Рішення
від 03.10.2024 по справі 910/5635/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2024Справа № 910/5635/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД"

про розірвання договору та стягнення 182 738, 66 грн.

Представники:

від позивача: Феленко С.О. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" (далі-відповідач), в якому просить суд:

- розірвати договір поставки №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальність "ДІС ГРУПП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" на користь позивача суму попередньої оплати у розмірі 180 900, 00 грн., 3% річних у розмірі 934,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 904, 50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.06.2024.

20.05.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що поставка товару здійснена на підставі рахунку на оплату № 59 від 27.02.2024, який є договором поставки у спрощений спосіб, а не на підставі договору поставки № ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024. Також, відповідач вказує, що замовлений позивачем товар за рахунком на оплату № 59 від 27.02.2024 відповідачем відвантажено в повному обсязі 29.02.2024 на підтвердження чого надав видаткову накладку № 16 від 29.02.2024, яка містить підпис директора позивача та довіреність № 4 від 28.02.2024, у зв`язку з чим вказує на безпідставність вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову.

21.05.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій позивач просить суд судове засідання по справі № 910/5635/24 призначене на 13.06.2024, а також інші судові засідання в рамках вказаної справи провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою офіційної сертифікованої підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua/).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

28.05.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій позивач зазначає, що господарські взаємовідносини по поставці товару між позивачем і відповідачем мали місце саме в рамках спірного договору, а не у спрощений спосіб та обов`язок відповідача щодо поставки товару на користь позивача виник саме в рамках договору поставки №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024, а не будь-якого іншого. Також, позивач вказує, що жодних домовленостей між позивачем і відповідачем щодо спрощеного порядку укладення договору поставки не було. Крім того, позивач вказує, що ніякого товару за видатковою накладною №16 від 29.02.2024 від відповідача не отримував і відповідач за вказаною видатковою накладною товар на користь позивача не поставляв, директор позивача не підписував видаткову накладну №16 від 29.02.2024, а підпис, який міститься на вказаній видатковій накладній не є підписом директора позивача і містить ознаки його підроблення.

Крім того, у відповіді на відзив позивач просить суд поновити позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив у даній справі.

28.05.2024 до суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати у відповідача оригінал довіреності №4 від 28.02.2024 та оригінал видаткової накладної №16 від 29.02.2024, копії яких додані до відзиву на позовну заяву, для огляду в судовому засіданні.

28.05.2024 до суду надійшло клопотання позивача про призначення експертизи, в якому позивач просить суд призначити у справі №910/5635/24 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

29.05.2024 до суду надійшла заява позивача, в якій директор позивача повідомляє суд, що жодної видаткової накладної за №16 від 29.02.2024 по відносинам із відповідачем не підписував. Така видаткова накладна №16 від 29.02.2024 зі сторони відповідача Позивачу не надавалась і товар за вказаною видатковою накладною на адресу позивача не поставлявся.

12.06.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач на виконання вимог ухвали суду від 13.05.2024 подав оригінали документів для огляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 13.06.2024, розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзиву, суд, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, вважає за необхідне поновити позивачу пропущений процесуальний строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" про витребування доказів - задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" у строк до 07.08.2024 надати суду оригінал видаткової накладної № 16 від 29.02.2024 на суму 180 900, 00 грн та оригінал довіреності № 4 від 28.02.2024. Зокрема, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" у разі ненадання витребуваних судом доказів - надати письмові обґрунтовані пояснення із зазначенням об`єктивних причин неможливості виконання вимог суду.

Також, у судовому засіданні 13.06.2024 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи на 08.08.2024.

У судовому засіданні 08.08.2024 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 05.09.2024.

У судовому засіданні 05.09.2024, розглянувши подане позивачем клопотання про призначення експертизи, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 05.09.2024).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/5635/24 призначено на 03.10.2024.

03.10.2024 до суду надійшла заява позивача про стягнення і розподіл судових витрат, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представника не направлено, заяв/клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подано.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що 18.10.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року №3200-ІХ на підставі якого внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) - ч. 5 ст. ст.6 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (зі змінами), підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно п. 2, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Тож, судом було надіслано ухвалу від 05.09.2024 про закриття підготовчого провадження у даній справі в електронний кабінет відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 05.09.2024 отримана відповідачем 11.09.2024, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставку електронного листа, відповідно до якої документ (ухвала суду від 05.09.2024) доставлено в електронний кабінет відповідача 10.09.2024 о 19:01 год.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою від 05.09.2024 про закриття підготовчого провадження у даній справі також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" (далі - покупець) укладено договір поставки №ЕТ-001402-02-2024, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах викладених у даному договорі товар, асортимент, кількість та ціна якого вказані у рахунках-фактурах або у специфікації, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна з урахуванням ПДВ вказується у рахунках-фактурах або специфікаціях.

Оплата вартості товару, здійснюється на умовах 100 % передоплати (п. 3.3 договору).

Згідно п. 4.1. договору, поставка товару здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010, на умовах ЕХW - склад постачальника, якщо інше не узгоджено сторонами в специфікаціях або інших додатках до договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, строк поставки товару - протягом 5 (п`яти) робочих днів після 100 % передоплати за товар. Інші умови поставки товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата отримання товару покупцем на складі покупця, вказана у видатковій накладній.

За умовами п. 5.1. договору, товар приймається покупцем відповідно до видаткової накладної. Постачальник не відповідає за недостачу товару, яка виникла після передачі товару покупцю.

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2024 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 10.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 59 від 27.02.2024, було перераховано відповідачу передоплату у розмірі 180 900, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1831 від 27.02.2024.

Тож, відповідно до умов п. 4.2. договору відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару протягом 5 (п`яти) робочих днів після 100 % передоплати за товар, тобто до 05.03.2024 включно.

Проте, в порушення умов договору, відповідач не здійснив поставку товару.

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога б/н від 09.04.2024, в якій позивач просив відповідача невідкладно, але не пізніше 3 банківських днів з дати отримання претензії повернути на розрахунковий рахунок позивача суму попередньої оплати у 180 900, 00 грн за договором поставки №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 12.04.2024 та накладною АТ «Укрпошта» № 6100150192222.

Однак, відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, чим порушив умови договору, а тому останній зобов`язаний повернути сплачені кошти у розмірі 180 900, 00 грн.

Також, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині поставки товару, позивач просить суд розірвати договір поставки №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024 та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 934,16 грн. за період з 06.03.2024 по 07.05.2024 та інфляційні втрати у розмірі 904, 50 грн. за період з 06.03.2024 по 07.05.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 59 від 27.02.2024, відповідно до п. 3.3. договору було перераховано відповідачу передоплату у розмірі 180 900, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1831 від 27.02.2024.

Проте, в порушення умов договору, відповідач не здійснив поставку товару.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлялась вимога б/н від 09.04.2024, в якій позивач просив відповідача невідкладно, але не пізніше 3 банківських днів з дати отримання претензії повернути на розрахунковий рахунок позивача суму попередньої оплати у 180 900, 00 грн за договором поставки №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 12.04.2024 та накладною АТ «Укрпошта» № 6100150192222.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" у відзиві на позовну заяву зазначає, що поставка товару здійснена на підставі рахунку на оплату № 59 від 27.02.2024, який є договором поставки у спрощений спосіб, а не на підставі договору поставки № ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024. Також, відповідач вказує, що замовлений позивачем товар за рахунком на оплату № 59 від 27.02.2024 відповідачем відвантажено в повному обсязі 29.02.2024 на підтвердження чого надає видаткову накладку № 16 від 29.02.2024, яка містить підпис директора позивача та довіреність № 4 від 28.02.2024.

В свою чергу, у відповіді на відзив позивач зазначив, що господарські взаємовідносини по поставці товару між позивачем і відповідачем мали місце саме в рамках спірного договору, а не у спрощений спосіб та обов`язок відповідача щодо поставки товару на користь позивача виник саме в рамках договору поставки №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024, а не будь-якого іншого. Також, позивач вказує, що жодних домовленостей між позивачем і відповідачем щодо спрощеного порядку укладення договору поставки не було. Крім того, позивач вказує, що ніякого товару за видатковою накладною №16 від 29.02.2024 від відповідача не отримував і відповідач за вказаною видатковою накладною товар на користь позивача не поставляв, директор позивача не підписував видаткову накладну №16 від 29.02.2024, а підпис, який міститься на вказаній видатковій накладній не є підписом директора позивача і містить ознаки його підроблення.

Тож, враховуючи вищевикладене, судом з метою встановлення фактичних обставин справи ухвалою від 13.06.2024 було задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" про витребування доказів та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" у строк до 07.08.2024 надати суду оригінал видаткової накладної № 16 від 29.02.2024 на суму 180 900, 00 грн та оригінал довіреності № 4 від 28.02.2024.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 13.06.2024 отримана відповідачем 19.06.2024, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставку електронного листа, відповідно до якої документ (ухвала суду від 13.06.2024) доставлено в електронний кабінет відповідача 18.06.2024 о 19:26 год.

Відповідно до ч.ч. 7.8. ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Проте, відповідач вимоги ухвали суду від 13.06.2024 не виконав, письмові обґрунтовані пояснення із зазначенням об`єктивних причин неможливості виконання вимог суду не надав.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Крім того, за змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Релізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Частинами 1-2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч. 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, враховуючи що на вимогу суду відповідачем не було надано суду оригінал видаткової накладної № 16 від 29.02.2024 на підтвердження поставки позивачу товару на суму 180 900, 00 грн, приймаючи до уваги, що позивач заперечує проти факту підписання директором позивача такої видаткової накладної та отримання за нею товару, при цьому підпис з боку директора позивача на копії видаткової накладної № 16 від 29.02.2024 викликає сумнів, щодо його вчинення саме директором позивача Тимошиним О.С., оскільки суттєво відрізняється від підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" Тимошина О.С., який міститься на договорі, на вимозі від 09.04.2024, оригінали яких було надано позивачем для огляду, а також на копії довіреності № 4 від 28.02.2024, яка була надана самим відповідачем, у зв`язку з чим суд не приймає до уваги копію видаткової накладної № 16 від 29.02.2024 під час розгляду даної справи.

Крім того, суд також зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності між сторонами інших домовленостей, зокрема у спрощений спосіб, щодо поставки товару на суму 180 900, 00 грн, зокрема листування тощо, відтак суд зазначає, що обов`язок відповідача щодо поставки товару на користь позивача виник саме в рамках договору поставки №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідно до умов п. 2.4. договору відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару на протязі 60 календарних днів з моменту оплати авансу, тобто до 21.02.2022 включно (з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 Цивільного кодексу України), то виконання боржником, у даному випадку Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" як постачальником за договором (зобов`язаною стороною за договором в частині поставки товару), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних доказів в розумінні ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" товару за договором №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024 у строки, передбачені п. 4.2. договору.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Частинами першою та другою статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У вказаній статті йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Верховний Суд України у своїх висновках щодо застосування ст. 651 ЦК України, які мають враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні вказаної статті, зазначив, що вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі N 6-75цс13).

Зі змісту договору вбачається, що при його укладенні позивач, як покупець, розраховував на отримання товару в установлений договором строк, проте відповідач не поставив товар у визначений договором строк.

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 у справі № 3-26гс12.

Враховуючи вище викладене, оскільки як встановлено судом вище відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором у частині поставки товару та у строки передбачені договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача на підставі чинного законодавства України щодо розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки відповідачем було порушено умови договору № 01-201221 від 20.12.2021.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" в частині розірвання договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача передоплати у розмірі 180 900, 00 грн, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку, було перераховано відповідачу передоплату у розмірі 180 900, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1831 від 27.02.2024.

Проте, станом на дату винесення рішення у даній справі, в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем товару за договором на суму 180 900, 00 грн.

Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Глава 83 Цивільного кодексу України встановлює засади набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі № 915/517/21 відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

При цьому положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19, від 19.02.2020 у справі N 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію про те, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За таких обставин, до даних правовідносин сторін підлягають застосуванню положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи припинення договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, внаслідок розірвання договору в судовому порядку, відтак відсутність правової підстави для зберігання відповідачем перерахованої позивачем суми попередньої оплати, а тому сплачені позивачем в рахунок виконання умов договору грошові кошти у сумі 180 900, 00 грн, підлягають поверненню позивачу.

Тож, відповідач зобов`язаний повернути позивачу кошти у розмірі 180 900, 00 грн.

Проте відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

В свою чергу, відповідачем також не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв`язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 180 900, 00 обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 934,16 грн. - 3% річних за період з 06.03.2024 по 07.05.2024 та 904, 50 грн. - інфляційних втрат за період з 06.03.2024 по 07.05.2024.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки товару та розірванням договору в цілому у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.

У даному випадку позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення сплаченої суми попередньої оплати.

Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Правилами поштового зв`язку визначено, що:

адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім`я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;

поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці;

реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;

повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Також в силу Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв`язку.

Згідно з п.1 глави ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку):

1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Враховуючи те, що відправлення здійснено з м. Харків у м. Київ, у даному випадку нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції становлять 4 дні. Таким чином, відповідач мав отримати вимогу 16.04.2024.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи нормативні строки пересилання поштової кореспонденції та приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був повернути передоплату у розмірі 180 900, 00 грн у строк до 23.04.2024, тож, починаючи з 24.04.2024 відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки як встановлено судом вище, починаючи з 24.04.2024 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати.

За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 207, 59 грн, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 24.04.2024 по 07.05.2024, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 904, 50 грн. за період з 06.03.2024 по 07.05.2024, суд зазначає що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Як зазначено судом вище, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося починаючи з 24.04.2024, тож враховуючи визначений позивачем період нарахування інфляційних втрат до 07.05.2024, інфляційні втрати не нараховуються, оскільки період прострочення становить менше місяця, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 15 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2024 між адвокатом Феленко Сергієм Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" було укладено договір № 04/04-24 про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до якого адвокат зобов?язується за дорученням або заявою Клієнта надавати останньому професійну правничу (правову) допомогу щодо стягнення з ТОВ «ТД «ЕВРОТРЕЙД» на користь Клієнта вартості попередньої оплати за договором поставки №ET-001402-02-2024 від 14.02.2024, в тому числі 3% річних та інфляційних втрат і розірвання вказаного договору в судовому порядку, а Клієнт зобов?язується прийняти її та оплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу на умовах, визначених Договором, а також витрати, необхідні для виконання його доручень.

Згідно п. 4.1. договору, розмір гонорару за надання правничої допомоги за даним договором становить 15 000, 00 грн, без ПДВ. Вказаний розмір гонорару може бути змінений за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 4.5. договору, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги і її вартість. Акт є документом, який засвідчує належне та своєчасне виконання сторонами умов даного договору.

03.10.2024 адвокатом Феленко Сергієм Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" складено та підписано акт наданих послуг № 1 по наданню правничої (правової) допомоги за договором № 04/04-24 від 04.04.2024, відповідно до якого адвокат надав, а Клієнт прийняв наступну правничу (правову) допомогу:

- здійснення юридичного аналізу первинної документації Клієнта щодо порушення ТОВ «ТД «ЕВРОТРЕЙД» умов договору поставки №ET-001402-02-2024 від 14.02.2024;

- підготовка та складення вимоги/претензії про повернення попередньої оплати за договором поставки №ET-001402-02-2024 від 14.02.2024;

- підготовка обгрунтованих розрахунків штрафних санкцій (3% річних та інфляційних втрат) за порушення грошового зобов?язання у відповідності до вимог діючого законодавства України;

- підготовка та складення позовної заяви до суду про розірвання договору поставки №ET-001402-02-2024 від 14.02.2024 та стягнення з ТОВ «ТД «ЕВРОТРЕЙД» на користь Клієнта попередньої суми оплати та 3% річних і інфляційних втрат;

- підготовка, складення та подання до суду відповіді на відзив по справі №910/5635/24;

- участь у судових засіданнях по справі № 910/5635/24;

- підготовка та складення заяви про стягнення і розподіл судових витрат по справі № 910/5635/24.

Загальна вартість наданої правничої (правової) допомоги (гонорару) складає 15 000, 00 грн., без ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виставлених адвокатом рахунків, позивачем здійснено оплату послуг адвоката на суму 15 000, 00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 1920 від 05.04.2024 на суму 7500, 00 грн та № 2013 від 15.05.2024 на суму 7500, 00 грн.

Суд зазначає, що інтереси позивача в судових засіданнях у даній справі представляв адвокат Феленко С.О. (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1077 від 20.09.2012), який діяв на підставі ордера № 1039642 від 07.05.2024.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі, відтак суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП"- задовольнити частково.

2. Розірвати договір поставки №ЕТ-001402-02-2024 від 14.02.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальність "ДІС ГРУПП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ЕВРОТРЕЙД" (вул. Пирогова, буд. 2/37, м. Київ, 01054; ідентифікаційний код - 44852141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІС ГРУПП" (вул. Гіршмана, буд. 17, м. Харків, 61002; ідентифікаційний код - 40814521) 180 900 (сто вісімдесят тисяч дев`ятсот) грн 00 коп. - попередньої оплати, 207 (двісті сім) грн 59 коп. - 3 % річних, 4 823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн 18 коп. - судового збору та 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 21.10.2024.

Суддя Щербаков С.О.


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	03.10.2024
Оприлюднено	24.10.2024
Номер документу	122469041
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Розірвання договорів (правочинів) купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Щербаков С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 03.10.2024 по справі 910/5635/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/5635/24

Рішення від 03.10.2024

Ухвала від 05.09.2024

Ухвала від 08.08.2024

Ухвала від 13.06.2024

Ухвала від 13.06.2024

Ухвала від 27.05.2024

Ухвала від 13.05.2024

Рішення
від 03.10.2024 по справі 910/5635/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА