Рішення

від 23.10.2024 по справі 160/16264/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 рокуСправа №160/16264/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якій просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 : усього грошового забезпечення за період з 05.03.2021 року по 27.06.2023 року в тому числі одноразових видів грошового забезпечення; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 рік; матеріальної допомоги за 2021, 2022 рік; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 рік; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : усього грошового забезпечення за період з 05.03.2021 року по 27.06.2023 року в тому числі одноразових видів грошового забезпечення; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 рік; матеріальної допомоги за 2021, 2022 рік; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 рік; з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт, перерахунок здійснити з урахуванням тих відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися під час проходження служби.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідач у період з 05.03.2021 року по 27.06.2023 року нарахування грошового забезпечення здійснював у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з місячного грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме 2021, 2022, 2023 роки. Відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №160/16264/24 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

10.07.2024 від відповідача засобами поштового зав`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування правової позиції зазначено, що рапортів або прохань позивач під час звільнення не надавав, після звільнення із військової частини також не звертався щодо розгляду питань про виплату. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (відповідна правова позиція викладена у Постанові Вищого адміністративного суд України від 20 червня 2017 року справ; К/800/15174/16). В матеріалах справи не містяться докази оскарження звільнення позивачем та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Отже станом на момент прийняття наказу командира військової частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2023 №114 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, розрахунок грошового забезпечення при звільненні позивача відповідач здійснив в повному обсязі, а взаєморозрахунки були проведені. Крім того, відповідач вказав, що на даний час, не внесено жодних змін до п. 4 Постанови КМУ № 704 з урахуванням Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду № 826/6453/18 від 29.01.2020 та Постанови Верховного Суду №826/6453/18 від 20.10.2022, що у свою чергу не дає відповідачу можливості застосовувати прожитковий мінімум встановлений на 01 січня календарного року для здійснення нарахування та виплати позивачу, ігноруючи вимоги п. 4 постанови КМУ 704 (або ж по-іншому трактувати даний пункт) за періоди з 23.03.2022 по 11.05.2023. Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, за період з 29.01.2020 по 11.05.2023 року є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а з 12.05.2023 року - виходячи з розміру 1762 гривні.

Згідно із ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 05.03.2021 року по 12.04.2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.04.2023 року №114 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення штаб-сержанта за контрактом ОСОБА_1 (Г-023623), який здав справи і обов`язки за посадою головного сержанта взводу розвідки спеціального призначення 1-го батальйону оперативного призначення та звільненого відповідно до підпункту „г" пункту 2 частини четвертої, статті 26 Закону України „Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини Національної гвардії України по особовому складу від 21.03.2023 № 18 о/с у запас, у зв`язку з один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, «12» квітня 2023 року та для постановки на військовий облік направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З наданих особистих карток на грошове забезпечення за 2021, 2022, 2023 роки встановлено, що відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Не погоджуючись з діями військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошового забезпечення за період з 05.03.2021 року по 27.06.2023 року в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 рік, матеріальної допомоги за 2021, 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"(яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"були внесені зміни.

З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі№ 420/6572/22.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1 762,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2 270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2 481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2684,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Суд також враховує, що згідно з п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підлягають солідарному застосуванню.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.

Відповідач нараховув позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Таким чином за період з 05.03.2021 і до дня звільнення зі служби (12.04.2023) відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивача із застосуванням неправильної розрахункової величини.

Вказане нарахування також вплинуло на інші види виплат, на які позивач отримав право, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення.

З огляду на викладене суд робить висновок про часткове задоволення позову, а саме визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.03.2021 року по 12.04.2023 (саме день припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби), в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 рік, матеріальної допомоги за 2021, 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні).

Стосовно строку звернення до суду встановлено наступне.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набрання цією нормою закону чинності.

Однак, приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звернув увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (ст. 3, ч. ч. 1, 2, 7 ст. 43 Конституції України).

Частиною 1 ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абз. 5 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини Рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведене дає підстави для висновку, що до 19.07.2022 строк звернення позивача з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, відтак, позивачем не допущено пропуску строку звернення до суду.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п.1 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, а докази понесення ним інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.03.2021 по 12.04.2023, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги за 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.03.2021 по 12.04.2023, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги за 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести перерахунок з урахуванням відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися під час проходження ОСОБА_1 служби.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський