Постанова

від 09.10.2024 по справі 910/4785/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2024 р. Справа№ 910/4785/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Чечотка В.Д.

учасники справи:

від позивача: Желобницький Я.С.

від відповідача:Бахур А.С.

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 (повний текст рішення складено та підписано 10.07.2024)

у справі №910/4785/24 (суддя Князьков В.В.)

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Міністерства юстиції України

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз"

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Добро"

про визнання протиправним та скасування наказу

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу № 2509/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/4785/24 відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу № 2509/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги".

Рішення місцевого господарського суду зокрема обґрунтовано тим, що з урахуванням дійсного змісту, характеру спірних правовідносин та суті спору, що стосується непогодження ОСОБА_1 , як учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз", із відчуженням товариством належного його майна, задоволення позовних вимог до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу № 2509/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги" ніяким чином не вплинуло б на корпоративні права позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 у справі №910/4785/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Апеляційна скарга зокрема, обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт посилається на те, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса від 16.01.2023 про припинення права (індексний номер рішення № 66108322) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо припинення речового права Товариства на об`єкт нерухомого майна, прийнято з порушенням вимог законодавства України та статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз", чим порушено корпоративні права позивача, як учасника вище згаданого товариства, зокрема право на управління. Позивач наголошує, що приймаючи спірний наказ, відповідач залишив поза увагою незаконність проведеної нотаріусом реєстраційної дії щодо відчуження нерухомого майна у сукупності з наслідками попередніх незаконних дій цього ж державного реєстратора щодо виключення ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ "Активгаз", які були скасовані на підставі наказу № 1881/5 від 15.05.2023. Відтак, за наявності вказаних обставин відповідач мав ухвалити рішення про задоволення скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/4785/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.09.2024.

У судовому засіданні 23.09.2024 оголошено перерву до 09.10.2024.

02.09.2024 через систему «Електронний суд» відповідач подав відзив на апеляційну скаргу у якому просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 17.08.2009 було здійснено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз".

06.06.2016 згідно протоколу загальних зборів №06-2016 вирішено включити ОСОБА_1 до складу учасників Товариства із грошовим внеском 63000,00 грн. Згідно протоколу, у зв`язку з вступом ОСОБА_1 до складу учасників товариства, було сформовано статутний капітал товариства у розмірі 126 000,00 грн за рахунок внеску ОСОБА_1 та розподілено його наступним чином: - ОСОБА_2 володіє 51% статутного капіталу товариства, що складає 63000,00 грн, а ОСОБА_1 володіє 49% статутного капіталу товариства, що складає 63000,00 грн. Відповідні відомості щодо включення ОСОБА_1 до складу учасників товариства та зміни щодо статутного капіталу Товариства були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

04.01.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною була проведена реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №1005561070019036494 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", якою ОСОБА_1 виключено із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз" та затверджено зменшений розмір статутного капіталу зазначеного товариства у зв`язку із виключенням учасника.

16.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Активгаз" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Добро" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами п.1 якого між Товариство з обмеженою відповідальністю "Активгаз" продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Добро" придбало будівлю - автозаправну станцію, що складається з літ "А" - автозаправочної станції, загальною площею 13,0 кв.м, огорожі - №1,4, блискавковідвід - №2,5, інфотабло -№3, флагшток - №6, № ємність пального 10 м3 - №7, заправна колонка - №8, пожежний куток - №9, каналізаційний колодязь - №10, замощення - І, ІІ, що розташовані на земельній ділянці площею 960 квюмЮ за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В.за зареєстровано в реєстрі за №51.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу 16.01.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Добро" на будівлю автозаправочної станції (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №827317151101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 66108322 від 16.01.2023).

Реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №1005561070019036494 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", якою ОСОБА_1 виключено із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз" та затверджено зменшений розмір статутного капіталу зазначеного товариства у зв`язку із виключенням учасника, була оскаржена позивачем до Міністерства юстиції України.

За результатами розгляду скарги, наказом Міністерства юстиції України № 1881/5 від 15.05.2023 "Про задоволення скарги" скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Документ сформований в системі "Електронний суд" 18.04.2024 4 реєстраційну дію від 04.01.2023 №1005561070019036494 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас Іриною Володимирівною щодо Товариства.

18.08.2023 ОСОБА_1 звернулась до Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції зі скаргою на рішення від 16.01.2023 № 66108322, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. щодо будівліавтогазозаправочної станції, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку колегії, було рекомендовано відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення від 16.01.2023 № 66108322, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав. Наказом Міністерства юстиції України №2509/7 від 31.10.2023 було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення від 16.01.2023 № 66108322, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.

Наказом № 2509/7 від 31.10.2023 Міністерства юстиції України "Про відмову в задоволенні скарги" відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 від 18.08.2023, оскільки рішення від 16.01.2023 № 66108322, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.

Апелянт стверджує, що вказаний наказ відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки шляхом протиправної реєстраційної дії в дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №1005561070019036494 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", якою ОСОБА_1 виключено із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз", позивача було незаконно виключено зі складу учасників товариства, чим було порушено корпоративні права позивача як учасника Товариства, зокрема право на управління Товариством, відповідно до Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статуту Товариства. Вказана вище протиправна реєстраційна дія №1005561070019036494 від 04.01.2023 створила передумови та надала можливість для подальших протиправних дій приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас Ірини Володимирівни, а саме, в період коли позивач була незаконно виключена зі складу учасників Товариства, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кірнас Ірина Володимирівна мала можливість посвідчити правочин про продаж товариством будівлі на підставі рішення вищого органу управління товариства, яке прийнято без участі позивача та без її згоди, та в подальшому на підставі такого правочину прийняти рішення як державний реєстратор про припинення права власності товариства на будівлю. З доводів, викладених у скарзі, вбачається незаконність проведеної нотаріусом реєстраційної дії щодо відчуження нерухомого майна, оскільки така реєстраційна дія є наслідком попередніх незаконних дій цього ж державного реєстратора щодо протиправного виключення ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз", що на думку позивача, свідчить про порушення загальних засад державної реєстрації прав. Отже, як вказує заявник, порушення прав та інтересів позивача полягають у тому, що скарга позивача та викладені у ній доводи не були належним чином вивчені та оцінені під час розгляду її розгляду відповідачем, що мало наслідком прийняття немотивованого та необґрунтованого наказу про відмову у задоволенні скарги. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні скарги повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів позивача вказаним наказом, невідповідність вказаного наказу вимогам чинного на момент його видання законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявників буде відновлено.

Суд відзначає, що позов у даній справі обґрунтований необхідністю захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 щодо участі в управлінні товариством, в тому числі, і вирішенні питань відчуження майна суб`єкта господарювання у період, в який останню було незаконно позбавлено корпоративних прав в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Активгаз". При цьому, оскаржуване позивачем як учасником товариства в Міністерстві юстиції України рішення державного реєстратора стосується саме реєстрації права власності на нерухоме майно, яке було відчужено третьою особою 1 на користь третьої особи 2 на підставі договору-купівлі продажу, укладено на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз" без участі позивачки.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав і у частині 1 статті 1 цього закону передбачено, зо його дія поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 зазначеного Закону).

У ч.1 ст.3 вказаного Закону України вказано, що загальними засадами державної реєстрації прав є:1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на на 16.01.2023) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно приписів ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на на 16.01.2023) підставами для відмови в державній реєстрації прав є: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону.

У частині 2 вказаної статті зазначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Колегія суддів відзначає, що позивачем не доведено суду на наявність у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. підстав для відмови у внесенні запису про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Добро" на будівлю автозаправочної станції (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №827317151101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 66108322 від 16.01.2023) доказово не обґрунтовано.

При цьому, наявність у даному випадку корпоративного спору, а саме безпідставне виключення позивача зі складу членів товариства, на момент укладення договору щодо відчуження майна товариства ніяким чином не вказує на наявність визначених законом випадків для відмови в здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на непогодженні останньої, як учасника товариства, із правочином щодо відчуженням майна юридичної особи за договором від 16.01.2023, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Активгаз" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Добро". Проте, вимоги про недійсність означеного договору-купівлі продажу позивачем в межах розглядуваної справи не заявлялись. Доказів звернення з окремими позовом про визнання недійсним договору, укладеного між третіми особами, матеріали справи не містять.

Великою Палатою Верховного Суду вказано, що згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають.

За договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

Також за висновком Великої Палати Верховного Суду інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються, тому вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.

З огляду на викладене суд відзначає, що зміст спірних правовідносин вказує на відсутність порушень прав позивача саме з боку відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З урахуванням спірних правовідносин та суті спору, що стосується непогодження ОСОБА_1 , як учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Активгаз", із відчуженням товариством належного його майна, суд відзначає, що задоволення позовних вимог до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу № 2509/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги" не впливає на корпоративні права позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу № 2509/7 від 31.10.2023 "Про відмову в задоволенні скарги".

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - ОСОБА_1 , в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/4785/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/4785/24 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/4785/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/4785/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.10.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов