Рішення

від 12.08.2024 по справі 761/42308/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/42308/23

Провадження № 2/761/10983/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Аббасової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сухини А.С.,

учасників справи:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача 1 Долі Ю.С.,

представника відповідача 2 Степаненко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного сервісного центру МВС про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що 27.12.2016 позивач придбав транспортний засіб марки PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, згідно договору купівлі - продажу від 27.12.2016 № 8047/2016/263639, про що було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 27.12.2016 серії НОМЕР_1 .

Із січня 2017 року вказаним транспортним засобом фактично користувався ОСОБА_3 , який є товаришем сина позивача. Із травня 2017 року ОСОБА_3 зник, перестав відповідати на дзвінки позивача. Як стало відомо позивачу у подальшому, належний йому транспортний засіб знято з реєстрації без його участі та переоформлений на незнайому йому особу. Разом із цим, жодних письмових розпоряджень (довіреностей) щодо відчуження транспортного засобу належного позивачу, останній не надавав та не оформлював і не підписував будь - яких договорів щодо цього транспортного засобу. Позивачу не відомо, яким чином, без його участі і згоди належний йому транспортний засіб PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 був відчужений на користь третьої особи.

19.06.2017 позивач звернувся до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві із заявою про кримінальне правопорушення, за якою 20.06.2017 відомості про вчинення кримінального правопорушення було внесено до ЄРДР № 12017100040008529 та здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Також позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 , Регіональний сервісний центр МВС України в м. Києві про визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.11.2021 у справі № 753/14670/19 позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу від 18.01.2017 № 8047/2017/2955885 транспортного засобу PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 . Вказане рішення було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2022 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав. При цьому, у рішенні встановлено обставини того, що позивач не укладав спірного договору і не надавав його для реєстрації в ТСЦ МВС № 8047. У сервісному центрі МВС № 8047 працівник сервісного центру ОСОБА_6 посвідчила цей договір.

Отже, оскільки працівник ТСЦ МВС № 8047, ймовірно ОСОБА_6 , неналежним чином виконала свої службові обов`язки, не пересвідчилась, що дійсно перед нею ОСОБА_1 і не перевірила його документи, тому вона безпідставно посвідчила договір купівлі - продажу транспортного засобу від 18.01.2017 № 8047/2017/2955885, що призвело до безпідставного набуття права власності на спірний автомобіль на користь ОСОБА_4 та вибуття автомобіля із власності ОСОБА_1 , подальшої тяганини, неодноразового перепродажу автомобіля та нанесення збитків, як матеріальних, так і моральних.

Як підтверджується листом ГСЦ МВС № 31/221АЗ-3343-2023 від 20.02.2023 автомобіль неодноразово перепродувався і останнім власником його є ОСОБА_7 .

При цьому, ТСЦ МВС № 8047 згідно із п. 1 Положення про територіальний сервісний центр МВС, затвердженого наказом МВС України від 29.12.2015 № 1646, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 156/28286 є структурним підрозділом територіального органу МВС - регіонального сервісного центру МВС.

Як вказує позивач, у порушення, зокрема, п. 3.2 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, працівник ТСЦ МВС № 8047, ймовірно ОСОБА_6 , неналежним чином виконала свої службові обов`язки, тобто не пересвідчилася, що дійсно перед нею ОСОБА_1 , не перевірила його документи, тому безпідставно посвідчила договір купівлі - продажу транспортного засобу від 18.01.2017 № 8047/2017/2955885, що призвело до безпідставного набуття права власності на спірний автомобіль на користь ОСОБА_4 та вибуття автомобіля із власності ОСОБА_1 , подальшої тяганини, неодноразового перепродажу автомобіля і, як наслідок нанесення збитків позивачеві.

При цьому, позивач оцінює моральну шкоду у 400 000 грн., яка полягає у стражданнях, переживаннях, стресах і тривалих тяганинах, які так і не призвели до повернення автомобіля.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2023 року справу передано на розгляд судді Аббасовій Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

11.12.2023 до суду від Головного сервісного центру МВС надійшов відзив, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити. Відзив на позовну заяву обґрунтовано тим, що позов подано до неналежного відповідача, оскільки утворені відповідно до постанови КМУ від 20.10.2015 № 889 територіальні органи МВС - регіональні сервісні центри МВС та Головний сервісний центр МВС були окремими юридичними особами. При цьому, до складу регіональних сервісних центрів МВС входили структурні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС, які ліквідовано постановою КМУ від 12.02.2020 № 79 без правонаступництва. Щодо суті спору, відповідач вказує, що твердження позивача про ймовірне неналежне виконання своїх обов`язків посадовою особою ґрунтується на припущеннях, не підтверджених жодними належними та допустимими доказами. Крім того, позивачем не доведено наявності причинно - наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та моральною шкодою. Також представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.01.2024 до участі у справі у якості співвідповідача залучено Регіональний сервісний центр МВС у м. Києві.

18.03.2024 на адресу суду надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач просить стягнути солідарно із відповідачів суму моральної шкоди у розмірі 400 000,00 грн.

30.04.2024 на адресу суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач наголошує на необґрунтованості позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, зазначаючи, що позивач вказує у позові на осіб, які, на його думку, порушили його права, однак, жодного доказу про те, що саме працівник Регіонального сервісного центру МВС у м. Києві чи адміністратор ОСОБА_8 є винними особами, що завдали моральної шкоди, позивачем не надано. Вказані доводи також не підтверджуються як у межах досудового розслідування кримінального провадження № 12017100040008529 так і висновками судових рішень, ухвалених під час розгляду цивільної справи № 753/4670/19.

06.05.2024 на адресу суду надійшов відзив відповідача 1 на уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 11.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті спору.

У судовому засіданні 12.08.2024 позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити з підстав, викладених у уточненому позові.

Представники відповідачів 1 та 2 проти позову заперечили, просили у його задоволенні відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 27.12.2016 позивач придбав транспортний засіб марки PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, згідно договору купівлі - продажу від 27.12.2016 № 8047/2016/263639, про що було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 27.12.2016 серії НОМЕР_1 .

За твердженням позивача, із січня 2017 року вказаним транспортним засобом фактично користувався ОСОБА_3 , який є товаришем сина позивача. Із травня 2017 року ОСОБА_3 зник, перестав відповідати на дзвінки позивача. Як стало відомо позивачу у подальшому, належний йому транспортний засіб знято з реєстрації без його участі та переоформлений на незнайому йому особу. Разом із цим, жодних письмових розпоряджень (довіреностей) щодо відчуження транспортного засобу належного позивачу, останній не надавав та не оформлював і не підписував будь - яких договорів щодо цього транспортного засобу. Позивачу не відомо, яким чином, без його участі і згоди належний йому транспортний засіб PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 був відчужений на користь третьої особи.

Як вбачається із інформації, наданої Головним сервісним центром МВС у відповідь на адвокатський запит № 31/221АЗ-3343-2020 від 20.02.2023, автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 був перереєстрований 27.12.2016 на ОСОБА_1 , 18.01.2017 - на ОСОБА_4 , 07.12.2017 - на ОСОБА_5 , 10.03.2021 - на ОСОБА_9 , 23.06.2021 - на ОСОБА_7 . Підставами перереєстрації вказано договори, укладені в ТСЦ.

Також позивач вказує, що 19.06.2017 він звернувся до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві із заявою про кримінальне правопорушення, за якою 20.06.2017 відомості про вчинення кримінального правопорушення було внесено до ЄРДР № 12017100040008529 та здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Як вбачається із листа Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 17.02.2023 № 2423/125/50-2023, у провадженні слідчого відділу Дніпровського УП ГУНП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до ЄРДР № 12017100040008529 від 20.06.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Наразі досудове розслідування вказаного кримінального правопорушення з 25.08.2022 доручено слідчому слідчого відділу Дніпровського УП ГУНП у м. Києві Зеленьку М.В.

Також позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 , Регіональний сервісний центр МВС України в м. Києві про визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18.11.2021 у справі № 753/14670/19 позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу від 18.01.2017 № 8047/2017/2955885 транспортного засобу PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 . Вказане рішення було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2022 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що задовольняючи позовні вимоги, суд обґрунтовував свої висновки тим, що позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду. При цьому суд виходив із доведеності факту, що ОСОБА_1 не підписував договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8047/2017/295885 від 18 січня 2017 року, при його укладенні присутній не був, що у свою чергу свідчить про відсутність у нього волевиявлення на відчуження автомобіля. Як вказав суд апеляційної інстанції, висновок суду про доведеність факту непідписання ОСОБА_1 оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18 січня 2017 року і як наслідок відсутність у позивача волевиявлення на відчуження автомобіля знайшов своє підтвердження і є правильним. При цьому апеляційний суд погодився із оцінкою судом висновку експерта КНДІСЕ, у якому детально викладено хід та методи дослідження та відображено, за якими ознаками експертами встановлено, що підпис у договорі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Водночас, колегія суддів не погодилася із висновками суду про наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Позивач у позові вказує, що обставини, встановлені судовими рішеннями, зокрема, факт того, що позивач не укладав спірний договір і не надавав його для реєстрації в ТСЦ МВС № 8047 є встановленим і не підлягає доведенню в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України. При цьому, в сервісному центрі МВС № 8047 працівник сервісного центру ОСОБА_6 посвідчила цей договір. Отже, як вказує позивач, оскільки працівник ТСЦ МВС № 8047, ймовірно ОСОБА_6 , неналежним чином виконала свої службові обов`язки, тобто, не пересвідчилася, що дійсно перед нею ОСОБА_1 і не перевірила його документи, тому вона безпідставно посвідчила договір купівлі - продажу автомобіля, що призвело до безпідставного вибуття автомобіля із власності позивача.

Так, згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 19.12.2019 року у справі № 520/11429/17 зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).

Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Так, з урахуванням встановлених судом обставин справи та преюдицію факту, встановленого у судовому рішенні, а саме постанові Київського апеляційного суду від 28.07.2022 у справі № 753/14670/19, у цьому випадку не підлягає доказуванню чи спростуванню факт непідписання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8047/2017/295885 від 18 січня 2017 року, що відображено у висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 34896/34897/34898/20-32 від 28.04.2021.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух» та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 889 утворено ГСЦ МВС як міжрегіональний територіальний орган з надання сервісних послуг МВС. Цією ж постановою утворено Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві.

ГСЦ МВС відповідно до пункту 1 розділу І Положення про ГСЦ МВС утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ. Відповідно до розділу II Положення одним з основних завдань ГСЦ МВС є забезпечення державного обліку зареєстрованих транспортних засобів, видача (обмін) посвідчень водія.

Згідно з Положенням про територіальний сервісний центр МВС, затвердженим наказом МВС України від 29 грудня 2015 року № 1646 (із відповідними змінами, внесеними згідно із наказами МВС України), територіальний сервісний центр (далі - ТСЦ МВС) є структурним підрозділом територіального органу МВС - регіонального сервісного центру МВС. До основних функцій ТСЦ МВС, зокрема належить проведення реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів з видачею свідоцтв про реєстрацію, тимчасових реєстраційних талонів та номерних знаків на транспортні засоби, здійснення обміну реєстраційних документів та номерних знаків на транспортні засоби, зняття з обліку зареєстрованих транспортних засобів.

Перевіряючи обставини справи, судом установлено, що згідно із інформацією розміщеною в НАІС ДДАІ МВС України, щодо транспортного засобу PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , зокрема, встановлено:

- 27.12.2016 вказаний транспортний засіб перереєстровано на ОСОБА_1 ,

- 18.01.2017 здійснена перереєстрація на ОСОБА_4 на підставі договору,

- 07.12.2017 здійснена перереєстрація на ОСОБА_5 на підставі договору,

- 10.03.2021 здійснена перереєстрація на ОСОБА_9 на підставі договору,

- 23.06.2021 здійснена перереєстрація на ОСОБА_7 підставі договору,

- 31.03.2023 здійснена перереєстрація на ОСОБА_10 підставі договору,

- 30.05.2023 здійснена перереєстрація на ОСОБА_11 на підставі договору,

- 09.09.2023 здійснена перереєстрація на ОСОБА_12 на підставі договору.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно форм власності та господарювання урегульовано Законом України «Про дорожній рух».

У статті 34 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлена Порядком 1388.

Порядок № 1388 є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов`язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень (пункт 2 цього Порядку).

Відповідно до положень пункту 3 Порядку № 1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Згідно із п. 8 Порядку 1388 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника, а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів є, зокрема, укладені та оформлені безпосередньо у сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі - продажу транспортних засобів.

З системного аналізу наведених правових норм чинного законодавства слідує, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків та проводиться з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Наказом МВС України від 11.08.2020 № 379 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 27.01.2011 за № 123/18861 затверджено Інструкцію про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них.

У відповідності до п. 3.1 Інструкції реєстрація ТЗ проводиться працівниками Центру відповідно до вимог пунктів 6-32 Порядку . Для проведення реєстрації ТЗ посадовими особами Центру приймаються до розгляду письмові заяви власників ТЗ - фізичних або юридичних осіб, зразки яких наведено в додатках 1, 2 до цієї Інструкції. У заявах юридичних осіб обов`язково зазначаються прізвище, ім`я, по батькові (далі - П.І.Б.) особи, якій доручається провести оформлення ТЗ, та зразок її підпису, а на заяві ставляться підпис уповноваженої посадової особи (із зазначенням посади, П.І.Б.) та відбиток печатки юридичної особи. Реєстрація ТЗ здійснюється на підставі заяви власника, документа, що посвідчує його особу, правомірність придбання ТЗ, відповідність конструкції ТЗ встановленим вимогам безпеки дорожнього руху . При зверненні особи, уповноваженої в установленому порядку власником - фізичною особою ТЗ здійснювати реєстрацію ТЗ, обов`язково подається примірник нотаріально посвідченої довіреності. Після прийняття заяви посадовою особою Центру проводяться огляд ТЗ, перевірка документів та транспортного засобу за наявними базами даних АІС та в разі прийняття рішення щодо реєстрації після сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

Пунктом 3.2 вказано, що особа власника ТЗ або уповноваженої ним особи встановлюється на підставі паспорта громадянина України або іншого документа, що його замінює, для іноземців або осіб без громадянства - на підставі документів, визначених законодавством України.

Як вказує позивач, відчуження транспортного засобу PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , 18.01.2017 відчужено на користь третьої особи без його участі та згоди.

Водночас, посилання позивача на те, що працівник ТСЦ МВС № 8047, ймовірно ОСОБА_6 , неналежним чином виконала свої службові обов`язки, не пересвідчилась, що дійсно перед нею ОСОБА_1 і не перевірила його документи, тому вона безпідставно посвідчила договір купівлі - продажу транспортного засобу від 18.01.2017 № 8047/2017/2955885, що призвело до безпідставного набуття права власності на спірний автомобіль на користь ОСОБА_4 та вибуття автомобіля із власності ОСОБА_1 , подальшої тяганини, неодноразового перепродажу автомобіля та нанесення збитків, як матеріальних, так і моральних, не підтверджено позивачем будь - якими належними та допустимими доказами, а є лише припущенням позивача та не доводить винних дій працівника ТСЦ МВС, що є необхідною складовою для покладення обов`язку з відшкодування шкоди.

Встановлення факту непідписання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8047/2017/295885 від 18 січня 2017 року, що відображено у висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 34896/34897/34898/20-32 від 28.04.2021, про що вказано позивачем у позовній заяві, не може бути підставою для визнання і стягнення моральної шкоди внаслідок реєстраційних дій відносно автомобіля PORSCHE CAYENNE, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , який був відчужений на користь третьої особи, оскільки вказаний факт підробки підпису встановлено в ході розгляду справи № 753/14670/19 лише 28.04.2021, тобто після проведення реєстраційний дій щодо транспортного засобу.

Статтею 76 ЦПК України, визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено належність доказів належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсність обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріли справи не містять доказів встановлення неправомірних рішень/дій чи бездіяльності відповідачів.

Положеннями ч.ч.1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як передбачено ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, підставою для цивільної-правової відповідальності за завдання шкоди є одночасна наявність наступних елементів: заподіяння моральної шкоди позивачу, протиправність дій відповідача та наявність причинного зв`язку між шкодою заподіяною позивачу і протиправним діянням відповідача та вина останнього в її заподіянні.

Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами, як заподіяння йому моральної шкоди та протиправності дій відповідача, так і наявності причинного зв`язку між шкодою заподіяною позивачу і протиправним діянням відповідача.

Також суд зауважує, що позивач не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на його думку, діянням, не надавши документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними, на його думку, діями відповідачів.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем не доведено одночасної наявності чотирьох умов, які б слугували підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, зокрема, неправомірності дій відповідача, наявності шкоди, вини заподіювача шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

При цьому, доказів неправомірності/незаконності дій відповідача Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ при реєстрації транспортного засобу матеріали справи не містять і це не є предметом спору.

Щодо клопотання відповідача 1 про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що в силу положень ч. 4 ст. 266 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, з урахуванням установлених судом обставин щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав, викладених вище, а не з підстав пропуску строку позовної давності.

При цьому, відповідно до правил ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку із повною відмовою в позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1167, ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 262-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві про відшкодування моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Н.В. Аббасова