Постанова

від 22.10.2024 по справі 520/10193/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.

22 жовтня 2024 р. Справа № 520/10193/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Курило Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «АГРОБУД» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

16.04.2024 позивач Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому просить:

- стягнути з ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «АГРОБУД» (далі ФГ «АГРОБУД», підприємство) на його користь адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі 55 735.46 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідач не забезпечив у 2023 році працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.

Вказує, що згідно звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у 2023 році становила 8 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. При цьому, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2023 році для відповідача становив 1 особа. Згідно з розрахунком, сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачена та складає 55 735.46 грн.

У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись із вимогами Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначив, що ним здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Зазначив, що основним видом діяльності за КВЕД є 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, що також зазначено у витягу. Крім цього, відповідач здійснює наступні види господарської діяльності: 01.41 - розведення великої рогатої худоби молочних порід; 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві; 10.91 - виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 47.89 - роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 43.12 - підготовчі роботи на будівельному майданчику; 43.11 - знесення, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказує, що з огляду на специфіку роботи відповідача, на підприємстві не можуть бути задіяні особи з інвалідністю.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відмовлено в задоволенні позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Судове рішення вмотивовано тим, що з огляду на специфіку роботи відповідача, на підприємстві не можуть бути задіяні особи з інвалідністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі Харківський обласний відділення Фонд соціального захисту інвалідів, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову.

Аргументи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ФГ «АГРОБУД» - адвокат Шох К.А., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами, які по сутті аналогічні підставам викладеним у відзиві на позовну заяву.

Також в відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що в порядку ч. 7 ст. 139 КАС України докази понесених судових витрат будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10.03.2023 територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ФГ «АГРОБУД», затвердженим згідно Порядку, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб: норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік) - 1 особа.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (надалі Закон № 875-ХІІ).

Частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону № 875-ХІІ).

Згідно із частиною першою статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина друга статті 218 ГК України).

Зі змісту частини другої статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За приписами пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На реалізацію цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 07.07.2022). З 07.07.2022 Порядок подання форми звітності затверджено відповідно наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22.

Відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Водночас періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19, від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22 та від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а.

Як було зазначено вище, згідно із статтею 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої - третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 КЗпП України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Наказом № 316;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Водночас, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.

Згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин, другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Своєю чергою, до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Отже, відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.

У постанові від 22.06.2022 у справі № 826/11977/18 Верховний Суд дійшов висновку, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Як вбачається з розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю : середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача складає 8 осіб.

Тобто відповідачем мало бути створено 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю.

Наведене свідчить, що відповідач не вчиняв передбачені законодавством дії для забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 13.03.2023 у справі № 460/5056/21.

Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17 дійшов висновку про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН.

Тобто підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 по справі № 826/11977/18.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не порушено вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки, з урахуванням висновків викладених у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 520/17404/23 та з огляду на специфіку роботи відповідача, на підприємстві не можуть бути задіяні особи з інвалідністю.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази створення відповідачем робочих місць для осіб з інвалідністю та надання відповідачем до центру зайнятості звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» чи інформування в інший спосіб про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Навпаки, листом від 28.03.2024 Красноградською філією Харківського обласного центру зайнятості встановлено, що ФГ «АГРОБУД» протягом 2023 не надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН (а.с. 8).

Як видно із матеріалів справи та визнається учасниками справи, протягом 2023 у ФГ «АГРОБУД» не працювало жодної особи з обмеженими можливостями.

В відзиві на позов та відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що з огляду на специфіку роботи відповідача, на підприємстві не можуть бути задіяні особи з інвалідністю.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно вимог Закону № 875-ХІІ виконувати норматив повинні всі роботодавці, а саме: підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, незалежно від їх форми власності та системи оподаткування.

Як вже було зазначено вище, згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Як вбачається з розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю : середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача складає 8 осіб.

Тобто відповідачем мало бути створено 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю.

Наведене свідчить, що відповідач не вчиняв передбачені законодавством дії для забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 13.03.2023 у справі № 460/5056/21.

В відзиві на позов на апеляційну скаргу відсутні посилання ФГ «АГРОБУД» на введення воєнного стану в Україні та викликані цим труднощі у здійснення господарської діяльності в тому числі щодо створення на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин на підприємстві.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році, тому позовні вимоги про стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені належить задовольнити.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 520/17404/23, як на преюдиційний факт в частині встановлення обставин того, що у зв`язку зі специфікою роботи ФГ «АГРОБУД» на підприємстві не можуть бути задіяні особи з інвалідністю, оскільки звільнення від доказування, закріплене в частині четвертій статті 78 КАС України, не має абсолютного характеру й не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 759/6909/18 від 13.04.2022.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 520/17404/23 судом встановлено, що згідно листа Красноградської філії Харківського обласного центру зайнятості від 03.07.2023 № 707/14.07/19-14 відповідачем протягом 2022 звіти до центру зайнятості за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», не подавались, особи з інвалідністю до відповідача протягом 2022 не направлялись.

Стосовно доводів апелянта щодо необхідності проведення відповідної перевірки органами Держпраці, колегія суддів зазначає, що непроведення перевірки органами Держпраці не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, відповідно до приписів Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в період дії воєнного стану не передбачено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю за заявами Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Такі ж положення викладено у Постанові Кабінету Міністрів України «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» № 303 від 13.03.2022, за якими припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність в діях відповідача складу правопорушення, а отже і підстав для стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені

Суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими колегія суддів визнала недоведеними, у зв`язку з чим помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити.

Стягнути з ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «АГРОБУД» (ЄДРПОУ 22635733), на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ 14070760) отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р IBAN: UA658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 55 735.46 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц Л.В. Курило