Постанова

від 23.10.2024 по справі 489/3282/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.10.24

22-ц/812/1506/24

Провадження № 22-ц/812/1506/24 Суддя першої інстанції Коваленко І.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 489/3282/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,

при секретарі судового засідання Біляєвій В.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2024 року, повний текст якого складено 30 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ященко Катерини Леонідівни, другої Миколаївської державна нотаріальна контора Миколаївської області, про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем та виключення з числа спадкоємців,

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, де зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 .

Спадкоємцем першої черги за законом після її смерті є ОСОБА_4 , який доводиться чоловіком останній та спільно проживав з нею на час відкриття спадщини. Спадкоємцями також є він та його брат ОСОБА_5 , сини спадкодавиці, які не проживали спільно з нею на час відкриття спадщини.

Власником спірного спадкового майна - земельної ділянки та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є спадкодавиця ОСОБА_3 .

Протягом року після смерті матері ОСОБА_6 , після неодноразових спроб отримати громадянство російської федерації, а також у зв`язку із значним погіршенням стану здоров`я, змушений був повернутися в Україну з тимчасово окупованої Республіки Крим і приїхав жити до батька, так як не мав іншого місця для проживання.

Після досягнення пенсійного віку ОСОБА_6 , враховуючи його нестабільний власний дохід, обмеженість пенсії батька та фактично безпорадний його стан, позивач оформив пенсію ОСОБА_6 . Під час оформлення пенсії, позивачу стало відомо, що ОСОБА_6 з 2010 року зареєстрований за адресою спірного майна. Де змушений був зареєструватися після продажу своєї квартири, кошти від продажу якої отримала колишня дружина, яка є рідною матір`ю відповідача. Після чого мати з донькою переїхали з міста Миколаєва і припинили будь-яке спілкування з ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 його батько, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 його брат, що спричинило відкриття спадщини .

13 грудня 2021 року він звернувся до нотаріуса, де дізнався, що спадщину прийняла донька ОСОБА_6 відповідачка ОСОБА_2 , яка протягом багатьох років не приймала жодної участі в житті батька.

Для відновлення свого втраченого права на спадкування він звертався до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері, у задоволенні якого відмовлено рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01 червня 2023 року у справі № 489/106/22.

Тому для здійснення встановлення законності та справедливості він змушений звернутися із зазначеним позовом на теперішні дії спадкоємиці за спадковою трансмісією.

ОСОБА_5 , як і він, за законом знаходяться в одній черзі спадкування за законом, відповідно мають рівні права і обов`язки щодо спадкування. А він не прийняв спадщину за померлою ОСОБА_3 , оскільки як і ОСОБА_5 не проживав спільно з батьками.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт не проживання разом ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Виключити з числа спадкоємців ОСОБА_3 її сина ОСОБА_6 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2024 року в задоволення позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено факту постійного не проживання ОСОБА_6 разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини.

Виходячи зі змісту позову, позивач фактично намагається довести те, що як спадкоємець після смерті батька лише він має право успадкувати спадкове майно, яке успадкував батько після матері, тим самим позбавивши відповідача спадкування після смерті свого батька в порядку спадкової трансмісії. При цьому, як підтверджується матеріалами справи, позивач в установлений законом строк і порядку спадщину не прийняв, а в визначенні йому додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено в судовому порядку.

Крім того, суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.

Не погодившись з рішення суду ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції на підставі показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 встановив неповно та зовсім інші обставини справи, які мають значення для справи.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив інформацію, яка насправді не надавалась свідками. А саме зазначив, що твердження свідків про відсутність ОСОБА_6 на похоронах матері, не свідчить про не проживання його з останньою. Натомість, свідки про таке не свідчили, а навпаки зазначали, що саме свідки не були на похованні ОСОБА_3 , що зафіксовано записом судового засідання від 09 квітня 2024 року. Присутність або відсутність ОСОБА_6 чи свідків на похованні матері також не впливають на встановлення факту не проживання або проживання ОСОБА_6 разом з померлою.

Крім того, суд зазначає, що покази свідків спростовуються довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «АнтаресБУД» від 28 грудня 2023 року № 326. Дана довідка лише засвідчує факт, що ОСОБА_6 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Антарес -Буд» на посаді майстра з 23 травня 2016 року по 11 квітня 2017 року, а до цього, як вказує відповідач, перебував на обліку в державній службі зайнятості за місцем реєстрації. Проте інформація вказана в зазначеній довідці не може спростовувати покази свідків, адже свідчить лише про те, що в зазначений період ОСОБА_6 , можливо, перебував в місті Миколаєві, а не проживав за місцем реєстрації. Робота в Миколаєві не може свідчити про проживання за місцем реєстрації. Натомість слова свідка ОСОБА_8 , які дійсно можуть свідчити про не проживання ОСОБА_6 за місцем реєстрації суддя не зазначив в рішенні.

Вважає, що дії головуючого у справі судді спонукали до нерівності судового процесу, оскільки судом проявлялась надмірна лояльність до порушень зі сторони відповідачки, а саме, запропонування останній дати відзив на позов, де вказати причини пропуску строку, між тим, надавши відзив остання не пояснила причин пропуску строку, а також надіслала відзив на електрону пошту, а не через електронний кабінет.

Судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального права, не надано обґрунтування щодо ухваленого рішення та не надано мотивувальну оцінку доказам.

Суд взагалі не досліджував докази позивача, а також наявності причинного зв`язку дій ОСОБА_6 на день смерті матері.

Не проживання ОСОБА_6 разом з батьком до моменту смерті ОСОБА_3 матеріалами справи не спростовано.

Відповідачка ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві зазначала, що твердження і доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам справи.

Суд першої інстанції в своєму рішенні вірно зазначає, що такого способу захисту як встановлення факту не проживання немає.

Судом було надано належну оцінку доказам, які були подані стороною позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення суду є законним, обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права з повним дослідженням обставин справи і доказів.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 жовтня 2017.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 )

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер їх син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 12 липня 2021 року).

Згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_6 є синами померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).

Витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 68039083 від 10 січня 2022 року підтверджується відсутність у Спадковому реєстрі спадкової справи заведеної до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 від 07 травня 2003 року ОСОБА_3 була власником 36/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , державна реєстрація права власності якої підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 497913 від 07 травня 2003 року.

Судом досліджено спадкову справу № 26/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 , заведеної приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ященко К.Л.

Згідно спадкової справи 23 липня 2021 року позивач звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_6 , вказавши на відсутність інших спадкоємців.

2 листопада 2021 року спадщина після ОСОБА_6 була прийнята його дочкою, відповідачем у справі, ОСОБА_2 , яка звернулася до нотаріуса із відповідною письмовою заявою, яка посвідчена приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Кучеренко Н.М.

18 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Ященко К.Л. із заявою в якій вказала, що їй стало відомо про те, що після смерті її батька ОСОБА_6 могло залишитися спадкове майно до складу якого входить земельна ділянка (свідоцтво № НОМЕР_6 , видане Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 03 червня 2013 року) та домоволодіння (свідоцтво НОМЕР_5 , видане 07 травня 2023 року Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради). Вказане майно належало її бабусі ОСОБА_3 , яка померла в 2017 році та фактично було прийнято її батьком ОСОБА_6 , так як той постійно проживав з спадкодавцем на дату її смерті.

Із змісту позову та пояснень позивача слідує, що його брат та батько відповідача ОСОБА_6 не проживав з його матір`ю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після смерті останньої, а тому без подання письмової заяви нотаріусу спадщину прийняти не міг. Реєстрація проживання ОСОБА_6 за однією адресою із спадкодавицею не свідчить по прийняття ним спадщини без фактичного проживання за адресою реєстрації.

ОСОБА_1 раніш звертався до Ленінського районного суд міста Миколаєва з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 (цивільна справа № 489/106/22), в задоволення якого відмовлено рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01 червня 2023 року. Це судове рішення набрало законної сили 02 липня 2023 року.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина 1, 2 статті 1220 ЦК України).

У частинах 1, 2 статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини 1 статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина 1 статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

У встановлений частиною 1 статті 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини або відмову від її прийняття позивач ОСОБА_1 після смерті матері не звертався. Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Тобто право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Судовим рішення від 01 червня 2023 року у цивільній справі № 489/106/22 ОСОБА_1 відмовлено у наданні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , тому відсутні підстави для спадкування за законом права власності на спадкове майно після смерті матері. Матеріали справи також не містять доказів того, що позивач звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про встановлення факту непроживання спільно ОСОБА_3 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і ОСОБА_6 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та виключення останнього з числа спадкоємців.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Предметом позову ОСОБА_1 визначив вимогу про встановлення факту непроживання померлого ОСОБА_6 із спадкодавицею ОСОБА_3 на час відкриття спадщини та неприйняття померлим ОСОБА_6 спадщини після померлої матері ОСОБА_3 .

Отже вимоги позовної заяви стосуються померлої особи ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (позивач звернувся з позовом 27 червня 2023 року). Після смерті ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини звернулася до нотаріуса його дочка ОСОБА_2 .

Однак, виходячи зі змісту позову, позивач фактично намагався довести те, що лише він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своїх батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

З огляду на викладене у задоволенні позову ОСОБА_1 має бути відмовлено у зв`язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України, а висновок суду про те, що позивачем не доведено відповідними доказами факт проживання померлого ОСОБА_6 разом з ОСОБА_3 на день відкриття спадщини не є правильним та суперечить змісту частини 3 статті 1268 ЦК України.

Між тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно відмовивши в задоволені позовних вимог, в порушення норм процесуального права в достатній мірі не обґрунтував в мотивувальній частині судового рішення підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповнення або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 376 ЦПК України).

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи та вирішивши спір по суті, неповно виклав мотивувальну частину судового рішення, то мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення підлягає зміні.

Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2024 року в мотивувальній частині змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.В. Крамаренко

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2024 року.