Рішення

від 03.10.2024 по справі 908/1891/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/120/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2024 Справа № 908/1891/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засіданні Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес (69126, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 48, код ЄДРПОУ: 03748986)

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації (119019, Російська Федерація, м. Москва, вул. Знаменка, буд. 19)

про стягнення 16 490 691,00 доларів США

представники сторін

від позивача: Єнокян К.Л., ордер АІ №1688981 від 26.08.2024 (в режимі відеконференції);

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес до Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації про стягнення суми спричинених збитків в розмірі 16 490 691,00 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умисні дії відповідача під час військової агресії Російської Федерації проти України призвели до прямих збитків позивача внаслідок позбавлення належного йому майна шляхом окупації території його розміщення, обмеження доступу до нього, викрадення зі складів зберігання та руйнації майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024, позовна заява передана на розгляд судді Давиденко І.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1891/24 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 19/120/24, підготовче судове засідання призначено на 06.08.2024.

25.07.2024 від позивача через підсистему Електронний суд надійшли додаткові пояснення по даній справі.

25.07.2024 від позивача через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про долучення доказів.

06.08.2024 підготовче засідання було відкладено на 05.09.2024.

20.08.2024 від позивача через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Судове засідання у даній справі було призначено на 05.09.2024 о 16 год. 15 хв., однак, в зв`язку з відсутністю в будівлі Господарського суду Запорізької області електроживлення, про що свідчить Акт про знеструмлення електромережі суду від 05.09.2024 № 6, судове засідання розпочалось о 17 год. 50 хв.

Ухвалою суду від 05.09.2024 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 03.10.2024.

25.09.2024 від позивача через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про долучення доказів направлення ухвали до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судове засідання 03.10.2024 здійснювалось в режимі відеоконференції.

Суд заслухав вступне слово представника позивача.

В засіданні суду здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору.

У судовому засіданні 03.10.2024, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.

Представник позивача в судовому засіданні 03.10.2024 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 03.10.2024 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомляв, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся всіма можливими засобами.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19 загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ст. 365 ГПК України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ Укрпошта з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань у справі № 908/1891/24 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, всі процесуальні документи суду по даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України Про доступ до судових рішень.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа Скопелліті проти Італії від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа Папахелас проти Греції від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі Красношапка проти України, від 02.12.2010 Шульга проти України, від 21.10.2010 Білий проти України).

Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОГРЕС є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 03748986, дата запису 14.12.1993, номер запису -10951200000000053.

Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОГРЕС було зареєстроване за адресою:м. Запоріжжя, Розівський район, смт Розівка, вул. Визволителів, 13.

12 жовтня 2023 року позивачем здійснено перереєстрацію ТОВ на підконтрольну територію в місто Запоріжжя. Проте, майно залишається на окупованій території.

Основними видами діяльності Товариства за КВЕД є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.24 Транспортне оброблення вантажів; 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.29 Постачання інших готових страв; 56.30 Обслуговування напоями; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 52.10 Складське господарство; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; 01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 01.63 Післяурожайна діяльність; 01.64 Оброблення насіння для відтворення; 10.20 Перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 10.31 Перероблення та консервування картоплі; 10.32 Виробництво фруктових і овочевих соків; 10.39 Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів; 10.52 Виробництво морозива; 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; 10.72 Виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання; 10.85 Виробництво готової їжі та страв; 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у.; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.23 Оптова торгівля живими тваринами; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 81.30 Надання ландшафтних послуг; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений.

Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (з наступними змінами) територія Розівської та Більмацької селищних територіальних громад Пологівського району була віднесена до територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації.

Відповідно до довідки № 448 від 03.11.2023 Розівської селищної військової адміністрації Пологівського району Запорізької області зазначено, що територія Розівської селищної ради Пологівського району Запорізької області, на якій знаходяться виробничі потужності (орендовані землі, будівлі і споруди, сільгосптехніка) ТОВ «Прогрес» тимчасово окупована Російською Федерацією з 03.03.2022.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, збройне вторгнення військ Російської Федерації та підконтрольних їй збройних формувань на територію України в лютому 2022 році та проведення бойових дій на території Запорізької області, тимчасова окупація Пологівського району Запорізької області стало причиною припинення позивачем своєї господарської діяльності. Доступ до підприємства став неможливим, через проблеми з логістикою. 03 березня 2022 року посівний запас, обладнання та техніка підприємства втрачені (викрадено окупаційними військами), земельні ділянки використовуються сторонніми особами, порушуючи права їх власників.

Позивач звертався до Пологівського районного ВП ГУНП в Запорізькій області. За фактом незаконного захоплення всіх будівель на території товариства, користування та продажу майна, користування всім наявним автотранспортом та сільськогосподарською технікою, незаконним збором врожаю та незаконним заволодінням 8 легкових автомобілів та 2 вантажних автомобільних відкрито кримінальне провадження № 120230823200001386, позивач визнаний потерпілим.

Також позивач звертався до Запорізької обласної військової адміністрації стосовно втрати ефективного контролю над активами та щодо огляду та складання акту обстеження активів.

Відповідно до відповіді № 08293/08-40 від 28.06.2024 Запорізька обласна військова адміністрація зазначила, що доступ до майна позивача відсутній, у зв`язку з окупацією.

Позивач вказав на те, що не має доступу на окуповану територію, оскільки це загрожує життю представників позивача. Здійснювати свою діяльність на окупованих територіях позивач не може, оскільки немає доступу до майна.

Для проведення своєї діяльності у користуванні Товариства знаходиться 8 432,8983 га земельних ресурсів на території Розівської селищної територіальної громади (8 303,8253 га) та Більмацької селищної територіальної громади (129,07.3 га).

Позивач посилався на те, що підприємство мало розвинену матеріально-технічну базу: автогаражі, машинні двори, механізований тік, зерносховища, олійницю і пекарню, ферми для утримання великої рогатої худоби. Постійно оновлювалась техніка, закуповувалось нове сучасне обладнання, застосовувались новітні технології.

На підтвердження ведення господарської діяльності позивачем надано звіти про фінансовий стан та звіти про фінансовий стан підприємства.

Для ведення свого бізнесу, оброблення земельних ресурсів, посів, збір та зберігання зернових культур з подальшою їх реалізацією позивач використовував власну та орендовану техніку, таку як адміністративні будівлі з допоміжними приміщеннями, офісну техніку, склади, зернотоки, трансформаторні підстанції, станки з різним призначенням, ємності для води, культиватори, катки, борони, транспортні засоби тощо. Основні засоби позивача представлені будівлями та спорудами, колісними транспортними засобами та сільськогосподарською технікою, машинами та обладнанням, до складу нематеріальних активів входить програмне забезпечення, незавершені капітальні інвестиції являють собою незмонтоване обладнання.

Відповідно до матеріалів справи, позивачу належать наступні об`єкти нерухомого майна: Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами- майновий комплекс-ферма №2 за адресою: АДРЕСА_1 ; Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами- механізований двір за адресою: АДРЕСА_2 ; Виробничий будинок (комплекс) за адресою: АДРЕСА_2 ; Громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами (крамниця) - будівля крамниці за адресою: АДРЕСА_3 ; Квартира за адресою: АДРЕСА_4 ; Цілісний майновий комплекс за адресою: Запорізька обл., Розівський р., смт. Розівка, вулиця Центральна, будинок 60с; Будівля клубу за адресою: Запорізька обл., Розівський р., с. Луганське, вулиця Маяковського, будинок 45; Ферма №1 за адресою: Запорізька обл., Розівський р., смт. Розівка, вулиця Садова, будинок 39; Ферма №3 за адресою: Запорізька обл., Розівський р., с. Луганське, вулиця Маяковського, будинок 126; Нежитлова будівля (контора) за адресою: Запорізька обл., Розівський р., смт. Розівка, вул. Визволителів, будинок 13; Механізований тік за адресою: Запорізька обл., Розівський р., смт. Розівка, вул. Визволителів, будинок 13а; Механізований комплекс за адресою: Запорізька обл., Розівський р., с. Антонівка, вулиця Леніна, будинок 35.

