КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2024 року м. Київ№ 320/1921/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомДержавного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»доГоловного управління ДПС у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство «Київське лісове господарство» із позовом до Головного управління ДПС у Київській області (відповідач/ ГУ ДПС у Київській обл.), як територіальний орган, утворений на правах відокремленого підрозділу, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 224980703 від 24 вересня 2021 р. у розмірі 3 132 660 грн. 00 коп.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 225000703 від 24 вересня 2021 р. у розмірі 11 452 761 грн. 00 коп.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 225010703 від 24 вересня 2021 р. у розмірі 263 855 грн. 00 коп.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0225040707 від 24 вересня 2021 р. у розмірі 500 000 грн. 00 коп.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 30 травня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 07 грудня 2022 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі №320/1921/22, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 №949/0/15-23 Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
06 листопада 2023 року зазначену справу фактично передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 прийнято справу до провадження судді Жукової Є.О., розгляд справи розпочато спочатку, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Позивач наголошує, що має усі первинні документи та інші документи щодо проведення реальних господарських операцій з ПП «Амарант» (податковий номер 32704353), ФОП ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ), у законний спосіб, з отриманням документально підтвердженого матеріалізованого результату, що призвело до правомірної зміни активу підприємства. Формування активу Державного підприємства «Київське лісове господарство» відбулося, у законний спосіб, за рахунок робіт (послуг) саме від вказаних контрагентів підприємства, як відомих та визначених договорами та первинними документами джерел, що унеможливлює безплатність отримання робіт (послуг) з невідомого джерела, про що безпідставно стверджує відповідач в оскаржуваних податкових повідомлення-рішеннях.
Також, позивач вказує на безпідставність застосування відносно позивача штрафних санкцій за порушення ст. 15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», оскільки контролюючим органом не з`ясовано умов забору підприємством палива після його поставки.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.
Так, відповідач зазначає, ні до перевірки, ні до заперечень позивачем не надано інформації про залучення ПП «АМАРАНТ» субпідрядних організацій, в ході перевірки та при аналізі даних ІС «Податковий блок» не встановлено необхідної кількості працюючих в ПП «АМАРАНТ». При перенесенні даних по актах приймання виконаних будівельних робіт (ф.№КБ-2в): №б/н за листопад від 08.11.2018, №б/н за грудень від 26.12.2018, №б/н за грудень від 26.12.2018, до облікових регістрів ДП «КИЇВСЬКИЙ ЛІСГОСП» порушено норми частини п`ятої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV (із змінами та доповненнями), п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704. В результаті вищевикладеного, встановлено здійснення ПП «АМАРАНТ» (податковий номер 32704353) нереальних господарських операцій на адресу ДП «КИЇВСЬКИЙ ЛІСГОСП», у зв`язку із відсутністю фізичних умов (достатньої кількості працюючих) для здійснення зазначених обсягів робіт, які реалізовано ДП «КИЇВСЬКИЙ ЛІСГОСП», згідно наданих до перевірки документів, складених з порушенням принципу бухгалтерського обліку та фінансової звітності - привалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячі з юридичної форми (абзац 7 ст.4 Закону Укрїни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV (із змінами та доповненнями).
У ході проведення перевірки ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_2 достатньої кількості, а іноді і зовсім відсутність найманих працівників для виконання таких об`ємів наданих послуг, які вказано в актах виконаних робіт, майна, транспорту, складських приміщень, що надавало б змогу в значних об`ємах надавати послуги на адресу ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО». Також встановлено пов`язаність найманих працівників з ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО», поданих у звітах 1-ДФ ФОП ОСОБА_2 , а саме: вони були раніше влаштовані у ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО».
У ході проведення перевірки ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_3 достатньої кількості найманих працівників, майна, транспорту, складських приміщень, які необхідні для виконання таких об`ємів наданих послуг, які вказано в актах виконаних послуг, виписаних на адресу ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО». Також встановлено пов`язаність найманих працівників з ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО», поданих у звітах 1-ДФ ФОП ОСОБА_3 , а саме: вони були раніше влаштовані у ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО».
Також, відповідач зазначає, відповідно до наявних баз ДПС одним з постачальників пального (важкі дистиляти (газойлі)) виступає ТОВ «Севакадо» (код за ЄДРПОУ 42777205), з яким ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» заключено договір поставки нафтопродуктів від 23.06.2020 року №23062020. В Єдиному державному реєстрі акцизних накладних ТОВ «Севакадо» зареєстровані акцизні накладні на поставку пального ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» за адресою поставки пального: Київська область, Макарівський район, с. Плахтянка, вул. Жовтнева, 150. Ліцензію на право зберігання пального для власних потреб (власного споживання чи промислової переробки) № 10140414202100048, отримано ДП «КИЇВСЬКИЙ ЛІСГОСП» з терміном дії з 17.02.2021 року по 17.02.2026 року, та в період поставки пального з 08.08.2020 року по 04.12.2020 року була відсутня.
У відповіді на відзив позивач акцентує, що відповідач не надав належних та допустимих доказів відсутності у контрагента необхідної кількості працюючих, не підтвердив нереальність господарських операцій за укладеними договорами з контрагентами, порушення обґрунтовані виключно припущеннями.
Вказує, позивач надав суду копію листа ПП «Амарант» №33 від 06.01.2022 про залучення до виконання робіт субпідрядних організацій, який спростовує твердження відповідача про недостатність необхідної кількості працюючих в ПП «Амарант» та нереальність господарських операцій за відповідними договорами.
