Рішення
від 16.10.2024 по справі 903/69/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 жовтня 2024 року справа № 903/69/18 (903/309/22)

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+", м. Луцьк

до відповідача: ОСОБА_1 , м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР-ТОП", м. Київ

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

в межах провадження у справі №903/69/18

за заявою ОСОБА_2 , м. Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+", м. Луцьк

про банкрутство

Представники сторін:

від позивача: не прибули;

від відповідача: ОСОБА_3 (поза межами приміщення суду);

від третьої особи: не прибули;

Встановив:

13 травня 2022 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області була зареєстрована позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" (за підписом ліквідатора Рабана М.Т.) від 12.05.2022р. (з врахуванням клопотання ліквідатора від 18.05.2022р. про виправлення описки, допущеної в позовній заяві) до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору іпотеки від 23.10.2014р., укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+", а саме шляхом скасування запису про іпотеку №7443697, який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоди Я.А., індексний номер 16704809 від 23.10.2014р. 16.39.25.

Рішенням Господарського суду Волинської області (суддя Войціховський В.А.) від 19.12.2022 у справі №903/69/18 (903/309/22), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 позов задоволено, застосувано наслідки недійсності нікчемного правочину - договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+", шляхом скасування запису про іпотеку №7443697, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоди Я.А., індексний номер 16704809 від 23.10.2014р. 16.39.25.

Постановою Верховного Суду від 17.08.2023 рішення Господарського суду Волинської області від 19.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 у справі №903/69/18 (903/309/22) скасовано, справу №903/69/18 (903/309/22) передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2023, справу №903/69/18 (903/309/22) розподілено судді Дем`як В.М.

Ухвалою суду від 13.10.2023 прийнято до провадження на новий розгляд справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" до відповідача: ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР-ТОП" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в межах провадження у справі №903/69/18 за заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" про банкрутство, за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.10.2023. Постановлено уповноваженим представникам сторін по справі подати письмові пояснення з врахуванням правової позиці викладеної у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у даній справі.

Ухвалою суду від 30.10.2023 відкладено підготовче засідання на 20.11.2023.

20 листопада 2023 року від відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли додаткові пояснення у справі за вх.№ 01-75/7074/23 від 20.11.2023.

Ухвалою суду від 20.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 11.01.2024, відкладено підготовче засідання на 18.12.2023.

18 грудня 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+", через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання за вх. №01-74/1878/23 про зупинення провадження у справі №903/69/1/ (903/309/22) до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/69/18 (903/431/21).

18 грудня 2023 року оголошено в засіданні суду перерву до 10.01.2024.

Ухвалою суду від 10.01.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" про зупинення провадження у справі задоволено. Провадження у справі №903/69/18 (903/309/22) зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/69/18 (903/431/21) за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ТОВ "ІНВЕСТ+", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом №7 від 23.10.2014 в межах провадження у справі №903/69/18 за заявою ОСОБА_2 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+".

Ухвалою суду від 23.08.2024 поновлено провадження у справі №903/69/18 (903/309/22), призначено підготовче засідання на 04.09.2024.

Ухвалою суду від 04.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2024.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутній в засіданні суду представник відповідача посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях, щодо позову заперечив, просить суд в задоволені позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

1. Доводи та позиція позивача.

23 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" в особі виконавчого органу - директора ОСОБА_6 , який діяв, зокрема, на підставі протоколу №7 установчих зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" від 23 жовтня 2014 року, було укладено договір іпотеки нерухомого майна.

У відповідності до п. 1.1. договору іпотеки від 23.10.2014, останній забезпечує виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР-ТОП" та вимог Іпотекодержателя за договором грошової позики від 23 жовтня 2014 року, який укладений між позичальником (ТОВ "АЛЬТЕР-ТОП") та Іпотекодержателем ( ОСОБА_1 ), а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми позики, несплаченої пені, а також відшкодування збитків у повному обсязі.

У відповідності до п. 1.3 Договору іпотеки предметом іпотеки стало наступне майно: нежитлові приміщення будівлі "Е (1-2) загальною площею 650,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ТОВ "ІНВЕСТ+" на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19.03.2013р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б. за реєстровим №529.

За наслідками укладення та нотаріального посвідчення договору іпотеки було зареєстровано обтяження та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №7443697.

28.02.2018 ухвалою Господарського суду Волинської області було відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «ІНВЕСТ+», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника.

28.03.2018 від забезпеченого кредитора ОСОБА_1 надійшла заява з вимогами до ТОВ «ІНВЕСТ+».

26.11.2018 ухвалою Господарського суду Волинської області заяву ОСОБА_1 з вимогами до боржника було задоволено, визнано у встановленому порядку доведені вимоги ОСОБА_1 , до ТОВ «ІНВЕСТ+» на загальну суму 13 812 737, 61 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у наступній черговості: 3 524 грн - вимоги першої черги: 13 809 213, 61 грн. як такі, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають позачерговому погашенню.

23.05.2019 ухвалою суду було затверджено реєстр вимог кредиторів, у відповідності до якого загальна сума грошових вимог до боржника становить 32 600 694, 09 грн, з яких: 18 791 480, 48 грн - конкурсні вимоги; 13 809 213, 61 грн - забезпечені вимоги.

Відтак, договір іпотеки від 23 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" зумовив такі правові наслідки:

1) внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №7443697;

2) включення ОСОБА_1 до реєстру кредиторів ТОВ "ІНВЕСТ+" як забезпеченого кредитора.

09 червня 2021 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулись до Господарського суду Волинської області із спільною позовною заявою до ТОВ "ІНВЕСТ+" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом №7 від 23.10.2014.

Ухвалою суду від 11.06.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду в межах провадження у справі №903/69/18 про банкрутство ТОВ "ІНВЕСТ+" та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

В ході розгляду справи №903/69/18 (903/431/21 ) за спільним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ТОВ "ІНВЕСТ+" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом №7 від 23 жовтня 2014 року, котра слухається господарським судом Волинської області мені, як ліквідатору ТОВ "ІНВЕСТ+", стало відомо, що Протокол №7, на підставі якого директора Товариства було уповноважено правом підпису не підписувався як мінімум двома учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+".

З Висновку Експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 09.12.2021 р. №СЕ-19/103-21/9202-ПЧ, отриманого за наслідками проведення почеркознавчої експертизи, вбачається наступне: "Підпис від імені ОСОБА_5 в протоколі Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" за №7 від 23 жовтня 2014 року - виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. "Підпис від імені ОСОБА_4 в протоколі Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" за №7 від 23 жовтня 2014 року - виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою".

Вказаний факт в сукупності з іншими порушеннями законних прав та інтересів Засновників та Товариства допущеними при укладенні договору іпотеки нерухомого майна банкрута дає підстави для висновку про пряму невідповідність Договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року вимогам чинного законодавства, що має наслідком його нікчемність.

Позивач доводить, що на момент укладення договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року директор ТОВ "ІНВЕСТ+", не мав права на здійснення такої юридичної дії, тобто не був наділений необхідним обсягом цивільної дієздатності, діяв всупереч інтересам юридичної особи, вимогам закону, статуту та з перевищенням своїх повноважень.

Як вбачається з Договору іпотеки такий від імені ТОВ "ІНВЕСТ+" укладений та підписаний виконавчим органом товариства - Директором ОСОБА_6 , який діяв в межах повноважень, наданих статутними документами на підставі (з-поміж іншого переліку документів) протоколу №7 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" від 23 жовтня 2014 року.

Відповідно до протоколу №7 на Загальних зборах учасників ТОВ "ІНВЕСТ+" до Порядку денного таких зборів було включено два питання: "Про надання згоди товариством виступити майновим поручителем (Іпотекодавцем) по грошових зобов`язаннях ТзОВ "АЛЬТЕР-ТОП" перед ОСОБА_1 .Про розгляд питання про уповноваження Директора ТОВ "ІНВЕСТ+" на підписання договору іпотеки та додаткових угод до нього та всіх інших документів".

На підставі такого протоколу директора ТОВ "ІНВЕСТ+" ОСОБА_6 уповноважено на укладення та підпис від імені ТОВ "ІНВЕСТ+" договору іпотеки з ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що протокол №7 Загальних зборів учасників ТОВ "ІНВЕСТ+" не підписувався його засновниками, котрі очевидно не були учасниками таких зборів у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" ОСОБА_6 не було повноважень на підписання та укладення договору іпотеки та передання єдиного майна товариства в іпотеку ОСОБА_1 .

У відповідності до п. 11.1 розділу 11 Статуту ТОВ "ІНВЕСТ+" Управління Товариством здійснюється : а) Загальними зборами учасників; б) Директором Товариства; в) Ревізійною комісією.

Згідно п. 11 Статуту Виконавчим органом Товариства є Директор Товариства. Директор підпорядкований та підзвітний Вищому органу управління, рішення якого для нього є обов`язковими.

У відповідності до підпункту а пункту 11.7 Статуту Товариства Виключною компетенцією зборів є: визначення основних напрямів діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про виконання.

У відповідності до Розділу ІІ Статуту товариства предметом діяльності Товариства є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Основним видом діяльності ТОВ "ІНВЕСТ+" згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З метою з`ясування інформації про майнові активи боржника розпорядником майна в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ "ІНВЕСТ+" було надіслано запити та отримано наступні відповіді:

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області листом від 27.03.2018р. на запит №41 від 12.03.2018р. стосовно надання інформації про наявність зареєстрованих земельних ділянок повідомило, що за даними територіальних структурних підрозділів у районах містах ГУ Держгеокадастру у Волинській області станом на 01.01.2018р. за ТОВ "ІНВЕСТ+" не виявлено зареєстрованих земельних ділянок.

Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області листом від 27.03.2018р. на запит №43 від 12.03.2018р. інформувало, що за ТОВ "ІНВЕСТ+" трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні, причіпні та начіпні машини в Головному управлінні Держпродспоживслужби у Волинській області не зареєстровані та зареєстровані не були.

Управління Держпраці у Волинській області листом від 27.03.2018р. на запит №38 від 12.03.2018р. інформувало, що управління Держпраці у Волинській області за ТОВ "ІНВЕСТ+" об`єктів підвищеної небезпеки, великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, трубопроводів, об`єктів нафтогазового комплексу, об`єктів котлонагляду та підіймальних споруд не реєструвало.

Регіональний сервісний центр МВС у Волинській області листом від 20.03.2018р. на запит №35 від 12.03.2018р. інформував, що за даними ЄДР МВС інформація стосовно реєстрації транспортних засобів за ТОВ "ІНВЕСТ+" відсутня.

Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області листом від 19.03.2018р. на запит №40 від 12.03.2018р. інформувало, що в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих і будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів у запитуваної арбітражним керуючим інформації не виявлено.

Відтак, позивач зазначає, що єдиним нерухомим майном ТОВ "ІНВЕСТ+" є нежитлові приміщення будівлі Е (1-2), загальною площею 650,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-яке інше нерухоме чи рухоме майно у власності товариства-позивача відсутнє.

Як наслідок, саме нежитлові приміщення будівлі "Е (1-2)", загальною площею 650,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 забезпечували можливість ТОВ "ІНВЕСТ+" реалізовувати основний напрямок своєї господарської діяльності.

Після передачі майна в іпотеку господарська діяльність Товариства була фактично унеможливлена, оскільки будь-які дії стосовно майна, обтяженого іпотекою ставляться в пряму залежність від волевиявлення іпотекодержателя, котрим за наслідком укладення договору іпотеки став ОСОБА_1 .

Підсумовуючи вищевикладене приходимо до висновку, що договір іпотеки від 23 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю "IHBECT+" є нікчемним в силу вимог закону та не потребує додаткового визнання його недійсним. Поряд з цим такий правочин, хоч і є нікчемним, однак породив правові наслідки для ТОВ "ІНВЕСТ+", ОСОБА_1 та кредиторів ТОВ "ІНВЕСТ+" в межах провадженняу справі про банкрутство.

У відповідності ст. 9 ЗУ ''Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно па підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї, земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Таким чином за наслідками обтяження єдиного нерухомого майна Товариства іпотечними зобов`язаннями виконавчий орган у особі директора ОСОБА_6 самостійно без рішення Загальних зборів товариства та, відповідно без відома і згоди його засновників, фактично змінив основний напрямок діяльності товариства.

Та обставина, що рішення Загальних зборів стосовно передачі єдиного майна товариства в іпотеку було обов`язковим, а Директор не мав достатніх повноважень для самостійного прийняття таких рішень прямо передбачено положеннями ст. 98 ЦК України (в редакції, що діяла станом на дату укладення договору іпотеки).

У відповідності до ст.98 ЦК України (в редакції, що діяла станом на дату укладення договору іпотеки) Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш яку 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Наслідком переданий нерухомого майна в іпотеку у разі невиконання боржником взятих на себе зобов`язань є процедура звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб реалізації майна на прилюдних торгах. Відтак, договір іпотеки за правовими наслідками прирівнюється до правочинів стосовно відчуження майна, про які йдеться у ст. 98 ЦК України.

Більше того, наведена норма закону передбачає прийняття таких рішень не менш як голосів. В даному випадку двоє з Засновників Товариства за таке рішення не голосували та участі і Зборах не брали. Отже, рішення Загальних зборів стосовно передачі єдиного майна товариства в іпотеку було обов`язковою передумовою укладення та підписання Договору іпотеки виконавчим органом товариства - директором ОСОБА_6 в силу положень ст.11.7 Статуту ТОВ "ІНВЕСТ+", ст. 98 ЦК України та вимог нотаріуса, що посвідчував такий правочин.

Надаючи оцінку договору іпотеки від 23.10.2014 в контексті добросовісності та економічної обґрунтованості і доцільності дій директора товариства позивач звертаю увагу суду, що нерухомим майном ТОВ "ІНВЕСТ+" були забезпечені грошові зобов`язання іншої юридичної особи - TОB "АЛЬТЕР-ТОП". Жодних грошових коштів від ОСОБА_1 ТОВ "ІНВЕСТ+" не отримувало, а майно передало в іпотеку без будь-яких вигідних для себе економічних наслідків.

Отже, позивач вважає, що договір іпотеки від 23 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "IHBECT+" є нікчемним в силу вимог закону та не потребує додаткового визнання його недійсним. Поряд з цим такий правочин, хоч і є нікчемним, однак породив правові наслідки для ТОВ "ІНВЕСТ+", ОСОБА_1 та кредиторів ТОВ "ІНВЕСТ+" в межах провадження у справі про банкрутство.

Відтак позивач просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+", шляхом скасування запису про іпотеку №7443697, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоди Я.А., індексний номер 16704809 від 23.10.2014р. 16.39.25.

2. Заперечення відповідача.

У відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні представник відповідача заперечуючи позовні вимоги зазначає, що укладення договору іпотеки від 23.10.2014р. не потребувало отримання згоди товариства, оскільки договір іпотеки не передбачає відчуження майна товариства та не належить до переліку питань, які приймаються більшістю не менш як у голосів у відповідності до ст. 98 ЦК України. Після укладення договору іпотеки від 23.10.2014р. ОСОБА_1 не створював жодних перешкод ТОВ "ІНВЕСТ+" у користуванні предметом іпотеки, в тому числі, і з метою здійснення господарської діяльності.

Відтак, передання майна в іпотеку не перешкоджало можливості здійснення товариством господарської діяльності та, в силу Статуту товариства, не потребувало додаткового рішення товариства про передання майна в іпотеку та повноваження Виконавчого органу Товариства на підписання від імені юридичної особи договору іпотеки. Зазначає, що Розділом ХІ Статуту, а саме пунктом 11.7, визначено виключну компетенцію Загальних зборів учасників ТОВ "ІНВЕСТ+". В той же час, жодних положень стосовно необхідності погодження Загальними зборами будь-яких договорів, які укладаються директором товариства, розділ ХІ Статуту не містить. Вказує, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявити принаймні розумну обачність, знати про це.

Позивачем у позовній заяві не наведено жодних доводів та не надано жодних доказів на підтвердження того, що вступаючи у відносини з юридичною особою та укладенні договору іпотеки ОСОБА_1 діяв недобросовісно або нерозумно.

В додаткових письмових поясненнях за вх. №01-75/7074/23 відповідач з врахуванням правової позиці викладеної у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у даній справі, зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на момент укладення Договору іпотеки від 23.10.2014 року), у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Згідно з п. 11.1 Статуту, управління Товариством здійснюється: а) Загальними зборами учасників; б) Директором Товариства; в) Ревізійною комісією.

Пунктом 11.10 Статуту передбачено, що виконавчим органом Товариства є Директор Товариства. Директор здійснює керівництво усією поточною діяльністю Товариства. Директор підпорядкований та підзвітний Вищому органу управління, рішення якого для нього є обов`язковими.

У своїй діяльності Директор керується чинним законодавством, Статутом Товариства, рішеннями Вищого органу управління, трудовим контрактом, а також іншими внутрішніми нормативними актами Товариства.

а) право на прийняття рішення про укладення яких належить Директору, згідно п. 11.10 цього Статуту;

б) інші правочини (договори), рішення про укладення яких віднесено до компетенції Вищого органу управління, за умови, що таке рішення було прийняте Загальними зборами учасників і доведене до відома Директора;

- видавати від імені Товариства довіреності;

- відкривати в кредитних установах поточні, депозитні, валютні та інші рахунки Товариства;

- на виконання своїх повноважень видавати внутрішні нормативні акти Товариства - накази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання працівниками Товариства;

- підписувати від імені учасника Товариства з трудовим колективом або його представниками колективний договір, проект якого затверджений Загальними зборами учасників;

- приймати на роботу та звільняти з роботи працівників Товариства, укладати з ними трудові договори, застосовувати засоби заохочення та накладення стягнення;

- пред`являти претензії та подавати до суду позови від імені Товариства, у разі порушення прав та законних інтересів Товариства з боку третіх осіб;

- звертатись за рішенням Загальних зборів учасників до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство Товариства.

Водночас, пунктом 3.6 Статуту передбачено, що Товариство має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину, грошові кошти та інші матеріальні цінності фізичним та юридичним особам, а також списувати їх з балансу за винятком обмежень, встановлених статутом Товариства.

Розділом ХІ Статуту, а саме п. 11.7 визначено виключну компетенцію Загальних зборів учасників ТзОВ «Інвест+». В той же час, жодних положень стосовно необхідності погодження Загальними зборами будь-яких договорів, які укладається директором товариства розділ ХІ Статуту не містить. Таким чином, Статутом ТзОВ «Інвест+» обмежень щодо укладення директором будь-якого виду договорів не визначено.

Станом на 2014 рік директором ТзОВ «Інвест+» був ОСОБА_6 , що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не заперечується позивачем.

У позовній заяві позивач зазначає про перевищення директором ТзОВ «Інвест+» своїх повноважень при укладенні Договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року з ОСОБА_1 та покликається на наявність висновку експерта в межах справи №903/431/21, в якому експерт прийшов до висновку, що підписи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в протоколі Загальних зборів від 23.10.2014 року виконані не ними.

При цьому, позивачем у позовній заяві не наведено жодних доводів, які підтверджують відсутність в директора ТзОВ «Інвест+» Мельника Д.О. повноважень на укладення Договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року згідно Статуту Товариства та не надано жодних доказів на підтвердження того, що вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи Договір іпотеки від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 , діяв недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знав про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень, діяв недобросовісно та необачно.

При укладенні Договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 директором ТзОВ «Інвест+» було надано для ознайомлення Статут товариства та протокол Загальних зборів від 23 жовтня 2014 року, яким надано згоду учасниками товариства на укладення директором Договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року.

Відтак, ОСОБА_1 при укладенні Договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року переконався у наявності у директора ТзОВ «Інвест+» повноважень на укладення вказаного договору, відтак в силу положень закону, а саме ч. 3 ст. 92 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення Договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року) обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили для контрагента - ОСОБА_1 .

На вказані твердження звернув увагу і Верховний Суд у вказаній справі та зазначив, що у справі що переглядається, судами не було надано відповідь на доводи відповідача, які полягали саме у з`ясуванні судами питання про обізнаність/необізнаність відповідача про перевищення (чи навпаки дотримання) повноважень директором ТОВ "ІНВЕСТ+" при укладенні договору іпотеки.

Щодо питання зв`язку між основним активом ТОВ "ІНВЕСТ+" та нікчемністю оспорюваного договору іпотеки відповідач зазначає, що судом касаційної інстанції було слушно зауважено, що статус єдиного активу (предмета іпотеки) підприємства та віднесення до повноважень загальних зборів визначення основних напрямків діяльності товариства у сукупності не призводять до нікчемності укладеного без згоди зборів учасників товариства договору іпотеки за статтею 228 ЦК України, оскільки порушення повноважень тягне за собою оспорюваність правочину, а природа спірного майна як єдиного активу іпотекодавця не має юридичного значення для визначення питання повноважень відповідних органів товариства щодо розпорядження ним та не є кваліфікуючою ознакою нікчемності укладеного щодо такого майна правочину. Так, діюче законодавство, визначаючи у статтях 203, 215 ЦК України, підстави для визнання правочину недійсним не пов`язує таку недійсність з неможливістю іпотекодавця повноцінно здійснювати господарську діяльність внаслідок обтяження єдиного цінного активу іпотекою.

Суд касаційної інстанції у постанові від 17 серпня 2023 року, висновки якого є обов`язковими під час нового розгляду вказаної справи зазначив, що перевищення повноважень директора при укладенні договору є підставою для визнання спірного правочину недійсним. При цьому, підставою для недійсності правочину є порушення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Таким чином, належним способом захисту прав та інтересів позивача в даному випадку мав бути позов про визнання недійсним Договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року, як такого, що вчинений директором товариства з перевищенням його повноважень, а не позов про застосування наслідків нікчемного правочину, шляхом скасування запису про іпотеку №7443697, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоди Я.А., індексний номер 16704809 від 23.10.2014 року 16.39.25.

Відтак, відповідач вважає, що позовні вимоги ліквідатора ТзОВ «Інвест+» не підлягають до задоволення.

3. Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 серпня 2023 року по даній справі.

В даному випадку Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, з посиланням на положення статті 228 ЦК України, дійшли висновку про визнання договору іпотеки від 23.10.2014 нікчемним.

Судова колегія не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Верховний Суд наголошує на тому, що, як вбачається з висновків судів першої та апеляційної інстанцій, вони пов`язали можливість визнання спірного правочину недійсним не у зв`язку з кваліфікацією спірного правочину як правочину відчуження спірного майна, а у зв`язку з тим, що спірне майно є єдиним, фактично, нерухомим цінним майном боржника і вся господарська діяльність останнього була поставлена "в пряму залежність від волевиявлення іпотекодержателя - ОСОБА_1 ".

Верховний Суд вважає обґрунтованим посилання касатора на те, що спірний договір не є договором відчуження майна, оскільки іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України "Про іпотеку"); а відповідно договір іпотеки є забезпечувальним договором, про що неодноразово наголошувалося Верховним Судом, у тому числі і в постановах Великої Палати Верховного Суду (від 22.02.2022 у справі №761/36873/18, від 23.11.2022 у справі №345/1537/21).

Натомість, одночасно Верховний Суд зауважує на тому, що статус єдиного активу (предмета іпотеки) підприємства та віднесення до повноважень загальних зборів визначення основних напрямків діяльності товариства у сукупності не призводять до нікчемності укладеного без згоди зборів учасників товариства договору іпотеки за статтею 228 ЦК України, оскільки порушення повноважень тягне за собою оспорюваність правочину, а природа спірного майна як єдиного активу іпотекодавця не має юридичного значення для визначення питання повноважень відповідних органів товариства щодо розпорядження ним та не є кваліфікуючою ознакою нікчемності укладеного щодо такого майна правочину. Так, діюче законодавство, визначаючи у статтях 203, 215 ЦК України, підстави для визнання правочину недійсним не пов`язує таку недійсність з неможливістю іпотекодавця повноцінно здійснювати господарську діяльність внаслідок обтяження єдиного цінного активу іпотекою.

Не встановлює такої підстави для визнання правочину нікчемним й стаття 228 ЦК України. Вона не визначає, що передача єдиного активу іпотекодавця іпотекодержателю автоматично кваліфікує такі дії як дії, спрямовані на незонне заволодіння майном іпотекодавця.

Важливим у цьому аспекті є принцип презумпції правомірності правочину, у силу якого правочин є дійсним, допоки інше не буде встановлено судом (стаття 204 ЦК України).

Як вбачається з оскаржених судових рішень, спірний договір іпотеки від 23.10.2014 судами недійсним не визнавався. Суд першої інстанції, з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку про його нікчемність з огляду на відсутність повноважень у керівника іпотекодавця, яка в свою, чергу, виникла внаслідок непідписання двома учасниками підприємства-іпотекодавця протоколу зборів учасників товариства-іпотекодавця. Одночасно суд першої інстанції навів посилання на статтю 42 КУзПБ.

Із цього приводу Верховний Суд зауважив, що наведена практика Великої Палати Верховного Суду є нерелевантною до спірних правовідносин, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц (14-79цс21) мова йшла саме про непідписаний договір, а не про договір, який підписувався з перевищенням повноважень. Слід зауважити, що воля юридичної особи формується її органами; волевиявлення виражається в об`єктивізації такої волі шляхом проставляння підпису від імені юридичної особи на екземплярі правочину.

У даному випадку суди встановили факт укладення 23.10.2014 спірного правочину, а ймовірне перевищення повноважень при його укладенні пов`язали з його нікчемністю як наслідком. У зв`язку з цим судова колегія зазначає, що перевищення повноважень є підставою для визнання спірного правочину недійсним. Як підставою для недійсності правочину є порушення статей 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 42 КУзПБ.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, а також у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі 908/4550/15.

У справі, що переглядається, судами не було надано відповідь на доводи відповідача, які полягали саме у з`ясуванні судами питання про обізнаність/необізнаність відповідача про перевищення (чи навпаки дотримання) повноважень директором ТОВ "ІНВЕСТ+" при укладенні договору іпотеки, що може слугувати підставою для відмови у визнанні такого договору нікчемним.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії", № 22330/05, від 05.02.2009). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України", № 4436/07, від 03.07.2014; "Богатова проти України", № 5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (див. рішення Суду у справі "Мала проти України", № 4436/07, від 03.07.2014). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Суду у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, від 27.09.2001).

Наведене свідчить, що ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення у цій справі зазначеним вимогам не відповідають. Судом було порушено вимоги частини п`ятої статті 236 ГПК України, згідно з якою обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

4. Обставини справи встановлені судом та висновки суду.

23 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" в особі виконавчого органу - директора ОСОБА_6 , який діяв в межах повноважень, наданих статутними документами, на підставі Статуту ТОВ "ІНВЕСТ+", затвердженого установчими зборами товариства, протоколу №1 Установчих зборів учасників ТОВ "ІНВЕСТ+" від 13 лютого 2013 року, наказу №1 по ТОВ "ІНВЕСТ+" від 13 лютого 2013 року та протоколу №7 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" від 23 жовтня 2014 року, підписано договір іпотеки. Договір у встановленому законодавством порядку посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Шкльодою Я.А. та зареєстровано в реєстрі за №903.

Згідно п. 1.1. договору іпотеки від 23.10.2014р., останній забезпечує виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР-ТОП" та вимог Іпотекодержателя за договором грошової позики від 23 жовтня 2014 року, який був укладений між Позичальником (ТОВ "АЛЬТЕР-ТОП") та Іпотекодержателем ( ОСОБА_1 ) 23 жовтня 2014 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми позики, несплаченої пені, а також відшкодування збитків у повному обсязі ("Основне зобов`язання").

В силу положень п. 1.3. договору іпотеки від 23.10.2014р., предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлові приміщення будівлі "Е (1-2) загальною площею 650,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ТОВ "ІНВЕСТ+" на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19.03.2013р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б. за реєстровим №529.

Із Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки індексний номер витягу №28527904, до реєстру внесено запис про іпотеку №7443697, підстава рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер :16704809 від 23.10.2014р.

Суд встановив, що від імені ТОВ "ІНВЕСТ+" договір іпотеки 23.10.2014р. підписано та скріплено відтиском печатки товариства директором ОСОБА_6 .

Згідно положень договору іпотеки від 23.10.2014р., підписант діяв на підставі Статуту ТОВ "ІНВЕСТ+", затвердженого установчими зборами товариства, протоколу №1 Установчих зборів учасників ТОВ "ІНВЕСТ+" від 13.02.2013р., наказу №1 по ТОВ "ІНВЕСТ+" від 13.02.2013р. та протоколу №7 Загальних зборів учасників ТОВ "ІНВЕСТ+" від 23.10.2014р.

Як вбачається з протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "ІНВЕСТ+" від 23.10.2014р., до порядку денного зборів було включено два питання:

1. Розгляд клопотання ТОВ "АЛЬТЕР-ТОП" (далі Позичальник) про надання згоди Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" виступити майновим поручителем (Іпотекодавцем) по грошових зобов`язаннях Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕР-ТОП" перед гр. ОСОБА_1 (Позикодавець).

2. Розгляд питання про уповноваження директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" на підписання договору іпотеки та додаткових угод до нього та всіх інших документів, необхідних для проведення активної операції з позикодавцем.

По першому питанню:

Слухали: ОСОБА_5 , який зачитав клопотання ТОВ "АЛЬТЕР-ТОП", що в зв`язку із укладенням між позичальником та позикодавцем договору позики на суму 7 000 000 грн. строком на 2 роки зі сплатою за користування грошовими коштами 0,0% річних (безпроцентний), товариство (ТОВ "АЛЬТЕР-ТОП") просить виступити майновим поручителем по зобов`язаннях, що виникнуть з вищезгадуваного договору позики.

Вирішили: надати згоду товариству виступити майновим поручителем по зобов`язаннях ТОВ "АЛЬТЕР-ТОП", що виникнуть в зв`язку із укладенням між позичальником та позикодавцем договору позики, на суму 7 000 000 грн., строком на 2 роки зі сплатою за користування грошовими коштами 0,0% річних (безпроцентний). В якості належного виконання зобов`язань ТОВ "АЛЬТЕР-ТОП", передати в забезпечення (іпотеку) позикодавцю майно товариства, а саме: Нежитлові приміщення в будівлі, літера "Е (1-2)", загальною площею 650,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Голосували: одноголосно "За".

По другому питанню:

Слухали: ОСОБА_4 , який запропонував уповноважити директора ТОВ "ІНВЕСТ+" ОСОБА_6 правом підпису на укладення договору іпотеки з позикодавцем відповідно, з правом укладення додаткових угод до договорів та всіх інших документів, необхідних для проведення активної операції.

Вирішили: уповноважити директора ТОВ "ІНВЕСТ+" ОСОБА_6 правом підпису на укладення договору іпотеки з позикодавцем відповідно, з правом укладення додаткових угод до договорів та всіх інших документів, необхідних для проведення активної операції.

Голосували: одноголосно "За".

Протокол скріплений підписами учасників ТОВ "ІНВЕСТ+": ОСОБА_8 (голова зборів), ОСОБА_9 (секретар), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 22.10.2021р. в межах розгляду справи №903/69/18 (903/431/21) за спільним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства (в межах провадження у справі №903/69/18 за заявою ОСОБА_2 про банкрутство ТОВ "ІНВЕСТ+") було, зокрема:

- задоволено клопотання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 02.09.2021р. про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи;

- призначено по справі судову почеркознавчу експертизу проведення якої доручено експертам Волинського НДЕКЦ МВС України;

- в рамках проведення почеркознавчої експертизи на вирішення експерту поставити наступні питання:

чи виконано підпис від імені ОСОБА_5 на протоколі Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" за №7 від 23 жовтня 2014 року, особисто ОСОБА_5 чи іншою особою?

чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 на протоколі Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" за №7 від 23 жовтня 2014 року, особисто ОСОБА_4 чи іншою особою?

Наявним в матеріалах справи висновком експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 09.12.2021р. №СЕ-19/103-21/9202-ПЧ, отриманого за наслідками проведення вищевказаної судової почеркознавчої експертизи, встановлено, що:

Підпис від імені ОСОБА_5 в протоколі Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" за №7 від 23 жовтня 2014 року - виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_4 в протоколі Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ+" за №7 від 23 жовтня 2014 року - виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Згідно Статуту товариства (нова редакція), затвердженого Загальними зборами учасників (протокол №6 від 29.04.2014р.), учасниками ТОВ "ІНВЕСТ+" є:

ОСОБА_4 , паспорт: серія НОМЕР_1 , виданий Луцьким MB УМВС України у Волинській області, дата видачі: 23 січня 2002р.;

ОСОБА_8 , паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий Луцьким РВ УМВС України у Волинській області, дата видачі: 21 липня 2010р.;

ОСОБА_5 , паспорт: серія НОМЕР_3 , виданий Луцьким МУ УМВС України у Волинській області, дата видачі: 27 червня 1997р.;

ОСОБА_9 , паспорт: серія НОМЕР_4 , виданий Луцьким МУ УМВС України у Волинській області, дата видачі: 06 серпня 1996р.

Відповідно до п.п. 4.1-4.2. Статуту товариства (нова редакція), для забезпечення діяльності товариства, за рахунок внесків учасників товариства, створено статутний (складений) капітал у розмірі 2 300 000 грн., що становить 100% статутного капіталу.

Вклад, оцінений в гривнях, становить частку в статутному (складеному) капіталі. Частки учасників в статутному (складеному) капіталі товариства становлять:

ОСОБА_4 володіє часткою в розмірі 25% статутного капіталу товариства, що в грошовому виразі становить 575 000 грн.;

ОСОБА_8 володіє часткою в розмірі 25% статутного капіталу товариства, що в грошовому виразі становить 575 000 грн.;

ОСОБА_5 володіє часткою в розмірі 25% статутного капіталу товариства, що в грошовому виразі становить 575 000 грн.;

ОСОБА_9 володіє часткою в розмірі 25% статутного капіталу товариства, що в грошовому виразі становить 575 000 грн.

29.08.2018 державним виконавцем в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29.06.2016 у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки було складено акт про реалізацію предмета іпотеки ОСОБА_1 за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог.

11.06.2019 року ОСОБА_1 отримано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, того ж дня приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 .

12.09.2019 ухвалою Господарського суду Волинської області, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019, постановою Верховного Суду від 14.05.2019, визнано протиправними та скасовано результати таких електронних торгів, акт про реалізацію предмета іпотеки нежитлового приміщення будівлі Е (1-2) по АДРЕСА_1 , свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, рішення приватного нотаріуса про реєстрацію прав на спірне майно за ОСОБА_1 .

Таким чином, виходячи з конкретних правовідносин, що мали місце між сторонами даного спору, договір іпотеки від 23.10.2014 став підставою для набуття його стороною - ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки.

Єдиним активом ТОВ "ІНВЕСТ+" виступають нежитлові приміщення будівлі Е (1-2), загальною площею 650,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-яке інше нерухоме чи рухоме майно у власності товариства-позивача відсутнє.

Отже, при постановленні цього рішення, суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2023 у справі №903/69/18 (903/309/22) та зазначає наступне.

У постанові від 17.08.2023 року у справі №903/69/18 (903/309/22) суд касаційної інстанції зазначив, що до кола питань, що належить розв`язати у межах даної справи, належать наступні питання:

1. Чи мало місце у даному випадку перевищення повноважень директором ТОВ "ІНВЕСТ+" при укладенні договору іпотеки?

2. Чи є зв`язок між основним активом ТОВ "ІНВЕСТ+" та нікчемністю оспорюваного договору іпотеки?

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на момент укладення Договору іпотеки від 23.10.2014 року), у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організовує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Згідно з п. 11.1 Статуту, управління Товариством здійснюється:

а) Загальними зборами учасників;

б) Директором Товариства;

в) Ревізійною комісією.

Одночасно, п. 11.12 Статуту передбачено, що Директор має право: без довіреності здійснювати дії від імені Товариства; представляти інтереси Товариства перед третіми особами; укладати від імені Товариства правочини (договори): а) право на прийняття рішення про укладення яких належить Директору, згідно п. 11.10 цього Статуту; б) інші правочини (договори), рішення про укладення яких віднесено до компетенції Вищого органу управління, за умови, що таке рішення було прийняте Загальними зборами учасників і доведене до відома Директора; видавати від імені Товариства довіреності; відкривати в кредитних установах поточні, депозитні, валютні та інші рахунки Товариства; на виконання своїх повноважень видавати внутрішні нормативні акти Товариства - накази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання працівниками Товариства; підписувати від імені учасника Товариства з трудовим колективом або його представниками колективний договір, проект якого затверджений Загальними зборами учасників; приймати на роботу та звільняти з роботи працівників Товариства, укладати з ними трудові договори, застосовувати засоби заохочення та накладення стягнення; пред`являти претензії та подавати до суду позови від імені Товариства, у разі порушення прав та законних інтересів Товариства з боку третіх осіб; звертатись за рішенням Загальних зборів учасників до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство Товариства.

Пунктом 3.6 Статуту передбачено, що Товариство має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину, грошові кошти та інші матеріальні цінності фізичним та юридичним особам, а також списувати їх з балансу за винятком обмежень, встановлених статутом Товариства.

Розділом ХІ Статуту, а саме п. 11.7 визначено виключну компетенцію загальних зборів учасників ТОВ «Інвест+». Жодних положень стосовно необхідності погодження Загальними зборами будь-яких договорів, які укладається директором товариства розділ ХІ Статуту не містить.

Статутом ТОВ «Інвест+» обмежень щодо укладення директором будь-якого виду договорів не визначено.

Станом на 2014 рік директором ТОВ «Інвест+» був ОСОБА_6 , що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не заперечується позивачем.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №911/841/20, під час дослідження питання щодо перевищення директором своїх повноважень, Верховний Суд зазначив наступне:

«Будь-які сумніви щодо наявності обмежень повноважень виконавчого органу (нечіткість викладення положень, розмиті критерії кваліфікації правочинів, які потребують погодження вищого органу), які закріплені в статуті, рівно як відсутність таких обмежень у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, мають тлумачитися на користь контрагента. Схожа за змістом правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №911/3039/19".

Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі №761/21019/14-ц зазначив наступне:

Отже, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

З огляду на норми статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Відповідних правових висновків дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №668/13907/13-ц, та Верховний Суд України у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6- 62цс16, 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа».

Суд встановив, що позивачем у позовній заяві не наведено жодних доводів, які підтверджують відсутність в директора ТзОВ «Інвест+» Мельника Д.О. повноважень на укладення договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року згідно статуту товариства та не надано жодних доказів на підтвердження того, що вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір іпотеки від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 , діяв недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знав про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень, діяв недобросовісно та необачно.

Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що у справі що переглядається, судами не було надано відповідь на доводи відповідача, які полягали саме у з`ясуванні судами питання про обізнаність/необізнаність відповідача про перевищення (чи навпаки дотримання) повноважень директором ТОВ "ІНВЕСТ+" при укладенні договору іпотеки.

Позивач у позовній заяві доводить, що єдиним активом ТОВ "Інвест+" виступають нежитлові приміщення будівлі Е (1-2), загальною площею 650,6 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 36, а будь-яке інше нерухоме чи рухоме майно у власності товариства відсутнє.

Проте, судом касаційної інстанції було зауважено, що статус єдиного активу (предмета іпотеки) підприємства та віднесення до повноважень загальних зборів визначення основних напрямків діяльності товариства у сукупності не призводять до нікчемності укладеного без згоди зборів учасників товариства договору іпотеки за статтею 228 ЦК України, оскільки порушення повноважень тягне за собою оспорюваність правочину, а природа спірного майна як єдиного активу іпотекодавця не має юридичного значення для визначення питання повноважень відповідних органів товариства щодо розпорядження ним та не є кваліфікуючою ознакою нікчемності укладеного щодо такого майна правочину. Так, діюче законодавство, визначаючи у статтях 203, 215 ЦК України, підстави для визнання правочину недійсним не пов`язує таку недійсність з неможливістю іпотекодавця повноцінно здійснювати господарську діяльність внаслідок обтяження єдиного цінного активу іпотекою.

За змістом ст. 236 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував у своїх постановах щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17.

Поряд з цим, суд зазначає, що не відповідач повинен подавати докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обставин - викладених у заяві по суті позовній заяві, а в силу положень ст. 74 ГПК України такий обов`язок (тягар доказування) покладено саме на позивача.

Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до ст. 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №914/1131/18, від 26.02.2019р. у справі №914/385/18, від 10.04.2019р. у справі №904/6455/17, від 05.11.2019р. у справі №915/641/18, від 13.01.2020р. у справі №908/510/19.

Частиною 2 статті 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 цієї ж статті ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Суд звертається до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №922/1249/17 та від 18.03.2019 у справі №908/1165/17.

Згідно із ст. 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства"), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, встановленим чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Така позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.

Крім цього, обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу), б) забезпечувати реальне поновлення прав, у випадку задоволення позову (в результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, в якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Для того, щоб укладення правочину досягло своєї мети та породжувало необхідні правові наслідки, правочин повинен відповідати вимогам, встановленим законодавством.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинний ЦК України класифікує недійсні правочини на нікчемні та оспорювані.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, нікчемний правочин з самого початку не породжує передбачених законом правових наслідків незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним, тому що він є недійсним у силу самого факту його вчинення.

До нікчемних правочинів ЦК України відносить правочини: з дефектом форми ст. 218 ЦК України (тобто недотримання вимог ч. 4 ст. 203 ЦК про вчинення певного виду правочину у формі, встановленій законом), вчинені з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину ст. 219-220 ЦК України, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності ст. 221 ЦК України, вчинені без дозволу органу опіки та піклування ст. 224 ЦК України, вчинені недієздатною фізичною особою ст. 226 ЦК України вчинені з порушенням публічного порядку ст. 228 ЦК України.

Таким чином, для застосування наслідків недійсності такого правочину необхідно пред`явити в суді вимогу про застосування наслідків нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, іншим видом недійсності правочинів є оспорюваний правочин: „якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення надає можливість одній зі сторін або заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Оспорюваний правочин визнається недійсним лише в судовому порядку.

До оспорюваних правочинів ЦК України відносить правочини вчинені: неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності ст. 222 ЦК України, фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності ст. 223 ЦК України, дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними ст. 225 ЦК України, юридичною особою, без відповідного дозволу (ліцензії) ст. 227 ЦК України, під впливом помилки ст. 229 ЦК України, під впливом обману 230 ЦК України, під впливом насильства ст. 231 ЦК України, у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною ст. 232 ЦК України, під впливом тяжкої обставини ст. 233 ЦК України.

Частиною 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Кодексом України з процедур банкрутства визначено механізми визнання недійсними правочинів боржника, які встановлені у статті 7 (загальні підстави оскарження) і в статті 42 (спеціальні підстави оскарження).

У статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства йдеться про підстави недійсності, які не є характерними для процедури банкрутства, які передбачені ЦК України, та можуть застосовуватися і в інших категоріях справ.

Спеціальні підстави недійсності правочинів властиві виключно для процедури банкрутства та закріплені в ст. 42 Кодексу.

Можливість визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника передбачена і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", положення якої є чинними у випадку визнання недійсними правочинів, укладених до моменту набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.08.2023 у справі №903/69/18 (903/309/22), висновки якого є обов`язковими під час нового розгляду вказаної справи зазначив, що перевищення повноважень директора при укладенні договору є підставою для визнання спірного правочину недійсним. Підставою для недійсності правочину є порушення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Отже, належним способом захисту прав та інтересів позивача в даному випадку мав бути позов про визнання недійсним договору іпотеки від 23 жовтня 2014 року, як такого, що вчинений директором товариства з перевищенням його повноважень, а не позов про застосування наслідків нікчемного правочину, шляхом скасування запису про іпотеку №7443697, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Шкльоди Я.А., індексний номер 16704809 від 23.10.2014 року 16.39.25.

За визначених обставин, з огляду, на обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, що відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду, є самостійною підставою для відмови в позові, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв`язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 23.10.2024.

Суддя В. М. Дем`як


Суд	Господарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	16.10.2024
Оприлюднено	24.10.2024
Номер документу	122497222
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними інші договори

Павлюк І.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 16.10.2024 по справі 903/69/18ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —903/69/18

Рішення від 16.10.2024

Рішення
від 16.10.2024 по справі 903/69/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