Постанова

від 16.10.2024 по справі 158/3622/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 158/3622/23 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л. Провадження № 22-ц/802/815/24 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Ганжа М. І.,

з участю представника позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати, інфляційних втрат та 3 % річних, за апеляційною скаргою відповідача Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на заочне рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 березня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

08 листопада 2023 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 12.01.2016 між нею та ФГ «АЙ-ЕВ» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідачу передано у строкове платне користування на 10 років земельну ділянку загальною площею 2,0397 га з кадастровим номером 0721886600:08:000:1109, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області (раніше територія Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області).

Земельна ділянка належить їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 062906, виданого Ківерцівською районною державною адміністрацією Волинської області 06.07.2009 та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010909400215.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано державним реєстратором Ківерцівської районної державної адміністрації 02.09.2016 за № 16217533.

У п. 4 договору оренди землі визначено нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 10 254,17 грн.

Пунктами 8 11 договору визначено, що орендна плата, яку орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, становить 4 % без врахування податку з доходів фізичних осіб. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься не пізніше 31 грудня поточного року.

Таким чином, грошовий розмір орендної плати у вигляді 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки становить 410,17 грн (10 254,13 х 4 %) без врахування податку з доходів фізичних осіб.

З першого року дії договору оренди землі відповідач поводив себе недобросовісно та порушував умови договору, зокрема не виплачував орендну плату.

За весь період дії договору оренди відповідач лише один раз виплатив орендну плату 03.09.2020 за 2019 рік у розмірі 410,00 грн, а за 2016, 2017, 2018, 2020, 2021 та 2022 роки не виплачував взагалі.

21.02.2023 вона направила відповідачу листа про розірвання договору оренди земельної ділянки за згодою сторін, до якого приєднала два екземпляри відповідної угоди, який відповідачем отримано і залишено без відповіді.

Із наявних у Головному управлінні ДПС у Волинській області даних вона дізналася, що відповідач у своїх звітах відобразив нарахування і виплату їй орендної плати у І кварталі 2017 року, у листопаді 2021 року та грудні 2022 року.

Однак, вона орендну плату за вказані роки не отримувала.

Ураховуючи умови договору оренди та норми законодавства, розмір орендної плати за передану нею земельну ділянку повинен здійснюватися з урахуванням індексації. Індексація проводиться орендарем шляхом множення розміру орендної плати, визначеного в договорі, на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування.

Таким чином, орендна плата з урахуванням індексації, яка підлягала виплаті за весь період користування земельною ділянкою орендарем становить: за 2016 рік 572,51 грн; 2017 рік 579,18 грн; 2018 рік 559,35 грн; 2019 рік 530,19 грн; 2020 рік 534,97 грн; 2021 рік 560,56 грн; 2022 рік 645,08 грн.

Оскільки орендна плата за договором оренди за 2019 рік виплачувалась не в повному обсязі, за 2016, 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 роки не виплачувалася взагалі, то утворилася заборгованість по її виплаті у розмірі 3571,84 грн.

Крім того, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, за порушення грошового зобов`язання відповідач має їй сплатити інфляційні втрати у загальному розмірі 1 769,63 грн, а також 3 % річних у загальному розмірі 409,92 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед нею за договором оренди землі становить 5 751,39 грн.

Підстави розірвання договору оренди землі передбачено у п. 36 договору, а також визначено у ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та ст. 141 ЗК України.

За умовами договору орендна плата вноситься щороку до 31 грудня.

Їй взагалі не виплачено орендну плату за 2016-2018 та 2020-2022 роки.

Таким чином, відповідач допускав систематичне невиконання умов договору щодо своєчасної сплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди землі.

Ураховуючи наведене, просила:

- розірвати договір оренди землі від 12.01.2016, укладений між нею та ФГ «АЙ-ЕВ»;

- стягнути з відповідача на її користь 5 751,39 грн, з яких: 3 571,84 грн заборгованість з основного боргу орендної плати; 1 769,63 грн інфляційні втрати; 409,92 грн 3% річних;

- стягнути з відповідача 2 147,20 грн судового збору і 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 березня 2024 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 12.01.2016 на земельну ділянку площею 2,0397 га, кадастровий номер 0721886600:08:000:1109, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ківерцівської міської ради Луцького району (раніше Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району) Волинської області, право оренди на яку зареєстровано 02.09.2016 державним реєстратором Ківерцівської районної державної адміністрації, номер запису про інше речове право: 16217533, укладений між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «АЙ-ЕВ».

Стягнуто з Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на користь ОСОБА_3 заборгованість з орендної плати, інфляційні втрати та три відсотки річних в загальному розмірі 5 751 грн 39 коп, з яких: 3 571,84 грн сума основного боргу з орендної плати за 2016-2022 роки; 1 769,63 грн сума інфляційних втрат та 409,92 грн 3% річних.

Стягнуто з Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на користь ОСОБА_3 2 147 грн 20 коп судового збору та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач ФГ «АЙ-ЕВ», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 від імені позивачки ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.

Представник позивачки апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не сплатив позивачці орендну плату за 2016-2018 та 2020-2022 роки, а тому позовні вимоги необхідно задовольнити.

Проте, до такого висновку суд дійшов помилково, без належного дослідження наданих сторонами доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до положень пункту 289.2 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно, залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізм їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України). Більше того, різні числові показники індексації нормативної грошової оцінки та індексу споживчих цін за 2016, 2017, 2018 роки підтверджують відмінність цих двох показників.

Пунктами 288.5.1., 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що мінімальна орендна плата встановлена у розмірі трьох відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Положеннями пункту 2 частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Судом встановлено, що 12.01.2016 між ОСОБА_3 та ФГ «АЙ-ЕВ» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого позивачка передала відповідачу у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2,0397 га, кадастровий номер 0721886600:08:000:1109, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області (раніше територія Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області) (а.с.11-12).

У п. 4 договору оренди землі визначено нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 10 254,17 грн.

Пунктами 8 11 договору визначено, що орендна плата, яку орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, становить 4 % без врахування податку з доходів фізичних осіб. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься не пізніше 31 грудня поточного року.

У пункті 13 договору сторони узгодили, що умови про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін раз на 2 роки, що оформляється додатковою угодою до цього договору на підставах, визначених відповідним чинним законодавством.

Судом встановлено, що позивачка даних про зміну нормативно грошової оцінки належної їй земельної ділянки відповідачу не подавала, а також не ініціювала питання про перегляд розміру орендної плати.

Згідно з відомостями Держгеокадастру про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік, які розміщено у вільному доступі на сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/derzhheokadastr-povidomliaie-pro-indeksatsiiu-normatyvnoi-hroshovoi-otsinky-zemel-za-2021-rik/) встановлено, що у 2016, 2017, 2018 роках індексація нормативно грошової оцінки землі проводилась.

Відповідно до інформації, наданої Державною службою статистики України, індекс споживчих цін за 2021 рік становив 110%.

Пунктом 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 30 листопада 2021 року № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень») встановлено, що індекс споживчих цін, який використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, застосовується із значенням 100 відсотків, зокрема за 2017-2022 роки для сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів).

Відповідно значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок становлять:

- для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) за період за 2017 - 2022 роки 1,0;

- для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) за 2016 рік 1,0.

Тобто, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення у період з 2016 - 2021 роки не змінювався та становив 1,0 %, що не впливало на визначений договором від 12 січня 2016 року розмір орендної плати.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 732/1705/16-ц (провадження № 61-29685св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 618/1078/19-ц (провадження № 61-12935св20), від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19 (провадження № 61-3451св22).

Відповідно до підпункту 170.1,1 пункту 170.1 статті 170 ПК України, податковим агентом платника податку орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку у відсотку, визначену статтею 167 ПК України, і ставку військового збору 1,5 відсотки, встановлену підпунктом 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Із наявних у справі відомостей про виплату грошей вбачається, що орендодавцю ОСОБА_3 орендна плата за 2016 рік виплачена 12.01.2017 у розмірі 410 грн, за 2017 і 2018 роки виплачена 28.12.2018 у розмірі 820 грн, за 2019 рік виплачена 03.09.2020 у розмірі 410 грн, за 2020 рік виплачена у листопаді 2021 року у розмірі 410,17 грн, за 2021 рік виплачена у грудні 2022 року у розмірі 410,17 грн, за 2022 рік виплачена 27.12.2023 у розмірі 410 грн. Тобто орендну плату сплачено за кожен рік оренди землі за мінусом податків (а.с.23, 24, 147-150).

Положеннями статті 287.1. ПК України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Визначаючи розмір орендної плати, яку мав виплатити відповідач позивачці за всі роки оренди землі, суд першої інстанції залишив поза увагою, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка землі, яка розраховується, виходячи із індексу споживчих цін за попередній рік за формулою, визначеною статтею 289 ПК України, тому висновки суду про те, що позивачу за 2019 рік нараховувалася орендна плата без урахування індексу інфляції є помилковими, оскільки відповідач сплачував орендну плату з урахуванням індексації нормативно грошової оцінки землі, яка у свою чергу розраховується на базі індексу споживчих цін, що за вказаний період становив 1,0 %.

Умовами укладеного між сторонами договору оренди передбачено обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності з урахуванням індексації, тобто індексації нормативно грошової оцінки землі (пункт 10 договору оренди), що дає суду право застосувати положення статті 21 Закону України «Про оренду землі» у поєднанні зі статтею 289 ПК України.

Оскільки за умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачено внесення орендної плати із урахуванням індексу інфляції, за встановленими обставинами орендна плата вносилася відповідачем відповідно до умов договору із урахуванням індексації нормативно грошової оцінки (стаття 289 ПК України), тому висновки суду першої інстанції про необхідність сплати відповідачем орендної плати з урахуванням індексації у вигляді сукупного індексу інфляції є помилковими.

Порушень у нарахуванні орендної плати (тобто у невірному розмірі) позивачці за період 2016-2022 років не встановлено, тому позов у частині стягнення заборгованості за орендною платою за ці роки задоволенню не підлягає.

Разом із тим, у зв`язку із несвоєчасною виплатою орендної плати за 2017, 2019-2022 роки, з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідно стягнути інфляційні втрати та 3 % річних за час прострочення.

Орендна плата за 2016 рік виплачена 12.01.2017, а тому підстави для нарахування інфляційних втрат і 3% річних відсутні.

Час прострочення по орендній платі за 2017 рік розраховується з 01.01.2018 по 28.12.2018 (дата виплати).

Оскільки своєчасно не виплачено орендну плату у розмірі 410,17 грн, то інфляційні втрати становлять 40,09 грн (410 х 1,09777104 - 410), а 3% річних становить 12,20 грн.

Час прострочення по орендній платі за 2019 рік розраховується з 01.01.2020 по 03.09.2020 (дата виплати).

Оскільки своєчасно не виплачено орендну плату у розмірі 410 грн, то інфляційні втрати становлять 4,91 грн (410 х 1,01197440 - 410), а 3% річних становить 8,29 грн.

Час прострочення по орендній платі за 2020 рік розраховується з 01.01.2021 по 01.11.2021 (місяць виплати).

Оскільки своєчасно не виплачено орендну плату у розмірі 410 грн, то інфляційні втрати становлять 34,81 грн (410 х 1.08491248 - 410), а 3% річних становить 10,28 грн.

Час прострочення по орендній платі за 2021 рік розраховується з 01.01.2022 по 01.12.2022 (місяць виплати).

Оскільки своєчасно не виплачено орендну плату у розмірі 410 грн, то інфляційні втрати становлять 105,47 грн (410 х 1.25723182 - 410), а 3% річних становить 11,29 грн.

Час прострочення по орендній платі за 2022 рік розраховується з 01.01.2023 по 27.12.2023 (дата виплати).

Оскільки своєчасно не виплачено орендну плату у розмірі 410 грн, то інфляційні втрати становлять 20,84 грн (410 х 1.05083804 - 410), а 3% річних становить 12,17 грн.

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат за зазначені періоди становить 206,12 грн (40,09+4,91+34,81+105,47+20,84), а розмір 3% річних становить 54,23 грн (12,20+8,29+10,28+11,29+12,17), які і необхідно стягнути із відповідача на користь позивачки.

Підстави розірвання договору оренди землі передбачено у п. 36 договору, а також визначено у ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та ст. 141 ЗК України.

У п. 36 укладеного між сторонами 12.01.2016 договору оренди землі визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до вимог пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Підставами для розірвання договору оренди землі позивачка зазначила саме ці норми права, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що умовами договору визначено, що орендна плата вноситься щороку до 31 грудня, а вона з моменту підписання цього договору отримала орендну плату лише за 2019 рік, а за 2016-2018, 2020-2022 не отримала взагалі.

Проте, наведене у позовній заяві обґрунтування для такої позовної вимоги не доведено позивачкою, а навпаки, спростовано матеріалами справи про виплату орендної плати відповідачем за кожен рік оренди землі, у зв`язку із чим у позові про розірвання договору оренди землі необхідно відмовити.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування позовної давності при вирішенні вимог про стягнення судами орендної плати, інфляційних втрат і 3% річних відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач у суді першої інстанції представляв свої інтереси через представників, що стверджується відповідними ордерами адвокатів (а.с.66, 82).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Представники відповідача подавали у справі письмові заяви про відкладення розгляду справи (а.с.65, 72, 81).

Ні відзиву на позовну заяву, ні окремої заяви про застосування позовної давності судом першої інстанції до винесення ним рішення відповідач не подавав.

Таким чином, відсутні підстави для застосування позовної давності по спірних вимогах.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що докази щодо надіслання відповідачу вимоги про розірвання договору оренди землі є неналежними з тих підстав, що розписка про вручення листа містить зазначення прізвища ОСОБА_4 , що не є підписом керівника ФГ «АЙ-ЕВ» і дата листа не відповідає даті проставленого поштового штемпеля відхиляються апеляційним судом, оскільки відповідачем не надано доказів про оскарження дій працівників Укрпошти, які, на думку відповідача, неналежно вручали листа, адресованого ФГ «АЙ-ЕВ» і проставляли прізвище особи, якій його вручено, або ж про те, що такий лист взагалі не вручався адресату працівниками пошти.

Щодо різних дат, то суд апеляційної інстанції доходить висновку, що у даному випадку вчинено описку при друкуванні числового значення місяця у листі.

Разом із тим, цей лист не береться апеляційним судом до уваги, оскільки відсутні підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди землі.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову зроблені з неповним з`ясуванням обставин справи, дослідженням та оцінкою наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).

Позивачкою подано позов у 2023 році і заявлено одну вимогу немайнового характеру (про розірвання договору) і одну вимогу майнового характеру (про стягнення коштів), кожна з яких підлягала оплаті судовим збором фізичною особою у розмірі по 1073,60 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги немайнового характеру, а тому сплачений по ній судовий збір не підлягає відшкодуванню.

Оскільки із заявленої по майновій вимозі ціни позову 5 751,39 грн задоволено лише 260,35 грн, що становить 4,52 %, то з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 97,05 грн судового збору.

Оскільки апеляційну скаргу в частині оскарженої немайнової вимоги задоволено повністю, а в частині майнової вимоги задоволено на 95,48 % від стягнутих судом першої інстанції коштів, то позивачем відповідачу підлягає відшкодуванню 3 075,22 грн (1610,40+1464,82) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2023 року між адвокатом Крючковим В. О. та позивачкою ОСОБА_3 було укладено договір № 88-ЮП про надання правової допомоги, у розділі 4 якого сторони обумовили вартість послуг і порядок розрахунків (а.с.41-43).

Для підтвердження понесених витрат подано рахунок фактуру № 333 від 23.10.2023, акт приймання передачі наданих послуг № 333 від 24.10.2023, попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу № 24/10-1 від 24.10.2023 та квитанцію про оплату № 323-к від 24.10.2023 (а.с.44-47).

Жодних заперечень суду першої інстанції щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач не заявляв.

Оскільки заявлено дві окремі позовні вимоги, то і витрати на професійну правничу допомогу розподіляються окремо за 2 позовні вимоги.

Розмір таких витрат становить 8 000 грн, тобто по 4 000 грн за кожну вимогу.

Ураховуючи вимоги про пропорційність відшкодування витрат, на користь позивачки необхідно стягнути 180,80 грн витрат на професійну правничу допомогу (4,52 % від задоволеної майнової вимоги).

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Ураховуючи наведене, а саме те, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню загальний розмір судових витрат 277,85 грн (97,05+180,80), а з позивачки на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 3 075,22 грн, то із застосуванням вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивачки на користь відповідача необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 2 797,37 грн (3075,22 - 277,85), звільнивши відповідача від відшкодування судових витрат позивачці.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» задовольнити частково.

Заочне рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» на користь ОСОБА_3 206 (двісті шість) грн 12 коп. інфляційних втрат і 54 (п`ятдесят чотири) грн 23 коп. 3 % річних.

В позові ОСОБА_3 до Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Фермерського господарства «АЙ-ЕВ» 2797 (дві тисячі сімсот дев`яносто сім) грн 37 коп. судових витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді