Рішення

від 23.10.2024 по справі 520/20004/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

23 жовтня 2024 р. справа № 520/20004/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (пр. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185), третя особа - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (майдан Свободи, буд. 4, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 02071205) про визнання протиправним і нечинним протокольного рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просить суд:

- визнати протиправним і нечинним Протокольне рішення Наукової Ради Міністерства освіти і науки України №5 від 23.01.2024 в частині, якою: заборонено представнику Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна О.Єрмакову (ID №TL429Wd) брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024-2026 року включно; позбавлено ОСОБА_2 (ID №TL429Wd) будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у вказаній адміністративній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України.

У період з 12.08.2024 по 09.09.2024 та з 03.10.2024 по 14.10.2024 суддя Біленський О.О. перебував у відпустці.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі, при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Наукової ради МОН від 23.01.2024 до позивача застосовано наступні обмеження: припинено з 2024 року фінансування з боку МОН фундаментального дослідження «Взаємодія квазічастинок з поверхнями наноструктур довільної ступені шорсткості» (номер державної реєстрації 0122U001482) з подальшим завершенням виконання проєкту у повному обсязі за рахунок власних ресурсів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна; заборонено авторам виявлених публікацій, представникам Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, а саме М. Мазанову, ОСОБА_3 брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024-2026 року включно; позбавити ОСОБА_4 , ОСОБА_2 будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН; оголошено попередження Харківському національному університету імені В.Н.Каразіна, який при провадженні наукової діяльності, виконанні наукових проєктів, обов`язковому розгляду їх матеріалів на засіданнях Вченої (наукової, науково-технічної ради) не ідентифікував та не зупинив співпрацю його співробітників з рф, із подальшим вжиттям додаткових обмежень у разі повторення. Позивач вважає вказане рішення відповідача щодо застосування до нього обмежень незаконним, посилаючись на те, що позивач він не є суб`єктом, до якого відповідно до Закону України «Про санкції» можуть застосовуватися спеціальні, економічні та інші обмежувальні заходи. Також, відповідно до норм Закону №1644-VII відповідач не входить до списку органів, які мають право на прийняття рішень щодо застосування санкцій або будь-яких інших обмежень до громадян України, а також відповідач, прийнявши рішення, не видав наказ, що регламентовано Положенням про МОН та Положенням про Раду. Крім того, позивач вважає, що заборона публікації за співавторством з громадянами рф за результатами досліджень, проведених до 24.02.2022, є необґрунтованою, такою, що негативно впливає на наукову діяльність позивача. На думку позивача, публікація статті в іноземному видавництві у співавторстві з громадянами рф, не ставить під загрозу національну безпеку України. Зазначене стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Від Міністерства освіти і науки України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Кабінет Міністрів України постановою від 24.03.2022 №355 денонсував Угоду в галузі освіти і науки з Російською Федерацією, постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2022 №417 денонсував Договір між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі науки і технологій. Верховною Радою України було прийнято Закон України від 19.06.2022 №2299-ІХ «Про припинення дії Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво». Зазначені нормативно-правові акти припиняють наукову, науково-технічну співпрацю з міністерствами, науково-дослідними установами, науковими організаціями та товариствами, закладами вищої освіти та підприємствами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором. Крім того, відповідно до Закону України «Про санкції» від 14.08.2014 №1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України застосовуються спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). До видів таких санкцій, що визначені пунктом 20 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», належить зокрема «припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами». Відтак, будь-яка співпраця з представниками держави-агресора (у тому числі, на рівні спільних наукових публікацій, реалізації наукових проектів тощо) мала бути припинена на виконання вимог законодавства України щодо припинення міжнародного наукового та науково-технічного співробітництва з державою-агресором рф. Науковою радою МОН на засіданні 23.01.2024 були рекомендовані до застосування обмеження, наведенні в протоколі від 23.01.2024 №5. Відповідач звертає увагу суду, що Наукова рада Міністерства освіти і науки України Рада є дорадчим органом МОН, протокольне рішення якого носить рекомендаційний характер.

У відповіді на відзив позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, наголошуючи на тому, що спірне протокольне рішення Наукової Ради МОН України є актом індивідуальної дії, прийнятим на виконання владних управлінських функцій відповідача, який стосується прав та інтересів позивача та обмежує право останнього на працю, гарантоване Конституцією України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є аспірантом кафедри комп`ютерної фізики навчально-наукового інституту комп`ютерної фізики та енергетики Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

20.07.2021 на сайті Cornell University (що є архівом препринтів з відкритим доступом для захисту авторських прав дослідників): https://arxiv.org/abs/2107.09738, та 28.10.2022 на сайті видавництва AIP Publishing: https://pubs.aip.org/aip/app/article/7/10/101301/2835200/On-anomalous-optical beamshifts-at-near-normal була опублікована наукова стаття, за співавторством ОСОБА_1 та науковців рф.

Директоратом розвитку науки разом з Державною науково-технічною бібліотекою України, шляхом автоматичного пошуку і аналізу наукових публікацій, опублікованих у виданнях, які індексуються базами даних Scopus та/або WoS, за 2022-2023 роки, виявлено низку публікацій українських вчених, які представляють різні заклади вищої освіти та наукові установи України, або з представниками держави-агресора рф, або безпосередньо у наукових виданнях, що видаються в рф, а також підготовлених спільно з працівниками установ, утворених окупаційною владою на тимчасово окупованій території України.

За результатами комплексного аналізу виявлених фактів наукового співробітництва, зокрема підготовки спільних наукових публікацій працівників закладів вищої освіти та наукових установ, що належать до сфери управління МОН, з працівниками установ рф, зокрема публікацій, які були подані до друку та опубліковані після прийняття рішення Урядом України і Верховною Радою України про припинення науково-технічної співпраці з рф, Науковою радою МОН на засіданні 23.01.2024 були рекомендовані до застосування обмеження, які наведенні в протоколі від 23.01.2024 №5.

Так, згідно протокольного рішення Наукової ради МОН України №5 від 23.01.2024, виявлено факти наукової співпраці працівників Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна з науковцями держави-агресора, про що свідчать спільні наукові публікації 2020, 2022 рр. (див. «Broadband Polarization Degeneracy of Guided Waves in Subwavelength Structured ZnO Pattern» - http://surl.li/pfiic; «Cluster-cluster interaction in nanodiamond hydrosols by small-angle scattering» - http://surl.li/pfhxb; «Interaction of aqueous suspensions of single-walled oxidized carbon nanotubes with inorganic and organic electrolytes» - http://surl.li/pfldi) із працівниками Першого Московського державного медичного університету імені І. М. Селенова (м. москва, рф); «Оn anomalous optical beam shifts at near-normal incidence» - http://surl.li/pfhvb. Остання стаття подана до-друку IS липня 2022 року, а опублікована 28 жовтня 2022 року спільно з представниками санкт-петербурзького національного дослідницького університету інформаційних технологій, механіки та оптики (м. санкт-петербург, рф), у статті наводиться номер державної реєстрації 0122U001482 дослідження, яке фінансується МОН за кошти державного бюджету України у 2022-2024 рр.

Тобто окремі українські автори зазначених статей, які публікувалися з російськими вченими були виконавцями фундаментальних досліджень, а саме «Взаємодія квазічастинок з поверхнями наноструктур довільної ступені шорсткості» ( ОСОБА_5 один з основних виконавців), що подавалась ХНУ імені ОСОБА_6 на конкурс у 2021 році, та фінансування якої за рахунок коштів державного бюджету України за результатами конкурсного відбору розпочалось у 2022 році, та повинно завершитись у 2024 році.

У своїх поясненнях ХНУ імені В. Н Каразіна інформує, що обчислювальна частина роботи була зроблена дослідниками університету до 2022 року. Співробітник університету (очевидно ОСОБА_7 , який є і кореспондуючим автором публікації), який виконував цю частину роботи вважав за необхідне зберегти право України на інтелектуальну власність отриманих результатів, тому не вийшов з цієї публікації.

В той же час, інтелектуальна власність, особливо та, яка створена за рахунок коштів державного бюджету України, повинна бути оформлена у встановленому порядку, з отриманням відповідних документів (авторських свідоцтв, патентів тощо) встановленого в Україні зразка. До таких документів навряд чи можна віднести спільні публікації з представниками рф та виправдати цим відповідну співпрацю.

На підставі вищевикладеного, членами Наукової ради МОН вирішено, враховуючи непоодинокі випадки наукового співробітництва, зокрема спільних наукових публікацій окремих представників ХНУ імені В.Н. Каразіна з представниками рф, зокрема тих, які подані та опубліковані після прийняття рішення Урядом і Верховною Радою України про припинення науково-технічної співпраці з рф, рекомендувати МОН:

1) припинити з 2024 року фінансування з боку МОН фундаментального дослідження «Взаємодія квазічастинок з поверхнями наноструктур довільної ступені шорсткості» (номер державної реєстрації 0122U001482) з подальшим завершенням виконання проєкту у повному обсязі за рахунок власних ресурсів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна;

2) заборонити авторам виявлених публікацій, представникам Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, а саме ОСОБА_8 (ID №popr3713), О. Єрмакову (ID №TL429Wd), брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024-2026 року включно;

3) позбавити ОСОБА_4 (ID №popr3713), О.Єрмакова (ID №TL429Wd) будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН;

4) оголосити попередження Харківському національному університету імені В.Н. Каразіна, який при провадженні наукової діяльності, виконанні наукових проєктів, обов`язковому розгляду їх матеріалів на засіданнях Вченої (наукової, науково-технічної ради) не ідентифікував та не зупинив співпрацю його співробітників з рф, із подальшим вжиттям додаткових обмежень у разі повторення.

У листі Листом заступника МОН від 31.01.2024 за № 1/1690-24 Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна повідомлено про рішення Наукової ради МОН від 23.01.2024 з посиланням як на підставу застосування обмежень щодо позивача, на постанову КМУ №355 від 24.03.2022, Закон №2299-ІХ від 19.06.2022 та вимоги п. 20 ч. 1 ст.4 Закон України "Про санкції" від 14.08.2014 №1644-VII.

Позивач вважає Протокольне рішення Наукової Ради Міністерства освіти і науки України №5 від 23.01.2024 в частині заборони позивачу брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024-2026 включно та позбавлення позивача будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН протиправним, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховна Рада України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийняла Закон України "Про санкції" від 14.08.2014 №1644-VII (далі - Закон №1644-VII).

Статтею 1 Закону №1644-VII визначено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Відповідно до ст. 2 Закону №1644-VII правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.

Згідно зі ст. 3 Закону №1644-VII підставами для застосування санкцій є:

1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;

2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй;

3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;

4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.

Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності.

Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.

Статтею 4 визначено види санкцій згідно з цим Законом.

Так, згідно з п. 20 ч. 1 ст. 4 Закону №1644-VII видами санкцій зокрема є припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами.

З аналізу вищевказаних норм Закону №1644-VII вбачається, що припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами і є тим обмеженням, який застосовується до іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які своїми діями створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Разом із тим, застосування таких обмежень як заборона брати участь у конкурсах

на фінансування досліджень і розробок Міністерства освіти і науки України, позбавлення працівників вищих навчальних закладів будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі Міністерства освіти і науки України, Законом №1644-VII не передбачено.

Відповідно до частин 1 - 7 ст. 5 Закону №1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Заява щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 цього Закону, подається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, до суду в порядку, визначеному статтею 5-1 цього Закону.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо іноземної держави або невизначеного кола осіб певного виду діяльності (секторальні санкції), передбачених пунктами 1, 2-5, 13-15, 17-19, 24-1, 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України, вводиться в дію указом Президента України та затверджується протягом 48 годин з дня видання указу Президента України постановою Верховної Ради України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту прийняття постанови Верховної Ради України і є обов`язковим до виконання.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Рішення щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 цього Закону, ухвалюється судом у порядку, визначеному статтею 5-1 цього Закону.

Припинення дії міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, як санкція згідно з цим Законом здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України або іншого суб`єкта законодавчої ініціативи.

Рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.

Рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.

Рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

Отже, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України (як суб`єкти подання пропозицій) мають право вносити на розгляд Ради національної безпеки та оборони України пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). У разі підтримання запропонованих санкцій, РНБО приймає відповідне рішення, яке набирає чинності з моменту видання указу Президента України про введення його в дію, й тільки після цього таке рішення є обов`язковим до виконання.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що Закон №1644-VII є регулятивним нормативним актом, який встановлює (запроваджує) ряд обмежень на демократичну участь у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності.

Цей Закон, як можна побачити зі змісту наведених вище його приписів, дозволяє обмежувати певні права та свободи (право власності, право на підприємницьку діяльність тощо), не змінюючи при цьому провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України.

За цим актом держава має легітимну можливість відступати від певних гарантованих конституційних прав, але водночас для того, щоб запобігти загрозам державного свавілля чи авторитаризму, повинна застосовувати обмежувальні заходи (санкції) винятково, тимчасово, використовувати їх як крайній і як необхідний (невипадковий) захід. Повинна застосовувати їх співмірно з тими загрозами національним інтересам, національній безпеці чи для протидії терористичній діяльності, яким держава намагається запобігти з їхньою поміччю.

Оскільки обмежувальні заходи є чутливими для осіб, до яких вони можуть бути застосовані, та мають відповідати певним стандартам обмеження основних прав, одним з яких є забезпечення балансу між потребами національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, з одного боку, та демократії і прав людини, з другого, у цьому Законі визначені види обмежувальних заходів (санкцій), підстави їхнього застосування, окреслено коло осіб, до яких вони застосовуються, а також за яких умов. Встановлені органи державної влади, які вносять пропозиції про застосування санкцій, інституція, яка приймає рішення про їхнє застосування, та порядок, за яким втілюються ці заходи.

Позаяк главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України, беручи до уваги, що використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон №1644-VII передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України, на якого власне й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і принципи правової держави, права і свободи людини і громадянина.

У цьому сенсі Закон №1644-VII досить чітко і передбачувано визначав підстави, умови, мету застосування санкцій.

Суд зазначає, що Міністерство освіти і науки України (далі - МОН) здійснює роботу відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 (далі - Положення).

МОН у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 №3166-VI (далі - Закон №3166-VI) систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади.

Статтею 15 №3166-VI встановлено, що Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Пунктом 8 Положення встановлено, що МОН в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОН, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 №1160-IV.

Нормативно-правові акти МОН підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОН, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Згідно з пунктом 11 Положення для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МОН, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у МОН може утворюватися колегія.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу МОН.

Судом встановлено, що наказом МОН від 02.06.2021 №608 затверджено "Положення про спеціалізовану науково-технічну раду МОН з відбору наукових робіт, науково-технічних та інфраструктурних проектів" (далі - Положення про Раду).

Згідно норм розділу І Положення про Раду, Рада є консультативно-дорадчим органом МОН.

Рада у своїй роботі керується Конституцією та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.

Пунктом 1 розділу ІІ Положення про Раду встановлено, що завданням ради є науково-експертне забезпечення конкурсного відбору наукових, науково-технічних робіт та проєктів (далі - конкурс), поданих на конкурс у формі заявки на участь у конкурсі (далі - заявка) учасниками конкурсу, які претендують на отримання фінансування за рахунок зовнішнього інструменту допомоги Європейського Союзу для виконання зобов`язань України у Рамковій програмі Європейського Союзу з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020».

Рада виконує функції конкурсної комісії.

Конкурсною комісією є рада та секції ради за тематичними напрямами конкурсу.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Положення про Раду до повноважень Ради належать:

1) здійснення науково-експертного забезпечення конкурсу;

2) аналіз роботи секцій ради за тематичними напрямами конкурсу (далі -секції);

3) формування остаточних пропозицій щодо переліку наукових робіт, науково-технічних та інфраструктурних проєктів, рекомендованих секцією для фінансування, та орієнтовного обсягу фінансування кожної наукової роботи, науково-технічного та інфраструктурного проєктів у вигляді рейтингового списку (далі - остаточні пропозиції).

З вищевикладеного вбачається, що до повноважень Ради не належить прийняття рішень щодо застосування обмежень (санкцій) до працівників закладів вищої освіти.

Разом із тим, як вбачається із спірного рішення членами Наукової ради МОН за результатом засідання 23.01.2024, вирішено, зокрема, заборонити ОСОБА_1 брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024-2026 року включно, а також позбавлено ОСОБА_1 будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН.

Суд зазначає, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у відповідача повноважень на прийняття вищевказаного рішення в межах реалізації Закону №1644-VІІ, на який МОН посилається як на підставу застосування обмежень відносно позивача.

Крім того, суд зазначає, що як вбачається з аналізу веб-сторінки сайту Cornell University за посиланням https://arxiv.org/abs/2107.09738, наукова стаття ОСОБА_1 , про яку йдеться у спірному рішення, вперше опублікована 20.07.2021 за науковими дослідженням, проведеними до 24.02.2022 та до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 24.03.2022 №355, якою денонсовано Угоду в галузі освіти і науки з російською федерацією, та прийняття Верховною Радою України Закону України від 19.06.2022 №2299-ІХ "Про припинення дії Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво", якими припинено наукову, науково-технічну співпрацю з міністерствами, науково-дослідними установами, науковими організаціями та товариствами, закладами вищої освіти та підприємствами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

28.10.2022 вказана стаття продубльована на сайті видавництва AIP Publishing, про що свідчить посилання: https://pubs.aip.org/aip/app/article/7/10/101301/2835200/On-anomalous-optical beamshifts-at-near-normal.

Щодо посилання відповідача на те, що спірне рішення носить рекомендаційний характер, суд зазначає наступне.

За частиною 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Ця норма містить загальне правило, яке означає право кожного звернутися до суду, якщо права чи свободи порушені або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце ущемлення прав та свобод. Ця норма зобов`язує брати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова у прийнятті позовних заяв чи скарг, які відповідають установленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статі 64 Конституції України не може бути обмежене. Положення частини першої статі 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина (абзаци перший-третій пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп за конституційним зверненням громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води)).

Гарантоване Основним Законом України право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, зокрема й указів Президента України, є видом охоронних (правоохоронних) відносин, які реалізується шляхом участі в ньому відповідних юрисдикційних органів, діяльність яких прописана процесуальними (процедурними) нормами. Суб`єкт цих відносин, приміром, кожен, хто вважає, що його право порушене, контактує з уповноваженим юрисдикційним органом, опосередковує та реалізує своє право на позов (право на оскарження, право про захист свого блага) через відповідні процесуальні (процедурні) форми, в яких ці відносини набувають властивостей (ознак) процесуальних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право на оскарження виникає тоді, коли дією чи бездіяльністю суб`єкта оскарження відбулося посягання на об`єкт права (матеріальне чи нематеріальне благо (власність, підприємницьку діяльність, предмет довкілля, інформацію тощо), з приводу якого (чи щодо якого) склалися правовідносини шляхом винесення відповідного рішення, вчинення певної дії або зволікання із вчинення дій, які належить вчинити суб`єкту владних повноважень. Право на оскарження в охоронному правовідношенні має (повинне мати) матеріальний прояв (властивості), стосуватися юридично значимих, фактично-конкретних життєвих (соціальних) обставин, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Таке право повинне мати під собою об`єктивно обґрунтовану матеріальну основу, свій предмет захисту, обсяг та межі порушеного права, існувати в просторі та часі, досягати рівня «спору» чи конфлікту.

У такому правовому відношенні кожен, хто має право на оскарження, наділяється повноваженнями на вчинення власних дій або/та вимагати від протилежної сторони виконувати свої зобов`язання та функції правомірно, а також має право вимагати конкретних дій від певного юрисдикційного органу, зокрема й суду, який не має стосунку до матеріального права того, хто звертається за його охороною до суду.

Аналіз доводів позовної заяви, обсяг доказів та матеріалів, зібраних у цій справі, міркування та аргументи, викладені і у відзиві на позовну заяву, у своїй сукупності дають підстави до висновку, що підставою звернення позивача до Міністерства освіти і науки України стали обставини порушення прав ОСОБА_1 , фактична та юридична природа яких відображена вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, оцінюючи наявні в справі докази суд дійшов висновку про визнання протиправним Протокольного рішення Наукової Ради Міністерства освіти і науки України №5 від 23.01.2024 в частині, якою заборонено представнику Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна О.Єрмакову (ID №TL429Wd) брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024-2026 року включно; позбавлено ОСОБА_2 (ID №TL429Wd) будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН. У зв`язку з чим, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (пр. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185), третя особа - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (майдан Свободи, буд. 4, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 02071205) про визнання протиправним і нечинним протокольного рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Протокольне рішення Наукової Ради Міністерства освіти і науки України №5 від 23.01.2024 в частині, якою заборонено представнику Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна О.Єрмакову (ID №TL429Wd) брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024-2026 року включно; позбавлено О.Єрмакова (ID №TL429Wd) будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (пр. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.