Рішення

від 23.10.2024 по справі 5016/1956/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року Справа № 5016/1956/2012(5/74)(915/543/24)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М..

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без виклику сторін справу № 5016/1956/2012(5/74)(915/543/23)

за позовом Приватного виробничо-торгівельної фірми "Агроділо" (код ЄДРЮОФОП 30389518; вул. Чкалова, 58, кв. 43, м. Миколаїв, 54055)

в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Сашина О.А. поштова адреса: а/с 194, м. Миколаїв, 54001; ел. адреса: @de-ure.mk.ua);

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення грошових коштів

в межах справи № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство Приватної виробничо-торгівельної фірми "АГРОДІЛО"

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство Приватної виробничо-торгівельної фірми (ПВТФ) "Агроділо"; постановою від 31.10.2012 визнано ПВТФ "Агроділо" банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Сашина О.А.

Приватною виробничо-торгівельною фірмою "Агроділо" (далі ПВТФ "Агроділо") в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Сашина О.А. в межах справи № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство ПВТФ "Агроділо" 14.05.2024 пред?явлено позов про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у загальній сумі 1079766,45 грн, із яких: 1037900,00 грн ? основний борг; 25123,45 грн ? інфляційні втрати; 17643,00 грн ? 3 % річних, з посиланням на неналежне виконання ОСОБА_1 зобов?язань щодо повернення сум позики, отриманих від ПВТФ "Агроділо" згідно видаткових касових ордерів №№ ЛГ9702246, ЛД9702250, ЛД0417256, ЛД0417262, ЛГ0417264, внаслідок чого утворилася заборгованість у спірній сумі, на котру позивачем здійснені нарахування в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивач також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 14.05.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/543/24 та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М., у провадженні якої перебуває справа № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство позивача - Приватної виробничо-торгівельної фірми "Агроділо" (код ЄДРПОУ 30389518).

У зв`язку із недоліками заяви суд ухвалою від 20.05.2024 залишив позов без руху та встановив позивачу строк на усунення недоліків.

Від позивача 23.05.2024 надійшло клопотання № 02-01/77/545 від 23.05.2024 про усунення недоліків позову з відповідними додатками. Суд визнає, що недоліки позовної заяви позивачем усунуто у встановлений строк, у зв?язку з чим вона підлягає прийняттю до розгляду.

Частиною 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Ухвалою від 28.05.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду в межах провадження у справі № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство ПВТФ "Агроділо", присвоєно справі номер № 5016/1956/2012(5/74)(915/543/24), відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.

Ухвали суду від 28.05.2024 (про відкриття провадження у справі) надіслано на адресу відповідача ОСОБА_1 , зазначену в Єдиному державному демографічному реєстрі - вул. Героїв-Рятувальників, 93, м. Снігурівка, Миколаївська область. Дана ухвала повернута до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" .

Ухвала від 09.09.2024 з відміткою «судова повістка» надіслана на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному демографічному реєстрі - вул. Героїв-Рятувальників, 93, м. Снігурівка, Миколаївська область. Дана ухвала повернута до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" .

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзивів на позовну заяву.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа № 5016/1956/2012(5/74) про банкрутство ПВТФ "Агроділо".

Постановою від 31.10.2012 судом визнано ПВТФ "Агроділо" банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Сашина О.А. Обов`язком ліквідатора у ліквідаційній процедурі відповідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Кодексу України з процедур банкрутства є проведення інвентаризації та визначення початкової вартості майна банкрута, аналіз фінансового стану банкрута, формування ліквідаційної маси, заявлення до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості та ін. Тобто, ліквідатор має вжити всіх, передбачених законодавством заходів для наповнення ліквідаційної маси, за рахунок якої задовольнити вимоги кредиторів у процедурі ліквідації.

За змістом заяви позивач указує, що арбітражним керуючим Сашиним О.А. - ліквідатором ПВТФ "Агроділо" під час проведення дій, спрямованих на розшук майна ПВТФ "Агроділо" у процедурі ліквідації ПВТФ "Агроділо" було встановлено, що гр. ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Снігурівським РВ УМВС України в Миколаївській області 10.11.2000) отримав від ПВТФ "Агроділо" позику у загальному розмірі 1037000,00 грн., вказане підтверджено видатковими касовими ордерами:

№ ЛГ 9702246 від 01.10.2008 на суму 564000,00 грн. (призначення платежу позика робітнику за дог № б/н від 09.01.07);

№ ЛГ 9702250 від 09.10.2008 на суму 295000,00 грн. (призначення платежу позика робітнику за дог № б/н від 09.01.07);

№ ЛД 0417262 від 23.12.2008 на суму 50000,00 грн. (видача позики робітнику);

№ ЛД 0417264 від 24.12.2008 на суму 58000,00 грн. (призначення платежу позика робітнику за дог № б/н від 09.01.07);

№ ЛД 0417253 від 30.10.2008 на суму 70000,00 грн. (призначення платежу позика робітнику за дог № б/н від 09.01.07).

Позика позивачу не повернута, документів, які свідчили б про повернення позики, відстрочки чи ін. ліквідатором підприємства банкрута не виявлено.

Позивач зазначає, що з метою повернення грошових коштів він звернувся до відповідача з вимогами про повернення позики протягом семи днів з моменту отримання цих вимог.

За змістом позову, поштове відправлення із зазначеними вимогами (трек - номер 5400501694267) позичальник не отримав, оскільки відповідне направлення 10.11.2023 повернуте відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Позивач стверджує, що у зазначений позивачем семиденний строк з моменту отримання вимоги гр. ОСОБА_1 позику не повернув. На підтвердження цього позивач надав банківську виписку за період з 01.10.2023 по 11.05.2024.

Відповідач не спростував та не заперечив наявності боргу перед ПВТФ "Агроділо".

Після цього, позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Згідно поданих суду документів, борг гр. ОСОБА_1 перед ПВТФ "Агроділо" становить 1037000,00 грн.

Норми права, що застосовуються судом. Висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019р. введено у дію Кодекс України з процедур банкрутства, згідно ч.2 Прикінцевих і Перехідних Положень якого, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом втратив чинність з цього моменту.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу приписів ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Питання обігу готівки до 04.01.2018 регулювалися Положенням про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене Постановою Правління ННБУ № 637 від 15.12.2004р. (далі - Положення).

Відповідного п.1.2. Положення касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видач) готівки з каси.

За п.3.1 Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

В п. 3.5. Положення зазначено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером касир вимагає паспорт, записує його найменування та номер, ким і коли виданий.

Згідно п. 3.6 Положення видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості.

У даному випадку у касових ордерах № ЛГ 9702246 від 01.10.2008, № ЛД 9702250 від 09.10.2008, № ЛД 0417262 від 23.12.2008, № ЛД 0417264 від 24.12.2008; № ЛД 0417253 від 30.10.2008 зазначені і ПІБ відповідача - отримувача коштів, і його паспортні дані і підстава видачі коштів - договір позики від 09.01.2007.

Як вбачається з видаткових касових ордерів № ЛГ 9702246 від 01.10.2008, № ЛД 9702250 від 09.10.2008, № ЛД 0417262 від 23.12.2008, № ЛД 0417264 від 24.12.2008; № ЛД 0417253 від 30.10.2008 гр. ОСОБА_1 отримав від позивача кошти у сумі 1037000,00 грн саме як позику за договором позики від 09.01.2007.

Надані позивачем видаткові касові ордери, в яких зазначено про отримання відповідачем грошових коштів саме в позику, підтверджують факт укладення між сторонами вказаного правочину.

Договір позики зазначений у касових ордерах відповідно до положень ст. 204 ЦК України, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.

За своєю суттю видаткові касові ордери є документами, які підтверджують факт отримання грошових коштів з одночасним зазначенням підстав для їх отримання - позика, про що зазначено в наданих до суду ордерах.

Видаткові касові ордери є документами, що не тільки засвідчують отримання відповідачем від позивача певної грошової суми, а і оцінюються судом як доказ укладення договору позики саме в письмовому вигляді.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за видатковими касовими ордерами відповідачем коштів не отримано, суду надано не було.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 1051 ЦК України передбачає, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, аніж встановлено договором.

Зазначене дозволяє дійти висновку про те, що договір позики є двостороннім правочином, за яким обов`язку позивача надати позику кореспондує обов`язок відповідача таку позику повернути.

Згідно положень ст. 1049 ЦК України, у відповідача виник обов`язок повернення отриманих коштів.

Згідно до ст.193 ГК України, норми якої кореспондуються зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом у даному рішенні, факт надання ПВТП "Агроділо" позики гр.ОСОБА_1 підтверджено належними доказами, а також встановлено судом та не оспорювалося відповідачем.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПВТП "Агроділо" є повністю обґрунтованими, наявні правові підстави для стягнення з гр. ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань, а отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Разом з тим, ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

На указану у даній ухвалі заборгованість за договором позики, позивачем здійснені відповідні нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є арифметично неправильними, так як позивачем невірно визначено період нарахування, зокрема невірно визначено дату початку відповідних нарахувань - 16.10.2023. Так, здійснивши перевірку доказів в частині визначення періоду нарахування, судом встановлено, що в якості доказу направлення вимог про повернення боргу на адресу відповідача надано фіскальний чек та конверт на якому зазначено, що відповідне направлення трек - номер 5400501694267 повернуте поштовим відділенням відправнику 09.12.2023 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином суд дійшов висновку, що у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення заборгованості ПВТФ "Агроділо" з 16.12.2023 (09.12.2023 дата згідно конверту + 7 днів відповідно до вимог).

Здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначення правильного періоду, суд дійшов висновку:

- за розрахунком суду, виконаним за допомогою програмного забезпечення IpLex, сума 3% річних за зазначений період (16.12.2023 - 10.05.2024) складає 12498,73 грн, а тому саме цю суму належить стягнути з відповідача;

- за розрахунком суду, виконаним за допомогою програмного забезпечення IpLex, сума інфляційного нарахування за зазначений період (16.12.2023 - 10.05.2024) складає 14591,79 грн, а тому саме цю суму належить стягнути з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач письмового відзиву та контррозрахунку заборгованості не надав, тверджень позивача не спростував.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 12768,89 грн ((1064090,52 / 1079766,45) *12957) судового збору.

Щодо стягнення з відповідача комісії банку, суд зазначає що указане не передбачено ст. 129 ГПК України та стягненню не підлягає.

Керуючись ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 73,74,76-79, 86, 91, 123, 129, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Приватного виробничо-торгівельної фірми "Агроділо" (код ЄДРЮОФОП 30389518; вул. Чкалова, 58, кв. 43, м. Миколаїв, 54055) заборгованість за договором позики у сумі 1037000,00 грн., інфляційні втрати у сумі 14591,79 грн., 3% річних у сумі 12498,73 грн., а також 12768,89 грн. судових витрат.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.М. Давченко