Рішення

від 15.10.2024 по справі 607/14575/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.10.2024 Справа №607/14575/24 Провадження №2/607/3070/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

03.07.2024 позивач ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, в якому просила стягнути із відповідача суму інфляції, яка складає 12 044, 93 гривень та 3% річних в розмірі 7 037, 96 гривень.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач мав зобов`язанням повернути їй борг у сумі 218998,75 грн., суму індексації що складала 38784,68 грн. та 3% річних в розмірі 4679, 97 грн. за період із 26 квітня 2022 року до 11 січня 2023 року.

Свої зобов`язання відповідач виконав 8 лютого 2024 року.

Проте залишилися несплаченими сума інфляції та 3% річних за період з 12 січня 2023 року по 8 лютого 2024 року.

Позивач вказала, що неодноразово зверталася до відповідача із заявами про повернення коштів. Проте, відповідач її заяви не розглянув, відповіді їй не надав і жодних коштів не повернув.

З підстав вищенаведеного, просить суд позов задовольнити.

04.09.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подані письмові заперечення на позовну заяву, які мотивовані тим, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

У позовній заяві позивач зазначає відповідачем у пунктах прохальної частини: 2, 3 Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у п. 4 нач. ОСОБА_3 . Проте зі змісту позовної заяви вбачається, що боргові зобов`язання існують несплачені нач. - ОСОБА_3 , який мав зобов`язання перед позивачем у поверненні боргу.

Проте, до позовної заяви позивач не додає жодного Рішення суду в якому зазначено боржником нач.- ОСОБА_3 , та яким вирішено стягнути борг в користь ОСОБА_1 у сумі 218998, 75 грн., що складала 38784,68 грн., індексації, 3% річних 4679, 97 грн. за період з 26.04.2022 до 11.01.2023.

В прохальній частині позовної заяви позивач зазначає п.2 стягнути суму індексації, яка складає 12044, 93 грн. з Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; п.3 стягнути з Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 3 % річних в розмірі 7037, 96 грн.; п. 4. судові витрати покласти на відповідача нач. - ОСОБА_3 .

Отже, зі змісту позовної заяви неможливо встановити, хто на думку позивача являється відповідачем у даному позові, оскільки відповідач стверджує, що боргові зобов`язання не в повному обсязі сплачені нач.- ОСОБА_3 , а інфляційні витрати просить стягнути із Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Більше того, позивач не надає жодного підтвердження особи нач.- ОСОБА_3 , хто ця процесуальна особа у позовній заяві. Позивач лише стверджує, що нач.- ОСОБА_3 не в повній мірі виконав свої боргові зобов`язання перед позивачем, хоча жодного рішення про стягнення боргу із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 не подано.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що відповідач нач. - ОСОБА_3 свої зобов`язання виконав 08.02.2024, жодних підтверджень про сплату не доведеного боргу ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 не подано.

Більш того жодних підтверджуючих документів з якими зверталася ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення з нього боргу не подано.

До позовної заяви ОСОБА_1 не подає жодного підтверджуючого документи коли і куди, якщо така дія була вона зверталася з виконавчим листом про стягнення боргу згідно Рішення суду №607/1346/23 від 06.12.2023 видане Тернопільським міськрайонним судом.

Не подано копію заяви про виконання Рішення суду №607/1346/23 від 06.12.2023 видане Тернопільським міськрайонним судом.

Отже, не має жодного підтверджуючого документу з якою заявою та доданих до неї додатків (зміст заяви, додатки, поштове направлення чи відмітка і т.д.) про стягнення коштів згідно рішення суду зверталася позивачка в той чи інший орган, тимпаче до нач. - ОСОБА_3 .

Із змісту позовної заяви є незрозумілим чому позивач звертається із позовом до відповідача Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, але приводить обставини не виконання рішення суду нач. ОСОБА_3 .

Щодо нарахування індексу інфляції і розрахунку 3 % річних позивач звернулася до Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України., для нарахування суми індексації та 3 % річних за період з 13.01.2023 по 08.02.2023.

Для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат за основу взято заборгованість за період з 13.01.2023 по 08.02.2024, за несплачену суму 218998,75 грн.

Позивачем не обґрунтовано чому саме за цей період мають бути нараховані дані стягнення.

Вважає, що нарахування індексації, яка складає 12044,93 грн., 3 % річних в розмірі 7037, 96 грн. за період з 12.01.2023 по 08.02.2024 та стягнення з Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є безпідставною та не обґрунтованими.

Сплатити кошти на рахунок позивача за період з 12.01.2023 по 08.02.2024 за Рішенням суду №607/1346/23 від 06.12.2023 видане Тернопільським міськрайонним судом яке набрало законної сили 11.01.2024, не являється можливим, оскільки Рішення суду про стягнення коштів в користь позивача , що передбачає нарахування індексації, яка складає 12044,93 грн., 3 % річних в розмірі 7037, 96 грн. за період з 12.01.2023 по 08.02.2024 не існує.

Позивачем не надано підтвердження звернення до відповідного органу, щодо виконання Рішення суду №607/1346/23 від 06.12.2023 видане Тернопільським міськрайонним судом яке набрало законної сили 11.01.2024.

Є невстановлений факт якого числа, з якою заявою за змістом і куди звернулася позивачка для виконання Рішення суду.

Оскільки зобов`язання згідно Рішення №607/1346/23 від 06.12.2023 видане Тернопільським міськрайонним судом яке набрало законної сили 11.01.2024, щодо стягнення з Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в користь ОСОБА_1 в сумі 218998, 75 виконано, а тому відсутні підстави для нарахування індексації та 3 % річних за період з 13.01.2023 по 08.02.2024.

З цих підстав представник відповідача вважає, що позов до задоволення не підлягає.

11.09.2024 Судом зареєстрована відповідь на відзив подана позивачем, в якій вона стверджує, що відповідач своїм твердженням про невиконання рішення суду від 06.12.2023 року у справі №607/1346/23 вводить суд в оману. В паралельному судовому процесі, який відбувається між тими самими сторонами відповідач (нач. - ОСОБА_3 ) повністю визнав факт виконання ним рішення суду від 06.12.2023 року у справі №607/1346/23.

Крім цього, відповідач намагається ввести суд в оману своїм твердженням про необгрунтування періоду стягнення інфляційних та річних. Такі обґрунтування містяться в перших трьох абзацах мотивувальної частини позовної заяви. А також своїми твердженнями про те, що між сторонами не було цивільних правовідносин. Вказане твердження спростовується рішенням суду від 06.12.2023 року у справі №607/1346/23 із якого слідує судова преюдиція.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2024 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у позові та відповіді на відзив, просила суд їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні, щодо задоволення позову заперечила з мотивів наведених у поданих нею письмових запереченнях на позов.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши докази у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 06.12.2023 рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позов ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти у сумі 218998 (двісті вісімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 75 копійок, а також інфляційні втрати у сумі 31040 (тридцять одна тисяча сорок) гривень 60 копійок та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 4679 (чотири тисячі шістсот сімдесят дев`ять) гривень 97 копійок. У іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у сумі 2547 (дві тисячі п`ятсот сорок сім) гривень 20 копійок. Судові витрати у виді судового збору у сумі 77 (сімдесят сім) гривень 43 копійки та витрат за проведення експертного дослідження у сумі 453 (чотириста п`ятдесят три) гривні 05 копійок покласти на позивача ОСОБА_1 .

За змістом мотивувальної частини вказаного рішення суду, судом було встановлено, що, «на електронних торгах ДП «Сетам» ОСОБА_1 придбала 1/4 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та перерахувала на рахунок Тернопільського міського ВДВС кошти у сумі 218998,75 грн, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 454113 від 17.12.2019.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2021 у справі № 607/81/20 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», Тернопільської міської ради, Тернопільського міського ВДВС, ДП «Сетам», ТОВ «Коменерго-Тернопіль 3», ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 визнано недійсними вказані вище електронні торги та припинено речове право спільної часткової власності відповідачів на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення суду набрало законної сили 15.04.2022.

Таким чином у зв`язку з визнанням електронних торгів недійсними Тернопільський міський ВДВС зобов`язаний повернути ОСОБА_1 кошти у сумі 218998,75 грн, які сплачені відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 454113 від 17.12.2019.

Позивач вказала, що неодноразово зверталась до відповідача з заявами про повернення коштів, однак Тернопільський міський ВДВС такі заяви не розглянув та кошти на рахунок позивача не повернув.

Крім цього, позивач вважає, що відповідач прострочив виконання зобов`язання щодо повернення належних позивачеві коштів, а тому наявні підстави для стягнення трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як стверджує позивач, свої зобов`язання відповідач виконав 08.02.2024.

Тому, вважає за необхідне стягнути із відповідача суму інфляції та 3% річних за період з 12.01.2023 до 08.02.2024.

В підтвердження своїх доводів, щодо розміру суми інфляції та 3% річних позивач подала суду разом із позовом Висновок експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення експертного економічного дослідження №249/24-22 від 08.04.2024, згідно якого в результаті проведених розрахунків, сума індексації з приміненням індексів неповернутої ОСОБА_1 суми 218998, 75 грн за період з 13.01.2023 по 08.02.2024, складає 12044,96 грн; 3% річних за вказаний період 7037,96 грн.

Таким чином, Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до положень статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 2, 167, 170 ЦК України, одним із учасників цивільних відносин є держава Україна.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом статті 173 ЦК України, у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу. В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції. Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника (постанови ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, від 14 грудня 2022 року у справі №2-3887/2009, від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі №757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова ВП ВС від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VI (далі Закон №4901-VI), у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина 4 статті 3 Закону №4901-VI).

Прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Припис частини 2 статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення (постанова ВП ВС від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).

Відповідно до частини 2 статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 9 Розділу VI Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, зокрема, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.

Відповідно до пунктів 35, 36, 39 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

У разі відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення, орган Казначейства повідомляє органу прокуратури за місцем досудового розслідування відповідного кримінального правопорушення.

У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України та відповідно до частин 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до положень частин 4, 7 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз викладених вище норм чинного законодавства України та обставин справи вказує, що позивач не довела належними та допустимими доказами той факт, що вона як стягувач подала на виконання виконавчий документ про стягнення коштів щодо примусового виконання рішення суду у справі №607/1346/23 та такий протягом трьох місяців з дня його подання не був виконаний.

При цьому суд враховує те, що за поясненнями представника відповідача, що підтверджені долученими до матеріалів справи доказами, позивач звернулася до суду із заявою про видачу виконавчого листа з приводу виконання рішення суду від 06.12.2023 лише 19.01.2024, який в свою чергу був виданий судом 25.01.2024 та пред`явлений стягувачем до виконання і був виконаний 08.02.2024, тому трьох місячний термін для виконання рішення суду не прострочено.

Отже, держава за цим виконавчим документом відповідно до вимог чинного законодавства України виконала свій обов`язок щодо дотримання порядку перерахування коштів протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Водночас позивач обґрунтовує підстави звернення до суду з позовом, розраховуючи спірні суми з 12.01.2023, посилаючись на встановлені рішенням суду у справі №607/1346/23 від 06.12.2023 обставини щодо відмови відповідача на перерахування коштів у сумі 218998, 75 грн. Своєю чергою, спірні правовідносини між сторонами з цього приводу були вирішені судом, а порушені права позивача були відновлені, відповідно до судового рішення у справі №607/1346/23. При цьому, саме щодо невиконання рішення суду у справі №607/1346/23 позивач і звернулася до суду з позовом про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, тобто за період що передував зверненню до органу ДКС України із заявою про виконання рішення суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , а тому такі задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат, Суд зазначає наступне.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про стягнення коштів - відмовити у повному обсязі.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, адреса: вул. Кн. Острозького, 14, м. Тернопіль, 46002, код ЄДРПОУ 45000236.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич