Ухвала

від 22.10.2024 по справі 489/3433/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 489/3433/21

провадження № 51 - 4781 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2024 року щодо нього,

встановив:

За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2024 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробовуванням, з іспитовим строком на 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо цивільного позову та долі процесуальних витрат.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2024 року вказаний вирок місцевого суду залишено без змін.

Відповідно до обставин, встановлених у вироку суду, ОСОБА_4 27 січня 2021 року, близько 06:50, керуючи технічно справним автомобілем марки "ИЖ 27175-030", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у темний час доби з увімкненим ближнім світлом фар, зі швидкістю 18 км/год, в крайній правій смузі, по вологій поверхні проїзної частини вул. Космонавтів, яка має по дві смуги руху в кожному з напрямків, зі сторони просп. Богоявленського у напрямку просп. Миру у м. Миколаєві та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості, аж до повної зупинки керованого ним легкового автомобіля, не переконався, що на пішохідному переході відсутні пішоходи, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, продовжив рух у вибраному ним напрямку, внаслідок чого допустив контактування передньою правою частиною автомобіля з пішоходом ОСОБА_5 , яка перетинала проїзну частину вул. Космонавтів по нерегульованому пішохідному переходу.

Своїми діями водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги п.п. 12.3, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України, що знаходиться у причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 посилається на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду щодо нього, просить скасувати їх та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що в порушення ст. 240 КПК попередні суди невірно оцінили досліджені в ході судового розгляду письмові докази а саме: протоколи проведення слідчих експериментів за його участю, за участю свідка ОСОБА_6 і потерпілої ОСОБА_5 від 30 квітня 2021 року та висновок судової автотехнічної експертизи по дослідженню обставин та механізму ДТП №21-364 від 27 травня 2021 року. На думку скаржника судами не взято до уваги невідповідність умов проведення слідчих експериментів, які проводилися в денний час, без опадів, оскільки вони не аналогічні тим умовам, що були в день ДТП (похмура погода, йшов сильний дощ, проїзна частина була мокрою, видимість обмежена).

Зазначає, що судом не обґрунтовано стягнуто з нього на користь держави в особі КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» та в особі КНП ММР «Міська лікарня №5» грошові кошти на лікування потерпілої ОСОБА_5 , оскільки ним добровільно відшкодовано на лікування їй близько 20000,00 грн, що підтверджується наданими суду фіскальними чеками.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши долученідо скарги копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тобто при розгляді скарги виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судового рішення в касаційному порядку.

Як вбачається з долученої до касаційної скарги копії вироку, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд зробив із додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Так, оцінивши показання потерпілої ОСОБА_5 , письмові докази у справі, а саме: протоколи огляду місця події, протоколи проведення слідчих експериментів за участю обвинуваченого, потерпілої та свідка; висновок судової автотехнічної експертизи; суд першої інстанції визнав їх достатніми для доведення винуватості ОСОБА_4 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження та призначив йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 ККзвільнив ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням. Саме таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника, апеляційний суд дійшов належних висновків про відсутність підстав для їх задоволення, при цьому, відповідно до вимог ст. 419 КПК, проаналізував доводи апеляційної скарги, яка аналогічна доводам касаційної скарги ОСОБА_4 , належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Щодо доводів засудженого, про те що протоколи слідчих експериментів за його участю, а також зі свідком та потерпілою є неналежним та недопустимими доказами, оскільки в ході проведення вказаних слідчих дій погодні умови не відповідали тим, що були в день ДТП, внаслідок чого були отримані викривлені вихідні дані для проведення судової автотехнічної експертизи по дослідженню обставин і механізму ДТП, слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 240 КПК слідчий експеримент проводиться слідчим, прокурором з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Так, метою проведення слідчих експериментів було відтворення обставин настання ДТП відповідно до показань потерпілої, свідка та самого засудженого. Погодні умови не мають вирішального значення для проведення слідчого експерименту в цьому випадку та не можуть вплинути або суттєво змінити результат його проведення.

Крім того, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вказані протоколи проведення слідчих експериментів від 30 квітня 2021 року підписані учасниками таких слідчих дій (в тому числі і ОСОБА_4 ), понятими без будь-яких зауважень та заперечень. До того ж у вказаних протоколах зазначено, про те, що погодні умови не є аналогічними з тими які були при ДТП та вказані погодні умови при яких сталася дорожньо транспортна пригода.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник вказує на те, що суди безпідставно не взяли до уваги покази свідка ОСОБА_6 , яка була пасажиром та безпосереднім очевидцем ДТП, однак його твердження є надуманими з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції в якості свідка була допитана ОСОБА_6 , при цьому місцевий суд критично поставився до її показів в частині того, що обвинувачений зупинив автомобіль перед пішохідним переходом, оскільки вони суперечили її ж поясненням, які вона давала при проведенні слідчого експерименту та показам ОСОБА_4 .

Крім того, місцевий суд не погодився із запереченнями ОСОБА_4 , щодо того, що потерпіла як пішохід порушила підпункти "а" та "б" пункту 4.14 ПДР, оскільки матеріали кримінального провадження не містили доказів, що потерпіла раптово вийшла або вибігла на проїзну частину, при цьому правильно дійшов висновку, що враховуючи погодні умови, темний час доби, дорожню обстановку (зупинку автомобіля, який рухався в лівій смузі та зупинився перед пішохідним переходом) ОСОБА_4 повинен був, відповідно до п. 12.3, 18.4 ПДР, зупинитися перед пішохідним переходом і продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 , потерпіла ОСОБА_5 знаходилася на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» та у відділенні ортопедії та травматології КНП ММР «Міська лікарня №5», ці заклади охорони здоров`я понесли витрати на її лікування, у зв`язку з чим місцевий суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення цивільних позовів прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва та стягнув з ОСОБА_4 на користь держави в особі Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» витрати на лікування потерпілої ОСОБА_5 в розмірі 23397 грн 10 коп., та на користь держави в особі Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня №5» - 10322 грн 01 коп., а відтак доводи касаційної скаргизасудженого щодо не обґрунтованого вищевказаного стягнення, є безпідставними.

Що стосується твердження засудженого про добровільне відшкодування коштів на лікування потерпілої в розмірі близько 20000,00 грн, колегія суддів звертає увагу, що потерпіла ОСОБА_5 не заявляла жодного цивільного позову, а тому часткове відшкодування їй шкоди, вік обвинуваченого, його позитивна характеристика, дала змогу місцевому суду прийняти рішення про звільнення ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам ст. ст. 370, 374, 419 КПК.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 січня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2024 року щодо нього.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_7 ОСОБА_2 ОСОБА_3