Рішення

від 21.10.2024 по справі 420/35296/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/35296/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши у закритому засіданні в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (вул. Пироговська, 2, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 08199969) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо непроведення нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 року) у день виключення зі списків особового складу клінічного центру (25 березня 2022 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 26 березня 2022 року по 25 листопада 2023 року;

зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 2, код ЄДРПОУ 08199969) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 року) з 26 березня 2022 року по 19 січня 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, 27 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась в Військово-медичний клінічний центр Південного регіону із заявою про виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби (невиплати індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року). Позивач зазначає, що командування ІНФОРМАЦІЯ_1 не надало відповіді на заяву ОСОБА_1 про виплату середнього грошового забезпечення, що сприймається як пасивна відмова відповідача в проведенні такого нарахування і виплати. З такою відмовою у виплаті середнього грошового забезпечення за затримку (з 26 березня 2022 року по 25 листопада 2023 року) повного розрахунку при її звільненні позивач ОСОБА_1 не згодна, вважає, що її права на належне і достатнє грошове забезпечення Військово-медичним клінічним центром Південного регіону порушено і такі права підлягають поновленню, у зв`язку із чим звернулась до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач звертає увагу, що позивач звернулась до суду не дочекавшись відповіді на звернення. Також відповідач зазначає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу.

Відповідач вважає, що обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником у день його звільнення передбачений КЗпП, однак згідно норм законодавства, яким врегульовується проходження військової служби, положення КЗпП України на військовослужбовців не поширюються.

Відтак, вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки позивач проходив саме військову службу, а законодавством про військову службу таких виплат не передбачено.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з такого: ОСОБА_1 проходила службу в Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону.

6 березня 2022 року наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону № 19-РС звільнено на підставі пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) головного сержанта ОСОБА_1 , старшу медичну сестру клініки психіатричної ІНФОРМАЦІЯ_1 (на 725 ліжок).

25 березня 2022 року наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону № 66 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення головний сержант ОСОБА_2 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11січня 2023 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року, Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо неповного нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (код ЄДРПОУ 08199969) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року які місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення ("базового" місяця) та здійснили виплату відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум.

25 листопада 2023 року Військово-медичним клінічним центром Південного регіону шляхом перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 здійснена виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року на виконання судового рішення у справі № 420/15716/22 від 11 січня 2023 року в розмірі 84588,95 гривень.

27 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась в Військово-медичний клінічний центр Південного регіону із заявою про виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби (невиплати індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року).

Відповіді на вказане звернення, відповідачем не надано, що і зумовило позивача звернутись до суду за даною позовною заявою.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною першою ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Визначаючись із розміром середнього заробітку, що належить сплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

Положеннями Порядку №260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.

З огляду на довідку Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 28.12.2023 року середньоденне грошове забезпечення позивача складає 729,58 грн.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 25.03.2022 року в день звільнення.

Натомість належні до виплати суми в загальному розмірі 84588,95 грн. були виплачені лише 25.11.2023 року

Судом встановлено, що днем звільнення позивача є 25.03.2022, а тому першим днем затримки є 26.03.2022.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 25.11.2023, а тому останнім днем є 24.11.2023.

Таким чином суд приходить висновку, що період затримки розрахунку при звільненні складає 608 днів (з 26.03.2022 по 24.11.2023).

Водночас, суд враховує, що пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (24.11.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 26.03.2022, проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні (26.03.2022 по 26.09.2022).

Із наведеного слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 134 242,72 грн. (729, 58 грн. х 184 календарні дні).

Застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

За період з 26.03.2022 по 26.09.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 134 242,72 грн. та така сума не підлягає зменшенню.

Суд зазначає, що з 19 липня 2022 року належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Також, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі ч 2ст. 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом стягнення з Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2022 по 26.09.2022 у сумі 134 242,72 грн.

Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вчинена всупереч Конституції України та чинному законодавству України, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (вул. Пироговська, 2, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 08199969) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо непроведення нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 року) у день виключення зі списків особового складу клінічного центру (25 березня 2022 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 26 березня 2022 року по 25 листопада 2023 року.

Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2022 по 26.09.2022 в загальному розмірі 134 242,72 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Враховуючи періодичну відсутність електроенергії у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду, тривалість повітряних тривог, знаходження судді знаходження судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано суддею 18.10.2024 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка