Ухвала

від 23.10.2024 по справі 160/16264/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

23 жовтня 2024 року Справа №160/16264/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позову без розгляду у справі №160/16264/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/16264/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

10.07.2024 від представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у справі №160/16264/24.

В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що до позовних вимог, заявлених в даному позові, застосовується тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Такий строк не пов`язаний з моментом звільнення позивача зі служби та листуванням з відповідачем. Отже позивачем при пред`явленні позову до суду пропущено строк звернення до суду, який встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

При вирішенні заявленого клопотання по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами ч.ч. 3, 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною 1 ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19.07.2022 строк звернення позивачем з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22).

Щодо правовідносин, що виникли після цієї дати, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

З огляду на викладене, суд вказує, що право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком, а ураховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, то строк визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, не підлягав застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діяв до 30.06.2023.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №380/14605/22.

Таким чином, суд зауважує, що починаючи із 01.07.2023 застосовується позовна давність щодо спорів, визначених ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а саме застосовується тримісячний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Крім того, суд враховує, що позовна заява стосується захисту права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, що передбачено ст. ст.17,43 Конституції України (право на грошове забезпечення як складову соціального забезпечення) таст. 9 Закону України «Про правовий та соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, на момент проходження військової служби позивач не знав про те, що відповідачем неправомірно нараховується грошове забезпечення з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогоЗаконом України «Про Державний бюджет на 2018 рік».

У позовній заяві вказано, що 05.05.2024 від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України було отримано простий лист «Укрпошта» з відомостями про нараховане майно та виплачене грошове забезпечення.

Отже, враховуючи викладене та зміст позовних вимог, суд зазначає, що з позовної заяви порушень строків, передбачених ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не видно.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст.122,123,240,248 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позову без розгляду у справі №160/16264/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський