Постанова

від 22.10.2024 по справі 910/15275/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15275/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - Гончаренко С. М.,

відповідача - Данилов К. О.,

третьої особи - Санін А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Антимонопольного комітету України та Акціонерного товариства «Харківобленерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 (суддя Бондаренко-Легких Г. П.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 (колегія суддів: Буравльов С. І. - головуючий, Андрієнко В. В., Шапран В. В.) у справі

за позовом Компанії «Смарт Холдинг (Сайпрус) Лтд»

до Антимонопольного комітету України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Харківобленерго»,

про визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Компанія «Смарт Холдинг (Сайпрус) Лтд» (далі - Компанія) звернулася до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі також АМКУ, Комітет) про визнання недійсним рішення від 22.07.2021 № 436-р «Про перегляд рішення Комітету від 28 січня 2021 року № 51-р» (далі - Рішення № 436-р).

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Комітет: неправильно застосував приписи статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210), оскільки переглянув та скасував власне рішення за відсутності передбачених цією нормою підстав; не з`ясував, чи була достовірною інформація про Акціонерне товариство «Харківобленерго» (далі - третя особа; АТ «Харківобленерго»; Товариство), яка була подана до Комітету та на підставі якої прийнято рішення про концентрацію; не застосував пункту 5 розділу XIV Положення про концентрацію, яке затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.2002 № 33-р (далі - Положення про концентрацію), у зв`язку з чим порушив порядок перегляду та скасування рішення про надання дозволу на концентрацію; не дотримався принципу «належного урядування», оскільки намагався виправити власну помилку за відсутності відповідних правових підстав.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Справу господарські суди розглядали неодноразово.

2.2 За результатами нового розгляду Господарський суд міста Києва рішенням від 04.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, позов задовольнив: визнав недійсним Рішення № 436-р.

2.3 Судові рішення мотивовані тим, що оспорюване рішення АМКУ не містить висновків Комітету щодо того, яка саме інформація, що наведена у заяві від 13.08.2020 № 2020-Aug-13-AMC-KOE стосовно АТ «Харківобленерго», є недостовірною та яким чином така інформація призвела до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення АМКУ про надання дозволу на концентрацію, що приймалося на підставі заяви Компанії, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для перегляду власного рішення з посиланням на обставини подання недостовірної інформації. При цьому суди зауважили, що висновки АМКУ щодо подання Компанією недостовірної інформації стосовно Товариства не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді, оскільки жодної інформації від імені третьої особи представник Компанії не подавав, а інформація, що була наведена у самій заяві № 2020-Aug-13-AMC-KOE від 13.08.2020 щодо Товариства, не перевірена Комітетом на предмет її недостовірності відповідно до вимог Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 (далі - Правила розгляду справ).

2.4 Отже, висновки, викладені в Рішенні № 436-р, як вважають суди попередніх інстанцій, не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам статті 59 Закону № 2210.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи

3.1 Комітет та Товариство у касаційних скаргах просять рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3.2 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Комітет зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 60 Закону № 2210, частини 1 статті 2, статті 5 ГПК України щодо обов`язку суду перевіряти ефективність обраного позивачем способу захисту у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень органів Комітету, як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог та визначення критеріїв, що свідчать про неефективність способу захисту у відповідних спорах; частини 1 статті 58 Закону № 2210 стосовно визначення сукупності підстав та наслідків, які надають органам АМКУ право здійснити перегляд рішення, прийнятого відповідно до статті 31 Закону № 2210 з урахуванням вимог статті 26 цього Закону; частини 3 статті 58 Закону № 2210 щодо неможливості прийняття нового рішення, передбаченого статтею 31 Закону № 2210 у випадку відсутності належним чином поданої суб`єктом господарювання заяви відповідно до статті 26 цього Закону.

3.3 Товариство у касаційній скарзі, посилаючись на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, вважає, що суди попередніх інстанцій: неправильно застосували абзац 3 частини 1 статті 58 Закону № 2210, не застосували статті 20, 21 Закону України «Про інформацію», статтю 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтю 505 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах; неправильно застосували статтю 59 Закону № 2210 без урахування висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 910/5264/21; порушили частину 1 статті 316 ГПК України без урахування висновку, що міститься у постановах Верховного Суду від 08.12.2022 та від 01.11.2013 у справі № 910/15275/21.

3.4 Позивач у відзиві на касаційні скарги заперечує викладені в них доводи і просить у задоволенні касаційних скарг відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, оскільки вони ухвалені судами із додержанням норм матеріального та процесуального права.

3.5 Від Комітету та Товариства 10.10.2024 надійшли додаткові пояснення у справі.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що до АМКУ надійшла заява уповноваженого представника Компанії «Lovitia Investments Ltd» (надалі змінено назву на «Smart holding (Cyprus) LTD») від 13.08.2020 №2020-Aug-13-AMC-KOE про надання дозволу Компанії на придбання акцій Товариства, що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління товариства.

4.2 Розпорядженням державного уповноваженого АМКУ від 30.09.2020 № 02/275-р розпочато справу № 128-25/16-20-ЕК про концентрацію у вигляді придбання Компанією акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління товариства.

4.3 Комітет 28.01.2021 ухвалив рішення № 51-р, яким надав дозвіл Компанії на придбання акцій Товариства, що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління товариства.

4.4 17.05.2021 до АМКУ надійшов адвокатський запит адвоката Товариства від 13.05.2021 б/н про надання інформації та копій документів щодо прийнятого АМКУ рішення від 28.01.2021 № 51-р, з якого (запиту) відповідачу стало відомо, що АТ «Харківобленерго» не подавало до Комітету разом із Компанією заяви на здійснення зазначеної вище концентрації.

4.5 Враховуючи посилання адвоката Товариства на те, що це третя особа у справі не подавала до АМКУ заяви про надання дозволу на концентрацію, органи АМКУ повторно проаналізували матеріали справи № 128-25/16-20-ЕК на предмет відповідності поданих документів Положенню про концентрацію.

4.6 Комітет 22.07.2021 ухвалив Рішення № 436-р, яким скасував своє ж рішення від 28.01.2021 № 51-р.

4.7 У Рішенні № 436-р про перегляд встановлено таке:

- заяву Компанії та додані до неї документи підписав уповноважений представник Компанії «Lovitia Investments Ltd» Шевченко Юрій Анатолійович, серед яких: Схема відносин контролю AT «Харківобленерго», «Фактичні види діяльності AT «Харківобленерго», Перелік основних постачальників та споживачів AT «Харківобленерго», Інформація щодо обсягів наданих AT «Харківобленерго» послуг, яка визначена заявником як конфіденційна інформація», Інформація про технічний стан активів AT «Харківобленерго», Інформація про перелік акціонерів товариства та його бенефіціарних власників», Інформація про сукупну вартість активів та обсяги реалізації товарів (робіт, послуг) AT «Харківобленерго», копія Статуту AT «Харківобленерго»;

- у матеріалах справи № 128-25/16-20-ЕК та заяві відсутні письмові документи, що підтверджують призначення та уповноваження громадянина України Шевченка Юрія Анатолійовича на представництво інтересів AT «Харківобленерго».

4.8 Рішення № 436-р мотивоване тим, що інформація відносно АТ «Харківобленерго» не може вважатись достовірною, оскільки заява не була підписана цим Товариством, а документи ним не готувалися; необґрунтованість наданого дозволу на концентрацію полягає в тому, що дозвіл може бути надано виключно за спільною заявою учасників концентрації, яка в цьому випадку не відповідала вимогам законодавства, а тому така заява не могла бути розглянута.

4.9 У ході розгляду справи АМКУ на лист державного уповноваженого АМКУ з попередніми висновками за результатами провадження з перегляду рішення від 28.01.2021 № 51-р AT «Харківобленерго» повідомило АМКУ, що згодне з поданням та не заперечує щодо скасування цього рішення.

4.10 На аналогічний лист державного уповноваженого АМКУ уповноважений представник Компанії надав свої зауваження і зазначив: що ані в поданні, ані в матеріалах провадження з перегляду рішення АМКУ не зазначено, яка саме інформація щодо Товариства, заявників, представників учасників концентрації є недостовірною та як саме вона призвела до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення щодо надання Компанії дозволу на концентрацію; представник Компанії подавав інформацію до АМКУ (у тому числі інформацію із офіційних джерел щодо AT «Харківобленерго») в межах повноважень, наданих йому відповідними довіреностями від цієї Компанії як на етапі подання відповідної заяви, її прийняття та розгляду АМКУ, так і згодом на етапі та в межах поглибленого дослідження щодо впливу концентрації на конкуренцію в Україні, а саме, в межах справи про концентрацію № 128-25/16-20-ЕК.

4.11 АМКУ в Рішенні № 436-р встановив, що у заяві та доданих до неї документах була відсутня інформація про звернення представника Компанії до AT «Харківобленерго» за отриманням інформації, зокрема, щодо: фактичних видів діяльності Товариства, переліку основних постачальників та споживачів, обсягів наданих AT «Харківобленерго» послуг, технічного стану активів Товариства, переліку акціонерів товариства та його бенефіціарних власників, сукупної вартості активів та обсяги реалізації товарів (робіт, послуг) AT «Харківобленерго», на яке він не отримав відповіді, або отримав негативну відповідь, за наявності якої АМКУ міг прийняти заяву, оскільки є свідченням того, що відповідна концентрація є «недружнім» поглинанням відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 26 Закону № 2210 та підпункту 1 пункту 4 розділу XII Положення про концентрацію.

4.12 Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення № 436-р.

4.13 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.14 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

4.15 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, АМКУ посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема: частини 1 статті 2, статті 5 ГПК України щодо обов`язку суду перевіряти ефективність обраного позивачем способу захисту у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень органів Комітету; частини 1 статті 58 Закону № 2210 стосовно визначення сукупності підстав та наслідків, які надають органам АМКУ право здійснити перегляд рішення, прийнятого відповідно до статті 31 Закону № 2210 з урахуванням вимог статті 26 цього Закону; частини 3 статті 58 Закону № 2210 щодо неможливості прийняття нового рішення, передбаченого статтею 31 Закону № 2210 у випадку відсутності належним чином поданої суб`єктом господарювання заяви відповідно до статті 26 цього Закону.

4.16 На неправильне застосування абзацу 3 частини 1 статті 58 Закону № 2210 у контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається і третя особа у касаційній скарзі.

4.17 Відповідно до приписів пункту 3 частини 3 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.18 Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).

4.19 Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційних скарг та виходить з такого.

4.20 Відповідно до частини 1 статті 58 Закону № 2210 органи АМКУ з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі: якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення; якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов`язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону; якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання, вже не існують; наявності інших підстав, передбачених законами України.

4.21 Оцінюючи правильність застосування зазначеної норми, Суд звертається до змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17.

4.22 Так, у пункті 76 вказаної вище постанови Велика Палата Верховного Суду, зокрема, наголосила на важливості дотримання органом АМКУ принципу належного урядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що має враховуватися при ухваленні рішень.

4.23 Разом з тим зміст принципу належного урядування розкритий у багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України».

4.24 Господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМКУ, але зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМКУ відповідних правових норм (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).

4.25 З матеріалів справи вбачається, що підставою для скасування рішення № 51-р про надання дозволу на концентрацію Комітет вказав прийняття його на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення, тобто абзац 3 частини 1 статті 58 Закону № 2210.

4.26 За змістом пункту 4 частини 2 статті 22 та статті 23 Закону № 2210 концентрацією визнається, зокрема, безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб`єкта господарювання. Учасниками концентрації визнаються, зокрема, суб`єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі.

4.27 АМКУ чи адміністративна колегія АМКУ надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині (частина 1 статті 25 Закону № 2210).

4.28 В частинах 1 і 2 статті 26 цього ж Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються: із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень; з заявою про надання дозволу на концентрацію - до Антимонопольного комітету України. Учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю подають спільну заяву. Інформація з обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви, може подаватися до відповідних органів Антимонопольного комітету України цими особами окремо. Зазначені особи можуть визначити особу, яка представляє їх інтереси та подає заяву. Заява та додані до неї документи мають містити повну та достовірну інформацію. У разі подання недостовірної інформації заявники несуть відповідальність згідно із статтею 52 цього Закону.

4.29 28.01.2021 АМКУ ухвалив рішення № 51-р, яким надав дозвіл Компанії на придбання акцій АТ «Харківобленерго» та дозвіл на концентрацію, яке в подальшому було скасовано оспорюваним Рішенням № 436-р.

4.30 При цьому суд першої інстанції дослідив на електронному носії інформації надані відповідачем матеріали, на підставі яких Комітет ухвалив рішення № 51-р та № 436-р. Так, суд установив, що:

Смарт Холдинг (Сайпрус) Лтд подало заяву до АМКУ від імені Компанії і саме як представник цієї Компанії в додатках до заяви представник позивача - Юрій Шевченко зазначає, що подана інформація відповідає дійсності та ґрунтується на добросовісній обробці наявних вихідних даних у Компанії (при цьому представник не зазначає, що він подає заяву чи надає інформацію від імені Товариства), а також просить провести у разі необхідності із заявником консультації;

відповідно до резолюцій державного уповноваженого Комітету від 28.08.20202 та від 03.09.2020 визначено провести консультації позивача за дорученням державного уповноваженого з працівниками АМКУ та встановлено режим роботи із заявою позивача як «прийняття заяви до розгляду за загальною процедурою»;

у службовій записці Комітету від 25.08.2020 № 24-03/6055, складеній посадовими особами АМКУ Департаменту досліджень та розслідувань - О. Крижанівським, С. Білоусовим та Б. Писаревим, зазначено, що до АМКУ надійшли заяви АТ «Харківобленерго" та Компанії. Посадові особи АМКУ у наказній службовій записці визначили уповноважених осіб та їх контактні дані, визначили недоліки та уточнення по заяві, визначили необхідним направлення до Фонду державного майна України інформаційного запиту тощо.

4.31 За таких обставин господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виснував, що рішення № 51-р Комітет прийняв на підставі відомостей та інформації, яка надана уповноваженим представником Компанії, від імені Компанії та виключно щодо діяльності такої Компанії, про що і зазначав представник останньої у своїх зауваженнях, наведених в листі від 20.07.2021 у відповідь на лист Державного уповноваженого АМКУ № 128-25/09-9362 від 22.06.2021, під час перегляду рішення № 51-р.

4.32 Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: оспорюване рішення не містить висновків АМКУ щодо того, яка саме інформація, наведена у заяві № 2020-Aug-13-AMC-KOE від 13.08.2020 стосовно Товариства, є недостовірною та як саме така інформація призвела до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення АМКУ про надання дозволу на концентрацію, що приймалося на підставі заяви Компанії, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для перегляду власного рішення з посиланням на обставини подання недостовірної інформації.

4.33 Водночас, зосередившись на дослідженні обставин подання та розгляду заяви про надання дозволу на концентрацію, суди попередніх інстанцій не дали правову оцінку встановленим у зв`язку з цим обставинам у контексті того, чи свідчить звернення з відповідною заявою одноосібно уповноваженим представником Компанії про недостовірність поданої інформації про «дружнє придбання».

4.34 Суд першої інстанції за результатами нового розгляду справи зауважив, що приймаючи оскаржуване рішення, яким було скасовано рішення № 51-р Комітету, відповідач фактично прагнув виправити власну помилку, допущену при першому розгляді заяви Компанії від 13.08.2020 № 2020-Aug-13-AMC-KOE про надання дозволу на концентрацію, яка була розглянута без встановлення всіх обставин справи (зокрема, обставин відсутності спільної заяви учасників концентрації про надання дозволу на концентрацію, а отже, наявності факту недружнього придбання).

4.35 Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.36 Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

4.37 Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

4.38 Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

4.39 Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

4.40 Відповідно до частини 1 статті 59 Закону № 2210 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для скасування чи визнання недійсними рішень органів АМКУ є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

4.41 Заявник касаційної скарги (Товариство) посилається на неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій викладених у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 910/5264/21 висновків щодо застосування статті 59 Закону № 2210.

4.42 Суд, перевіривши доводи третьої особи в цій частині, виходить з того, що у справі № 910/5264/21 суди розглядали вимогу про скасування рішення АМКУ, викладеного у листі, про залишення без розгляду колективної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем і зобов`язання розглянути заяву.

4.43 У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що, перевіряючи дії АМКУ на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМКУ, з`ясовує і визначає наявність / відсутність, а тому доведеність / недоведеність, обґрунтованість / необґрунтованість передбачених статтею 59 (підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМКУ) Закону № 2210 підстав для визнання недійсним рішення АМКУ через призму / критерії, зокрема, неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме так суд і здійснює перевірку як на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень / дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.

4.44 Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначеної норми викладена і в інших постановах Верховного Суду та є універсальною щодо розгляду спорів, пов`язаних з оскарженням рішень АМКУ, і підлягає врахуванню і у справі, яка переглядається.

4.45 Комітет у контексті підстав касаційного оскарження посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили приписи статті 5 ГПК України і не перевірили доводів відповідача про неефективність обраного позивачем способу захисту в цій справі.

4.46 Так, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди, вирішуючи спір, прийняли до уваги, що Комітет у подальшому надав дозвіл Компанії на концентрацію щодо придбання того самого пакету акцій, що може додатково свідчити, як вважають суди попередніх інстанцій, про те, що помилка працівників відповідача щодо визначення процедури розгляду заяви позивача про концентрацію не вплинула на сам факт можливості надання дозволу на концентрацію шляхом придбання пакету акцій, емітованих АТ «Харківобленерго», які мала намір придбати Компанія.

4.47 При цьому Комітет у касаційній скарзі наголошує на тому, що задоволення позовних вимог у цій справі призведе до відновлення Рішення № 436-р, а отже, і до одночасного існування двох ідентичних рішень про надання дозволу на концентрацію.

4.48 Оцінюючи викладені в касаційній скарзі узагальнені доводи відповідача, Верховний Суд виходить з такого.

4.49 За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

4.50 Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.

4.51 Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

4.52 Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

4.53 Безпосередню мету, якої прагне досягнути позивач, звертаючись з позовом до суду, втілює спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного цивільного права та інтересу.

4.54 Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

4.55 Отже, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

4.56 Так, у цій справі, як зазначалося, Компанія заявила вимогу про визнання недійсним рішення, яким Комітет скасував власне рішення про надання дозволу на концентрацію у вигляді придбання Компанією акцій АТ «Харківобленерго».

4.57 Тобто у контексті спірних правовідносин така вимога фактично є вимогою про повернення позивача у попередній стан, за якого йому надано дозвіл на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління товариства.

4.58 При цьому відповідач у касаційній скарзі стверджує, що відповідач неодноразово наголошував на неефективності обраного Компанією способу захисту, оскільки Комітет після прийняття оскаржуваного позивачем у цій справі Рішення від 22.07.2021 № 436-р іншим своїм рішенням від 28.10.2021 № 594-р надав Компанії дозвіл на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі управління товариства.

4.59 АТ «Харківобленерго» також з цього питання надавало письмові пояснення і відповідні докази до матеріалів справи (зокрема, т. 4 арк. спр. 93- 104).

4.60 Водночас як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд, зазначивши у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень про те, що Комітет у подальшому надав дозвіл Компанії на концентрацію щодо придбання того самого пакету акцій, не звернули увагу за таких обставин на правову мету, якої прагне досягти позивач, у площині критеріїв ефективності способів захисту та передбачених статтею 13 ЦК України обмежень щодо недопущення зловживання свободою у здійсненні цивільних прав будь -якою особою; чи призведе вирішення цього спору до змін в обсязі прав позивача.

4.61 Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

4.62 Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взяв до уваги суд. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

4.63 Отже, саме дослідження і встановлення всіх обставин справи, з урахуванням позицій усіх учасників спірних правовідносин, зокрема, щодо можливого існування двох ідентичних рішень про надання дозволу на концентрацію, є суттєвим для встановлення можливості захистити право позивача у контексті його обґрунтувань.

4.64 Відповідно до приписів статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

4.65 Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

4.66 Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.67 З огляду на те що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи доводи касаційних скарг, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.68 Враховуючи викладене, доводи відповідача та третьої особи про порушення судами норм матеріального і процесуального права частково знайшли підтвердження.

4.69 Аргументи Компанії, наведені у відзиві, не беруться до уваги Касаційним господарським судом з огляду на мотиви, викладені у цій постанові.

4.70 Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

4.71 Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційних скарг у цій справі, відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Антимонопольного комітету України та Акціонерного товариства «Харківобленерго» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі № 910/15275/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ємець

Судді І. Бенедисюк

Т. Малашенкова