Рішення

від 08.10.2024 по справі 911/2193/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 911/2193/23

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О. М., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Технолоджі» (08292, Київська область, м. Буча, вул. Енергетиків, буд. 14, код ЄДРПОУ 41306706)

до Khantex-Group OOO (Товариство з обмеженою відповідальністю «Khantex-Group») (170700, Republic of Uzbekistan, Andijanskaya oblast, Kurgantepinsky district, 7A, street At-Termizi, Uchkun MFY; 170700, Республіка Узбекистан, Андижанська область, Кургантепинский район, 7А, вул. Ат-Термізій, Учкун МФЙ, код 303691832; тел. +998901425070; info@khantex-group.uz, https://khantex.group/contact)

про стягнення заборгованості за контрактом поставки і дистрибуції №3/2022-УК від 02.05.2022,

за участю представників:

позивача: Мінченко Ярослава Васильовича,

відповідача: не з`явились,

в с т а н о в и в :

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява №30-06/3/23вх.1891/23 від 18.07.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю «А-технолоджі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Khantex-Group» про стягнення заборгованості за контрактом поставки і дистрибуції №3/2022-УК від 02.05.2022.

Заявник просив суд стягнути з Khantex-Group OOO (Республіка Узбекистан) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Технолоджі» грошові кошти, за контрактом поставки і дистрибуції №3/2022-УК від 02.05.2022, що складаються з 25546,00 доларів США основної заборгованості (що еквівалентно 934181,46 грн), 2554,6 доларів США штрафу, (що еквівалентно 93418,15 грн) та 70063,61 грн збитків.

Пунктом 10.2 контракту поставки і дистрибуції №3/2022-УК від 02.05.2022, за яким позивач заявляє свої вимоги, визначено, що у разі, якщо сторони не можуть дійти згоди [щодо правовідносин за контрактом], то всі суперечки та розбіжності передаються на вирішення арбітражного суду за місцем перебування позивача відповідно до матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що позивач у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Технолоджі», офіційною юридичною адресою якого є Київська область, м. Буча, вул. Енергетиків, буд. 14, то цей спір підсудний Господарському суду Київської області, оскільки в силу положень статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.

За статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку коли дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Тож ухвалою про відкриття провадження у справі від 25.07.2023 суд прийняв позовну заяву, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного

Цією ж ухвалою суд призначив проведення першого підготовчого засідання на 18.12.2023 на 14:00 та другого підготовчого засідання на 29.01.2024 на 14:00.

Суд відповідно до ч. 2 ст. 169 ГПК України встановив виключно письмову форму для всіх заяв та клопотань, що будуть подаватись у справі.

Суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов (з дотриманням вимог ст. 165 ГПК України) з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Поряд з цим, з метою направлення відповідачу, як іноземному суб`єкту господарської діяльності, необхідних матеріалів для участі у справі, суд зобов`язав позивача подати суду в двох примірниках нотаріально посвідчений, належним чином прошитий переклад узбецькою мовою цієї ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви, доручення про вручення та повідомлення про день судового засідання.

Провадження у справі зупинено до дня першого судового засідання.

Господарський суд Київської області, відповідно до умов Договору між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19.02.1998, надіслав Міністерству Юстиції України для вручення через дипломатичні канали відповідачу пакету документів, що включав в себе копію ухвали Господарського суду Київської області від 25.07.2023 у справі № 911/2193/23 (екземпляри українською та узбецькою мовами); копію позовної заяви № 14-07/7/23 від 14.07.2023 (екземпляри українською та узбецькою мовами); доручення про вручення документів (екземпляри українською та узбецькою мовами); виклик (повідомлення) про день судового розгляду (екземпляри українською та узбецькою мовами).

У судове засідання 18.12.2023, учасники справи не з`явилися. Позивачем подано заяву про проведення судового засідання без участі представника, яка прийнята судом. Враховуючи відсутність відомостей щодо вручення Міністерством юстиції України пакету документів у справі відповідачу, а також ухвалу про відкриття провадження у справі, якою було визначено і дату другого підготовчого судового засідання (29.01.2024 на 14:00), суд відклав підготовче судове засідання на дату, визначену в ухвалі про відкриття провадження, а саме, на 29.01.2024 на 14:00.

В судове засідання 29.01.2024 з`явились представники позивача. Відповідачем не подано відзиву на позов чи інших заяв.

Враховуючи те, що у два підготовчих судових засідання, визначених ухвалою від 25.07.2023, представники відповідача не з`явились, суд прийшов до висновку про необхідність закриття підготовчого провадження у справі у зв`язку з чим суд призначив справу до розгляду по суті.

З огляду на те, що відповідач є нерезидентом та обставину відсутності в день засідання у суду відомостей про вручення ухвали про відкриття провадження відповідачу, суд з власної ініціативи продовжив строк для подання відзиву до 06.08.2024.

Суд призначив проведення першого судового засідання з розгляду справи по суті на 06.08.2024 на 14:00.

Крім того, згідно з п. 2.2, ІІ розділу Наказу Міністерства юстиції України від 27.06.2008 № 1092/5/54 «Про затвердження Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень» у разі надіслання судом України доручення для виконання за кордоном цивільна справа, у зв`язку з якою складається доручення, призначається до розгляду з урахуванням розумних строків пересилання документів та виконання направленого доручення за кордоном. У разі можливості, судом України призначається дата наступного судового засідання, на яке може прибути особа, що викликається.

Тому суд визначив і дату другого судового засідання з розгляду справи по суті (за умови, що відповідач не з`явиться у визначені в попередньому абзаці дату та час) - 08.10.2024 на 14:00.

Ухвалою від 29.01.2024 суд зобов`язав позивача подати суду в двох примірниках нотаріально посвідчений, належним чином прошитий переклад узбецькою мовою цієї ухвали про повідомлення про дату, час та місце судового засідання у справі, доручення про вручення та повідомлення про день судового засідання та бланку підтвердження про вручення документа.

Провадження у справі зупинено в порядку в порядку п. 4 ч. 1 ст. 228 ГПК України до дня судового засідання 06.08.2024 на 14:00.

Після виконання позивачем вимог ухвали суду про надання перекладів пакету документів, суд направив Міністерству Юстиції України для вручення через дипломатичні канали зазначених документів з метою отримання відповідачем відомостей про дати наступних засідань у справі.

Враховуючи неявку відповідача у судове засідання 06.08.2024, суд відклав розгляд справи по суті на наступну заплановану дату - 08.10.2024 на 14:00.

Міністерство юстиції України листом від 12.02.2024 надало документи, отримані від Міністерства Юстиції Республіки Узбекистан, складені за результатами виконання доручення суду про вручення судових документів представнику відповідача.

Ухвалою у справі № 4-17-2304/25 судді Судової колегії з економічних справ Андижанського обласного суду Республіки Узбекистан Убайдуллєєва Д. постановлено вважати виконаним доручення Господарського суду Київської області. В цій ухвалі вказано, що на судовому засіданні представнику товариства-відповідача Ашурову Хошимжану було вручено ухвалу у справі № 911/2193/23 від 25.07.2023, доручення про вручення і позовну заяву. Також у справі № 911/2193/23 наявний оригінал підтвердження про вручення документів, що підписаний представником відповідача, суддею та скріплено гербовою печаткою суду.

Тож, взявши до уваги наведені докази, що підтверджують обізнаність відповідача про наявність провадження у справі з розгляду позовної заяви ТОВ «А-технолоджі» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Khantex-Group» заборгованості за контрактом поставки і дистрибуції №3/2022-УК від 02.05.2022, суд у судовому засіданні 08.10.2024 перейшов до розгляду справи по суті.

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача чи визнати ті чи інші обставини спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався наданою йому можливістю доступу до правосуддя.

Заслухавши присутнього на засіданні представника позивача, суд прийняв рішення у справі про часткове задоволення позову.

Фактичні обставини правовідносин сторін

Переходячи до дослідження переданих на розгляд суду матеріалів суд зазначає, що в силу статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами.

В розпорядження суду надано копії контракту поставки і дистрибуції № 3/2022-УК, який укладений у місті Києві 02.05.2022, специфікації № 1, рахунку на оплату, платіжної інструкції № 186, CMR (міжнародна товарно-транспортна накладна), рахунку-фактури, митної декларації та вантажної митної декларації.

Судом встановлено, що між ТОВ «Khantex Group», як продавцем, та ТОВ «А-Технолоджі», як покупцем, було укладено контракт постачання та дистрибуції № 3/2022-УК, що датований 02.05.2022, відповідно до якого продавець взяв на себе обов`язок поставити покупцю продукцію в асортименті, кількості, строк, за ціною і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в цьому контракті та специфікаціях.

Пунктом 2.2 контракту визначено, що об`єм товару та умови поставки визначаються згідно зі специфікацією, яка є невід`ємною частиною цього контракту.

Згідно пункту 3.1 постачання товару відбувається за договірними цінами. Ціною на товар вважається ціна, зазначена у специфікації та рахунку-фактурі до цього контракту.

Пунктом 3.3 договору визначено, що валютою контракту є долар США, а відповідно до пункту 3.4 загальна сума контракту складає 2000000,00 доларів США.

У справі наявна специфікація № 1 до контракту від 02.05.2022 відповідно до якої сторони домовились про поставку білизни натільної, кольору хакі, 125000 комплектів загальною вартістю 602500,00 дол. США (4,82 за кг) у строк до 31.10.2022.

В силу пункту. 4.1 контракту вартість партії виплачується покупцем у доларах США прямим банківським переказом на валютний рахунок продавця прямим банківським переказом, на умовах зазначених у специфікації до контракту.

Відповідно до пункту 4.3 контракту документом для оплати є рахунок-фактура (інвойс) продавця.

Продавець виставив покуплю рахунок на оплату №1/3-УК1105 від 11.05.2022 на суму 602500,00 дол. США за контрактом № 3/2022-УК від 02.05.2022.

До позовної заяви долучено платіжну інструкцію АТ "Сенс Банк" в іноземній валюті №186, що датована 21.07.2022 з якої вбачається здійснення грошового переказу на суму 33740,00 Доларів США (USD) з рахунку ADVANCED TECHNOLOGY LTD (код 41306706) нерезиденту Khantex-Group LLC на рахунок S.W.I.F.T. - NBFAUZ2X (як зазначено в рахунку). У призначенні платежу вказано "Prepayment for a underwear KONTRAKT 3/2022-UK DD 02.05.2022 INV 1/3-UK 1105 DD11.05.2022".

Згідно пункту 5.1 контракту товари, зазначені у специфікаціях до цього контракту, будуть поставлятися автотранспортом або виходячи з транспортних можливостей авіатранспорту та залізничного транспорту, на умовах FCA-Андіжан у термінах Інкотермс-2010, відповідно до вказівок покупця на постачання кожної партії товарів.

Пунктом 5.2 контракту визначено, що продавець зобов`язаний здійснити відвантаження товару на умовах, зазначених у специфікації до контракту, що є невід`ємною частиною Контракту. Продавець має право на дострокове відвантаження товару з дозволу покупця.

У справі наявні докази поставки товару - міжнародна транспортна накладна від 24.08.2022, митна декларація форми МД-2 № UA100180/2022/026582 та вантажна митна декларація А EDB668306, у яких зазначено відправника (ТОВ «Khantex-Group»), отримувача (ТОВ "А-Технолоджі"), товар (натільна білизна, 34 мішки, 1700 комплектів), ціну товару (8194,00). Також до позову додано рахунок фактуру від 24.08.2022 на оплату 1700 комплектів натільної білизни з зазначенням вартості поставки в 8194,00 дол. США.

Аргументація позовних вимог

У позовній заяві позивач звертав увагу на те, що ним частково було оплачено виставлений відповідачем рахунок на оплату на суму 33740,00 дол. США, з урахуванням потреб на дату оплати. Сума оплати еквівалентна вартості 7000 комплектів товару, якщо визначати вартість поділивши суму оплати в 33740 дол. США на ціну одного комплекту у 4,82 дол США.

За переконанням позивача зобов`язання щодо поставки уже оплаченого товару у строк передбачений умовами договору до 31.12.2022 відповідач виконав лише частково - здійснив поставку 1700 комплектів товару на загальну суму 8194,00 дол. США.

Кількість фактично відвантаженого товару визначених в митній декларації та накладної CMR, виявилась меншою ніж було попередньо оплачено позивачем. Позивач наголошував, що згідно положень контракту кінцевим строком поставки товару є 31.10.2022. За таких обставин, зобов`язань щодо поставки решти товару відповідач не виконав, що стало причиною виникнення спору.

Станом на день подання позову за відповідачем рахувалися невиконанні зобов`язання на загальну суму 25546,00 дол США., що визначено за наступним розрахунком: 33740,00 - 8194,00 = 25546,00.

Щодо обраного способу захисту у вигляді вимоги з повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар, позивач посилався на положення частини 2 статті 693 ЦК України та правові позиції Верховного Суду щодо цього, які викладені у постановах від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 та від 05.06.2018 у справі № 904/8972/17.

Враховуючи порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором з поставки товару - затримання відвантаження, позивач вважав, що наявні правові підстави для нарахування відповідачу штрафних санкцій у вигляді штрафу передбаченого п. 8.2 договору у розмірі 10% від загальної суми невиконаних зобов`язань (2554,6 дол. США)

Також у зв`язку з бездіяльністю відповідача з поставки товару позивач просив стягнути з ТОВ «Khantex-Group» 70063,61 грн збитків, понесених позивачем у вигляді пені, що нарахована товариству відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції".

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зауважує, що між позивачем та відповідачем, що є нерезидентом було укладено контракт поставки і дистрибуції. А відтак, у цьому рішенні суд наводить спеціальні положення законодавства, які поширюються на договірні правовідносини, що пов`язані з постачанням товарів з суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності.

В силу абзаців 1 та 2 статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб`єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" до видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб`єкти цієї діяльності, належать, зокрема, експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили. Абзацом 14 статті 1 Закону визначено, що Імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами. У відповідності до абзацу 49 цієї статті товаром є будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З приводу процесуальних вимог щодо доказування у господарських справах, суд звертає увагу на те, що статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, суд констатує, що на підставі поданих до справи доказів - контракту, специфікації, рахунків на оплату та квитанції про оплату, накладних та митних декларацій, які детально описані судом вище, встановлено наступне. Позивач та відповідач домовилися про поставку відповідачем позивачу товару - 125000 комплектів натільної білизни загальною вартістю 602500,00 дол. США. З цього слідує, що вартість одного комплекту становить 4,82 дол. США. У специфікації до контракту вказано строк поставки всього об`єму по специфікації - до 31.10.2022. Однак, як з`ясовано судом на підставі наявних у справі доказів, відповідачем було поставлено лише частину обумовленого об`єму товару 1700 комплектів на суму 8194,00 дол. США. При цьому позивач здійснив передоплату за товар у розмірі 33740,00 дол. США, що вбачається з платіжної інструкції в іноземній валюті №186 від 21.07.2022.

Зважаючи на те, що у справі відсутні докази вчинення інших поставок, суд приходить до висновку, що позивачем переплачено вартість узгодженого до поставки товару на 25546 дол. США. Разом з тим, строк поставки закінчився 31.10.2022. Тож позивач виявив намір звернутися з позовом про повернення заборгованості у вигляді переплаченої суми.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Слід зауважити, що відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Виходячи зі змісту правовідносин між позивачем та відповідачем по контракту, останні є відносинами з поставки товару, відтак, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 54 ЦК України (купівля-продаж).

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як зазначалося судом у специфікації визначено граничний строк поставки як 31.10.2022, однак відповідачем було поставлено лише частину партії товару у зазначений строк, що вбачається з наявних у справі митних декларацій.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару, у зв`язку з неотримання ним звернення від покупця щодо місця відвантаження товару - не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому, припис частини 2 статті 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку непоставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Частина 2 статті 693 ЦК України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права певним шляхом, що було реалізовано позивачем в межах даної справи шляхом подання відповідного позову.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18, на яку звертав увагу і позивач у поданій до суду заяві.

Таким чином, з огляду на недопоставку визначеного у специфікації товару в обумовлений сторонами строк, враховуючи, що розмір передоплати перевищує суму поставки, суд вважає за можливе задовольнити позовну вимогу та стягнути з відповідача розмір переплати у 25546,00 дол. США, що вирахувано судом, як різниця між сумою передоплати та вартістю здійсненої поставки (33740,00 - 8194,00) у відповідності до способу захисту, що передбачений статтею 693 ЦК України. За офіційним курсом НБУ станом на день подання позову 30.06.2023 вказана сума еквівалентна 934181,46 грн.

Переходячи до розгляду вимог позивача про стягнення штрафу, суд зосереджує увагу учасників справи на такому.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 8.2 укладеного між сторонами контракту визначено, що у разі затримки відвантаження товару, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості специфікації.

Позивач заявив до стягнення 2554,60 дол. США у відповідності до санкції, передбаченої пунктом 8.2 контракту, при цьому розрахувавши штраф як 10% від загальної суми невиконаних зобов`язань (25546,00 дол. США), що є правом сторони та співвідноситься з положеннями статті 549 ЦК України, а не розраховуючи розмір штрафу від вартості специфікації (602500,00 дол. США), що б суперечило нормам цивільного закону щодо правової природи штрафу, як неустойки (штрафної санкції).

Тож суд вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення штрафу 2554,60 дол. США у 10% від розміру невиконананих грошових зобов`язань відповідно до пункту 8.2 контракту у повному розмірі, враховуючи правильність арифметичних розрахунків сторони позивача (10% з 25546,00).

Також позивач просив стягнути з відповідача збитки понесені позивачем у вигляді пені, що нарахована відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" у період з 19.01.2023 по 12.02.2023 - поза межами 180 денного граничного строку розрахунків з експорту та імпорту товарів, визначеного постановою Правління Національного Банку України № 18 від 24.02.2022.

Зазначеною частиною 5 статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" передбачено "порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару)."

Зі змісту вказаної статті вбачається, що санкція у вигляді пені застосовується за порушення строків розрахунків саме до резидентів. Пунктом 9 частини 1 статті 1 цього Закону (визначення термінів) передбачено, що резидентами є юридичні особи та інші суб`єкти господарювання з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України. Відтак, позивач підпадає під категорію осіб, що відповідно до Закону України "Про валюту і валютні операції" є резидентами.

Натомість відповідач є нерезидентом, відповідно до підпункту б пункту 8 частини 1 статті 1 цього Закону, адже за своїм статусом вважається суб`єктом господарювання з місцезнаходженням за межами України, який створений та діє відповідно до законодавства іноземної держави, в цьому випадку Республіки Узбекистан.

Суд наголошує, що відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 ЦК України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового, додаткового. Для застосування заходів цивільно-правової відповідальності необхідний склад цивільного правопорушення.

Збитками відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України є:

втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (неодержані доходи).

В силу частини 3 статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Нормою частини 2 статті 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладену у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відтак, суд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отож, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та наведені судом висновки на позивача покладається обов`язок довести суду згідно зі статтею 74 ГПК України наступне:

по-перше - факт заподіяння йому збитків;

по-друге - наявність протиправної поведінки (діяльності або бездіяльності) особи, яка завдала збитки;

по-третє - вину заподіювача збитків;

по-четверте - причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками;

по-п`яте - розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань;

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд, дослідивши матеріали справи констатує, що позивачем не додано жодного документу, який би свідчив про реальну сплату ним пені у відповідності до Закону України "Про валюту і валютні операції", відтак, відсутні докази фактично понесених збитків.

При цьому суд зауважує, що згідно із частиною 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

Наведену норму ГК України, що включає до складу збитків додаткові витрати слід класифікувати як реальні збитки. Разом з тим, аналізуючи гіпотезу частини 5 статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" суд не може прийти до висновку про реальність покладення на позивача пені за порушення строків розрахунку (факту збитків), адже наведеним положенням статті не передбачено накладення штрафних санкцій на особу внаслідок дій чи бездіяльності у вигляді прострочення поставки іншою особою, яка є нерезидентом, при тому що розрахунки за імпортування товару стороною все ж були здійснені, незважаючи на неотримання такого товару, що існує поза волею позивача.

Суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків, враховуючи недоведеність позивачем передусім факту заподіяння йому збитків на підставі доказів поданих до справи та належним чином обгрунтованого розміру збитків не у довільно визначений на власний розсуд позивачем період. Суд не вбачає вини у діях відповідача, враховуючи також те, що відповідач, як іноземна особа не наділений обов`язком бути обізнаним про відповідальність, яку несуть резиденти за порушення правил розрахунків з валютними операціями в Україні, а позивачем не надано доказів, які б підтвердили попередження відповідача про ймовірність понесення позивачем такого роду витрат через порушення договірних зобов`язань контрагентом. Також суд з прописаних у тексті позову аргументів не прослідковує зв`язку між бездіяльністю відповідача та наслідками, які зазнав позивач, оскільки обгрунтування будується виключно на наявності певної протиправної поведінки постачальника, яка жодним чином не пов`язана з накладенням на позивача пені у період часу, що йде пізніше обумовлених строків поставки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 15413,99 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Khantex-Group OOO (Товариство з обмеженою відповідальністю «Khantex-Group») (170700, Republic of Uzbekistan, Andijanskaya oblast, Kurgantepinsky district, 7A, street At-Termizi, Uchkun MFY; 170700, Республіка Узбекистан, Андижанська область, Кургантепинский район, 7А, вул. Ат-Термізій, Учкун МФЙ, код 303691832; тел. +998901425070; info@khantex-group.uz,https://khantex.group/contact) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Технолоджі» (08292, Київська область, м. Буча, вул. Енергетиків, буд. 14, код ЄДРПОУ 41306706) 25546,00 дол. США (за офіційним курсом НБУ на день подання позову 30.06.2023 еквівалентно 934181,46 грн) заборгованості, 2554,6 дол. США (за офіційним курсом НБУ на день подання позову 30.06.2023 еквівалентно 93418,15 грн) штрафу та 15413,99 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2024

Суддя А.Ф. Черногуз