Рішення

від 22.10.2024 по справі 903/647/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 жовтня 2024 року Справа № 903/647/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за відсутністю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/647/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" до Фізичної особи-підприємця Матвійчука Володимира Святославовича про стягнення 53858,96 грн,

ВСТАНОВИВ:

09.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" подало до суду позовну заяву до Фізичної особи-підприємця Матвійчука Володимира Святославовича про стягнення 53858,96 грн, в т.ч.: 49225,74 грн основний борг, 4633,22 грн штраф.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди торгового місця №157 від 13.12.2010.

Позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 10.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

11.07.2024 вказана ухвала направлена на адресу Фізичної особи-підприємця Матвійчука Володимира Святославовича ( АДРЕСА_1 ), однак станом на 02.09.2024 на адресу суду не повернута об`єктом поштового зв`язку, а також відсутні докази її отримання.

Згідно з витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту АТ "Укрпошта" №0600276690059 відправлення прийняте 11.07.2024, 13.07.2024 - "Відправлення у точці видачі/доставки (45632 с. Зміїнець Україна)". Інші відомості відсутні.

Станом на 02.09.2024 відомості про отримання поштового відправлення відсутні.

02.09.2024 судом здійснено запит на АТ "Укрпошта" на розшук поштового відправлення №0600276690059.

Також, 05.09.52024 секретар судового засідання Гандзілевська Я.В. повідомила відповідача, що 09.07.2024 від ТОВ "Дельта-7" до суду надійшла позовна заява про стягнення з ФОП Матвічука В.С. 53858,96 грн, а також про те, що 10.07.2024 судом відкрито провадження у даній справі, що підтверджується телефонограмою. Разом з цим, ухвала суду від 10.07.2024 надіслана на електронну адресу відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яку останній повідомив секретарю судового засідання.

06.09.2024 від АТ "Укрпошта" надійшла відповідь на запит щодо розшуку поштового відправлення, в якій вказано, що за повідомленням відповідних структурних підрозділів Укрпошти, рекомендований лист №0600276690059 від 11.07.2024 на адресу Матвійчука Володимира Святославовича ( АДРЕСА_1 ) надійшов 13.07.2024 до пересувного відділення №65 Волинського регіону та 16.07.2024 доставлявся за зазначеною адресою. Вручити даний лист не надалось можливим, оскільки двері будинку ніхто не відчинив. З порушенням термінів зберігання лист буде повернуто на адресу відправника.

09.09.2024 ухвала суду від 10.07.2024, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача ( АДРЕСА_2 ) повернута з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.04.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З врахуванням вищевикладеного, строк для подання відзиву - до 20.09.2024 включно.

Згідно ч.1 ст.248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Разом з цим, провадження у справі відкрито 10.07.2024, то у відповідності до приписів ГПК України строк розгляду справи до 10.09.2024 (60днів).

Виходячи з конкретних обставин справи, а саме, що строк розгляду справи в порядку спрощеного провадження закінчується 10.09.2024, а строк для подачі відзиву для відповідача до 20.09.2024, суд з власної ініціативи перейшов до розгляду справи №903/647/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08 жовтня 2024 о 10:15 год.

Позивач 07.10.2024 подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ "Дельта-7".

Представник відповідача в призначене судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи. Відзив на адресу суду не надходив.

Ухвалою суду від 08.10.2024 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 22.10.2024 о 10:30 год.

Представник позивача 21.10.2024 подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника за наявними у матеріалах справи документами.

У визначений судом день та час сторони своїх представників в засідання суду не направили, хоча належним чином були повідомленні про час та дату судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та телефонограмою.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2010 між ТзОВ «Дельта-7» (надалі за текстом - Позивач, Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Матвійчуком Володимиром Святославовичом (надалі -Відповідач, Орендар) укладено договір №157 оренди торгового місця (далі - Договір, а.с.12-16).

Згідно п. 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування Торгове місце площею 17,5 кв.м., яке знаходиться ряд №12 місце №22 на території торгового комплексу "Новий ринок", який розташований за адресою: вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцького району, Волинської області.

Передача Торгового місця, зазначеного у п.п.1.1. цього Договору, здійснена до його підписання, що засвідчується підписами Сторін під цим Договором (п.1.3 договору).

Згідно п.п. 1.4.-1.5. договору, встановлена Орендарем Споруда є його власністю. Покращення, поліпшення Споруди, зроблені Орендарем за власний рахунок за згодою Орендодавця є власністю Орендаря.

Відповідно до п 2.1. Договору, за користування Торговим місцем Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі 350,00 грн. без ПДВ за один календарний місяць. Орендна плата сплачується Орендарем не пізніше 5 числа поточного місяця (п. 2.2 Договору).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що у випадку зростання інфляції, розмір орендної плати за кожен поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць. Таким чином нарахування орендної плати здійснювалось з урахуванням індексу інфляції, що зумовило її щомісячне зростання, що детально відображено у розрахунку суми боргу.

Одним із обов`язків Орендаря (п. 3.1.2) є своєчасне, на умовах, передбачених розділом 2 Договору внесення орендної плати та інших платежів.

Відповідно до п.4.1 договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань згідно з умовами Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України, зокрема, але не виключно:

4.1.1.3а порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 2.2. Договору, Орендар сплачує: за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф в розмірі 10% від розміру орендної плати визначеного п.2.1. цього Договору, за несплату орендної плати після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати визначеного п.2.1. цього Договору.

4.1.3. Відповідальність за порушення інших зобов`язань визначається у встановленому законодавством України порядку.

Цей договір вступає в дію з 01.07.2011 та укладається до 31.12.2060 (п.5.1 договорів).

Відповідно до п.5.2 договору, зміни та доповнення до договору вносяться шляхом підписання додаткових угод, які є невід`ємною частиною даного договору.

Дія договору припиняється внаслідок: закінчення терміну дії; дострокового розірвання.

Цей договір може бути достроково розірваний за згодою Сторін. Сторона, що вирішила достроково розірвати договір, повідомляє іншу сторону не менше як за 30 календарних днів до дати розірвання (п.5.4, 5.5 договорів).

Сторони домовилися, що до положень цього договору не застосовуються норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітні 1992 року та Постанова КМУ від 04 жовтня 1995 № 786 "Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" (п.5.10 договорів).

Договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.

На виконання умов договору оренди відповідачу було надано і останнім прийнято у строкове платне користування торгове місце на території торгового комплексу "Новий ринок", що підтверджується п.1.3 договору, підписаного сторонами.

Однак, Орендар ухиляється від виконання своїх обов`язків по договору, а саме не здійснює своєчасної та повної оплати коштів за користування об`єктом оренди а тому станом на 30.06.2024 у відповідача виникла заборгованість по орендній платі, що становить 49225,74 грн. за період з 31.07.2021 по 30.06.2024 (а.с.17) (розрахунок суми боргу здійснено з урахуванням вимог ст.257 ЦК України, зокрема за останні три роки)

На день розгляду справи сума боргу становить 49225,74 грн.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 ЦК України).

Згідно ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 1 та ч. 4 ст. 286 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до 1 ч. ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно ч. 1, 2 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Наявність заборгованості позивач підтверджує підписаним сторонами договором оренди торгового місця та розрахунками суми боргу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Суд зазначає, що презумпція договору означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №921/704/20.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної в цих нормативних актах.

Згідно п. 23 даної постанови якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Отже, нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунки суми боргу, долучені позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що в частині нарахування орендної плати використано індекс інфляції за попередній місяць, що в свою чергу відповідає положенням п. 2.3 договору оренди торгового місця № 157 від 13.12.2010, а тому нарахована позивачем орендна плата в сумі 49225,74 грн є підставною.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду № 903/856/23 від 20.12.2023.

За прострочення виконання зобов`язань відповідачу нараховано згідно п.4.1.1 Договору штраф на суму 4633,22 грн за період з 30.01.2024 по 30.06.2024.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 4633,22 грн штрафу є підставними та підлягають до задоволення.

При цьому, Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 53858,96 грн, в т.ч.: 49225,74 грн основний борг та 4633,22 грн штраф.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Матвійчука Володимира Святославовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (вулиця Європейська,3, село Рованці, Луцький район, Волинська область, 45606, код ЄДРПОУ 34826969) 53858,96 грн (п`ятдесят три тисячі вісімсот п`ятдесят вісім гривень 96 коп.) заборгованості, в т.ч.: 49225,74 грн основний борг, 4633,22 грн штраф, а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений 22.10.2024.

Суддя І. О. Гарбар