Постанова

від 22.10.2024 по справі 911/822/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. Справа№911/822/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення та виклику учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп»

на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024

у справі №911/822/24 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп»

про стягнення 75 159,79 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» (надалі - відповідач) про стягнення 75 159,79 грн, з яких 28 405, 03 грн 3 % річних, 46 754, 76 грн інфляційних нарахувань за період з 07.02.2023 по 17.01.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав вимогу позивача щодо повернення боргу в сумі 1 001 858, 00 грн сплаченого позивачем відповідачу на виконання договору №551 від 04.11.2021 у зв`язку із відмовою від нього, та викладену в претензії №82 від 07.12.2022, після її пред`явлення, а здійснив це лише 18.01.2024 без урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох проценті річних від простроченої суми.

Господарський суд Київської області рішенням від 19.06.2024 у справі №911/822/24 позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» 28 405, 03 грн 3 % річних, 46 754, 76 грн інфляційних нарахувань, 3 028, 00 грн судового збору та 24 807, 50 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, дійшов висновку, що рішенням Господарського суду Київської області від 09.08.2023 у справі №911/415/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у відповідача заборгованості у розмірі 1 001 858,00 грн, 4 199, 57 грн 3 % річних, 13 024, 15 грн інфляційних нарахувань за період з 15.11.2022 по 06.02.2023. Повне погашення цієї заборгованості відповідачем відбулось 18.01.2024, відтак суд першої інстанції визнав наявні правові підстави для нарахування позивачем за період з 07.02.2023 по 17.01.2024, 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Здійснивши аналіз поданих позивачем доказів понесення судових витрат на оплату послуг адвоката, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на оплату послуг адвоката не є завищеним, є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Підстави для зменшення вказаних судових витрат відсутні, тому суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги, позаяк останнім не доведено суду належним чином неспівмірності розміру витрат, понесених позивачем, а згідно з поданими позивачем Актами приймання-передачі послуг, такий розмір відповідає понесеним витратам.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24, відповідно до положень пункту першого частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України; скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення грошової суми в розмірі 28 405, 03 грн 3 % річних, 46 754, 76 грн інфляційних нарахувань, 3 028, 00 грн судового збору та 24 807, 50 грн судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що останній не укладав з позивачем цивільно-правового правочину (договору) відповідно до якого відповідач мав перед позивачем обов`язок сплатити йому певну грошову суму, тобто грошове зобов`язання. Відповідно, що і прострочення виконання грошового зобов`язання у відповідача перед позивачем не виникало. Також відповідачем зазначено, що вартість надання правової допомоги за договором не була доведена позивачем належними документами, а отже, при укладенні договору, як договору послуги, вимога про досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, сторонами договору не виконана та, як наслідок, вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу з посиланням на договір є необґрунтовані.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.07.2024 витребував з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/822/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24.

Матеріали справи №911/822/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 31.07.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідної заяви, яка сформована в системі «Електронний суд» 10.08.2024.

Головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П. з 05.08.2024 по 18.08.2024 перебували у відпустках.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.08.2024 відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» в задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24, оскільки такий строк апелянтом не пропущено. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24. Розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

26.08.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24 є законним, обґрунтованим, винесеним з повним з`ясуванням обставин справи та дослідженням доказів. Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить суд апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом апеляційної скарги у розмірі 6850, 00 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп».

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у лютому 2023 року до Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» про стягнення 1 036 057,17 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 551 від 04.11.2021 щодо поставки товару неналежної якості.

Під час розгляду судом справи №911/415/23 було встановлено, що 04.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» (постачальник) укладений Договір поставки № 551, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця обладнання - Машина для термічного різання металу, портальна з ЧПК, модель «WD Red Flame 2000х6000GP», згідно з Технічними завданнями, а покупець зобов`язується оплатити товар та прийняти його на умовах договору.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту його повної оплати. Всі ризики стосовно товару переходять до покупця з дати поставки товару (п. 1.2 договору).

Умовами п. 2.1 договору визначено, що загальна вартість товару, що постачається за цим договором становить 1 154 298,00 грн., включаючи ПДВ.

Відповідно до п. 2.3 договору визначено, що оплата товару здійснюється поетапно наступним чином: 60 % від суми договору, у строк не пізніше 5 робочих днів після підписання договору сторонами та надавання постачальником рахунку на оплату; 20 % від суми договору, протягом 3 робочих днів з дня поставки товару та перед початком монтажних робіт; 20 % від суми договору, протягом 3 робочих днів після підписання сторонами акту передачі товару в експлуатацію.

Датою поставки вважається дата підписання покупцем видаткової накладної за фактом отримання обладнання (п. 2.6 договору).

Пунктом 4.1, 4.2 договору визначено, що постачальник разом з покупцем, до моменту поставки обладнання, розробляють та узгоджують проект встановлення обладнання, відповідно до вимог Інструкції з експлуатації та Технічного завдання. Покупець зобов`язується в строк, не пізніше ніж за 3 робочі дні до погодженої сторонами дати поставки обладнання, виконати підготовчі роботи, зазначені в проекті встановлення обладнання та повідомити постачальника про їх завершення.

Постачальник зобов`язується виконати роботи та провести передачу обладнання в експлуатацію покупцю протягом 5 робочих днів після повідомлення про виконання покупцем робіт за проектом встановлення обладнання та готовність обладнання до введення в експлуатацію (п. 4.3 договору). Після завершення введення обладнання в експлуатацію постачальник передає покупцеві на підпис Акт передачі товару в експлуатацію (п. 4.4 договору). У випадку відмови покупця прийняти роботи з підтвердженої причини невідповідної якості товару постачальник зобов`язується провести необхідні виправлення за свій рахунок та в погоджені сторонами строки (п. 4.5 договору).

Умовами п. 10.1 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» був підписаний Додаток № 1 до договору «Технічне завдання на виготовлення і поставку Машина для термічного різання металу, портальна з ЧПК, модель «WD Red Flame 2000х6000GP».

На виконання умов договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» на підставі платіжних інструкцій № 761 від 16.11.2021, № 832 від 14.12.2021, № 41 від 24.01.2022, № 110 від 18.02.2022, № 132 від 14.04.2022 було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» 1 001 858,00 грн.

У справі №911/415/23 було встановлено, що 15.11.2022 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» надійшов товар, обумовлений умовами договору, однак в ході перевірки якого було встановлено невідповідність товару по якості та виявлені дефекти машини для термічного різання, за результатами чого складено Акт огляду машини для термічного різання металу із виявленими дефектами машини із 23 пунктів.

07.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» з претензією №82, в якій вимагало від постачальника поставити обладнання - Машина для термічного різання металу, портальна з ЧПК, модель «WD Red Flame 2000х6000GP» належної якості, а у випадку неможливості поставки товару належної якості Товариство з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» має намір відмовитись від Договору №551 від 04.11.2021 та вимагати повернення сплачених коштів в сумі 1 001 858,00 грн.

У своїй претензії Товариство з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» також вказувало про те, що представники постачальника відмовились від участі у складанні та підписанні Акту огляду від 15.11.2022.

У відповідь, Товариством з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» наданий лист №12-01/2023 від 12.01.2023, в якому постачальник вказував на безпідставність та необґрунтованість складеного Акту огляду машини для термічного різання металу від 15.11.2022.

У рішенні Господарського суду Київської області від 09.08.2023 у справі №911/415/23 було встановлено, що за змістом норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, покупець набуває право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, якщо він у встановленому порядку та строки доведе невідповідність якості поставленого товару умовам договору та вимогам, встановленим законом (стандартам тощо). Так, всупереч приписів закону та положень укладеного між сторонами договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» повернення попередньої оплати за поставку товару неналежної якості не здійснило, у зв`язку з чим суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 1 001 858,00 грн.

У справі №911/415/23 судом також були розглянуті вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.08.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» були задоволені частково; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» 1 001 858,00 грн заборгованості, 4 199,57 грн 3 % річних, 13 024,1 грн інфляційних нарахувань, 15 286,22 грн судового збору та 36 983,94 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі №911/415/23 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2023 у справі №911/415/23 було залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2023 у справі №911/415/23 - без змін.

Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини 1 статті 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься в пункті 7 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", заява № 48553/99, пункт 77, та від 05.07.2005 у справі "Агротехсервіс" проти України", заява № 62608/00, пункт 42).

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №922/2391/16, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19, від 11.12.2019 у справі №320/4938/17, від 17.12.2019 у справі №641/1793/17, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 16.12.2020 у справі №914/554/19, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21, від 13.12.2022 у справі №910/10564/20 викладено такі загальні висновки щодо застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України:

"Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта".

Отже, рішенням Господарського суду Київської області від 09.08.2023 у справі №911/415/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, встановлено факт здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» поставки товару неналежної якості, фіксацію поставки товару у акті огляду машини для термічного різання металу від 15.11.2022, відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» від прийняття товару неналежної якості шляхом відмови від підписання видаткової накладної на товар, направлення позивачем претензії з вимогою поставити товар належної якості або повернути сплачені кошти.

Також у справі №911/415/23 у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, в частині поставки товару належної якості, який оплачений позивачем суд здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» заборгованості на суму 1 001 858, 00 грн, 4 199,57 грн 3 % річних та 13 024,15 грн інфляційних нарахувань за період з 15.11.2022 по 06.02.2023.

Позивач донарахував відповідачу на грошове зобов`язання у розмірі 1 001 858, 00 грн за період з 07.02.2023 по 17.01.2024 3% річних у розмірі 28 405, 03 грн, та інфляційні нарахування у розмірі 46 754, 76 грн, та звернувся до суду з позовом у даній справі.

Суд першої інстанції, перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та 3% річних, за період з 07.02.2023 по 17.01.2024, і вважав його арифметично правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 46 754,76 грн інфляційних нарахувань та 28 405,03 грн 3 % річних задовольнив в повному обсязі.

У відповідності зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому постачальник зобов`язаний повернути сплачену за товар грошову суму, а покупець має право вимагати від постачальника відповідного повернення коштів, є грошовим зобов`язанням, а тому доводи апелянта щодо не укладання відповідачем з позивачем цивільно-правового правочину (договору) відповідно до якого відповідач мав перед позивачем обов`язок сплатити йому певну грошову суму, тобто грошове зобов`язання не заслуговують на увагу.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Судом першої інстанції відхилено доводи відповідача щодо нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних нарахувань у той самий період, що й у справі № 911/415/23, виходячи з наступного.

Як вбачається з розрахунку, здійсненого позивачем у позовній заяві у справі №911/415/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» інфляційні нарахування та 3 % річних за період з 15.11.2022 по 06.02.2023.

При розгляді справи №911/415/23 судом вищезазначені вимоги були задоволені частково, однак, суд першої інстанції в цій справі зауважив, що перерахунок судом таких вимог здійснювався в межах заявленого позивачем періоду, оскільки суд не має виходити за межі заявлених позовних вимог.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта, що вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань невідомо за який період, оскільки в позовній заяві конкретно вказано періоди за які позивачем заявлено до стягнення інфляційні та 3 % річних. Крім того, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначено, що у даній справі позивач здійснює нарахування інфляційних та 3 % річних за період з 07.02.2023 (після кінцевої дати нарахування у справі №911/415/23) по 17.01.2024 (дата, яка передує сплаті заборгованості), а також наголошено на тому, що період у даній справі є відмінний ніж у справі №911/415/23.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак заявлені до стягнення суми 3 % річних у розмірі 28 405, 03 грн та інфляційних втрат у розмірі 46 754, 76 грн є правомірними оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання на суму 1 001 858, 00 грн у період з 07.02.2023 по 17.01.2024.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розподілу судових витрат.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тож одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.

Частини перша - третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.

У розумінні приписів частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Водночас у частинах п`ятій - сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076-ІУ).

Відповідно до статті 30 Закону №5076-УІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

02.02.2024 між Адвокатом Павлік Іриною Петрівною (далі - Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» (далі - Клієнт) укладено Договір №02-02/2024 про надання правової допомоги (т. 1 а.с. 109), за умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту щодо стягнення з ТОВ «А-Тримикс Груп» на користь ТОВ «РГС Україна» 3 % річних, інфляційних нарахувань та процентів за користування чужими грошовими коштами з суми несвоєчасно повернутого боргу в розмірі 1 001 858,00 грн, яка включає в себе: надання правової допомоги на стадії досудового врегулювання спору - надання консультацій, підготовка претензій, листування та ведення переговорів з третіми особами тощо; представництво в господарській справі з приводу зазначеного в цьому пункті договору спірного питання, яка буде розглядатись судами першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанції; надавати правову допомогу у справі, що включає в себе (але не обмежується): збір документів, вивчення судової практики з аналогічних спорів, вивчення законодавства України, яке регулює спірні правовідносини; підготовка процесуальних документів, подання та підпис процесуальних документів, в т.ч. позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг до суду ; надсилання відповідних адвокатських запитів з метою отримання документів, їх дублікатів, тощо, ведення переговорів від імені клієнта з третіми особами, надання інших послуг за дорученням клієнта; адвокат має право вчиняти всі інші необхідні дії, необхідні для захисту інтересів клієнта у господарській справі, використовувати без обмежень передбачені чинним законодавством України засоби і методи захисту, наданих представнику; здійснювати представництво клієнта на стадії примусового виконання судового рішення в органах виконавчої служби; подання та підписання заяв, скарг, тощо.