Позивач зазначає, а акті перевірки відсутні будь-які зауваження не тільки щодо повноти надання позивачем для перевірки первинних документів за договорами з ПП «АМАРАНТ», але й і відсутні будь-які зауваження щодо правильності оформлення цих документів.
Також, зауважує, недоліки в оформленні деяких документів не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що цілком успішно зробив відповідач, який в акті перевірки ідентифікував особу, яка підписала акти приймання будівельних робіт - директора ПП «Амарант» ОСОБА_4 . Про наведене також свідчать довідки ПП «Амарант» та ДП «Київський лісгосп», що додаються до пояснення по справі, а до винесення вироку в рамках кримінального провадження, інформація досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.
Поряд з вказаним, позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідач не здійснював фактичної перевірки, а також є безпідставні твердження щодо необхідності отримання позивачем ліцензії на право зберігання пального для місця зберігання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 суд замінив первісного позивача у справі №320/1921/22 Державне підприємство «Київське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00991373) його правонаступником - Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-А, код ЄДРПОУ 44768034).
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Співробітниками Головного управління ДПС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку державного підприємства «Київське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00991373) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.01.2017 по 31.01.2021, валютного за період з 01.01.2017 по 31.03.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.03.2021, іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.03.2021, результати якої оформлені актом від 30.08.2021 №14285/10-36-07-03-07/00991373 (акт перевірки).
Згідно висновків акта перевірки встановлені порушення ДП «Київське лісове господарство»:
1. п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 2890705 грн., в т. ч. по періодах: за півріччя 2017 -171437 грн. (в т.ч. за 2 квартал 2017-171437 грн.), за 3 квартали 2017 346826 грн. (в т. ч. за 3 квартал 2017 175389 грн.), за 2017 рік -542140 грн. (в т.ч. за 4 квартал 2017 195314 грн.), за 1 квартал 2018 208160 грн., за півріччя 2018- 405489 грн. ( в т. ч. за 2 квартал 2018 197329 грн.), за 3 квартал 2018 623292 грн. ( в т.ч. за 3 квартал 2018 217803 грн.), за 2018 рік - 1022552 грн. ( в т.ч. за 4 квартал 2018 399260 грн.), за півріччя 2019 180538 грн. (в т.ч. за 2 квартал 2019 180538 грн.), за 3 квартали 2019 648440 грн. ( в т.ч. за 3 квартал 2019 467902 грн.), за 2019 рік 854419 грн. ( в т.ч. за 4 квартал 2019 205979 грн.), за 1 квартал 2020 117259 грн., за півріччя 2020 184875 грн. (* в т. ч. за 2 квартал 2020 67616 грн.), за 3 квартали 2020 293822 грн. ( в. т.ч. 3 квартао 2020 108947 грн.), за 2020 рік 397939 грн. ( в т.ч. за 4 квартал 2020 104116 грн.), за 1 квартал 2021 73655грн.;
2. частини 1 ст. 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 №185 (із змінами та доповненнями), п.1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями в періоді, що перевірявся, на загальну суму 10567846 грн., в т.ч. по періодах: за 2017 рік - 1852311 грн., за 2018 рік - 3493719 грн., за 2019 рік-3503118 грн., за 2020 рік - 1450265 грн,, за 1 квартал 2021 -268433 грн.;
3. п.198.1, п.198.3, ст.198, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 239868 грн., в т.ч. по періодам: за жовтень 2018 - 74958 грн., за листопад 2018 - 99337 грн., за грудень 2018 - 65573 грн.;
4. пп.257.3.3 п.257.3 ст.257 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), несвоєчасно подано податкові декларації з рентної плати за користуванням радіочастотним ресурсом України за липень 2018, липень 2020, жовтень 2020;
5. ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 року №481/95-ВР (зі змінами та доповненнями), встановлено факт зберігання пального для власних потреб без наявності ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки);
6. встановлено вчинення правочинів посадовими особами ДП «Київське лісове господарство», а саме: укладення договорів на послуги, пов`язані з лісівництвом та актів наданих послуг з ФОП ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) та ФОП ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2017 по 31.03.2021 на загальну суму 14 860 132,88 грн., які призвели до проведення фінансових операцій на загальну суму 14 625 803,17 грн., які відповідають вимогам, визначеним нормами п.п. 5 п. 2.1 розділу II Положення про організацію роботи при виявленні органами ДПС фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, затвердженого Наказом №265 від 12.06.2020 року, в частині «зарахування коштів на поточний рахунок юридичної або фізичної особи - підприємця чи списання коштів з поточного рахунку юридичної або фізичної особи -підприємця, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня реєстрації, або зарахування коштів на поточний рахунок чи списання коштів з поточного рахунку юридичної або фізичної особи - підприємця у разі, якщо операції на зазначеному рахунку не здійснювалися з дня його відкриття» та мають ознаки підозрілих фінансових операцій, що пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму відповідно вимог Закону України від 14.10.2014 №1702-VII, від 06.12.2019 року №361- IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». У разі виявлення, за результатами фінансового розслідування, кримінального правопорушення довідка з наявними матеріалами розслідування направиться до відповідного правоохоронного органу для прийняття рішення згідно з кримінальним процесуальним законодавством України.
На підставі акту від 30.08.2021 №14285/10-6-07-03-07/00991373 Головним управлінням ДПС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення:
- від 24.09.2021 №224980703, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на загальну суму 3132616,00 грн., з яких 2890705 грн. за податковим зобов`язанням, 241911 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
- від 24.09.2021 №225000703, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань), що вилучається до державного бюджету відповідно до закону на загальну суму 11452761,00 грн., з яких 10567846 грн. нараховано за податковим зобов`язанням, 884915 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- від 24.09.2021 №225010703, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 263855,00 грн., з яких 239868 грн. нараховано за податковим зобов`язанням, 23987 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- від 24.09.2021 №0225040707, яким на підстав пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 500000,00 грн.
Рішенням Державної податкової служби України від 23.12.2023 №28945/6/99-00-06-01-01-06, за результатами розгляду скарги ДП «Київське лісове господарство», податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 224980703, №225000703, №225010703, №0225040707 залишено без змін.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо визначення вичерпного переліку податків і зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податковою контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, тощо.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 2 КАС України зазначає, що основними завданнями (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. ст.8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частин 4 ст. 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд прийшов до висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Щодо позовних вимог в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 24.09.2021 №224980703, №225000703, №225010703.
Відповідно до статті 75 Податкового кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (пункт 75.1).
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок (абзаци перший, другий підпункт 75.1.2 пункту 75.1).
Згідно статті 77 Податкового кодексу, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки (пункт 77.1).
Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки (пункт 77.4).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6).
Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 77.9).
Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
В силу п.44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно статті 135 Податкового кодексу, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до положень пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу, фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об`єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об`єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.
Пунктом 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138 передбачено, що згідно з цим Порядком частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів», державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» належать до наукових установ, науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств «Міжнародний державний центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія») до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, за результатами фінансово-господарської діяльності починаючи з 1 січня 2019 р. у розмірі 90 відсотків, з 1 січня 2020 р. у розмірі 80 відсотків.
Згідно п.198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Розумна економічна причина (ділова мета) причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Зокрема, на необґрунтованість податкової вигоди (тобто безпідставне зменшення сум податкових зобов`язань до сплати в бюджет, отримання бюджетного відшкодування тощо) можуть також вказувати, підтверджені належними доказами доводи податкового органу, щодо відсутності первинних документів; обліку з метою оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані із фактом виникнення податкової вигоди якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність основних засобів та виробничих потужностей для досягнення результатів позитивної підприємницької, економічної діяльності; неможливості реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.
Втім, згідно з принципом змагальності, суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Так, спірні податкові повідомлення-рішення щодо донарахування позивачу грошових зобов`язань ґрунтуються на висновках акту перевірки від 30.08.2021 №14285/10-36-07-03-07/00991373.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що контролюючим органом в ході перевірки встановлено проведення операцій ДП «Київський лісгосп» з ПП «Амарант» (код 32704353), ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), які фактично не могли здійснити господарські операції на користь ДП «Київське лісове господарство», що, на думку перевіряючих, вказує на формування КП «Київське лісове господарство» активу за рахунок надходження робіт (послуг) з джерела невідомого походження, що вказує на безоплатне їх отримання, та в порушення абз. 7 ст. 4 ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» , п. 5, 7 , 21 П (С) БО №15 «Дохід», занижено інші доходи на загальну суму 1605947 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 289070 грн., занижено частину чистого прибутку ( доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями на загальну суму 10567846 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 239868 грн.
Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено вказані висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.
Так, у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів, фінансово-господарські операції ДП «Київський лісгосп» (замовник) та товариства з обмеженою відповідальністю «АМАРАНТ» (виконавець) ґрунтувались на наступних договорах:
№461 від 17.09.2018 щодо виконання робіт по утепленню нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 30;
№547 від 01.11.2018 щодо виконання будівельних робіт по капітальному ремонту санвузлів та частини адмінприміщення за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 30;
№277 від 02.04.2019 щодо виконання робіт з улаштування підігріву водостічної системи адмінприміщення за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 30;
№276 від 02.04.2019 щодо виконання капітального ремонту вхідної групи адмінприміщення за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 30;
№275 від 02.04.2019 щодо виконання капітального ремонту адмінприміщення за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 30;
№319 від 13.06.2019 щодо виконання капітального ремонту кабінетів.
Між КП «Київський лісгосп» та ПП «АМАРАНТ» складені та підписані акти приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в) та акт вартості устаткування:
акт від 08.11.2018 б/н «капітальний ремонт фасаду» з договором №461 від 17.09.2018 на суму 1045766,65 грн;
акт від 26.12.2018 б/н «капітальний ремонт фасаду» з договором №461 від 17.09.2018 на суму 208321,74 грн;
акт від 26.12.2018 б/н «капітальний ремонт санвузлів та частини адмінприміщення» договором №547 від 01.11.2018 на суму 185114,66 грн;
акт вартості устаткування від 26.12.2018 «вентилятор» на суму 4315,06 грн;
акт від 30.06.2019 б/н «улаштування підігрів водостічної системи» за договором №277 від 02.04.2019 на суму 131417,98 грн;
акт від 31.10.2019 б/н «капітальний ремонт кабінетів» за договором №319 від 13.06.2019 на суму 164353,85 грн;
акт від 30.06.2019 б/н «капітальний ремонт вхідної групи» за договором №276 від 02.04.2019 на суму 96240,80 грн;
акт від 30.06.2019 б/н «капітальний ремонт адмінприміщень» за договором №275 від 02.04.2019 на суму 200431,13 грн.
Як вказано в акті перевірки, ДП Київський лісгосп» перераховано грошові кошти ПП «Амарант» згідно платіжних доручень: від 19.09.2018 на суму 449745,00 грн., від 13.11.2018 на суму 100000,00 грн., від 14.11.2018 на суму 1000000 грн., від 16.11.2018 на суму 100000,00 грн., від 20.11.2018 на суму 100000,00 грн., від 04.12.2018 на суму 100000 грн., від 19.12.2018 на суму 50000,00 грн., від 21.12.2018 на суму 46021,65 грн., від 28.12.2018 на суму 397751,46 грн., від 16.05.2019 на суму 200431,13 грн., від 06.06.2019 на суму 100000,00 грн.. від 14.06.2019 на суму 127658,78 грн., від 19.06.2019 на суму 164353,85 грн.
ПП «АМАРАНТ» складено та зареєстровано на ДП «Київський лісгосп» податкові накладні: №8 від 19.09.2018 на суму 449745 грн., №3 від 08.11.2018 на суму 596021,65 грн., №11 від 26.12.2018 на суму 208321,74 грн., №12 від 26.12.2018 на суму 189429,72 грн., №1 від 16.05.2019 на суму 200431,13 грн., №2 від 06.06.2019 на суму 50000 грн., №1 від 06.06.2019 на суму 50000 грн., №3 від 14.06.2019 на суму 81417,98 грн., №4 від 14.06.2019 на суму 46240,8 грн., №6 від 13.06.2019 на суму 164353,85 грн.
До матеріалів справи позивачем також додані договори, укладені між Державним підприємством «Київське лісове господарство» (Замовник) та ТОВ «Контроль за будівництвом та технагляд КОБУТЕ» (код 36159642) (виконавець) №548 від 01.11.2018 та №641 від 01.11.2018 щодо технічного нагляду по об`єкту: «Капітальний ремонт фасаду Державного підприємства «Київське лісове господарство» за адресою м. Київ, вул. Святошинська 30 та технічного нагляду по об`єкту: «Капітальний ремонт санвузлів та частини адмінприміщень 1-го поверху Державного підприємства «Київське лісове господарство».
Виконання названих Договорів №548 та №641 було зафіксовано відповідними Актами приймання-передачі робіт по даним договорам, а саме про те, що були проведені роботи з технічного нагляду по об`єкту: «Капітальний ремонт фасаду Державного підприємства «Київське лісове господарство» та з технічного нагляду по об`єкту: «Капітальний ремонт санвузлів та частини адмінприміщень 1-го поверху Державного підприємства «Київське лісове господарство» за адресою м. Київ, вул. Святошинська 30.
Аналізуючи операції ДП «Київський лісгосп» з ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), суд зазначає наступне.
Встановлено здійснення фінансових операцій ДП "Київський Лісгосп" по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на основі договорів на послуги, пов`язані з лісівництвом.
ДП "Київський Лісгосп" з ФОП ОСОБА_2 мало взаємовідносини на основі договору № 123 від 21.02.2020, договору № 15 від 04.01.2018, договору № 156 від 01.04.2020, договору № 157 від 06.03.201, договору № 16 від 02.01.2019, договору № 2 від 02.01.2020, договору № 213 від 19.04.2017, договору № 228 від 02.04.2018, договору № 252 від 01.07.2020, договору № 323 від 17.07.2017, договору № 394 від 01.10.2020, договору № 5 від 04.01.2021, договору № 57 від 02.01.2019.
ДП "Київський Лісгосп" з ФОП ОСОБА_3 мало взаємовідносини на основі договору № 163 від 31.03.2017, № 229 від 12.05.2017, № 14 від 04.01.2018, № 239 від 22.03.2018, № 17 від 02.01.2019, № 187 від 06.03.2019, № 5 від 02.01.2020, № 494 від 17.12.2020.
Вказані договори мають однотипний характер та пов`язані з наданням послуг у сфері лісівництва та розробкою лісових деревних ресурсів, невід`ємною частиною яких є акти прийняття-передачі, акти виконаних робіт, технологічні карти.
До матеріалів справи позивачем долучені копії перелічених договорів, протоколи погодження цін, специфікації на розробку лісових деревних ресурсів, реєстр актів виконаних робіт ФОП ОСОБА_2 , реєстр актів виконаних робіт ФОП ОСОБА_3 , щоденник приймання лісопродукції, товарно-транспортні накладні при перевезенні деревини, лісорубні квитки, виписки з банку про оплату, карта технологічного процесу розроблення лісосіки, акти виконаних робіт, також дозволи вказаних ФОП.
Доказів визнання у судовому порядку вказаних документів недійсними чи підробленими, учасниками справи не надано, судом не встановлено.
В той же час, контролюючий орган за змістом акту перевірки контролюючий орган вказує на «дефектність» вказаних документів, при цьому посилаючись на аналіз даних ІС «Податковий блок» та стверджуючи на відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості працюючих та основних засобів.
Так, як вказує відповідач, відповідно до інформації що знаходиться в ІС «Податковий блок» встановлено, що ПП «АМАРАНТ» (податковий номер 32704353) знаходиться на обліку в 1029.ГУ ДПС У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (М.БРОВАРИ); стан платника - 65.ПЛАТНИК З НАСТУПНОГО РОКУ (ОСНОВНЕ МІСЦЕ ОБЛІКУ);
Кількість працюючих згідно поданих звітів за фомою 1-ДФ:
за 3 квартал 2018 (№9227648716 від 18.10.2018) - 6 працівників (ЦПХ - 0 осіб),
за 4 квартал 2018 (№9306661589 від 16.01.2019) - 6 працівників (ЦПХ - 0 осіб),
за 2 квартал 2019 (№9141487708 від 02.07.2019) - 7 працівників (ЦПХ - 0 осіб),
за 3 квартал 2019 (№9233814091 від 09.10.2019) - 14 працівників (ЦПХ - 0 осіб),
- за 4 квартал 2019 (№9320092423 від 09.01.2020) - 21 працівник (ЦПХ - 0 осіб);
- згідно 20-ОПП має в наявності: 2 офіси;
- Балансова вартість основних засобів станом 01.07.2018 складала -51,5 тис.грн.
За результатами аналізу даних БД «Єдиний реєстр податкових накладних» за період з 01.09.2018 по 31.12.2018 встановлено реєстрація ПП «АМАРАНТ» на значні суми податкових накладних з номенклатурою «Капітальні ремонти; Облаштування тіньових навісів, ігрових та спортивних майданчиків», що свідчить про декларування виконання значних обсягів робіт при відсутності достатньої кількості працюючих.
ФОП ОСОБА_2 почав подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за формою №1ДФ з 3 кварталу 2017 року.
Згідно з поданим звітом за ф. №1-ДФ:
З квартал 2017 року: прийнято 3 осіб 02.08.2017, які були працівниками ДП "Київський Лісгосп" ( ОСОБА_5 - прийнято 13.03.2017 та звільнено 06.04.2017, ОСОБА_6 -прийнято 17.03.2017, звільнено 28.04.2017, ОСОБА_7 - прийнято 13.03.2017, звільнено 06.04.2017), одного з яких звільнено у ФОП ОСОБА_2 31.08.2017, 2 осіб прийнято 13.09.2017, один з яких є колишнім працівником ДП "Київський Лісгосп" - ОСОБА_8 , якого було прийнято ДП "Київський Лісгосп" 13.03.2017, звільнено 28.04.2017, а послуги від ФОП ОСОБА_2 почали надаватись 28.04.2017, тобто у ФОП ОСОБА_2 була відсутня потрібна кількість працівників для виконання такого об`єму наданих послуг;
з 4 квартал 2017 року по 2 квартал 2018 року: працювало 4 особи;
З квартал та 4 квартал 2018 року: прийнято 1 особу 14.09.2018- ОСОБА_9 , працювало 5 осіб;
1 квартал 2019 року: працювало 7 осіб: звільнено 1 особу 14.02.2019 - ОСОБА_10 , прийнято 2 осіб 01.03.2019 - ОСОБА_11 , один з них був працівником ДП "Київський Лісгосп" - ОСОБА_12 (прийнято 11.06.2018, звільнено 31.07.2018);
2 квартал 2019 року: працювало 6 осіб, 2 з яких було звільнено 15.04.2019 - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ;
З квартал 2019 року: працювало 7 осіб, трьох з яких прийнято 01.07.2019 - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ;
4 квартал 2019 року: працювало 6 осіб, ОСОБА_12 звільнено 31.10.2019, а інших 5 осіб звільнено 13.12.2019;
1 квартал 2020 року: працювало 5 осіб, яких прийнято 22.01.2020 - ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , яких було звільнено в 4 кварталі 2019 року. При цьому, за січень 2020 року були виставлені акти виконаних послуг на адресу ДП "Київський Лісгосп". Звільнено двох осіб 13.03.2020, трьох осіб звільнено 25.03.2020;
2 квартал 2020 року: працювало 5 осіб, які були звільнені у 1 кварталі 2020 року, а потім знову прийняті 29.04.2020, при цьому за квітень 2020 року були виставлені акти виконаних послуг на адресу ДП "Київський Лісгосп";
З квартал 2020 року: працювало 6 осіб, одного з яких звільнено 03.07.2020 - ОСОБА_9 , прийнято одну особу 03.08.2020- ОСОБА_13 ;
4 квартал 2020 року по 1 квартал 2021 року працювало 5 осіб.
Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (за формою № 20-ОПП) до податкових органів не подавались.
У ході проведення перевірки ДП "Київський Лісгосп" встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_2 достатньої кількості, а іноді і зовсім відсутність найманих працівників для виконання таких об`ємів наданих послуг, які вказано в актах виконаних робіт, майна, транспорту, складських приміщень, що надавало б змогу у значних об`ємах надавати послуги на адресу ДП "Київський Лісгосп". Також, встановлено пов`язаність найманих працівників з ДП "Київський Лісгосп", поданих у звітах №1-ДФ ФОП ОСОБА_2 , а саме: вони були раніше влаштовані у ДП "Київський Лісгосп".
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків встановлено інформацію про отримані доходи ОСОБА_2 .
З наведеної інформації встановлено, що ФОП ОСОБА_2 був працівником ДП "Київський Лісгосп", якого було звільнено 31.03.2017, зареєстрований був ФОП 03.04.2017. У квітні 2017 року він виставив акти наданих послуг ДП "Київський Лісгосп", а у травні 2017 року отримав перше перерахування коштів на свій банківський рахунок, тобто вказані фінансові операції здійснювались у період діяльності, який не перевищує трьох місяців з дня реєстрації та зарахування коштів на поточний рахунок.
Також, встановлено, що за період з 01.04.2017 по 31.03.2021 ФОП ОСОБА_2 надавав послуги тільки ДП "Київський Лісгосп".
ФОП ОСОБА_3 податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за формою №1ДФ не подавав.
Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_3 подавав з квітня 2017 року.
За 2017 рік встановлено, що згідно з поданими звітами про суми нарахованої заробітної плати у ФОП ОСОБА_3 була середньооблікова чисельність працівників - 9 осіб. Згідно з повідомленнями про прийняття працівника на роботу, поданого 24.03.2017, прийнято перших 3 осіб, один з яких був працівником ДП "Київський Лісгосп" - ОСОБА_14 , якого було звільнено 31.10.2016. Дата початку роботи трьох працівників - 01.04.2017, хоча за березень 2017 року ФОП ОСОБА_3 виставив акти виконаних послуг без наявності найманих працівників.
За 2018 рік встановлено, що згідно з поданими звітами про суми нарахованої заробітної плати у ФОП ОСОБА_3 була середньооблікова чисельність працівників - 8 осіб.
За 2019 рік встановлено, що згідно з поданими звітами про суми нарахованої заробітної плати у ФОП ОСОБА_3 була середньооблікова чисельність працівників з 01.03.2019 року -7 осіб, з 01.05.2019 - 6 осіб.
За 2020 рік встановлено, що згідно з поданими звітами про суми нарахованої заробітної плати у ФОП ОСОБА_3 була середньооблікова чисельність працівників з 01.03.2020 - 1 особа. З 01.04.2020 звіти не подавав, хоча отримував доходи за отримані послуги згідно з податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця.
Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (за формою № 20-ОПП) до податкових органів не подавалось.
У ході проведення перевірки ДП "Київський Лісгосп" встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_3 достатньої кількості найманих працівників, майна, транспорту, складських приміщень, які необхідні для виконання таких об`ємів наданих послуг, які вказано в актах виконаних послуг, виписаних на адресу ДП "Київський Лісгосп". Також, встановлено пов`язаність найманих працівників з ДП "Київський Лісгосп", поданих у звітах № 1-ДФ ФОП ОСОБА_3 , а саме: вони були раніше влаштовані у ДП "Київський Лісгосп".
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків встановлено інформацію про одержані доходи ОСОБА_3 .
Згідно зі звітом № 1-ДФ за 4 квартал 2016 року, поданого ДП "Київський Лісгосп" встановлено, що ФОП ОСОБА_3 був працівником ДП "Київський Лісгосп", якого було звільнено 30.12.2016. ФОП ОСОБА_3 був зареєстрований 03.03.2017, у березні 2017 року він виставив акти наданих послуг ДП "Київський Лісгосп", а у квітні 2017 року отримав перше перерахування коштів на свій банківський рахунок, тобто вказані фінансові операції здійснювались у період діяльності, який не перевищує трьох місяців з дня реєстрації та зарахування коштів на поточний рахунок.
Також, встановлено, що за період з 01.03.2017 по 31.03.2021 ФОП ОСОБА_3 надавав більше всього послуг ДП "Київський Лісгосп".
Щодо таких тверджень контролюючого органу, суд зазначає наступне.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 доводи Відповідача щодо відсутності в контрагентів Позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, не виключають можливість виконання господарської операції, не спростовують обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим Відповідач не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з Позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки Позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.
Висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається Відповідач.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Відповідач обов`язку, визначеного частиною другою статті 77 КАС України, не виконав, безтоварність спірних господарських операцій та, як наслідок, правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не довів.
На підставі наведеного, суд зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника отримати певний результат від здійснення господарської операції.
Отже, суд вважає необґрунтованими посилання податкового органу на неможливість виконання відповідних робіт з огляду на кількість працівників у контрагентів позивача, оскільки кількісний показник людино-годин згідно з кошторисом не є вказівкою на кількість людей, які мають бути залучені до виконання відповідного обсягу робіт; трудомісткість є складним і багатоелементним показником, при визначенні якого враховуються відповідні коефіцієнти та нормативи. Неспівпадіння кількості людино-годин за кошторисом та фактичної кількості людей, що виконували роботу, ніяк не свідчить про нереальність або фіктивність господарської операції з виконання будівельних робіт.
Щодо посилань відповідача на недоліків в оформленні документів, відсутність в актах виконаних робіт певної деталізації, при умові дотримання обов`язкових реквізитів, встановлених ст.9 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" для первинних та зведених облікових документів, не позбавляє їх юридичної та доказової цінності.
Ступінь деталізації опису господарської операції в первинному документі законодавством не встановлена. Незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Окрім того, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, указаними в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.04.2018 року №810/4751/13-а умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.
Судом встановлено, що надані позивачем, в підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентами первинні документи розкривають зміст та обсяг господарської операцій, мають усі обов`язкові реквізити: назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Не зазначення певної інформації при оформленні актів здачі - приймання робіт (надання послуг), звітів про надані послуги носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).
Податковий орган в акті перевірки не виявив дефектів форми, змісту або походження первинних документів, які в силу ст.9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.,44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Доводи відповідача про виявлені ним окремі недоліки в оформленні деяких первинних документів, які надав позивач до перевірки (а саме: про відсутність прізвища, ім`я та по батькові уповноважених осіб позивача та його контрагентів у актах приймання виконаних будівельних робіт, довідках про вартість виконаних будівельних робіт та витрат тощо), колегія суддів вважає необґрунтованими, адже, по-перше, вони спростовуються документами, наявними в матеріалах справи, а, по-друге, окремі недоліки в оформленні первинних документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю (саме такого висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 16 жовтня 2020 року у справі № 808/1507/18 (пункт 13), від 07 травня 2020 року у справі № 826/2999/16 (пункт 13), від 08 квітня 2021 року у справі № 0240/2168/18-а (пункт 18), від 22 травня 2020 року у справі № 810/1068/16 (пункт 25)).