Для ідентифікації об`єктів нерухомого майна до позовної заяви позивачем додано наступні документи: Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 372446318 від 02.04.2024; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно САА № 722717 від 1 1.02.2005; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6481440 від 11.02.2005; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1 854706 від 01.04.2013; Технічний паспорт на виробничий будинок - контору товариства, виготовлений Розівським БТІ станом на 11.02.2005; інвентаризаційна справа № 2239, книга 10 та реєстровий № 1925; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно САА № 599038 від 17.02.2004; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2846573 від 17.02.2004; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1844237 від 01.01.2013; Технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами - механізований тік, виготовлений ФОП ОСОБА_1 станом на 27.08.2019 р., інвентаризаційна справа № 1368; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 372446318 від 02.04.2024; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно САС № 989848 від 25.12.2012; Витяг про державну реєстрацію прав № 36953787 від 25.12.2012; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1854706 від 01.04.2013; Технічний паспорт на виробничий будинок - механізований комплекс, виготовлений Розівським БТІ станом на 24.12.2012, інвентаризаційна справа № 3781, книга 19 та реєстровий № 59; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 372446318 від 02.04.2024; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно САА № 599037 від 17.02.2004; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2845539 від 17.02.2004; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 372446318 від 02.04.2024; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно САА № 599036 від 17.02.2004; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2843286 від 17.02.2004; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 372446318 від 02.04.2024; Технічний паспорт на виробничий будинок - комплекс, виготовлений Розівським БТІ станом на 27.12.2012, інвентаризаційна справа № 2325; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 372446318 від 02.04.2024; Технічний паспорт на виробничий будинок -комплекс,виготовлений Розівським БТІ станом на 08.12.2011 , інвентаризаційна справа № 2317, книга 12 та реєстровий № 110.

Позивач вказав на те, що документи на право власності та технічна документація на наступні об`єкти нерухомого майна залишились на окупованій території, тому реєстраційні дані щодо них підтверджуються лише Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 372446318 від 02.04.2024 р: Виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами- майновий комплекс-ферма АДРЕСА_5 ; Виробничий будинок (комплекс) за адресою: АДРЕСА_2 ; Громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами (крамниця) - будівля крамниці за адресою: АДРЕСА_3 ; Квартира за адресою: АДРЕСА_4 ; Будівля клубу за адресою: АДРЕСА_6 .

Також позивачем подано перелік колісних транспортних засобів і сільськогосподарської техніки, машини та обладнання, які перебувють у власності підприємства позивача.

Крім того, відповідно до фінансової звітності ПрАТ «Розівський елеватор» за 2021 рік та витягу з Річної інформації емітента цінних паперів за 2021 рік щодо Приватного акціонерного товариства «Розівський елеватор» у складі необоротних активів ТОВ «ПРОГРЕС» наявні довгострокові фінансові інвестиції, а саме акції Розівського елеватора балансовою вартістю 3 662,00 грн.

З метою визначення розміру реальних збитків, спричиненої позбавленням належного позивачу майна, шляхом окупації території його розміщення збройними силами РФ, обмеження доступу до нього та викрадення, позивач замовив незалежну оцінку.

Згідно зі звітом про незалежну оцінку ринкової вартості рельних збитків внлідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу ТОВ «ПРОГРЕС», заподіяних внаслідок військової агресії Російської Федерації, складеним директором та оцінювачем ТОВ «Нексія Д.К. Оцінювальні послуги», розмір реальних збитків позивача склав 16 490 691 доларів США, що станом на 01.05.2024 евівалентно 651 631 304 грн.

З урахуванням викладеного, Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОГРЕС стверджує про наявність підстав для стягнення з Держави Російська завданих йому збитків, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 навели також правову позицію щодо застосування судового імунітету рф, зокрема, наступного змісту:

- як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду;

- Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі;

- у рішенні від 14.03.2013 у справі Олєйніков проти Росії Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її, і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст. 6 Конвенції (п. 68, п. 31);

- отже, особливістю правового статусу держави, як суб`єкта міжнародних відносин, є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права рівний над рівними має влади і юрисдикції. Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни;

- водночас, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України;

- окрім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 № 2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні, якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. У ч.1 ст. 2 Закону України Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах;

- відповідно до ст. 2 Конституції України, зокрема, суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам, - є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом;

- у міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий деліктний виняток (англ. tort exception). Умовами, необхідними для застосування деліктного винятку, є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв?язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою;

- визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту);

- отже, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.

Розглядаючи дану справу, господарський суд приймає до уваги висновки, наведені Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду у перелічених вище постановах, в тому числі і щодо того, що Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Також при розгляді даної справи суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

Господарський суд приймає до уваги позицію, викладену у спорі про санкції, а саме: у рішенні Вищого антикорупційного суду від 20.03.2023 у справі № 991/1914/23, суд навів таку позицію:

- починаючи з лютого 2014 року, частина території України (півострів Крим, частини Донецької та Луганської областей) була окупована Російською Федерацією;

- не дивлячись на численні мирні заходи у найрізноманітніших форматах, вжиті Україною та міжнародною спільнотою упродовж восьми років, Російська Федерація не відмовилась від окупованих територій. Натомість, 24 лютого 2022 року країна-агресор допустила ескалацію міжнародного збройного конфлікту, а саме відбулось широкомасштабне вторгнення збройних формувань Російської Федерації на всю територію України;

- попри засудження Генеральною Асамблеєю ООН вторгнення Російської Федерації в Україну та вимогу негайно, повністю та беззастережно вивести всі свої збройні формування з України в межах міжнародно визнаних кордонів останньої, зафіксовані у резолюціях від 02 березня та 12 жовтня 2022 року, станом на березень 2023 року:

1) з 2014 року окупованими залишаються півострів Крим, частина Луганської та Донецької областей. З 24 лютого 2022 року були окуповані також частина Запорізької, Київської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, а станом на березень 2023 року після звільнення Збройними Силами України повністю Київської, Сумської, Харківської, Чернігівської областей та частково Херсонської області окупованими залишаються частина Херсонської та Запорізької областей;

2) за офіційними відомостями Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 01 лютого по 31 липня 2022 року, оприлюднена 27 вересня 2022 року) лише цією місією задокументовано 5385 смертей цивільного населення, поміж яких 382 дитини, ще 7264 цивільних дістали поранень, хоча кількість жертв є вочевидь набагато більшою, оскільки роботи з ексгумації та ідентифікації останків загиблих ще тривають. Як зазначено у доповіді, основний тягар наслідків бойових дій несуть цивільні особи, а постійні напади на цивільні об`єкти призвели до пошкодження чи руйнування 252 медичних закладів, 384 навчальних закладів та такої кількості житлових приміщень, яка не піддається наразі обрахунку, що не лише ставить під загрозу життя цивільних осіб, а й змушує їх жити в принизливих умовах, а також підриває їхнє право на здоров`я, освіту, житло, їжу та воду (https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/countries/ua/2022-09-23/ReportUkraine-1Feb-31Jul2022-ua.pdf);

3) за інформацією ж Офісу Генерального прокурора станом на 20 березня 2023 року вже зареєстровано 74359 воєнних злочинів, вчинених збройними формуваннями російської федерації на території України (https://www.gp.gov.ua);

4) збройні формування країни-агресора регулярно та безперервно здійснюють авіа бомбардування, наносять ракетні удари по цивільних об`єктах, використовують заборонені види озброєння, масово мінують територію окупованих ними населених пунктів України, а у цілому ведуть, як констатує Європарламент незаконну, неспровоковану та невиправдану загарбницьку війну (Резолюція Європарламенту №2022/2896 (RSP), https://www.ohchr.org/sites/default/files/2022-10/PR-GA-report-UKRAINIAN.pdf, https://dsns.gov.ua/uk/news/ostanni-novini/30-teritoriyi-ukrayini-zaminovano-za-masstabami-ce-yak-dvi-teritoriyi-derzavi-avstriya-sergii-kruk);

5) враховуючи безпрецедентну жорстокість збройної агресії Російської Федерації проти України, законодавчими органами окремих держав та їх об????єднань Російська Федерація визнана державою-терористом (спонсором тероризму) або її політичний режим визнаний терористичним, зокрема: 10 травня 2022 року в Сенаті Сполучених Штатів Америки зареєстрована резолюція, що визнає Російську Федерацію державою-спонсором тероризму, а дії Уряду останньої - актами тероризму. Ця резолюція закликає держсекретаря США визнати Росію державою, яка спонсорує тероризм; 10 травня 2022 року Сейм Литви одноголосно ухвалив резолюцію, якою визнав Росію державою, яка підтримує та здійснює тероризм, а війну Росії проти України - геноцидом Української нації; 11 серпня 2022 року посли (депутати) Сейму Латвії ухвалили заяву, у якій оголосили Росію державою-спонсором тероризму і назвали її дії в Україні цілеспрямованим геноцидом Українського народу. Латвійський Парламент офіційно визнав тероризмом насильницькі дії Російської Федерації проти цивільних осіб України та інших країн, а саму Росію - країною, що підтримує тероризм. Латвійський Сейм зазначив, що сили Російської Федерації цілеспрямовано атакують цивільних в Україні, використовуючи страждання та залякування як інструмент у спробі деморалізувати український народ і військових, паралізувати дієздатність держави, щоб окупувати Україну; 12 жовтня 2022 року Генеральна Асамблея ООН засудила спробу анексії Росією територій України та ухвалила резолюцію щодо територіальної цілісності України попри намагання Росії заблокувати цей процес; 13 жовтня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію про визнання поточного російського політичного режиму терористичним і затаврування його як такого; 18 жовтня 2022 року Парламент Естонії визнав Росію державою-спонсором тероризму, засудив анексію частини території України та оголосив російський режим терористичним; 26 жовтня 2022 року Сенат Польщі прийняв резолюцію, якою визнав владу Російської Федерації терористичним режимом, констатувавши, що російські загарбники тероризують жителів українських міст, бомбардують цивільні об`єкти: дитячі садки, школи, театри та житлові масиви. Бандити в російській формі катують і вбивають військовополонених і мирних жителів окупованих територій. Викрадають українських дітей. Депортують, переселяють і відправляють українських громадян у віддалені райони Росії; 15 листопада 2022 року Нижня палата Парламенту Чехії ухвалила резолюцію, якою засудила напад Росії на Україну, зокрема удари по об????єктах енергетичної інфраструктури, а також не визнала результати референдумів, на підставі яких російська влада анексувала частину території України; 21 листопада 2022 року Парламентська асамблея НАТО ухвалила резолюцію, у якій визнала Російську Федерацію державою-терористом; 23 листопада 2022 року Європейський парламент визнав Російську Федерацію державою-спонсором тероризму та засудив вчинені нею воєнні злочини, а також акти терору проти цивільного населення України.

За таких обставин, суд доходить висновку, що Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, порушивши цим принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, порушивши зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, порушивши принцип суверенної рівності держав, не вправі надалі посилатися на юрисдикційні імунітети, зокрема судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.

Відповідно ч. 1 ст. 49 Закону України Про міжнародне приватне право, права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Як слідує зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава вцілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй Визначення агресії від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.

Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року Про Заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Агресивна війна проти України є консолідованою політикою Російської Федерації та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).

За таких умов, знищення, втрата, пошкодження належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно поданих позивачем доказів, суд приходить до висновку, що втрата, пошкодження належного позивачу майна було саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Розмір завданих збитків підтверджується звітом про незалежну оцінку ринкової вартості рельних збитків внлідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу ТОВ «ПРОГРЕС», заподіяних внаслідок військової агресії Російської Федерації, складеним директором та оцінювачем ТОВ «Нексія Д.К. Оцінювальні послуги».

При обчисленні розміру завданої шкоди, господарський суд приймає до уваги наявний в матеріалах справи звіт.

Виходячи з наданих позивачем доказів, господарський суд вважає, що позивачем доведений факт завдання йому шкоди діями РФ та розмір такої шкоди, що встановлений у вищевказаному Звіті, а також неправомірність поведінки РФ як заподіювача шкоди в порушення принципів та цілей, закріплених у Статуті ООН, причинно-наслідковий зв?язок між діями РФ (збройною агресією, окупацією території України, на якій знаходиться майно позивача, захопленням майна позивача та позбавлення його права на мирне володіння майном) і завданою позивачу шкодою у заявленому розмірі.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу завдав позивачу реальні збитки в розмірі 16 490 691 доларів США, що станом на 01.05.2024 евівалентно 651 631 304 грн.

Підсумовуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України, встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, законними, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 1 059 800,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 1 059 800,00 грн, за розгляд даної справи, підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації (119019, Російська Федерація, м. Москва, вул. Знаменка, буд. 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес (69126, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 48, код ЄДРПОУ: 03748986) збитків в розмірі 16 490 691 (шістнадцять мільйонів чотириста дев`яносто тисяч шістсот дев`яносто один) доларів США, що еквівалентно 651 631 304 (шістсот п`ятдесят один мільйон шістсот тридцять одна тисяча триста чотири) грн. 00 коп, станом на 01.05.2024.

3. Стягнути з Російської федерації в особі Міністерства оборони Російської Федерації (119019, Російська Федерація, м. Москва, вул. Знаменка, буд. 19) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 059 800 (один мільйон п`ятдесят дев?ять тисяч вісімсот) грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У зв`язку з перебуванням судді на навчанні у Національній школі суддів України, рішення складено та підписано 23.10.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.