Постанова

від 23.10.2024 по справі 520/21448/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 р. Справа № 520/21448/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, по справі № 520/21448/24

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 24.07.2024 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.06.2017 виплаченої 24.07.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі №520/16801/23;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 24.07.2024 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.06.2017 виплаченої 24.07.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі №520/16801/23.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі №520/21448/24 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду, з посиланням на порушення норм процесуального права, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі №520/21448/24 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначено, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення Закону № 2050-ІІІ, що призвело до неправильно вирішення справи. Так, за правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, невиплата компенсації втрати частини доходів через порушення строку їх виплати свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, тоді як вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. У зв`язку з викладеним позивач просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За положеннями статей 294 та 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу (заявникові) (пункт 3 частини першої статті 294 КАС України) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 4 та 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно із пунктом 4 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов`язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.

Водночас, колегія суддів зазначає, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов`язковості таких заходів.

У справі, що розглядається, предметом спору є нарахування та виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу, що виплачує дохід несвоєчасно, за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20.

Водночас, за приписами статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Отже, у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Окрім того, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову (пункту 34 постанови Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20).

У свою чергу, колегія суддів зауважує, що ані Кодекс адміністративного судочинства України, ані Закон № 2050-ІІІ, Порядок № 159 чи інші нормативно-правові акти не містять норм щодо обов`язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у зв`язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі індексації грошового забезпечення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами для виплати суми компенсації у справі, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Отже, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 з огляду на те, що позивачем до позовної заяви не надано доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору, оскільки в даному спірному випадку законом не визначено обов`язковість досудового врегулювання спору.

Водночас, посилання суду першої інстанції у оскаржуваній ухвалі на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 18 серпня 2023 року по справі №460/4166/20, колегія суддів вважає нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у приведеній справі хоча і було предметом спору нарахування та виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду, однак за результатами розгляду вирішувалось питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з неправильним застосуванням норм процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Підстави для розподілу судових витрат за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 по справі № 520/21448/24 - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, передати до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій