Постанова

від 22.10.2024 по справі 300/7872/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/7872/23 пров. № А/857/17960/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року (судді Біньковської Н.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/7872/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 15.11.2023 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якому просить визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зобов`язати відповідача здійснити перерахунок стажу роботи згідно з статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.10.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 16.03.1950 по 03.03.1958 на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років", визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов`язати встановити та проводити виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.10.2023.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 у потрійному розмірі за час перебування з 16.03.1950 по 03.03.1958 у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 01.10.2023, із врахуванням проведених платежів. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 01.10.2023 перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 16.03.1950 по 03.03.1958. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та від 02.10.2024 продовжено строк розгляду справи, з 05.08.2024 по 18.08.2024 головуючий суддя перебувала у відпустці.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 19.09.1997 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.43, 159).

Згідно свідоцтва про шлюб від 17.11.1956 серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 17.11.1956. Після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (а.с.15).

Управлінням внутрішніх справ виконавчого комітету Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів видано довідку від 09.08.1991 №3/3-24731 про те, що ОСОБА_5 , 1903 року народження, ОСОБА_6 , 1906 року народження, діти - ОСОБА_7 , 1934 року народження, ОСОБА_2 , 1937 року народження, ОСОБА_8 , 1939 року народження, ОСОБА_9 , 1949 року народження були виселені на спецпоселення 16.03.1950 з конфіскацією майна із села Коршів Коршівського району Станіславської області в Лазовський район Хабаровського краю. Із спецпоселення звільнені: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - 07.02.1957, а ОСОБА_2 - 03.03.1958. Зазначено, що на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 "Про реабілітації жертв політичних репресій на Україні" вони реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна, або його вартості (а.с.17).

Івано-Франківською міською радою позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2 від 22.03.2006, згідно якого вона має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с.14).

02.10.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок з надбавкою 25 % від мінімальної пенсії за віком (а.с.18).

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за результатами розгляду звернення позивача листом від 30.10.2023 №10246-9642/Ш-02/8-0900/23 повідомило про те, що згідно з довідкою про реабілітацію ОСОБА_1 було встановлено підвищення до пенсії як членам сімей реабілітованих 25 % мінімальної пенсії за віком, виходячи із встановленої на той час розрахункової величини розміру мінімальної пенсії за віком, яка застосовувалася при обчисленні відповідних підвищень і надбавок до пенсії (19,91 грн. х 25%), на сьогодні виплачується - 43,52 грн. Зазначено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовується в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. В частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2004 Закон України "Про пенсійне забезпечення" не діє (а.с.19).

02.10.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою про зарахування терміну перебування під комендатурою до загального стажу роботи в трьохкратному розмірі та здійснення перерахунку пенсії (а.с.20).

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за результатами розгляду звернення позивача листом від 30.10.2023 №10246-9642/Ш-02/8-0900/23 повідомило про те, що страховий стаж становить 50 років 8 місяців (враховано по 06.08.2005). Розмір пенсії з 01.03.2023 становить 4605,74 грн., а саме: 3297,89 грн. - розмір пенсії за віком (ст. 27); 627,90 грн. - доплата за понаднормовий стаж (ст. 28 ч. 1 абз. 2) (за 30 років); 43,52 грн. - надбавка членам сімей реабілітованих Постанова №654 п.4.2; 66,43 грн. - підвищення дітям війни Пост. №112 п. 6; 570,00 грн. - компенсаційна виплата 80-ти річним. Зазначено, що оскільки ОСОБА_1 відноситься до категорії осіб - "член сім`ї реабілітованого", та була примусово переселена, а в матеріалах пенсійної справи відсутня інформація щодо необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, необґрунтовано репресованих, а згодом і реабілітованих, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусову лікуванні, тому підстав для зарахування ОСОБА_1 до стажу в потрійному розмірі періоду за час примусового виселення немає (а.с.21).

Станом на 01.03.2023 розмір пенсії ОСОБА_1 становить 4605,74 грн., у тому числі 3297,89 - основний розмір пенсії (стаття 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"), 627,90 грн. - доплата до прожиткового мінімуму (абзац 1 частина 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"), підвищення дітям війни Пост. №112 п. 6 - 66,43 грн., надбавка членам сімей реабілітованих (Постанова Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654) - 43,52 грн.; компенсаційна виплата 70-ти річним - 570,00 грн. (а.с.159).

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

17.04.1991 прийнято Закон Української PCP "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" №962-ХІІ, за ст.1 якого, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 13.03.2018 №2325-VIII внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Зокрема, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", викладено в новій редакції преамбулу та ст.1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, а також визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Як визначено ст.1-1 цього Закону: репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом №962-ХІІ; вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 років, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.

Однією з форм репресій, відповідно до Закону №962-ХІІ, визнано заслання (ст.1-1 та п.5 ч.1 ст.2 цього Закону), що передбачало примусове переміщення/вислання особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Також, ст.1-1 Закону №962-ХІІ виокремлено декілька мотивів репресій, серед яких є політичний мотив, який мав на меті застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу.

В свою чергу, соціальний мотив передбачав застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім`ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім`ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів.

За приписами ст.1-2 Закону №962-ХІІ, особи, щодо яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних чи соціальних мотивів, визнаються реабілітованими.

Положеннями ст.13 Закону №962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942р. №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Відповідно до ст.6 Закону №962-ХІІ, реабілітованим громадянам відповідно до ст.1 цього ж Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб передбачена ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, за змістом якої, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Конструкція норм ст.6 Закону №962-ХІІ та ст.58 Закону №1788-ХІІ дає підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі особи, а саме: ті які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі; перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні.

Аналогічні за змістом норми містяться в п.12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

Як встановлено судом на підставі матеріалів справи, Управлінням внутрішніх справ виконавчого комітету Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів видано довідку від 09.08.1991 №3/3-24731 про те, що ОСОБА_5 , 1903 року народження, ОСОБА_6 , 1906 року народження, та їх діти, зокрема, ОСОБА_2 , 1937 року народження, були виселені на спецпоселення 16.03.1950 з конфіскацією майна із села Коршів Коршівського району Станіславської області в Лазовський район Хабаровського краю. Із спецпоселення звільнені, зокрема, ОСОБА_2 03.03.1958.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 17.11.1956 після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 присвоєно прізвище ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 була визнана реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 22.03.2006. Відповідно до вказаного посвідчення позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (у редакції, чинній на час реабілітації позивача).

Суд зауважує, що у довідці від 09.08.1991 №3/3-24731 зазначено, що ОСОБА_5 , 1903 року народження, ОСОБА_6 , 1906 року народження, були виселені на спецпоселення 16.03.1950 з конфіскацією майна із села Коршів Коршівського району Станіславської області в Лазовський район Хабаровського краю.

Разом з ними була вивезена і неповнолітня ОСОБА_2 , 1937 року народження (у віці 12 років). З обліку спецпоселення ОСОБА_2 була знята 03.03.1958 (у віці 20 років).

Отже, ОСОБА_1 є реабілітованою, що підтверджують вказані докази, а тому вона має право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 01.11.1991 №1788-XII, а наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України.

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 16.03.1950 по 03.03.1958, в потрійному розмірі в стаж роботи, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Згідно із частиною 1 статті 6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Також статтею 58 Закону №1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачка в період з 16.03.1950 (у віці 12 років) по 03.03.1958 (у віці 20 років) перебувала на спецпоселенні в Лазовському районі Хабаровського краю. Отже, період перебування ОСОБА_1 на спецпоселенні з 16.03.1950 по 03.03.1958 підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі, відтак, відповідач протиправно відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку стажу її роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання).

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права в частині оскарження, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Доводи апелянта із посиланням на позицію Восьмого апеляційного адміністративного суду є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі №300/7872/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 22.10.2024