Рішення

від 16.10.2024 по справі 910/13119/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2024Справа № 910/13119/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Цифрові Технології»

до Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

про стягнення 160 596 661, 09 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Коваль Н.Т.;

від відповідача: Малярчук Ю.Б.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Цифрові Технології» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 160 596 661, 09 грн, з яких: 118 499 548, 85 грн основного боргу, 24 280 586, 55 грн штрафу, 5 925 614, 43 грн пені, 11 890 911, 26 грн 10 % річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 525, 526, 546, 547, 549, 611, 612, 625, 627, 628, 901, 903, Цивільного кодексу України, ст.179, 193, 216, 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами про використання програмного комплексу для автоматизації та інформатизації діяльності та супутні послуги № 81/19-НЦТ від 15.11.2019 та про використання програмної продукції, послуги клієнтської та технічної підтримки № 82/19-НЦТ від 15.11.2019, в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 у справі № 910/13119/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 у справі №910/13119/22 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

22.04.2024 матеріали справи № 910/13119/22 надійшли до Господарського суду міста Києва та 23.04.2024 за результатом автоматизованого розподілу передані судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 прийнято справу № 910/13119/22 до провадження та призначено підготовче засідання в справі на 18.06.2024.

07.05.2024 від представника позивача надійшли письмові пояснення.

17.06.2024 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

У підготовче засідання 18.06.2024 з`явились представники сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 16.07.2024 та в порядку ст.74 ГПК України витребувати у відповідача докази.

11.07.2024 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

Підготовче засідання, призначене на 16.07.2024 не відбулось, у зв`язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 підготовче засідання в справі №910/13119/22 призначено на 03.09.2024.

У підготовче засідання 03.09.2024 з`явилися представники сторін, враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2024.

У судовому засіданні 16.10.2024 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 16.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.11.2019 між відповідачем (користувач) та позивачем (постачальник) укладено договір про використання програмного комплексу для автоматизації та інформатизації діяльності та супутні послуги № 81/19-НЦТ (надалі - загальний договір).

Відповідно до пункту 2.1. загального договору постачальник зобов`язується на підставі цього договору та спеціальних договорів надати користувачу послуги, що забезпечать можливість користування програмним комплексом, а користувач зобов`язується прийняти надані послуги і оплатити їх згідно з умовами цього договору та відповідних спеціальних договорів (пункт 2.1. договору).

Згідно з пунктом 11.1. загального договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019. У випадку відсутності письмових заперечень сторін, направлених за один місяць до закінчення терміну дії договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (пункт 11.1).

31.03.2020 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до загального договору, відповідно по умов якої сторони погодили внести зміни в перший абзац пункту 11.1. та викласти його в наступній редакції: "Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2020."

15.11.2019 між відповідачем (користувач) та позивачем (постачальник) укладено спеціальний договір № 82/19-НЦТ про використання програмної продукції, послуги клієнтської та технічної підтримки (надалі - спеціальний договір).

Відповідно до пункту 2.1. спеціального договору на умовах та в порядку, встановленому у загальному договорі та цим договором, як його невід`ємною частиною: постачальник надає користувачу у строкове платне використання функціональні модулі, а користувач приймає його та зобов`язується сплачувати за таке використання; постачальник зобов`язується протягом всього строку договору надавати щодо функціональних модулів послуги визначені в пункті 2.3. договору, а користувач зобов`язується прийняти їх та оплатити.

Згідно з пунктом 4.5. спеціального договору загальна ціна договору складається із вартості використання функціональних модулів та всіх послуг, належним чином наданих постачальником та отриманих користувачем відповідно до умов протягом строку дії договору та не може перевищувати 46 604 400,00 грн з ПДВ.

Відповідно до пункту 6.1. спеціального договору до 10 числа місяця, наступного за обліковим періодом, постачальник надсилає користувачу складені в двох ідентичних примірниках та підписані зі своєї сторони акт приймання-передачі наданих послуг клієнтської та технічної підтримки та акт приймання-передачі наданих прав на використання функціональних модулів, які надавались користувачу протягом відповідного облікового періоду. Акти приймання-передачі наданих послуг (в частині, що стосується імпортної складової послуг технічної підтримки) складаються в порядку, встановленому пунктом 4.4. договору, з застосуванням офіційного курсу української гривні до Євро, встановлений НБУ станом на перший банківський день першого місяця облікового періоду, в якому надавались відповідні послуги. За відсутності претензій до змісту наданих постачальником документів та якості, обсягів надання послуг, користувач протягом 5 робочих днів з дати отримання відповідного акту підписує їх та один екземпляр направляє постачальнику.

Згідно з пунктом 6.2. спеціального договору у разі наявності зауважень до послуг, наданих постачальником протягом відповідного облікового періоду або до відповідності функціонального модулю встановленим критеріям протягом того ж періоду, користувач протягом строку, встановленого для підписання актів, надає мотивовану відмову від прийняття таких послуг та підписання відповідних актів.

Відповідно до пункту 7.1. спеціального договору розрахунки за надані послуги та використання функціональних модулів здійснюється користувачем протягом 15 робочих днів з дати підписання сторонами актів за відповідний обліковий період, на підставі відповідного рахунку на оплату, наданого постачальником користувачу.

Згідно з пунктом 8.3. спеціального договору у разі прострочення користувачем грошових зобов`язань за цим договором, постачальник має право стягнути з користувача штрафні санкції, передбачені умовами договору, а якщо прострочення триває більше 30 днів, додатково стягнути 10% річних від простроченої суми. При цьому постачальник не має права припинити чи призупинити надання послуг, а користувач не звільняється від обов`язку сплатити винагороду в повному об`ємі за використання та послуги за період такого прострочення.

Відповідно до пункту 8.6. спеціального договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, повну або часткову відмову від договору винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф у розмірі 10% від загальної ціни цього договору.

Згідно з пунктом 10.1. спеціального договору цей договір вступає в силу з дати його укладення та діє до 31.12.2019.

Відповідно до пункту 10.2. спеціального договору у випадку відсутності письмових заперечень сторін, направлених за 1 місяць до закінчення терміну дії договору, він вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.

31.03.2020 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до спеціального договору, відповідно до умов якої сторони погодили внести зміни в ряд умов договору, в тому числі виклали пункт 4.5 в новій редакції - загальна ціна договору складається з вартості використання функціональних модулів та всіх послуг, належним чином наданих постачальником та отриманих користувачем відповідно до умов протягом строку дії договору та не може перевищувати 141 355 180,00 грн.

30.12.2020 позивач направив листом на адресу відповідача проєкт додаткової угоди щодо перерозподілу вартості послуг в межах абонентської плати за один обліковий період (із зміною підходу до формування собівартості послуг запропоновано перерозподіл між вартістю використання функціональних модулів та вартістю послуг з клієнтської підтримки без зміни об`єму таких послуг). Окрім того, оскільки залишок ліміту загальної ціни спеціального договору на дату його автоматичної пролонгації складав 17 048 863,37 грн, що не покриває в повному об`ємі потребу позивача в послугах на 2021 рік, додатковою угодою передбачалось встановити новий ліміт загальної ціни спеціального договору, яка враховує вартість винагороди за використання функціональних модулів та всіх послуг протягом 2019, 2020 та 2021 року.

Позивачем не отримано від відповідача погодження підписання направленої додаткової угоди із зміною розміру винагороди та встановленням нового ліміту загальної ціни cпеціального договору.

Позивач листами від 15.07.2021 № 291/9-2021, від 13.10.2021 № 403/4.2.-2021 та від 05.01.2022 №8/4.2.-2022 направляв на адресу відповідача акти приймання-передачі щодо наданих прав на використання функціональних модулів та надані послуги клієнтської та технічної підтримки за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 (перший та другий квартал 2021 року), за третій та четвертий квартали 2021 року та відповідні рахунки для оплати послуг.

Відповідач у відповідь листами від 27.07.2021 № 409-21, від 25.10.2022 № 596 -21 та від 17.01.2022 № 59-59-1-207 повертав надані акти без підписання, заявляючи про відсутність підстав для надання позивачем протягом 2021 року на користь відповідача послуг за cпеціальним договором, та, відповідно, про відсутність підстав для їх прийняття відповідачем та підписання актів.

Позивач зазначає, що термін дії загального та cпеціального договорів закінчився 31.12.2021, у зв?язку з чим, як передбачено пунктом 11.1 cпеціального договору, сторони протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту його припинення зобов`язані провести звірку взаємних розрахунків та на підставі складеного сторонами акту звірки та здійснити остаточні розрахунки за спеціальним договором.

28.01.2022 позивачем складено та направлено відповідачу акт звірки, в якому відображена заборгованість відповідача за отримані в 2021 році послуги, що складає 118 499 548,85 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 118 499 548,85 грн за отримані, проте не оплачені послуги в 2021 році. Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 24 280 586,55 грн штрафу, 5 925 614,43 грн пені, 11 890 911,26 грн 10 % річних.

Відповідач заперечуючи щодо позову посилається на необґрунтованість доводів позивача, оскільки всі зобов`язання за договором відповідач виконав, а на 2021 календарний рік сторони не досягли згоди по істотним умовам договору після 2020 року, а в 2021 році на спірні правовідносини розповсюдив свою дію Закон України "Про публічні закупівлі", отже визначення постачальника послуг та їх сума в 2021 році мали визначатись за передбаченими цим Законом процедурами публічних закупівель. Оскільки відсутній основний борг за договором, то, на думку відповідача, відсутні і підстави для стягнення похідних від основного боргу сум.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічного змісту правило міститься в статті 526 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договори укладені між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договорами надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як установлено судом вище в листопаді 2019 року між відповідачем (користувач) та позивачем (постачальник) укладено договори про використання програмного комплексу для автоматизації та інформатизації діяльності та супутні послуги № 81/19-НЦТ (загальний) та про використання програмної продукції, послуги клієнтської та технічної підтримки № 82/19-НЦТ (спеціальний договір).

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що суди не встановили та не перевірили чи мало місце вчинення користувачем АТ "Укргазвидобування" дій, спрямованих на припинення договірних правовідносин відповідно до умов загального та спеціального договорів; чи мало місце заперечення дійсності автоматичного продовження строку дії договорів; чи протягом 2021 року відповідач продовжував використовувати функціональні модулі та отримувати послуги щодо забезпечення їх функціонування відповідно до умов договорів.

Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, згідно із частиною першою статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до статті 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

За умовами договорів (пункт 11.1. загального договору та пункти 10.1., 10.2. спеціального договору) строк дії договору визначено до 31.12.2019. У випадку відсутності письмових заперечень сторін, направлених за один місяць до закінчення терміну дії договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Зазначені умови договорів визначають можливість продовження загального та спеціального договорів на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору передбачено відсутність повідомлення однієї зі сторін про припинення договору за місяць до закінчення терміну його дії.

У матеріалах справи наявний лист відповідача від 30.11.2021 № 43-011-4807, відповідно до якого останній з посиланням на пункти 11.1., 11.2. договору про використання програмного комплексу для автоматизації та інформатизації діяльності та супутні послуги від 15.11.2019 №81/19-НЦТ та пункти 10.1., 10.2. спеціального договору про використання програмної продукції, послуг клієнтської та технічної підтримки від 15.11.2019 №82/19-НЦТ висловив заперечення проти пролонгації дії загального та спеціального договорів, укладених 15.11.2019 №81/19-НЦТ та №82/19-НЦТ на наступний календарний рік, тобто лише на 2022 рік.

Разом з тим, доказів звернення відповідача до позивача в листопаді 2020 року із запереченнями щодо пролонгації дії загального та спеціального договорів №81/19-НЦТ та №82/19-НЦТ від 15.11.2019 на наступний рік і доказів отримання останнім такого звернення матеріали справи не містять. На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 відповідач повідомив суд, що такі докази в нього відсутні.

Крім того, в матеріалах справи наявні супровідні листи позивача за №291/9-2021 від 15.07.2021, №403/4.2-2021 від 13.10.2021, №8/4.2.-2022 від 05.01.2022 адресовані відповідачу з пакетом документів на підтвердження виконання позивачем умов загального та спеціального договорів (акти приймання-передачі наданих прав на використання програмної продукції, акти приймання-передачі наданих послуг клієнтської підтримки, акти приймання-передачі наданих послуг технічної підтримки, рахунки на оплату), у відповідь на які відповідач не заперечив фактичне отримання послуг, проте зазначив, що відсутні підстави для підписання таких актів, оскільки сторони не досягли згоди щодо максимальної кількості користувачів функціональних модулів та розміру винагороди на 2021 рік. Разом з тим зазначив, що спеціальний договір міг би бути пролонгованим на наступний (2021 календарний рік), але лише в рамках вказаної в пункту 4.5 суми.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2024 у даній справі звернув увагу на те, що повідомлення користувача про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абз. 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України

Настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами договірних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Отже, враховуючи, що відповідач не повідомляв позивача (або навпаки) про припинення договорів за місяць до закінчення терміну їх дії, тобто в листопаді 2020 року, суд приходить до висновку, що умови загального та спеціального договорів поширюються на спірний 2021 рік.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначає позивач на виконання умов укладених між сторонами договорів він надав відповідачу послуги в період з 01.01.2021 по 31.12.2021 на загальну суму 118 499 548, 85 грн, а також направляв останньому рахунки та акти наданих послуг за вказаний період, однак відповідачем (користувачем) такі акти підписані не були, а рахунки не оплачені (т.2, а.с.41-107).

Так, згідно із пунктом 6.1. спеціального договору до 10-го числа місяця, наступного за обліковим періодом, постачальник надсилає користувачу складені в двох ідентичних примірниках та підписані зі своєї сторони (і) акт приймання-передачі наданих послуг клієнтської та технічної підтримки та (іі) акт приймання- передачі наданих прав на використання функціональних модулів ("акти"), які надавались користувачу протягом відповідного облікового періоду. Акти приймання-передачі наданих послуг (в частині, що стосується імпортної складової послуг технічної підтримки) складаються в порядку, встановленому п. 4.4. договору, з застосуванням офіційного курсу української гривні до Євро, встановлений НБУ станом на перший банківський день першого місяці облікового періоду, в якому надавалися відповідні послуги. За відсутності претензій до змісту наданих постачальником документів та якості, обсягів надання послуг, користувач протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання відповідного акту підписує їх та один екземпляр направляє постачальнику.

Відповідно до пункту 6.2. спеціального договору в разі наявності зауважень до послуг, наданих постачальником протягом відповідного облікового періоду, або до відповідності функціонального модулю встановленим критеріям протягом того ж періоду, користувач протягом строку, встановленого для підписання актів, надає мотивовану відмову від приймання таких послуг та підписання відповідних актів.

У пункті 6.3. спеціального договору сторонами погоджено, що у випадку не підписання користувачем актів та не надання письмових претензій до змісту наданих постачальником документів та/або якості послуг в обліковому періоді, або до відповідності функціонального модулю встановленим критеріям протягом того ж періоду, акти вважаються підписаними сторонами на 6 (шостий) робочий день з дати їх отримання користувачем.

Згідно із пунктом 4.2. загального договору порядок розрахунків за послуги узгоджується та зазначається сторонами в спеціальних договорах.

Відповідно до пункту 7.1. спеціального договору розрахунки за надані послуги та використання функціональних модулів здійснюються користувачем протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати підписання сторонами актів за відповідний обліковий період, на підставі відповідного рахунку на оплату, наданого постачальником користувачу.

Як установлено судом вище, позивач з листами за №291/9-2021 від 15.07.2021, №403/4.2-2021 від 13.10.2021, №8/4.2.-2022 від 05.01.2022 направляв відповідачу на підтвердження виконання позивачем умов загального та спеціального договорів: акти приймання-передачі наданих прав на використання програмної продукції, акти приймання-передачі наданих послуг клієнтської підтримки, акти приймання-передачі наданих послуг технічної підтримки, рахунки на оплату. У відповідь на такі листи відповідач не заперечив фактичне отримання послуг, проте зазначив, що відсутні підстави для підписання таких актів, оскільки сторони не досягли згоди щодо максимальної кількості користувачів функціональних модулів та розміру винагороди на 2021 рік

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зазначає, що реальність надання позивачем відповідачу послуг підтверджується наступним: активністю користувачів відповідача у використанні системи SAP ERP (вивантаження звіту з системи по активним користувачам системи за 2021 рік), створенням та доданням нових користувачів відповідача для використання системи SAP ERP (вивантаження звіту з системи по створеним новим обліковим записам користувачів), зверненнями (більше десяти тисяч за 2021 рік) до служби підтримки позивача Jira ServiceDesk з вирішення питань та проблем по роботі з системою SAP ERP (копії знімків екрану з системи підтримки позивача по обробці звернень користувачів відповідача), виконанням окремих завдань користувачів відповідача по доробці і покращенню функціональності системи SAP ERP на регулярній основі протягом 2021 року (щомісячні звіти про підтримку та розвиток систем SAP, що сформовані на основі вивантаження з системи служби підтримки позивача). Копії вказаних документів надані позивачем та наявні в матеріалах справи (т.1, а.с.85-275, т.2, а.с.1-40).

Водночас, відповідач не заперечував щодо автоматичного продовження строку дії спеціального договору, оскільки продовжував його виконувати (використовувати програмну продукцію та отримувати послуги клієнтської та технічної підтримки) тим самим своєю поведінкою (конклюдентними діями) підтверджуючи подальшу дію спеціального договору та конкретний намір його виконання.

При цьому суд зазначає, що відповідачем не заперечуються та спростовуються доводи позивача, що договори виконувавалися, послуги за ним надавалися та отримувалися відповідачем у заявленому позивачем розмірі. Крім цього, будь-яких претензій чи зауважень щодо якості послуг, що надавалися позивачем від відповідача не надходило (доказів протилежного матеріали справи не містять).

Враховуючи наведене та те, що договори не було розірвано, а відповідач продовжував користуватись функціональними модулями та отримувати протягом 2021 року послуги, суд приходить до висновку, що послуги надані позивачем у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 є такими, що прийняті відповідачем у повному обсязі, а тому підлягають оплаті в погоджений договором строк

Що стосується доводів відповідача відносно того, що в 2021 році на спірні правовідносини розповсюдив свою дію Закон України "Про публічні закупівлі", а отже визначення постачальника послуг та їх сума в 2021 році мали визначатись за передбаченими цим Законом процедурами публічних закупівель, суд зазначає таке.

Так, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" від 19.09.2019, введеного в дію 19.04.2020, АТ "Укргазвидобування" (відповідача) було включено до замовників у розуміння Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до частини десятої статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт ті послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі, якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону.

Разом з тим, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про публічні закупівлі" договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, установлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Суд зазначає, що на момент укладення зазначених договорів, АТ "Укргазвидобування" не було замовником у розумінні Закону України "Про публічні закупівлі", відтак їх укладення та виконання здійснювалося із застосуванням загальних норм законодавства - Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

Отже, враховуючи, що в новій редакції Закону України «Про публічні закупівлі» вказівка про надання його нормам зворотної дії в часі відсутня, його дія не поширюється на правовідносини суб`єктів, які виникли до введення в дію нової редакції Закону (тобто до 19.04.2020), у зв`язку з чим загальний та спеціальний договори повинні виконуватись до їх закінчення в порядку, встановленому в цих договорах.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період з 17.08.2021 по 09.08.2022 у розмірі 5 925 614,43 грн та 24 280 586,55 грн штрафу.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Також за умовами пункту 8.6. спеціального договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, повну або часткову відмову від договору винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф у 10% від загальної ціни цього договору.

Згідно із пунктом 8.6. загального договору за кожен день прострочення користувачем грошового зобов`язання за договором, користувач сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, за період з 17.08.2021 по 09.08.2022 у розмірі 5 925 614,43 грн, суд встановив, що він є обґрунтованим, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 24 280 586,55 грн (242 805 865, 48 грн (послуги надані в 2021 році в сумі 118 499 548,85 грн+124 306 316,63 грн послуги надані в попередні періоди) х 10%), суд зазначає, що він є арифметично вірним та розрахований відповідно до норм законодавства і договору, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, в зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків за надані послуги, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 10% річних у розмірі 11 890,26 грн за загальний період з 17.08.2021 по 21.11.2022.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати наданих послуг, є порушенням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 8.3. спеціального договору у разі прострочення користувачем грошових зобов`язань за цим договором, постачальник має право стягнути з користувача штрафні санкції, передбачені договором, а якщо прострочення триває більше 30 днів, додатково стягнути 10% річних від простроченої суми.

Отже, інший розмір відсотків річних погоджений сторонами в пункті 8.3. спеціального договору.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 10% річних за загальний період з 17.08.2021 по 21.11.2022 судом встановлено, що такий розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і договору та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 10% річних у сумі 11 890 911,26 грн підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, надавши оцінку обставинам на які вказав Верховний Суд у даній справі, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 118 499 548, 85 грн основного боргу, 24 280 586, 55 грн штрафу, 5 925 614, 43 грн пені, 11 890 911, 26 грн 10 % річних.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Цифрові Технології» (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 15, ідентифікаційний код 42257608) 118 499 548 (сто вісімнадцять мільйонів чотириста дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот сорок вісім) грн 85 коп. основного боргу, 24 280 586 (двадцять чотири мільйони двісті вісімдесят тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 55 коп. штрафу, 5 925 614 (п`ять мільйонів дев`ятсот двадцять п`ять тисяч шістсот чотирнадцять) грн 43 коп. пені, 11 890 911 (одинадцять мільйонів вісімсот дев`яносто тисяч дев`ятсот одинадцять) грн 26 коп. 10 % річних та 868 350 (вісімсот шістдесят вісім тисяч триста п`ятдесят) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 23.10.2024.

Суддя Я.А.Карабань