Постанова

від 21.10.2024 по справі 380/16306/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року

Київ

справа №380/16306/23

адміністративне провадження №К/990/28451/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №380/16306/23 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (суддя Гулик А. Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року (головуючий суддя Ніколін В. В., судді: Гінда О. М., Гудим Л. Я.),

ВСТАНОВИВ:

14 липня 2023 року Державне підприємство «Львіввугілля» (далі - позивач, ДП «Львіввугілля») звернулось до суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило, з урахуванням уточненої позовної заяви, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несписання безнадійного податкового боргу з рентної плати за спеціальне використання води в сумі 143431,24 грн та із земельного податку в сумі 330196,53 грн та зобов`язати відповідача вчинити дії із списання указаних сум безнадійного податкового боргу (а.с.1-4, 28-33).

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що за податковим боргом з рентної плати за спеціальне використання води та із земельного податку минув строк позовної давності, встановлений Податковим кодексом України (далі - ПК України), у зв`язку з чим він набув статусу безнадійного. За змістом адміністративного позову ДП «Львіввугілля» вказало, що сума заборгованості, яку слід вважати безнадійною, сформована станом на 01 січня 2017 року.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 вересня 2023 року відкрив спрощене позовне провадження у цій справі (а.с.53).

08 вересня 2023 року через підсистему «Електронний суд» ГУ ДПС подало заяву про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України. Такі вимоги мотивувало тим, що заборгованість позивача із рентної плати за спеціальне використання води виникла у період з 31 березня 2015 року по 01 січня 2017 року, із земельного податку - у період з 29 квітня 2015 року по 01 січня 2017 року. Поряд з цим оцінка правомірності дій відповідача щодо відмови у списанні такого податкового боргу вже була надана судом. Так, Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 05 квітня 2023 року, прийнятим у справі № 380/18356/22, задовольнив позов ДП «Львіввугілля» до ГУ ДПС про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. В свою чергу, Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 липня 2023 року скасував вищезазначене рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову про відмову в позові повністю. За змістом вказаної постанови суд апеляційної інстанції встановив, що наявний у позивача податковий борг не набув статусу безнадійного, оскільки строк, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з 18 березня 2020 року. При цьому відповідне рішення керівника від 09 квітня 2019 року № 1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків було долучено до матеріалів адміністративної справи № 380/18356/22 (а.с.57-58).

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року, задовольнив клопотання представника відповідача і закрив провадження у справі № 380/16306/23 за позовом ДП «Львіввугілля» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії (а.с.78-79).

Указані судові рішення вмотивовані тим, що питання наявності підстав для списання податкового боргу позивача із рентної плати за спеціальне використання води та із земельного податку вже було предметом дослідження суду у межах справи № 380/18356/22. Суди встановили, що у межах зазначеної справи оцінка таким підставам надавалась за більший період (не по 01 січня 2017 року, як у цій справі, а по 01 січня 2019 року). Оскільки Восьмий апеляційний адміністративний суд 13 липня 2023 року прийняв постанову про скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 380/18356/22 та ухвалив нове рішення про відмову в позові, суди дійшли висновку про наявність рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрало законної сили.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ДП «Львіввугілля» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Скаржник звертає увагу на те, що за змістом адміністративного позову ДП «Львіввугілля» просило про визнання безнадійним і списання податкового боргу із спірних платежів, який виник до 01 січня 2017 року і щодо якого минув строк позовної давності 01 січня 2020 року, тобто до встановлення законодавцем карантину та прийняття Закону України № 591-ІХ від 13 травня 2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Закриваючи провадження у цій справі, суди залишили поза увагою, що Восьмий апеляційний адміністративний суд у справі № 380/18356/22 встановив, що борг позивача з рентної плати за спеціальне використання води та із земельного податку, що був предметом розгляду судів у вказаній справі, обраховувався з 01 січня 2019 року, а не з 31 березня 2015 року і з 29 квітня 2015 року як вказує відповідач. Саме з огляду на такі обставини і враховуючи дію карантину, апеляційний суд відмовив в задоволенні позову ДП «Львіввугілля» у справі № 380/18356/22.

Верховний Суд ухвалою від 10 вересня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, зміст якого дублює доводи, наведені в заяві про закриття провадження у справі, ГУ ДПС просило відмовити в задоволенні поданої ДП «Львіввугілля» скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Статтею 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

Пункт 4 частини першої статті 238 КАС України передбачає, що суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, з метою недопущення можливості ухвалення декількох судових рішень у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, законодавець установив правові обмеження у разі виявлення судом тотожних справ, які перебувають / перебували на розгляді у цьому або іншому суді. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду у тотожному спорі ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Достатньою та необхідною правовою підставою для визнання позову тотожним є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність судового рішення, яким завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

В постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/433/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.

У цьому касаційному провадженні спірним є питання наявності в межах двох справ (№380/18356/22 та №380/16306/23) одночасної сукупності вказаних вище умов для закриття провадження у справі, що розглядається.

Закриваючи провадження у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предмет, підстави і сторони у справі № 380/18356/22 повністю збігаються із справою, що розглядається (№380/16306/23). Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними та такими, що сформовані із порушенням принципу офіційного з`ясування обставин справи, з огляду на наступне.

Так, не є спірним між сторонами і підтверджується матеріалами цієї справи та змістом судових рішень у справі № 380/18356/22, що сторони (позивач - ДП «Львіввугілля», відповідач - ГУ ДПС) та підстави позову (за податковим боргом із рентної плати за спеціальне використання води та із земельного податку минув строк давності, встановлений статтею 102 ПК України, у зв`язку з чим він набув статусу безнадійного) у справах №380/16306/23 і №380/18356/22 є ідентичними. Водночас не можна погодитися із обґрунтованістю висновку судів про ідентичність предметів позову.

У справі №380/18356/22 ДП «Львіввугілля» звернулось до суду із вимогами до ГУ ДПС про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несписання податкового боргу із земельного податку в сумі 479453,16 грн та з рентної плати за спеціальне використання води в сумі 393594,85 грн і зобов`язання вчинити дії щодо списання указаних сум заборгованості.

У справі, що розглядається (№380/16306/23) ДП «Львіввугілля» просило суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несписання безнадійного податкового боргу з рентної плати за спеціальне використання води в сумі 143431,24 грн та із земельного податку в сумі 330196,53 грн та зобов`язати відповідача вчинити дії із списання указаних сум безнадійного податкового боргу.

Підставою для закриття провадження у цій справі слугував висновок судів попередніх інстанцій, що у справі №380/18356/22 предметом судової оцінки був період виникнення заборгованості з рентної плати за спеціальне використання води та земельного податку з 31 березня 2015 року по 01 січня 2019 року та з 29 квітня 2015 року по 01 січня 2019 року відповідно. Ці періоди охоплюють спірні у цій справі періоди з 31 березня 2015 року по 01 січня 2017 року та з 29 квітня 2015 року по 01 січня 2017 року.

Разом з тим, такі висновки судів носять характер припущень та не ґрунтуються на доказах, які б відповідали вимогам статей 73-76 КАС України. Так, з матеріалів цієї справи слідує, що про початковий та кінцевий періоди існування заборгованості у справі №380/16306/23 та у справі №380/18356/22 зазначає тільки ГУ ДПС в заяві про закриття провадження у справі (а.с.57-58). Проте жодних доказів на підтвердження таких доводів ні до вказаної заяви, ні в подальшому до матеріалів справи надано не було.

В той же час, ні позивач в адміністративному позові у справі, що розглядається, ні суди в судових рішеннях у справі №380/18356/22 не вказують про існування заборгованості саме у межах указаних періодів відповідно.

При цьому у постанові від 13 липня 2023 року у справі №380/18356/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд зазначає, що «…Виникнення податкового боргу зі сплати земельного податку в сумі 475358,91 грн та зі сплати рентної плати за спеціальне використання води в сумі 393594,85 грн обраховується з 01.01.2019…». Поряд з цим в інших частинах указаної постанови вказується про наявність заборгованості станом на 01 січня 2019 року. В рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року суд зауважує, що «…питання виникнення податкового боргу зі сплати земельного податку в сумі 475358,91 грн та зі сплати рентної плати за спеціальне використання води в сумі 393594,85 грн саме 01.01.2019 відповідачем не заперечується…». Отже, за змістом судових рішень у справі №380/18356/22 не можна дійти однозначного висновку про дійсний період виникнення заборгованості, про списання якої просило ДП «Львіввугілля». Варто також зазначити, що суди могли допустити технічну описку в судових рішеннях у зазначеній вище частині, що підлягає виправленню в порядку, передбаченому статтею 253 КАС України. За таких обставин з`ясування того, який саме період виникнення та існування податкового боргу був предметом судового дослідження у справі №380/18356/22, можливе за результатами дослідження матеріалів указаної справи.

Суд касаційної інстанції також враховує, що на виконання вимог ухвали від 24 липня 2023 року (а.с.16-17) про залишення без руху адміністративного позову ДП «Львіввугілля» з метою підтвердження існування податкового боргу із спірних платежів у зазначених розмірах надало податкові декларації за 2016 рік тільки щодо земельного податку з юридичних осіб (а.с. 37-42), а також витяги з інтегрованої картки платника (далі - ІКП) щодо обох платежів (а.с.43-47). При цьому указані витяги з ІКП містять інформацію про наявність у позивача заборгованості за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, хоча ДП «Львіввугілля» не погоджувалось із бездіяльністю відповідача щодо несписання податкового боргу, що виник у період до 01 січня 2017 року.

Принагідно суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 2 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 (втратив чинність 05 квітня 2021 року; далі - Порядок № 422), інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

За правилами абзацу шостого пункту 1 підрозділу 1 розділу ІІ вказаного Порядку облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами (абзац восьмий пункту 1 підрозділу 1 розділу ІІ Порядку № 422).

