Рішення

від 22.10.2024 по справі 908/2140/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/143/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024 Справа № 908/2140/24

м.Запоріжжя

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», код ЄДРПОУ 41375696

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 41930436

про стягнення суми 193261,35 грн.

Суддя Боєва О.С.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ» суми 193261,35 грн, яка складається з: суми 80000,00 грн основного боргу, суми 77707,43 грн пені, суми 29541,45 грн інфляційних втрат, суми 6012,47 грн 3% річних.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 08.08.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2140/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 13.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2140/24, присвоєно номер провадження справи 9/143/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Підставою для звернення з позовом зазначено порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором підряду № 6 від 24.11.2021, за виконані позивачем демонтажні роботи будівлі автомийки з майстернею літ. А-2, розташованої за адресою: місто Запоріжжя, вул. Авраменка, 17, що підтверджується Актом надання послуг № 1 від 31.01.2022 на суму 400 000,00 грн. Так, з урахуванням здійсненої відповідачем попередньої оплати у розмірі 320000,00 грн, заборгованість відповідача складає 80000,00 грн. У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства, позивачем також нараховані та заявлені до стягнення з відповідача пеня, 3% річних та інфляційні втрати. Позов обґрунтовано ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 625, 837 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 194, 198 ГК України та умовами договору. Також у позовній заяві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс/планує понести у зв`язку із розглядом справи, які складаються з: суми 3028,00 грн сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн, та які позивач просить стягнути з відповідача.

27.08.2024 до суду від відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, зокрема, про наступне. Відповідач вважає завищеними вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, мотивуючи наступним. З посиланням на приписи ч.6 ст. 232 ГК України, пункту 7 розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України згідно з яким визначено, що під час дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Звернув увагу, що карантин діяв до 30.06.2023. Відповідно після цієї дати почався шестимісячний строк для нарахування штрафних санкцій за допущені раніше порушення зобов`язань, встановлений ч.6 ст. 232 ГК України і цей строк сплинув 30.12.2023. Таким чином нарахування пені за допущену раніше прострочку виконання зобов`язань (у тому числі за договором підряду від 24.11.2021 №6 ) повинно припинятись саме 30.12.2023, а позивач продовжив нараховувати пеню далі до 08.08.2024, тобто до моменту пред`явлення позову. Розмір пені за період з 06.02.2022 по 30.12.2023 складає 64 052,60 грн. Позивач суму пені 77 707,43 грн помилково розрахував за період з 06.02.2022 по 08.08.2024.Таким чином розмір штрафних санкцій завищено на 13 654,83 грн. Відповідно до поданого позову розмір основного боргу складає 80 000,00 грн, а розмір штрафних санкцій 77 707,43 грн, що є неспівмірними санкціями, порівняно з розміром заборгованості за договором та буде додатковим фінансовим навантаженням на підприємство. Загалом розмір пені, інфляційних витрат та 3% річних складає 113 261,35 грн, або 141,58% від розміру основного боргу. Відповідач зауважив, що до початку збройної агресії ТОВ «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ» сумлінно виконувало свої зобов`язання за договором. Підприємство було прямо позбавлене запланованих грошових надходжень від основних контрагентів, які безпосередньо були знищені та/або окуповані російськими військами. У результаті, господарська діяльність ТОВ «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ» за 2022 та 2023 роки стала збитковою, з чистим збитком у розмірі 17591,1 тис. грн, за підсумками другого кварталу 2024 року чистий збиток склав 2068,80 тис. грн. Розмір штрафних санкцій буде неспівмірним тягарем для відповідача в умовах такої виключної тяжкої обставини як військова агресія Російської Федерації проти України, що впливає на виконання зобов`язань по договору. З посиланням на ст. 233 ГК України, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2023, відповідач зазначив, що загальна сума нарахувань не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності. Також у відзиві відповідач вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн є значно завищеним у співвідношені до складності справи, майже удвічі перевищує середню місячну заробітну плату адвоката у місті Запоріжжя. Просив враховувати зазначені ним обставини при визначенні розміру штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу під час винесення рішення та, відповідно, їх зменшити. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката ТОВ «ГРОСТ БУД», які підлягають розподілу між сторонами просив зменшити до 2000,00 грн.

29.08.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій вказано, що ТОВ «ГРОСТ БУД» повністю відхиляє заперечення, наведені відповідачем у відзиві, з огляду на наступне. Позиція поривача щодо строку нарахування пені була детально викладена у позовній заяві. Враховуючи, що право вимоги сплатити нараховану пеню за період з 06.02.2022 року по 08.08.2024 року включно виникло у ТОВ «ГРОСТ БУД» під час дії запровадженого в Україні карантину, дія якого припинилась лише 30.06.2023, а після введення воєнного стану в Україні (з 24.02.2022 року) перебіг строків позовної давності зупинено, станом на дату подання позову строк позовної давності за даною вимогою не пропущений. Позивачем при здійсненні розрахунку суми пені було враховано зміни у законодавстві та нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 06.02.2022 року по 08.08.2024 року включно. Щодо зазначення відповідачем у відзиві про застосування принципу збалансованості інтересів сторін в частині стягнення з відповідача штрафних санкції та додаткових нарахувань позивач, зокрема, вказав, що проценти передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями, а тому зазначені нарахування не підлягають зменшенню в порядку статей 551 ЦК України та 233 ГК України. Розмір нарахованої ТОВ «ГРОСТ БУД» пені за загальний період з 06.02.2022 по 08.08.2024 року складає 77707,43 грн, при цьому сума пені не є значно вищою ніж сума основного зобов`язання. У зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за надані послуги, тобто вчинення останнім навмисних дій, які призвели до порушення прав й інтересів позивача, що в свою чергу зумовило порушення позивачем умов договорів з іншими контрагентами, з урахуванням дотримання балансу інтересів сторін, ТОВ «ГРОСТ БУД» вважає, що вимоги за даним позовом в частині стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Крім того, зазначив, що відповідачем не надано до відзиву належних та допустимих доказів на підтвердження форс-мажорних обставин щодо неможливості виконання своїх зобов`язань. Відповідач тривалий час не сплачував борг; протягом усього періоду існування простроченої заборгованості не звертався до позивача з гарантією оплати боргу, із заявою про відстрочення (розстрочення) сплати боргу, з проханням не нараховувати штрафні санкції тощо; не надавав документів та будь-яких належних доказів, які б засвідчили той факт, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі; не повідомляв про існування обставин, які вплинули на можливість вчасно розрахуватись за надані будівельні роботи, зокрема, про настання форс-мажорних обставин. Також позивач зазначив, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки в матеріалах справи наявні надані позивачем докази на підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 20000,00 грн. Просив відзив ТОВ «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ» відхилити в повному обсязі.

30.08.2024 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому, зокрема, зазначено, що у відзиві мова йшла про помилкове нарахування ТОВ «ГРОСТ БУД» пені поза строком, передбаченим ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, а не про застосування позовної давності при розрахунку розміру штрафних санкцій. Клопотання про застосування позовної давності відповідачем не направлялося. Щодо зменшення розміру штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві на позов.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ» (Замовник, відповідач у даній справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД» (Підрядник, позивач) був укладений Договір підряду № 6 від 24 листопада 2021 року (далі Договір), за умовами якого Підрядник приймає на себе обов`язки за завданням Замовника, на свій ризик, самотужки, виконати та здати йому в строк, установлений цим Договором, демонтажні роботи будівлі автомийки з майстернею літ. А-2, розташованих за адресою: місто Запоріжжя, вул. Авраменка, 17, загальною площею 482,8 кв.м (далі Об`єкт). Замовник зобов`язується прийняти й оплатити виконані Підрядником роботи згідно з умовами даного Договору (п.п.1.1, 1.2 Договору).

В п. 3.1 Договору визначено, що загальна вартість робіт, доручених Підряднику для виконання, становить 400 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 66 666,67 грн.

Відповідно до п.п. 4.1 Договору, Підрядник бере на себе зобов`язання виконати Роботи зазначені у п.1.1 Договору протягом 14 робочих днів після отримання Замовником всіх необхідних дозвільних документів на будівництво, та отримання попередньої оплати.

За змістом п.п. 4.2., 4.3. Договору, приймання-здача виконаних робіт провадиться сторонами з оформленням відповідних Актів приймання-здачі виконаних підрядних робіт. Акт приймання-здачі виконаних робіт оформляється Підрядником і передається на затвердження Замовнику. Замовник не пізніше 3 (трьох) робочих днів підписує передані Акти, або надає обґрунтовані зауваження. Роботи вважаються прийнятими з моменту підписання Замовником наданого Акту.

Згідно з п. 3.6 Договору Замовник здійснює на користь Підрядника попередню оплату в розмірі 80% від вартості договору, згідно рахунку.

Відповідно до п. 3.7 Договору, розрахунок за виконані Підрядником роботи згідно з умовами даного Договору проводиться Замовником не пізніше 5-ти (п`яти) календарних днів після підписання сторонами Акту приймання-здачі виконаних робіт, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Підрядника.

Даний Договір набуває чинність в день його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань (п. 8.1 Договору).

ТОВ «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ» було перераховано на рахунок позивача попередню оплату за демонтажні роботи згідно з Договором №6 від 24.11.2021 у загальному розмірі 320000,00 грн, а саме: 03.12.2021 суму 200 000,00 грн, 23.12.2021 - суму 120 000,00 грн, про що свідчать додані до позовної заяви копії виписок по рахунку ТОВ «ГРОСТ БУД».

31.01.2022 сторонами складений Акт надання послуг № 1 від 31 січня 2022, який свідчить про виконання позивачем робіт за Договором, на загальну суму 400 000,00 грн. Акт підписаний сторонами без зауважень та скріплений печатками (копія міститься в матеріалах справи).

Також в матеріалах справи містяться копії податкових накладних, зареєстрованих ТОВ «ГРОСТ БУД» в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: № 1 від 03.12.2021 на суму 200 000,00 грн та № 15 від 23.12.2021 на суму 120 000,00 грн за фактом попередньої оплати; № 5 від 31.01.2022 року на суму 80 000,00 грн за фактом виконання робіт.

Як зазначив позивач у позовній заяві, всупереч п. 3.7 Договору ТОВ «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ» не було проведено повний розрахунок за виконані позивачем роботи, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 80 000,00 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної оплати у визначений договором строк виконаних позивачем робіт, останній звернувся з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/2140/24.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

З положень ч. 2 ст. 11 ЦК України слідує, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Аналогічні положення містить ст.174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 837 § 1 глави 61 ЦК України, за договором підряду підрядник зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Згідно зі ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В частині 1 ст. 854 ЦК України визначено: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містяться в п.п. 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З положень ч. 1 ст. 530 ЦК України слідує: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В ч. 1 ст. 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як встановлено судом вище, в рамках Договору підряду № 6 від 24.11.2021 позивачем були виконані роботи, про що сторонами був складений Акт надання послуг № 1 від 31 січня 2022 на загальну суму 400 000,00 грн, який підписаний сторонами без зауважень.

Відповідно до пп. 2.2.1 пункту 2.2. Договору, Підрядник має право одержувати оплату за виконані роботи в розмірах і строки, обговорені даним Договором.

Замовник зобов`язаний прийняти від Підрядника виконані роботи по Акту приймання-здачі виконаних робіт. Вчасно оплатити виконані роботи відповідно до умов даного Договору (пп. 2.3.2, 2.3.3 пункту 2.3 Договору).

Згідно з умовами п. 3.7 Договору відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок за виконані позивачем роботи не пізніше п`яти календарних днів після підписання акту приймання-здачі виконаних робіт, тобто, враховуючи положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, не пізніше ніж 07.02.2022 року.

Враховуючи здійснену відповідачем попередню оплату за договором у розмірі 320000,00 грн, сума яку відповідач був зобов`язаний перерахувати позивачу для остаточного розрахунку за виконані ним роботи склала 80 000,00 грн, яка заявлена позивачем до стягнення.

Доказів виконання відповідачем обов`язку з повної оплати виконаних позивачем робіт матеріали справи не містять.

На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 80 000,00 грн основного боргу, які не спростовані відповідачем, є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем на вказану суму боргу також нараховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 29541,45 грн та 3% річних у розмірі 6012,47 грн, нарахування яких, як слідує зі змісту позовної заяви та доданого до неї розрахунку, здійснено на суму заборгованості 80 000,00 грн за період прострочення з 06.02.2022 по 08.08.2024 включно.

Згідно з до п.п. 6.1, 6.2 Договору, у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об`єктивні обставини чи суб`єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст.625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Факт порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання з остаточної оплати виконаних позивачем робіт є доведеним, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований.

Разом з тим, враховуючи наведені вище висновки суду щодо строку остаточної оплати виконаних позивачем робіт (07.02.2022) і, відповідно , прострочення виконання зобов`язання з 08.02.2022, здійснивши перерахунок відповідних нарахувань, суд встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума 5999,32 грн 3% річних за період прострочення з 08.02.2022 по 08.08.2024 включно. При цьому суд не виходив за межі визначеного позивачем граничного періоду відповідного нарахування. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється у зв`язку з їх необґрунтованістю. Розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем правильно, а тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом у заявленому розмірі.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 77 707,43 грн пені, нарахованої за період з 06.02.2022 по 08.08.2024 включно (за 915 днів прострочення).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

В пункті 6.14 Договору сторони визначили, що за порушення строків проведення розрахунків, Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення здійснення платежів.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, як то визначено у вказаній нормі ГК України. При цьому перебіг цього строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Судом враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 на всій території України був установлений карантин з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався.

02.04.2020 набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнений пунктом 7, відповідно до якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За таких обставин, з введенням в дію Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично було надано можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців і на строк, протягом якого на території України діяв установлений карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Отже починаючи з 01.07.2023 відсутні підстави для продовження строків нарахування пені згідно із вищевказаним Законом, тому здійснення позивачем нарахування пені по 08.08.2024 включно є необґрунтованим. При цьому суд зауважує, що зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану в Україні, на що в т.ч. посилається позивач у позовній заяві, не має наслідком продовження (збільшення) періоду, за який кредитор має право нараховувати штрафні санкції (пеню).

За таких обставин, а також враховуючи встановлений вище судом факт прострочення виконання грошового зобов`язання починаючи з 08.02.2022, здійснивши перерахунок пені за період прострочення з 08.02.2022 по 30.06.2023 включно (508 днів), суд встановив, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково на суму 48109,59 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги задовольняються судом частково.

У відзиві відповідач, з посиланням на положення ст. 233 ГК України, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №908/417/18, просив суд врахувати, що розмір штрафних санкцій є неспірмірними санкціями, порівняно з розміром заборгованості та буде додатковим фінансовим навантаженням/тягарем для відповідача в умовах такої виключної обставини як збройна агресія проти України, що впливає на виконання зобов`язань по договору. Просив суд зменшити розмір штрафних санкцій. У відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив відповідач також зауважив, що на його думку сума пені є неспівмірними санкціями порівняно з розміром заборгованості, а загальна сума нарахувань, заявлених позивачем до стягнення (інфляційних втрат, 3% річних, пені), які загалом складають 113261,35 грн, або 141,58% від розміру основного боргу, не відповідає засадам справедливості та добросовісності.

Щодо зменшення штрафних санкцій, про яке заявлено відповідачем, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вже зазначалось судом вище, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанові Верховного Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

В пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку в т.ч. посилається відповідач, зазначено, що з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим, у вказаній справі № 902/417/18 нарахування відсотків річних було визначено умовами договору у розмірі іншому (значно більшому), ніж передбачено ч. 2 ст.625 ЦК України.

Отже суд акцентує увагу на тому, що слід враховувати конкретні обставини справи та мотиви з яких Велика Палата Верховного Суду дійшла до зазначених висновків у зазначеній конкретній справі, на що також було наголошено у вищевказаній постанові. При цьому, про можливість зменшення інфляційних втрат у даній постанові не йшлося.

У спірному випадку, суд враховує, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначений саме в тому розмірі, який і передбачає стаття 625 ЦК України (3% річних), на відміну від справи № 902/417/18, на яку посилається відповідач, у якій за умовами договору відсотки річних були визначені у значно більшому розмірі. З огляду на усе вищевикладене, підстав для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат немає.

Щодо зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Правовий аналіз ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування статті 551 ЦК України та 233 ГК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів з метою виконання зобов`язання) тощо.

Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі й з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

При цьому, в силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У даному випадку відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені.

Положеннями статті 617 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 218 ГК України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (надзвичайних обставин).

Так, за змістом наведених норм права, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Введений на території України з 24.02.2022 воєнний стан є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Однак форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Суд враховує, що в даному випадку кінцевий строк виконання обов`язку відповідача з оплати виконаних позивачем робіт настав 07.02.2022, тобто до початку збройної агресії Російської Федерації проти України та введення у зв`язку із цим воєнного стану в Україні з 24.02.2022.

Викладені відповідачем обставини щодо скрутного матеріального становища, яке погіршилось із початком повномасштабного вторгнення та введенням воєнного стану в Україні не є винятковими, не спростовують наявність вини у простроченні виконання грошового зобов`язання.

Судом також взято до уваги, що протягом всього часу існування заборгованості відповідач не вживав заходів щодо її погашення, в т.ч. часткового.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України відповідач, як суб`єкт господарювання, здійснює господарську діяльність на власний ризик.

Невиконання стороною прийнятих на себе зобов`язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони передбачили при укладенні договору, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором та пов`язані із цим ризики покладаються на нього.

Окрім цього, слід зазначити, що суд у даній справі дійшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення пені, а саме - на суму 48109,59 грн (про що зазначено вище), що вже на 29597,84 грн менше, від заявленого позивачем до стягнення розміру пені (77707,43 грн), і вказаний розмір пені, який визнано судом обґрунтованим і належним до стягнення з відповідача, не є надмірно великим, а є адекватним й співрозмірним у відношенні до порушених прав позивача.

З огляду на все вищевикладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат в частині судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом позивач за платіжною інструкцією № 626 від 07.08.2024 сплатив судовий збір в розмірі 3028,00 грн 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.

Оскільки позовна заява ТОВ «ГРОСТ БУД» надійшла до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», за подання цієї позовної заяви позивач із застосуванням коефіцієнту пониження ставки судового збору мав сплатити судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Таким чином при зверненні з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн.

За змістом п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

На підставі викладеного, судовий збір у розмірі 605,60 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України. Повернення зазначеної суми судового збору буде здійснено ухвалою суду за відповідним клопотанням позивача.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 2051,25 грн витрат зі сплати судового збору - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивачем був наведений розрахунок судових витрат, які позивач поніс/планує понести у зв`язку із розглядом справи, та які складаються з: суми 3028,00 грн сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Відповідач у відзиві по позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив проти заявленого розміру зазначених витрат заперечив та просив суд їх зменшити до 2000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує наступне.

За змістом ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 ГПК України).

Відповідно до змісту частини 8 статті 129 ГПК України судом на підставі поданих доказів (договорів, рахунків) встановлюється розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем надано в матеріали справи копію Договору № 10 про надання правничої допомоги від 18.06.2024 , який укладено між Адвокатом Шахрай Олександром Вікторовичем (Виконавець) та ТОВ «ГРОСТ БУД» (Замовник), копію заявки (завдання) щодо надання правничої (правої допомоги) від 01.08.2024 до цього договору, за змістом якої сторони погодили надання правової допомоги з питання стягнення заборгованості з ТОВ «ВЕРТИКАЛЬ-ІВЕСТ» за договором підряду, в т.ч. стягнення штрафних санкцій відповідно до умов договорів та Цивільного кодексу.

У вказаній заявці визначено найменування послуг та їх вартість, а саме:

1) надання правових послуг протягом судового оскарження у Господарському суду Запорізької області всього на суму 15000,00 грн, в т.ч.:

- підготовка та подання позову до господарського суду та за необхідності апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій;

- повне супроводження судового процесу за участі адвоката, включаючи відеоконференцію, підготовку всіх процесуальних документів;

- стягнення з відповідача судових витрат та суми витрачених коштів за юридичну допомогу адвоката;

- одержання рішення та пред`явлення рішення до виконання, супровід та контроль за виконанням рішення суду.

2) винагорода адвоката за здійснення захисту, після стягнення заборгованості та штрафних санкцій 5000,00 грн.

Загальна вартість послуг пов`язаних з вирішенням зазначеного питання складає 20000,00 грн.

За змістом заявки (завдання) сторонами узгоджено, що оплата за послуги згідно пункту 1 здійснюється Клієнтом протягом 5 (п`яти) банківських днів, відповідно до рахунку-фактури, згідно пункту 2 (винагорода адвоката) протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня фактичного стягнення заборгованості на підставі судового наказу та відповідно до рахунку-фактури. За фактом надання послуг (виконання робіт) сторони складають відповідні Акти.

Попередньо погоджена сума гонорару у сумі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень) підлягає сплаті Клієнтом після ухвалення рішення по суті справи та по факту стягнення заборгованості у т.ч. в частині стягнення судових витрат з відповідача. Сплата гонорару здійснюється Клієнтом протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури та підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

До позовної заяви також додані (у копіях):

- Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 08.08.2024 на суму 15000,00 грн, підписаний адвокатом Шахрай О.В. та ТОВ «ГРОСТ БУД»;

- виставлений адвокатом рахунок-фактура № 3/10 від 06.08.2024 на суму 15000,00 грн;

- платіжна інструкція № 625 від 07.08.2024 про перерахування ТОВ «ГРОСТ БУД» на рахунок адвоката Шахрай О.В. суми 15000,00 грн оплати за надання правових послуг згідно вказаного вище рахунку.

Відповідно до приписів частини 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В частині 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Відповідно до висновків, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (п. 119, п. 120 Постанови), під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Матеріали справи свідчать, що позовна заява в даній справі та відповідь на відзив оформлені представником ТОВ «ГРОСТ БУД» адвокатом Шахрай О.В., який діяв на підставі виданої позивачем довіреності б/н від 18.06.2024.

Згідно з Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 08.08.2024 адвокатом підготовлено позовну заяву про стягнення заборгованості з ТОВ «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ» за договором підряду № 6 від 24.11.2021; ціна позову 193261,35 грн (сума основного боргу 80000,00 грн, інфляційні втрати 29541,45 грн), 3% річних 6012,47 грн, пеня 77707,43 грн). Вартість наданих послуг складає 15000,00 грн.

Суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, має керуватися критеріями їх реальності (дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.

Оцінивши докази, надані позивачем на підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов до висновку, що їх розмір, визначений у заявці (завданні) щодо надання правничої допомоги від 01.08.2024 та Акті здачі-приймання робіт (надання послуг) від 08.08.2024 згідно цієї заявки на суму 15000,00 грн є необґрунтовано завищеним, зважаючи також на перелік послуг, викладений у заявці, до якого в т.ч. включені послуги, які фактично не надавались.

З приводу винагороди адвоката в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Як вказано судом вище, у заявці (завданні) щодо надання правничої допомоги адвокатом і клієнтом була в т.ч попередньо погоджена сплата винагороди адвокату у сумі 5000,00 грн після ухвалення рішення у справі та фактичного стягнення заборгованості з відповідача та підписання сторонами відповідного акту наданих послуг.

Разом з тим, доказів на підтвердження наданих адвокатом послуг у розмірі 5000,00 грн суду не надано, відповідний акт приймання-передачі в матеріалах справи відсутній. Крім того, зазначена сума винагороди адвоката не відноситься до складу необхідних судових витрат, що безпосередньо пов`язані із розглядом справи в суді.

Суд бере до уваги, що справа № 908/2140/24 розглядалася у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, тому з огляду на критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, наведених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуючи ціну позову, складність справи, обсяг фактично наданих послуг, суд вважає обґрунтовано заявленими витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн, а саме - за послуги, які включають підготовку та подання адвокатом позовної заяви та відповіді на відзив.

Оскільки позов у справі № 908/2140/24 задоволений частково, вищезазначені витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10161,39 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 41930436 (10029, Житомирська область, м. Житомир, вул. Бандери Степана, буд. 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», код ЄДРПОУ 41375696 (69095, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, офіс 213) суму 80 000 (вісімдесят тисяч) грн 00 коп. основного боргу, суму 48109 (сорок вісім тисяч сто дев`ять) грн 59 коп. пені, суму 29541 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот сорок одну) грн 45 коп. інфляційних втрат, суму 5999 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 32 коп. 3% річних.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРТИКАЛЬ-ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 41930436 (10029, м.Житомир, вул. Бандери Степана, буд. 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», код ЄДРПОУ 41375696 (69095, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, офіс 213) суму 2051 (дві тисячі п`ятдесят одну) грн 25 коп. витрат зі сплати судового збору, суму 10161 (десять тисяч сто шістдесят одну) грн 39 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 22.10.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяО.С. Боєва