Факт надання послуг за даним договором підтверджується відповідним актом, який підписується сторонами (п. 5.6 Договору).

Клієнт сплачує гонорар/його частину адвокату на підставі відповідного рахунку протягом 2 днів з дати направлення рахунку адвокатом клієнту (п. 5.7 договору).

Умовами п. 7.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025, а в частині оплати гонорару адвокату - до повного розрахунку клієнта з адвокатом.

Згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Адвокат Павлік Ірина Петрівна здійснює свою адвокатську діяльність на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3529, виданого на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.11.2008 №24-17-25 (т. 1 а.с. 116).

Для виконання повноважень адвокату було видано Ордер серії АА №1425342 від 29.03.2024 (т. 1 а.с. 11).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Акта приймання-передачі послуг №05-03-01/2024 від 05.03.2024, рахунку №01-02-19/2024 від 19.02.2024 Адвокатом надано наступні послуги: складання вимоги щодо стягнення з ТОВ «А-Тримикс Груп» на користь ТОВ «РГС Україна» 3 % річних та інфляційних нарахувань в зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання в розмірі 1 001 858, 00 грн.; направлення вимоги на адресу ТОВ «А-Тримикс Груп», ціна - 2700 грн.

Згідно акта приймання-передачі послуг №17-04-01/2024 від 17.04.2024, рахунку №01-03-22/2024 від 22.03.2024 Адвокатом надано наступні послуги: складання, подання до суду позовної заяви щодо стягнення з ТОВ «А-Тримикс Груп» на користь ТОВ «РГС Україна» 3 % річних та інфляційних нарахувань в зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання в розмірі 1 001 858, 00 грн, ціна - 9560, 00 грн.

Згідно акта приймання-передачі послуг №11-06-01/2024 від 11.06.2024, рахунку №01-05-01/2024 від 01.05.2024, №02-05-01/2024 від 01.05.2024, №07-06-01/2024 від 07.06.2024 Адвокатом надано наступні послуги: підготовка та участь в судовому засіданні, призначеного на 01.05.2024 о 10 год. 00 хв., по слуханню справи №911/822/24, що розглядається Господарським судом Київської області, суддя Христенко О.О.; підготовка та участь в судовому засіданні, призначеного на 29.05.2024 о 10 год. 10 хв., по слуханню справи №911/822/24, що розглядається Господарським судом Київської області, суддя Христенко О.О.; підготовка та участь в судовому засіданні, призначеного на 19.06.2024 о 10 год. 00 хв., по слуханню справи №911/822/24, що розглядається Господарським судом Київської області, суддя Христенко О.О., - ціна 12 547, 50 грн.

На підставі платіжних інструкцій №2078 від 19.02.2024 на суму 2 700,00 грн, №2219 від 22.03.2024 на суму 9 560,00 грн, № 2406 від 01.05.2024 на суму 3 883,75 грн, №2407 від 01.05.2024 на суму 3 883,75 грн, №2598 від 07.06.2024 на суму 4 780,00 грн Товариством з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» було сплачено на користь Адвоката Павлік Ірини Петрівни - 24 807,50 грн.

Здійснивши аналіз поданих позивачем доказів понесення судових витрат на оплату послуг адвоката, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на оплату послуг адвоката не є завищеним, є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Підстави для зменшення вказаних судових витрат визнав відсутніми, тому суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги, позаяк останнім не доведено суду першої інстанції належним чином неспівмірності розміру витрат, понесених позивачем, а згідно з поданими позивачем Актами приймання-передачі послуг, судом першої інстанції встановлено, що такий розмір відповідає понесеним витратам.

Разом з тим, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з ціною позову, їх розмір не відповідає критерію розумності, виходячи з обставин даної справи.

Так, судом апеляційної інстанції враховано доводи відповідача щодо заявленого позивачем розміру відшкодування правничої допомоги про те, що такий розмір становить третину від ціни позову, що об`єктивно є неспівмірним з ціною позову. Також вказано, що позовні вимоги складаються лише з вимоги про стягнення 3 річних та інфляційних нарахувань на грошову суму, яка вже стягнута з відповідача за рішенням суду на користь позивача і фактично не потребує пошуку і дослідження доказів та формулювання унікальної правової позиції в обґрунтування позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що згідно акта приймання-передачі послуг №11-06-01/2024 від 11.06.2024, рахунку №01-05-01/2024 від 01.05.2024, №02-05-01/2024 від 01.05.2024 адвокатом були надані послуги з підготовки та участі в судових засіданнях, призначених на 01.05.2024 о 10 год. 00 хв. та 29.05.2024 о 10 год. 10 хв. та визначена вартість по 3 883, 75 грн за участь в кожному засіданні. В той час з матеріалів справи вбачається, що засідання у даній справі призначене на 01.05.2024 о 10 год. 00 хв. тривало з 10:07:22 год. по 10:09:03 год., отже витрачений адвокатом час, з урахуванням часу очікування складає 00 год. 09 хв. 03 сек; засідання призначене на 29.05.2024 о 10 год. 10 хв. тривало з 10:31:32 год. по 10:35:23 год., отже витрачений адвокатом час, з урахуванням часу очікування складає 00 год. 25 хв. 23 сек. Відтак, ціна за участь в зазначених судових засіданнях з урахуванням витраченого представником часу є завищеною та не обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Також суд апеляційної інстанції зазначає про те, що дана справа є нескладною і не може потребувати такої компенсації.

Здійснивши аналіз доводів відповідача, а також співмірності заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн і саме вказаний розмір суд вважає співмірним по відношенню до обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Щодо заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 850, 00 грн в суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно акта приймання-передачі послуг №26-08-01/2024 від 26.08.2024, рахунку №23-08-24/2024 від 23.08.2024 Адвокатом надано наступні послуги: правовий аналіз апеляційної скарги ТОВ «А-Тримикс Груп» у справі №911/822/24, складання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «А-тримикс Груп» у справі №911/822/24, направлення її ТОВ «А-Тримикс Груп» та Північному апеляційному господарському суду, ціна - 6 850, 00 грн.

Судом апеляційної інстанції при розгляді заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу взято до уваги складність справи та наданих адвокатом послуг; час, витрачений адвокатом на надання послуг, обсяг наданих адвокатом послуг. За висновком суду апеляційної інстанції розмір витрат на правничу допомогу, які представником позивача заявлені до стягнення у суді апеляційної інстанції, є завищеними та не співмірними зі складністю справи та наданими адвокатом послугами; часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що вирішення справи не впливає на репутацію позивача та відсутність публічного інтересу до справи.

При цьому суд апеляційної інстанції враховав: чи змінювалася правова позиція сторін у справі, чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).

Верховний Суд виснував, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17, додаткова постанова Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №910/2053/20).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

За Законом України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (стаття 17).

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта з посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 підлягає скасуванню в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та ухваленню нового рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» витрат на професійну правову допомогу задовольнити частково.

Враховуючи те, що судовий збір за оскарження судового рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат не сплачується, то відповідно судовий збір згідно з приписами статті 129 ГПК України розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 807, 50 грн та ухвалити нове рішення в цій частині, яким:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул.. Суворова, 1-Р, код ЄДРПОУ 39052576) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» (03115, м. Київ, вул. Котельникова, 7, кв. 223, код ЄДРПОУ 40557711) 15 000 (п`ятнадцять тисяч гривень) грн 00 коп витрат на професійну правову допомогу.

3. В решті рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі №911/822/24 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Тримикс Груп» (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул.. Суворова, 1-Р, код ЄДРПОУ 39052576) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГС Україна» (03115, м. Київ, вул. Котельникова, 7, кв. 223, код ЄДРПОУ 40557711) 3 000 (три тисячі гривень) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи №911/822/24 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.10.2024 після виходу суддів Демидової А.М. та Ходаківської І.П. з лікарняних.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова