Постанова

від 09.10.2024 по справі 906/36/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року Справа № 906/36/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 червня 2024 року по справі №906/36/24 (суддя Соловей Л.А.)

час та місце ухвалення рішення: 18 червня 2024 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, повний текст рішення складено 27 червня 2024 року

за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Житомирської обласної ради

до: 1) Дубрівської сільської ради

2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради

про визнання незаконними та скасування наказів, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування речових прав на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників сторін:

від Прокурора - Ковальчук І.Л.;

від Позивача, Відповідача 1 та Відповідача 2 - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Звягельської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Житомирської обласної ради (надалі Позивач ) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Дубрівської сільської ради (надалі Відповідач 1) та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (надалі Відповідач 2), в якому просив суд:

·визнати незаконним та скасувати наказ Відповідача 2 від 26 жовтня 2020 року №48-ІЗ "Про затвердження документації із інвентаризації" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області;

·визнати незаконним та скасувати наказ Відповідача 2 від 3 грудня 2020 року №31-ОТГ "Про передачу у комунальну власність" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області;

· скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572га;

·скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію всіх речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області;

· зобов`язати Відповідача 1 повернути на користь держави в особі Житомирської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 в межах конфігурації земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004, відповідно до схеми розміщення земельних ділянок з кадастровими номерами 1820684600:03:000:0004 та 1820684600:05:000:0246, виготовленої Комунальним підприємством Звягельської міської ради "Звягельське міське земельно-кадастрове бюро".

В справі брада участь третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Дочірнього підприємства "Романівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради (надалі - Третя особа).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем 2 при затвердженні документації з інвентаризації земель та реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572га було порушено вимоги Земельного та Лісового кодексів України, внаслідок чого спірну земельну ділянку лісового фонду, що перебувала в управлінні та розпорядженні Житомирської обласної ради незаконно включено до земель сільськогосподарського призначення та передано до комунальної власності Дубрівської сільської ради Звягельського району Житомирської області.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року позов задоволено повністю (том 1, а.с. 242-248). Визнано незаконним та скасовано наказ Відповідача 2 від 26 жовтня 2020 року №48-ІЗ "Про затвердження документації із інвентаризації" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області. Визнано незаконним та скасувано наказ Відповідача 2 від 3 грудня 2020 року №31-ОТГ "Про передачу у комунальну власність" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області. Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію всіх речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області.

Вирішено Відповідачу 1 повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 в межах конфігурації земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004, відповідно до схеми розміщення земельних ділянок з кадастровими номерами 1820684600:03:000:0004 та 1820684600:05:000:0246, виготовленої Комунальним підприємством Звягельської міської ради "Звягельське міське земельно-кадастрове бюро".

Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи вимоги Порядку ведення Державного земельного кадастру, земельна ділянка лісогосподарського призначення загальною площею 24,3831га, яка перебувала в постійному користуванні Третьої особи на підставі державного акту, не могла бути віднесена до земель сільськогосподарського призначення. Оскільки інвентаризація проведена з порушенням положень Земельного та Лісового кодексів України та наказу №6-799/14-20-СГ від 24 січня 2020 року "Про проведення державної інвентаризації земель", наказ Відповідача 2 від 26 жовтня 2020 року №48-ІЗ "Про затвердження документації з інвентаризації" підлягає скасуванню в частині включення до складу земель сільськогосподарського призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області.

Суд першої інстанції вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а не сільськогосподарського призначення, за відсутності жодних дій щодо надання згоди на зміну цільового призначення та отримання згоди землекористувача про передання у власність такої земельної ділянки, суд приходить до висновку про необхідність визнання недійсними наказів Відповідача 2 від 26 жовтня 2020 року №48-ІЗ "Про затвердження документації з інвентаризації" та №31-ОТГ від 3 грудня 2020 року "Про передачу у комунальну власність", в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, як земельної ділянки, яка є сформованою у відповідності до чинного законодавства та містить у своєму складі земельну ділянку лісогосподарського призначення.

Щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації всіх речових прав на земельну ділянку, то суд першої інстанції вказав, що оскільки право комунальної власності у Відповідача 1 на спірну земельну ділянку виникло на підставі протиправного наказу Відповідача 2 від 3 грудня 2020 року №31-ОТГ, і земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула з власності Позивача з порушенням норм Земельного кодексу України, то відповідне право у Відповідача 1 на законних підставах не виникало.

Суд першої інстанції вказав, що Відповідачем 2 порушено положення законодавства при затвердженні документації з інвентаризації земель та реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, як землі сільськогосподарського призначення, а також те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, накладається на землі лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні Третьої особи та які не були у встановленому порядку вилучені, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га в Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню; та констатував необхідність скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація всіх речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, припинивши право комунальної власності Відповідача 1, обтяження, зареєстровані на вказану земельну ділянку.

Окрім того, суд першої інстанції вважав безпідставними аргументи Відповідача 2 щодо невірно обраного Прокурором способу захисту порушеного права, оскільки відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі №363/2877/18, від 16 лютого 2022 року в справі №363/669/17, від 18 січня 2023 року в справі №369/10847/19, зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом частково накладення, треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його володіння цим майном. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. З позиції місцевого господарського суду, в даному випадку земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 площею 27,8572 Га частково сформована за рахунок земельної ділянки для ведення лісового господарства з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004 площею 28,59 Га, визначивши, що площа накладення складає 24,3831 Га. Суд за таких обставин виснував, що лише частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 належить територіальним громадам сіл, селищ, міст Житомирської області, а тому, підстави для витребування всієї спірної земельної ділянки відсутні.

Що ж стосується обставин представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача, то суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що Позивачем не вживалося належних заходів щодо усунення порушень та вказав про відсутність правових підстав вчиняти дії, визначених у повідомленні від 19 квітня 2023 року №54-84-1794вих-23.

Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції Відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду у справі № 906/36/24 від 18 червня 2024 року в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Щодо звернення до суду з позовом Прокурора в інтересах держави, то скаржник вказав, що Відповідач 2 вважає, що Третя особа самостійно може здійснювати захист інтересів держави в даних правовідносинах, вказавши, що спірна земельна ділянка знаходиться на території однієї сільської ради, а саме Відповідача 1 та не перебуває у спільній власності декількох територіальних громад, та що повноваження щодо розпорядження нею не було передане Позивачу, а тому у Позивача на переконання апелянта відсутні права власника, розпорядника спірних земель.

Скаржник зазначає, що Прокурором обрано неналежний спосіб захисту, а саме, коли власник втрачає як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння майном, констатувати наявність у публічного власника (держави чи територіальної громади) володіння земельною ділянкою (за умови його відсутності) і повертати таку земельну ділянку з використанням конструкції негаторного позову є недопустимим. За баченням апелянта очевидно, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, на який поширюється позовна давність.

Відповідач 2 також вказав, що у даній справі позов пред`явлено Прокурором в інтересах держави в особі Позивача у зв`язку з незаконним, за доводами Прокурора, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності органом місцевого самоврядування. Акцентує увагу на тому, що у позові Прокурор просить визнати незаконним та скасувати наказ Відповідача 2 "Про затвердження документації з інвентаризації"; визнати незаконним та скасувати наказ Відповідача 2 про передачу земельних ділянок у комунальну власність (щодо спірної земельної ділянки); скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку; зобов`язати повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку, в межах та конфігурації земельної ділянки лісового фонду, відповідно до плану меж земельної ділянки у Державному акті на право постійного користування. При цьому, як зазначає апелянт, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказів Відповідача 2 про затвердження документації з інвентаризації та про передачу земельних ділянок у комунальну власність, про повернення земельної ділянки Позивачу Прокурор заявив з підстав, передбачених статтею 391 Цивільного кодексу України та статтею 152 Земельного кодексу України. В той же час на переконання Відповідача 2 саме вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 2 на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 червня 2024 року по справі №906/36/24.

26 серпня 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що відповідно до наказів Держгеокадастру від 21 лютого 2019 року №59 інвентаризації підлягали земельні ділянки виключно державної власності і виключно сільськогосподарського призначення, до того ж крім земель що перебувають в постійному користуванні державних та інших підприємств. При цьому, постійним користувачем (Третьою особою) набуто речові права на спірну лісогосподарську ділянку у січні 2005 року у порядку, передбаченому законом. Вказує, що з державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №070228, вбачається, що останній зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030520300003. На переконання Прокурора, спірна лісогосподарська земельні ділянка не зареєстрована у ДЗК, оскільки такий кадастр розпочав функціонування лише з 1 січня 2013 року. Прокурор вказав, що земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004 (кадастровий номер згідно державного акту від 31 січня 2005 року серії ЯЯ №070228), з якої сформовано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, перейшла з державної у комунальну власність Позивача з 1 січня 2013 року в силу Закону, задовго до проведення інвентаризації.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 вересня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 9 жовтня 2024 року об 14:00 год..

10 вересня 2024 року через підсистему Електронний суд від Відповідача 2 надійшли додаткові пояснення у справі. Відповідач 2 вказав, що як вбачається з повідомлення надісланого Позивачу в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 19 квітня 2023 року №54-84-1794 вих.23, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Третій особі Баранівською районною державною адміністрацією, матеріали лісовпорядкування та інші документи додані до позову були отримані Прокурором в порядку встановлення наявності підстав для представництва інтересів Позивача в суді. Проте, як вказав Відповідач 2, така інформація надавалась не суб`єктом, в інтересах якого звертається прокуратура, в порушення вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Скаржник вказав, що Прокурор не надав ніяких доказів про те, чи проведено Третьою особою відновлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004 в установленому порядку (відсутня технічна документація на земельну ділянку), на що суд першої інстанції не звернув увагу. Враховуючи, що такі докази відсутні, Відповідач 2 вказує, що відповідно відомості у Державному земельному кадастрі про земельну ділянку із кадастровим номером 1820684600:03:000:0004 також відсутні.

26 вересня 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача.

В судове засідання від 9 жовтня 2024 року представники Позивача, Відповідачів 1 та 2 не з`явилися.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 9 вересня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи справи без участі Позивача та Відповідача 1 та 2.

В той же час, суд апеляційної уваги зазначає, що після виходу судів з нарадчої кімнати було подано клопотання Відповідача 2 про участь у судовому засіданні, яке призначено було на 14:00 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке надійшло через підсистему «Електронний суд» о 14 год 58 хв., тобто через 1 годину після годин призначеного судового засідання.

При цьому, зважаючи на те, що Відповідач 2 є саме особою, котра подала апеляційну скаргу, а відтак, в силу вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України повинна проявляти інтерес до порядку та строків розгляду її ж апеляційної скарги, тобто, бути обізнаною з датою судового засідання, колегія суду розцінює дії Відповідача 2 щодо подання відповідного клопотання після часу призначеного судового засідання як зловживання своїми процесуальними правами, з огляду на таке.

Разом з тим, згідно з пунктом 11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 43 ГПК України визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Крім того, Верховний Суд при розгляді справи № 905/2065/16 вказав, що процесуальні права надані особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей, вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

У статті 17 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" від 4 листопада 1950 року № ETS N 005 "Заборона зловживання правами" передбачено, що "Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції".

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення у розумні строки законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Процесуальним законом вимагається та забезпечується належна поведінка сторони в господарському суді, що також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто, використовує його всупереч основним засадам господарського судочинства, отже, зловживає ним.

Відтак, дії Відповідача 2 щодо подання клопотання про проведення судового зсідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду після однієї години від початку призначеного судового засідання ставлять під сумнів їх бажання розглядати апеляційну скаргу впродовж розумного строку, оскільки останні фактично спрямовані на свідоме невиправдане затягування судового процесу та перешкоджання іншим учасникам процесу використовувати наявні засоби правового захисту, відтак, а також задля досягнення сторонніх цілей (таких, як зазначення в касаційній скарзі обставин щодо недопущення такої особи до участі в судовому засіданні, при цьому з подачею такого клопотання суду апеляційної інстанції так аби вона не могла на нього відреагувати до оголошення судового рішення) є зловживанням учасником справи своїми процесуальним правами.

Згідно частини 3 статті 43 ГПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд, з урахуванням обставин справи, має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Відтак, суд апеляційної інстанції виснує, що клопотання Відповідача 2 про проведення судового зсідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення сліж залишити без розгляду та попередити сторону щодо неприпустимості відповідних зловживань у майбутньому.

В судовому засіданні від 2 жовтня 2024 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача 2, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що відповідно до наказів Держгеокадастру від 21 лютого 2019 року №59 інвентаризації підлягали земельні ділянки виключно державної власності і виключно сільськогосподарського призначення, до того ж крім земель що перебувають в постійному користуванні державних та інших підприємств. При цьому, постійним користувачем (Третьою особою) набуто речові права на спірну лісогосподарську ділянку у січні 2005 року у порядку, передбаченому Законом. Як вбачається з державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №070228, останній зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030520300003. Прокурор вказав, що земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004 (кадастровий номер згідно Державного акту від 31 січня 2005 року серії ЯЯ №070228), з якої сформовано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, перейшла з державної у комунальну власність Позивача з 1 січня 2013 року в силу закону, задовго до проведення інвентаризації. Вказавши, що власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку, а також те, що при частковому накладенні земельних ділянок власник такої ділянки може, зокрема, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Тож у цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, яке Позивач вважає порушеним.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу та додаткові пояснення, заслухавши пояснення Прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача 2 слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та убачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Баранівської РДА від 26 січня 2002 року №30 надано Дочірньому підприємству "Баранівське лісництво АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" у постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства загальною площею 5687,2905 Га, за межами населених пунктів на землях місцевих рад району, згідно з додатком 2, зокрема на території Радулинської сільської ради площею 98,73 Га (том 1, а.с.34).

На підставі розпорядження №30 ДП "Баранівське лісництво АПК" видано державний акт від 31 січня 2005 року серія ЯЯ №070228 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 98,73 Га, що розташована за межами населених пунктів на території Радулинської сільської ради Баранівського (Звягельського) району (том 1, а.с.36).

До складу земель, що надані згідно з вказаним державним актом входить земельна ділянка з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004, яку в подальшому включено до складу земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, переданої у комунальну власність Відповідача 1.

Наказом Третьої особи №69 від 5 червня 2007 року "Про реорганізацію деяких дочірніх підприємств ЖОКАП "Житомирблагроліс", зокрема, реорганізовано ДП "Баранівське лісове господарство" шляхом його приєднання до ДП "Дзержинський лісгосп "АПК" ЖОКАП "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради (том 1, а.с.38).

Наказом ЖОКАП "Житомироблагроліс" від 26 грудня 2016 року №114 ДП "Дзержинський лісгосп "АПК" перейменовано на Третю особу.

З проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Дзержинський лісгосп АПК" та Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою вбачається, що до складу земель лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні Третьої особи входять виділи 1,2,3, кварталу №7 Баранівського лісництва, площею 24 Га, за рахунок яких незаконно сформовано та передано у комунальну власність Відповідача 1 земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 (том 1, а.с.79-82).

Наказом Відповідача 2 №6799/14-20-ОГ від 24 січня 2020 року "Про проведення державної інвентаризації земель" визначено провести державну інвентаризацію земель на території Житомирської області загальною площею 35000,000 Га на несформованих земельних ділянок державної власності та земельних ділянок державної власності, відомості про які відсутні у державному земельному кадастрі шляхом формування земельних ділянок для наповнення Державного земельного кадастру (том 1, а.с.40).

У подальшому, наказом Відповідача 2 №48-І3 від 26 жовтня 2020 року "Про затвердження документації з інвентаризації" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 538,6418га на території Баранівського району Житомирської області (том 1, а.с. 166).

15 жовтня 2020 року в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га з цільовим призначенням 16.00 "Землі запасу", що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (том 1, а.с.51-52).

Наказом Відповідача 2 №31-ОТГ від 3 грудня 2020 року "Про передачу у комунальну власність" земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572га передано у комунальну власність Дубрівської сільської ради Звягельського району Житомирської області (том 1, а.с.53-55).

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 3 грудня 2020 року, із державної у комунальну власність Відповідача 1 прийнято, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572га (том 1, а.с.56).

22 грудня 2020 року рішенням Відповідача 1 №78 "Про прийняття у комунальну власність Дубрівської сільської ради земельних ділянок" у комунальну власність Дубрівської ОТГ прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, загальною площею 166,4577га, які розташовані за межами населених пунктів Відповідача 1 (том 1, а.с. 57).