Щодо посилань податкового органу, що викладені у відзиві та поясненнях відповідача, на відсутність довідки КБ-3 за грудень 2018 року, яка є обов`язковою, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6.4.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» при визначені вартості виконаних обсягів робіт і проведені взаєморозрахунків за виконані роботи по об`єктах будівництва, зведення яких здійснюється за рахунок державних коштів, застосовуються примірні форми первинних облікових документів «Акт приймання виконаних будівельних робіт» (примірна форма № КБ-2в) і «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» (примірна форма № КБ-3), які наведено у додатку Т та у додатку У.
При цьому, згідно пункту 1.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 цей стандарт носить обов`язковий характер при визначенні вартості будівництва об`єктів, що споруджуються за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії.
У відповідності до пункту 1.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 цей стандарт установлює основні правила з визначення нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту та технічного переоснащення будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, їх комплексів, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, а також реставрації пам`яток архітектури та містобудування.
Отже, форма № КБ-2, КБ-3, є обов`язковою для оформлення робіт, що виконуються за державні кошти.
Судом встановлено, ДП «Київське лісове господарство» є державним підприємством, тобто даний стандарт є обов`язковим для виконання позивачем.
До матеріалів справи надана довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2018 року (том VІІІ арк. 148), як вказує позивач така довідка надавалась і до перевірки.
При цьому, суд враховує, що за змістом акту перевірки, перевіряючими жодних зауважень щодо відсутності довідки не вказано.
Варто зазначити, відповідач заперечуючи щодо можливості виконання контрагентами позивача робіт (послуг) за договорами підряду щодо проведення ремонту, відповідачем не з`ясовано стан об`єктів на яких виконувалися роботи, які зазначені в актах виконаних робіт щодо реальності їх виконання.
Крім того звертає увагу на себе те, що, висновки відповідача щодо відсутності фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій тобто відсутності об`єктів на яких виконувалися роботи, протирічать висновкам щодо відсутності ділової мети та розумних економічних причин для здійснення цих господарських операцій, що можливо лише за наявності таких об`єктів, однак з виконанням на них робіт без ділової мети та розумних економічних причин.
Щодо посилань відповідача у відзиві на кримінальне провадження №42018100000000777, відомості щодо якого внесені 20.08.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, суд констатує, що ані на момент проведення податкової перевірки позивача та фіксації її наслідків, ані під час розгляду справи в суді, суб`єктом владних повноважень не надано будь-яких доказів на підтвердження наявності вироку суду відносно контрагентів позивача, який би набрав законної сили.
Суд звертає увагу на положення частини шостої статті 78 КАС України, відповідно до яких вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, сам по собі факт реєстрації кримінального провадження не може бути доказом наявності податкового правопорушення та підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними, оскільки податковий орган не наділений повноваженнями щодо надання правової оцінки доказам, зібраним у кримінальному провадженні, до прийняття судового рішення (вироку) у кримінальних провадженнях.
Тут слід додати й про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19, у якій ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємництва (несумісність з легальною підприємницькою діяльністю), й запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб`єктами господарювання.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необ`єктивність твердження відповідача щодо неправомірності формування позивачем даних податкового обліку за розглядуваними господарськими операціями.
Отже, факт реальності господарської операції позивача з контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи, та які відображають зміст та обсяг цієї господарської операції, відповідачем не спростований.
Крім того, під час розгляду справи встановлено, що на момент здійснення операцій постачання позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.
Чинним законодавством України не передбачається обов`язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.
Також, норми ПК України не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Лише у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.
Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар (послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України.
Відповідно до ст. 47 ПК України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.
У відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів.
Суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини в справах «Інтерсплав" проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), в яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.
У згаданих справах Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Суд враховує, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
В той же час, ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України . Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.
При цьому, згідно п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.
Розглянувши доводи сторін, якими вони обґрунтовують свою позицію під час розгляду справи, первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, судом встановлено, що надані позивачем документи (податкові накладні, акти наданих послуг, платіжні доручення, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (типова форми №КБ-3), акти приймання виконаних будівельних робіт (типова форма №КБ-2), протоколи погодження цін, специфікації на розробку лісових деревних ресурсів, реєстр актів виконаних робіт, щоденники приймання лісопродукції, товарно-транспортні накладні при перевезенні деревини, лісорубні квитки, виписки з банку про оплату, карти технологічного процесу розроблення лісосіки, акти виконаних робіт) містять достатні дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а, отже, підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару та робіт (послуг).
Тоді як, контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судом під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області від 24.09.2021 №224980703, №225000703, №225010703.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 24.09.2021 №0225040707, яким на підстав пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 500000,00 грн.
Як вбачається зі змісту акту перевірки, документальною плановою виїзною перевіркою встановлено факт зберігання пального для власних потреб без наявності ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), за адресою місця зберігання: Київська область, Макарівський район, с. Плахтянка, вул. Жовтнева, б. 150, чим порушено ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 року №481/95-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 481).
Відповідно до наявних баз ДПС одним з постачальників пального (важкі дистиляти (газойлі) виступає ТОВ «Севакадо» (код за ЄДРПОУ 42777205), з яким ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» заключено договір поставки нафтопродуктів від 23.06.2020 року №23062020.
В Єдиному державному реєстрі акцизних накладних ТОВ «Севакадо» зареєстровані акцизні накладні на поставку пального ДП «КИЇВСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» за адресою поставки пального: Київська область, Макарівський район, с. Плахтянка, вул. Жовтнева, 150, а саме:
- акцизна накладна від 08.08.2020 року №18 на поставку пального в кількості 2614,14 літрів;
- акцизна накладна від 04.09.2020 року №25 на поставку пального в кількості 2629,24 літри;
- акцизна накладна від 27.10.2020 року №37 на поставку пального в кількості 2538,13 літри;
- акцизна накладна від 04.12.2020 року №41 на поставку пального в кількості 2558,73 літри.
Дані операції підтверджуються наданими до перевірки видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, а саме:
- видаткова накладна та ТТН від 08.08.2020 року №32 на суму поставки 58608,0 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна та ТТН від 04.09.2020 року №45 на суму поставки 59463,36 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна та ТТН від 27.10.2020 року №64 на суму поставки 56985,72 грн. з ПДВ;
- видаткова накладна та ТТН від 04.12.2020 року №78 на суму поставки 64818,60 грн. з ПДВ.
Ліцензію на право зберігання пального для власних потреб (власного споживання чи промислової переробки) № 10140414202100048, отримано ДП «КИЇВСЬКИЙ ЛІСГОСП» з терміном дії з 17.02.2021 року по 17.02.2026 року, та в період поставки пального з 08.08.2020 року по 04.12.2020 року була відсутня.
Так, Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Згідно ст. 1 Закону №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Статтею 15 Закону №481/95-ВР безпосередньо регулюються питання щодо порядку отримання та використання дозвільних документів (ліцензій) пов`язаних з імпортом, експортом, оптовою і роздрібною торгівлею алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та його зберіганням.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривен.
Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
За змістом частини восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Частиною 32 статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений частиною тридцять восьмою цієї статті.
Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина 43 статті 15 Закону №481/95-ВР).
При цьому, згідно з частиною 19 цієї статті Закону №481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина 21 статті 15 Закону №481/95-ВР).
У статті 1 Закону № 481/95-ВР також надано визначення таких термінів:
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.
Тому, застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
При цьому, відповідно до пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в пп. «б» цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно пп.14.1.224, 14.1.224-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених ст. 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.
З огляду на вищевикладене, зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального, не є достатньою обставиною для його кваліфікації, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Аналогічна позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховним Судом та викладена у постанові від 31.05.2022 у справі №540/4291/20.
Позивач стверджує, що вказане пальне зберігалось у металевих бочках. Кількість поставленого пального є незначною, що дає змогу його забору та безпосереднього використання у господарській діяльності підприємства без здійснення зберігання у стаціонарних ємностях, отже, не потребує ліцензії.
Суд зауважує, що з акту перевірки не вбачається, у якому резервуарі (ємності) перебувало на зберіганні пальне за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Плахтянка, вул. Жовтнева, б.150. Зокрема, під час перевірки посадовими особами контролюючого органу не встановлено, де саме розміщений такий резервуар (ємність), яка його місткість, технічні характеристики, які документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують перебування такого резервуару (ємності) на балансі підприємства та його використання у господарській діяльності господарства.
Наразі, єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів визначений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція №281/171/578/155), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 02.09.2008 за №805/15496.
Так, положеннями підпункту 5.1.1 пункту 5.1, пункту 7.2 Інструкції №281/171/578/155 передбачено, що приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.
Відпуск нафти і нафтопродуктів здійснюється шляхом їх відвантаження споживачам магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, водним, залізничним і автомобільним транспортом.
Згідно з підпунктами 7.5.1 та 7.5.8 пункту 7.5 зазначеної Інструкції №281/171/578/155 нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.
Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.
У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об`єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.
Відповідно до підпункту 10.2.6 пункту 10.2 Інструкції №281/171/578/155 нафтопродукти повинні бути прийняті в резервуари за їх марками та видами (дизельне паливо за масовою часткою сірки).
За змістом положень вказаної Інструкції відпуск (відвантаження) нафтопродуктів з автоцистерни відбувається безпосередньо в спеціальні резервуари.
При цьому, як вже зазначалось судом, не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (підпункт 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Водночас, зі змісту акта перевірки та доданих до нього матеріалів фотофіксації не вбачається за можливе встановити те, у якій ємності чи ємностях перебувало на зберіганні у позивача пальне та розмір такої ємності чи ємностей.
Тобто відповідачем не доведено, що приміщення/територія місця зберігання пального, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на якій веде свою господарську діяльність позивач, є акцизним складом, у розумінні підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
За таких обставин, підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення «зберігання пального», на яку розповсюджуються вимоги ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР, відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.
Отже, поставлене на адресу позивача пальне не придбавалося для зберігання в місцях, які є акцизним складом, а було використано виключно для потреб власного споживання.
Разом з тим, дослідженням акта перевірки у цій справі встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального.
Однак, безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зазначено інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, так само, як і факт реалізації та зберігання позивачем пального іншим особам.
Наразі, сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Поряд з цим в акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризацію пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо. Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР.
Таким чином, оскільки податковим органом не наведено в акті перевірки та не підтверджено належними та допустимими доказами факту порушення позивачем вимог статті 15 Закону України №481/95-ВР, то відповідно прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24.09.2021 №0225040707 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення
Відповідно до змісту частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до змісту частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 61077,82 грн, який в силу ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.09.2021 №224980703, №225000703, №225010703, №0225040707.
3. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 61077,82 грн (шістдесят одна тисяча сімдесят сім гривень 82 коп.) стягнути на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.
Суд | Київський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.10.2024 |
Оприлюднено | 24.10.2024 |
Номер документу | 122480138 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Епель Оксана Володимирівна
Адміністративне
Київський окружний адміністративний суд
Жукова Є.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні