частині на підставі п.4 ч. 1 ст. 231 ГПК України…» відхиляються колегією суддів враховуючи наступне:

Позиція Великої Палати Верховного Суду по справі № 13/51-04 висловлена з приводу розгляду питання щодо оскарження постанови у виконавчому провадженні про стягнення виконавчого збору, коли скаржник оскаржив постанову виконавця в порядку адміністративного судочинства, після чого звернувся у порядку господарського судочинства, і до винесення рішення по господарській справі було прийнято рішення в порядку адміністративного судочинства. Скаржник вважав, що справа в господарському судочинстві мала бути закрита на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, в зв`язку з непідсудністю, а була закрита на підставі пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки наявне таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий судовий спір підлягає закриттю за п. 2 ч. 1 ст. 231 за відсутністю предмета спору.

Отже, посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду були викладені в нерелевантній справі, і не можуть прийматися до уваги в даній справі.

Приписами п.4 ч.1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

З огляду на наведене, суд першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення 191 380,00 грн основного боргу правомірно закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.За визначенням ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вдповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Строком договору, відповідно до ст. 631 ЦК України, є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору передбачено, що умови поставки товару згідно правил Інкотермс в редакції 2020 року DDP (Франко-склад Покупця, за адресою: 64332, с. Глинське, Ізюмський район, Харківська область). Товар поставляється після отримання продавцем 10% оплати, але строк поставки товару не може бути раніше 01.01.2022 та не пізніше 01.03.2022.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1668-22#Text) село Глинське Ізюмського району Харківської області з 24.02.2022 по 03.03.2022 перебувало у списку територій активних бойових дій; з 03.03.2022 по 11.09.2022 перебувало у списку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що починаючи з 12.09.2022 для відповідача було припинено дію форс-мажорних обставин.

Проте, доказів поставки товару згідно умов договору або повернення сплачених позивачем грошових коштів (починаючи з 12.09.2022 до 13.02.2024) матеріали справи не містять.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що у випадку порушення продавцем термінів поставки товару, передбачених цим договором, він виплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми першого платежу, за кожен день прострочення поставки.

Відповідно до пункту 7.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за договором, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили. Під обставинами непереборної сили маються на увазі будь-які обставини, якщо можливість протистояти їм може лише в незначному ступені зменшити шкоду, яку цими обставинами спричинено. До обставин непереборної сили відносяться: повені, пожежі, землетруси, та інші подібні природні явища, а також війни, військові дії, акти та дії державних органів, а також інші обставини за межами розумного контролю сторін.

Пунктом 7.2. передбачено, що при настанні вказаних в пункті 7.1. договору обставин, сторона, для якої вони виникли, зобов`язана в триденний термін, будь-якими доступними способами повідомити про це письмово іншу сторону.

Згідно пункту 7.3. договору встановлено, що при припиненні дії обставин, вказаних в пункті 7.1., сторона, для якої ці обставини припинилися, зобов`язана в триденний термін повідомити про це письмово іншу сторону. В повідомленні повинен бути вказаний термін, протягом якого передбачається виконати зобов`язання, виконання яких було перерване обставинами непереборної сили.

Не повідомлення або невчасне повідомлення позбавляє потерпілу сторону права посилатися на передбачені п. 7.1. обставини, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань за даною угодою (п. 7.4. договору).

У випадках, передбачених п. 7.1., терміни виконання зобов`язань зміщуються на термін, протягом якого діяли обставини непереборної сили та їхні наслідки (п. 7.5. договору).

Таким чином, після закінчення окупації 11.09.2022, строк якої зазначено в наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих територій Російською Федерацією, з 12.09.2022 на відповідача покладався обов`язок або поставити товар (виконати взяті на себе зобов`язання) або повернути грошові кошти.

Колегія суддів констатує, що пункт 7.5. договору містить положення про відстрочення виконання зобов`язань на період дії форс-мажорних обставин, що по суті був підставою звільнення від відповідальності виключно на період дії обставин непереборної сили. Самі по собі обставини непереборної сили не звільняють від виконання обов`язку, а лише зміщують/відстрочують строк виконання обов`язку.

З урахуванням пунктів 7.1, 7.5 договору позивачем здійснено розрахунок пені за період з 13.09.2022 по 12.03.2023 у розмірі 47 451,75 грн.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині поставки товару або повернення суми сплаченої позивачем передоплати на виконання умов договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині присудження до стягнення нарахованої позивачем пені за період з 13.09.2022 по 12.03.2023 у розмірі 47 451,75 грн, оскільки в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем дій, спрямованих на належне виконання взятих на себе зобов`язань впродовж двох років (починаючи з моменту оплати позивачем 07.12.2021 товару у розмірі 10% та враховуючи дату оплати відповідачем заборгованості 13.02.2024).

Також, позивачем надано розрахунок 3% річних за період з 02.03.2022 по 13.02.2024 в сумі 11 229,23 грн та інфляційних втрат за період з березня 2022 по січень 2024, в сумі 56 994,91 грн.

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати товару, поставленого за Договором поставки, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши розрахунки заявлених до стягнення сум, апеляційний суд визнав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі в частині того, що «… За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Як вже зазначалося, за умовами пункту 2.1. Договору Товар поставляється після отримання Продавцем 10% оплати, але строк поставки Товару не може бути раніше 01.01.2022 р. та не пізніше 01.03.2022 р.

Таким чином, оскільки 07.12.2021 відповідачем було отримано 10% оплати, то Товар по умовам Договору мав бути поставлений позивачу не пізніше 01.03.2022.

Однак, у встановлений строк Товар так і не було поставлено позивачу за відсутності вини відповідача, з підстав, наведених нижче.

Відповідно до пункту 2.1. Договору поставка Товару Покупцю здійснюється згідно правил Інкотермс в редакції 2020 року DDP (Франко-склад Покупця; за адресою: 64332, с. Глинське, Ізюмський р-н, Харківська обл.).

У той же час є загальновідомим і також підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який затверджено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1668-22#Text) той факт, що село Глинське Ізюмського району Харківської області:

· з 24.02.2022 по 03.03.2022 перебувало у списку територій активних бойових дій;

· з 03.03.2022 по 11.09.2022 перебувало у списку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

При цьому з 11.09.2022 Ізюмська міська територіальна громада Ізюмського району Харківської області перебуває у списку територій можливих бойових дій.

За приписами ч.ч.1,3 ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже обставини щодо перебування місця поставки Товару у списку територій активних бойових дій і тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України як визнаються позивачем, так і є загальновідомими.

Також відповідач звертає увагу, що згідно ч.2 ст.131 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон) на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації (п.7 ч.1 ст.11 Закону).

Як вбачається із приписів ч.2. ст.13 Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території (ч.3. ст.13 Закону).

На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.

Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється. (ч.6. ст.13 Закону).

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.ч.1,2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ж ч.1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З огляду на ці обставини непереборної сили та прямі заборони законодавства, ТОВ «АГРОТЕК-ІНВЕСТ», з підстав, які не залежали від підприємства, в тому числі й значною небезпекою для своїх співробітників, у період з 02.03.2022 (початок прострочення поставки Товару) по 11.09.2022 (деокупація місця поставки) фактично було позбавлене можливості виконати свій обов`язок щодо поставки Товару, а також повернути попередню оплату позивачу.

В той же час, відповідач у розумний строк не мав змоги належним чином повідомити позивача за його юридичною адресою про настання вказаних обставин, адже за офіційною інформацією АТ «Укрпошта» (https://offices.ukrposhta.ua/assets/ukrposhta.possible.png) відправлення до поштового відділення 64332 с. Глинське Ізюмського району Харківської області тимчасово не приймалися, а про іншу адресу для листування, крім юридичної, відповідачу не було відомо.

Внаслідок перелічених вище обставин непереборної сили, відповідач до моменту деокупації села Глинське Ізюмського району Харківської області (11.09.2022) був позбавлений можливості як поставити Товар позивачу, так і повернути останньому попередню оплату.

Таким чином, відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України відповідач звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання в частині поставки Товару по договору купівлі-продажу № 30466РР від 23.11.2021 за період з 02.03.2022 по 11.09.2022, адже це порушення сталося внаслідок непереборної сили.

З огляду на це, Господарський суд Дніпропетровської області в оскаржуваному рішенні в порушення норм процесуального права, яке полягає у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню (ч.1 ст. 617 ЦК України), прийняв до уваги лише п. 7.1. і п.7.2. Договору в частині обов`язку повідомити іншу сторону про настання обставин непереборної сили в триденний термін, які очевидно мають нижчу юридичну силу, аніж закон.

Не відповідають і встановленим обставинам справи висновки суду першої інстанції про те, що: воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти, відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинено роботу у зв`язку з воєнним станом; відповідач в порушення норм чинного законодавства України жодних дій для засвідчення форс-мажорних обставин не вчинив, а тому його посилання на вищенаведений лист ТПП України (28.02.2022) в якості підстави для звільнення від оплати за надані послуги є хибним.

Відповідач, у свою чергу, в жодних заявах по суті справи як не зазначав про неможливість здійснювати підприємницьку діяльність, набувати кошти, про повне зупинення роботи у зв`язку з воєнним станом, так і не посилався на лист ТПП України (28.02.2022) в якості підстави для звільнення від оплати за надані послуги. Про які саме послуги зазначає суд, відповідачу взагалі невідомо.

Окрім того, суд першої інстанції суперечить сам собі, стягуючи з відповідача 47 451,75 грн пені за період з 13.09.22р. по 12.03.23р. (розрахованої позивачем на підставі розрахунку, здійсненого з урахуванням п.п.7.1,7.5 договору) та 3% річних за період з 02.03.22р. по 13.02.24р. й інфляційних втрат за період з березня 2022р. по січень 2024р.

Так, згідно п.7.5. Договору у випадках, передбачених п.7.1., терміни виконання зобов`язань зміщуються на термін, протягом якого діяли обставини непереборної сили та їх наслідки.

Водночас як було зазначено раніше, Господарський суд Дніпропетровської області зробив висновок про відсутність обставин непереборної сили у відповідача по Договору.

Тобто суд одночасно і погодився із настанням у відповідача обставин непереборної сили, оскільки стягнув пеню за період з 13.09.22р. по 12.03.23р. враховуючи п.7.5. Договору, так і не погодився, оскільки стягнув 3% річних за період з 02.03.22р. по 13.02.24р. й інфляційні втрати за період з березня 2022р. по січень 2024р.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч.1 ст.546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, Документ сформований в системі «Електронний суд» 20.05.2024 8 припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 14.02.2023 у справі № 924/471/21, норма частини шостої статті 232 ГК України, відповідно до якої припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, є диспозитивною, і не застосовується, якщо інше передбачено договором або законом. Така норма визначає період нарахування штрафних санкцій, якщо має прострочення виконання.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно п. 6.1. Договору у разі порушення Продавцем термінів поставки Товару, передбачених цим Договором, він виплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми першого платежу, за кожен день прострочення поставки.

Відповідно, з урахуванням ч.6 ст.232 ГК України, нарахування пені по Договору припинилося через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме 02.09.2022 (02.03.2022 + 6 місяців).

Однак, всупереч цьому, суд першої інстанції стягнув з відповідача 47 451,75 грн пені за період з 13.09.2022 по 12.03.2023, який є неправильним.

До того ж апелянт наголошує, що інфляційні втрати та проценти річних є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання, що прямо випливає із назви статті 625 ЦК України, тому указаний судом першої інстанції період їх нарахування (з 02.03.2022 до 13.02.2024) внаслідок дії непереборної сили відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України (з 02.03.2022 по 11.09.2022) і відповідно розрахунок, також здійснено неправильно.

У зв`язку із цим відповідачем було долучено до матеріалів справи відповідні контррозрахунки інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання по Договору з 12.09.2022 по 12.02.2024. За розрахунками відповідача інфляційні втрати позивача складають 22 476,79 грн, а 3% річних - 8 161,95 грн.

З огляду на викладене, відповідачем визнаються позовні вимоги в частині стягнення 22 476,79 грн інфляційних втрат та 8 161,95 грн 3% річних. В іншій частині позовних вимог слід відмовити…» відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Твердження відповідача про неможливість виконання зобов`язання через обставини непереборної сили колегія суддів визнає необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Настання форс-мажорних обставин не звільняє від обов`язку виконання зобов`язання, а звільняє від відповідальності за його невиконання.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 №910/8741/22 у п. 51 дійшов висновку, про те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 ЦК та ст. 218 ГК не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. Кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається ТПП за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка оплачує послуги ТПП. Водночас інша сторона спірних правовідносин позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Подібні правові висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21.

Визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового пронесу.

Воєнний стан, девальвація гривні, як і обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Відповідно до пункту 7.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за договором, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили. Під обставинами непереборної сили маються на увазі будь-які обставини, якщо можливість протистояти їм може лише в незначному ступені зменшити шкоду, яку цими обставинами спричинено. До обставин непереборної сили відносяться: повені, пожежі, землетруси, та інші подібні природні явища, а також війни, військові дії, акти та дії державних органів, а також інші обставини за межами розумного контролю сторін.

Пунктом 7.2. передбачено, що при настанні вказаних в пункті 7.1. договору обставин, сторона, для якої вони виникли, зобов`язана в триденний термін, будь-якими доступними способами повідомити про це письмово іншу сторону.

Згідно пункту 7.3. договору встановлено, що при припиненні дії обставин, вказаних в пункті 7.1., сторона, для якої ці обставини припинилися, зобов`язана в триденний термін повідомити про це письмово іншу сторону. В повідомленні повинен бути вказаний термін, протягом якого передбачається виконати зобов`язання, виконання яких було перерване обставинами непереборної сили.

Не повідомлення або невчасне повідомлення позбавляє потерпілу сторону права посилатися на передбачені п. 7.1. обставини, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань за даною угодою (п. 7.4. договору).

У випадках, передбачених п. 7.1., терміни виконання зобов`язань зміщуються на термін, протягом якого діяли обставини непереборної сили та їхні наслідки (п. 7.5. договору).

Колегія суддів враховує, що прострочення відповідачем виконання зобов`язання, з урахуванням пункту 2.1 договору, відбулось з 02.03.2022 року, тобто під час ведення на території, зокрема, місцезнаходження позивача, активних бойових дій та перебування підприємства позивача на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України.

Проте, відповідно до пункту 7.5. договору, обставини непереборної сили тільки зміщують термін виконання зобов`язання на період дії обставин непереборної сили. Таким чином, після закінчення окупації 11.09.2022, на відповідача покладався обов`язок поставки товару або повернення грошових коштів.

З урахування викладеного суд відхиляє доводи відповідача про неможливість виконання зобов`язання через обставини непереборної сили.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Посилання скаржника на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режима на тимчасово окупованій території України» колегією суддів оцінюються критично, оскільки в редакції Закону на час окупації території села Глинське Ізюмського району Харківської області (в період з березня по вересень 2022 року) визначення окупованих територій в даному Законі прописано в наступному порядку «… 1. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;…».

Проте, Радою національної безпеки і оборони України не приймались рішення щодо визначення тимчасово окупованих територій.

Законом України №2764-ІХ від 16.11.2022 «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій територій України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану», який набрав чинності 03.12.2022, було покладено обов`язок/повноваження визначення територій тимчасово окупованими на Кабінет Міністрів України «… Верховна Рада України постановляє:

1) Внести до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892 із наступними змінами) такі зміни:

1) частину третю статті 1 викласти в такій редакції:

"3. Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України";

2) у статті 3:

у пункті 3 частини першої слова "рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України";

в абзаці другому частини другої слова "рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним в дію Указом Президента України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України";

3) в абзаці другому частини третьої статті 4 слова "рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України"…».

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією був затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309.

З огляду на викладене, підстави для застосування положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій ториторії України» до обставин даної справи відсутні.

З 02.03.2022 розпочався відлік строку прострочення виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення суми сплаченої позивачем передплати у розмірі 191 380,00 грн.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Головне застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоб перешкодити стороні отримати перевагу та вигоду як наслідок своєї непослідовності у поведінці на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу укладеного договору та закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегією суддів також відхиляються доводи апелянта в частині неправомірного стягнення судового збору судом першої інстанції з відповідача, а саме: «…Як вбачається із матеріалів справи, на підставі ч.ч. 2 і 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви і заяви від 01.03.2024 позивач сплатив 3 684,67 грн судового збору, виходячи з такого розрахунку: ціна позову 307 055,89 грн*1,5%*0,8. У той же час, як зазначалося вище, оскільки предмет спору в частині стягнення191 380,00 грн боргу став відсутнім до порушення провадження у справі № 904/559/24 (20.02.2024), а саме 13.02.2024, то з урахуванням правової позиції ВП ВС від 26.06.2019 по справі № 13/51-04 у цій частині позовних вимог слід було відмовити.

Окрім того, з підстав, указаних відповідачем раніше, не підлягають задоволенню й позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 47 451,75 грн пені, 3 067,28 грн 3% річних (11 229,23 грн заявлені позивачем - 8 161,95 грн визнані відповідачем) та 11 941,42 грн інфляційних втрат (34 418,12 грн заявлені позивачем - 22 476,79 грн визнані відповідачем). Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому згідно ч.1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи викладене, наявні підстави для стягнення з відповідача 183,83 грн витрат по сплаті судового збору ((8 161,95 грн 3% річних + 22 476,79 грн інфляційних втрат)*1,5%*0,8*50%), а не 3 684,67 грн, як вказано в оскаржуваному рішенні…» з огляду на наступне.

З матеріалів справи свідчить, що після повернення передплати вже після того, як позовну заяву було подано до суду першої інстанції, Позивач скористався своїм правом і відмовився від позову в цій частині, а відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Відповідно до ч.3. ст. 130 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача

Так, розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду визначений положеннями ст. 130 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма також міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

При цьому, ч. 3 ст. 130 ГПК України встановлює, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Отже, покладення сплаченого судового збору на відповідача при закритті провадження у справі можливе виключно у разі відмови позивача від позову та внаслідок задоволення вимог позовної заяви відповідачем.

Натомість, колегія суддів констатує, що судом першої інстанції провадження у справі закрито лише в частині стягнення з відповідача суми сплаченої передплати (основного боргу) у розмірі 191 380,00 грн. після звернення позивача з даним позовом до суду. Так, господарським судом було розглянуто позовні вимоги Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібопродукт» в частині стягнення 47 451,75 грн пені, 11 229,23 грн 3% річних, 56 994,91 грн інфляційних втрат.

Згідно ч. 9 ст.129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи те, що спір в даній справі виник з вини відповідача та з олгяду на задоволення судом першої інстанції позовних вимог в повному обсязі, колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині покладення судових витрат в розмірі 3 684,67 грн на ТОВ «Агротек-Інвест».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі №904/559/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек-Інвест» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 5 527,01 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек-Інвест» на рішення Господарського суду Дніпропетрвоської області від 13.05.2024 у справі №904/559/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області області від 13.05.2024 у справі №904/559/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяМ.О. Дармін

СуддяО.В. Чус

СуддяІ.М. Кощеєв