31 грудня 2020 року на підставі наказу Відповідача 2 №31-ОТГ від 3 грудня 2020 року, акту приймання-передачі від 3 грудня 2020 року та рішення Відповідача 1 від 22 грудня 2020 року державним реєстратором Відповідача 1 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572га (том 1, а.с. 58).

У матеріалах справи міститься схема розміщення земельних ділянок, надана КП Звягельської міської ради "Звягельське міське земельно-кадастрове бюро", земельна ділянка лісогосподарського призначення 1820684600:03:000:0004 (згідно з державним актом) накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площа накладення 24,3831 Га (том 1, а.с. 60-61).

Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 сформована за рахунок земельної ділянки для ведення лісового господарства з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004, яка перебуває у постійному користуванні Третьої особи на підставі державного акту серія ЯЯ №070228.

Обставини наявності лісу на спірній земельній підтверджується також актами обстеження від 22 квітня 2023 року, складеними комісією у складі головного лісничого, інженера лісового господарства ДП "Романівський лісгосп АПК", а також лісничого Третьої особи. Зокрема, при обстеженні лісових ділянок у кварталі №7 виділах №№1, 2, 3 Баранівського лісництва загальною площею 24 Га встановлена наявність лісових насаджень, а саме експлуатаційних лісів, а також лісів уздовж смуг відведення залізниць віком 38 до 53 років, що додатково підтверджується фотознімками, доданими до вказаних актів обстеження (том 1, а.с. 83-99).

Вказані обставини, за посиланням Прокурора, свідчать про незаконність наказів Відповідача 2 та реєстрацію у комунальну власність Відповідача 1 земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, оскільки вказана земельна ділянки частково накладається на землі лісового фонду Третьої особи, відтак формування та розпорядження такою земельною ділянкою здійснено незаконно. Оскільки повноваження з розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, що перебуває у постійному користуванні Третьої особи належить Позивачу, права останньої на реалізацію всіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки площею 24,3831 Га підлягають захисту шляхом повернення земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, в межах та конфігурації розміщення земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004.

На виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор адресував Позивачу повідомлення від 19 квітня 2023 року №54-84-1794вих-23, в якому вказано про неправомірне набуття Відповідачем 1 права комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду. У вказаному листі Прокурор просив вирішити питання щодо звернення Позивача з відповідним позовом про поновлення інтересів держави, або щодо повідомлення про причини, що перешкоджають вжиттю таких заходів (том 1, а.с.64-66).

У відповідь на вказане повідомлення Позивач листом від 1 травня 2023 року №р-5-21/395 вказав, що згідно з пунктом 6.1 Статуту Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, Третя особа є дочірнім підприємством Позивача, яке створене з метою здійснення державної політики щодо розвитку лісового та мисливського господарства, охорони і захисту лісів, а також здійснення заходів щодо раціонального використання лісів, їх відновлення та збереження, ведення обліку лісів тощо. Зазначив, що Позивач не має правових підстав для витребування земельних ділянок, оскільки втручання посадових осіб органу місцевого самоврядування у господарську діяльність суб`єктів господарювання забороняється. Крім того, Позивач не заперечив представництво інтересів держави в особі Позивача з питань вказаних у повідомленні (том 1, а.с.67).

Прокурор стверджуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 на площу 24,3831 Га, звернувся в інтересах держави в особі Позивача з даними позовними вимогами.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами розгляду справи та дослідження поданих доказів, судом першої інстанції: визнано незаконним та скасовано наказ Відповідача 2 від 26 жовтня 2020 року №48-ІЗ "Про затвердження документації із інвентаризації" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області; визнано незаконним та скасовано наказ Відповідача 2 від 3 грудня 2020 року №31-ОТГ "Про передачу у комунальну власність" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію всіх речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, що знаходиться за межами населених пунктів Дубрівської сільської об`єднаної територіальної громади Звягельського району Житомирської області; ухвалено Відповідачу 1 повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 в межах конфігурації земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004, відповідно до схеми розміщення земельних ділянок з кадастровими номерами 1820684600:03:000:0004 та 1820684600:05:000:0246, виготовленої Комунальним підприємством Звягельської міської ради "Звягельське міське земельно-кадастрове бюро.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що апеляційна скарга Відповідача 2 не містять доводів щодо заперечення обставин задоволених вищеописаних позовних вимог. Відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідних частинах, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідних частинах, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаних частинах судового рішення, що не оспорена апелянтом.

Що ж до оспорюваної частини рішення суду першої інстанції, то колегія апеляційного господарського суду констатує наступне.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо участі Прокурора в даній справі в інтересах держави саме в особі Позивача (оскільки у Позивача відсутні права власника як зазначає апелянт в апеляційній скарзі), то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

В силу дії абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню (аналогічні висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункт 40; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Суд апеляційної інстанції наголошує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, від 5 вересня 2020 року в справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

При цьому колегія суду враховує правові висновки ВП ВС згідно котрого: сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Також суд апеляційної інстанції враховує правовий висновок ВПВС, що відображений у пункті 10.21 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 згідно якого: втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).

Разом з тим, процесуальний статус сторін залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного Прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Згідно частини 3 статті 122 Земельного кодексу України обласні, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Судова колегія вказує, що на даний час Позивач є розпорядником земель державної власності, а тому позов подано Прокурором в інтересах Позивача, як уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Разом з тим, Позивач проти подання Прокурором позову в його інтересах не заперечував та не висловлював ініціативи щодо звернення до суду, про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявив, водночас не спростував й твердження Прокурора щодо виявлених порушень законодавства, що по-суті вказує на його бездіяльність в цій частині та що вказує на підставність звернення саме Прокурора з відповідним позовом (адже доводи щодо невтручання органів у діяльність суб`єктів господарсювання стосується таких втручань у діяльність суб`єктів приватного права, а не в діяльність створених, заснованих, чи підпорядкованих, чи знаходяться в управлінні цього органу (в даному випадку Позивача).

Зважаючи на все описане вище колегія суду виснує, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Відтак, належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься і в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року в справі №912/9/20, від 19 серпня 2020 року в справі №923/449/18.

Суд ще раз констатує, що на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор адресував Позивачу повідомлення від 19 квітня 2023 року №54-84-1794вих-23, в якому вказано про неправомірне набуття Відповідачем 1 права комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду. У вказаному листі Прокурор просив вирішити питання щодо звернення Позивача з відповідним позовом про поновлення інтересів держави, або повідомити про причини, що перешкоджають вжиттю таких заходів (том 1, а.с.64-66).

У відповідь на вказане повідомлення Позивач листом від 1 травня 2023 року №р-5-21/395 вказав, що згідно з пунктом 6.1 Статуту Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, Третя особа є дочірнім підприємством Позивача, яке створене з метою здійснення державної політики щодо розвитку лісового та мисливського господарства, охорони і захисту лісів, а також здійснення заходів щодо раціонального використання лісів, їх відновлення та збереження, ведення обліку лісів тощо. Позивач не має правових підстав для витребування земельних ділянок, оскільки втручання посадових осіб органу місцевого самоврядування у господарську діяльність суб`єктів господарювання забороняється. Крім того, Позивач не заперечує представництво інтересів держави в особі Позивача з питань вказаних у повідомленні (том 1, а.с.67).

Відтак, суд апеляційної інстанції констатує, що Позивач відповідні заходи не вжив та надіслав Прокурору листи не заперечуючи вжиття заходів представницького характеру з метою усунення порушень відповідно проявивши бездіяльність в цій частині, що і стало підставою звернення Прокурора із позовом до суду

Зважаючи на викладене вище та з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції (розпорядження спірною земельною ділянкою) у спірних правовідносинах, колегія суду прийшла до висновку, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави саме в особі Позивача з огляду на те, що саме Позивач є розпорядником спірної земельної ділянки.

Відтак, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про наявність законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача в даній справі.

Що ж до тверджень Відповідача про можливість Третьої особи самостійно здійснювати захист інтересів держави в даних правовідносинах, оскільки Третя особа є самостійною юридичною особою, яка ніби-то не має жодного відношення до Позивача, то колегія суддів зауважує таке.

Як вбачається з доказів по справі, Третя особа є не власником спірної землі, а є постійним користувачем. Відтак, Третя особа не є належним позивачем у даному спорі.

