Рішення

від 23.10.2024 по справі 910/9395/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2024Справа № 910/9395/24 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Буд"

про стягнення 416 865,29 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Меганом Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старк Буд" про стягнення 416 865,29 грн, з яких: 258 274,40 грн основної заборгованості, 16 883,87 грн 3% річних, 51 659,73 грн інфляційних втрат та 90 047,29 грн 16% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати товару за договором поставки від 01.08.2022 № 01/08/22-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9395/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено сторонам строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень. Водночас, вказаною ухвалою суд звернув увагу відповідача на його обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет у ЄСІТС.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.08.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділенням поштового зв`язку до суду з поміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, оскільки судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, натомість, останнім не було виконано свого обов`язку щодо реєстрації електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС «Електронний Суд», а відтак відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.08.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Водночас, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРК БУД» (покупець) укладено договір поставки № 01/08/22-1 (надалі - Договір), відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукцію (надалі іменується "товар") у кількості та асортименті відповідно до Специфікацій, що складаються відповідно до письмових замовлень покупця.

Згідно з п. 3.1 Договору товар постачається покупцю протягом 14 (чотирнадцять) робочих днів, з моменту здійснення покупцем попередньої оплати відповідно до п.п. 5.2, 5.4 цього Договору, якщо інше не передбачено в Специфікаціях.

Протягом строку дії цього Договору покупець направляє постачальнику письмові заявки, в яких вказує розміри і кількість товару, який він просить поставити по цій заявці, також вказуються строки поставки (п. 3.5. Договору).

Заявка надсилається покупцем на адресу постачальника за допомогою поштового зв`язку, засобами факсимільного зв`язку на телефон/факс постачальника, електронної адреси та інше (п. 3.6 Договору).

Після узгодження заявки сторонами укладається Специфікація, яка є підставою для відвантаження товару (п. 3.7. Договору).

Відповідно до п. 3.10. Договору постачальник зобов`язаний надати покупцю наступні документи: рахунок на оплату; видаткову накладну; товаро-транспортну накладну; сертифікат якості.

Факт передачі товару підтверджується актом приймання-передачі або видатковою накладною за підписом уповноважених представників обох сторін, в якому вказується стан, комплектність і готовність товару до передачі (п. 3.12. Договору).

Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної, згідно якої товар відпускається покупцю (п. 3.13 Договору).

В п. 3.16. Договору сторони погодили, що претензії з постачання зазначаються при прийманні товару і оформляються окремим актом або видатковими накладними і підтверджуються підписами представників покупця і постачальника.

Відповідно до п. 4.1 Договору покупець оплачує постачальнику вартість поставлених товарів, згідно діючих на момент оплати тарифів на підставі пред`явлених ним рахунків-фактур, які заздалегідь погоджені з покупцем та зазначені у видатковій накладній постачальника.

Згідно з п. 5.1 Договору оплата за товар здійснюється шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника вказаний у реквізитах у цьому договорі. Датою розрахунку є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Оплата товару здійснюється протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту підтвердження заявки відповідно до п. 3.6. цього Договору в розмірі 100 % від вартості відповідної партії поставки товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або листі, якщо інший порядок розрахунків не визначений Специфікацією (п. 5.2 Договору).

Відповідно до п. 5.3 Договору оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору та номер та дату рахунку-фактури, виписаного постачальником на оплату поставленої партії товару.

Згідно з п. 8.2 Договору строк цього договору починає свій перебіг у момент його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань і проведення розрахунків за цим Договором.

Суд встановив, що на виконання Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 030 514,40 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками видатковими накладними від 02.08.2022 № 564 на суму 636 120,00 грн та від 31.08.2022 № 622 на суму 394 394,40 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що ним виставлені відповідачі рахунки на оплату від 29.07.2022 № 2280 та від 29.08.2022 № 2650, за якими товар поставлено у повному обсязі відповідно до видаткових накладних. Водночас, за поставлений товар відповідач розрахувався лише частково на суму 636 120,00 грн, будь-яких претензій до поставленого товару не висловив, а відтак, з останнього підлягає стягненню заборгованість у розмірі 258 274,40 грн, яка залишилась неоплаченою. Крім того, враховуючи прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, позивачем нараховано та заявлено до стягнення, крім суми основного боргу, 3% річних у розмірі 16 883,87 грн, інфляційні втрати у розмірі 51 659,73 грн, 16% річних у розмірі 90 047,29 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Умовами ст. 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 1 030 514,40 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками видатковими накладними від 02.08.2022 № 564 та від 31.08.2022 № 622.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, сторонами у Договорі було погоджено умови щодо здійснення розрахунків за товар, а саме протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту підтвердження заявки відповідно до п. 3.6. цього Договору в розмірі 100 % від вартості відповідної партії поставки товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або листі, якщо інший порядок розрахунків не визначений Специфікацією (п. 5.2 Договору).

Із долучених позивачем в матеріали справи виписок по його рахунку судом встановлено, що відповідачем на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату від 29.07.2022 № 2280 та від 29.08.2022 № 2650 частково сплачено за поставлений за Договором товар на загальну суму 772 240,00 грн. Так, 29.07.2022 відповідачем сплачено 500 000,00 грн згідно з рахунком від 29.07.2022 № 2280; 31.08.2022 сплачено 136 120,00 грн згідно з рахунком від 29.07.2022 № 2280; 06.12.2022 сплачено 136 120,00 грн згідно з рахунком від 29.07.2022 № 2280.

Із наведеного вбачається, що суму рахунку від 29.07.2022 № 2280 та видаткової накладної від 02.08.2022 № 564 (636 120,00 грн) було повністю сплачено відповідачем. Водночас, суд встановив, що здійснену відповідачем оплату у розмірі 136 120,00 грн за рахунком від 29.07.2022 № 2280 позивач зарахував у якості оплати по рахунку від 29.08.2022 № 2650 (видаткова накладна від 31.08.2022 № 622 на суму 394 394,40 грн), у зв`язку з чим залишається несплаченою сума коштів у розмірі 258 274,40 грн.

При цьому, виходячи із умов п. 5.2. Договору, обов`язок відповідача сплатити вказану вище заборгованість є таким, що настав.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов`язання по сплаті поставленого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 258 274,40 грн, яка підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована.

Будь-яких доказів наявності у відповідача претензій щодо якості, комплектності товару, оформлених відповідно до п. 3.16. Договору, матеріали справи не містять.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленого товару за Договором в повному обсязі не подано.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 258 274,40 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивачем заявлені також вимоги про стягнення 3% річних в сумі 16 883,87 грн, 16% річних в сумі 90 047,29 грн та інфляційних втрат в сумі 51 659,73 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд встановив, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати по несвоєчасній оплаті коштів за поставлений згідно з видатковою накладною від 31.08.2022 № 622 товар, із урахуванням здійснення 06.12.2022 часткової оплати. Водночас, як зазначено у позові, відповідач мав би оплатити повністю вартість товару по видатковій накладній від 31.08.2022 № 622 ще протягом трьох банківських днів з моменту підтвердження заявки, тобто оформлення рахунку на оплату від 29.08.2022 № 2650, а саме орієнтовно 01.08.2022.

Таким чином, виходячи із умов п. 5.2. Договору, суд доходить висновку, що відповідач мав на умовах 100% передоплати розрахуватись з позивачем за товар, який передбачалось поставити за відповідними заявками, якщо інше не встановлено у Специфікації.

Так, суд встановив, що видаткова накладна від 31.08.2022 № 622 на суму 394 394,40 грн містить посилання на замовлення покупця № 2650 від 29.08.2022, а тому, з урахуванням наведеного та доводів позивача, які не спростовано відповідачем, останній мав розрахуватись за товар по вказаній видатковій накладній до 01.09.2022 включно. Відтак, прострочення відповідача настає з 02.09.2022.

На підставі викладеного, перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки є частково вірними, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення відповідача на суму 394 394,40 грн (неправильне визначення початку періоду прострочення та включення дня фактичної оплати коштів у період прострочення на вказану суму коштів). Отже, за перерахунком суду, за прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов`язання зі сплати 394 394,40 грн за період з 02.09.2022 по 05.12.2022 з останнього підлягає стягненню на користь позивача 3% річних у розмірі 3 079,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 424,24 грн. Водночас, за період з 06.12.2022 по 29.07.2024 на суму простроченого зобов`язання у розмірі 258 274,40 грн позивачем 3% річних в сумі 12 767,04 грн та інфляційних втрат в сумі 26 672,49 грн розраховано правильно.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок несплати за поставлений товар в строки, передбачені Договором, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 15 846,56 грн та інфляційні втрати у розмірі 47 096,73 грн. Таким чином, позовні вимоги у даній частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 16% річних за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає таке.

Умовами п. 7.8. Договору сторони, керуючись приписами ст. 536 Цивільного кодексу України, погодили, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти за весь період користування чужими грошовими коштами у розмірі 16% (шістнадцять відсотків). При цьому періодом користування чужими грошовими коштами для цілей цього пункту Договору визнається проміжок часу, що починається з першого дня прострочення виконання боржником свого обов`язку передати (сплатити) грошові кошти за цим Договором і закінчується у день повного виконання ним цього обов`язку. Проценти за користування чужими грошовими коштами нараховуються на суму невиконаного або несвоєчасно виконаного боржником обов`язку передати (сплатити) грошові кошти за цим Договором.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, у ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Суд зауважує, що проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми. Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 по справі № 908/24/18, від 18.12.2018 по справі № 908/639/18.

У Договорі сторони передбачили як сплату процентів за період користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України (п. 7.8. Договору), так і відповідальність, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України (п. 7.9. Договору).

Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору на власний розсуд, самостійно визначити види відповідальності за порушення виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевказане та відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо здійснених позивачем нарахувань за несвоєчасну оплату товару, суд вважає вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами відповідно до п. 7.8. Договору правомірною.

Водночас, перевіривши здійснений позивачем розрахунок вказаних нарахувань, суд встановив його помилковість, оскільки позивач допустився тих самих помилок, що і при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в частині визначення періоду прострочення із оплати коштів у розмірі 394 394,40 грн.

Отже, за перерахунком суду, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 84 514,97 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині задовольняються судом частково.

Частиною 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем за Договором товару на спірну суму в розмірі 258 274,40 грн, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково (з урахуванням допущення помилок при здійсненні розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими коштами).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРК БУД» (вул. Княжий Затон, 9-А, офіс 369, м. Київ, 02095; ідентифікаційний код 42539998) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна» (вул. Парково-Сирецька, буд. 9, кв. 73, м. Київ, 04112; ідентифікаційний код 36856796) заборгованість в розмірі 258 274,40 грн, 3% річних у розмірі 15 846,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 47 096,73 грн, проценти за користування чужими коштами у розмірі 84 514,97 грн та судовий збір у розмірі 6085,99 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23.10.2024.

Суддя Т.Ю. Трофименко