Ухвала

від 22.10.2024 по справі 903/758/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

22 жовтня 2024 року Справа № 903/758/24 Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представника сторін Одеської митниці: Ревенко Т.А. довіреність від 08.07.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/758/24 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

02.09.2024 ОСОБА_1 подала до суду заяву про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність, в якій просить суд:

1. Відкрити провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

2. Звільнити боржника - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від грошових боргів.

3. Керуючим реструктуризацією призначити арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича (Свідоцтво Міністерства юстиції України про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 310 від 12.03.2013, адреса: АДРЕСА_1 ).

03.09.2024 ОСОБА_1 подала до суду супровідний лист, яким долучила до матеріалів справи докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень та заяву арбітражного керуючого про участь у справі з додатками (а.с.56-68).

Ухвалою господарського суду від 04.09.2024 заяву прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 10.09.2024 о 11:15 год. Визнано особисту явку ОСОБА_1 в судове засідання обов`язковою (а.с.70).

Ухвалою суду від 10.09.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 (а.с.76-79).

У відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутства 10.09.2024 на офіційному веб-порталі судової влади України здійснено оприлюднення оголошення (повідомлення) про відкриття Господарським судом Волинської області провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (а.с.81-82).

12.09.2024 представник ГУ ДПС у Волинській області надіслав лист, яким долучив відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, станом на 11.09.2024, за період з І-го кварталу 2021 по ІІ квартал 2024 громдянки ОСОБА_1 (а.с.86-87).

16.09.2024 від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшов лист про перетин державного кордону боржником та членами його сім`ї (а.с.89).

17.09.2024 представник АТ «Універсал-Банк» надіслав до суду лист, в якому повідомив, що у ОСОБА_1 станом на 13.09.2024 є наступні рахунки: НОМЕР_2 залишок коштів 0,00 грн, НОМЕР_3 - залишок коштів 0,00 грн (а.с.91).

Після оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника:

-26.09.2024 від ОСОБА_2 в розмірі 375135,09 грн, в т.ч.: 369079,09 грн вимоги другої черги та 6056,00 грн вимоги, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів відповідно до положень ч.2 ст.133 КУзПБ (а.с.93-109).

-01.10.2024 від Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України в розмірі 534107,03 грн (а.с.115-131).

Ухвалами суду від 26.09.2024 та від 01.10.2024 відповідні заяви з кредиторськими вимогами до боржника прийнято до розгляду, розгляд заяв в попередньому судовому засіданні призначено на 22.10.2024 (а.с.112, 133).

02.10.2024 боржниця ОСОБА_1 подала до суду супровідні листи, в яких повідомила, що вимоги ОСОБА_2 та Одеської митниці визнає в повному обсязі. Судове засідання просить проводити за її відсутності (а.с.136-137).

11.10.2024 керуючий реструктуризаціє Григор`єв В.В. подав до суду звіт про результати перевірки декларацій боржника, з додатками документів (а.с.138-190), в якому вказав, що станом на 11.10.2024 за результатами перевірки декларацій про майновий стан боржника не встановлено фактів приховування боржником доходів або ж майна за рахунок якого можливо погасити кредиторські вимоги в справі про неплатоспроможність та/або невідповідностей у відомостях зазначених у деклараціях про майновий стан.

14.10.2024 керуючий реструктуризаціє Григор`єв В.В. надіслав на електронну адресу суду звіт про результати розгляду вимог кредиторів, в якому вказав, що станом на 14.10.2024 було отримано заяви з кредиторськими вимогами лише від ОСОБА_2 та Одеської митниці. За результатом розгляду заявлених кредиторських вимог кредиторів повідомлено про визнання керуючим реструктуризацією наведених в заявах вимог кредиторів до боржника фізичної особи ОСОБА_1 в повному обсязі та в додатках надано копії повідомлень про результати розгляду кредиторських вимог з доказами їх направлення, а також реєстр кредиторських вимог складений станом на 14.10.2024 (а.с.191-197). Також у листах повідомленнях просив судове засідання в даній справі проводити без участі керуючого реструктуризацією.

21.10.2024 керуючий реструктуризаціє Григор`єв В.В. надіслав на електронну адресу суду проміжний звіт про проведену роботу в справі №903/758/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представниця Одеської митниці підтримала заяву про визнанн кредиторських вимог. Після нарадчої кімнати на відеозв`язок не вийшла.

У визначений судом день та час кредитор ( ОСОБА_2 ) та боржник своїм правом на участь в судовому розгляді не скористалися, причини неявки в судове засідання суду не повідомили. Не з`явився в судове засіданні і керуючий реструктуризацією.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, суд приходить до наступного.

Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.

В розрізі даної статті законодавець здійснює класифікацію кредиторів по категоріям, а саме: забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Так, згідно з умовами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

У відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутства 10.09.2024 за №74008 на офіційному веб-порталі судової влади України здійснено оприлюднення оголошення (повідомлення) про відкриття Господарським судом Волинської області провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що боржником звертаючись до Господарського суду Волинської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, надано конкретизований список кредиторів із зазначенням підстав виникнення грошових зобов`язань та сум заборгованості, а також первинні документи по договірних взаємовідносинах із фізичною особою ОСОБА_2 , а також Одеською митницею Держмитслужби (а.с.4).

Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому (справа №902/221/22):

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18);

- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);

- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

Така судова практика є сталою при застосуванні статей 45-47 КУзПБ, що містять подібне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

Щодо заявлених грошових вимог ОСОБА_2 , судом враховано наступне.

02.04.2021 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір позики у вигляді розписки про отримання коштів, за якою ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 позику в розмірі 6 000,00 (шість тисяч) доларів США до 04.04.2022 (а.с.98).

Відповідно до умов розписки в разі не повернення позики у встановлений строк ОСОБА_1 зобов`язалась повернути борг із врахуванням 20 % річних від простроченої суми (суми боргу).

Станом на 25.09.2024 сума боргу не повернута ОСОБА_1 в жодному обсязі та сума заборгованості становить 6000,00 доларів США.

В порушення вищезазначених умов Договору позики, Позичальник позичені кошти не повернула.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №902/221/22, постанова від 01.03.2023 навів наступним правовий висновок відносно розгляду грошових вимог за договорами позики у справах про неплатоспроможність:

«Згідно з частиною другою статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд в силу наведених вище норм має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Разом з тим, правова проблема у цій справі № 902/221/22, що зумовила необхідність її передачі на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, полягає у питанні застосування визначеної статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину у поєднанні з вищенаведеними положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника.

Так, в обґрунтування грошових вимог до боржника фізична особа-кредитор у своїй заяві посилалася на чинний договір безвідсоткової позики та наявність відповідної розписки у підтвердження його укладення та отримання боржником цієї позики….

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов 'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Судова палата під час розгляду цієї справи враховує, що згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов 'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".

Крім того, у постанові від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20 Верховний Суд зазначив, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

З врахуванням викладеного, суду необхідно з`ясувати документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

Як слідує з матеріалів справи, кредитор ОСОБА_2 в підтвердження джерел походження коштів подала до суду податкові декларації платника єдиного податку-фізичної особи підприємця за 2020 -2021 роки та квитанції.

Заборгованість боржника перед заявником становить 6000 дол США, підтверджена матеріалами справи, боржником та керуючим реструктуризацією визнається, підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів, оскільки згідно з ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно розрахунку кредитора, останнім нараховано 2920,47 дол США -20% річних за користування позикою.

Перевіривши доданий заявником до заяви розрахунок заборгованості по 20% річних, суд дійшов висновку, що останні на раховані правомірно за період з 05.04.2022 по 09.09.2024, що становить 2920,47 дол США.

Разом з тим, судом враховано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника (п.4 ч.2 чт.45 КУзПБ).

Кредитор просила визнати грошові кошти в розмірі 8920,47 дол США, що еквівалентно станом на 25.09.2024 - 369079,09 грн.

ОСОБА_2 подала заяву про визнання грошових вимог з додатками до суду 25.08.2024 і судовий збір сплачено 25.08.2024.

Отже, ціна розміру грошових вимог в національній валюті повинна визначатись з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, станом на 25.08.2024.

Так, станом на день сплати судового збору (25.08.2024), офіційний курс гривні до долара США, визначений Національним банком України, становив 41,3744 грн. за один долар.

Отже, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 про визнання грошових вимог до ОСОБА_1 в розмірі:

- 369079,09 грн (основна заборгованість та відсотки) вимоги 2 черги.

- 6056,00 грн - витрати по сплаті судового збору за подання відповідної грошової вимоги - позачергово.

Щодо заявлених грошових вимог Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України в розмірі 534107,03 грн, судом враховано наступне.

Судом встановлено, Одеською митницею у відношенні керівника МПП «СТАТУС-КВО» (ЄДРПОУ 13368776) гр. України ОСОБА_1 складено протокол про порушення митних правил від 25.08.2020 № 0873/50000/20 за ознаками правопорушення, передбаченого статтею 472 Митного кодексу України (далі МК України).

Відповідно до частини другої статті 459 МК України при вчиненні порушень митних правил підприємствами, суб`єктами відповідальності за порушення митних правил є посадові особи цих підприємств.

ОСОБА_1 є декларантом та керівником МПП «СТАТУС-КВО» (ЄДРПОУ 13368776), що подала до митного органу митну декларацію типу «ІМ40АА» № UA204000/2020/913918, а отже є суб`єктом правопорушення як посадова особа зазначеного вище підприємства.

Відповідно до вимог статті 522 МК України, наявні матеріали справи про порушення митних правил № 0873/50000/20 направлені до Малиновського районного суду м. Одеси для прийняття рішення згідно чинного законодавства.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.04.2021 по справі №521/2065/21 визнано ОСОБА_3 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товару, а саме: 535588,91 грн, з конфіскацією предмету правопорушення, згідно протоколу про порушення митних правил № 0873/50000/20 (а.с.128-129).

Постановою Одеського апеляційного суду від 22.10.2021 по справі № 521/2065/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА ЕКСПО» - залишено без задоволення, а постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2021 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 472 МК України залишено без змін.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 3, частинами першою, другою статті 5 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішення на підставі наказів, за якими стягувачем є державний орган покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 26 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Від сплати авансового внеску звільняються державні органи.

Враховуючи вищевикладене, постанову Малиновського районного суду м. Одеси по справі про ПМП №0873/50000/20 (521/2065/21) направлено до територіальних органів виконавчої служби для примусового виконання в частині стягнення штрафу та конфіскації товарів.

21.04.2024 та 07.02.2024 на дохідних рахунок Одеської митниці, який відкритий на балансі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (м. Одеса) для зарахування коштів «Адміністративні штрафи та інші санкції» до Державного бюджету України, надійшли кошти у загальній сумі 1481,88 грн від Державної виконавчої служби з призначенням платежі: № 521/2065/21, 15.04.2021, ОСОБА_1 , № 38225539.

Таким чином, загальна заборгованість ОСОБА_1 перед Одеською митницею (як правонаступником Одеської митниці ДФС) становить 534107, 03 гривень.

Суд дійшов висновку про задоволення заяви Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України до ОСОБА_1 в розмірі:

- 534107,03 грн штраф - вимоги 3 черги.

- 6056,00 грн - витрати по сплаті судового збору за подання відповідної грошової вимоги - позачергово.

На кредитора при зверненні у справі про банкрутство із заявою про визнання грошових вимог до боржника покладений обов`язок надати на підтвердження цих вимог разом з заявою всі докази, які відповідають вимогам щодо доказів (статті 76-79 ГПК України), незалежно від того, чи вважає він певну сукупність доказів достатнім для підтвердження грошових вимог до боржника, та незалежно, чи заперечують інші учасники його грошові вимоги. У протилежному випадку - у разі ненадання кредитором всіх документів на підтвердження грошових вимог - він несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням ним процесуальних дій (стаття 13 ГПК України), що, водночас, не виключає поширення на кредитора права надавати додаткові докази за правилами статті 269 ГПК України.

Отже, Кредитор при зверненні з відповідною заявою до суду першої інстанції мав надати всі документи, які дозволили б суду встановити наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання Боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, платіжних документів, банківських виписок, платіжних доручень, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Про це свідчить практика Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2023 року по cправі № 918/463/22.

Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 913/479/18).

Відповідно до норм визначених Кодексом України з процедур банкрутства за результатами попереднього засідання господарський суд визнає розмір вимог кредиторів, які підлягають включені до реєстру вимог кредиторів, порядок погашення (задоволення) яких відбувається відповідно до черговості, яка встановлена статтею 133 даного Кодексу.

Згідно з нормами статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, Для задоволення вимог кредиторів кошти від продажу майна боржника вносяться на окремий банківський рахунок, відкритий керуючим реалізацією.

Витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Вимоги кредиторів за зобов`язаннями боржника, забезпеченими заставою майна фізичної особи, задовольняються за рахунок такого майна.

Кошти, отримані від продажу майна банкрута, що є предметом забезпечення, після покриття витрат, пов`язаних з утриманням, збереженням та продажем цього майна, та сплати додаткової винагороди арбітражного керуючого відповідно до положень статті 30 цього Кодексу використовуються виключно для задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які таке майно забезпечує.

Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Згідно зі ст.122 Кодексу України з процедур банкрутства, в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються:

1) обов`язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали;

2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто схвалений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 123 Кодексу України з процедур банкрутства, протягом трьох робочих днів після постановлення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду арбітражний керуючий згідно з цією ухвалою письмово повідомляє кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.

Участь кредиторів у зборах кредиторів, визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу та учасників зборів кредиторів з правом дорадчого голосу здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є: 1) розгляд звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржника; 2) розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника; 3) прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність. Проведення зборів кредиторів та голосування на них здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Керуючись статтями 2, 122, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, статтею 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_2 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_1 , задовольнити.

Визнати грошові вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повністю в розмірі:

- 369079,09 грн. основний борг - вимоги 2 черги.

- 6056,00 грн - витрати по сплаті судового збору за подання відповідної грошової вимоги - позачергово.

2. Заяву Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_1 , задовольнити.

Визнати грошові вимоги Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (вул.Лип Іван та Юрія, будинок 21А, місто Одеса, 65078 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повністю в розмірі:

- 534107,03 грн. основний борг - вимоги 3 черги.

- 6056,00 грн - витрати по сплаті судового збору за подання відповідної грошової вимоги - позачергово.

3. Зобов`язати керуючого реструктуризацією Григор`єва В.В. включити визнані судом вимоги до реєстру вимог кредиторів у відповідності до вимог Кодексу України з процедур банкрутства.

4. Керуючому реструктуризацією Григор`єву В.В. провести збори кредиторів в порядку п. 4 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства.

5. Засідання суду, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі призначити на 05 листопада 2024 року о 10:30 год.

Судове засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Волинської області (м. Луцьк, пр. Волі, 54а, в залі судових засідань №103).

Ухвала господарського суду набирає законної негайно з моменту її прийняття відповідно до ч.4 ст. 9 КУзПБ.

Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.9 КУзПБ, ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст ухвали виготовлено 22.10.2024.

Суддя І. О. Гарбар