В абзаці першому преамбули Статуту Третьої особи визначено, що Третя особа заснована Житомирським обласним комунальним агролісогосподарським підприємством «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та перебуває в управлінні Позивача (Орган управління майном).

Пунктом 3.2 Статуту регламентовано, що Третя особа здійснює свою діяльність на основі і відповідно до рішень Позивача, наказів Засновника (ЖОКАП «Житомироблагроліс») та цього Статуту, який затверджується Засновником. Третя особа може, за погодженням з Засновником та Органом управління майном, створювати свої відокремлені підрозділи (філії, представництва тощо). Майно Підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області і закріплюється за ним на праві господарського віддання. Управління Третьою особою від імені територіальних громад сіл, селищ, міст області здійснюється Органом управління майном (Позивачем) у встановленому ним порядку через Засновника - ЖОКАП «Житомироблагроліс» Позивача.

Відповідно до статті 63 Господарського кодексу України (залежно від форм власності, передбачених законом), в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва. Таким чином, комунальним є підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Частино 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відтак, враховуючи положення Статуту Третьої особи, Господарського кодексу України, а також статтей 16, 43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», твердження представника Відповідача 2 про те, що Третя особа є самостійною юридичною особою, не пов`язаною з ЖОКАП «Житомироблагроліс» та Позивачем є такими, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та об`єктивному аналізі наявних у справі доказів.

Крім того оцінючи доводи апеляційної скарги, а також те, що рішення суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі, суд апеляційної інстанції констатує, що Відповідачем 2 зазначено також й доводи, котрі стосуються належного та допустимого способу захисту, з приводу чого колегія суду зазначає наступне.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України, віндикаційний позов) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, негаторний позов).

Згідно з частини 1 статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов це позов власника майна, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючи перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Аналогічні висновки викладені і в постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №654/2630/20, від 15 січня 2021 року в справі №650/1331/18, а також у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі №504/2864/13- ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі №653/1096/16-ц, пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц.

В той же час власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

При частковому накладенні земельних ділянок власник такої ділянки може, зокрема, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Тож у цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним (дане визначено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року в справі №370/457/20).

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га., то колегія суддів зауважує таке.

Спеціальний Закон, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України "Про Державний земельний кадастр".

Відповідно до положень статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Таким чином, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на підставі наказу Відповідача 2 від 3 грудня 2020 року №31-ОТГ "Про передачу у комунальну власність" державним реєстратором Відповідача 1 від 13 січня 2021 року прийнято рішення №56124500 з відкриттям розділу про реєстрацію права комунальної власності Відповідача 1 на земельну ділянку площею 27,8572 Га з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, а також 31 грудня 2020 року за реєстраційним номером 40093558 вчинено запис про реєстрацію права власності.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підпунктом "а" пункту 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №5245-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; земельні ділянки які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

У підпункті «г» пункту 4 Закону №5245-УІ, на який посилається Відповідач 2, в апеляційній скарзі, передбачено, що у державній власності залишаються: усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що постійним користувачем набуто речові права на спірну лісогосподарську ділянку у січні 2005 року у порядку, передбаченому Законом. Як вбачається з Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №070228, останній зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030520300003. В той же час, спірна лісогосподарська земельні ділянка не зареєстрована у ДЗК, оскільки такий кадастр розпочав функціонування лише з 1 січня 2013 року.

Як вже зазначалось, при розмежуванні земель державної та комунальної власності, спірна земельна ділянка перейшла до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. Наказом Відповідача 2 №31-ОТГ від 3 грудня 2020 року земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 площею 27,8572 Га передано у комунальну власність Відповідача 1. Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 3 грудня 2020 року, Відповідач 2 передав із державної власності, а Відповідач 1 прийняв в свою комунальну власність, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 площею 27,8572 Га. Рішенням Відповідача 1 від 22 грудня 2020 року №78 прийнято в комунальну власність громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 166,4577 Га, які розташовані за межами населених пунктів Відповідача 1, зокрема і земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 площею 27,8572 Га.

Як уже зазначалось, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-УІ, що набув чинності 1 січня 2013 року визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій. Земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004 (кадастровий номер згідно державного акту від 31 січня 2005 року серії ЯЯ №070228), з якої сформовано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, перейшла з державної у комунальну власність Житомирської обласної ради з 1 січня 2013 року в силу Закону, задовго до проведення інвентаризації. Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджено, що земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684600:03:000:0004 (кадастровий номер згідно державного акту від 31 січня 2005 року серії ЯЯ №070228) перебувала в комунальній власності Позивача та не підлягала інвентаризації, передачі у власність Відповідача 1.

Оскільки право комунальної власності у Відповідача 1 на спірну земельну ділянку виникло на підставі протиправного наказу Відповідача 2 від 3 грудня 2020 року №31-ОТГ, і земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула з власності Позивача з порушенням норм Земельного кодексу України, то відповідне право у Відповідача 1 на законних підставах не виникало.

Отже, так як відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації, усунення порушень закону у даному випадку можливе саме шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Зважаючи на те, що у Відповідача 1 право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстроване у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки на користь держави в особі Позивача.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно зі статтею 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Крім того, відповідно до статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки 14 (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). При цьому, існування у ДЗК та ДРРП відомостей про спірні земельні ділянки, що не відповідають дійсним обставинам та вимогам чинного законодавства, порушує інтереси законного їх власника - Позивача.

Відповідно до додатку №4 Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 8 (КВЗУ), земельні лісові ділянки, які зайняті деревною та чагарниковою рослинністю, з повнотою насаджень в молодниках від 0,4 і більше, в інших вікових групах - від 0,3 і більше (тобто крони дерев займають рівномірно щонайменше 40 відсотків (ЗО відсотків) площі ділянки) віднесено до підгрупи «Земельні лісові ділянки, вкриті лісовою рослинністю» групи «Ліси та інші лісовкриті землі».

З наданих Прокурором таксаційних описів вбачається, що повнота насаджень у виділах №№ 1, 2, 3 кварталу №7, Баранівського лісництва складає 0,5 - 0,7.

До того ж, таксаційні описи та акт обстеження лісових насаджень Третьої особи засвідчують, що рослинність на спірній земельній ділянці представлена експлуатаційними лісами, а також лісами уздовж смуг відведення.

При цьому, Третя особа реалізовує права постійного користувача спірних земельних ділянок лісового фонду загальною площею 24 га, що розташовані на території Відповідача 1.

Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Дзержинський лісгосп АПК» (2015 рік) підтверджується, що до складу земель лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «Романівський лісгосп АПК» входять виділи №№ 1, 2, 3 кварталу №7 Баранівського лісництва загальною площею 24 Га.

Згідно актів обстеження лісових насаджень від 22 квітня 2023 року встановлено, що у виділах №№ 1, 2, 3, кварталу №7 Баранівського лісництва загальною площею 24 Га, зростають лісові насадження віком від 38 до 53 років. Відповідно до схеми розміщення земельних ділянок, наданих комунальним підприємством Звягельської міської ради «Звягельське міське земельно-кадастровим бюро», вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246 площею 27,8572 Га накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером площею 28,59 Га (згідно державного акту серії ЯЯ №070228). Планшетом №5 (лісовпорядкування 2014 року), наданим на запит прокуратури Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» також підтверджується, що земельні ділянки загальною площею 24 Га, розташовані у виділах №№ 1, 2, 3 кварталу №7 Баранівського лісництва відносяться до земель лісового фонду.

Зібраними у справі доказами, зокрема, планшетами, картографічними матеріалами, таксаційними описами, актами обстеження лісових насаджень Третьої особи та іншими доказами, підтверджується заліснення спірних земельних ділянок.

З огляду на усе вищевстановлене, зважаючи на те, що доказами долученими до матеріалів справи підтверджуються та не заперечені Відповідачем 2 в своїй апеляційній скарзі обставини того, що земельна ділянка з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га, накладається на землі лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні Третьої особи та які не були у встановленому порядку вилучені, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га в Державному земельному кадастрі - колегія суду задовільняє позовні вимоги в частині скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Відповідача 2 яка стосується скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1820684600:05:000:0246, площею 27,8572 Га., не підлягає до задоволення, оскільки її доводи спростовуються усім вищевстановленим у даній постанові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача 2, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 червня 2024 року по справі №906/36/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 18 червня 2024 року по справі №906/36/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №906/36/24 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 23 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.