Рішення

від 21.10.2024 по справі а14/182-08

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 року м. Київ№ А14/182-08

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа Головне управління ДПС у Київській області,

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13 грудня 2023 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області із скаргою на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просила суд:

визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту та обтяження з майна - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 8625150), що накладено постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 квітня 2009 року серії АА № 679839;

зобов`язати Білоцерківський відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт та обтяження з мого майна - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 8625150), що накладений постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 квітня 2009 року серії АА № 679839 шляхом вилучення (скасування) записів про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та інших державних реєстрах.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 листопада 2023 року адвокатом Колесник Т.А. було направлено адвокатський запит до Білоцерківського відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі по тексту - відповідач), де було зазначено про відсутність заборгованості перед Головним управлінням ДПС у Київській області та викладено прохання про зняття арешту з майна ОСОБА_3 - частини квартири АДРЕСА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №679839 від 08 квітня 2009 року (номер запису обтяження: 8625150, дата реєстрації 08 квітня 2009 року), яку було винесено при примусовому виконанні виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № А14/182-08/9, виданого 01 квітня 2008 року Господарським судом Київської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави штрафу в сумі 1700,00 грн.

На зазначений адвокатський запит від 23 листопада 2023 року, відповідачем було надано відповідь від 28.11.2023 року № 160365, в якій вказано: «Перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що у відділі на примусовому виконанні виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_4 , станом на дату надання відповіді не перебуває». Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невчинення дій по зняттю арешту протиправною, позивачка звернулася до суду із цим позовом. Просила суд задовольнити позов.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18 грудня 2023 року передано за встановленою підвідомчістю і підсудністю до Київського окружного адміністративного суду (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26) матеріали справи №14/182-08 за позовом Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у Київській області до Суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення 1 700, 00 гривень та скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу Державної виконавчої служби в місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з доданими до неї документами.

Листом Господарського суду Київської області від 28 грудня 2023 року №А/14/182-08 матеріали справи №А14/182-08 направлені до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 травня 2024 року справу розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

В подальшому, від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, в якій заявник просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту та обтяження з її майна - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 8625150), що накладено постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 квітня 2009 року серії АА№ 679839;

зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт та обтяження з її майна - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 8625150), що накладений постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.04.2009 серії АА № 679839 шляхом вилучення (скасування) записів про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та інших державних реєстрах.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі №А14/182-08, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 19 серпня 2024 року по справі №А14/182-08 доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 та Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21 серпня 2024 року.

10 жовтня 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов лист від 17 вересня 2024 року №178665, в яким повідомлено, що не є можливим встановити, в якому виконавчому провадженні накладено арешт, оскільки сплинув строк зберігання в архіві.

Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень КАС України. У зв`язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у Київській області звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення 1 700 грн.

Постановою Господарського суду Київської області від 01 квітня 2008 року стягнуто з суб`єкта підприємницької діяльності- фізичної особи ОСОБА_3 в доход державного бюджету України 1700,00 грн заборгованості по штрафним санкціям.

Відповідачем 08 квітня 2009 року прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 679839, зокрема постановлено:

накласти арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 679839 від 08 квітня 2009 року була зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України,04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81 літ. А.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Київській області від 15 листопада 2023 року №55028/6/10-36-13-05 станом на 13 листопада 2023 року податковий борг у ОСОБА_1 відсутній. Для припинення обтяження (арешту) майна ОСОБА_2 потрібно звернутися до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

23 листопада 2023 року на адресу відповідача направлено адвокатський запит щодо зняття арешту з майна позивачки, накладеного постановою АА № 679839 від 08 квітня 2009 року.

Листом Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 листопада 2023 року №160365 повідомлено, що на примусовому виконанні відділу виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_4 станом на дату надання відповіді відсутні.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не зняття арешту та обтяження з майна - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 8625150), що накладено постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 квітня 2009 року серії АА № 679839, позивач звернулась з цим позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулюються Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII).

Відповідно статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Положеннями статті 39 Закону №1404-VIII передбачені підстави закінчення виконавчого провадження.

Згідно вимог пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Частиною другою статті 39 Закону №1404-VIII встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів (частина сьома статті 9 Закону №1404-VIII).

Частиною п`ятою статті 13 Закону №1404-VIII визначено, що постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Згідно частини першої статті 9 Закону №1404-VIII єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 9 Закону №1404-VIII).

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів (частина сьома статті 9 Закону №1404-VIII).

Відповідно до пункту 6 розділу ХІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»; про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів; про скасування заходів примусового виконання згідно з частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»; про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Таким чином, частина сьома статті 9 Закону №1404-VIII та пункт 6 розділу ХІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 містять вичерпний перелік підстав вилучення відомостей про боржників з Єдиного реєстру боржників.

Окрім цього пунктом 23 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) передбачено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: - при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); - після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено; - після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

У разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, а також у випадку коли таке виконавче провадження перебувало на виконанні у приватного виконавця, діяльність якого припинена або яким змінено виконавчий округ, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Таким чином, Інструкція № 512/5 передбачає можливість державного виконавця самостійно забезпечити виключення відомостей щодо особи з Єдиного реєстру боржників, однак для вчинення таких дій необхідним є підтвердження, зокрема, наведених у пункті 23 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 обставин та умов.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Суд виходить з того, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (статті 41 Конституції України).

Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти громадян власності. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані ЄСПЛ, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.

ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст. 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи ( ОСОБА_6 )).До таких інтересів економічного характеру можна віднести і необхідність оплатити штраф за простій транспортного засобу.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be а reasonablere lations hipof proportionality between the means employed and the aimspursued). ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб.

При цьому, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Отже, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд ставить у залежність принцип верховенства права щодо гарантування цього права статті1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, право власності позивача порушено та перепоною на шляху відновленню порушеного права є знищення виконавчою службою матеріалів виконавчого провадження.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що пріоритетним в даних спірних відносинах є застосування положень Закону України «Про виконавче провадження» для відновлення порушених прав позивача внаслідок обмеження якого остання позбавлена можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.

З огляду на зазначене, в силу приписів статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» та з метою захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявності підстав для їх задоволення.

Згідно з частиною першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною першою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за даним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту та обтяження з майна ОСОБА_1 - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 8625150), що накладено постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 квітня 2009 року серії АА № 679839.

3. Зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт та обтяження з майна ОСОБА_1 - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 8625150), що накладений постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 квітня 2009 року серії АА № 679839 шляхом вилучення (скасування) записів про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та інших державних реєстрах.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1073 (одна тисячу сім три) гривень 60 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.