Рішення

від 22.10.2024 по справі 904/3506/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024р. Справа № 904/3506/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі», м. Київ

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор Ойл», м. Одеса (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтекс Інвест», м. Дніпро (відповідач-2)

Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Ю.О., м. Дніпро

Про: визнання недійсним договору

Суддя Васильєв О.Ю.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

ТОВ «Юнайтед Енерджі» (позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ «Мотор Ойл» (відповідач-1) та ТОВ «Інтекс Інвест» (відповідач-2) про визнання недійсним договору №ДВПВ24-03/ІІ про відступлення права вимоги від 12.02.24р., укладеного між ТОВ «Інтекс Івест» та ТОВ «Мотор Ойл». Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ту обставину , що укладення відповідачами оспорюваного договору відступлення прав вимоги №ДВПВ24-03/ІІ про відступлення права вимоги від 12.02.24р. відбулося з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу за зобов`язанням, яке виникло на підставі судових рішень, що суттєво порушує права позивача та носить ознаки фраудаторного правочину , укладеного всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), тому наявні підстави для визнання такого правочину недійсним відповідно до 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 19.08.24р. відкрито провадження у справі №904/3506/24 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.

ТОВ «Мотор Ойл» (відповідач - 1) проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує на те, що станом на дату укладання спірного договору (12.02.24р.), було відсутнє будь-яке судове рішення, що набрало законної сили, яке б підтверджувало наявність невиконаного відповідачем 2 грошового зобов`язання перед позивачем. Рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/6049/23, на яке посилається позивач в позовній заяві, набрало чинності лише 01.03.24р., а виконавчі провадження, згідно з якими відповідач 2 набув статусу боржника, відкриті лише 05.03.24р., 12.04.24р., 17.04.24р. Тому вважає, що ТОВ «Мотор Ойл» є добросовісним набувачем грошових коштів за договором №ДВПВ24-03/ІІ про відступлення права вимоги від 12.02.24р. Дії ТОВ «Мотор Ойл» щодо укладання та виконання спірного договору були спрямовані на набуття та зміну господарсько-правових відносин відповідача 2. Укладений з відповідачем 2 договір був повністю виконаний. ТОВ «Мотор Ойл» отримало від ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» грошові кошти. Окрім того, зазначає про те, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійним без вимоги про застосування наслідків його недійності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача . Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВП ВС від 19.01.21 р. у справі № 916/1415/19).

ТОВ «Інтекс Інвест» (відповідач 2) проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує на те, що доводи позивача щодо визнання недійсним договору №ДВПВ24-03/ІІ зводяться до наявності у вказаного договору фраудаторних ознак. Відчуження права вимоги на користь ТОВ «Мотор Ойл» за договором мало відплатний характер (сторонами погоджено розрахунки шляхом заліку зустрічних однорідних вимог). Таким чином, укладання спірного договору не вплинуло на розміри активів ТОВ «Інтекс Івест», а також не призвело до їх зменшення. Зазначає про те, що ТОВ «Мотор Ойл» не є пов`язаним з ТОВ «Інтекс Івест» у розумінні визначень національного законодавства. Оспорюваний договір за його змістом є договором купівлі-продажу права вимоги у розумінні ст. 655 ЦК України. Вказує на те, що в позовній заяві не зазначено , в чому конкретно вбачається недобросовісна поведінка ТОВ «Інтекс Івест» при укладанні спірного договору ; не вказано , в чому саме оспорюваний договір порушує права позивача, а лише перераховано загальні ознаки фраудаторного правочину.

ТОВ «Юнайтед Енерджі» (позивач) у відповіді на відзив вказав, що ТОВ «Мотор Ойл» на відміну від «Нью Енерджі Юкрейн» не здійснив оплату за зобов`язанням ТОВ «Інтекс Івест». Натомість у період з укладення оспорюваного договору (12.02.24р.), ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» продовжувало здійснювати оплату за договором №ДВПВ24-01/ЛТ про відступлення права вимоги від 09.01.24р. в строк 04.03.24р., хоча зобов`язання за договором вже було відступлене, про що було 15.02.24р. повідомлено ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн». Відповідач 1 вказує на те, що зобов`язання ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» перед ТОВ «Мотор Ойл» виконані в повному обсязі, натомість зобов`язання ТОВ «Мотор Ойл» перед ТОВ «Інтекс Івест» не виконано. Позивач зазначає, що така поведінка відповідачів у спірних правовідносинах є суперечливою, що свідчить про недобросовісність останніх.

ТОВ «Мотор Ойл» (відповідач - 1) у запереченнях на відповідь на відзив вказав, що ТОВ «Мотор Ойл» є добросовісним набувачем грошових коштів , отриманих у результаті виконання умов договору №ДВПВ24-03/ІІ від 12.02.24р. про відступлення права вимоги.

ТОВ «Інтекс Інвест» (відповідач 2) у заперечення на відповідь на відзив вказав на те, що на дату укладання оспорюваного договору боржник - ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» за договором №ДВПВ24-01/ЛТ мав непогашене зобов`язання зі сплати грошової суми у розмірі 513 104 121,72грн. Відповідач 1 правомірно та відповідно до вимог законодавства уступив частину боргу ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» відповідачу 2. У зв`язку з чим боржник став зобов`язаним по сплаті грошової суми за двома окремими господарськими угодами двом кредиторами: ТОВ «Інтекс Івест» - за договором про відступлення права вимоги №ДВПВ24-01/ЛТ від 09.01.24р. та ТОВ «Мотор Ойл» - за договором про відступлення права вимоги №ДВПВ24-03/ІІ від 12.02.24р. у розмірі 277 671 121,72грн. Так, ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» здійснив оплату на користь відповідача 1 в рамках своїх господарських зобов`язань за договором №ДВПВ24-01/ЛТ, яка після відступлення частини (12.02.24р.) складала: 513 104 121,72грн. 277 671 121,72грн. = 235 433 000,00грн. Станом на дату звернення позивача з позовом до суду (06.08.24р.) йому було відомо про відсутність боргу ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» у розмірі 277 671 121,72грн., як стороні по справі 904/6049/24. Відповідач 2 зазначає, позивачем на надано жодного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.24р. у справі № 904/6049/23 позовні вимоги задоволено в повному обсязі та стягнуто з ТОВ «Інтекс Інвест» на користь ТОВ «Юнайтед Енерджі» заборгованість у сумі 223 591 627,66 грн. та судовий збір у сумі 939 400,00 грн. На виконання цього рішення 05.03.24р. судом було видано відповідний наказ.

Як зазначає позивач, на виконанні у приватного виконавця Лисенко Ю.О. перебуває зведене виконавче провадження ЗВП №74735193 до складу якого входять наступні виконавчі провадження: ВП №74354295 від 05.03.24р. - з примусового виконання наказу № 904/6049/23 від 05.03.24р. , виданого господарським судом Дніпропетровської області про стягнення з ТОВ «Інтекс Інвест» на користь ТОВ «Юнайтед Енерджі» заборгованості у сумі 223 591 627,66грн. та судового збору у сумі 939 400,00грн.; ВП № 74733302 від 12.04.24р. - з примусового виконання наказу № 904/6610/23 від 25.03.24р., виданого господарським судом Дніпропетровської області про стягнення з ТОВ «Інтекс Інвест» на користь ТОВ «Портаж» 396 088,77грн. - збитків, 4 753,06грн.- судового збору, 6 000,00 грн. - витрат на правничу допомогу; ВП №74779722 від 17.04.24р. з примусвого виконання наказ №904/5912/23 від 21.03.24р. , виданий господарським судом Дніпропетровської області про стягнення з ТОВ «Інтекс Інвест» на користь ТОВ «АВІС-ТРАНС Україна» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 500, 00грн.

Сума звернення стягнення по виконавчому провадженню №74354295 з примусового виконання наказу №904/6049/23 від 05.03.24р. станом на момент відкриття виконавчого провадження складає 246 984 630,42 грн. (що складається із суми стягнення за виконавчим документом 224 531 027,66 грн., основної винагороди приватного виконавця 22 453 102,76 грн. , витрат виконавчого провадження - 500 грн.)

В процесі примусового виконання судових рішень з боржника стягнуто грошові кошти в сумі 386 029,48 грн., які розподілені в рамках зведеного виконавчого провадження.

Станом на день подання заяви до суду заборгованість по виконавчому провадженню №74354295 від 05.03.24р. становить 246 599 890,66 грн. (в т.ч.: сума стягнення з виконавчим документом - наказ №904/6049/23 від 05.03.24р. 224 181 718,77 грн., основна винагорода виконавця 22 418 171,89 грн.) Боржник рішення суду не виконує, на рахунках недостатньо коштів для виконання рішення суду, рухоме майно не розшукане.

09.01.24р. між ТОВ «Лівайн Торг» (первісний кредитор) та ТОВ «Інтекс Інвест» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № ДВПВ24-01/ЛТ, відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові за договорами відступлення права вимоги, укладеними з ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» (боржник): №ДВПВ22-148/03/ЛТ від 05.12.22р.- на суму 162 153 210,65 грн. та №ДВПВ22-73/ЛТ від 20.06.22р. - на суму 525 983 411,07 грн., а разом 688 136 621,72 грн. Відповідно до п.1.2 цього договору новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за договором згідно п. 1.1 договору, а саме - право на отримання грошових коштів у загальному розмірі 688 136 621,72 грн.

Відповідно до довідки про рух грошових коштів (наданої ПАТ АБ «Південий») ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» виконав умови договору про відступлення права вимоги № ДВПВ24-01/ЛТ від 09.01.24р. у сумі 409 465 500,00 грн. Залишок невиконаних зобов`язань по договору про відступлення права вимоги №ДВПВ24-01/ЛТ від 09.01.24р. перед ТОВ «Інтекс Інвест» складає 278 671 121,72 грн. Таким чином, ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» є особою, яка має заборгованість перед боржником ТОВ «Інтекс Інвест» у виконавчому проваджені.

Разом з тим, 12.02.24р. між ТОВ «Інтекс Інвест» та ТОВ «Мотор Ойл» укладено оспорюваний договір № ДВПВ24-03/ІІ про відступлення права вимоги. За умовами цього договору первісний кредитор (ТОВ «Інтекс Інвест») відступає, а новий кредитор (ТОВ «Мотор Ойл») набуває право вимоги, належне первісному кредиторові за договором №ДВПВ24-01/ЛТ від 09.01.24р. про відступлення права вимоги, укладеним між ТОВ «Інтекс Інвест» (новий кредитор) з ТОВ «Лівайн Торг» (первісний кредитор), за яким ТОВ «Інтекс Інвест» набув право в частині грошової вимоги до ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» у розмірі 277 671 121,72грн, що виникло на підставі договору №ДВПВ22-73/ЛТ про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Лівайн торг» з ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» (п.1.1) За цим договором новий кредитор (ТОВ «Мотор Ойл») одержує право вимагати від боржника - ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн», належного виконання грошового зобов`язання за договором №ДВПВ24-01/ЛТ від 09.01.24р. про відступлення права вимоги в частині права вимагати отримання грошових коштів у розмірі 277 671 121,72 грн. (п.1.2).

Звертаючись до суду з цим позовом ТОВ «Юнайтед Енерджі» вказує, що укладення відповідачами договору №ДВПВ24-03/ІІ про відступлення права вимоги від 12.02.24р. відбулося з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу за зобов`язанням, яке виникло на підставі судових рішень, що суттєво порушує права позивача та носить ознаки фраудаторного правочину укладеного всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), тому наявні підстави для визнання такого правочину недійсним відповідно до 215 Цивільного кодексу України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах, що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент , з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 р. у справі №755/17944/18.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.18р. у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Проблема визнання недійсними правочинів банкрута, які укладено ним у «підозрілий період», тісно пов`язана із фраудаторністю таких правочинів. Наукова доктрина фраудаторних правочинів в українському праві тільки почала формуватися та не знаходить одностайного бачення серед науковців. Спеціальні підстави для визнання недійсними правочинів боржника, укладених ним у «підозрілий період», по-різному сформульовано законодавцем відповідно до статті 20 Закону про банкрутство і статті 42 КУзПБ, що створює правову проблему у застосуванні приписів про визнання недійсними правочинів боржника з огляду на тривалу у часі процедуру банкрутства, яка введена із застосуванням норм Закону про банкрутство, а продовжується відповідно до процедури, визначеної КУзПБ.

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, спрямований на розв`язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, при цьому спір, що існував між боржником та стягувачем, вже вирішений судовим рішенням, що виконується.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Між тим, фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення.

У зв`язку з наведеним та з урахуванням відкритого виконавчого провадження виникає питання щодо порядку звернення до суду щодо визначення частки боржника у спільному майні (позовне провадження, подання державного виконавця).

Практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Так, фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» (з 21.10.2019 Кодекс України з процедур банкрутства)); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Слід звернути увагу, що неплатоспроможність боржника, яка є визначальною обставиною для встановлення факту фраудаторності укладеного правочину, не є загальною оціночною обставиною.

Провадження у справі про визнання суб`єкта підприємницької діяльності, неплатоспроможним (банкрутом) здійснюється господарським судом в межах справи про банкрутство такої особи з урахуванням особливостей, передбачених законодавством, зокрема, Кодексом України з процедур банкрутства.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

У даному випадку, боржник за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.24р. у справі № 904/6049/23 ТОВ «Інтекс Інвест» не перебуває в процесі банкрутства.

А отже, відсутні підстави для визнання договору №ДВПВ24-03/ІІ про відступлення права вимоги від 12.02.24р. недійсним з підстав його фраудаторності в порядку Кодексу України з процедур банкрутства.

Щодо визнання правочину недійсним з підстав його фраудаторності в порядку частини четвертої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» слід зазначити про таке.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників.

Так, згідно з ч. 3 статті 9 ЗУ «Про виконавче провадження» державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей у разі відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця фізичній або юридичній особі, внесеній до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та/або на кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях боржника в банках, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Тобто, фактично в порядку частини четвертої статті 9 ЗУ «Про виконавче провадження» може бути визнаний недійсним з підстав його фраудаторності правочин, укладений боржником на стадій розшуку майна боржника.

У даному випадку, оспорюваний договір був укладений до набрання законної сили рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.24р. у справі № 904/6049/23.

А тому, відсутні й підстави для визнання договору №ДВПВ24-03/ІІ про відступлення права вимоги від 12.02.24р. недійсним з підстав його фраудаторності в порядку частини четвертої статті 9 ЗУ «Про виконавче провадження».

Враховуючи вищевикладене, визнання правочину недійсним з підстав його фраудаторності є інструментом захисту прав кредитора в рамках провадження справи про банкрутство або у виконавчому провадженні (разом з цим, щодо правочинів, укладених боржником після відкриття виконавчого провадження). Та не може бути визнаний належним способом захисту прав кредитора щодо будь-яких правочинів, укладених боржником.

Окрім того ,позивач не довів належними доказами , що укладання відповідачами оспорюваного ним договору призвело до зменшення активів ТОВ «Інтекс Інвест» чи неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок майна боржника.

Також , заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору без одночасного застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту , що не призведе до поновлення майнових прав позивача , щоє самостійною підставою для відмови в позові.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин справи та приписів чинного законодавства України , суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

На підставі вищевикладеного , керуючись вимогами ст.ст. 73, 74, 77-79, 86, 129, 233, 236-241, 247, 252, 326 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 22.10.24р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.