Правила абзаців третього, четвертого пункту 4 підрозділу 2 розділу ІІІ Порядку № 422 передбачають, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник, у першу чергу зараховуються у рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник, у наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу - у рахунок пені згідно з черговістю їх виникнення. Якщо платник не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган ДФС самостійно здійснює розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Такий підхід щодо ведення ІКП в повній мірі узгоджується із вимогами пункту 87.9 статті 87 ПК України.

Окремо у розділі VІ Порядку № 422 врегульовані питання відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску. Зокрема, у пункті 3 підрозділу 1 вказаного розділу передбачено, що у разі списання податкового боргу (заборгованості зі сплати єдиного внеску) в інформаційну систему органів ДФС заносяться такі дані: документ, що є підставою для списання; номер та дата рішення про списання; код платника; код платежу та вид бюджету; сума, яку необхідно списати: у разі списання податкового боргу - сума безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню, у тому числі основний платіж, пеня, штрафні (фінансові) санкції (штрафи), діючі розстрочення (відстрочення), проценти за користування розстроченням (відстроченням).

Отже, з аналізу наведеного слідує, що в ІКП податковий борг обліковується консолідовано станом на певну дату. Водночас такий борг складається з певних сум грошового зобов`язання за відповідні податкові періоди, кожна з яких має власну дату зміни статусу з грошового зобов`язання на податковий борг. Відповідно, для висновку про наявність підстав для списання податкового боргу з огляду на сплив строку давності, встановленого пунктом 102.4 статті 102 ПК України, встановленню підлягають усі складові частини такого податкового боргу і дата набуття кожною такою сумою окремо статусу податкового боргу. Врахуванню та дослідженню також підлягають обставини відстрочення / розстрочення сплати податкового боргу.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваних у цій справі рішень слідує, що суди попередніх інстанцій зазначених вище обставин не з`ясовували. За таких обставин відсутні достатні та обґрунтовані підстави стверджувати, що у справі №380/18356/22 предметом судового розгляду було питання наявності підстав для списання безнадійного податкового боргу, що виник з 31 березня 2015 року по 01 січня 2019 року (щодо рентної плати за спеціальне використання води) та з 29 квітня 2015 року по 01 січня 2019 року (щодо земельного податку з юридичних осіб), і ці періоди охоплюють заявлені у цій справі (№380/16306/23) позовні вимоги. Водночас, така інформація є суттєвою для правильного вирішення цієї справи в частині наявності / відсутності підстав для закриття провадження у справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

У межах цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення та порушивши правила офіційного з`ясування обставин справи.

Для правильного вирішення питання наявності / відсутності підстав для закриття провадження у цій справі (№380/16306/23) з огляду на наявність такої, що набрала законної сили, постанови у справі №380/18356/22 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, судам необхідно:

- дослідити матеріали справи №380/18356/22 та з`ясувати, за який саме період позивач просив списати безнадійний, на його думку, податковий борг по кожному з платежів. Таке дослідження слід здійснювати окремо відносно набуття кожної із сум нарахованого грошового зобов`язання статусу податкового боргу;

- з`ясувати у ДП «Львіввугілля», за який саме період позивач просить списати безнадійний, на його думку, податковий борг по кожному з платежів у цій справі, та витребувати відповідні докази на підтвердження таких обставин;

- витребувати у ГУ ДПС докази існування податкового боргу по кожному з платежів у ДП «Львіввугілля» за відповідні періоди.

Суд касаційної інстанції також не може залишити поза увагою посилання скаржника на справу №380/17359/22. У вказаній справі ДП «Львіввугілля» у грудні 2022 року зверталось із позовом до ГУ ДПС та просило визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невизнання безнадійним та несписання податкового боргу з рентної плати за спеціальне використання води, в тому числі пені та штрафних санкцій, в розмірі 29634358,53 грн та зобов`язати відповідача списати вказаний безнадійний податковий борг. Вирішуючи спір між сторонами, суд встановили, що податковий борг із вказаного платежу обліковується за період з листопада 2015 року по 17 березня 2017 року. Отже, враховуючи позицію позивача у справі, що розглядається (№380/16306/16), щодо періоду виникнення податкового боргу з рентної плати за спеціальне використання води, обставини справи №380/17359/22 також підлягають врахуванню при вирішенні питання про наявність / відсутність підстав для закриття провадження у справі.

Суд касаційної інстанції повторно наголошує, що у випадку встановлення обставин того, що з позову, який вже заявлено, було виділено частину позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається, про що вказувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/433/18.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, а тому касаційну скаргу слід задовольнити, скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, в ході якого має бути вирішено питання про наявність / відсутність підстав для закриття провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року скасувати.

Справу направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон Л.І. Бившева В.П. Юрченко